Історія розвитку аудиту, передумови виникнення в Україні.

 

Зрозуміло, що будь-який вид діяльності з'являється лише тоді, коли в суспільстві сформовані достатньо потреби на це. Завжди виникають певні передумови, пов'язані з розвитком суспільних відносин, які потім становлять основу для формування відповідних потреб.

Історія виникнення аудиту також пов'язана з розвитком суспільних відносин, які сформували потребу у незалежному економічному контролі. Для того, щоб дослідити процес виникнення та розвитку аудиту важливим є розподіл словосполучення "незалежний економічний контроль" на дві складові частини: перша складова частина визначається прикметником "незалежний", а друга складова частина — "економічний контроль".

Спочатку, на ранніх стадіях розвитку суспільства та формування держави, виникло таке явище, як економічний контроль. Його примітивні форми існували і за первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладу. Головним його завданням було контролювати казенні кошти та майно.

Так, у Стародавньому Єгипті були чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. За часів правління І і II династій (3400-2980 рр. до н. е.) через кожних два роки проводилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна, а вже за часів правління IV династії періодична інвентаризація була замінена поточною (перманентною). Пізніше почали складати кошториси витрат та контролювати їх дотримання особами, які були наділені певними правами на розпорядження, що підтверджується документами.

У Вавилонському царстві законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю повноважних осіб для повноти і своєчасності сплати податків. Відповідно до законів Хам-мурапі (2200-2150 pp. до н. е.) передбачалося: купцям - ведення самостійного обліку; храмам - державне рахівництво. Передавання грошей без розписки вважалося недійсним.

В Ізраїльському царстві, наприклад, облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах.

У Китаї у VII ст. до н. е. було запроваджено посаду головного аудитора. Основний його обов'язок полягав у визначенні чесності урядових чиновників, що розпоряджалися державними коштами, майном.

У Римській імперії функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас призначалися прокуратори - намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів; квестори займалися фінансовими та судовими справами.

Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов'язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль.

Отже, про що свідчать ці історичні факти? На ранніх етапах формування держави і розвитку товарно-грошових відносин власники майна, грошей (активів) не займаються їх прямим управлінням. Для цього використовуються спеціально наймані особи, які наділені певними повноваженнями. Таким чином, власнику потрібен спеціальний контроль за діяльністю осіб, які займались управлінням майна. Найпоширеніша форма контролю - це ведення обліку майна та реєстрація операцій надходження та витрачання коштів, що в подальшому відображалось у спеціально складених звітах.

Але, для того, щоб бути впевненими в тому, що інформація, яка наведена у фінансових звітах є правдивою, її необхідно було перевірити. Об'єктивні висновки щодо достовірності інформації могли зробити лише особи, які по-перше, мали належні професійні знання з питань складання звітності, по-друге, ніяким чином не повинні були залежати (тобто знаходитись в родинних чи трудових відносинах) як з власниками майна, так і з особами, які управляли цим майном і звітували перед власником. Звітували управлінці один раз на рік на спеціальних слуханнях. Слово AUDI в перекладі з латинської означає слухати, тому процес перевірки звітів, які потім заслуховувались власниками і отримав назву аудит.

Саме такі обставини і стали об'єктивною основою виникнення особового виду діяльності в суспільстві як аудит.

Якщо зробити певні узагальнення, то можна говорити про те, що вже на перших етапах становлення аудиту виникають та формуються так звані тристоронні відносини, які і сьогодні є визначальним елементом Міжнародної концептуальної основи завдань з надання впевненості. Схематично такі тристоронні відносини показано на рисунку 1.1.

Також можна назвати і головну функцію аудиту як форми незалежного економічного контролю. Це - захист інформаційних інтересів власників майна (користувачів Фінансових звітів). Причому, таких захист мас форму того, що незалежна особа - аудитор надає користувачеві певний рівень впевненості про те, що інформації у фінансових звітах можна (чи не можна) довіряти.

Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. У 1324 р. Едуард П призначив трьох державних аудиторів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зобов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Уельсі та ін., відмічати всі зауваження щодо ведення рахунків.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах.

Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тісно пов'язаний з бухгалтерським обліком. Слід зазначити, що найбільший внесок у зародження італійської подвійної бухгалтерії вніс францисканський чернець-математик Лука Пачолі (1445-1515), який узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 р.

