ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

 

Кафедра аудиту

 

 

 

Опорний конспект лекцій

По дисципліні

«ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ»

 

 

 

Київ - 2011

 

Опорний конспект лекцій

По дисципліні

«ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ»

 

 

Тема 1. Теоретичні основи та принципи організації контролю в Україні

Суть і завдання господарського контролю. Принципи організації контролю в державі.

Історична обумовленість контролю способом виробництва і суспільним ладом (устроєм). Принципові відмінності контролю в різних суспільно-економічних формаціях.

Організаційні основи і функції контролю в Україні. Організаційні форми господарського контролю. Види господарського контролю.

Організаційна структура і функції органів державного господарського контролю.

Предмет господарського контролю та його об'єкти.

Метод господарського контролю та його елементи. Способи і прийоми господарського контролю.

Джерела інформації для контролю.

Зміст курсу "Державний фінансовий контроль". Зв’язок господарського контролю з іншими курсами і дисциплінами.

______________________________________________________________

 

На сучасному етапі розвитку країни особливої актуальності набувають питання вдосконалення управління, важливою функцією якого є контроль. Держава не може нормально функціонувати і розвиватися без чітко організованої системи контролю за виробництвом, розподілом і перерозподілом суспільного продукту та іншими сферами суспільного життя в державі. Контроль є невід’ємним елементом надбудови суспільства, який зазнає серйозних змін у процесі розвитку його політичної системи, органів державного і господарського управління, законодавчої і виконавчої влади.

Ефективність роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в державі значною мірою залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень, від належної організації їхнього виконання. Систематичний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості рішень, розпоряджень та інших нормативних документів, своєчасній їхній реалізації. Він є необхідною умовою виявлення й усунення недоліків
у діяльності об’єктів управління та причин, що їх породжують.
Контроль дисциплінує працівників апарату управління, дає мож-
ливість об’єктивно оцінювати рівень їхньої компетентності та відповідальності, сприяє поширенню позитивної практики роботи.

Особливого значення набуває державний контроль в умовах функціонування господарюючих суб’єктів з різними формами власності.

Контроль у широкому розумінні — це процес, який має забез­печити відповідність функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети.

Сутність контролю полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на об’єкти управління, який передбачає систематичний нагляд, спостереження за їхньою діяльністю для виявлення відхилень від установлених норм, правил, вимог чи завдань у процесі їхнього виконання.

Фінансовий контроль — комплексна і цілеспрямована фінансово-правова діяльність органів фінансового контролю або їхніх підрозділів чи представників, а також осіб, уповноважених здійснювати контроль, що базується на положеннях актів чинного законодавства. Він полягає в установленні фактичного стану справ на підконтрольному об’єкті щодо його фінансово-господарської діяльності та спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів для ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

Фінансовий контроль передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їхньої достовірності, законності, доцільності й ефективності.

Державний фінансовий контроль — різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю. Він полягає в установленні фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об’єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності під час формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, що залишаються в суб’єкта фінансових правовідносин у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України.

Основною метою державного фінансового контролю є:

1) викриття на підконтрольних об’єктах порушень принципів законності, ефективності, доцільності й економії при формуванні та використанні державних фінансових і матеріальних ресурсів, відхилень від прийнятих норм, стандартів на якомога ранній стадії;

2) притягнення винних до відповідальності, забезпечення відшкодування заподіяних збитків;

3) ужиття заходів з метою запобігання таким порушенням у майбутньому.

Завданням державного фінансового контролю є забезпечення законності, ефективності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування; розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі.

Державний фінансовий контроль є однією з важливих функцій державного управління, яка полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування й ефективного використання фінансових ресурсів держави для досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Державний фінансовий контроль виконує такі основні функції: профілактичну, інформаційну та мобілізуючу.

Профілактична функція фінансового контролю полягає у виявленні фактів порушень законодавства та сприянні ліквідації явищ, які породжують безгосподарність з боку підприємств і випадки недотримання ними вимог чинних нормативних документів у майбутньому.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час проведення контролю інформація є підставою для прийняття адекватних рішень і проведення коригуючих дій, завдяки чому забезпечується нормальне функціонування об’єкта, що перевіряється.

При здійсненні контролю виявляють не тільки недоліки, а й позитивні явища в діяльності підприємств. Останні як передовий досвід можуть використовувати і на інших підприємствах, завдяки чому реалізується мобілізуюча функція фінансового контролю.

Функції фінансового контролю полягають у сприянні діяльності підприємств різних форм власності за допомогою економіч­них важелів і стимулів. Фінансовий контроль допомагає державі здійснювати безперервне спостереження і перевірку діяльності на об’єктах управління, виявляти причини порушення законо-
давства, керувати процесом розподілу й споживання суспільного продукту і використання фінансових ресурсів. Функції фінансового контролю визначаються інтересами суспільства.

Значення фінансового контролю:

1) утвердження законності й демократії в суспільстві;

2) запобігання правопорушенням і зловживанням;

3) виявляння порушень і відхилень від вимог чинного законодавства й обґрунтування рішень та дій для притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

4) захист і збереження власності.

На фінансовий контроль як функцію управління покладені зав­дання безперервного спостереження за процесом виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхідного продукту та їхня перевірка, а також виявлення порушень законності фінансово-господарської діяльності. Тому в широкому розумінні пред­метом фінансового контролю є господарська і фінансова діяльність підприємств та організацій.

Предметом державного фінансового контролю є безпосередньо активи, що належать державі, у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні яких бере участь підконтрольний об’єкт, а також кошти, що залишаються в розпорядженні підконтрольного об’єкта у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів, кредити, отримані під гарантії Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правова діяльність підконтрольних об’єктів.

Об’єкти державного фінансового контролю — підконтрольні об’єкти, що беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, коштів, що залишаються в їхньому розпорядженні у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів чи державних позабюджетних фондів та отриманням кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України, а також операції, що проводяться підконтрольними об’єктами з такими активами.

Принципи організації державного фінансового контролю:

1) розмежування місця, ролі, завдань та функцій органів державного фінансового контролю згідно з установленим Конституцією та законодавством України розмежуванням компетенції законодавчої та виконавчої влади;

2) функціональна, організаційна, персональна та фінансова незалежність органів державного фінансового контролю та їхніх посадових осіб від підконтрольних об’єктів;

3) координація діяльності органів державного фінансового контролю для уникнення дублювання в їхній роботі та забезпечення єдиної системи державного фінансового контролю на всіх рівнях державної влади.

Основними принципами здійснення державного фінансового контролю є: законність, обов’язковість, стратегічна спрямованість, неупередженість, всебічність (всеосяжність), системність, плановість, регулярність (своєчасність), конкрет­ність, економічність, гласність (за умови дотримання державної, службової, комерційної та іншої таємниці, що охороняється законом), дієвість.

Розрізняють певні види фінансового контролю, які класифікуються за такими ознаками:

1. За періодичністю здійснення — на попередній, поточний і наступний (ретроспективний).

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань, перед виконанням господарських операцій для запобігання нераціональним витратам і безгосподарності, незаконним діям і різним втратам.

Поточний контроль здійснюється в процесі виконання господарських операцій і його основними завданнями є виявлення відхилень у процесі виконання робіт з метою вжиття необхідних заходів щодо усунення негативних чинників і закріплення позитивного досвіду.

Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль — конт­роль за фінансовими результатами діяльності, що здійснюється після завершення господарських операцій. Основним завданням такого контролю є перевірка правильності та законності проведених господарських операцій на підприємствах, виявлення порушень і зловживань, а також розроблення заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків і запобігання їм у май­бутньому.

2. За інформаційним забезпеченням фінансовий контроль поділяють на документальний і фактичний.

Документальний контроль дає змогу визначити суть і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, у яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному та статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає у визначенні дійсного реального стану об’єкта лічбою, зважуванням, вимірюванням, лаборатор­ним аналізом та ін. До об’єктів фактичного контролю належать: гроші готівкою в касі, основні засоби, матеріальні цінності, готова продукція, незавершене виробництво.

3. Щодо контролюючого об’єкта фінансовий контроль розрізняють зовнішній і внутрішній.

Зовнішній контроль здійснюється визначеними Конституцією України та незалежними конституційними органами в межах наданих їм конституційних повноважень.

Внутрішній контроль здійснюється в межах виконавчої гілки державної влади.

4. Відносно власника фінансовий контроль поділяють на внутрішньовідомчий і внутрішньогосподарський.

Внутрішньовідомчий контроль проводиться міністерствами, відомствами, органами державного управління стосовно діяльності підвідомчих їм підприємств і організацій у формі тематичних перевірок та ревізій.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється власниками, апаратом управління підприємницьких структур від­повідно до чинного законодавства стосовно діяльності цехів, бригад, дільниць, інших підрозділів підприємств. Основна відповідальність за внутрішньогосподарський контроль лежить на службі головного бухгалтера.

5. За формами здійснення фінансового контролю розрізняють:

— ревізії;

— аудит;

— тематичні перевірки;

— камеральні перевірки;

— фінансові експертизи;

— службове розслідування;

— слідство.

Ревізія — це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками ревізії складається акт.

Основна мета ревізії — виявити господарські й фінансові порушення, зловживання, факти безгосподарності, розкрадання, марнотратства, визначити причини та умови, які їм сприяли, і винних у цьому осіб, ужити заходів до відшкодування завданого збитку, розробити заходи з усунення недоліків і порушень, а також притягнути до відповідальності (адміністративної чи кримінальної) осіб, які допустили правопорушення.

Ревізія підприємницьких структур надає всебічну оцінку виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємств, ефек­тивності використання виробничого потенціалу, забезпеченню збереження господарських ресурсів, повноті нарахування та сплати податків до бюджету тощо.

Ревізія здійснюється спеціальною уповноваженою ревізійною групою після виконання господарських операцій за певний період. Виявлені під час ревізії недоліки і порушення чинного законодавства, нормативно-правових актів, які регулюють господарську діяльність, взаємовідносини з бюджетом обґрунтовуються системою доказів з визначенням розмірів збитків, втрат, нестач, конкретизацією винних службових осіб, матеріальної та правової відповідальності.

Залежно від відомчої підпорядкованості ревізії класифікуються на:

відомчі — проводяться працівниками відомства на підпорядкованих підприємствах одного власника;

позавідомчі — здійснюються органами державного, аудиторського контролю (системи Державної контрольно-ревізійної служби України, Державної податкової адміністрації тощо).

За організаційними ознаками розрізняють ревізії:

планові — здійснюються відповідно до заздалегідь розроблених і затверджених планів;

позапланові — проводяться в строки, не передбачені затвердженим планом (у разі стихійного лиха, незадовільної роботи підприємства чи взаємопов’язаних підприємств).

Аудит — форма контролю, що є незалежною експертизою стану бухгалтерського обліку, фінансових звітів і балансів.

Мета аудиту — підтвердити достовірність показників балансу й фінансової звітності, а також перевірити, чи ведеться бухгал­терський облік згідно з чинними в державі нормативно-правови­ми положеннями.

Аудит відрізняється від ревізії не тільки цілями здійснення,
а й організаційними формами його проведення. Аудит виконують незалежні аудиторські фірми чи особи, які здійснюють приватну підприємницьку діяльність і мають сертифікат і ліцензію на проведення аудиту, причому на платній основі за договорами з адміністрацією різних підприємницьких структур, які бажають одержати такі аудиторські послуги. Аудитор несе відповідальність перед зовнішніми споживачами його інформації (акціонерами, кредиторами, банками) щодо якості та обґрунтованості результатів контролю.

Тематична перевірка — це форма контролю окремих сторін чи тематичних питань фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Наприклад, контроль стану збереження матеріальних цінностей, розрахунків з бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами і т. д. Такі перевірки здійснюють вищі та державні органи контролю відповідно до специфіки виконуваних ними функцій.

Камеральні перевірки — форма фінансового контролю, яку застосовують в органах виконавчої влади при одержанні й перевірці показників звітності. Наприклад, перевірка податкових декларацій у податкових інспекціях.

Фінансова експертиза — форма державного фінансового контролю, яка передбачає дослідження й оцінювання законодавчих та інших нормативно-правових актів, фінансових та економічних результатів діяльності, підготовку обґрунтованих висновків і пропозиції для
прийняття рішень щодо об’єкта експертного дослід­ження.

Службове розслідування — це форма контролю дотримання працівниками підприємств, організацій службових обов’язків, а також нормативно-правових актів, які регулюють виробничі відносини. Проводиться спеціальною комісією за наказом керів­ника підприємства в разі виявлення крадіжок, нестач, втрат.

Слідство як форма контролю являє собою процесуальні дії, під час яких визначається провина відповідальних посадових, службових осіб у здійсненні тих чи інших порушень, пов’язаних із присвоєнням матеріальних цінностей, безгосподарністю, службовими зловживаннями. Слідство проводиться судово-слідчими правоохоронними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

Функції фінансового контролю поширюються на всю господарську та фінансову діяльність підприємств і організацій. Згідно з проектом Закону України «Про систему державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль поділяється на:

· загальнодержавний;

· спеціалізований;

· відомчий;

· комунальний (муніципальний).

Організаційна структура державного фінансового контролю в Україні наведена на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Організаційна структура державного фінансового контролю в Україні

Загальнодержавний контроль здійснюється Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України (КМУ) під час реалізації наданих їм конституційних повноважень. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Цей орган контролю здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Спеціалізований державний фінансовий контроль здійснюється Міністерством фінансів України (МФУ), Головним контрольно-ревізійним управлінням (ГоловКРУ) при Міністерстві фінансів України, Державним казначейством України, Державною податковою адміністрацією України (ДПАУ), Національним банком України (НБУ), державними комітетами, їхніми структурними підрозділами та іншими спеціалізованими органами контролю.

Функції та завдання органів контролю регламентовані законами України.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витрачанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів та державних валютних і спеціальних фондів.

Основні функції Головного контрольно-ревізійного управління України:

1) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю своїх структурних адміністративно-територіальних підрозділів контрольно-ревізійних управлінь і відділів в областях, районах, містах України;

2) розробляє інструктивні нормативні акти з методики проведення ревізій;

3) організує роботу з проведення ревізій і перевірок контрольно-ревізійних підрозділів в Автономній Республіці Крим, областях України, узагальнює результати ревізій, повідомляє про них органи законодавчої влади;

4) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, зберігання коштів і матеріальних цінностей, стану обліку та звітності в міністерствах, відомчих державних комітетах, державних фондах, підприємствах та організаціях, що отримують кошти з бюджету та державних валютних і спеціальних фондів;

5) проводить перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуютьсяз державного бюджету;

6) здійснює контроль за усуненням недоліків, виявлених попередніми ревізіями і перевірками.

Відомчий контроль здійснюють міністерства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, якими передбачено проведення комплексних ревізій і контрольних переві­рок фінансово-господарської діяльності підприємства за ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на правах власності. Відомчий контроль є різновидом внутрішнього державного фінансового контролю, що здійс­нюється в межах одного державного органу службою контролю, створеною цим органом і підпорядкованою керівнику цього органу.

Комунальний (муніципальний) фінансовий контроль здійснюєть­ся радами народних депутатів та їхніми комісіями, незалежними профспілками, членами партій та рухів відповідно до повноважень, наданих законодавством України.

Права, обов’язки та відповідальність посадових осіб органів державного фінансового контролю регулюються чинним законодавством та галузевими інструкціями.

Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Положенням про державну контрольно-ревізійну службу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 515 від 5 липня 1993 р., визначені такі права посадових осіб державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС):

1) ревізувати і перевіряти в міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі
та інші приміщення для їхнього обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою. Зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов’язки;

3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і
організацій для проведення контрольних обмірів будівельних,
монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених для цього коштів;

4) вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються або перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи в справах акт про вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

5) одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об’єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, у тому числі недержавних форм власності, — довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, установлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

6) одержувати від службових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають під час ревізій і перевірок;

7) вимагати від керівників та інших службових осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані й занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кош­ти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

8) стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, і дприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення;

10) застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні».

Серед обов’язків ДКРС — суворе додержання положень Конституції України, законів України, дотримання прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, що охороняються законом. Однак основний службовий обов’язок ревізорів ДКРС — це якісне й своєчасне проведення ревізій і перевірок. Вони повинні досконало знати чинне законодавство, що стосується діяльності ревізованого підприємства, і керуватися ним у практичній роботі; володіти всім комплексом методичних прийомів контрольно-ревізійної роботи та вміло їх використовувати в процесі здійснення контрольний дій.

Службові особи ДКРС зобов’язані:

· об’єктивно висвітлювати виявлені факти порушень та зловживань, їхні причини, розмір матеріального збитку, винних осіб;

· пред’являти документ на право проведення ревізії керівним працівникам ревізованого підприємства, установи, організації;

· у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам;

· під час вилучення документів у зв’язку з їхньою підробкою або виявленими зловживаннями негайно повідомляти про це правоохоронні органи. Належно оформляти вилучення документів і передання їх правоохоронним органам та повернення після закінчення ревізії, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про вилучення цих документів;

· забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами ДКРС своїх обов’язків вони притягуються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, а саме за:

· несвоєчасність, неповноту та неналежну якість проведеної перевірки чи ревізії;

· необ’єктивність висвітлення результатів контролю;

· повне або часткове приховування виявлених порушень і зловживань чи їхнє заниження; неправильність і необґрунтованість висновків за результатами контролю та неповне визначення матеріальних збитків;

· використання службового становища в корисливих цілях;

· дострокове розголошення матеріалів ревізії, які потім не підтвердилися чи їхнє розголошення призвело до знищення доказів, а також несвоєчасне і неякісне вивчення господарських операцій.

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб ревізованих підприємств та організацій. Посадові особи, службова діяльність яких контролюється органами державного контролю, повинні на вимогу відповідальних службових осіб ДКРС (ревізорів) пред’являти для перевірки документи, облікові регістри, грошові кошти, матеріальні цінності, давати пояснення
в усній і письмовій формах з питань, які стосуються ревізії чи
перевірки.

Посадові особи мають право:

· бути присутніми під час інвентаризації матеріальних цінностей, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних обмірювань, обстежень складів, місць зберігання матеріальних цінностей;

· ознайомлюватися з актами ревізій і перевірок, що стосуються їхньої службової діяльності, подавати в письмовій формі пояснення і заперечення до них;

· ознайомлюватися з усіма документами і звітами, які є підставою для висновків про допущені недоліки в роботі, порушення і зловживання, а також з проведеними розрахунками обсягів сум, які належать до відшкодування матеріальних збитків;

· подавати ревізорам оригінали документів та інші матеріали на виправдання своїх дій.

Посадові особи ревізованого підприємства несуть відповідаль­ність за навмисне викривлення фактів і обставин, унаслідок якого для ревізора стало неможливим визначити дійсний зміст господарських операцій і розмір заподіяного підприємству матеріального збитку.

Фінансовий контроль у процесі функціонування сформував свій метод, який характеризується використанням загальнонаукових і специфічних методичних прийомів і способів контролю.

Метод — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об’єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання й істини.

Метод фінансового контролю — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких вивчається фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій.

Методичні прийоми і способи фінансового контролю поділяються на дві групи: загальнонаукові та специфічні.

Загальнонаукові методичні прийоми і способи фінансового контролю ґрунтуються на використанні аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і конкретизації, системного аналізу, функціонально-вартісного аналізу.

Специфічні методичні прийоми фінансового контролю — прийоми, вироблені практикою контрольно-ревізійної роботи на основі досягнень економічної науки. Специфічні методичні прийоми і способи фінансового контролю використовують для одержання необхідних доказів у процесі контрольних дій під час проведення ревізій чи тематичних перевірок. Їх класифікують за двома групами: а) методичні прийоми фактичного контролю; б) методичні прийоми документального контролю (рис. 1.2).

Інвентаризація — це спосіб контролю фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків та його відповідності даним бухгалтерського обліку на одну й ту саму дату.

У процесі ревізії виконують, як правило, часткові інвентаризації, передбачені в програмі ревізії, але в разі виявлення фактів зловживань, значних нестач матеріальних цінностей проводяться ще й позапланові повні інвентаризації. Проведення інвентаризації регламентується Інструкцією про інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69 (зі змінами). Особливість проведення інвентаризації під час ревізії полягає в тому, що головою інвентаризаційної комісії є ревізор, який визначає перелік номенклатури об’єктів контролю в разі проведення часткових інвентаризацій.

 

Рис. 1.2. Класифікація специфічних методичних
прийомів фінансового контролю

Контрольні заміри — прийоми фактичного контролю, що застосовуються при перевірці достовірності даних про обсяги виконаних робіт, наданих послуг. Наприклад, виконання будівельно-монтажних робіт, капітального ремонту будівель тощо.

Спостереження (обстеження) — прийоми фактичного конт­ролю стану об’єктів, їх якісних характеристик. Наприклад, під час контролю дотримання правил безпеки зберігання матеріальних цінностей, умов збереження, порядку видавання матеріальних цінностей у структурні підрозділи підприємства і т. ін.

Експертно-лабораторний аналіз — прийом фактичного контролю якості сировини, матеріалів, готової продукції. Застосовується для перевірки дотримання чинних стандартів і рецептур виготовлення продукції в харчовій, хімічній промисловості під час випуску продовольчих і непродовольчих товарів. Для аналізу беруть дві проби, їх пломбують і разом з письмовим запитом ревізора направляють у відповідну лабораторію. На підставі проведеного аналізу лабораторія надає висновок, який ревізор урахо­вує при визначенні результатів контролю.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовується для перевірки обсягів виходу готової продукції в переробній промисловості. За такої форми контролю в присутності ревізора та уповноваженого спеціаліста перевіряється весь технологічний процес, починаючи зі зважування сировини і допоміжних матеріалів, їхньої обробки і закінчуючи зважуванням готової продукції. Це дає можливість перевірити фактичний вихід продукції та обсяги витрати сировини і допоміжних матеріалів, порівняти з даними обліку до контрольного запуску, виявити не обліковані надлишки матеріальних цінностей і пов’язані з цим зловживання, що можуть виникнути надалі.

Для оцінювання здійснених господарських операцій на підприємстві використовують різні за змістом методичні прийоми перевірки документів, облікових регістрів синтетичного й аналітичного обліку та звітності.

Нормативно-правова перевірка належить до основних методичних прийомів здійснення документального контролю під час ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Суть цієї форми контролю полягає в тому, що за змістом господарської операції, відображеної в документі, визначається, чи не суперечить вона чинним законодавчим нормам, правилам, вимогам статутів та інших засновницьких документів. У разі
виявлення таких порушень робляться розрахунки, складаються аналітичні таблиці, визначаються наслідки та винні особи, обсяги втрат чи збитків, заподіяних неправомірними діями чи бездіяльністю посадових осіб підприємства.

Формальна перевірка документів застосовується для контролю дотримання чинних форм документів, послідовності, повноти і правильності заповнення їхніх реквізитів, наявності відповідних підписів у документах.

Арифметична перевірка документів передбачає контроль проведених у документі обчислень, підрахунків у підсумках, що здійснюються при оформленні та обробці документів. Наприклад, арифметична перевірка застосовується в разі контролю загальної суми до сплати за рахунками-фактурами постачальників матеріальних цінностей, обсягів витрат — за матеріальними звітами, визначення залишків грошових коштів — за касовими звітами касирів і т. д.

Експертна перевірка документів — це детальне поглиблене дослідження достовірності документа про господарську операцію
за наявності ознак його неправильного оформлення, що виявилось
у порушенні вимог чинних нормативних актів з бухгалтерського
обліку щодо форми і заповнення реквізитів документа, застосовуваних способів внесення правомірних виправлень.

Експертна перевірка документів доповнює формальну та ариф­метичну перевірки в разі виявлення в окремих реквізитах документа ознак підробки. Підроблені документи можуть визначатися сукупністю таких ознак: підчищення, дописування тексту, окремих цифр або букв, цифрових записів, закреслення, часткове чи повне видалення та виправлення написаного тексту. Наприклад, виправлення дати здійснення операції, ціни, кількості, вартості, підроблені підписи відповідальних службових осіб. Документи з ознаками підробки попередньо детально вивчаються для визначення достовірності здійснених господарських операцій, які вони відображають, застосовуючи методи зустрічної перевірки докумен­тальних даних, взаємного контролю змісту різних документів, об’єктивної можливості виконання, здійснення.

Для виявлення додаткових доказів про підроблення документів ревізор направляє їх у спеціальні лабораторії на криміналістичну експертизу, яка готує експертний висновок. Підроблення документів класифікується як кримінальний злочин. У разі виявлення таких документів ревізор повинен терміново повідомити про це правоохоронні органи та вжити заходів щодо збереження доказів порушення.

