Порядок надання відпустки з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

До досягнення дитиною віку трьох років працююча жінка (інша застрахована особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною) має право на одержання частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною з виплатою за цей час допомоги по державному соціальному страхуванню. Відповідно до ст. 50 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається і виплачується за місцем роботи особи, яка здійснює догляд за дитиною (за рахунок страхових внесків, які підлягають сплаті роботодавцем). Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку встановлюється правлінням Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, але не нижче розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 43 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням"). На цей час прожитковий мінімум затверджено у розмірі 495 грн. (з 01.10.2006 р. - 505 грн.) і він диференціюється за соціальними та демографічними групами населення (ст. 65 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік"). Ст. 4 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" встановлює, що розмір цієї допомоги встановлюється Фондом соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі, не нижче ніж 23 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи (495 грн. х 23 : 100 = 113 грн. 85 коп.). Постановою Фонду від 27 грудня 2005 р. N 218 допомога була встановлена у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше 114 гривень на місяць. На працівників, що отримують допомогу за рахунок коштів Фонду, не поширюється чинність ст. 61 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік", яка встановлює розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, - як такий, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень.

Частина четверта статті, що коментується, конкретизує правило ст. 91 КЗпП щодо випадків надання жінкам більш тривалих частково оплачуваних відпусток, ніж це встановлено законом. У точній відповідності з ст. 91 КЗпП передбачається надання більш тривалих частково оплачуваних відпусток за рахунок власних коштів підприємств. Зазначення на власні кошти тут, як і в ст. 91 КЗпП, є некоректним, оскільки питання про джерело оплати (валові витрати, прибуток, інші джерела) вирішується податковим законодавством, яке виключає регулювання цих питань актами законодавства, що не належать до категорії податкових (частина третя ст. 1 Закону "Про систему оподатковування"). Оскільки виплати за час надання більш тривалих відпусток цієї категорії працівників не можна віднести до категорії заробітної плати та оскільки оплата відпусток не є для підприємства обов'язковою, віднесення відповідних витрат платників податку на прибуток на їх валові витрати відповідно до п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не допускається.

Слід звернути увагу на ту обставину, що в силу частини четвертої ст. 179 КЗпП підприємства, установи, організації (це правило слід поширити і на роботодавців-фізичних осіб) мають право надавати жінкам відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, ніж це передбачено частиною третьою (до досягнення дитиною віку трьох років) і частиною шостою (до досягнення дитиною шестирічного віку) ст. 179 КЗпП. Однак формулювання "відпустка... більшої тривалості" означає можливість лише продовження відпустки, в якій перебуває жінка (інша особа, яка фактично здійснює догляд), але не надання такої відпустки після того, як жінка вийшла на роботу після досягнення дитиною трирічного (шестирічного) віку.

До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина має потребу в домашньому догляді. Факт потреби в такому догляді повинен бути підтверджений медичним висновком.

Право на одержання частково оплачуваної відпустки і відпустки без збереження заробітної плати відповідно до медичного висновку про потребу дитини в домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку мають також батько дитини, баба, дід або інші родичі, які фактично здійснюють догляд за такою дитиною. Ст. 42 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням" зазначає також на можливість надання відпустки опікуну. Таке ж положення міститься в ст. 1861 КЗпП. Підставою для виплати допомоги таким особам є довідка з місця роботи (служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку частково оплачуваної відпустки і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена.

Жінка або інша особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, має право працювати "на умовах неповного робочого часу або вдома". Взяте в лапки формулювання частини п'ятої ст. 179 КЗпП означає, що за умови роботи вдома право на роботу часом не обмежується (очевидно, малося на увазі, що при роботі вдома роботодавець не має можливості контролювати тривалість робочого часу). При цьому за жінками або іншими зазначеними особами зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною.