У період Середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності, з'явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності.

Як бачимо, на ранніх етапах розвитку аудиту головні користувачі фінансової, яка перевіряється аудиторами є, як правило, одноосібні власники, або в окремих випадках кредитори.

В основі формування капіталістичних відносин, як відомо, були перетворення у формі власності на засоби виробництва. Такі перетворення мали наслідком виникнення акціонерного капіталу, а отже, і розширення кола зацікавлених в достовірній фінансовій інформації осіб.

Колискою капіталістичних відносин стала Англія, саме тому подальший поштовх до розвитку аудит отримав в Англії, коли в 1 862 році був прийнятий закон про британські компанії. У ньому запропоновано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це було зумовлено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом британського аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк було ухвалено закон, що регулював аудиторську діяльність.

Більшість учених світу визнають, що офіційною датою виникнення незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської, її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів". Спілка бухгалтерів Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів Глазго - 144, а Спілка бухгалтерів Абердіно - 224.

У Шотландії вже до початку XX от. було створено 12 організацій професійних бухгалтерів: 1854 р. - Спілка бухгалтерів Единбургу, 1855 р. - Інститут бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. - Спілка бухгалтерів Абердіно, 1870 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу, 1880 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. - Спілка бухгалтерів Австралії, 1887 р. - Американський інститут дипломованих громадських бухгалтерів, 1888 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії, 1891 р. - Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894 р. - Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. - Інститут реєстрованих бухгалтерів Голландії. Сьогодні такі організації діють практично в усіх країнах з ринковою економікою.

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США - громадськими бухгалтерами; в Англії — ревізорами або присяжними бухгалтерами; у ФРН - контролерами господарства, контролерами книг; у країнах СНД - аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одні й ті ж самі функції.

З початком домінування з середини XIX ст. капіталістичного типу виробництва у країнах Європи і Північної Америки реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим працівникам - професійним менеджерам. Аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне вираження у показниках публічної фінансової звітності.

Відокремлення власників від безпосереднього управління власністю стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутів професійних бухгалтерів та аудиторів.

Глобальний характер сучасного бізнесу, збільшення кількості суб'єктів підприємництва й ускладнення їхніх організаційних структур приводить до посилення ролі стратегічного менеджменту, спрямованого насамперед на вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища.

Сучасні підприємства підтримують ділові зв'язки з багатьма партнерами, орієнтуються на численних конкурентів, ураховують і передбачають різноманітні вимоги споживачів, суспільних організацій, держави тощо.

Потреба досягнення конкурентних переваг і прагнення посісти позицію лідера у галузі змушує великі компанії використовувати послуги не тільки власних спеціалістів, а й зовнішніх експертів - аудиторів.

Необхідність залучення незалежних аудиторів для здійснення перевірок та експертиз системи управління виникла, передусім, у тих компаніях, які мали філії, дочірні підприємства, а також диверсифіковану структуру.

У зв'язку з розвитком комп'ютерної техніки і сучасних інформаційних технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція зростання обсягів фінансово-економічної інформації, доступної для використання різними категоріями користувачів - акціонерами, інвесторами, кредитними і страховими організаціями тощо. Водночас зросла потреба у забезпеченні належної достовірності та якості фінансово-економічної інформації, яка потрапляє на ринок і може розглядатися як специфічний товар. Своєрідним "сертифікатом якості" для такої інформації є висновок незалежних аудиторів, який набагато збільшує її достовірність і, відповідно, вартість. Отже, аудит бере безпосередню участь у процесі виробництва та створення нової вартості.

Зародження аудиту в країнах пострадянського простору наприкінці 80-х років було обумовлено появою нових форм підприємницької діяльності, створенням акціонерних товариств, товариства з обмеженою відповідальністю, комерційних банків та інших підприємств, де власник не брав безпосередньої участі в процесі оперативного управління, але вимагав ефективної діяльності створеного за його кошти бізнесу.

Потреба в послугах аудиторських фірм виникла через ряд об'єктивних умов:

• можливість подання необ'єктивної інформації адміністрацією у випадку існування конфлікту між нею та користувачами поданої інформації (власниками, інвесторами, кредиторами);

• залежність наслідків прийнятих рішень від якості наявної інформації;

• необхідність спеціальних знань для перевірки інформації;

• часткова відсутність у користувачів інформації доступу для оцінки її якості.