Зустрічна перевірка документів — один з ефективних прийомів документального контролю достовірності відображення в документах господарських операцій. Суть такої перевірки полягає в дослідженні достовірності документів шляхом зіставлення їх і записів в облікових регістрах, що належать до одних і тих самих або різних, але взаємопов’язаних господарських операцій ревізованого підприємства та організацій, з якими воно має виробничі (господарські) відносини. Наприклад, документи складаються, як правило, у двох, трьох примірниках, один з яких передається іншим взаємопов’язаним організаціям (постачальник — покупець; клієнт, замовник — виконавець). Порівняння даних різних примірників одного й того ж документа дає можливість установити факти порушень, які завуальовані виправленнями в документах ревізованого підприємства окремих реквізитів чи складанням підставних документів, заміни ними дійсних документів.

Логічна перевірка документів як методичний прийом контролю застосовується при дослідженні достовірності господарських операцій, коли в ревізора виникають сумніви щодо обсягів у кількісному та вартісному значеннях окремих показників. Суть методу — у порівнянні господарської операції, відображеної в документі, з різними взаємозв’язаними показниками інших господарських операцій для з’ясування, чи існувала об’єктивна мож­ливість її виникнення. Наприклад, зіставлення даних про обсяги перевезеного вантажу в дорожніх листках водія автомашини і накладних постачальника сировини чи матеріалів; обсяги випуску готової продукції з виробничою потужністю устаткування.

Контрольні порівняння на збалансованість окремих показників, що застосовуються для контролю правильності оприбут­кування та списання на витрати, використання окремих видів матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку, якщо в бухгалтерії ведеться тільки вартісний (сумовий) облік матеріальних цінностей, а також, коли аналітичний облік у занедбаному стані. Суть даного прийому полягає в порівнянні залишку на початок ревізованого періоду з документованим надходженням матеріальних цінностей, з одного боку, і документованих витрат та залишку на кінець ревізованого періоду,
з іншого боку (залишок на початок + надходження = залишок на кінець + витрати).

Перевірка правильності відображення господарських операцій з даних документів у регістрах бухгалтерського обліку. При цьому контролюється правильність визначення кореспонденції рахунків, виходячи зі змісту господарської операції, відображеної в документі, повнота наявності та відповідності документів за здійсненими в облікових регістрах записами на ра­хун­ках бухгалтерського обліку. Допущені порушення можуть полягати в неправильній кореспонденції рахунків, невідповід­ності сум у регістрах бухгалтерського обліку і документах, що додаються, відсутності бухгалтерських записів щодо окремих таких документів, повторенні кореспонденції рахунків в одна­кових су­мах за одним і тим самим документом, необґрунтованих документами додаткових чи сторнованих записах на рахунках бухгалтерського обліку. Тільки досконале володіння мето­дикою здійснення бухгалтерського обліку дає змогу ревізору виявити такі приховані зловживання, як крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей.

Аналітична (камеральна) перевірка звітності та балансів. Суть цього методичного прийому полягає в дослідженні обґрунтованості показників звітності та балансів даними бухгалтерського аналітичного і синтетичного чи податкового обліку. Він застосовується в поєднанні з іншими методичними прийомами і спо­собами контролю та аналізу для дослідження фінансового стану підприємства, фінансових результатів діяльності та взаємовідносин з питань платежів до бюджету, цільових спеціальних держав­них фондів, розрахунків з банками за позичками, а також з іншими підприємствами та організаціями.

До основних прийомів аналізу, які широко застосовуються в процесі контролю фінансово-господарської діяльності, належать: техніко-економічні розрахунки, порівняння даних, відносні та абсолютні величини, групування даних, тематичні обстеження.

При проведенні ревізій контроль документів та облікових
регістрів здійснюється суцільним чи вибірковим способом.

Суцільний спосіб ефективніший, але має обмежене застосування через високу трудомісткість контрольного процесу. Він застосовується в ревізії грошових коштів за касовими та банківськими операціями підприємства, а також на тих ділянках діяль­ності ревізованих підприємств, де викрито зловживання і необхідно встановити повний обсяг матеріальних збитків, реальний оподаткований оборот за видами податків для визначення повноти нарахування податків до бюджету.

У практичній роботі ревізори використовують різні варіанти вибіркового контролю. Як критерії вибору інформації для контролю, залежно від виду об’єктів, ревізором можуть визначатися:

а) однорідні господарські операції з визначеним інтервалом вибору (наприклад, 100—200 операцій);

б) усі господарські операції підприємства за останній місяць кожного кварталу за різні визначені періоди;

в) частина операцій за ревізований період.

Якщо в процесі вибіркового контролю документації буде встановлено факти зловживань, то застосовується суцільний контроль.

Здійснюючи контрольні дії, ревізор повинен мати на увазі, що нерідко зловживання та порушення приховані за зовнішньо правильно оформленими документами. Тому, виявивши найнезначніші ознаки зловживань, ревізор зобов’язаний зосередити свою увагу на їх повному викритті, застосовуючи комплекс методичних прийомів та способів контролю.

 

Рекомендована література за темою

1. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січ. 1993 р. № 2939-ХІІ // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1996. — Т. 5. — С. 13—20.

2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 5 лют. 1998 р. № 83 // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1998. — Т. 1. — С. 37—47.

3. Про рахункову палату: Закон України від 11 лип. 1996 р. № 315/96-ВР // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1997. — Т. 11. — С. 60—76.

4. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. № 2181-ІІІ // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259.

5. Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України від 3 черв. 2002 р.

6. Про деякі заходи з держрегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23 лип. 1998 р. № 817/98 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 30. — Ст. 1119.

7. Положення про Головне контрольне ревізійне управління України: Затв. Указом Президента України від 28 листоп. 2000 р. № 1265/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 48. — Ст. 2080.

8. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок дер-
жавною контрольно-ревізійною службою в Україні: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовт. 1997 р. № 121 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. —
С. 265.

9. Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів Державної податкової служби України в підприємств, установ
та організацій документів, що свідчать про приховування (зани-
ження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших пла-
тежів: Затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 1 лип. 1998 № 316 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 1910.

10. Інструкція про організацію проведення перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненням правоохоронних органів: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 листоп. 1999 р. № 107 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 2586.

11. Інструкція про порядок проведення перевірок, ревізії рахунковою палатою: Затв. постановою Колегії Рахункової палати від 3 груд. 1999 р. № 25-1 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 2580.

12. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі уп­равління: Монографія. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

13. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хо­м’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-захід, 2001.

14. Контроль і ревізія /Ф. Ф. Бутинець, С. В. Бардаш, Н. М. Малюга, Н. І. Петренко — Житомир: ЖІТІ, 2000.

15. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

16. Стефанюк І. Формування системи фінансового контролю // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 12.

17. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

18. Шевчук В. О. Контроль господарських систем у суспільстві
з перехідною економікою: Монографія. — К.: КДТЕУ, 1998.

 

Тема 2. Контроль в системі Державного казначейства України, контроль Рахунковою палатою України, відомчий фінансовий контроль

2.1 Контроль в системі Державного казначейства України

Особливості контрольної роботи в системі Державного казначейства. Нормативно-правова база.

Особливості контролю надходження коштів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок.

Контроль використання коштів державного бюджету.

Перевірка законності, обґрунтованості проведення взаємозаліків, операцій з казначейськими векселями та іншими цінними паперами.

Узагальнення інформації щодо виявлених порушень. Прийняття рішень по матеріалах контролю.

2.2 Контроль Рахункової палати при Верховній Раді України

Мета та основні завдання перевірок і ревізій.

Програма перевірки, ревізії. Нормативно-правова база.

Контроль касового та фактичного виконання державного бюджету.

Методичні прийоми та способи виявлення порушень та зловживань.

Методика проведення аудиту ефективності використання державних коштів.

2.3 Відомчий фінансовий контроль

Мета та основні завдання відомчого контролю.

Програма перевірки, ревізії.

Особливості перевірки виробничої діяльності підпорядкованих підприємств та організацій.

Перевірка стану внутрішньогосподарського контролю.

Контроль стану збереження державного майна та його використання.

Контроль виконання рішень за матеріалами ревізій і перевірок інших державних контрольних органів.

2.1 Контроль виконання Державного бюджету в системі казначейства України

Державне казначейство України здійснює управління державним бюджетом України, моніторинг та контроль за використанням державних фінансових ресурсів і активів.

Основними завданнями державного казначейства України є:

1) організація та здійснення касового виконання Державного бюджету України;

2) здійснення обліку надходжень та видатків державного бюджету України і підготовка звітів про виконання Державного і зведеного бюджетів;

3) управління, аналіз та прогнозування грошового потоку дер­жавного бюджету й державних цільових фондів для забезпечення здійснення необхідних видатків;

4) обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу спільно з Міністерством фінансів України;

5) розподіл між державним і місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України.

За структурою і підпорядкованістю органи Державного казначейства України є системою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів України і складається з голов­ного управління та територіальних органів — управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
з відділеннями в районах, містах і районах у містах (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Організаційна структура Державного казначейства України

Казначейська форма обслуговування державного бюджету
України передбачає здійснення Державним казначейством Украї­ни таких контрольних функцій:

· організація і здійснення контролю за дотриманням установленого порядку виконання Державного бюджету України;

· організація контролю за надходженням доходів до державного бюджету України;

· здійснення контролю за рухом коштів на єдиному казначейському рахунку;

· організація та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів державних позабюджетних фондів;

· контроль за припиненням необґрунтованого зростання кредиторської і дебіторської заборгованості бюджетних установ.

У рамкахвиконання контрольних функцій органи Державного казначейства України організують свою діяльність у тісній взаємодії з іншими органами державного фінансового контролю: органами контрольно-ревізійної служби, податкової служби України, а також органами виконавчої влади.

Метою контролю виконання Державного бюджету України в системі Державного казначейства України є:

1) вивчення об’єктивного стану справ щодо своєчасності надходжень і раціональності витрат бюджетних коштів;

2) виявлення фактів неефективного та нецільового витрачання коштів державного бюджету України;

3) ужиття заходів у разі виявлення фактів порушення бюджет­ного законодавства.

До основних напрямівревізії територіальних управлінь та відділень Державного казначейства належать:

1. Контроль надходження коштів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок та доходів державного бюджету.

2. Контроль використання коштів державного бюджету.

3. Контроль касових та фактичних видатків на утримання розпорядників коштів з державного бюджету.

4. Контроль стану бухгалтерського обліку та звітності в розпорядників коштів державного бюджету.

Джерела інформації для контролю:

а) виписки з розпису доходів і видатків державного бюджету;

б) єдині кошториси доходів і видатків розпорядників коштів, розрахунки до кошторисів по видатках за бюджетною класифікацією та зміни до них;

в) службова переписка територіальних підрозділів Державного казначейства з Головним управлінням Державного казначейст­ваУкраїни;

г) книги, відомості оперативного обліку відділів розмежування та оперативно-аналітичного обліку доходів державного бюджету, управлінь оперативного касового планування видатків державного бюджету, відділів обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів розпорядників коштів (бюджетних установ);

ґ) дані бухгалтерського обліку про виконання бюджету (книги доходів бюджету, книга реєстраційних рахунків і касових видатків бюджету, книга обліку розрахунків між бюджетами, книга Журнал-Головна, меморіальні ордери, первинні документи, виписки банків з особових рахунків територіальних відділень Державного казначейства за кожний робочий день, особові реєстраційні рахунки розпорядників коштів та ін.);

д) звітність про виконання доходів та видатків державного бюджету по територіальних підрозділах Державного казначейства (місячна, квартальна, річна), яку подають розпорядники коштів державного бюджету, а також ревізовані територіальні підрозділи казначейства відділенням вищого рівня (Головному та обласним управлінням Державного казначейства України), форми банківської щомісячної звітності;

е) дані бухгалтерського обліку та звітності бюджетних установ і організацій—розпорядників коштівдержавного бюджету, дані обліку підприємницьких структур про одержані бюджетні кошти і стан розрахунків з бюджетом по кодах (журнали-ордери, меморіальні ордери, первинні документи, дані аналітич­ного обліку, книги головних рахунків, звітністьпро виконання кошторисів).

Нормативно-правова база.Під час контролю ревізори Державного казначейства України керуються: Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» (або на відповідний рік), Указом Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р., Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету» від 14 січня 1997 р. № 13, наказом Мініс­терства фінансів України «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» від 27 грудня 2001 р. № 604, наказом Головного управління Державного казначейства України «Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету» від 21 березня 1997 р. № 28, Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання Державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Головного управління Державного каз­начейства України від 24 грудня 1997 р. № 137 (зі змінами та доповненнями), іншими законодавчими та нормативно-право­вими актами.

Казначейська форма обслуговування державного бюджету ґрунтується на принципі єдиного казначейського рахунку, який передбачає зосередження державних коштів в одній касі (тобто зарахування всіх державних доходів відповідно до бюджетної класифікації і розподіл наступних видатків державного бюджету) та регулювання їх єдиним бухгалтерським обліком. Відповідно до цього принципу на ім’я Головного управління Державного казначейства та його територіальних
органів в установах банків відкриваються бюджетні рахунки для зарахування платежів до державного бюджету. Головне управління Державного казначейства контролює роботу єдиного казначейського рахунку через єдину інформаційно-об­числювальну систему казначейства. Джерелом для здійс­нення такого контролю є дані про щоденні залишки коштів на рахунках «Доходи державного бюджету» і «Кошти державного бюджету».

Акумуляція бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку, який об’єднує систему рахунків, що діють в одному режимі, дає змогу Головному управлінню Державного казначейства мати в реальному режимі часу інформацію про:

· баланс єдиного казначейського рахунку, який отримано як результат здійснення операцій на всіх бюджетних рахунках;

· рух коштів, що надійшли на рахунки і поповнили доходну частину державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

· результати виконання бюджетів.

Отже, функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує повну незалежність держави від банківської системи у справі здійснення контролю й обліку дохідної частини державного бюджету.

Послідовність здійснення контролю надходження бюджетних коштів на єдиний казначейський рахунок і доходів держав­ного бюджету в територіальних підрозділах Державного казначейства наведена на схемі (рис. 2.2).

 

Рис. 2.2. Схема контролю надходження бюджетних коштів на єдиний казначейський рахунок і доходів державного бюджету в територіальних підрозділах Державного казначейства

Основні напрями контролю:

1. Перевірка своєчасності виконання банківськими установами платіжних доручень платників щодо зарахування податків
і зборів до державного бюджету. Фахівці відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку доходів Державного казначейства аналізують щоденну банківську звітність про надход­ження доходів на рахунки державного бюджету (форма 412-Д) та перевіряють одержані з банку документи щодо відповідності дат і сум платіжних документів випискам банку (методи порівняння і логічної документальної перевірки взаємозв’язку операцій).

2. Контроль правильності розподілу відрахувань від регулюючих доходів між бюджетами різних рівнів. Методами нормативної перевірки й техніко-економічних розрахунків за даними відомостей відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів перевіряється правильність зарахування податків і платежів на відповідні підрозділи бюджетної класифікації згідно з чинними нормативами, затвердженими Верховною Радою України. Одночасно здійснюється перевірка дотримання банками фінансово-бюджетної дисципліни при розподілі загальнодержавних податків, зборів та їх зарахуванні на рахунки відповідних бюджетів (методи нормативно-правової перевірки й техніко-економічних розрахунків).

3. Щоденний контроль повноти перерахування доходів держав­ного бюджету та залишків бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку в банку здійснюється на підставі порівняння даних про обсяги надходжень коштів державного бюджету за датами місяця і даними про їх перерахування на єдиний казначейський рахунок. При цьому спочатку перевіряється повнота перерахування доходів державного бюджету від платників податків у комерційних банках за кожний робочий день на спеціальні тран­зитні рахунки Державного казначейства у відповідних регіональних управліннях Національного банку України, а потім — повнота надходжень від останніх на єдиний казначейський рахунок Державного казначейства України в операційному управлінні НБУ в м. Києві. Для попереднього контролю надходження коштів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок і здійснення своєчасних коригувань планів казначейського виконання дохідної частини державного бюджету проводяться вибіркові обстеження тенденцій динаміки залишків бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку в банку.

4. Перевірка дотримання методології бухгалтерського обліку при відображенні всіх надходжень, що належать державному бюджету, та всіх повернень коштів, що за поданням відповідних органів стягуються як помилково або надмірно зараховані до бюджету. Шляхом звіряння даних регістрів за видами доходів (ф. 1-Д), які складено на підставі виписок з особових рахунків і платіжних документів, книги доходів (ф. 5-Ф) та книги Журнал-Головна (ф. 1-Ф), з даними територіальних органів податкової служби визначаються суми фактичних надходжень коштів державного бюджету та повернень зайво внесених або неправильно зарахованих до державного бюджету платежів. На підставі такого звіряння складається довідка за формою № 2-Д у двох примірниках і підписується відповідальними особами Державного казначейства та податкової служби. Правомірність здійснення операцій з повернення коштів державного бюджету перевіряється із застосуванням методичних прийомів обстеження, візуального та нормативного документального контролю змісту довідки (ф. 2-Д) і даних висновків Державної податкової адміністрації, на основі яких складаються платіжні доручення Державного казначейства на перерахування коштів. Методом аналізу кореспонденцій рахун­ків за даними змісту таких операцій перевіряється правильність відображення в бухгалтерському обліку сум надходжень, що належать державному бюджету, і повернень коштів, які помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Чинним законодавством України на органи Державного казначейства покладено функції виконання видаткової частини дер­жавного бюджету шляхом здійснення платежів з єдиного каз­начейського рахунку в банку через реєстраційні рахунки, відкриті в територіальних відділеннях Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (керівникам міністерств, відомств, відділів обласних, міських, районних держадміністрацій та інших установ, яким надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями). Кількість реєстраційних рахунків, які може мати конкретний розпорядник коштів у системі Державного казначейства України, залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджет­ної класифікації. Територіальні органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль ресурсів на єдиному казначейському рахунку тільки в межах лімітів, що встановлюються Головним управлінням Державного казначейства для кожного розпорядника коштів. Фінансування видатків або повернення платежів безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяль­ності, які виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, здійснюється на підставі даних про невикористані асигнування за кошторисами доходів і видатків державного бюджету.

Бюджетним кодексом України (ст. 51) встановлено такі стадії виконання Державного бюджету за видатками:

1) визначення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджет­них коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) отримання товарів, робіт, послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт, послуг на виконання бюджетних програм.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль використання коштів державного бюджету відповідно до зазначених стадій та в послідовності, що наведена на рис. 2.3.

Основні напрями контролю:

1. Контроль відповідності кошторисів доходів і видатків розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України. Методами формальної, нормативної та експертної перевірки з’ясовуються, чи відповідають показники видатків, визначені в кошторисах, бюджетній класифікації видатків на функціональні, відомчі та економічні, а також чи визначені в кошторисах напрями використання бюджетних коштів відповідно до програмних завдань держави та ступінь відповідальності розпорядника бюджетних коштів за виконання бюджету певного рівня. У разі подання розпорядниками до органів Держказначейства помісячних лімітних довідок чи тимчасових кошторисів перевіряється відповідність їхніх показників даним розпису доходів і видатків державного бюджету з урахуванням щомісячного (щоденного) розподілу бюджетних коштів за напрямами здійснення видатків і підрозділами організації—розпорядника бюджетних коштів.

Рис. 2.3. Схема контролю видатків державного бюджету
в територіальних підрозділах Державного казначейства

2. Перевірка доцільності та ефективності витрат бюджетних коштів здійснюється для забезпечення попереднього контролю за використанням коштів державного бюджету. Перш за все перевіряється наявність в обліку розпорядника відповідного бюджетного зобов’язання для здійснення платежу з виконання Державного бюджету за видатками (прийоми фактичного конт­ролю залишків на реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів). Фахівці відділу бухгалтерського обліку та звітності й відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторису територіального органу Держказначейства перевіряють банківські й розрахункові документи на предмет доцільності витрачання бюджетних коштів та правильності оформлення документів, що підтверджують необхідність проведення оплати рахунків, відповідно до визначених законодавством форм і правил (формальна і візуальна нормативна перевірка). Суми, що належать перерахуванню, звіряються з даними кошторисів доходів і видатків установи та залишками невикористаних асигнувань фактичного цільового призначення за кодами бюджетної класифікації (прийоми порівняння і логіч­ної перевірки). У разі необхідності документальна перевірка проводиться з виходом фахівців Держказначейства в установу. Якщо буде виявлено ознаки встановлення можливості неефективного використання матеріальних цінностей та грошових коштів чи неповного документального підтвердження витрат, органи Держказначейства відмовляють в оплаті такого рахунку та повертають його розпоряднику коштів.

3. Контроль за проходженням платежів за дорученням розпорядників бюджетних коштів. Спочатку фахівці відділу бухгалтерського обліку та звітності перевіряють, чи відповідають суми касових заявок на отримання готівки розпорядників бюджетних коштів даним кошторисів доходів і видатків установи та чи дотримані терміни, установлені для подання касових заявок (за 55 днів до початку кварталу). Контроль повноти проведених витрат здійснюється за кожним напрямом витрачання бюджетних коштів із застосуванням прийомів порівняння і візуальної нормативної перевірки виписок банку з бюджетного рахунку Держказначейства та реєстраційних рахунків розпоряд­ників бюджетних коштів, доручень на отримання грошових чеків, кошторисів доходів і видатків установи. При цьому особлива увага звертається на повноту та своєчасність перерахування відповідних податків у бюджет при отриманні установою заробітної плати і прирівняних до неї виплат (прийоми логічної і зустрічної перевірки платіжних доручень, касових заявок на отримання готівки, доручень на отримання грошових чеків, відомостей обігу ресурсів на бюджетному рахунку, виписок банку з бюджетного й реєстраційних рахунків).

4. Контроль правильності відображення в бухгалтерському обліку операцій з витрачання бюджетних коштів. Фахівці управління (відділу) бухгалтерського обліку та звітності територіального органу Держказначейства здійснюють щомісячну перевірку звітів про виконання кошторисів видатків за формою 2-МДБ щодо відповідності даних розпорядників коштів, що утримуються за рахунок державного бюджету, записам на особових реєстраційних рахунках Державного казначейства та даним звіту про виконання бюджетних асигнувань по розпорядниках коштів, який подається до вищого органу Держказначейства (прийоми порів­няння й арифметичної перевірки, проведення зворотних записів і виправлення помилок у записах на реєстраційних рахунках, виписка уточнюючих меморіальних ордерів без погодження з розпорядником коштів). Методом аналізу кореспонденцій рахунків за даними меморіальних ордерів, книги Журнал-Головна, відомостей реєстраційних рахунків розпорядників коштів перевіряється правильність відображення в бухгалтерському обліку й звіт­ності про виконання бюджетів, кошторисів наданих на оплату витрат бюджетних асигнувань, суми їхнього використання та залишку. Крім цього, органами Державного казначейства контролюється дотримання бюджетними організаціями інструкцій з питань правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання кошторисів і перевіряється, чи відображені в обліку в хронологічному порядку здійснені цими організаціями платежі та чи відповідають вони взятим бюджетним зобов’я­занням і бюджетним асигнуванням (прийоми порівняння, формальної і візуальної нормативної перевірки).

За результатами контролю виконання Державного бюджету
в системі Державного казначейства України можуть бути виявлені бюджетні правопорушення, тобто факти недотримання учасником бюджетного процесу чинного бюджетного законодавс­тва стосовно порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Згідно зі ст. 117 Бюджетного кодексу України до розряду бюджетних правопорушень, за здійснення яких можуть призупинити бюджетні асигнування, належать:

— несвоєчасне та неповне подання звітності про виконання бюджету;

— невиконання вимог бухгалтерського обліку, складання звіт­ності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами та недотримання порядку перерахування цих коштів;

— надання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

— порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог про прийняття ними бюджетних зобов’язань;

— нецільове використання бюджетних коштів.

Приймаючи рішення за матеріалами контролю виконання Державного бюджету, у разі виявлення Бюджетних правопорушень органи держказначейства керуються Бюджетним кодексом України, Законом України «Про державний бюджет України на 2002 рік» (або на відповідний рік), Положенням про Державне казначейство від 31 липня 1995 р. № 590, Порядком складання, передачі за належністю протоколу про бюджетне правопорушення від 26 лютого 2002 р. № 129, Порядком примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства від 5 жовтня 2001 р. № 175.

Для узагальнення інформації про виявлені порушення органи Держказначейства складають протокол про бюджетне правопорушення. Даний документ на відміну від акта ревізії оформляється посадовими особами відповідного територіального органу Державного казначейства на підставі довідок, що складені за результатами проведених перевірок, та матеріалів звітності, під час аналізу якої виявлено факти бюджетних правопорушень. У разі складання акта ревізії протокол про бюджетне правопорушення не оформлюється.

У протоколі зазначаються такі відомості:

¨ дата та місце складання;

¨ відомості про учасника бюджетного процесу, який скоїв бюджетне правопорушення;

¨ час скоєння і суть бюджетного правопорушення із зазначенням положень законодавчих і нормативно-правових актів, які було порушено;

¨ пояснення керівної особи органу, установи, організації, підприємства, де скоєне бюджетне правопорушення;

¨ додаток до протоколу (довідка перевірки, інші матеріали з питань, що перевірялись).

Протокол про бюджетне правопорушення складається в чотирьох примірниках, підписується посадовою особою відділення (управління) Держказначейства, яка його склала, та передається на строк до двох робочих днів для викладу пояснень і підпису керівником органу, установи, організації, підприємства, де вчинене бюджетне правопорушення. За наявності зауважень і пояснень щодо змісту протоколу, або в разі відмови від його підписання, керівник органу, установи, організації, підприємства, де скоєне бюджетне правопорушення, робить про це відповідний запис із викладенням мотивів своєї відмови.

Протокол про бюджетне правопорушення заповнюється розбірливим почерком і в ньому не допускаються підчистки, закреслення чи виправлення відомостей, а також внесення додаткових записів після підписання протоколу.

Протягом трьох робочих днів після підписання (відмови від підписання) оригінал протоколу передається для прийняття рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення до вищого територіального органу Державного казначейства, керівник якого має право накладати стягнення за бюджетне правопорушення. Якщо протокол складено про порушення порядку перерахування належних державному бюджету коштів з місцевих бюджетів, він передається міністру фінансів.

За вчинені бюджетні правопорушення до розпорядників і одер­жувачів бюджетних коштів органами Державного казначейства можуть застосовуватися такі заходи:

· адміністративні стягнення до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях;

· зупинення операцій з бюджетними коштами.

У разі виявлення бюджетних правопорушень іншими уповноваженими на це органами (Міністерством фінансів України, органами державної контрольно-ревізійної служби України, місцевими фінансовими органами тощо), а також в інших випадках, передбачених законодавством, органами Державного казначейства проводяться примусові списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Держказначейства. Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів (платіжні вимоги із супровідними документами) стягувач подає до відповідного територіального підрозділу Державного казначейства, у якому обслуговується установа, якою вчинене бюджетне правопорушення, чи організація-боржник. Крім цього, органи Державного казначейства виконують рішення про арешт коштів розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших підприємств, установ, організацій, що перебувають на відкритих в органах Держказначейства рахунках. Ухвала суду, постанова слідчого або державного виконавця надсилається безпосередньо до територіального підрозділу Державного казначейства, де відкриті відповідні рахунки організацій, на кошти яких накладено арешт.

____________________________________________________________

Рекомендована література за темою

1. Бюджетний кодекс України: Прийнятий восьмою сесією ІІІ скликання Верховної Ради від 21 черв. 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 1291.

2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 5 груд. 1990 р. (зі змінами) // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

3. Про державний бюджет України на 2002 рік: Закон України від 20 груд. 2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 1416.

4. Про державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квіт. 1995 р. № 335/95 // Уряд. кур’єр. — 1995. — № 68—69.

5. Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету: Постанова КМУ і НБУ від 14 січ. 1991 р. № 13 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 5. — С. 69.

6. Про бюджетну класифікацію та її запровадження: Наказ Міністерства фінансів України від 27 груд. 2000 р. № 604 // Орієнтир. — 2002. — № 3.

7. Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету: Наказ Головного управління Державного казначейства України від 21 берез. 1997 р. № 28 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 14. — С. 223.

8. Положення про Державне казначейство: Затв. постановою КМУ
від 31 лип. 1995 р. № 590 // Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 11. — Ст. 262.

9. Положення про порядок складання, розгляду, затвердження основних вимог відносно виконання кошторису доходів і видатків бюджетних установ та організацій: Затв. постановою КМУ від 9 січ. 2000 р. № 17 // Довідник працівника державної контроль-ревізійної служби. В 2 т. —
К.: Дія, 2001. — Т. 1. — С. 283—293.

10. Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України: Постанова КМУ і НБУ від 21 січ. 1998 р. № 68 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 3. — Ст. 109.

11. Порядок складання, передачі за належністю Протоколу про бюджетне правопорушення: Затв. наказом МФУ від 26 лют. 2002 р. № 129 // Податки та бухгалтерський облік. — 2002. — № 26. — С. 10—12.

12. План рахунків бухгалтерського обліку виконання державно-
го та місцевих бюджетів: Затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 24 груд. 1997 р. № 137 (зі зміна-
ми та допов.) // Бухгалтерський облік та аудит. — 1998. — № 4. —
C. 8—17.

13. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ:
Затв. наказом ГУДКУ від 10 груд. 1999 р. № 114 (зі змінами та допов., затв. наказом ДКУ від 26 берез. 2002 р. № 54) // Офіційний вісник
України. — 2000. — № 1. — Ст. 14.

14. Положення про єдиний казначейський рахунок: Затв. наказом ГУДКУ від 21 берез. 1997 р. № 28 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 14. — С. 223.

15. Порядок примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства: Затв. наказом ДКУ від 5 жовт. 2001 р. № 175 // Податки та бухгалтерський облік. — 2002. — № 1. — С. 12—19.

16. Тимчасова інструкція про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками: Затв. наказом ГУДКУ і НБУ від 21 берез. 1997 р. № 28/44 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 14. — С. 223.

17. Бюджетна система: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / В. М. Опарін, В. І. Малько, С. Я. Кондратюк, Г. Б. Коломієць. — К.: КНЕУ, 2002.

18. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

19. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит. — К.:
НІОС, 1998.

20. Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001.

21. Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навч. посіб-
ник. — К.: НІОС, 2000.

________________________________________________________________

2.2 Контроль ефективності використання коштів державного бюджету Рахунковою палатою при Верховній Раді України

Під час розгляду перелічених питань слід користуватися Законом України «Про Рахункову палату» та Інструкцією про порядок проведення перевірок, ревізій Рахунковою палатою, затвердженою постановою Колегії Рахункової палати від 3 грудня 1999 р.

У системі органів державного фінансового контролю Рахункова палата має статус незалежного конституційного органа, який від імені Верховної Ради України і відповідно до ст. 98 Конституції України здійснює фінансовий контроль за законним, ефективним і доцільним витрачанням державних коштів. До основних завдань такого контролю належать:

· перевірка законності, доцільності й ефективності формування і використання державних фінансових ресурсів;

· підготовка пропозицій для поліпшення ситуації у сфері державних фінансів і бюджетного процесу на всіх його стадіях;

· виявлення фактів незаконного або неефективного використання фінансових коштів держави.

Метою перевірок і ревізій, які здійснюються Рахунковою палатою, є з’ясування уповноваженою для цього посадовою особою, фактичного стану справ на об’єкті перевірки з погляду своєчасності, повноти, об’єктивності, достовірності та доказовості виявлених фактів і зроблених оцінок щодо законності, ефективності й доцільності використання коштів:

· державного бюджету;

· загальнодержавних цільових, позабюджетних фондів;

· кредитів та позик, наданих Україні іноземними державами, банківськими установами та міжнародними фінансовими організаціями;

· валютних ресурсів, наданих на зворотній основі;

· кошторису Національного банку України;

· майна, яке належить до об’єктів державної власності;

· ресурсів матеріального резерву України.

Основні завдання перевірок і ревізій, здійснюваних в Управ­лінні справами Верховної Ради України та Адміністрації Президента України:

ü перевірка дотримання Конституції України, вимог чинного бюджетного законодавства під час прийняття та видання нормативних, адміністративних, розпорядчих та інших актів і документів з питань дотримання та виконання законодавчих актів з питань бюджету, дотримання Положень про Управління справами Верховної Ради України та Адміністрацію Президента України з питань, що стосуються предмета перевірки;

ü перевірка дотримання вимог чинного законодавства щодо складання кошторису, правильності та обґрунтованості кошторис­них призначень, законності й ефективності спрямування та використання за цільовим призначенням коштів державного бюджету, дотримання при цьому посадовими та матеріально відпо­відальними особами зазначених органів державної влади актів законодавства України та правильності відображення первинних документів у бухгалтерському обліку;

ü перевірка обґрунтованості розрахунків витрат на утримання апаратів зазначених державних органів, дотримання вимог актів чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів на їхнє утримання за цільовим призначенням.

Основні завдання під час проведення перевірок і ревізій в апараті Кабінету Міністрів України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади:

ü перевірка дотримання Конституції України, вимог актів чин­ного законодавства України з питань бюджету під час прийняття та видання посадовими особами чи колегіальними органами зазначених об’єктів перевірки нормативно-правових, адміністративних, розпорядчих та інших актів і документів (постанов, наказів, положень, порядків, стандартів, інструкцій тощо) з питань виконання Державного бюджету України;

ü перевірка законності, доцільності й ефективності отримання, спрямування та використання коштів державного бюджету, відповідності здійснюваних фінансових операцій з коштами та іншими ресурсами державного бюджету актам чинного законодавства України з питань бюджету, правильності відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку;

ü перевірка дотримання вимог чинного законодавства щодо складання кошторису, правильності та обґрунтованості кошторисних призначень, правильності розрахунків витрат на утримання апарату центральних органів виконавчої влади, дотримання актів чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів за цільовим призначенням.

Основні завдання під час проведення перевірок і ревізій в органах Державного казначейства України:

ü перевірка законності, своєчасності та повноти виконання Державного бюджету України;

ü перевірка ефективності управління бюджетними коштами та коштами позабюджетних фондів;

ü перевірка законності, обґрунтованості й ефективності проведення взаємозаліків, операцій з казначейськими векселями та іншими цінними паперами;

ü перевірка ефективності управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

ü перевірка дотримання Конституції України, актів чинного законодавства України з питань бюджету при прийнятті та виданні нормативних, адміністративних, розпорядчих та інших
актів і відомчих документів (наказів, інструкцій, положень тощо)
з питань організації виконання положень закону України про
Державний бюджет України на відповідний рік та конкретних бюджетних призначень, передбачених цим законом;

ü перевірка правильності відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку;

ü ревізія реєстраційних рахунків та рахунків розпорядників коштів державного бюджету;

ü перевірка законності й ефективності використання коштів на утримання Головного управління Державного казначейства України та його органів на місцях.

Основні завдання під час проведення перевірок і ревізій Національного банку України, уповноважених банків та кредитних установ:

ü перевірка дотримання посадовими особами та колегіальними органами зазначених об’єктів Конституції України, актів чинного законодавства України, закону України про Державний бюджет України на відповідний рік при прийнятті нормативних, адміністративних, розпорядчих актів (рішень, розпоряджень, постанов, наказів, інструкцій тощо) у частині обслуговування державного бюджету та державного боргу України;

ü перевірка законності складання кошторису Національного банку України, правильності й обґрунтованості розрахунків кошторисних призначень, своєчасності, повноти, законності та ефективності виконання кошторису.

Основні завдання під час проведення перевірок і ревізій
бюджетних установ та організацій:

ü перевірка забезпечення виконання посадовими особами та колегіальними органами зазначених установ і організацій закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, актів чинного законодавства з питань бюджету при здійсненні нормативної, адміністративної та розпорядчої діяльності з розроб­лення та видання актів (рішень, розпоряджень, наказів, інструк­цій тощо) з питань використання бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів за цільовим призначенням, доцільного й ефективного їхнього витрачання;

ü перевірка дотримання актів чинного законодавства під час складання кошторису витрат, правильності й обґрунтованості кошторисних призначень, своєчасності та повноти їхнього виконання, використання коштів державного бюджету за цільовим призначенням, дотримання фінансової дисципліни, правильності відображення первинних документів у бухгалтерському обліку.

Завданням перевірок і ревізій, що проводяться на підприємницьких суб’єктах, незалежно від їхніх форм власності, є з’ясу­вання фактичного стану справ щодо дотримання положень закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, використання коштів державного бюджету за цільовим призначенням та відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку й звіт­ності відповідно до актів чинного законодавства.

Терміни, об’єкти та засоби проведення перевірок (ревізій) визначаються Рахунковою палатою під час організації і планування контрольно-ревізійної роботи. Контрольні заходи проводяться Рахунковою палатою планово і позапланово.

Планові перевірки (ревізії) здійснюють на підставі річних і поточних (піврічних, квартальних) планів роботи Колегії Рахункової палати та її департаментів і підрозділів.

До плану роботи Рахункової палати обов’язково включаються такі пункти:

— виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих відповідно до Регламенту Верховної Ради України;

— розгляд звернень та пропозицій Президента України, Кабінету Міністрів України.

Позапланові перевірки і ревізії проводяться за рішенням Колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, за якими Верховна Рада України приймає рішення, звернень та пропозицій Президента України, Кабінету Міністрів України.

Перед проведенням перевірки (ревізії) департамент Рахункової палати, відповідальний за її проведення, на підставі затверджених планів робіт та рішень колегії Рахункової палати про проведення позапланових контрольних заходів розробляє проект програми перевірки (ревізії) на основі аналізу:

· інформації, документації, нормативно-правової бази, яка сто­сується предмета перевірки (ревізії) та її об’єктів і яка є в департамен­ті, а також отриманої від інших департаментів та структурних підрозділів Рахункової палати інформації щодо характеристики предмета й об’єктів перевірки (ревізії);

· даних щодо бюджетних призначень та фактичного фінансування з державного бюджету згідно з чинною бюджетною класифікацією, наданих контрольно-аналітичними департаментами й управліннями Рахункової палати;

· (у разі потреби) висновку департаменту правового забезпечення діяльності Рахункової палати щодо правового механізму регулювання питань, які є предметом перевірки, та діяльності об’єктів перевірки щодо використання бюджетних коштів та кош­тів позабюджетних фондів;

· інформації, отриманої від інших контрольних та правоохоронних органів, щодо раніше проведених ними контрольних та інших заходів на визначених Рахунковою палатою об’єктах перевірки (ревізії) тощо.

Програма перевірки (ревізії) складається відповідно до чинного законодавства і з урахуванням внутрішніх нормативних документів Рахункової палати та визначає: мету проведення перевірки (ревізії) та її предмет; перелік об’єктів і конкретних питань, які підлягають перевірці (ревізії) з урахуванням особливостей предмета; термін проведення перевірки (ревізії) та складання звіту про її результати; перелік базових нормативно-правових актів, що регулюють предмет перевірки (ревізії); планові трудовитрати та склад контрольної групи.

Програма перевірки (ревізії) підписується директором відповідального за проведення перевірки (ревізії) департаменту та затверджується головою Рахункової палати, першим заступником, заступником голови, а в разі потреби — Колегією Рахункової палати.

На підставі програми перевірки (ревізії) директором департаменту підписується доручення на право проведення перевірки (ревізії), у якому зазначаються назва контрольного заходу, термін проведення перевірки (ревізії), посадова особа, яка очолює контрольно-ревізійну групу, склад контрольно-ревізійної групи.

У процесі перевірок (ревізій) на основі документального підтвердження їхніх результатів, достовірності бухгалтерського облі­ку й фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об’єкта, що перевіряється, і державного бюджету. Посадові особи Рахункової палати не мають права втручатися в оперативну діяльність об’єктів, що перевіряються, а також оприлюднювати свої висновки до завершення перевірок (ревізій) та оформлення їхніх результатів актом, який затверджується Колегією Рахункової палати.

Перевірки (ревізії), що належать до компетенції інших держав­них контрольних органів, проводяться Рахунковою палатою спільно з цими органами. Крім того, Рахункова палата в межах своєї компетенції може залучати до участі у здійсненні контрольно-ревізійної діяльності державні контрольні органи та їхніх представ­ників, а також має право на договірних засадах залучати до проведення перевірок і ревізій недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів.

Про результати проведених перевірок (ревізій) Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій. У разі виявлення істотних порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, матеріали перевірок (ревізій) за рішенням Колегії Рахункової палати передаються правоохоронним органам.

Перевірка правомірності видання центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів починається з вивчення нормативно-правових, адміністративних, розпорядчих та інших актів, виданих посадовими особами чи колегіальними органами об’єкта перевірки (ревізії) з питань виконання Державного бюджету України, для визначення їхньої відповідності Конституції України, актам чинного законодавства, положенням закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Перевірка правомірності видання Кабінетом Міністрів України або іншим центральним органом виконавчої влади нормативно-правових актів, які змінюють положення закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, видатки державного бюджету або регулюють питання використання інших коштів, контроль за використанням яких належить до повноважень Рахункової палати, здійснюється в такій послідовності:

1. В апараті Кабінету Міністрів України або в центральному органі виконавчої влади виявляються факти видання неправомірних актів, а також з’ясовуються обставини та причини видання таких актів, зокрема наявність фінансово-економічного обґрунтування Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України і відповідних правових служб, пропозицій щодо покриття проведених витрат, копії листів, клопотань тощо.

2. Визначається коло посадових осіб об’єкта перевірки, причет­них до підготовки та видання неправомірного нормативного, адміністративного, розпорядчого чи іншого акта.

3. Суми, використання яких передбачалося нормативним документом, порівнюються з фактично перерахованими, та з’ясову­ються причини відхилень.

4. Перевіряється цільове використання виділених коштів та проводяться зустрічні перевірки на об’єктах використання цих коштів.

5. Проводиться аналіз впливу та наслідків прийнятого нормативного акта на виконання Державного бюджету України в цілому та окремих статей закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Проведення перевірки використання коштів Державного бюджету України та загальнодержавних цільових і позабюджетних фондів спрямоване на визначення законності, доцільності й ефективності використання коштів державного бюджету, коштів загальнодержавних цільових і позабюджетних фондів, а також правильності відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку в цілому.

Основні напрями перевірки:

1. Перевірка наявності єдиного кошторису доходів і видатків та законності, обґрунтованості та своєчасності його складання й затвердження.

2. Перевірка правомірності списання на витрати грошових коштів і матеріальних цінностей за кожною зі статей кошторису, наявності належно оформлених касових, банківських, інших бухгалтерських документів та їхньої достовірності.

3. Перевірка стану збереження грошових коштів і матеріальних цінностей та правильності ведення їхнього обліку.

4. Оцінка правильності встановлення і застосування посадових окладів (ставок) заробітної плати, доплат, надбавок та премій відповідно до чинних нормативних актів, а також цільового використання коштів, отриманих з державного бюджету на покриття заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат.

5. Перевірка ефективності використання бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів здійснюється на підставі вивчення правових та фінансово-економічних обґрунтувань потреб їхнього виділення та використання (бізнес-планів, листів, клопотань тощо) і порівняння отриманого й очікуваного результатів витрачання коштів.

6. Перевірка канцелярських і поштово-телеграфних витрат, виходячи з потреби максимальної ощадливості в їхньому використанні.

7. Перевірка доцільності та законності витрат на придбання
і ремонт основних засобів об’єкта перевірки.

8. Перевірка дотримання встановлених лімітів на утримання службових легкових автомобілів, правильності застосування норм витрат паливомастильних матеріалів, заповнення маршрутних листів, використання автотранспорту за призначенням.

9. Виявлення фактів нецільового використання отриманих з державного бюджету коштів: на приховане кредитування суб’єк­тів підприємницької діяльності та здійснення госпрозрахункової діяльності й залучення з цією метою бюджетних коштів на укладання різних угод, спрямування бюджетних коштів на депозитні рахунки замість витрачання їх на першочергові та невідкладні заходи. Перевірка законності формування та правильності використання спеціальних коштів, оцінка стану розрахункової дисципліни, зокрема дебіторської і кредиторської заборгованості.

10. Перевірка законності й обґрунтованості проведення розрахунків із застосуванням векселів Держказначейства України та цільового використання векселів з дотриманням при цьому інтересів бюджету.

До основних порушень фінансової дисципліни за матеріалами проведення перевірок використання коштів державного бюджету України та загальнодержавних цільових і позабюджетних фондів належать:

а) видання нормативних, адміністративних, розпорядчих чи інших актів, якими порушуються норми закону про Державний бюджет України на відповідний рік, інші акти чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів;

б) витрати бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів на утримання апарату міністерства понад затверджений кошторис у ме­жах загальних асигнувань за системою цього міністерства, у тому числі за рахунок коштів, виділених на утримання підвідомчих організацій;

в) приписки до фактично виконаних робіт з капітального ремонту приміщень і споруд унаслідок неправильного застосування розцінок і зайвого списання матеріалів;

г) витрачання коштів державного бюджету і позабюджетних фондів на придбання зайвого та непотрібного інвентарю.

Перевірка касового й фактичного виконання бюджету, фінансово-господарської діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яка стосується використання коштів державного бюджету, здійснюється за такими основними напрямами:

1) перевіряється виконання цими органами виконавчої влади завдань щодо забезпечення законного та ефективного використання коштів державного бюджету, загальнодержавних цільових, позабюджетних фондів;

2) перевіряється фінансовий стан галузі, кількість збиткових підприємств і організацій, розрахунки з бюджетом, загальний розмір дебіторської та кредиторської заборгованості;

3) оцінюється розмір коштів, отриманих з державного бюджету на фінансування цільових комплексних науково-технічних програм, та перевіряється, чи не було фактів припинення робіт за окремими загальнодержавними програмами, визначаються причини припинення робіт та обсяги витрачених на ці програми бюджетних коштів;

4) з’ясовується, чи отримувалися за рішенням Кабінету Мініст­рів України кредити та які їхні розміри, спрямування і використання, чи не було порушень порядку їхнього використання;

5) контроль правомірності спрямування за призначенням сум коштів, отриманих у зв’язку з державною реєстрацією та видачею суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;

6) перевіряється правильність і ефективність використання іно­земної валюти, її конвертації і витрачання;

7) обстеження стану контролю за збереженням та ефективним використанням державного майна, закріпленого за організаціями та підприємствами галузі;

8) контроль доцільності й ефективності використання коштів на капітальні вкладення, обґрунтованості витрачання коштів на капітальний та поточний ремонти;

9) виявлення фактів незаконного використання коштів держав­ного бюджету на створення підприємств, організацій, проведення благодійних заходів тощо;

10) перевірка законності й обґрунтованості проведення розрахунків шляхом взаємозаліків заборгованості та казначейськими векселями;

11) визначення правомірності укладення угод та проведення розрахунків у вільно конвертованій валюті;

12) контроль правильності витрачання коштів на утримання апарату управління.

Основні напрями перевірки використання підприємствами й установами коштів державного бюджету України:

1) перевірка витрачання бюджетних коштів за цільовим призначенням;

2) перевірка законності використання коштів, отриманих з держав­ного бюджету, та з’ясування, чи привело їхнє витрачання до очікуваного результату. З цією метою досліджуються правові, фінансово-економічні та інші обґрунтування (висновки, бізнес-плани, листи, клопотання тощо). Результат, який передбачалося досягти внаслідок використання коштів, порівнюється з досягнутим результатом;

3) виявлення фактів безгосподарності, марнотратства, непродуктивного витрачання бюджетних коштів і матеріальних цінностей та перерахування бюджетних коштів на депозитні рахунки та рахунки комерційних структур;

4) визначення кількості рахунків, відкритих в установах банків, та ретельна перевірка каси, касових і банківських операції щодо руху бюджетних коштів;

5) виявлення заборгованості внаслідок нестач, розтрат і крадіжок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів, яка обліковується за бухгалтерським обліком підприємства, та визначення причин її утворення й заходів, що вживалися до відшкодування цієї заборгованості.

Під час перевірки використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України необхідно:

1) перевірити наявність нормативного документа (постанови, розпорядження) Кабінету Міністрів України, обґрунтувань виділення коштів, поданих міністерствами, іншими органами держав­ної виконавчої влади, висновків Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України щодо законності та економічної доцільності виділення коштів для фінансування видатків за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України;

2) визначити коло причетних до підготовки, прийняття та видання незаконних рішень посадових осіб об’єкта перевірки;

3) з’ясувати причини прийняття та підписання актів, які суперечать чинному законодавству, та визначити посадових осіб, відповідальних за прийняття цих рішень;

4) з’ясувати обставини та причини відхилень сум, які були передбачені нормативним документом Кабінету Міністрів України і фактично перераховані Головним управлінням Державного казначейства України;

5) перевірити цільове використання виділених коштів, наявність затверджених програм, титульних списків, кошторисів, угод тощо та провести зустрічні перевірки на об’єктах використання цих коштів;

6) перевірити, чи не використовувалися кошти на інші цілі (депозити тощо), чи не було фактів використання цільових коштів не за призначенням, визначити причини цього, розміри коштів та причетних до таких порушень посадових осіб;

7) перевірити, чи поверталися залишки невикористаних коштів резервного фонду після закінчення робіт до державного бюджету і як здійснювався контроль за надходженням та використанням цільових коштів.

Основні напрями контролю використання коштів загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів:

1) оцінка ефективності та економічної обґрунтованості проектів, що фінансуються із загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів, та визначення їхньої пріоритетності;

2) перевірка наявності відповідних документів (угод, програм, кошторисів), які мають своєчасно оформлятися і затверджуватися;

3) аналіз структури видатків відповідно до вимог нормативних актів.

Перевіряючи бюджетні позички (кредити), які надані установам і організаціям, необхідно:

1) проаналізувати умови надання та обґрунтованість розмірів бюджетних позичок, а також перевірити пакет документів на їхнє отримання;

2) проаналізувати дотримання інтересів державного бюджету при укладанні угод, гарантії і можливості повернення, доцільність надання цих позичок;

3) перевірити відповідність рішень про надання позичок чинному законодавству з питань бюджету та вимогам закону України про Державний бюджет України на відповідний рік;

4) перевірити спрямування видатків на погашення та обслуговування бюджетних позичок, проаналізувати розмір витрат з виплати відсотків у порівнянні з рівнем інфляції, перевірити відображення цих операцій у бухгалтерському обліку;

5) перевірити цільове спрямування коштів, отриманих у формі бюджетних позичок, законність, доцільність і ефективність їхнього використання;

6) перевірити дотримання термінів повернення бюджетних позичок, з’ясувати, чи існує прострочена заборгованість та які вживаються заходи щодо її погашення.

За результатами перевірок, що здійснюються Рахунковою палатою, складається довідка або акт, а за результатами ревізії — акт у трьох примірниках, який підписується всіма членами контрольно-ревізійної групи, керівником та головним бухгалтером об’єкта перевірки, а за їхньої відсутності — особами, що їх заміщають. Один примірник довідки (акта) залишається керівнику об’єкта перевірки, а за його відсутності — посадовій особі, що його заміщає, під розписку.

У разі відмови керівника або іншої відповідальної посадової особи об’єкта перевірки (ревізії) від підписання довідки (акта) керівник контрольно-ревізійної групи засвідчує це спеціальним записом на довідці (акті) з обов’язковим зазначенням дати, часу
й обставин отримання відмови чи періоду, протягом якого від керівника об’єкта перевірки чи посадової особи, що його заміщає, не отримано письмової відповіді.

За наявності незгоди керівника об’єкта перевірки (ревізії) з фактами та їхнім обґрунтуванням, викладеним у довідці (акті), він протягом п’яти робочих днів подає конкретні, аргументовані письмові зауваження стосовно питань, з якими не погоджується. Зазначені зауваження мають бути розглянуті та перевірені перевіряльниками протягом п’яти робочих днів. Результати перевірки викладаються окремою довідкою і підписуються керівником контрольної групи. Зауваження і довідка про результати їхньої перевірки додаються до довідки (акта) перевірки чи акта ревізії
і є їхніми невід’ємними частинами. Відмова від підписання довід­ки (акта) не припиняє її подальшого розгляду. Керівник, голов­ний бухгалтер, інша відповідальна посадова особа об’єкта перевірки не допускаються до ознайомлення з довідкою чи актом, не підписаних перевіряльниками.

У довідці перевірки, акті ревізії мають бути зазначені такі дані:

1. Підстава, мета, предмет перевірки, ревізії; висновки щодо законності, своєчасності, доцільності виділення коштів, їхнього цільового використання за конкретною програмою, ефективності використання коштів; об’єкти перевірки, ревізії; фактичні трудовитрати в людино-годинах; посадові особи Рахункової палати та залучені Рахунковою палатою особи, які брали участь у проведенні перевірки, ревізії.

2. Період, за який проводиться перевірка чи ревізія.

3. Перелік нормативних, адміністративних, розпорядчих актів та інших досліджених під час перевірки, ревізії відомчих документів, які не відповідають актам чинного законодавства.

4. Перелік вивчених об’єктів, дані яких порівнювалися з даними документів.

5. Перелік документів і матеріалів, у наданні яких перевіряльникам було відмовлено, із зазначенням причин відмови, інших фактів, що перешкоджали роботі, із зазначенням конкретних посадових осіб, які вдалися до таких дій, з посиланням на складені про це акти.

6. Перелік усіх фактів порушення чинного законодавства з питань виконання Державного бюджету України, загальнодержавних цільових, позабюджетних фондів, обставини та причини їхнього вчинення з посиланням на повну назву, дату прийняття, конкретні положення законів та інших нормативних актів, вимоги яких були порушені, обґрунтування причин скоєння цих правопорушень та встановлення конкретних посадових осіб об’єкта перевірки, ревізії, які до цього причетні.

7. Перелік усіх фактів нецільового та неефективного використання фінансових і матеріальних ресурсів державного бюджету з посиланням на оформлені довідки, акти, з обов’яз­ковим зазначенням розміру шкоди, завданої державному бюджету, із зазначенням конкретних посадових осіб, причетних до цього.

8. Перелік усіх фактів недостач, розкрадань, привласнення грошових коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей, підробок, інших зловживань, обставин та причин їхнього скоєння із зазначенням кола причетних до цього посадових осіб.

9. Розмір заподіяних збитків державному бюджету та причини їхнього виникнення.

10. Прізвища та посади конкретних осіб, винних у скоєнні право­порушень.

Оформлення результатів контрольних заходів, що проводяться Рахунковою палатою, ґрунтується на додержанні таких принципів: об’єктивності, достовірності, обґрунтованості, ясності та вичерпності опису виявлених фактів і даних.

Прийняття рішень за матеріалами перевірок і ревізій здійснюється насамперед шляхом розгляду звітів на засіданнях Колегії Рахункової палати.

Звіти складаються за підсумками проведених перевірок, ревізій і за їхню достовірність несуть персональну відповідальність відповідні посадові особи Рахункової палати. Постанови та вис­новки Колегії Рахункової палати, що приймаються та затверджуються за результатами розгляду звітів, направляються об’єк­там, які перевірялися, для відповідного реагування (вжиття заходів для усунення виявлених порушень, відшкодування збитків, завданих державі, та притягнення винних осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством України).

Постанови та висновки Колегії Рахункової палати мають бути розглянуті в установлений нею термін, але не пізніше 15 календарних днів з дня їхнього отримання. Про заходи реагування на отримані постанови й висновки Колегії Рахункової палати повідомляють негайно.

Про наслідки розгляду на Колегії Рахункової палати результатів перевірок, ревізій, про факти порушення закону, а також заподіяння шкоди державі, привласнення грошових або матеріальних ресурсів Рахункова палата інформує Верховну Раду України або її комітети.

У разі виявлення фактів порушення чинного законодавства Рахункова палата надсилає листи Президенту України, Кабінету Міністрів України, іншим органам виконавчої влади про необхідність притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні чинного законодавства України та заподіянні матеріальної шкоди інтересам держави.

Якщо під час проведення перевірок, ревізій виявлені факти привласнення коштів державного бюджету, інших матеріальних цінностей, факти корупції та інших зловживань, пов’язаних з використанням зазначених коштів, і за скоєння яких передбачено притягнення до кримінальної відповідальності, за рішенням Колегії Рахункової палати матеріали перевірок, ревізій передаються до Генеральної прокуратури України у визначеному порядку.

У разі виявлення істотних порушень фінансової дисципліни, невиконання посадовими особами об’єктів перевірок (ревізій) установлених законодавством України вимог щодо збереження, використання об’єктів державного майна, бюджетних коштів, у зв’язку з чим державі або юридичним особам заподіяні матеріальні збитки, Колегія Рахункової палати порушує питання перед керівником цього об’єкта або органами прокуратури про подання цивільних позовів на винних посадових осіб і сама вживає заходів, передбачених чинним законодавством.

Якщо вжитими заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, то посадові особи Рахункової палати, які проводили перевірки, ревізії, готують керівництву перевіреного об’єкта за підписом голови Рахункової палати вимогу про усунення виявлених порушень та вжиття заходів щодо притягнення посадових осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні законних вимог Рахункової палати, до відповідальності або вживають інших заходів впливу, передбачених чинним законодавством.

Департаменти, відповідальні за проведення перевірок і ревізій сис­тематично вивчають та узагальнюють матеріали перевірок, ревізій і на підставі цього вносять пропозиції до Колегії Рахункової палати, а в разі потреби — до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення актів чинного законодавства, організації проведення переві­рок, ревізій, усунення причин і умов, що призвели до порушень чинного законодавства.

____________________________________________________________

Рекомендована література за темою

1.Про Рахункову палату: Закон України від 11 лип. 1996 р. // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К.: 1997. — Т. 11. — С. 60—76.

2.Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України від 3 черв. 2002 р.

3.Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23 лип. 1998 р. № 817/98 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 30. — Ст. 1119.

4.Інструкція про порядок проведення перевірок, ревізій Рахунковою палатою: Затв. постановою Колегії Рахункової палати від 3 груд. 1999 р. № 25-1 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 2580.

5.Порядок взаємодії Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління України при організації та здійсненні контролю за використанням бюджетних коштів: Затв. постановою Колегії Рахункової палати від 22 листоп. 2001 р. та постановою колегії Головного контрольно-ревізійного управління України від 19 жовт. 2001 р. № 20 // Фінансовий контроль. — 2002. — № 1. — С. 5—6.

6.Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. — К.: Ельга; Ніка-Центр, 2002.

7.Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

8.Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-
во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

9.Мельничук В. Г. Незалежний державний фінансовий контроль в
Україні та досвід зарубіжних країн // Фінансовий контроль. — 2002. — № 2.

2.3 Відомчий фінансовий контроль у системі виконавчої влади

Під час розгляду перелічених питань слід користуватися постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення міністерс­твами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю» від 22 травня 2002 р. № 685, Порядком здійснення міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затвердженим постановою КМУ від 22 травня 2002 р. № 685
та Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженою наказом ГоловКРУ України від 3 жовтня 1997 р. № 121
(зі змінами і доповненнями).

Відповідно до зазначеної вище постанови КМУ в міністерствах і інших центральних органах виконавчої влади створені та функціонують самостійні контрольно-ревізійні підрозділи на чолі з керівниками, що призначаються на посаду і звільняються з посади керівниками центральних органів виконавчої влади, територіальних органів міністерства за погодженням з Головним конт­рольно-ревізійним управлінням, з керівником контрольно-реві­зійного підрозділу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади та керівником відповідного територіального органу державної контрольно-ревізійної служби.

Керівники контрольно-ревізійних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади входять до складу їхніх колегій і підпорядковуються безпосередньо державним секретарям міністерств, керівникам інших центральних органів ви­конавчої влади, а також є підзвітними голові Головного контрольно-ревізійного управління в частині проведення контрольно-ревізійної роботи і складання звітності за її результатами.

Керівники контрольно-ревізійних підрозділів можуть брати участь у підготовці нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, якими регламентується порядок використання фінансових і матеріальних ресурсів.

Державні секретарі міністерств та керівники інших центральних органів виконавчої влади повинні:

1) уживати заходів для підвищення відповідальності працівників планово-економічних, фінансових та інших структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їхнього управління, за здійснення ними попереднього
та поточного контролю за цільовим та ефективним використанням коштів і матеріальних цінностей, а також за достовірністю звітності та збереженням державного майна;

2) забезпечувати якісне проведення ревізій (перевірок) фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, у частині цільового та ефективного використання ними бюджетних коштів і збереження державного майна; своєчасно розглядати матеріали ревізій (перевірок), уживати необхідних заходів за виявленими фактами зловживань, розкрадань, безгосподарності та інших порушень фінансової дисципліни;

3) поліпшити роботу з добору й підготовки кваліфікованих кад­рів для контрольно-ревізійних підрозділів, забезпечити систематичне підвищення кваліфікації працівників, які здійснюють внутрішній фінансовий контроль, уживати заходів для забезпечення їхньої оптимальної чисельності, необхідної для належного виконання ними завдань із внутрішнього фінансового контролю, не допускати її необґрунтованого скорочення;

4) передбачати під час розроблення бюджетних запитів та затвердження кошторисів цільові асигнування на матеріально-тех­нічне забезпечення діяльності контрольно-ревізійних підрозділів у межах асигнувань, виділених на утримання відповідних органів;

5) забезпечувати належне ведення та подання до Головного контрольно-ревізійного управління звітності за результатами конт­рольно-ревізійної роботи за встановленою ним формою та у визначений термін;

6) уживати заходів для розгляду на засіданнях колегій не рідше одного разу на півріччя питань про стан дотримання фінансової, бюджетної дисципліни, збереження та використання державного майна, результати здійснення внутрішнього фінансового контролю та усунення виявлених недоліків.

Контрольно-ревізійні підрозділи відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюють відомчий (внутрішній) фінансовий контроль за роботою підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Внутрішній фінансовий контроль — це діяльність контроль­но-ревізійних підрозділів, спрямована на забезпечення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади достовірною інформацією про використання об’єктами контролю фінансових ресурсів, на оцінку ефективності їхньої господарської діяльності, виявлення в ній відхилень, що перешкоджають законному й ефек­тивному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва та на запобігання їм.

Метою здійснення внутрішнього фінансового контролю є:

· перевірка фінансово-господарської діяльності, забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів і збереження державного майна, економного використання фінансових і матеріальних ресурсів, виконання планових завдань, достовірності ведення бухгалтерського обліку;

· забезпечення усунення порушень фінансової дисципліни, відшкодування заподіяних збитків;

· ужиття заходів для запобігання фінансовим порушенням.

Головним завданням внутрішнього фінансового контролю
є здійснення державного контролю за витрачанням фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності на підпорядкованих підприємствах, організаціях і установах та ефективністю їх господарювання, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Основними завданнями при проведенні контрольно-ревізій­ними підрозділами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та їхніх структурних підрозділів ревізій і перевірок є:

1) оцінка обґрунтованості бюджетних запитів, дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, забезпечення збереження і цільового використання бюджетних коштів та коштів державних цільових фондів;

2) контроль збереження і використання державного майна;

3) перевірка ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів, своєчасності документального оформлення господарських операцій, повноти виявлення та мобілізації внутрішньо­господарських резервів, виявлення причин непродуктивних витрат і втрат;

4) оцінка економічного стану підприємств, установ та організацій, результатів виконання виробничих і фінансових планів;

5) перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, своєчасності й повноти відображення в обліку фінансових, кредитних та розрахункових операцій, а також законності їхнього здійснення, виконання зобов’язань перед бюд­жетом і кредиторами;

6) перевірка додержання порядку формування, установлення та застосування цін і тарифів;

7) контроль стану виконання заходів, спрямованих на усунення недоліків, виявлених попередньою ревізією (перевіркою);

8) перевірка додержання встановленого порядку закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти;

9) оцінка виконання інших завдань з питань, визначених наказами керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади відповідно до їхньої специфіки, у межах компетенції контрольно-ревізійного підрозділу.

В органах місцевого самоврядування створення контрольно-ревізійних підрозділів і організація здійснення внутрішнього фінансового контролю на комунальних підприємствах, в установах та організаціях проводиться відповідно до Порядку здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затвердже­ного постановою КМУ від 22 травня 2002 р. № 685.

Головне контрольно-ревізійне управління України здійснює координацію та методичне забезпечення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, а також контроль за її станом.

Міністерство фінансів України та Головне контрольно-ревізій­не управління України заслуховують на засіданнях колегій інфор­мацію державних секретарів міністерств, керівників інших цент­ральних органів виконавчої влади з питань контрольно-ревізійної роботи з внесенням пропозицій щодо усунення виявлених у ній недоліків.

Контрольно-ревізійні підрозділи (Головні контрольно-реві­зійні управління) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади на підставі Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженою наказом ГоловКРУ України від 3 жовтня 1997 р. № 121, та інших нормативно-правових актів ДКРС України розробляють відомчі інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок, які затверджуються державними секретарями міністерств та керівниками інших органів виконавчої влади.

Внутрішній фінансовий контроль здійснюється контрольно-ревізійними підрозділами комплексно у вигляді ревізій (перевірок) на підставі складених на півріччя та погоджених з Голов­ним конт­рольно-ревізійним управлінням України планів роботи.

Для запобігання дублюванню ревізій (перевірок) відомчі конт­рольно-ревізійні підрозділи координують свою роботу з органами державної контрольно-ревізійної служби.

Планові перевірки, тобто перевірки на одних і тих самих запланованих об’єктах контролю, проводяться одночасно в терміни, визначені органами державної контрольно-ревізійної служби.

Позапланові ревізії (перевірки) проводяться за наказом керів­ника міністерства, іншого центрального органу виконавчої вла­ди або їхнього територіального органу. Про початок проведення позапланової ревізії (перевірки) Головне контрольно-ре­візійне управління України інформується за 10 днів до її початку.

Планування й організація контрольно-ревізійної роботи здійс­нюється контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з урахуванням вимог Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 3 жовтня 1997 р. № 121 (з наступ­ними змінами і доповненнями).

Планування й організація контрольно-ревізійної роботи в струк­турних підрозділах державної контрольно-ревізійної служби Ук­раїни висвітлені в темі 2 «Контрольно-ревізійний процес: планування та організація здійснення».

Проведення ревізій і перевірок контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів здійснюється відповідно до відомчих інструкцій про порядок проведення ревізій і перевірок, які розроблені з урахуванням вимог Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої ГоловКРУ та інших нормативно-правових актів ДКРС України.

Порядок проведення ревізій і перевірок структурними підрозділами ДКРС України висвітлено в темі 2 «Контрольно-ревізій­ний процес: планування та організація здійснення».

Права, обов’язки та відповідальність посадових осіб контрольно-ревізійних підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів такі самі, як і структурних підрозділів ДКРС України.

Крім того, посадові особи контрольно-ревізійних підрозділів міністерств і інших центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів мають право:

1) перевіряти на об’єктах контролю результати виконання планів, кошторисів, грошові, фінансові, бухгалтерські та інші документи, наявність коштів і цінностей, а в разі виявлення підробок та інших зловживань — вилучати необхідні документи на термін до закінчення ревізії (перевірки), залишаючи у справі акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

2) перевіряти правильність списання сировини, палива, інших матеріальних цінностей, спожитої тепло- та електроенергії на витрати виробництва, повноту оприбуткування готової продукції, списання відходів, а також вимагати від керівника об’єкта контролю здійснення контрольних обмірів обсягів виконаних робіт чи контрольного запуску сировини у виробництво;

3) вимагати від керівника об’єкта контролю проведення інвен­таризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, перевірки наявних коштів і розрахунків, у разі потреби опечатувати каси та касові приміщення, склади, комори, сховища, архіви;

4) одержувати від посадових осіб об’єктів контролю письмові пояснення з питань, що виникають під час проведення ревізій (перевірок).

Термін проведення ревізії (перевірки) має не перевищувати 30 робочих днів. Цей термін може бути продовжений з дозволу керівника органу, який призначив ревізію (перевірку).

Результати ревізії (перевірки) оформляються актом (довідкою про перевірку) за підписом керівника ревізійної групи (ревізора), керівника й головного бухгалтера (бухгалтера) об’єкта контролю.

Порядок складання акта ревізії (довідки про перевірку) доклад­ніше викладено в темі 2 «Контрольно-ревізійний процес: планування та організація здійснення».

У разі виникнення заперечень або зауважень стосовно акта ревізії (довідки про перевірку) керівник чи головний бухгалтер об’єкта контролю в день передання акта (довідки про перевірку) на ознайомлення роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через 5 днів подають свої письмові пояснення або зауваження.

Акти ревізій (довідки про перевірку) подаються керівнику міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, їхнього територіального органу, а також з дозволу відповідного керівника — ГоловКРУ чи його територіальним підрозділам на їхню обґрунтовану вимогу.

Контрольно-ревізійні підрозділи складають і подають ГоловКРУ щокварталу до 5 числа місяця, що настає за звітним періодом, звітність та узагальнену інформацію про виявлені факти порушень фінансової дисципліни та вжиття заходів щодо їхнього усунення.

__________________________________________________________

Рекомендована література за темою

1. Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю: Постанова
КМУ від 22 трав. 2002 р. № 685 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 21. — Ст. 1047.

2. Порядок координації проведення планово-виїзних перевірок
фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяль­ності контролюючими органами: Затв. постановою КМУ від 29 січ.
1999 р. № 112 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 5. —
Ст. 168.

3. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні: Затв. наказом ГоловКРУ України від 3 жовт. 1997 р. № 121 (зі змінами та допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. — Ст. 265.

4. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

5. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

6. Контроль і ревізія / Ф. Ф. Бутинець, С. В. Бардаш, Н. М. Малюга, Н. І. Петренко — Житомир: Жіті, 2000.

Тема 3. Державний контроль виконання кошторисів бюджетних установ

Завдання, джерела інформації та основні напрями ревізії.

Нормативно-правова база.

Контроль використання коштів бюджетних установ.

Перевірка стану збереження та використання необоротних активів, запасів.

Перевірка фактичних видатків на утримання бюджетних установ: на оплату праці, обов’язкове соціальне страхування, поточні господарські видатки, капітальні видатки.

Методика виявлення можливих порушень і зловживань.

Перевірка стану бухгалтерського обліку, достовірності звітності.

Прийняття рішень за результатами ревізії та контроль їхнього виконання.

1) дати об’єктивну оцінку стану виконання кошторису на утримання бюджетних установ, а також збереження та використання основних засобів,… 2) виявити порушення фінансової та бюджетної дисципліни, допущені в… 3) розробити заходи для ліквідації виявлених порушень і недоліків, відшкодування збитків, завданих бюджетній установі…

Рис. 3.2. Схема контрольного процесу фактичних видатків на утримання бюджетної установи

роботу за тимчасово відсутніх працівників, робота у святкові дні та
в понаднормовий час);

г) перевірка правильності нарахування заробітної плати за місяцями року та відрахувань з неї (прибуткового податку із заробітної плати, зборів у фонди на обов’язкове державне соціальне страхування, за виконавчими документами суду, інших за розпорядженням працівника чи виходячи з його зобов’язань). Критеріями вибору інформації для контролю є рахунки з працівниками, за якими виявлені порушення, указані в пунктах а, б, в, а також при візуальному контролі первинних документів щодо перерахунків за минулі періо­ди, додаткових розрахункових або платіжних відомостей, відомості з підчистками, виправленнями цифр, дописками.

При комп’ютерній формі організації облікового процесу ревізор повинен ознайомитися з технологією ведення класифікаторів працюючих, унесення змін в архівну інформацію за минулі періоди, алгоритмів розрахунків, методів машинного контролю вхідної та вихідної інформації, захисту та збереження архівного масиву.

Контролюючи відрахування із заробітної плати, слід перевірити правильність ведення класифікатора працюючих щодо видів відрахувань, правомірності застосування пільг під час справляння прибуткового податку із заробітної плати. Якщо в установі є заборгованість із виплати заробітної плати за минулі роки, то треба перевірити правильність нарахування індексації у зв’язку із заборгованістю, достовірність даних про таку заборгованість.

Відповідно до чинного законодавства з обов’язкового державного страхування при тимчасовій непрацездатності у зв’язку із захворюваннями працівника оплата за 5 календарних днів відноситься на видатки за кошторисом як заробітна плата (за КЕК 1111), а решта — за рахунок фонду соціального страхування від тимчасової непрацездатності. Отже, треба перевірити правильність цих розрахунків, застосовуючи методи візуальної перевірки повноти й наявності відповідних первинних документів, їхнього оформлення, нормативно-правової перевірки й ариф­метич­них розрахунків обсягів сум нарахувань.

Наприкінці перевірки належить визначити обґрунтованість бухгалтерських записів за кожен місяць у меморіальному ордері № 5 за дебетом рахунку 802 «Видатки з місцевого бюджету на утримання установи щодо витрат на оплату праці» за КЕК 1111 на підставі даних зведення розрахунково-платіжних відомостей за звітний місяць за структурними підрозділами бюджетної установи та із застосуванням методів візуальної перевірки наявності документів, правильності їх оформлення та складання, з одного боку, і перевірки кореспонденцій рахунків, виходячи зі змісту операцій та їх обсягу, з іншого.