Закон не визначає, де саме зазначена особа має право працювати на умовах неповного робочого дня - на підприємстві, з яким вона перебуває в трудових відносинах і на якому вона одержала частково оплачувану відпустку, чи на іншому підприємстві. Очевидно, жінка або інша зазначена особа має право працювати і на тому ж і на іншому підприємстві. При цьому не викликає сумніву її право одержувати у зв'язку з роботою на умовах неповного робочого часу щорічні основну і додаткову відпустки. Такий висновок випливає із загальних правил про право працівників на одержання щорічних основної і додаткової відпусток. Це право визнається і за працівниками-сумісниками. Трудовий договір про роботу на умовах неповного робочого часу, укладений жінкою в подібних випадках, слід кваліфікувати як трудовий договір про роботу за сумісництвом. Жінка (інша особа) перебуває у трудових відносинах, одержала частково оплачувану відпустку. Одночасно вона укладає трудовий договір з тим же або іншим підприємством про роботу на умовах неповного робочого дня або вдома. Це - типове сумісництво. Що стосується права жінки (іншої особи - частина сьома ст. 179 КЗпП), яка перебуває в частково оплачуваній відпустці до досягнення дитиною віку трьох років і працює на умовах неповного робочого часу або вдома, на одержання допомоги по державному соціальному страхуванню в разі тимчасової непрацездатності, то вона таке право має, як і будь-який працівник-сумісник.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Відпустка у зв'язку з усиновленням дитини віком старше трьох років надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Стаття 182 КЗпП передбачає, що жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

Жінкам, які усиновили дитину старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Ця відпустка може бути використана також батьком дитини.

Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, істотно розширила пільги жінкам, що усиновили дітей безпосередньо з пологового будинку. Раніше чинна редакція цієї статті передбачала можливість надання відпустки до закінчення 56 днів з дня народження дитини. Тепер це обмеження зняте (спочатку ст. 17 Закону "Про відпустки", а потім Законом "Про внесення змін, що стосуються відпусток, до Кодексу законів про працю України").

Строк відпустки - 56 при усиновленні однієї дитини і 70 календарних днів при усиновленні двох чи більше дітей - обчислюються з дня усиновлення. Усиновлення виникає з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення (ст. 225 Сімейного кодексу України; ст. 255 ЦПК України). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, якщо воно не було оскаржене. Якщо рішення суду оскаржено або на нього подано апеляційне подання прокурора, воно (в разі відмови в його зміні або скасуванні) набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції (ст. 223 ЦПК). Термін апеляційного оскарження судових рішень встановлено тривалістю один місяць (ст. 294 ЦПК).

За період зазначеної відпустки тривалістю відповідно 56 і 70 календарних днів жінці, що усиновила дитину (двох і більше дітей) безпосередньо з пологового будинку, виплачується допомога по державному соціальному страхуванню.

Жінка, що усиновила дитину (дітей) безпосередньо з пологового будинку, має право на одержання відпустки до досягнення дитиною віку трьох років з виплатою допомоги по догляду за дитиною, а у відповідних випадках - відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною віку шести років.

Слід, однак, звернути увагу на те, що суперечності в законодавстві практично виключають можливість застосування коментованої статті. Глава 18 Сімейного кодексу України встановлює такий порядок усиновлення, що формально не виключає усиновлення з пологового будинку, але практично робить це неможливим. Зокрема, діти, від яких батьки відмовилися в пологовому будинку, можуть бути усиновлені після досягнення ними двомісячного віку. До цього часу новонароджену дитину в пологовому будинку не утримують: якщо немає ніяких відомостей про батьків і родичів дитини, залишеної матір'ю в пологовому будинку, складається відповідний акт, який є підставою для переведення дитини до державного дитячого закладу (п. 3 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення). У зв'язку з цим усиновлення дітей з пологових будинків (відділень) взагалі неможливе.

Можливості застосування статті, що коментується, не розширилися і в зв'язку з прийняттям Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням". П. 2 ст. 38 названого Закону передбачає виплату допомоги по вагітності і пологах застрахованій особі, якщо дитина усиновлена протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження.