Перевірка виконання госпрозрахункових завдань виробничими підрозділами, правильності стимулювання по наслідках виконання госпрозрахункових завдань.

Контроль витрат основної діяльності є однією з найважливіших ділянок ревізійної роботи, спрямованої на виявлення невикористаних резервів та непродуктивних витрат і втрат. Від обґрунтованості визначення витрат залежить об’єктивність оцінки фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт (послуг), витрат на управління та збут, інших витрат операційної діяльності, а також достовірність відображення результатів підприємницької діяльності у фінансовій та податковій звітності. Тому до основних зав­дань ревізії належать такі:

1) виявити наявні порушення щодо достовірності визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, робіт і послуг, методики їхнього облікового процесу;

2) розробити заходи впливу для їхньої ліквідації, внесення відповідних коректив, притягнення до відповідальності винних службових осіб.

Джерела інформації для контролю собівартості продукції, виконаних послуг і робіт:

а) первинні документи: лімітні картки, відомості, накладні, акти, матеріальні вимоги на відпуск матеріальних цінностей для виробничої діяльності структурним підрозділам підприємства; розрахунково-платіжні відомості з оплати праці працівників, відомості розподілу трудозатрат і витрат на оплату праці працівників підприєм­ства; авансові звіти підзвітних осіб, рахунки-фактури, акти про одер­жані послуги від інших підприємств і т. ін.;

б) облікові регістри з аналітичного та поточного синтетичного бух­галтерського обліку (картки аналітичного обліку в розрізі об’єктів
витрат, групувальні відомості за видами витрат, журнал № 5, Книга головних рахунків за рахунками 23, 24, 25, 90, 91, 92, 93);

в) нормативні, планові калькуляції, розрахунки до них, кошториси загальновиробничих та адміністративних витрат і витрат на збут, статистична звітність з окремих показників річного звіту (ф. 2);

г) дані податкового обліку про валові витрати на виробництво, залишки незавершеного виробництва.

Основні нормативні акти, якими керується ревізор при здійсненні контролю:

· Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» (зі змінами і доповненнями від 24.12.2002 р.);

· Закон України «Про оподаткування прибутку» від 22 трав­ня 1997 р. (зі змінами та доповненнями);

· Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318.

Ревізор повинен ознайомитися з особливостями організації
і технології виробничої діяльності підприємства, структурою
уп­равління, організацією процесу обліку витрат і формування
собівартості, що дасть можливість уточнити програму ревізії,
визначити головні напрями та методику здійснення контролю.

Далі ревізор вивчає та перевіряє інформацію про структуру
та склад витрат на виробництво за елементами та статтями витрат кожного об’єкта витрат.

Напрями ревізії основних прямих витрат на виробництво:

1. Перевірка матеріальних витрат на виробництво. Здійснюючи контроль матеріальних витрат, треба визначити обґрунтованість включення їх до виробничих витрат:

а) за номенклатурою матеріальних ресурсів, виходячи з аналізу напрямів цільового використання за призначенням безпосеред­ньо на виробничий процес відповідно до технології;

б) за оцінкою вартості матеріальних витрат (сировини, комплек­туючих, напівфабрикатів, палива, електроенергії тощо). При цьому проводиться нормативний контроль правильності визначення обсягів фактичних витрат за вартістю, виходячи з діючих ринкових і фактичних договірних цін, обсягів транспортно-заготівельних та особливо додаткових витрат (послуги товарних бірж, комісійні посередницькі послуги організацій і фізичних осіб, їх рівень у структурі ціни);

в) правомірність включення витрат на тару;

г) важливо встановити, чи виключена вартість зворотних відходів сировини, матеріалів, обґрунтованість їхньої оцінки, подаль­ше їхнє використання.

Матеріальні витрати як вартість матеріальних ресурсів на виробництво продукції, робіт (послуг) визначаються виходячи з: цін їхнього придбання (без урахування податку на додану вартість); націнок (надбавок); комісійних винагород, виплачених товарним біржам, посередницьким організаціям, включаючи брокерські послуги; митних зборів і транспортування, зберігання, доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Крім цього, у вартість матеріальних ресурсів включаються витрати підприємств на тару та пакування, одержаних від постачальників матеріальних ресурсів, за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використання або реалізації (з урахуванням ви­трат на її ремонт).

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються в собівартість продукції, виключається вартість зворотних відходів виробництва, під якими розуміють залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних ресурсів, що утвори­лися в процесі виробництва продукції і втратили повністю або частково споживчі якості вихідного ресурсу (хімічні або фізичні властивості), а тому використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються
за прямим призначенням.

2. Важливе місце в структурі витрат на виробництво посідають витрати на оплату праці. За умов ринкової економіки підприємства мають право самостійно визначати розміри, порядок оплати праці всіх категорій персоналу підприємства. До основних витрат на оплату праці належать витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, у тому числі й пре­мії за виробничі результати, що стимулюються, на компенсації у зв’язку з підвищенням та індексацією заробітної плати в межах норм, передбачених законодавством, а також витрати на оплату праці працівників, що не значаться в штаті підприємства.