До основних порушень, виявлених у процесі ревізії витрат на оплату праці, належать:

1) завищення видатків на оплату праці в кошторисах (допущення помилок під час тарифікації працівників, визначенні штату при плануванні виробничих показників з обсягів діяльності);

2) наявність перевитрат з видатків за КЕК 1111 через порушення штатної дисципліни;

3) факти неправомірної оплати окремим працівникам за роботу у святкові дні та в понаднормовий час і за заміщення тимчасово відсутніх працівників;

4) переплати заробітної плати через недостовірні дані про
фактично відпрацьований час;

5) списання на витрати коштів за фіктивними відомостями на виплату заробітної плати, відомостями минулих років (за минулі періоди) на вигаданих осіб, завищення підсумків у відомостях на виплату заробітної плати, дописки й виправлення цифр для збільшення суми виплаченої заробітної плати за розрахунками з погашення заборгованості за минулі роки, підробки підписів у платіжних відомостях на виплату депонованої заробітної плати для привласнення коштів;

6) помилки в розрахунках оплати за основні та додаткові відпустки працівників, нарахуванні індексації при погашенні заборгованості з виплати заробітної плати за минулі роки;

7) допущені порушення в оформленні розрахункових, платіжних відомостях щодо встановлених правил виправлення помилок;

8) порушення в нарахуванні та стягненні прибуткового податку із заробітної плати штатного та позаштатного персоналу та розрахунках з бюджетом.

4. Перевірка видатків на загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування (за КЕК 1020) здійснюється в такій послідовності:

а) правильність нарахування внесків до Пенсійного фонду, Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду страхування на випадок безробіття, Фонду страхування від нещас­них випадків на виробництві;

б) дотримання порядку призначень і виплат з Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності соціальної допомоги працівникам;

в) правильність і своєчасність розрахунків з органами соціаль­ного страхування.

Основні порушення:

1) наявність випадків заниження внесків через заниження бази нарахування, якою є обсяги нарахування на фондоплати праці;

2) наявність значних обсягів заборгованості органам соціального страхування, у тому числі неправомірної з точки зору стану розрахунків з оплати праці;

3) порушення порядку призначень і виплат соціальної допомоги, випадки неправильного оформлення листків непрацездатності, помилки в розрахункахобсягівсоціальної допомо­ги з Фонду страхування на випадок тимчасової втрати пра­цездатності.

5. Перевірка видатків на службові відрядження (КЕК 1140). Порядок оплати видатків на службові відрядження встановлено постановою КМУ «Про норми відшкодування витрат на службові відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. № 663 (з подальшими змінами й доповненнями).

Джерелами інформаціїдля контролю цих видатків є щомісяч­ні дані меморіальних ордерів № 5 за дебетом рахунку 802 «Видат­ки з місцевого бюджету на утримання установи та інші заходи», дебетом рахунку 811 «Видатки за спеціальними коштами» та кредитом рахунку 362 «Розрахунки з підзвітними особами» з пер­винними документами до них: авансові звіти з підтверджувальними документами про фактично здійснені витрати (квитанції
готелю за проживання та послуги, квитки на проїзд тощо).

Основні напрями та послідовність контролю:

а) перевірка правомірності службових відряджень працівників;

б) перевірка авансових звітів підзвітних осіб на повноту підтверджувальних документів про фактичні витрати, їх відповідність вимогам до оформлення таких документів; на дотримання норм відшкодування витрат на службові відрядження в розрізі видів витрат (добові, за житло, проїзд тощо);

в) перевірка обґрунтованості бухгалтерських записів у меморіальному ордері № 8 щодо обсягів витрат на службові відрядження у звітному місяці за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів.

Здійснюючи перевірку, треба знати, що в бюджетних установах не підлягають відшкодуванню витрати на службові відрядження зверх нормативів, передбачених постановою КМУ.

Основні порушення, виявлені в процесі ревізії видатків на службові відрядження:

1) перевищення фактичних видатків (порівняно з кошторисними) на службові відрядження;

2) переплати на службові відрядження окремим підзвітним особам через перевищення норми відшкодування витрат за проживання в готелях, відсутність документів на проїзд чи інших підтверджувальних документів або їх невідповідність щодо дат, прізвищ та ініціалів підзвітних осіб чи інших вимог до оформ­лення документів, а також наявність необґрунтованих виправлень документів;

3) порушення в оформленні окремих посвідчень на службові відрядження, необґрунтованість установлених термінів відряджень, відсутність наказів, розпоряджень на службові відрядження;

4) фіктивні службові відрядження;

5) відображення в меморіальному ордері № 8 сум видатків за незатвердженими авансовими звітами або навіть у разі відсутності авансового звіту чи документів до нього.

6. Контроль видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (КЕК 1160) передбачає такі перевірки:

а) правильності застосування чинних норм, тарифів, цін на опалення, водопостачання, каналізацію, освітлення в кошторисі та при розрахунках з постачальниками протягом року;

б) обґрунтованості змін у поточному році обсягів видатків у зв’язку з уведенням нових тарифів, цін;

в) правильності розрахунків з відшкодування витрат за корис­тування комунальними послугами орендарями;

г) дієвості заходів щодо економії ресурсів, з аналізом рівня витрат за місяцями року, структурними підрозділами, даних відповідних вимірювальних приладів.

Джерелами інформаціїдля контролю є: договори з постачальниками, єдиний кошторис видатків та розрахунки до нього за КЕК 1160, рахунки-фактури за місяцями року до оплати за надані послуги, книга обліку зобов’язань, книга обліку фактичних видатків, меморіальний ордер № 6, звіт про виконання єдиного кошторису, звіти про кредиторську заборгованість.

7. Контроль видатків на придбання обладнання та інвентарю (КЕК 1130) і видатків на придбання обладнання та предметів дов­гострокового користування (КЕК 2110) охоплює такі основні напрями:

а) перевірка цільового використання коштів відповідно до даних кошторисних призначень;

б) перевірка операцій із придбання матеріальних цінностей (на предмет повноти оприбуткування та виявлення фактів придбання матеріальних цінностей за цінами, які вищі проти діючих ринкових чи проти рекомендованих цін за тендерними угодами управлінь місцевих державних адміністрацій);

в) перевірка стану збереження та використання за призначенням коштів на придбання обладнання, інвентарю та предметів довгострокового користування;

г) перевірка правильності списання обладнання та інвентарю як непридатного для подальшого використання;

ґ) перевірка правильності відображення в обліку видатків на придбання основних засобів щодо джерел фінансування (бюджет­ні кошти, позабюджетні кошти, безкоштовне отримання від благодійних організацій).

Джерелами інформаціїдля контролю є дані кошторисів та розрахунків до них за КЕК, договори, укладені на тендерних торгах, договори з постачальниками, рахунки-фактури, накладні, акти приймання, меморіальні ордери № 6, книга обліку фактичних видатків, книга обліку зобов’язань, звіти про виконання єдиних кошторисів.

8. Контроль витрачання коштів на капітальний ремонт (КЕК 2133) проводиться за такими основними напрямами:

а) на початку ревізії, використовуючи дані бухгалтерського обліку, треба дати оцінку використання коштів у цілому, у розрізі об’єктів капітального ремонту за вартістю, термінами виконання, виявити об’єкти з порушенням термінів, визначити причини, перевірити наявність проектної документації, затверджених кошторисів витрат на об’єкти капітального ремонту, договорів з підрядчиками;

б) достовірність даних про виконані обсяги робіт перевіряється із залученням фахівців-будівельників, які проводять контрольні обміри та визначають, чи не допущено при оплаті робіт, пов’язаних з капітальним ремонтом приписок до фактично виконаних обсягів робіт та неправильного застосування розцінок, зайвого списання будівельних матеріалів. Перевірка проводиться з обов’язковою участю відповідальних представників замовника й підрядчика. Якщо кошторисна вартість об’єкта при підрядному способі виконання капітального ремонту більша ніж 100 тис.
євро, то підрядчик повинен визначитися за результатами тендерних торгів. Під час перевірки за цим напрямом можуть бути виявлені такі порушення:

— штучний розподіл робіт на такому об’єкті;

— укладення договорів з кількома підрядчиками на суму мен­ше 100 тис. євро, серед яких є посередницькі організації (договори мають бути укладені з організаціями, які є прямими виконавцями робіт і мають сертифікат на цей вид підприємницької діяльності);

в) документальний контроль виконаних обсягів робіт проводиться, починаючи з перевірки наявності актів приймання, порівняння сум з даними бухгалтерського обліку бюджетної установи;

г) з перевіркою достовірності даних про виконані обсяги робіт безпосередньо пов’язані питання контролю розрахунків з під­рядними організаціями. Як показує практика ревізійної роботи,
у бюджетних організаціях мають місце факти виконання робіт,
не передбачених планами капітального ремонту, без проектно-кошторисної документації, оплати безтоварних рахунків (особливо наприкінці року з метою показати повне засвоєння коштів, виділених відповідно до кошторису на поточний рік). Крім цього, можливі випадки, коли вартість переданих будівельних матеріалів підрядній організації не враховується при розрахунках вартос­ті капітального ремонту, особливо якщо вони одержані бю­джетною установою безкоштовно від спонсорських організацій, підприємств. У такий спосіб фіктивно завищується обсяг вико­наних робіт на вартість переданих для ремонту будівельних мате­ріалів;

ґ) при проведенні капітального ремонту будівель господарським способом необхідно перевірити крім обсягів робіт, правильність і достовірність видатків на об’єкти капітального ремонту за елементами витрат: заробітна плата з нарахуваннями, матеріали, інші прямі та накладні витрати.

Джерелами інформаціїдля контролю є дані меморіального ордера № 12, картки аналітичного обліку витрат за об’єктами капітального ремонту, первинні документи про витрати, проектно-кошторисна документація, розрахунки до неї.

Основні порушення, які можуть бути виявлені при проведенні контролю за цим напрямом:

1) факти «розпорошення» коштів за багатьма об’єктами;

2) недотримання нормативних термінів виконання робіт;

3) недостовірність даних актів про обсяги виконаних робіт;

4) неправомірне списання будівельних матеріалів.

Контроль стану бухгалтерського обліку та достовірності звітності за програмою ревізії бюджетних установ доручається, як правило, кваліфікованому фахівцю з бухгалтерського обліку відомчої організації вищого рівня. Здійснюючи контроль із цього розділу ревізійної роботи, треба враховувати такі особливості бухгалтерського обліку бюджетних установ:

¨ наявність двох організаційних форм обліку — бухгалтерій при окремих установах і централізованих бухгалтерій за відомчими чи міжвідомчими ознаками (при районних медичних об’єд­наннях, окремих відділах, управліннях місцевих державних адмі­ністрацій);

¨ поряд з нормативно-правовою базою з методики бухгалтерського обліку загального призначення бухгалтерський облік бюджетних установ регулюють спеціальні нормативні акти, до яких належать: План рахунків та порядок його застосування, бюджетна класифікація видатків, порядок складання карток і книг аналітичного обліку, інструкції про форми меморіальних ордерів та з обліку основних засобів, матеріальних запасів, проведення інвентаризацій і складання звітності;

¨ централізовані бухгалтерії ведуть бухгалтерський облік усіх бюджетних установ, які вони обслуговують на єдиному балансі,
з виділенням в аналітичному обліку для кожної установи фактич­них видатків за їхніми видами та за матеріально відповідальними особами об’єктів майна, а також розрахунків із працівниками з оплати праці, з підзвітними особами і т. ін.

Під час ревізії централізованої бухгалтерії ревізуються всі бюджетні установи, які нею обслуговуються.

Основні напрями контролю:

1. Перевірка організації облікової і контрольної роботи в централізованій бухгалтерії чи бухгалтерії бюджетної установи, облік якої не централізовано, починається з обстеження та аналізу даних планів роботи бухгалтерії та їхнього виконання, особливо щодо розділу контрольної роботи, удосконалення обліку на базі застосування комп’ютерної техніки, наявності посадових інструкцій на кож­ного працівника бухгалтерії, графіків здавання звітності, а також забезпечення нормативно-правовою інформацією, технологічними інструкціями при застосуванні комп’ютер­ної техніки.

2. Перевірка організації архіву облікової інформації є одним з важливих об’єктів контролю. Така перевірка передбачає обстеження архівного приміщення, дотримання правил формування архівних справ, ведення архівної інформації, оцінювання стану збереження архіву та їхньої відповідності вимогам чинного законодавства.

3. Контроль методики бухгалтерського обліку за ревізований період починається перевіркою виконання заходів з виконання приписів попередньої ревізії щодо бухгалтерського обліку. Ревізор повинен детально вивчити достовірність інформації, що свідчить про виконання таких заходів і зробити відповідні висновки в акті ревізії, вимагати додаткових пояснень від службових осіб у разі виявлення недостовірної інформації.

4. Перевірка дотримання методики бухгалтерського обліку за ревізований період здійснюється відносно:

а) правильності застосування плану рахунків;

б) наявності та повноти складу облікових регістрів синтетичного й аналітичного обліку за місяцями року;

в) дотримання методики ведення облікових записів у поточному синтетичному та аналітичному обліку, відповідності даних синтетичного обліку його деталізації з об’єктів у регістрах аналітичного обліку;

г) стану первинного обліку (правильність оформлення первинних документів, дотримання правил внесення виправлень, стан обліку та звітності в матеріально відповідальних осіб).

Найтиповіші порушення в методиці бухгалтерського обліку:

1) порушення щодо застосування плану рахунків при обліку різних видів розрахунків з дебіторами та кредиторами;

2) порушення правил внесення виправлень у документи та
облікові регістри;

3) невідповідність даних синтетичного обліку даним аналітич­ного обліку, несвоєчасна реєстрація інформації в аналітичному обліку (пізніше на 2—4 місяці), особливо в обліку матеріальних цінностей, розрахунків з іншими дебіторами;

4) відсутність деяких первинних документів або неналежне їх оформлення, особливо за операціями зі списання матеріальних цінностей про їхнє використання;

5) порушення при відображенні результатів інвентаризації матеріальних цінностей на рахунках бухгалтерського обліку.

5. Перевірка стану звітної дисципліни та достовірності звітнос­ті передбачає контроль:

а) дотримання термінів здачі місячної, квартальної, річної звіт­ності та повноти її обсягів;

б) правильності складання і достовірності звітності балансу; звітів про виконання єдиного кошторису видатків, про зобо­в’язання бюджетних установ (щодо кредиторської заборгованості), за розрахунками з фондами соціального страхування (див. рис. 3.3).

У процесі контролю правильності складання звітності застосовуються методи порівняння даних окремих показників звітності та відповідних їм даних з регістрів аналітичного обліку та книги Журнал-Головна. У разі виявлення розбіжностей треба взяти письмові пояснення у відповідальних працівників бухгалтерії та вивчити причини таких розбіжностей на підставі даних поточного обліку за місяцями року та первинних документів із застосуванням методів зустрічної перевірки, обстеження та аналізу.

 

Рис. 3.3. Схема контрольного процесу звітності бюджетної установи

Стан бухгалтерського обліку перевіряється на всіх етапах ревізії за трьома основними напрямами:

1) організація бухгалтерського обліку;

2) оформлення первинних документів;

3) визначення якісного рівня обліку (дотримання методики ведення облікових регістрів, правомірності облікових записів).

Під час перевірки за окремими розділами контрольної роботи, яку проводять члени ревізійної групи, поряд з виявленими фактами порушень, зловживань у використанні коштів, майна та розрахунках у матеріалах ревізії фіксуються також факти, що відображають стан бухгалтерського обліку.

Таким чином, в акті ревізії з цього розділу додатково узагальнюються дані про виявлені порушення чинного законодавства щодо організації та ведення бухгалтерського обліку, складання звітності з розділів контролю грошових коштів, розрахунків, наяв­ності та використання майна, фактичних видатків на утримання бюджетних установ.

До основних напрямів ревізії фінансових органів належать:

1. Перевірка дотримання чинних нормативних активів щодо складання, затвердження, внесення змін у місцеві бюджети.

2. Ревізія виконання дохідної частини місцевих бюджетів.

3. Ревізія виконання видаткової частини місцевих бюджетів.

4. Ревізія використання бюджетного фінансування в підприєм­ницьких структурах.

5. Перевірка розрахунків за кредитами.

6. Перевірка правильності зберігання державного та муніципального майна, переданого в користування недержавним підприємницьким структурам.

7. Перевірка законності утворення та використання державних позабюджетних фондів.

8. Ревізія виконання кошторисів на утримання фінансових органів, апарату управління місцевого самоврядування, бюджетних установ.

При здійсненні контролю ревізійна група керується законами України (про державну контрольно-ревізійну службу в Україні, про бюджетну систему України, про податкову систему) та нормативно-правовими актами, які регулюють бюджетно-фінансові відносини (податки, розрахунки з бюджетом, бюджетне фінансування, формування та використання позабюджетних і бюджетних коштів тощо).

Джерелами інформації для контролю є:

а) проекти, розрахунки до планів місцевих бюджетів у розрізі видів доходів, видів видатків, а також розпорядників коштів, які фінансуються з цих бюджетів (бюджетних установ);

б) затверджені бюджети на поточний рік з розрахунками та кошторисами бюджетних установ;

в) службова переписка з фінансовим органом вищого рівня;

г) книги, відомості оперативного обліку фінансування розпорядників коштів;

ґ) дані бюджетного обліку бухгалтерії фінансового органу про виконання бюджету (книга обліку доходів бюджету, книга обліку фінансування й касових видатків бюджету, книга обліку розрахун­ків між бюджетами, книга Журнал-Головна, меморіальні ордери № 1—5, первинні документи про фінансування, виписки банків з поточних рахунків, бюджету тощо);

д) звітність про виконання місцевих бюджетів (місячна, квартальна, річна), яку подають розпорядники коштів з бюджету, а також ревізовані фінансові органи органам вищого рівня (райфінвідділ — облфінуправлінню (облфу), облфу — Державному казначейству України);

е) дані бухгалтерського обліку бюджетних установ, які є розпоряд­никами коштів, дані обліку підприємницьких структур, якщо вони одержують бюджетні кошти, а також щодо розрахунків з бюджетом за додатками (журнали-ордери, меморіальні ордери, первинні документи, дані аналітичного обліку, книги Журнал-Головна, звітність).

Ревізії виконання бюджетів району та стану роботи районних фінансових органів проводяться комплексно контрольно-ревізій­ними управліннями в областях разом з обласними фінансовими управліннями, обласними управліннями Державного казначейства за узгодженим між ними планом. Ревізії сільських, селищних, міських (районного підпорядкування) рад проводяться контрольно-ревізійними відділа­ми разом із працівниками райфінвідділів та відділів Державного казначейства в районах і містах, районними податковими інспекціями. Ревізії виконання кошторисів бюджетних установ залежно від рівня місцевого бюджету є складовими частинами ревізій виконання бюджету відповідного рівня (обласного, районного, сільського).

Таким чином, ревізії проводяться комплексно у фінансових органах, які виконують бюджет відповідного рівня, у бюджетних організаціях, які фінансуються з цього бюджету, та в підприємницьких структурах, які одержують бюджетне фінансування, бюджетні кредити чи кредити під гарантії держави, органів місцевого самоврядування.

Контроль дохідної частини місцевих бюджетів здійснюється за такими напрямами:

1. Перевірка виконання чинних нормативних актів щодо бюджету, фінансів і контролю, зокрема, законів України про бюджетну систему, про Державний бюджет України на поточний рік, відповідних указів Президента України та інших нормативних актів у частині, яка стосується цих ділянок роботи фінансових і казначейських органів (у ревізорів є конкретний перелік питань, які треба вивчити).

2. Перевірка наявності та правильності розрахунків і обґрунтувань обсягів доходів бюджету на поточний рік. При цьому застосовуються методи аналізу бази планування за даними минулого періоду, урахування змін дохідної бази планового періоду, ужитих заходів з розширення дохідної бази, особливо в умовах дотаційного бюджету;

3. Оцінка стану виконання дохідної частини бюджету за місяцями, кварталами року. Використовуючи дані звітності фіноргану та податкової інспекції про доходи, заборгованість платників податків, списання заборгованості платників, донарахування за актами ревізії, ревізор аналізує дані для уточнення програми ревізії, визначення ревізованих об’єктів для повторного контролю.

4. Перевірка дотримання нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів до місцевих бюджетів. Методом нормативно-правової перевірки ревізор перевіряє дотримання затверджених нормативів відрахувань до різних бюджетів, а методом зустрічної перевірки у відділеннях банків, податкових інспекціях та в бухгалтерії фінансових органів визначає правильність розрахунків за обсягами доходів і своєчасність їхнього зарахування на поточний бюджетний рахунок бюджету. Особлива увага звертається на правильність перерахунків при наявності операцій з повернення платнику податку переплат, виправлення помилок за минулі дати, періоди. Важливо також вивчити дані рахунків про надходження доходів за кодами «Інші доходи», нез’ясовані надходження (дата виникнення).

5. Перевірка повноти та своєчасності зарахування на поточний рахунок місцевого бюджету. Джерелами контролю є дані виписок банків з поточних рахунків бюджету, довідки про зараховані доходи, відомості відрахувань від загальнодержавних доходів, висновки податкової інспекції про повернення платникам податків переплат тощо, меморіального ордера № 1 за дебетом рахунку «Поточний рахунок місцевого бюджету» і кредитом рахунку «Доходи бюджету». Детально аналізуються дані про обсяги повернення грошових сум платникам податків як переплати, допущенні помилки при зарахуванні доходів за їхніми видами. За видами доходів, де податкова інспекція не веде облік у розрізі платників (державне мито, штрафи за порушення правил руху, санітарних норм, пожежної безпеки тощо), за наявності рішення про повернення переплати треба перевірити достовірність надходження таких доходів (дату, платника податку, у який бюджет зараховано).

6. Перевірка повноти оплати банками відсотків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів.

7. Перевірка доходів від корпоративних прав і повноти надходжень дивідендів за акціями підприємств, орендної плати за майно, передане в користування недержавним підприємницьким структурам.

8. Перевірка достовірності звітності про доходи за звітними періодами. Для цього треба порівняти дані звіту за видами доходів з даними книги обліку доходів бюджету, звірити дані з податковою інспекцією, ураховуючи, що в обліку фінансових органів обсяги загальнодержавних доходів визначені в сумах відрахувань, а в податкових органах — у повному обсязі надход­жень без розподілу в місцевий і державний бюджети.

9. Перевірка стану податкового контролю в податкових інспек­ціях. Оскільки ревізії виконання бюджетів проводяться комплексно, то одночасно з ревізією роботи фінансового органу (районного, обласного) перевіряється робота податкової інспекції з питань дотримання податкового законодавства під час розрахунків з бюджетом платників податків, повноти нарахувань і сплати податків платниками, списань податкового боргу, застосувань фінансових санкцій. Вибірково перевіряються окремі платники податків для оцінки стану контролю.

Основні напрями контролю видаткової частини місцевих бюджетів:

1. Перевірка обґрунтованості планування видатків бюджету на поточний рік за галузями, видами видатків у розрізі кодів економічної класифікації (методами аналізу та ТЕО бази за попередній рік).

2. Перевірка обґрунтованості внесення змін до кошторисів видатків розпорядників коштів, бюджетних установ протягом поточ­ного року.

3. Оцінка виконання видаткової частини бюджету за ревізований період за місяцями, кварталами року, виявлення відхилень та причин їхнього виникнення: за видами поточних видатків захищених статей видатків (заробітна плата з нарахуваннями, витрати на харчування, медикаменти), за розпорядками коштів (установи освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту населення), капітальними витратами (капремонт, придбання основних засобів).

4. Перевірка дотримання чинного порядку фінансування з бюджету, своєчасності та повноти фінансування заходів, передбачених бюджетом: бюджетних установ, цільового фінансування підприємницьких структур, цільових програм соціального напряму. При цьому ретельно вивчаються в бухгалтерії фіноргану дані пер­винних документів, книги обліку асигнувань і касових видатків, дані меморіальних ордерів № 1 за кредитом рахунку «Поточний рахунок місцевого бюджету», платіжних доручень на перерахування коштів та розпоряджень бюджетних відділів фіноргану на фінансування.

