Додаток 4

Гострі кишкові захворювання

Шигельоз (дизентерія) – гостре кишкове захворювання, яке спричиняють різні види бактерій роду Шигелла. Нині шигельоз належить до найпоширеніших в усьому світі гострих кишкових інфекцій.

Термін «дизентерія» був запропонований ще Гіппократом. Лише наприкінці 19 ст. були виявлені й описані перші збудники дизентерії, які на честь першовідкривачів були названі бактеріями Григор’єва – Шиги. Пізніше, у 20 ст., були вивчені нові збудники дизентерії: бактерії Флекснера, Зонне, Штуцера – Шмітца, Ньюкасла.

Нині термін «дизентерія» за рекомендацією ВООЗ перейменовано на термін «шигельоз».

До 30-х років найбільше поширення у світі як збудники інфекції мали шигели Григор’єва – Шиги (близько 80% випадків), із 40-х років виникнення захворювань спричиняли шигели Флекснера, а із 60-х років – шигели Зонне.

Останнє пов’язують з більшою стійкістю шигел Зонне у навколишньому середовищі та з частим перебігом захворювань у вигляді стертих форм.

Із середини 70-х років в якості збудника шигельозу більшу роль починають відігравати шигели Флекснера.

У сучасних умовах в Україні основними збудниками шигельозу є шигели Зонне і Флекснера. Сезонний підйом захворюваності на шигельоз спостерігається в літньо-осінній період. Шигели належать до факультативних анаеробів. Оптимальною для їхнього росту є температура +37 С, рН 7,2. Усі шигели спор і капсул не утворюють, проте до дії фізико-хімічних факторі навколишнього середовища відносно стійкі. В грунті можуть зберігати свою життєдіяльність протягом 2-3 місяців улітку і до 5 місяців взимку. У льоду виживають 2 місяці. Шигели здатні зберігатися на посуді, у водогінній воді, харчових продуктах до 1 місяця. Ультрафіолет шигели витримують протягом 10 хв., пряме сонячне світло – 30 хв. За температури 100 С гинуть миттєво, а за 60 С виживають 10-30 хв.

Що слабша патогенність – тим вища стійкість. Найбільшою стійкістю характеризуються шигели Зонне.

Джерелом інфекції при шигельозі є лише люди: хворі, бактеріоносії. Найбільш небезпечними в цьому плані є хворі зі стертими або легкими формами шигельозу. До речі, при дизентерії Зонне хворі з легкою формою становили 83,4%, дизентерії Флекснера – 58,1%.

Механізм передавання збудників шигельозу – фекально-оральний. Він здійснюється за участю різноманітних чинників: харчових продуктів, води, комах, побутовими шляхами. Головним шляхом поширення інфекції для шигел Григор’єва Шиги є побутовий, шигел Флекснера – водний, а для шигел Зонне – харчовий. При шигельозі Зонне основними чинниками передавання збудника стали молоко і молочні продукти, а також страви з додаванням цих продуктів: каші, картопляні пюре, креми, салати. Можливе також передавання збудників і через інші продукти: компот, квас, підливи, заливні страви, котлети тощо. При чому в рідких стравах шигели Зонне набули здатність розмножуватись і накопичуватися.

Зараження відбувається тільки через рот.

Інкубаційний період коливається від 1 до 7 діб, але частіше становить 2-3 доби. Висока температура, біль в животі, пронос з домішками слизу і крові до 20-25 разів на добу. Найлегший перебіг хвороби характерний для шигельозу Зонне, найважчий – шигельоз Григор’єва – Шиги.

Профілактика.

1. Рання діагностика та ізоляція хворих.

2. Забезпечення населення доброякісною водою і харчовими продуктами.

3. Контроль за дотриманням технологічних і санітарних правил на всіх етапах просування молока і молочної продукції від отримання сировини до реалізації готової продукції.

4. Суворий контроль за виготовленням, зберіганням та реалізацією харчових продуктів і страв на ПГХ.

Черевний тиф – гостре кишкове захворювання з фекально-оральним механізмом передавання.

Збудник черевного тифу – деякі види сальмонел. Вони є анаеробами, спор і капсул не утворюють. В грунті та мулі зберігаються до 6-9 місяців, у водогінній воді – до 3-4 місяців, у проточній – до 10 діб. Дуже добре зберігаються і навіть розмножуються у харчових продуктах, особливо в молоці і молочних продуктах (сирі, сметані), а також в м’ясному фарші, бульйоні, холодці, овочевих салатах, вінегреті. Низькі температури, у тому числі й заморожування, бактерії витримують кілька місяців, проте до нагрівання вони не стійкі – за температури 60 С гинуть через 20-30 хв., а під впливом кип’ятіння – миттєво.

