Горизонтальна структура.

Зазвичай|звично| фітоценоз не буває абсолютно|цілком| однаковим на всьому своєму протязі. У лісі відрізняють ділянки під кронами дерев і більш освітлені, на болотах – купина та простори|простір-час| між дернинами|, в степах – дерновини ковили зі|із| всіма пов'язаними з ними рослинами й ділянки між ними (дерновинами) і так далі. Та­кі ділянки, що розрізняються один від одного за особливостями будови| рослинного покриву, називаються мікроценозами| (Биків, 1953), або мікрофітоценозами (Лавренко, 1959). А. А. Гроссгейм (1929) називав їх мікроасоціаціями, П. Д. Ярошенко (1953, 1961) – мікроугрупованнями, а Н.В. Диліс - парцелами. Всі ці структурні частини|частки| співтовариства|спілки|, а також вертикальні – яруси, біогеогоризонти|, і дрібніші|мілкі| структурні утворення, можна назвати|накликати| й ценоелементами|.

Ценоелемент – неконкретизоване позначення будь-якої структурної частини|частки| або елементу рослинності (Трас, 1970).

У лісовій і біогеоценології| найбільше визнання|зізнання|, як основний ценоелемент| при вивченні горизонтальної неоднорідності ценозів| отримала|одержувала| парцела. Цей термін був запропонований учнем В.Н. Сукачова Н.В. Дилісом.

Парцели – це структурні частини|частки| горизонтального розчленовування фітоценозу|спілки|, відособлені один від одного на всю вертикальну товщу співтовариства|спілки| (тобто включаю­чи| не тільки|не лише| рослини, але і тварин, грунти особливості нано рельєфу і варіації мікроклімату) (Диліс, Уткин і Успенська, 1964).

Парцели розрізняються між собою складом, структурою, властивостями компонентів (лісоутворюючих| порід і рослин нижніх ярусів), розподілом їх за площею, кількісними показниками. В той же|також| час між ними (компонентами) існує зв'язок, головна роль в якій належить едифікаторам, тобто тим видам і ярусам, які володіють найсильнішими середовищеутворюючими| властивостями. У практиці лісознавства й фітоценології уявлення про парцелу асоціюється з|із| складовою частиною фітоценозу – найважливішого|поважного| і доступнішого для вивчення ланки біогеоценозу.

Кожному типу лісу властивий свій набір парцел (мал. 4), що чергуються в певній послідовності й відображають як екологічні умови місце зростання (волого – і теплозабезпеченність грунтів, мікрорельєф, положення в рельєфі, хімічний склад грунтоутворюючих порід), так і внутрішньоценотичну обстановку (затінення грунту і ярусів, що пролягають нижче, верхніми, конкуренція за поживні речовини й вологу, характер утворення насіння тощо.).

При вивченні горизонтальної неоднорідності надгрунтового покриву|покривала| слід користуватися терміном мікроугруповання.

Мікроугруповання – однорідне угрупування рослин надгрунтового покриву|покривала| без розділення|поділу| його на яруси, тобто це дрібні|мілкі| поєднання рослин усередині|всередині| співтовариства|спілки|, що займають|позичають| одну територію.

Горизонтальна неоднорідність фітоценозу характеризується двома поняттями – мозаїчністю і комплексністю.

Мозаїчність – горизонтальне розчленовування усередині|всередині| фітоцено­зу|, обумовлене ценотичними| чинниками|факторами|.

Причини її різні:

- Нерівномірність умов існування, викликана|спричиняти| життєдіяльністю тих або інших рослин (відмінності в затінюванні, хімізмі й фізичних особливостях опаду|, в нанорельєфі);

- Результат діяльності тварин, що викидають на поверхню грунт з|із| глибоких горизонтів (землериї|) або, що порушують в деяких ділянках звичайний|звичний| лад|стрій| рослинного співтовариства|спілки| (гризуни).

- Способом зростання|зросту| тих або інших рослин, створюючої купини або куртини. Так, висока купина, що утворюється осокою дернистою на болотах, сприяє виникненню вельми|дуже| різноманітних|всіляких| мікроценозів| на вершинах, на укосах і в пониженнях між купиною.

- Нерідко|незрідка| мозаїчність розвивається одночасно з розвитком фітоценозу або дещо відстає в розвитку від фітоценозу і з'являється|появляється| пізніше за його виникнення. Нарешті|урешті|, вона може бути результатом зімкнення|стуляти| раніше роз'єднаних мікроценозів|, створюючих мозаїчний фітоценоз поступово шляхом злиття (Ярошенко, 1961).

Мозаїчність – горизонтальне розчленовування усередині|всередині| фітоценозу – не завжди легко відрізнити від комплексності – поєднання ділянок різних співтовариств|спілок|, тобто комплексність відображає|відбиває| вплив екологічних (екотопічних) чинників|факторів|.

П. Д. Ярошенко запропонував розрізняти мозаїчність і комплексність за наступними|слідуючих| ознаками: при мозаїчності кожну пляму представляє|уявляє| один єдиний мікроценоз, а при комплексності кожна пляма у свою чергу|своєю чергою| може складатися з мікроценозів|, тобто комплексність – складніше явище, ніж мозаїчність.

Присутність загального|спільного| едифікатора в співтоваристві|спілці|, що робить визначальний вплив на життєдіяльність решти видів, – найбільш надійна ознака, по якій мозаїчність відрізняється від комплексності. Решта перерахованих ознак не завжди виявляється|опиняється| насправді.

Мозаїчність може бути неясною (завжди в одновидових| фітоценозах і на початкових стадіях розвитку багатовидових фітоценозів) й виразною|чіткою| (у багатовидових фітоценозах). Остання буває плавною, з|із| нерізкими межами|кордонами| мікроценозів|, і контурною, з|із| відносно різкими межами|кордонами|.

Комплексність відрізняється від мозаїчності рядом ознак:

ділянки, що чергуються між собою, як правило, значних розмірів (від кількох сотень кв.метрів і більше);

вони хоч і входять до складу одного масиву, лук, полів, але не з’єднані, а відокремлені одна від одної;

генетично різнорідні й розрізняються будовою, структурою, генезисом та екологією.

Нерідко подібна комплексність трапляється на болотах де серед гідрофільної рослинності зустрічаються мезофіти.

Комплексність – це горизонтальне розчленування рослинного покриву на генетично різнорідні за будовою, водно-мінеральним живленням і продуктивністю комплекси, що чергуються між собою.