Необхідно з’ясувати:

— чи не було випадків перерахування грошових коштів з
основного поточного рахунку бюджету на видатки, не передбачені бюджетом, у більших розмірах, ніж передбачено бюджетом,
на фінансування позабюджетних фондів та на інші необґрунтовані та непередбачені чинним законодавством заходи;

— чи не приймалися органами місцевого самоврядування рішення про спрямування бюджетних коштів на видатки, не передбачені бюджетом. Такі рішення можуть прийматися тільки за наяв­ності доходу, додатково одержаного в процесі виконання бюджету, перевищення доходів над видатками або якщо вишукано додаткові фінансові ресурси, які покривають ці видатки;

— чи не було випадків спрямування коштів бюджету на депозитні рахунки в банках (як за ініціативою фіноргану, так і відповідно до рішення виконавчої влади) з посиланням на те, що нібито в бюджеті є тимчасово вільні кошти, хоча фактично окремі видатки, передбачені бюджетом, своєчасно не фінансувалися.

Для виявлення таких порушень використовуються: метод нор­мативно-правової перевірки на відповідність операцій чинному законодавству, метод порівняння даних за відповідний період про розміри фінансування у відсотках до затверджених сум, особливо по захищених статтях видатків, щодо обґрунтованості обсягів фінансування окремих розпорядників коштів, методи аналізу та порівняння даних про затверджені за кошторисом видатки, фактично профінансовані обсяги та залишки, непокриті фінансуванням на певні дати місяця.

Слід відзначити, що операції з поточного рахунку бюджету за весь ревізований період перевіряються не вибірково, а суцільним способом, тобто за кожною операцією по меморіальному ордеру, виписках банку, розпорядженнях бюджетного відділу фіноргану та платіжних дорученнях на фінансування. Обов’язково контролюється повнота виписок банку з поточного рахунку бюджету та додатків до нього. У разі виникнення сумнівів можуть застосуватися зустрічні перевірки операцій в установах банків, в організаціях, якими перераховано кошти. Ретельно контролюються операції з фінансування апарату управління місцевого самовряду­вання (дотримання лімітів видатків, капітальні витрати тощо).

5. Контроль операцій з надання короткотермінових бюджетних позик, розрахунків з бюджетами нижчих рівнів за дотаціями та субвенціями здійснюється для:

— перевірки правильності розрахунків і обґрунтувань;

— визначення обсягів фактичного фінансування;

— виявлення фактів нецільового використання коштів.

Наприклад, за клопотанням органів місцевого самоврядування видано бюджетну позику з обласного бюджету району, який прийняв рішення про видачу позик суб’єктам господарювання за умови незабезпечення своєчасного фінансування видатків на заробітну плату установам освіти, охорони здоров’я.

На початку ревізії розрахунків за кредитами, наданими з бюджету та з установ банків під державні гарантії різним підприємницьким структурам, треба ознайомитись у бюджетній бухгалтерії фінвідділу з інформацією про стан заборгованості за кредитами, виданими з місцевих бюджетів різним підприємницьким структурам, про кредити під гарантію органів місцевого самоврядування. При цьому аналізуються дані про фінансовий стан підприємств, періоди видачі, обсяги коштів, обґрунтованість надання кредитів, розрахунки джерел погашення на базі даних договорів, термінів погашення, умов кредитування, передбачених відсотків за користування кредитами в планові терміни погашення, при простроченні термінів погашення. Важливо ознайомитись із програмами економічного та соціального розвитку регіону, станом їхнього виконання, щоб визначитись у напрямах контролю.

Основні напрями контролю:

1. Перевірка обґрунтованості та доцільності надання бюджетних кредитів суб’єктам підприємницької діяльності, умов кредитування.

2. Перевірка забезпечення кредитів, виконання кредитної угоди щодо цільового використання кредитів. Особливу увагу необхідно звернути на те, чи не спрямовувалися ці кошти на депозитні рахунки та приховане кредитування комерційних та інших структур недержавного сектору економіки. У разі використання коштів не за призначенням, ставиться питання про повернення кредиту. Треба враховувати, що бюджетні кредити можуть надаватися суб’єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, суб’єктам, які сплачують податки до бюджету відповідно до програм економічного та соціального розвитку регіону. Але ці кредити не повинні бути безпроцентними чи з нарахуванням відсотків, нижчих ніж розрахунковий рівень інфляції, і в договорах кредитування мають передбачатися штрафні санкції за несвоєчасне повернення кредиту.

3. За наявності простроченої заборгованості за бюджетними кредитами вивчаються питання про причини виникнення, ужиті заходи до погашення кредитів через реалізацію забезпечення (майна застави), через господарський суд про примусове стягнення боргу, відшкодування коштів бюджету.

4. Детально вивчається інформація про кредити, наданні
суб’єктам підприємницької діяльності під гарантії уряду держави чи місцевих адміністрацій органів самоврядування. Фіноргани повинні контролювати стан використання таких кредитів, уживати заходи до припинення кредитування, відшкодування раніше одержаних сум кредитів при виявленні фактів нецільового використання. Виявити факти погашення таких кредитів за рахунок гаранта (коштів місцевих бюджетів), визначають суми втрат і заходи до їхнього відшкодування за рахунок майна боржника.

Ревізія правомірності утворення та використання держав­них позабюджетних фондів проводиться за напрямами:

1. Перевірка правомірності утворення позабюджетних фондів місцевих адміністрацій чи органів місцевого самоврядування відповідного рівня. Треба знати, що ці фонди не можуть утворюватися за рахунок бюджетних коштів.

2. Контроль планування джерел надходжень коштів та фактич­них надходжень у фонди. Для контролю використовуються дані бухгалтерського обліку за дебетом рахунку «Поточний спеціальний рахунок бюджету по позабюджетних коштах», виписки банку з цього рахунку, платіжні доручення.

3. Перевірка правомірності утворення та використання резервних фондів місцевих державних адміністрацій, органів самоврядування. Ці кошти зберігаються на окремих спеціальних рахунках у банках. Мають бути рішення про утворення, їхні нормативи за обсягом формування. Кошти витрачаються в кожному окремому випадку за рішенням цих органів і тільки за їхнім цільовим призначенням. Наприклад, резерв на виплату заробітної плати працівникам освіти в розмірі місячного фонду оплати праці з нарахуваннями на обов’язкове державне страхування утворюється за рахунок коштів місцевого бюджету, після тимчасового запозичення його коштів на основний рахунок бюджету повинен поповнюватися для відновлення обсягу фонду.

4. Контроль за станом надходжень у позабюджетні фонди та правильністю використання підприємствами, установами й організаціями виділених їм з відповідного позабюджетного фонду коштів. Для цього безпосередньо на підприємствах і організаціях, які
одержують такі кошти, проводиться перевірка наявності кошторисів, розрахунків до них, стану обліку таких коштів та використання за призначенням, достовірності звітності. Детально аналізуються дані первинних документів підприємства про використання коштів відповідно до цільового призначення, проводяться інвентаризації розрахунків, матеріальних цінностей, придбаних за рахунок таких коштів, установлюється відповідність і достовірність витрат коштів за номенклатурою, обсягом, а також обґрунтованість цін придбання й оприбуткування об’єктів після завершення обсягів робіт, достовір­ність даних актів виконаних робіт, послуг.

Ревізійна група обов’язково перевіряє виконання рішень попередньої ревізії з роботи фінансового органу та подає свій висновок щодо цього. У разі невиконання або часткового виконання заходів з’ясовують причини невиконання, винних службових осіб.

Здійснюючи поточну ревізію виконання місцевого бюджету, ревізійна група КРУ повинна дати оцінку стану контролю з боку місцевих фінансових органів і органів Державного казначейства за надходженням доходів відповідного бюджету, позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами й організаціями виділених їм з відповідного бюджету коштів. Крім цього, фінансові органи вищого рівня повинні здійснювати нагляд за ходом виконання бюджету відповідними вико­навчими органами нижчого рівня.

Ефективність контролю виконання ревізованого бюджету
характеризують дані про координованість роботи фінансових органів і органів Державного казначейства з іншими контролюючими органами, вжиття заходів за результатами перевірок, зокрема, запобігання незаконному витрачанню коштів та відшкоду­ванню виявлених перевірками незаконних витрат і збитків.

Одним з важливих питань стану контролю у фінансових
органах є дієвість заходів, спрямованих на виконання розпоряджень Президента України, постанов КМУ з активізації боротьби з корупцією й організованою злочинністю, що їх розробляли
фіноргани й органи Державного казначейства та подавали на розгляд і затвердження місцевим державним адміністраціям.

Під час ревізії бюджету регіону перевіряються якість контролю ревізованих фінорганів за станом фінансової роботи в сільських, селищних, міських радах, за виконанням бюджетів сільських, селищних і міських рад, координованість цієї роботи з від­повідними контрольно-ревізійними підрозділами ДКРС і податковою інспекцією.

Складовою оцінки як умови забезпечення ефективності фінансового контролю є стан роботи з кадрами, їхня плинність, розстановка та виховання, трудова та службова дисципліна, робота з підвищення кваліфікації, укомплектованість, виконання рішень вищих органів і власних рішень.

За результатами ревізії виконання бюджету складається акт комплексної ревізії з додатками проміжних актів перевірок бюджетних установ, підприємств, організацій, необхідних групуваль­них відомостей, розрахунків. Вимоги до оформлення результатів ревізії та заходів щодо усунення виявлених недоліків і порушень, передбачені в розділі 4 Інструкції про порядок проведення ревізії
і перевірок ДКРС України, затвердженої наказом ГоловКРУ
№ 121 від 3 жовтня 1997 р., зі змінами, що внесені наказом № 88
від 4 жовтня 1999 р.

У разі потреби матеріали ревізії виносяться на обговорення
в колективах перевірених органів, організацій, підприємств,
установ, оприлюднюються через засоби масової інформації.

Результати ревізій виконання бюджетів і стану роботи фінансових і казначейських органів цих регіонів доповідаються місцевим державним адміністраціям та розглядаються на засіданнях, для участі
в роботі яких у райони (міста) виїжджають керівні працівники облфінуправліннях чи КРУ. Керівництво облфінуправління та КРУ
в області вирішує також питання про необхідність розгляду наслідків ревізій на засіданні обласного фінуправління.

При виявленні істотних порушень фінансової дисципліни, недостач коштів і матеріальних цінностей, інших зловживань матеріали ревізії передаються слідчим органам і одночасно ставиться питання про звільнення від займаних посад винних осіб.

Якщо діями чи бездіяльністю посадових осіб державі або юридичній особі заподіяні збитки, але їхні дії в кримінальному порядку не розглядаються, належить поставити питання перед керів­ником перевіреної або вищої за підпорядкованістю організації про подання цивільних позовів на винних осіб.

За наслідками проведених ревізій у межах наданих прав органи КРУ оформлюють рішення про застосування фінансових санк­цій та накладання адміністративних стягнень. У разі заперечень щодо фінансових стягнень питання вирішується з оскарженням у КРУ вищого рівня, а далі — у господарському чи народному суді, рішення якого є остаточним.

 

Рекомендована література за темою

1. Бюджетний кодекс України: Затв. сесією Верховної Ради України 21 черв. 2001 р. № 252-ІІІ // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 1291.

2. Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти: Закон України від 22 лют. 2000 р. № 1490-14 // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 20.

3. Про бюджетну класифікацію та її запровадження: Затв. наказом МФУ від 27 груд. 2001 р. № 604 // Ориєнтир. — 2002. — № 3.

4. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ: Затв. наказом ГУДКУ від 10 груд. 1999 р. № 114 (зі змінами та допов., затвердженими наказом ДКУ від 26 берез. 2002 р. № 54) // Офіційний вісник України. — 2002. — № 1. — Ст. 14.

5. Порядок складання карток і книг аналітичного обліку бюджетних установ: Затв. наказом ДКУ від 6 жовт. 2000 р. № 100 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 45. — Ст. 1951.

6. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні. Затв. наказом Голов-
КРУ України від 3 жовт. 1997 р. №121 // Офіційний вісник України. —
2000. — № 44. — Ст. 265.

7. Інструкція про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського
обліку для відображення основних господарських операцій. Затв. Наказом ДКУ від 10 лип. 2000 р. № 61 //Офіційний вісник України. — 2000. — № 34. — Ст. 1469.

8. Інструкція про форми меморіальних ордерів. Затв. наказом ДКУ від 27 лип. 2000 р. № 68 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 36. — Ст. 1571.

9. Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ: Затв. наказом ДКУ від 17 лип. 2000 р. № 64 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 32. — Ст. 1327.

10. Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу. Затв. наказом ГУДКУ, МФУ від 30 жовт. 1998 р. № 90 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 46. — Ст. 1711.

11. Інструкція про порядок складання у 2001 році квартальних звітів установами й організаціями, що отримують кошти з державного та/або місцевих бюджетів. Затв. наказом ДКУ від 03 берез. 2001 р. № 48 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 17. — Ст. 774.

12. Джога Р. Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001.

13. Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби / М. М. Каленський, І. Б. Стефаник, Н. І. Рубан. — К.: Дія, 2001. — 2 т.

14. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-
во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000._

______________________________________________________________

Тема 4. Організація, планування, методи і техніка контрольно-ревізійної роботи

Державна контрольно-ревізійна робота в країні та її органи.

Мета, завдання, організація, планування і облік контрольно-ревізійної діяльності.

Функції контрольно-ревізійних органів держави.

Ревізійні комісії підприємств державної форми власності, їх правові положення, стан, функції, права і обов’язки ревізійних комісій.

Організація внутрігосподарського контролю на підприємствах різних форм власності.

Контроль за виконанням доручень керівництва господарства і вищестоящих органів.

Ревізія. Класифікація документальних ревізій.

Планування і організація документальних ревізій.

Методика проведення ревізії: Суцільна і вибіркова перевірка документів.

Способи перевірки законності і доцільності господарських операцій.

Оформлення документальної ревізії.

Пред’явлення, прийомка і реалізація матеріалів ревізії.

Під час планування контрольно-ревізійної роботи треба враховувати, що ревізія підприємства, організації в плановому порядку чи за ініціативою… Складання плану контрольно-ревізійної роботи передбачає рів­номірне… Державна контрольно-ревізійна служба повинна координувати плани контрольно-ревізійної роботи з іншими контрольними…

Рекомендована література за темою

1. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січ. 1993 р. № 2939-ХІІ // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1996. — Т. 5. — С. 13—20.

2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 5 лют. 1998 р. № 83 // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавстава. — К., 1998. — Т. 1. — С. 37—47.

3. Про рахункову палату: Закон України від 11 лип. 1996 р. № 315/96-ВР // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України:
Ін-т законодавства. — К., 1997. — Т. 11. — С. 60—76.

4. Про порядок погашення зобов’язань платників податків пе-
ред бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України
від 21 груд. 2000 р. № 2181-ІІІ // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259.

5. Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України від 3 черв. 2002 р.

6. Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23 лип. 1998 р. № 817/98 // Офіційний
вісник України. — 1998. — № 30. — Ст. 1119.

7. Положення про Головне контрольне ревізійне управління України: Затв. Указом Президента України від 28 листоп. 2000 р. № 1265/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 48. — Ст. 2080.

8. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовт. 1997 р. № 121 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. — С. 265.

9. Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів Державної податкової служби України в підприємств, установ та організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів: Затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 1 лип. 1998 р. № 316 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 1910.

10. Інструкція про організацію проведення перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненням правоохоронних органів: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 лист. 1999 р. № 107 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 2586.

11. Інструкція про порядок проведення перевірок, ревізії рахунковою палатою: Затв. Постановою Колегії Рахункової палати від 3 груд. 1999 р. № 25-1 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 51. — Ст. 2580.

12. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

13. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

14. Контроль і ревізія /Ф. Ф. Бутинець, С. В. Бардаш, Н. М. Малюга, Н. І. Петренко — Житомир: ЖІТІ, 2000.

15. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

16. Стефанюк І. Формування системи фінансового контролю // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 12.

17. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

18. Шевчук В. О. Контроль господарських систем у суспільстві з перехідною економікою: Монографія. — К.: КДТЕУ, 1998.

Тема 5. контроль операцій з основними засобами та нематеріальними активами.

Мета, завдання, джерела інформації і послідовність контролю операцій з основними засобами.

Перевірка своєчасності оприбуткування і матеріального закріплення одержаних основних засобів, їх збереженість.

Обчислення і аналіз показників використання основних засобів, їх амортизації, зносу, відновлення.

Контроль операцій по надходженню основних засобів. Перевірка правильності оцінки основних засобів.

Перевірка операцій по переміщенню і вибуттю основних засобів. Перевірка правильності нарахування і використання амортизаційних відрахувань і зносу основних засобів.

Контроль операцій по ремонту основних засобів. Перевірка дотримання графіку планово-попереджувального ремонту.

Контроль наявності, правильності використання і оцінки нематеріальних активів.

Завдання ревізії основних засобів і нематеріальних активів: · дати оцінку стану збереження, ефективності використання; · виявити наявні факти порушень чинного законодавства щодо правомірності та обґрунтованості управлінських рішень…

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов. від 24.12.02 № 349-IV) // Офіцій­ний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

3. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 18. — С. 3.

4. Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 1 лип. 1997 р. № 141 (зі змінами та допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 32. — С. 48.

5. Порядок визначення розмірів збитків від розкрадання, нестач, знищення (псування) матеріальних цінностей: Затв. постановою КМУ від 29 січ. 1996 р. № 116 (зі змінами) // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 6. — Ст. 192.

6. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 7 «Основні засоби»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квіт. 2000 р. № 92; П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 18 жовт. 1999 р. № 242; П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт. 2000 р. № 91; П(С)БО 14 «Оренда»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 28 лип. 2000 р. № 181 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 25. — Ст. 1217; 1999. — № 44. — Ст. 2206; 2000. — № 21. — Ст. 870—871; 2000. — № 33. — Ст. 1416.

7. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів
та розрахунків: Затв. наказом МФУ від 11 серп. 1994 р. № 69 (зі змінами
і допов.) // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24. — Ст. 1018.

8. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського
обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій під-
приємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

9. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Орієнтир. — 2001. — № 10.

10. Грабова Н. Н., Добровский В. Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях: Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2000.

11. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000.

12. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

13. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2001.

 

 

Тема 6. Контроль зберігання та використання матеріальних цінностей.

Основні завдання контролю операцій по зберіганню, правильному використанню, збереженню і обліку матеріальних цінностей. Джерела інформації для контролю операцій з матеріальними цінностями.

Перевірка правильності складання розрахунків потреби в матеріальних цінностях, відповідність планових норм витрат матеріалів нормам, що фактично застосовувались.

Стан фактичних запасів нормованих обігових коштів

Перевірка витрат коштів на придбання матеріальних цінностей, виявлення причин подорожчання придбаної сировини і матеріалів.

Перевірка стану складського господарства і забезпечення збереження матеріальних цінностей.

Організація контролю і зустрічних перевірок повноти і своєчасності оприбуткування продукції..

Організація контролю за збереженням продукції при перевезенні і продукції з місця виробництва до місця зберігання, подальшої переробки і реалізації.

Перевірка операцій по відпуску матеріалів: лімітування відпуску матеріальних цінностей, наявність і дотримання нормативного господарства витрат; обгрунтованість норм витрат.

Перевірка операцій з тарою.

Перевірка наявності та правильності використання малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП). Правильність оцінки і віднесення до цієї групи одержаних цінностей.

Основні напрями контролю стану складського господарства і дотримання умов зберігання матеріальних запасів:

1. Перевірка організації зберігання матеріальних запасів на підприємстві.

Під час проведення інвентаризації матеріальних запасів здійс-
нюється контроль забезпечення надійності їхнього зберігання, а саме:

а) стану охорони складських приміщень (укріплення дверей, наявність ґрат на вікнах і сигнальних пристроїв, реєстрація в жур­налі здавання об’єктів під охорону та їхнього приймання);

б) стану протипожежної безпеки;

в) дотримання санітарних норм, температурних режимів, порядку складування матеріальних цінностей;

г) забезпеченості складів вимірювальними приладами та технікою.

2. Перевірка закріплення матеріальної відповідальності за працівниками, які приймають, відпускають матеріальні запаси та забезпечують їхнє збереження. При цьому методом обстеження у відділі кадрів підприємства треба перевірити особові справи щодо своєчасності укладення з усіма матеріально відповідальними особами угоди про повну матеріальну відповідальність, а в бухгалтерії — наявність актів приймання-передавання матеріальних цінностей при звільненні з роботи одних та прийнятті на роботу нових працівників.

Методом порівняння даних Книги головних рахунків та обо­ротних відомостей про залишки матеріальних цінностей
за матеріально відповідальними особами й аналізу даних про
фактично відпрацьований ними час за ревізований період в особових рахунках розрахунків з оплати праці виявляються «фіктивні» матеріально відповідальні особи (фактично звільнені з роботи, які не передали матеріальних цінностей, або особи, що перебувають у декретних відпустках, довгострокових відпустках для догляду за дітьми до трьох років чи на тривалому лікарняному).

3. Перевірка дотримання працівниками встановлених правил щодо приймання і відпуску матеріальних запасів, своєчасності та правильності ведення записів у картках складського обліку.

4. Перевірка організації пропускної системи на підприємстві при ввезенні й вивезенні матеріальних цінностей (аналіз даних книги реєстрації перепусток, актів перевірки органів правопорядку, наказів про вжиті заходи з ліквідації порушень).

5. Перевірка добору кадрів матеріально відповідальних осіб (чи мають спеціальну підготовку, чи не мають правових обмежень щодо посади за вироком суду).

6. Інвентаризація матеріальних запасів. Організація, техніка та документальне оформлення проведення інвентаризації визначені Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р. (зі змінами та доповненнями). Систематизація даних про порушення з організації збереження матеріальних запасів дає можливість обґрунтувати критерії для вибору об’єктів інвентаризації під час проведення ревізії підприємства з урахуванням конкретних матеріально відповідальних осіб, видів і номенклатури запасів, де найімовірніші нестачі, крадіжки, факти безгосподарності та витрачання мате-
ріальних цінностей.

Перевірка операцій з надходження матеріальних запасів починається з ознайомлення ревізора з особливостями організації забезпечення матеріальними ресурсами, технологіями оперативного та бухгалтерського обліку операцій з їхнього надходження, використання і витрачання в разі застосування комп’ютерної техніки.

Джерела інформації, які використовуються при здійсненні ревізії:

первинні документи: господарські угоди на матеріально-технічне забезпечення, специфікації, прибуткові накладні, вимоги, лімітно-видаткові карти (відомості), рахунки-фактури, акти приймання матеріалів, квитанції тощо, звіти матеріально відповідальних осіб, реєстри прибуткових документів;

облікові регістри: книга реєстрації доручень на отримання матеріальних цінностей, журнал реєстрації вантажів, картки складського обліку, відомість 5.1 аналітичного обліку запасів, оборотні відомості за аналітичними рахунками в розрізі матеріально відповідальних осіб та відповідних синтетичних рахунків, журнали № 3, 5 і 5А, Книга головних рахунків з рахунків 20 «Виробничі запаси», 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», 25 «Напівфабрикати» і 23 «Виробництво».

Основні напрями та послідовність контролю:

1. Загальна оцінка рівня забезпечення матеріальними ресурсами виробничої програми.

2. Перевірка стану оперативного обліку та контролю у відділах постачання за виконанням угод постачальниками матеріальних ресурсів.

3. Вибіркова перевірка наявності та відповідності даних первинних документів на оприбуткування бухгалтерським записам
в облікових регістрах (журнали № 3, 5, 5А, машинограми за дебетом рахунків матеріальних ресурсів).

4. Перевірка відповідності підсумків записів за дебетом субрахунків до рахунків 20, 22, 25 за місяць у відомості 5.1 даним
у журналах № 3, 5, 5А чи машинограмах.

5. Перевірка узгодженості записів синтетичного та аналітичного обліку в розрізі матеріально відповідальних осіб.

6. Перевірка повноти оприбуткування матеріальних запасів. Особливо детально, тобто в повному обсязі, а не вибірково, здійснюється:

ü контроль даних журналу № 3 щодо наявності матеріалів у дорозі, на відповідальному зберіганні;

ü зустрічна перевірка й аналіз даних обліку та первинних документів, службового листування з постачальниками щодо терміну, причини виникнення, заходів з розшуку, прийнятих управлінських рішень, які випливають з умов договорів про поста­чання;

ü нормативна перевірка правомірності відображення в обліку первинних та кінцевих операцій з даних об’єктів такого обліку.

Контролюючи повноту оприбуткування матеріальних цінностей, внутрішні документи підприємства порівнюють з документами постачальників, облікових регістрів на відповідність даних про назви постачальника, номер документа, дату, асортимент,
ціну, кількість, вартість, ПДВ, суму до сплати.

Крім того, ревізор повинен перевірити обґрунтованість оформлення актів на розбіжності за кількістю, асортиментом, якістю
в документах постачальника і фактично при прийманні, своєчасність висунення претензій до постачальників чи транспортної
організації.