Єдиним джерелом збудника черевного тифу є людина – хвора чи бактеріоносій. Хворий виділяє збудників у зовнішнє середовище з випорожненнями, сечею, слиною. Розрізняють хронічне «жовчне», «сечове», «кишкове» бактеріоносійство.

Механізм передавання збудника – фекально-оральний. Проміжними чинниками передавання можуть бути грунт, обладнання, інвентар, посуд, побутові речі, руки, а кінцевими – вода і харчові продукти. Іноді речі і руки можуть стати кінцевими чинниками. Нині найважливішим чинником передавання черевного тифу є харчові продукти. В Україні з харчовими продуктами, переважно молочними, пов’язано до 40% випадків захворювання. Інкубаційний період коливається в межах 3-25 днів, але частіше становить 9-14 днів. У більшості випадків захворювання починається поступово, з «розігріванням» організму – поступовим підвищенням температури, яка на 5-7-й день може досягти 39-40 С. Головний біль, порушення сну, слабкість, підвищена втомлюваність, погіршення апетиту, блідість, млявість, закрепи. На 2-му тижні хвороби температура сягає свого максимум і тримається на високих показниках. З’являється типова розеольна (рожеві плями) висипка. Шкіра стає сухою, стопи і долоні набувають жовтуватого кольору. У разі тяжкого перебігу розвивається тифозний стан. Головний біль стає постійним. Хворий не встає з ліжка, втрачає інтерес до навколишнього світу, спостерігається сплутаність свідомості, дезорієнтація в навколишньому середовищі, марення, галюцинації. На 3-4 тижні хвороби можливі ускладнення.

Профілактика.

1. Своєчасне виявлення і госпіталізація хворих.

2. Профілактичний попередній і періодичний огляд працівників харчових підприємств.

3. Поліпшення водопостачання.

4. Удосконалення виробництва і реалізації харчових продуктів.

5. Дотримання правил особистої гігієни на ПГХ.

Холера – гостра кишкова інфекція, що належить до найдавніших хвороб людини і характеризується тяжкими симптомами з різким зневодненням організму, високою смертністю та надзвичайно широким епідемічним поширенням. У світі відомо шість спустошливих пандемій холери. Остання з них – сьома пандемія, що розпочалася у 1961 році, уразила близько 2 млн. людей на всіх континентах земної кулі. Не обминула холера й Україну, на території якої з 1970 року зареєстровано 1622 хворих і вібріононосіїв.

Холера належить до особливо небезпечних карантинних інфекцій.

Збудником холери є холерні вібріони (класичний і Ель Тор). Вони мають вигляд коми. Вібріон росте за температури 10-40 С (оптимальна 37 С), нестійкий до нагрівання: за температури 80 С гине протягом 5 хв., а за температури 100 С – миттєво. До низької температури вібріон стійкий. За температури 1-4 С вібріони залишаються життєздатними не менше 4-6 тижнів, у льоді – декілька місяців. Тому вони тривалий час залишаються життєздатними в рибі, замороженій до -10…-20 С та в інших харчових продуктах. Вібріони тривалий час здатні зберігатися у воді, грунті, стічних каналізаційних водах, у морській воді і пляжному піску, на харчових продуктах, але малостійкий до дії прямого сонячного світла, висушування і досить чутливі до дезінфекційних засобів.

Єдиним джерелом зараження є людина – хвора і бактеріоносій. Епідемічно більш небезпечними є хворі на легкі, стерті форми холери і «здорові» носії. Механізм передачі збудника інфекції є фекально-оральний, найчастіше він здійснюється через воду, рідше – через продукти харчування чи контактно-побутовим шляхом. Певне значення у зараженні холерним вібріоном мають риба, креветки, краби, овочі (помідори, баклажани, квасоля, огірки, дині), фрукти і молоко.

Частина вібріонів, які потрапили через рот у шлунок людини, гине під впливом соляної кислоти шлунку, а інші, долаючи цей захисний бар’єр, потрапляють в кишечник. Cимптоми викликає токсин-холерген, який виділяється під час загибелі вібріонів в кишечнику. Він порушує всмоктування води і солей в кишечнику, що призводить до блювання та проносів. Людина може втратити через це до 20 літрів води. Інкубаційний період триває від кількох годин до 6 діб. Найчастіше 1-3 доби. Без болю в животі з’являється пронос, блювання, зневоднення, отруєння всього організму, слабкість, спрага, сухість в роті, язик сухий, живіт втягнутий або здутий, шкіра набуває синюшного відтінку, очі западають, губи, кінчик носа, вуха синіють, риси обличчя загострюються, можуть бути судоми, порушується робота нирок. Найважча форма холери – блискавична, коли хворий гине через декілька годин.

Профілактика.

1. Карантинні заходи, спрямовані на недопущення заносу холери з неблагополучних регіонів.

2. Ефективний санітарно-епідеміологічний нагляд за водозабезпеченням та виробництвом, реалізацією харчових продуктів.