У процесі контролю вивчається правомірність зарахування до витрат виробництва в розрізі об’єктів витрат при групуванні таких витрат за місцями їхнього виникнення (центрами витрат) та за видами продукції (за кожним найменуванням виробів на дебет відповідних субрахунків до рахунку 23 «Виробництво»). Для перевірки використовують машинограми, відомості розподілу трудозатрат та обсягів нарахованої заробітної плати працівникам структурних підрозділів підприємства за об’єктами витрат. Слід зазначити, що не всі виплати працюючим належать до витрат на оплату праці (матеріальна допомога, дивіденди, оплата путівок на лікування тощо).

Особлива увага звертається на обґрунтованість внесених виправлень щодо витрат на оплату праці як коригування раніше допущених помилок за минулі періоди (довідки бухгалтерії про перенесення витрат з одного об’єкта на інший, додаткові розрахункові відомості, виправлення в групувальних відомостях як додаткові записи).

Для узагальнення матеріалів перевірки з цього питання викорис­товуються дані про виявлені порушення під час перевірки розрахунків з працюючими (див. тему «Контроль грошових коштів та розрахункових і кредитних операцій»).

3. Тісно пов’язані з витратами на оплату праці витрати на обо­в’язкове державне соціальне страхування працівників (збори на обов’язкове державне пенсійне страхування, на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням і похованням, на загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування на випадок безробіття, і на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання). Обґрунтованість їхнього включення до основних прямих витрат на виробництво визначається методами нормативної та арифметичної перевірки їхніх обсягів, виходячи з нормативних ставок нарахування й уточнених обсягів витрат на оплату праці як бази для розрахунку за даними групувальної відомості розподілу заробітної плати в розрізі об’єктів витрат. Із застосуванням методів порівняння та нормативного й арифметичного документального контролю перевіряється відповідність джерел виплати заробітної плати джерелу сплати внесків на соціальне страхування та правомірність їхнього віднесення до складу прямих витрат і включення до виробничої собівартості. При виявленні фактів завищення або заниження обсягів витрат на оплату праці в розрізі об’єктів треба обов’язково визначити взаємопов’язані відхилення щодо такої групи витрат.

4. Перевірка інших прямих витрат. До них належать надані основному виробництву послуги допоміжного виробництва, субпідрядних організацій у частині витрат, які безпосередньо за технологією виробничого процесу є його складовою або пов’язані з обслуговуванням конкретного об’єкта витрат (плата за оренду спеціального устаткування, експертизу, сертифікацію продукції
і т. ін.), витрати на відрядження працівників.

При здійсненні контролю застосовують такі методичні прийоми та способи: візуальна перевірка оформлення і достовірності первинних документів та аналіз їхнього змісту щодо виду витрат на конкретний об’єкт та договорів з організаціями—виконавцями послуг, робіт, плановими калькуляціями; нормативна перевірка дотримання встановлених норм відшкодування витрат на відрядження; техніко-економічні розрахунки обсягів витрат; перевірка правильності кореспонденцій бухгалтерських рахунків на підставі аналізу змісту первинних документів.

Основні напрями контролю загальновиробничих витрат:

1) вивчення та оцінка виконання кошторисів загальновиробничих витрат (за рік, щоквартально, окремих статей витрат) методом аналізу даних аналітичного обліку за рахунком 91 «Загальновиробничі витрати»;

2) перевірка обґрунтованості включення витрат до складу загальновиробничих у розрізі постійних і змінних витрат та конкретних статей витрат:

а) на оплату праці апарату управління, виробничим підрозділам підприємств;

б) на обов’язкове державне соціальне страхування;

в) по нарахуванню зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

г) на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля;

д) на послуги зв’язку, комунальні послуги (опалення, освітлення, каналізація, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень);

3) перевірка правильності визначення загального обсягу місяч­них витрат;

4) перевірка правильності розподілу змінних і постійних загальновиробничих витрат у розрізі об’єктів основного виробництва.

Для дотримання єдиної методології бухгалтерського обліку на підприємстві повинен застосовуватись єдиний підхід до розподілу змінних і постійних загальновиробничих витрат (рис. 8.1).

Таким чином, контроль віднесення витрат на виробництво в частині загальновиробничих витрат здійснюється методом нормативної перевірки щодо правомірності включення до складу таких витрат на підставі вивчення первинних документів про такі витрати. Витрати, які безпосередньо не пов’язані зі здійсненням основної виробничої діяльності підприємства, належать до витрат невиробничого призначення, обліковуються на субрахун-
ку 949 «Інші витрати операційної діяльності» і щомісячно
списуються на фінансові результати діяльності.