Першими аудиторськими організаціями на початку 90-х років були представництва та дочірні підприємства АТ "Інаудит". Спочатку аудит проводився на спільних підприємствах, заснованих за участю іноземного капіталу, оскільки зарубіжні співвласники вимагали підтвердження аудиторами бухгалтерської звітності. З часом спектр та сфера діяльності аудиторів значно розширилися.

Для сучасного аудиту, як професійної діяльності, властива така характерна риса, як прийняття відповідальності перед громадськістю. Саме ця риса визначає основну мету аудиторської діяльності - це задоволення чотирьох основних потреб, які очікує реалізувати громадськість: довіра, професіоналізм, якість послуг, конфіденційність.

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався у 1991 році після набуття Україною незалежності.

Офіційне визнання обов'язкового аудиту відбулося 1993 р. у зв'язку 3 прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність", у якому визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Також у 1993 році згідно з тим же Законом України "Про аудиторську діяльність" була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший - 1987-1992 рр. - створення перших аудиторських структур;

Другий - 1993-1998 рр. - формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

Третій - 1999 р. - дотепер - діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики.

За цей час з маловідомого терміну аудит перетворився на невід'ємний елемент економічних відносин.

Однією з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що вона впродовж багатьох століть була поневолена іншими державами. Рівень розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин цих країн.

Західні землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії, а потім — Польщі. За часів панування Австро-Угорської імперії на Західних землях України у великих містах розвивалися мануфактури, виникали нові промислові підприємства. Все це створювало певні умови для розвитку аудиту, оскільки власникам підприємств потрібний був незалежний контроль за використанням і збереженням їх капіталу

Поневолення Західних земель України панською Польщею дещо сповільнило розвиток аудиту. Польща порівняно з Австро-Угорською імперією у розвитку промисловості була більш відсталою. Контроль за збереженням панських маєтків здійснювали наглядачі. Проте їх діяльність мало чим нагадує роботу аудиторів.

Центральні, східні та південні-регіони України входили до складу Російської імперії. Розвиток аудиту в цих регіонах був адекватний його розвитку в Росії. Перша згадка про аудиторів у Росії відноситься до початку XVIII ст., де аудиторами називали військових слідчих.

Звання аудитора в Росії було введено Петром І, який у військовому статуті 1716 р. і в "Табелі про ранги" до військових чинів відніс і аудитора. В 1797 р. аудитори були переведені в цивільні чини, а 1833 р. з метою навчання аудиторів у Петербурзі засновано школу, названу пізніше Аудиторським училищем.

За характером посада аудитора поєднувала посади діловода, судового секретаря і прокурора. Після проведення в Росії військово-судової реформи 1867 р. посаду аудитора було скасовано. Спроби створити наприкінці XIX —початку XX ст. у Росії Інститут присяжних бухгалтерів (рахівників) закінчилися лише підготовкою документів, які регламентували його діяльність.

Професійної організації бухгалтерів (аудиторів) у Російській імперії так і не вдалося створити. Незалежні перевірки щорічних звітів акціонерних товариств проводилися ревізійними комісіями. До складу цих комісій часто входили акціонери, не завжди обізнані з обліком і контролем.

Після жовтневої революції 1917 р. та часів існування СРСР була сформована командно-адміністративна система. В основі соціалістичного ладу, як відомо, знаходилося монопольна форма власності - державна. За цих умов контрольні функції повністю виконували державні контрольно-ревізійні органи. Водночас з цим існував партійний контроль. Тобто не було об'єктивних умов для існування незалежного економічного контролю.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв'язків, побудованих на ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на економічну, соціальну і політичну атмосферу в державі, — категорія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності, передбачувані та відкритості всіх економічних та політичних процесів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається, насамперед, загальним становищем у державі і суспільстві.

Формування приватної власності як альтернативи державному сектору економіки зумовило виникнення низки нових професій в економічній сфері, де важливе місце належить аудиторам.

 

Найбільшого поширення "аудит" як професійний термін набув свого часу у Великобританії завдяки певним історичним передумовам. Але виник аудит, як вважають більшість дослідників, у Китаї в 700 р. до нашої ери, де вже тоді існувала посада генерального аудитора, котрий був гарантом чесності державних службовців, які мали доступ до державних грошей.