Одночасно з перевіркою повноти оприбуткування матеріальних цінностей ревізор вивчає правильність їхньої оцінки (договір­ні ціни, транспортно-заготівельні витрати на придбання матеріальних цінностей, їхній розподіл за групами матеріальних цінностей, облік та розподіл відхилень від облікових цін) та переоцінки матеріальних запасів (дооцінки, уцінки).

Як свідчать матеріали проведених ревізій, до основних порушень слід віднести: запущеність аналітичного обліку, «вуалювання» операцій про отримання запасів (матеріали в дорозі, на відповідальному зберіганні), несвоєчасність оприбуткування матеріальних запасів; завищення договірних цін, необґрунтованість включення до складу транспортно-заготівельних витрат, які відносяться на собівартість придбання окремих видів запасів; наявність прихованих нестач, крадіжок, утрат і псування матеріальних цінностей, порушення податкового обліку витрат на придбання матеріальних запасів.

Послідовність і основні напрями контролю операцій з витрачання матеріальних запасів.

1. Перевірка відповідності загального підсумку вибуття та залишків матеріалів на початок місяця в усіх структурних підрозділах (матеріально відповідальних особах) кредитовим оборотам та залишкам на кінець місяця за рахунками матеріальних цінностей (у розрізі субрахунків 201—209) у Книзі головних рахунків.

2. Перевірка операцій з відпуску запасів у виробництво охоплює:

а) перевірку документації таких операцій (у межах установлених лімітів за нормами, понад норми, при заміні матеріалів);

б) контроль обґрунтованості встановлених норм витрат на виробництво.

Вибіркові інвентаризації залишків виробничих запасів у цехах, відділеннях дають можливість визначити наявні надлишки запасів у цехових складах або незавершеному виробництві. Ефективним прийомом виявлення фактів завищення норм витрат є контрольний запуск сировини, аналіз даних про витрати за кілька звітних періодів.

3. Перевірка операцій з витрачання виробничих запасів на
інші цілі:

а) невиробничі потреби підприємства;

б) при реалізації матеріалів іншим підприємствам, відпуску в рахунок виплати заробітної плати працівникам, безкоштовної передачі окремим організаціям чи фізичним особам.

Одночасно з контролем повноти та достовірності первинних документів (накладних, розпоряджень адміністрації, довіреностей покупців, податкових накладних) треба перевірити, чи не занижені продажні ціни, чи правильно відображені ці операції в обліку на рахунках, пов’язаних із цим, обсягів нарахування ПДВ та визначення джерел відшкодування таких витрат.

4. Перевірка правильності оцінки виробничих запасів при
їхньому списанні з кредиту рахунків обліку матеріальних цінностей у дебет рахунків 23, 24, 91, 92, 93, 94.

Треба врахувати, що в аналітичному обліку виробничі запаси обліковуються за договірними, покупними цінами в розрізі їхньої номенклатури з відокремленням транспортно-заготівельних витрат на їхнє придбання за підгрупами матеріальних запасів.
Таким чином, щоб оцінити за фактичною собівартістю матеріаль­ні витрати в розрізі їхнього фактичного цільового використання, треба розподіляти транспортно-заготівельні витрати щомісяця. Здійснюючи контроль, вивчається обґрунтованість включення витрат до складу транспортно-заготівельних, а потім, застосо-
вуючи метод техніко-економічних розрахунків — правильність
їхнього розподілу за місяць на залишок запасів на кінець місяця
та на обсяг використаних запасів за напрямами витрачання
(виробництво, невиробниче споживання, реалізація матеріалів, безкоштовне передання іншим організаціям).

5. Перевірка правильності відображення операцій зі списан-
ня виробничих запасів в обліку. При здійсненні контролю реві­зор керується П(С)БО 9 «Запаси», затвердженим наказом МФУ від 20 жовтня 1999 р. № 242.

Завершуючи документальну перевірку господарських операцій за вищевказаними напрямами ревізії, ревізор методом аналізу змісту господарських операцій визначає правомірність записів
у первинних документах і кореспонденцій бухгалтерських ра­хунків у журналах № 5, 5А, 3 або машинограмах по рахунках 23, 24, 91, 92, 93, 94, 99, 374.

Основні порушення: списання виробничих запасів на витрати виробництва при нестачах, псуванні та втратах від безгосподарності, фактично використаних на капітальний ремонт чи
капітальне будівництво, невиробниче споживання; відсутність
первинних документів чи їхня фальсифікація, необґрунтовані виправлення за минулі звітні періоди.

Під час контролю операцій з малоцінними швидкозношуваними предметами (МШП) ревізор керується П(С)БО 9 «Запаси», затвердженим наказом МФУ від 20 жовтня 1999 р. № 242, і П(С)БО 7 «Основні засоби», затвердженим наказом МФУ від 27 квітня 2000 р. № 92.

Ревізія починається з вивчення організації і поставлення бухгалтерського обліку МШП у бухгалтерії та у структурних підрозділах підприємства.

Джерела інформації для контролю: книги чи картки складського обліку (ф. М-17); матеріальні звіти структурних підрозділів підприємства з первинними документами на оприбуткування, списання, передавання; дані облікових регістрів за рахунками 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», 113 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 115 «Інвентарна тара», журналів № 3, 4, 5, 5А.

Послідовність і напрями контролю:

1. При вивченні організації і поставлення обліку особлива увага звертається на закріплення МШП у місцях їхнього зберігання чи використання за конкретними відповідальними службовими особами, наявність маркування (жетони, штампи), правильність документального оформлення операцій при експлуатації МШП та їхнього оперативного обліку.

2. Перевіряючи операції з оприбуткування МШП, треба визначити правильність їхнього віднесення до складу групи мате-
ріальних запасів та до складу групи необоротних активів згідно
з критеріями, установленими з урахуванням функціонального призначення та терміну використання таких матеріальних активів (предмети, що використовуються протягом не більш одного року або нормального операційного циклу, належать до малоцінних та швидкозношуваних предметів, а в протилежному випадку — до малоцінних необоротних матеріальних активів).

3. Контроль стану запасів МШП. Рівень забезпеченості виробничого процесу МШП вивчається за допомогою методичних прийомів аналізу запасів з номенклатури груп на складі та в експлуатації станом на перше число за кварталами року на підставі даних оборотних відомостей з рахунків 22, 112, карток чи книг оператив­ного обліку в місцях експлуатації (цехах, відділах, бригадах).
Критерії вибору об’єктів контролю для визначення понаднормативних, завищених, залежаних запасів: види МШП, щодо яких немає руху значний період (понад 3, 6 місяці), збільшення обсягів запасів на складі, незначні обсяги видачі в експлуатацію порівняно із запасами на складі. Факти наявності залежаних, непридатних для використання чи втрати окремих видів МШП виявляються при
обстеженні та вибірковій інвентаризації їхньої наявності, аналізі
в структурних підрозділах підприємства даних оперативного обліку, видачі в користування працівникам і пояснень керівників структурних підрозділів підпри­ємства.

4. Перевірка операцій з видачі та списання спеціального одягу та спеціального взуття працівникам підприємства:

а) нормативна перевірка правомірності безкоштовного забезпечення працівників підприємства спецодягом;

б) дотримання нормативів видачі з номенклатури видів спеціального одягу на одного працівника та термінів їхнього використання.

Вивчаючи операції з видачі спеціального одягу та спеціального взуття, ревізор керується чинними галузевими нормативами, затвердженими урядом України, і порівнює їх із чинним на підприємстві нормами видачі, термінами використання та переліком працівників, яким вони можуть бути видані безкоштовно, виявляє факти передчасної заміни, неправомірної їхньої видачі окремим працівникам, а також визначає обсяг зменшення валових витрат для оподаткування податком на прибуток при виявленні таких порушень.

5. Перевірка правильності нарахування зносу малоцінних необоротних матеріальних активів та включення його у виробничі витрати.

Слід мати на увазі, що підприємство самостійно встановлює, який метод нарахування зносу малоцінних необоротних матеріальних активів йому застосовувати з урахуванням очікуваного способу використання таких активів, але при дотриманні принципу незмінності методології протягом поточного року.

У процесі контролю з’ясовують, чи не було заміни однієї методики іншою в окремих підгрупах малоцінних предметів та як це вплинуло на витрати від основної операційної діяльності. При цьому особлива увага звертається на перевірку податкового обліку: чи не включена у валові витрати як знос вартість переданих зі складу предметів для невиробничої сфери (дитсадки, школи, клуби тощо).

6. Перевірка операцій зі списання МШП (К-т 22). Детально перевіряється оформлення актів на списання та оприбуткування матеріалів від ліквідації. Вони мають бути складені за встановленою формою, за обов’язковою участю в комісії відповідних фахів­ців і затверджені керівником підприємства. Списання МШП на підставі актів проводиться лише за наявності документів, які підтверджують здачу їх у брухт чи утилізовану сировину.

У разі передавання МШП іншим підприємствам чи фізичним особам за накладними, актами передавання треба перевірити, чи нараховане податкове зобов’язання по ПДВ.

7. Контроль правильності відображення в обліку здійснюється методом перевірки кореспонденції бухгалтерських рахунків на підставі змісту відображеної господарської операції в первинних документах.

Особлива увага звертається на правильність відображення податкового кредиту та податкового зобов’язання по ПДВ, обґрунтованість виправлень, як здійснювалось коригування допущених помилок за минулі періоди.

Важливою складовою ревізії малоцінних необоротних матеріальних активів і МШП є контроль на відповідність даних бухгалтерського обліку в книзі головних рахунків з рахунків 22, 112 даним оборотних відомостей у розрізі класифікаційних підгруп і матеріально відповідальних осіб та даним оперативного обліку залишків на початок і кінець місяця, обсягів надходжень на списання, який ведуть ці особи в картках чи книгах ф. М-17.

8. Контроль правильності відображення залишків МШП у податковому обліку. Дані про залишки МШП на початок і кінець звітного кварталу відображаються в податковій звітності про податок на прибуток (відомість про балансову вартість виробничих запасів і малоцінних предметів). Їхній приріст або убування зменшує або збільшує валові витрати звітного періоду, отже, і впливає на обсяг бази оподаткування. Тому в разі виявлення розбіжностей треба визначити їхні причини, скласти додаток до акта перевірки, де узагальнити дані про виявлені порушення та рівень їхнього впливу на оподаткування податком на прибуток.

Джерела інформації для контролю повноти та якості проведення інвентаризацій запасів і відображення результатів
в обліку: накази, розпорядження керівника підприємства про проведення інвентаризації матеріальних цінностей, а про реалізацію матеріалів такого контролю — інвентаризаційні описи, порівняльні відомості, протоколи засідань центральної інвентаризаційної комісії, розрахунки обсягів природного убування та заліку пересор­тиці з матеріальних запасів у відомості 5.1, журналах № 3, 5, 5А, 6 та Книзі головних рахунків за даними субрахунків 375 «Роз­рахунки за відшкодуванням завданих збитків», 716 «Від­шкоду­вання раніше списаних активів», 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей», 641 «Розрахунки за податками» і за балансового рахунку 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей».

Основні напрями контролю:

1) перевірка стану організації інвентаризаційної роботи на підприємстві, зокрема, щодо призначення планових і позапланових повних чи часткових інвентаризацій матеріальних запасів у структурних підрозділах підприємства;

2) перевірка компетентності інвентаризаційних комісій;

3) перевірка повноти та якості документації з проведеної інвен­таризації матеріальних запасів:

а) оформлення інвентаризаційних описів;

б) повнота відображення об’єктів інвентаризації (найменування марки, сорту, артикулу, інших ознак);

в) чи у всіх матеріально відповідальних осіб здійснено інвентаризацію;

4) перевірка правильності складання й оформлення порівняльних відомостей (перенесення інформації з інвентаризаційних описів та відповідних їм облікових даних з номенклатури запасів стосовно одиниці виміру, кількості);

5) перевірка правильності визначення результатів інвентари­зації:

а) у натуральних показниках;

б) за вартістю окремих об’єктів та в цілому по матеріально відповідальних особах і підприємству;

6) перевірка правильності розрахунку обсягів списання
нестач у межах норм природних утрат та заліку наявної пересортиці однорідних за функціональним призначенням запасів;

7) перевірка оформлення виявленого браку продукції, бою тари, псування та непридатності запасів;

8) перевірка дотримання порядку оформлення списання втрат від псування запасів (наявність актів про знищення, накладних про вивезення на смітник чи здачу в утиль, тобто чи не створюються умови для повторного списання);

9) перевірка правильності визначення обсягів нестач, що відносяться за рахунок винних матеріально відповідальних осіб для відшкодування втрат підприємства та на розрахунки з бюджетом;

10) перевірка відображення в обліку результатів інвентаризації запасів:

а) дотримання термінів відображення результатів інвентаризації;

б) правильність кореспонденцій бухгалтерських рахунків і обсягів відображення результатів інвентаризації щодо виявлених надлишків, нестач запасів, які підлягають відшкодуванню матеріально відповідальними особами;

11) перевірка стану контролю за реалізацією матеріалів інвентаризації на підприємстві.

Контроль за цими напрямами здійснюється методом норматив­но-правової перевірки дотримання правил визначення величини нестач, що відносяться за рахунок винних матеріально відповідальних осіб для відшкодування втрат підприємства, перевірки кореспонденцій рахунків, виходячи з аналізу змісту господарських операцій, які відображають результати інвентаризацій.

Розмір збитку, який підлягає відшкодуванню винними особами, визначається згідно з постановою КМУ № 116 від 22 січня 1996 р. «Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей» (зі змінами), зокрема, у разі нестачі:

1) матеріальних цінностей, придбаних у постачальників — виходячи з балансової вартості цих цінностей з урахуванням індексу інфляції за даними Держкомстату України, відповідного обсягу акцизного збору (для підакцизних цінностей), ПДВ та із застосуванням підвищуючого коефіцієнта 2;

2) вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, виробництво якої не закінчено — виходячи з виробничої собівартості та нарахування середнього відсотка прибутку по підприємству і підвищуючого коефіцієнта 2;

3) спирту етилового, коньячного — виходячи з оптової ціни підприємства — виробника з урахуванням акцизного збору, суми ПДВ та коефіцієнта 3;

4) плодово-ягідних соків — виходячи з оптових цін виробника, ПДВ та коефіцієнта 2;

5) товарів, ціни на які дотуються з бюджету, — виходячи з цін, у яких обов’язково враховуються суми дотації;

6) тварин — за діючими закупівельними цінами на час виявлення нестачі із застосуванням коефіцієнта 1,5;

7) дорогоцінних металів (золота, срібла, платини та ін.), дорогоцінного каміння (природних алмазів, рубінів), алмазних інструментів і алмазних порошків із природних алмазів — виходячи з подвійного розміру їхньої вартості за відпускними цінами на день виявлення нестачі, а обробленого дорогоцінного каміння, ювелірних та побутових виробів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння — у потрійному розмірі їхньої вартості за відпускними цінами на день виявлення нестачі.

Треба враховувати, що в разі виявлення нестач та втрат, які виникли внаслідок зловживань, відповідні матеріали необхідно передати в п’ятиденний термін правоохоронним органам, за фактом нестач та збитків подати громадський позов. Крім цього, треба знати, що при відшкодуванні збитків винними особами сума, яка перевищує балансову вартість матеріальних цінностей, підлягає відрахуванню до бюджету.

Основні типові порушення, що виявляються в процесі контролю запасів, які впливають на розрахунки з бюджетом:

а) заниження оцінки обсягу відшкодування збитків у разі виявлення нестач, псування, розкрадання матеріальних цінностей, які підлягають відшкодуванню винними особами (у розрахунках не застосовуються підвищуючі коефіцієнти, не нараховується подат­кове зобов’язання по ПДВ, акцизний збір, несвоєчасне перерахування в дохід бюджету);

б) заниження валового доходу в розрахунку податку на прибуток через порушення порядку заліку пересортиці матеріальних цінностей;

в) порушення правил проведення інвентаризацій щодо термінів їхнього проведення, повноти об’єктів, оформлення документації та результатів інвентаризацій;

г) порушення методики відображення результатів інвентаризацій на рахунках бухгалтерського обліку.

 

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовт. 1997 р. № 121 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. — Ст. 265.

3. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 11 серп. 1994 р № 69, зі змінами та доповненнями // Офіційний вісник України.—2000.—№ 24.Ст. 1018.

4. Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 1 лип. 1997 р. № 141 (зі змінами та допов.) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 47. — Ст. 1746.

5. Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Постанова Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січ. 1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. — № 1996. — № 6. — Ст. 192.

6. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей: Затв. наказом Міністерства фінан-
сів України від 16 трав. 1996 р. № 99 (в редакції від 19.10.2000 р. № 253) // Офіційний вісник України. — 2000. — № 45. — Ст. 1952.

7. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 9 «Запаси»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовт. 1999 р. № 246; П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затв. наказом Міністерства Фінансів України від 8 жовт. 1999 р. № 237; П(С)БО 7 «Основні засоби», Затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квіт. 2000 р. № 92; П(С)БО 2 «Баланс»: Затв. наказом Міністерства Фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1217; 2000. — № 21. — Ст. 871.

8. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Ориентир. — 2001. — № 10.

9. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

10. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

Тема 7. Контроль використання трудових ресурсів та операцій з оплати праці.

Завдання, послідовність і джерела контролю використання праці і фонду оплати праці (фонду заробітної плати).

Перевірка постановки нормування праці, організація обліку праці, перевірка стану трудової дисципліни. Перевірка виконання плану по праці і дотримання штатної дисципліни.

Перевірка наявності розрахунків по основній оплаті праці і додаткових нарахуваннях заробітної плати, їх обгрунтованість. Система преміювання та іншого заохочування.

Перевірка стану розрахунків по заробітній платі і оплаті праці.

Перевірка виконання плану та різних заходів і витрат по охороні праці.

Перевірка правильності розрахунків з робітниками і службовцями по оплаті праці. Правильність застосування норм виробітку і розцінок.

Перевірка правильності і повноти розрахунків з працівниками по кінцевому наслідку роботи підрозділу чи підприємства.

Перевірка розрахунків по соціальному страхуванню і відрахуваннях в пенсійний фонд.

Перевірка правильності нарахувань і використання резерву на оплату відпусток.

Перевірка достовірності звітності по використанню трудових ресурсів, фонду оплати праці та фонду споживання.

Завдання, джерела інформації, методичні прийоми і послідовність процедури контролю В умовах ринкових відносин виникає необхідність у радикальних змінах… На сьогодні форму і систему оплати праці вибирає керівник підприємства. Він же встановлює працівникам конкретні…

Рис. 7.1 Модель контролю операцій щодо оплати праці

Під час ревізії особливе значення має використання фактографічної інформації, що наведена в таблиці 7.1.

У таблиці конкретизується облікова, позаоблікова інформація, що підлягає перевірці під час ревізії, розкривається її зміст та визначається використання в контрольно-ревізійному процесі.

Під час ревізії важливо обґрунтувати операції щодо оплати праці відповідними законодавчими актами та діючими нормативами, що наведені в таблиці 7.2.

У наведених таблицях обґрунтовується фактографічна (облікова) і нормативно-законодавча інформація, яка використовується під час ревізії. Фактографічна (облікова) інформація є джерелом для контролю операцій щодо оплати праці, а нормативно-законодавчу інформацію ревізор використовує для того, щоб обґрунтувати законність операцій, пов’язаних з нарахуванням, документальним забезпеченням і обліком цих операцій.

Використовуючи фактографічну (облікову) інформацію щодо оплати праці для виконання процедур її контролю, ревізор повинен дотримуватись певної послідовності перевірки цієї інформації, що наведена на рисунку 7.2.

Таблиця 7.1

Фактографічна інформація, що використовується під час контролю трудових ресурсів і ревізії операцій щодо оплати праці

Законодавча і нормативна інформація, що використовується під час контролю і ревізії трудових ресурсів і заробітної плати

Рис. 7.2. Послідовність контролю операцій з оплати праці

Методика перевірки документування, нормування та нарахування заробітної плати

Незалежно від діючих на підприємстві форм і систем оплати праці, у першу чергу, необхідно перевірити облік особового складу, що ведеться в відділі кадрів підприємства.

У зв’язку з цим перевіряють рух особового складу, що оформляється первинними документами: наказом або розпорядженням по підприємству про прийом на роботу (П-1), переведенням (П-5), звільненням (П-8), наданням відпустки (П-6).

Під час контролю перевіряються особові картки, які ведуться на кожного працівника, де зазначають необхідні анкетні дані і фіксуються всі зміни, що відбуваються в його роботі. Поряд з цим перевіряють правильність присвоєння кожному працівникові табельного номера, причому кожному виробничому підрозділу відводиться своя серія номерів.

Потім перевіряють правильність ведення оперативного обліку використання робочого часу, який може вестись або в цілому по підприємству, або по кожному виробничому підрозділу в спеціальному табелі обліку використання робочого часу (П-12 або П-13 ). На підставі цього табеля в розрізі кожного місяця і кожного працівника перевіряють підрахунки і правильність відображення загального календарного фонду робочого часу, кількість неявок на роботу з різних причин, фактично відпрацьований час та розрахунки із заробітної плати.

Система табелювання особового складу і використання робочого часу, в першу чергу, повинна контролюватися в період поточної діяльності підприємства відповідними працівниками. Процедури поточного контролю з боку відповідних посадових осіб підприємства визначені на рисунку 11.

Методика контролю нарахування заробітної плати залежить від діючих форм і систем оплати праці.

Розрахунок оплати праці робітників відрядників і визначення об’єму виконання робіт перевіряють на підставі первинних документів обліку виробітку. Для перевірки операцій, пов’язаних з виробітком продукції, заробітною платою, використовуються затверджені у встановленому порядку форми облікової документації, що залежать від характеру виробництва, системи організації й оплати праці та інших особливостей підприємства.

При здійсненні контролю на підприємстві або його підрозділах з дрібносерійним і індивідуальним виробництвом, при проведенні разових ремонтних робіт використовуються нагромаджувальні або разові наряди (П-40, П-41). Якщо виробничий процес носить серійний характер, то контроль операцій, пов’язаних із виробітком, доцільно здійснювати на підставі маршрутних карт, які виписуються на партію деталей і супроводжують її по всьому технологічному процесу їх обробки. Це дозволяє використовувати маршрутні карти як єдиний документ для контролю виробітку і нарахування заробітної плати.

При акордній системі оплати праці контроль здійснюють на підставі документів і обліку виконаних робіт та даних нарахування заробітної плати на підставі нарядів (П-40, П-45), які виписуються на окремі виробничі процеси і видаються бригаді або робітникові на початку роботи.

Оперограма перевірки табеля обліку робочого часу на підприємстві наведена на рисунку 7.3

 

Рис. 7.3. Процедури поточного контролю табеля обліку використання робочого часу на підприємстві

У комплексних бригадах правильність нарахування заробітної плати перевіряють шляхом множення комплексної відрядної розцінки на об’єм робіт, виконаних бригадою.

На державних підприємствах, де розподіл заробітної плати між членами бригади здійснюється за фактичними ставками фактично відпрацьованого часу, необхідно перевірити коефіцієнт трудової участі кожного працівника та визначити реальний вклад кожного члена бригади в результаті колективної праці залежно від її індивідуальної продуктивності та якості.

При ревізії підсобних, допоміжних виробництв, обслуговуючих господарствах для перевірки виконаних робіт використовуються відомості виробітку продукції (П-17), відомості виходу продукції (КС-22), дорожні листи (N-4) та інші документи.

При ревізії розрахунків заробітної плати спеціалістів при повному робочому місяці перевіряють правильність присвоєння посадових розрядів згідно з наказом по підприємству відповідно до зайнятої посади. Перевірка розрахунку заробітної плати при неповному робочому місяці здійснюється шляхом ділення посадового окладу на кількість робочих днів цього місяця і множенням денної заробітної плати на кількість відпрацьованих робочих днів (за табелем).

Перевірка нарахування заробітної плати працівникам за тарифами здійснюється шляхом множення годинної тарифної ставки на кількість годин зміни.

Крім оплати праці за виготовлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, відпрацьований час, перевіряють нарахування інших видів виплат за нормами, передбаченими діючим законодавством, а саме:

– за роботу в святкові і вихідні дні, де оплата здійснюється у подвійному розмірі;

– за роботу в нічний час, що оплачується у підвищеному розмірі, встановленому тарифною угодою і колективним договором, але не нижче 20 %;

– за часи простоїв не з вини працівника, що оплачується згідно з розрахунками не нижче 2/3 тарифної ставки (окладу).