Є історичні свідчення того, що в третьому тисячолітті до нашої ери аудит існував у таких рабовласницьких державах, як Єгипет, Вавилон, Рим, Греція. У цих країнах призначали аудиторів (чиновників казначейства) для контролювання рахівництва в конкретних володіннях, провінціях. Згодом в інших країнах, наприклад у Франції, барони щорічно проводили публічні читання рахунків управлінців своїх володінь перед аудиторами, а в Англії аудитори проводили перевірку письмових рахунків, що велися управителями господарств. Основним завданням аудиторів у ті часи було контролювання збору податків та використання державних коштів.

Зростання ролі професії аудитора спостерігається у період інтенсивного розвитку промислових та торговельних підприємств. На невеликих підприємствах аудитор міг виконувати функцію бухгалтера, готувати звіти. На великі підприємства, де власник не завжди міг бути управляючим, з метою перевірки роботи апарату управління запрошували аудитора. Створення і розвиток податкової системи посилили заінтересованість держави у повноті і своєчасності сплати податків. У зв’язку з цим виникає новий напрям діяльності аудиторів — контроль розрахунків і сплати податків в інтересах держави, підтвердження правильності поданих декларацій.

Після промислової революції, яка викликала розширення підприємств, зростання обсягів випуску продукції, створення акціонерних товариств і відокремлення акціонерів від процесу господарювання, виникає необхідність обов’язкового подання фінансової звітності всіма такими компаніями, і ця звітність має бути підтверджена незалежним експертом, ревізором, аудитором. Відповідні закони було прийнято у Великобританії (1844 р.), Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.).

Особливого значення аудит і професія аудитора набули після економічної кризи 1930-х років; вони виконували в цей період роль захисників інтересів як окремих підприємців, так і економіки цілих держав. В Україні з розвитком ринкової економіки, виникненням підприємств недержавних форм власності, діяльність яких потребує незалежного економічного контролю, 22 квітня 1993 р. було ухвалено Закон України "Про аудиторську діяльність".

На світовому ринку аудиту сьогодні діють сотні тисяч аудиторських фірм, однак тільки окремі з них здобули міжнародне визнання, стали транснаціональними корпораціями, які мають сотні філій і дочірніх підприємств у різних країнах (у тому числі і в Україні). Це так звані аудиторські фірми "великої п’ятірки" (наприклад, "Прайс Уотерхауз", "Ернст енд Янг" та ін.). У міру розвитку цивілізованої ринкової економіки підвищується значення і престиж професії аудитора, зростають вимоги до рівня його кваліфікації.

 

Історична наука свідчить, що аудит виник у глибоку давнину. Офіційна реєстрація перших професійних аудиторів відбулася в 1853 р. у Великобританії, проте згадки про аудиторів містяться у документах, датованих ще 1299 р.

Термін «аудитор» – латинського походження, що в перекладі на українську мову означає «він вислуховує».

У давні часи контроль на приватному рівні найбільшого розвитку набув у Давній Греції та Римі, на державному – у Вавилоні, Єгипті та Китаї. Тенденція паралельного співіснування контролю на приватному і державному рівнях зберігається в багатьох європейських державах.

Визнання необхідності оцінювання ефективності системи внутрішнього контролю як невід'ємної частини аудиторської перевірки у XIII-XVI ст., й особливо у перші десятиріччя XX ст., стало підставою зародження внутрішнього аудиту. Під час розвитку аудиту поступово змінювались його цілі і методи. В еволюції аудиту з певною часткою умовності можна виділити декілька етапів. У 1600 р. аудит був державним та незалежним, його основним завданням було викриття шахрайства; масштаби перевірки були детальні і глибинні. У 1600-1850 рр. цей вид аудиту також мав на меті викриття шахрайства та виявлення помилок в облікових записах; перевірки проводились глибокі, проте оцінка ефективності внутрішнього контролю на достатньому рівні не здійснювалась.

У 1850-1905 рр. аудиторські перевірки проводились з метою визначення правдивості та якості фінансової звітності й викриття шахрайства, застосовувались окремі тести з тих чи інших важливих питань. У 1905-1940 рр. існував державний, незалежний та внутрішній аудит, основним завданням якого також було визначення достовірності фінансової звітності, розроблялися тести і вже давалася оцінка внутрішньому контролю на об'єктах, де надавались аудиторські послуги. Достовірність та правдивість фінансової звітності перевірялись аудиторами у 1940-1960 рр., а з 1960 р. і донині основна мета аудиту – це визначення достовірності фінансової звітності, при цьому особлива увага приділяється ефективності внутрішнього контролю. Важливо, що розвиток аудиту сприяв появі нових нормативно-правових документів.

У Великобританії існує серія законодавчих актів про компанії, які повинні один раз протягом року запрошувати незалежного аудитора для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні законодавчі акти щодо проведення обов'язкового незалежного аудиту в компаніях були прийняті у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Швеції (1895 р.), Німеччині (1931 р.), Канаді та інших державах. Підтверджуючи інформацію фінансової звітності, аудитор виступає певним гарантом порядності відносин між акціонерами та іншими учасниками господарської діяльності. У цьому і полягає його суспільне значення. У країнах з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своїм правовим статусом, проте відносини державних структур з аудиторськими організаціями в європейських країнах і США різні. Якщо в США і Великобританії аудиторські організації самостійні, вони самі ведуть підготовку аудиторів, дають їм відповідну кваліфікацію та стежать за тим, як вони виконують свої обов'язки, то в багатьох країнах Європи аудиторська діяльність організовується урядовими установами. Розвиток аудиту сприяв утворенню великих транснаціональних компаній і фірм, які мають свої філії в багатьох країнах світу. Насамперед, це «Велика четвірка» – «Ернст і Янг», «КПМГ», «Ділойт і Туш», «Прайсвотерхаус Куперс».

Аудиторська діяльність почала розвиватись в Україні з переходом до ринкових відносин. Аудиторські послуги особливо були потрібні спільним підприємствам, бо іноземний інвестор вимагав підтвердження звітності аудитором. Розвиток аудиту й його організація здійснюються з використанням досвіду, набутого світовою практикою.

В Україні аудиторська діяльність включає такі основні рівні.

1. Перший рівень – це ухвалення Закону України «Про аудиторську діяльність» у 1993 р., який визначив у правовому полі місце аудиту, що дуже важливо.

2. Другий рівень – розроблення системи нормативно-правового регулювання аудиту, яка включає національні нормативи і кодекс професійної етики аудиторів України.

3. Третій рівень – розроблення документів, які потрібні для реалізації нормативів і використання їх.

З прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. становлення і розвиток аудиту здійснювалися прискореними темпами. Йдеться насамперед про сертифікацію аудиторів, створення аудиторських фірм та надання ліцензії (дозволу) на цей вид діяльності. У 1994-1995 рр. критерієм високої якості роботи аудитора й аудиторської фірми була гарантія своєчасності і правильності сплати податків та інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди підприємствами після аудиторської перевірки. Відносний спад в аудиті відбувся у 1997 р. у зв'язку із законодавчим звуженням кола об'єктів обов'язкового аудиту. В останні роки спостерігається ускладнення ділових господарських операцій, що вимагає підвищення надійності та достовірності фінансової інформації в економіці. Тому саме на незалежний аудит покладаються функції отримання та висловлення достовірної думки про фінансову звітність окремих підприємств, доведення своїх висновків до користувачів зацікавлених, у такій інформації.

Набуває розвитку аудит і в країнах СНД. Ще у колишньому Радянському Союзі у 1987 р. почали утворюватися спільні підприємства (СП), і для контролю за їх фінансово-господарською діяльністю було засновано першу незалежну аудиторську організацію – акціонерне товариство «Інаудит» на базі Головного управління валютного контролю Міністерства фінансів СРСР. Основною метою створення такої структури на першому етапі був дійовий контроль за діяльністю СП і певною мірою консультування учасників спільних підприємств у галузі фінансового і податкового законодавства.

З 1989-1990 рр. – це період, коли почали з'являтися аудиторські фірми, створені на недержавній основі. Їх засновниками були банки, комерційні та торговельні організації, приватні особи. Надзвичайно важливим питанням цього періоду було створення нормативної бази для роботи аудиторів і аудиторських фірм. Її відсутність давала можливість протягом тривалого часу будь-якій людині або організації проводити аудит. Для цього потрібно було вказати у засновницьких документах аудиторську діяльність як один із видів підприємницької діяльності.

У Росії аудит з'явився під час правління Петра І. Інститут аудиторів був у ведений в армії, де аудитори вивчали майнові питання та різного роду конфліктні ситуації.

У Російській Федерації були затверджені Правила аудиторської діяльності, які визначили організаційні основи побудови аудиту, його цілі і завдання. Цей нормативний документ мав великий позитивний вплив на розвиток не тільки аудиторської діяльності, а й усієї системи ринкових відносин. У Росії аудиторська діяльність розвивається досить активно, збільшується кількість аудиторських фірм і сертифікованих аудиторів, з'являється багато професійних періодичних видань, розвивається система підготовки аудиторів. У 1994 р. затверджено критерії обов'язкового аудиту, відповідно до яких розширилося коло підприємств, які підлягають аудиту, і зріс попит на аудиторські послуги. Були розроблені нормативи аудиту, що стали передумовою підвищення якості перевірок.

Основною метою аудиторської діяльності є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності організацій і відповідності здійснених ними фінансових і господарських операцій нормативним актам, чинним у Російській Федерації.

Постійне зростання попиту на аудиторські послуги в Росії визначається такими факторами, як розвиток господарського законодавства і розвиток ринку як такого.

У Республіці Білорусь прийнято Закон «Про аудиторську діяльність» у листопаді 1994 р. Цим законом аудиторська діяльність визначається як незалежна перевірка аудитором і аудиторськими організаціями бухгалтерської (фінансової) звітності та інших документів суб'єктів господарювання з метою оцінки достовірності та відповідності здійснених фінансових і господарських операцій законодавству Республіки Білорусь. Ця діяльність спрямована на захист інтересів власників та надання допомоги суб'єктам господарювання, сприяння їм в організації розрахунків з бюджетом і в підвищенні ефективності їхньої діяльності. Отже, зміст аудиторської перевірки значно розширено.

У республіці Казахстан Закон «Про аудиторську діяльність» ухвалено в жовтні 1993 р. У Законі розрізняються поняття аудиту й аудиторської діяльності. Закон визначає аудит як перевірку бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення їх достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудиторську діяльність розуміють як підприємницьку діяльність у вигляді організаційного і методичного забезпечення аудиту.

У Казахстані багато положень, що стосуються аудиту, в основному збігаються з аналогічними положеннями інших країн СНД. Відповідні законодавчі акти прийняті в Естонії, Латвії, Литві та інших країнах СНД.

В Україні аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне здійснення аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Професія аудитора є саморегульованою. Це означає, що держава встановлює лише вимогу здійснення аудиту, а методику його проведення визначають професійні організації у стандартних положеннях, нормативах.

 

 

Історія розвитку аудиту в світі[ред.]

Окремі форми фінансового контролю, до яких відноситься аудит, існували ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.), де існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. В Римській імперії (ІІІ ст. до н.е.) функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли прокуратори – намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими справами. В Стародавній Греції особливу увагу приділялася контролю збереження власності, зокрема майна. Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Нестача цінностей покривалася матеріально відповідальною особою або його поручителями, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування її відбувалося у десятикратному розмірі. Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов’язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль. В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах.

Наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських міст-держав. Тут мало місце паралельне співіснування контролю на приватному та державному рівнях.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності,з’явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності. В цих трактатах наголошувалося на необхідності піддавати ретельній перевірці звіти; регулярно проводити інвентаризацію залишків цінностей, дебіторської заборгованості, підтверджувати правильність цін та ін.

Значним поштовхом у розвитку фінансово-господарського контролю в світі, а отже, і професії аудитора було зародження капіталістичного способу виробництва. Починаючи з середини XIX ст., коли капіталістичний тип виробництва почав домінувати у країнах Європи і Північної Америки, реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим працівникам – професійним менеджерам. Відразу почалися конфлікти інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників, часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям.

У цьому конфлікті власники мали законне право вимагати від менеджерів продуктивної праці та сумлінного виконання обов’язків, але реально контролювати їх не могли. Тому виникла ідея запрошувати висококваліфікованих і незалежних працівників (насамперед бухгалтерів), котрі могли б надавати об’єктивну інформацію про реальне збереження активів підприємства, величину прибутку тощо. В результаті зазначеної вище поступової видозміни як результат аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне вираження у показниках публічної фінансової звітності^[2].

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбурга був наданий статус королівської, її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів". Спілка бухгалтерів Единбурга налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів Глазго – 144, Спілка бухгалтерів Абердіно – 224. Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі, і вже до початку XX ст. було створено 12 організацій професійних бухгалтерів: 1854 р. – Спілка бухгалтерів Единбурга, 1855 р. – Інститут бухгалтерів та експертів Глазго , 1867 р. – Спілка бухгалтерів Абердіно, 1870 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Англії і Уельсу, 1880 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. – Спілка бухгалтерів Австралії , 1887 р. – Американський інститут дипломованих громадських бухгалтерів, 1888 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії, 1891 р. – Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894 р. – Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. – Інститут реєстрованих бухгалтерів Голландії.^[3]

Історія розвитку аудиту в Україні[ред.]

Розвиток аудиту в незалежній Україні можна поділити на п’ять етапів:

1. 1987-1992 рр. Виникнення приватної власності, а також прихід в Україну компаній з іноземним капіталом сформувало потребу в нових, незалежних від держави, форм контролю. Почали створюватися перші аудиторські компанії, діяльність яких була під значним контролем держави. В Україні аудит розпочав своє існування зі створення у 1989 році ревізійної групи «Інаудит-Україна» у зв’язку з необхідністю конт­ро­лювати підприємства з іноземними інвестиціями.

2. 1993-1998 рр. – Цей період характеризується значним зменшенням державного контролю за національною економікою, ліквідації контрольно-ревізійних відділів при міністерствах і відомств. Значна частина колишніх ревізорів почали займатися власною аудиторською практикою. В цей період з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» в Україні розпочалося формування нормативно-правової бази аудиту. Вимога проведення обов'язкового аудиту при поданні фінансової звітності для більшості підприємств в цей період обумовило значний попит на цей вид діяльності^[4]. А відсутність вимог до проведення аудиту, а також відсутність належного державного і громадського контролю за якістю аудиторських послуг призвело до надання формальних аудиторських послуг.

3. 1999-2003 рр. Скасування обов'язкового проведення аудиту, а також фінансова криза 1998 року призвело до суттєвого зменшення попиту на аудиторські послуги, з іншого боку, заплутаність українського законодавства в сфері оподаткування і підприємництва, а також посилення податкового контролю, сформувала новий запит до послуг фахівців в сфері оподаткування, обліку та регулювання підприємницької діяльності. Це та дискредитація вітчизняних аудиторів у попередній період призвело до посилення монопольного становища представників Великої п’ятірки та інших іноземних аудиторських компаній. Цей період характеризується прийняттям національних нормативів аудиту, що були розроблені відповідно до міжнародних.

4. 2004-2009 рр. Визнання України як країни з ринковою економікою, відкриття своїх ринків відповідно до вимог Світової організації торгівлі, прихід іноземних інвестицій, зокрема, банківського іноземного капіталу стали економічними передумовами росту аудиторської діяльності в Україні. Немаловажну роль відіграло прийняття в якості національних стандартів Міжнародних стандартів аудиту. Цей період характеризується підвищенням якості аудиторських послуг, посиленням питомої ваги вітчизняних компаній на ринку аудиторських послуг в Україні, зростає обсяг надання супутніх аудиторських послуг.

5. 2010 р. і дотепер. Фінансова криза 2008-2009 рр. суттєво вплинула на національну економіку України, що призвело до зменшення попиту на аудит, разом з тим спостерігається зростання попиту на супутні послуги консультування, аутсорсинг бухгалтерських послуг.

 

 

Виникненню аудиту сприяли економічні, юридичні та органі­за­цій­ні чинники.

Економічні – приватизація, створення спільних підприємств з іно­зем­ним капіталом, які необхідно конролювати державі, вимоги іно­зем­них партнерів підтверджувати звітність та фінансовий стан

Юридичні – прийняття Закону України «Про аудиторську діяль­ність» від 22.04.1993 р. № 3126-ХІІ зі змінами та доповненнями

Організаційні – створення Аудиторської палати України, Спілки аудиторів України, створення аудиторських фірм та приватних ауди­торів, підготовка спеціалістів за фахом «Облік і аудит».

Проведення аудиту є обов'язковим для (ст.8):

1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів та похідних (деривативів), а також при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Питання, пов’язані з роботою і професійним захистом аудиторів, ре­гулюють Аудиторська палата України (АПУ) та Спілка ауди­торів України (САУ), які також було створено у 1992–1993 роках.