На підприємстві перевіряють також правильність деяких видів виплат, розрахунок яких проводиться виходячи з середньої заробітної плати працівника. Види нарахувань, що включаються до середньої заробітної плати, порядок її обчислення регулюються діючою в даний час Постановою КМУ “Порядок обчислення середньої заробітної плати” від 8.02.95 р. № 100 з доповненнями.

Оплата виконання працівниками державних та громадських обов’язків та деякі інші види виплат визначаються згідно з розрахунком середнього заробітку за попередні два календарні місяці роботи.

Контроль розрахунків з персоналом щодо оплати праці залежить від чисельності працівників і порядку оформлення операцій за нарахуванням заробітної плати і форми розрахунків. Так, наприклад, нарахування заробітної плати залежно від чисельності працівників може оформлюватись або розрахунково-платіжною відомістю, або окремо розрахунково-платіжною і платіжною відомостями. Розрахунково-платіжні відомості (Т-49) застосовується, в основному, на невеликих підприємствах із постійним складом працівників. На практиці частіше застосовується окремо розрахункові відомості (Т-51) і окремо платіжні відомості (Т-53). Дані з заробітної плати кожного працівника нагромаджуються на особових рахунках (Т-54).

При ревізії перевіряють також правильність нарахування і оплати днів відпустки, що здійснюється з урахуванням середнього заробітку за 12 попередні календарних місяців. Цей середньомісячний заробіток ділиться на середньомісячну кількість робочих днів (25,2) і дає в результаті середньоденний заробіток працівника. Одержаний середньоденний заробіток множиться на кількість днів відпустки і визначається сума оплати чергової відпустки. Ці розрахунки відпускних працівникам перевіряють на підставі застосування методів аналітичної перевірки.

Відповідно до діючого законодавства перевіряють різні утримання із заробітної плати, а саме: утримання прибуткового податку та сум згідно з виконавчими листами, профспілковими внесками (за заявою працівників), підзвітних сум та сум компенсації матеріальних збитків тощо.

Особлива увага під час контролю приділяється перевірці основної частини утримань із заробітної плати прибуткового податку, який визначається відповідно до Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92 р. № 13–92. Можливі зміни визначення прибуткового податку враховують згідно з Указами Президента України. Ці утримання із заробітної плати діють для працівників за основним місцем роботи. Прибутковий податок при роботі за сумісництвом складає 20 %, а від суми одержаних дивідендів – 15 %.

Для деяких категорій громадян чинним законодавством встановлені пільги прибуткового податку, які виражаються в кількості неоподаткованих мінімумів заробітної плати і діють лише за місцем основної роботи. Ці законоположення повинні враховуватись ревізором під час проведення ревізії.

 

Методика перевірки операцій з оплати праці та пов’язаних з нею розрахунків

Для управління господарською діяльністю, зокрема операціями, пов’язаними з оплатою праці на підприємствах, необхідний постійний, абсолютно обґрунтований, юридично підтверджуючий облік цих операцій на підставі достовірних даних первинної документації. Тому під час ревізії необхідно контролювати процес проходження і обробки документації щодо обліку операцій щодо оплаті праці, що відображено на рисунку 7.4. Цей процес контролю включає перевірку: табелів виходу на роботу, розрахунково-платіжних відомостей, бухгалтерських записів у журналі за рахунком 66 “Розрахунки з оплати праці”.

 

Рис. 7.4. Процес контролю розрахунків з оплати праці

З метою підвищення оперативності контролю розрахунків щодо оплати праці доцільно суму, яка належить до сплати працівникам підприємства, включати в табель роботи або окрему відомість і на підставі цих даних відображати при обліку операції з оплати праці, не чекаючи складання в кінці місяця розрахунково-платіжної відомості.

Перевіряють також організацію бухгалтерського обліку операцій з оплати праці. При цьому необхідно звертати увагу на скорочення обсягу документації і поліпшення її якості, тому що документація є первинною стадією відображення цих операцій і основою бухгалтерських записів на цій ділянці обліку. Перевірка і обробка документів із нарахуванням заробітної плати є найбільш трудоємкою стадією контролю. Тому важливе значення має використання комп’ютерної техніки, пов’язаної з перевіркою операцій щодо оплати праці і розрахунків із персоналом.

Облік основної та додаткової заробітної плати ведеться у відповідному обліковому реєстрі за рахунком 66 “Розрахунки з оплати праці”, де узагальнюються інформація цих розрахунків. За даними кредитового сальдо за цим рахунком перевіряють суму заборгованості підприємства працівникам із нарахованої, але не виданої заробітної плати. Перевірка оборотів за дебетом зазначеного рахунка дає можливість перевірити суми видані готівкою або через перерахування, а також суми, утримані за виконавчими листами та інші утримання із заробітної плати.

Нараховані суми основної та додаткової заробітної плати відносять на собівартість продукції, робіт, послуг відповідно до діючих Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

У промислових підприємствах такі нарахування заробітної плати перевіряють за дебетом рахунків: 23 “Виробництво”, 48 “Цільове фінансування і цільові надходження”, 81 “Витрати на оплату праці”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати і за кредитом рахунка 66 “Розрахунки з оплати праці”. Поряд з цим за кредитом рахунка 81 “Витрати на оплату праці” виділяється 6 субрахунків, де відображаються витрати за їх видами і напрямками витрат. За дебетом цього рахунка перевіряють суми визначених витрат на оплату праці, а за кредитом – правильність списання витрат на відповідні рахунки та нарахування заробітної плати за час чергових відпусток, допомоги по тимчасовій непрацездатності, премії та інші види матеріального заохочення.

За дебетом зазначеного рахунка відображаються видані суми заробітної плати, премії, допомога з тимчасової непрацездатності, депонована заробітна плата, а також суми утримань із заробітної плати у формі податків, утримань за виконавчими листами та інших утримань, що передбачені законодавством України.

Не видана в строк заробітна плата (через неявку одержувачів) перевіряється за дебетом рахунка 661 “Розрахунки за заробітною платою” і за кредитом рахунка 662 “Розрахунки з депонентами”.

Перевірка операцій, пов’язаних з нарахуванням резерву на відпустку, здійснюється за дебетом рахунка 814 “Оплата відпусток” і за кредитом рахунка 47 “Забезпечення наступних витрат і платежів”. Одночасно з цим перевіряються правильність відображення сум відпускних за кредитом рахунка 814 “Оплата відпусток” в дебет, відповідно, на рахунки: 23 “Виробництва”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати” і інші. Резервування протягом року сум відпускних працівникам обумовлюється тим, що чергові відпускні працівникам надаються нерівномірно. Для того, щоб забезпечити рівномірне включення в собівартість продукції, робіт, послуг сум для оплати відпусток, проводиться резервування цих затрат у розмірі відповідного процента від фактично нарахованої основної заробітної плати. Резерв створюється не тільки на заробітну плату на час відпусток, але й на належні відрахування на соціальні заходи.

На суму резерву на оплату наступних відпусток дебетуються рахунки, на які відноситься основна заробітна плата і кредитується рахунок 47 “Забезпечення наступних витрат і платежів”.

На підприємствах із сезонним характером виробництва і на підприємствах, що надають відпустки одночасно всьому персоналу, витрати по оплаті відпусток можуть відноситись безпосередньо на відповідні рахунки в момент їх нарахування, а в період масових літніх відпусток для рівномірності віднесення на собівартість продукції витрат використовується рахунок 39 “Витрати майбутніх періодів”. Протягом звітного року ці суми повинні бути списанні на виробничі рахунки. Суми відпускних, нараховані працівникам в поточному звітному місяці, що належать за дні відпустки, які відносяться до наступного місяця, включаються до витрат виробництва наступного місяця.

Перевірка правильності відображення заробітної плати на відповідних рахунках виробничих затрат здійснюється на підставі зведеної відомості її розподілу за кодами виробничих затрат, що складається бухгалтерією на основі первинних документів по заробітної плати. У відомості перевіряють правильність призначення витрат за дебетом рахунків, на які відносять нараховану суму заробітної плати.

При журнально-ордерній формі обліку перевірка нарахування заробітної плати здійснюється в журналі 5 або 5-А, а виплата заробітної плати – в журналі 1 за рахунком 301 “Каса в національній валюті”, утримання з заробітної плати податків у бюджет, сум за виконавчими листами, а також своєчасно не видана заробітна плата – в журналі 5 або 5-А.

Малі підприємства, що використовують спрощену форму обліку заробітної плати ведуть у відомостях В-8, В-3, В-5. При такій формі обліку перевірка здійснюється за даними аналітичних реєстрів і, зокрема, відомості обліку заробітної плати. За кредитом рахунка 66 “Розрахунки з оплати праці” перевіряють нарахування заробітної плати працівникам підприємства з віднесенням на відповідні рахунки, а за дебетом – утримання із заробітної плати відповідно до діючого законодавства.

Малі підприємства, в яких працює більше 10 осіб, облік нарахування заробітної плати і утримань з неї ведуть на розрахункових відомостях типових форм. Перевірка операцій за рахунком 66 “Розрахунки з оплати праці” здійснюється за даними відомості і доданих до неї аналітичних розрахункових відомостей.

Аналітичний облік розрахунків з оплати праці може вестись також на картках, особових рахунках, нагромаджувальних відомостях (журналі) або в пам’яті персональних машин (ПЕОМ). Розрахунково-платіжні відомості зіставляють із відповідними картками, особовими рахунками, нагромаджувальними відомостями або з даними пам’яті в персональних електронно-обчислювальних машинах.

Необхідно перевірити також достовірність звітності з оплати праці, порівняти дані звітності з реєстрами бухгалтерського обліку (журналами 5 або 5-А), особовими картками робітників і первинними документами: нагромаджувальними і розроблюваними відомостями з оплати праці, розрахунково-платіжними відомостями, нарядами, відомостями обліку виробітку, табелями обліку відпрацьованого часу, цеховими звітами, записами з обліку в журналі за кредитом субрахунка 661 “Розрахунки за заробітною платою”, а також з особовими рахунками (картками) та іншими реєстрами аналітичного обліку. Крім того, під час ревізії застосовують прийоми аналізу. Порівнюють суму і рівень заробітної плати згідно з нормативом щодо фактичних витрат на заробітну плату. Нормативні або планові показники корегують процент виконання плану обсягу випуску продукції, з’ясовують вплив на витрати за заробітною платою структури випущеної продукції. Особливу увагу звертають на доплати за понаднормові роботи, оплату простоїв, брак, з’ясовують, чи немає випадків приписок обсягів випущеної продукції, за яку нарахована заробітна плата, чи немає завищення тарифних розрядів робітників, завищення норм виробітку та розцінок.

При перевірці з’ясовують, чи немає випадків нарахування заробітної плати особам, які взагалі не значились у відділі кадрів. Крім того, перевіряють, чи правильно зазначені показники відпрацьованого часу. Ці показники порівнюють з даними табельного обліку. Це дасть можливість виявити випадки включення у відомості для нарахування оплати праці осіб, які були раніше звільнені, або вигаданих осіб чи нарахування одночасно зарплати і оплати за лікарняними листами, або нарахування особам, які взагалі не працювали на підприємстві.

З’ясовують також, чи немає випадків, коли в різні розрахунково-платіжні відомості включають одних і тих же осіб і тому двічі виплачують заробітну плату.

Перевіряють, чи немає випадків подвійного нарахування заробітної плати за одну і ту ж випущену продукцію (тобто нарахування за приписки фактично не випущеної продукції). Для цього порівнюють фактичний випуск продукції з даними нарядів, за якими оплачена продукція, або порівнюють із показниками виробничих звітів, маршрутних листів, даними виробничих цехів і даними прибутково-видаткових накладних на здачу продукції на склад. З’ясовують також, чи немає випадків нарахування заробітної плати за продукцію, яка взагалі не вироблялася або нарахування заробітку за випуск продукції, яка вважається як незавершене виробництво.

Приписки в обліку невиробленої продукції можна встановити шляхом порівняння показників, що відображені в документах про випуск продукції з показниками цехових журналів, маршрутних відомостей. Факти неправильного нарахування заробітної плати можна виявити шляхом порівняння первинних документів щодо обліку виробництва продукції за окремі дні з даними табельного обліку і показниками обліку особового складу працівників підприємства у відділі кадрів.

Достовірність нарахування заробітної плати виявляється також порівнянням обсягу випуску за структурою, що відображена в документах із даними оперативного обліку (картками обліку виробітку, що ведуться в цехах). Все це дає можливість визначити, чи немає випадків включення для нарахування заробітної плати обсягів не випущеної продукції з метою незаконного одержання заробітної плати.

У тих випадках, коли ведеться позамовний аналітичний облік витрат, необхідно співставити суми нарахованої заробітної плати з урахуванням кожного замовлення. Звертають також увагу на можливі випадки нарахування великих сум оплати плати. Для цього ретельно перевіряють наряди і документи, з’ясовують можливі випадки оплати праці за роботи, які не передбачені технологією виробництва або оплати за виправлення внутрішнього браку. Особливу увагу приділяють перевірці можливих випадків необґрунтованого завищення розрядів працівникам, з’ясовують, чи всі наряди правильно оформлені. Перевіряють також наряди допоміжних цехів (ремонтних майстерень, експериментальних цехів). Це пояснюється тим, що тут частіше всього мають місце факти виписки нарядів на роботи, які фактично не виконувались. Для цього використовують методи контрольного обміру обсягу виконаних робіт і особливо визначення обсягу незавершеного виробництва продукції або окремих замовлень. Ретельно перевіряють ті наряди, які мають відхилення від нормального виробничого процесу та різні доплатні листи і листи простоїв.

У ряді випадків оплата простоїв оформляється під виглядом виконаних робіт, непередбачених технологією виробництва.

Однією із важливих ділянок ревізії є вибіркове зіставлення сум нарахованої заробітної плати, що зазначена в первинних документах, з даними підрахунків накопичувальної відомості згідно з табличними номерами працівників, а також звіряння даних цих відомостей із сумами, зазначеними в розрахунково-платіжній відомості. Дані розрахункових і нагромаджувальних відомостей порівнюють з даними кредитового обороту за рахунком 66 “Розрахунки по оплаті праці” за даними журналів 5 або 5-А. Якщо виявляються розходження між нагромаджувальними відомостями і розрахунково-платіжною відомістю, то це може бути наслідком включення в цю розрахунково-платіжну відомість вигаданих осіб або безпідставне нарахування доплати окремим особам.

При ревізії звертають увагу також на можливі випадки спотворення при обліку даних про фактично відпрацьований час, що призводить до незаконного нарахування заробітної плати. Для цього доцільно вибірково звірити чисельність працівників за розрахунково-платіжною відомістю з даними табеля відпрацьованого часу, особових карток у відділі кадрів та даними фактично випущеної продукції або виконаної роботи. Це дозволяє виявити факти включення у розрахунково-платіжні відомості нарахування заробітної плати особам, які не працюють на підприємстві. Особливо ретельно перевіряють нарахування заробітної плати за виконання окремих випадкових або разових робіт за трудовими угодами, за завищеними розцінками.

За допомогою контрольних підрахунків по вертикалі і горизонталі в розрахунково-платіжних відомостях перевіряють правильність цих підрахунків у цих відомостях. Виявляють також приписки в підсумках розрахунково-платіжних відомостей за одним і тим же видом оплати праці в графі “Всього нараховано” і у графі відомості “Сума до видачі” на одну і ту ж суму.

 

Рекомендована література

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовт. 1997 р. № 121 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. — Ст. 265.

3. Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 1 лип. 1997 р. № 141 (зі змінами та допов.) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 47. — Ст. 1746.

4. Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Постанова Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січ. 1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. — № 1996. — № 6. — Ст. 192.

5. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей: Затв. наказом Міністерства фінан-
сів України від 16 трав. 1996 р. № 99 (в редакції від 19.10.2000 р. № 253) // Офіційний вісник України. — 2000. — № 45. — Ст. 1952.

6. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Ориентир. — 2001. — № 10.

7. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

8. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

Тема 8. Контроль виробничої діяльності і правильності визначенні собівартості продукції.

Завдання, послідовність і джерела інформації для контролю виконання планів виробництва продукції і її собівартості.

Загальна характеристика виконання плану собівартості продукції. Перевірка правильності складання калькуляції виробничої собівартості важливіших видів продукції.

Способи перевірки правильності віднесення окремих витрат на собівартість продукції.

Аналіз впливу факторів на собівартість продукції.

Виявлення осіб, що допустили порушення і визначення сум матеріальних збитків.

Перевірка виконання госпрозрахункових завдань виробничими підрозділами, правильності стимулювання по наслідках виконання госпрозрахункових завдань.

1) виявити наявні порушення щодо достовірності визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, робіт і послуг, методики їхнього… 2) розробити заходи впливу для їхньої ліквідації, внесення відповідних… Джерела інформації для контролю собівартості продукції, виконаних послуг і робіт:

Рис. 8.1. Схема розподілу загальновиробничих витрат

Важливе місце в контролі посідає візуальна перевірка наявності й достовірності первинних документів про витрати:

· на поточний і капітальний ремонт основних засобів як власних, так і орендованих чи зданих в оренду іншим підприємствам, організаціям;

· на відрядження працівників за кордон;

· на послуги, які надаються на підставі господарських договорів (комунальні послуги — водопостачання, каналізація, опалення; послуги зв’язку; електроенергія).

У разі виникнення підозр щодо фальсифікації чи недостовірності первинних документів проводиться детальне їх вивчення методом зустрічної перевірки цієї документації на підприємствах чи в організаціях, які надали такі послуги.

Перевірка правильності визначення виробничої собівартос­ті продукції, робіт (послуг) — це завершальна стадія контролю з даного розділу ревізійної роботи. При переході до контролю визначення виробничої собівартості продукції треба систематизувати та узагальнити інформацію про вплив попередньо виявлених порушень на обсяги витрат за періодами (кварталами року). Крім того, обсяги витрат на виробництво і випуск продукції в основному не збігаються в часі: є незавершене виробництво станом на перше число та його розміри постійно змінюються; можуть існувати витрати, які належать до майбутніх періодів.

Основні напрями контролю:

1) перевірка правильності оцінки обсягів незавершеного вироб­ництва на кінець місяця;

2) перевірка обґрунтованості й правомірності включення витрат до складу витрат майбутніх періодів, забезпечень майбутніх витрат (рахунки 39, 47);

3) перевірка розрахунку фактичних витрат на виробництво за видами продукції, що виробляється підприємством, видами вироб­ничої діяльності (видами робіт чи послуг, що виконуються підприємством на сторону, а також для непромислових господарств свого підприємства);

4) перевірка правильності ведення податкового обліку валових витрат на виробництво як узагальнення облікової інформації з різ­них журналів (№ 1, 3, 5) за звітний період для складання декларації про прибуток.

Здійснюючи контроль достовірності даних про наявність незавершеного виробництва, його реальні обсяги, ревізор вивчає особливості напряму та сфери підприємницької діяльності, проводить під час ревізії інвентаризацію незавершеного виробництва, може застосовувати прийоми експертної оцінки спеціалістами по об’єктах витрат. Відповідно до чинного законодавства про оподаткування прибутку підприємств обсяги матеріальних витрат у складі незавершеного виробництва впливають на рівень оподаткованого за звітний квартал доходу. Занижуючи обсяги незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу, підприємство фактично завищує валові витрати і занижує дохід підприємства, оподаткований податком на прибуток.

Як свідчать матеріали контролю Державної контрольно-реві­зійної служби, до основних порушень, які впливають на обсяги оподаткування, належать:

а) за об’єктивної наявності незавершеного виробництва на кінець місяця (кварталу) списання всіх витрат виробництва (за поточний звітний період на випуск продукції та реалізацію);

б) включення до складу витрат звітного періоду витрат майбут­ніх періодів, нарахування резервів з витрат невиробничого характеру діяльності підприємства або витрат капітального харак­теру — капітальний ремонт, реконструкція і т. д.;

в) неправомірність включення окремих видів витрат, як основних, так і накладних, по об’єктах витрат, що веде до завищення собівартості окремих видів продукції і вуалювання собівартості нерен­табельних видів продукції або окремих замовлень робіт і послуг;

г) порушення методики обліку витрат на виробництво та визначення виробничої собівартості видів готової продукції, що впливає на об’єктивність фінансових результатів роботи підприємства і достовірність визначення бази його оподаткування.

Реальність фінансових результатів фінансово-господарської діяльності підприємства залежить від правомірності застосованої методики розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції.

Відповідно до чинного законодавства собівартість реалізованої продукції, робіт (послуг) складається з виробничої собівартості продукції, робіт (послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Основні напрями контролю:

1. Контроль розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції. Для цього вивчають дані розрахунку фактичної собівартості готової продукції за поточний місяць та її за­лишки на початок і кінець місяця, використовуючи дані додаткових зведених відомостей до журналів № 5, 5А. Основні порушення при цьому виникають через неправильний розподіл фактичних відхилень від облікових цін на обсяг реалізації продукції поточного місяця, на залишок готової продукції наприкінці місяця:

Показники	У постійних облік.цінах	Фактичні відхилення від облік. цін	Фактична виробнича собівартість (гр. 2 + гр.3)
1. Залишок готової продукції на початок місяця	4 000	– 1 000	3 000
2. Випуск готової продукції за звіт­ний місяць	18 000	– 3 400	14 600
3. Середній % фактичних відхилень:	×	20 %	×
4. Реалізовано готової продукції (15000 × 20%)	15 000	– 3000	12 000
5. Залишок готової продукції на кінець місяця (7000 × 20%)	7 000	– 1 400	5 600

Крім цього, ревізор узагальнює виявлені порушення щодо складу витрат, включених до фактичної виробничої собівартості, систематизуючи інформацію з попереднього розділу ревізії вироб­ничої собівартості готової продукції в розрізі місяців і кварталів року з кінцевими підсумками загальних обсягів завищення або заниження фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції за ревізований період.

2. Перевірка правильності визначення і віднесення в дебет рахунку 90 нерозподілених постійних загальновиробничих витрат.

3. Перевірка правильності коригування фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції за наявності повернення покуп­цями раніше відвантаженої продукції як такої, що не відповідає умовам договору, наявності претензій при нестачах.

4. Контроль відображення в обліку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції (дебет рахунку 90).

На заключній стадії контролю за кожен місяць проводиться перевірка правильності визначення і відображення фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції в системі рахунків бухгалтерського обліку за методом перевірки кореспонденцій рахунків у журналі № 5 з даними змісту первинних документів, на підставі яких вони складені (тобто дебет рахунку 90 з рахунками 23, 26, 25, 91, 64). Обов’язково підлягають перевірці обґрунтованість внесених виправлень і коригувань допущених помилок за минулі періоди методами аналізу даних первинних документів, порівняння, арифметичних розрахунків підсумкових даних журналів № 5, 5А і книги головних рахунків, що стосуються дебету рахунку 90.

У структурі витрат основної діяльності підприємства адміністративні витрати становлять до 60 %.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, які пов’язані з управлінням підприємницької діяльності, а саме: на оплату праці адміністративного та загальногосподарського персоналу, на службові відрядження цих працівни­ків, на утримання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, охорона, опалення, водопостачання тощо), на послуги зв’язку, податки (крім таких, які включаються у виробничу собівартість), загальні корпоративні витрати, витрати на юридичні та інші професійні послуги, інші витрати загальногосподарського призначення. Особливість витрат цієї групи полягає в тому, що вони не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг і відображаються у
звітному періоді їхнього виникнення на рахунку 92 «Адміністративні витрати», а наприкінці кожного місяця списуються з кредиту цього рахунку на фінансові результати (рахунок 79).

Під час контролю адміністративних витрат ревізор керується П(С)БО 16 «Витрати».

Джерелами інформації для контролю адміністративних витрат є дані журналу № 5 за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» та відповідної відомості аналітичного обліку за цим рахунком, первинних документів, групувальних відомостей і листків-розшифровок щодо розподілу витрат за призначенням (наприк­лад, амортизація основних засобів, опалення, освітлення, водопостачання, зв’язок і т. ін.).

Напрями ревізії:

1) оцінка виконання кошторисів адміністративних витрат за звітні періоди;

2) перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності включення до групи адміністративних витрат в цілому та за статтями витрат (на оплату праці, збори на обов’язкове соціальне страхування, нарахування амортизації, послуги зв’язку, кому­нальні послуги, представницькі витрати та ін.);

3) перевірка правильності відображення адміністративних витрат у поточному бухгалтерському та податковому обліку.

Контроль правомірності включення до групи адміністративних витрат здійснюється методом нормативно-правової перевірки на відповідність вимогам П(С)БО 16 «Витрати».

Контроль обґрунтованості адміністративних витрат щодо
обсягу та їхньої достовірності проводиться при вивченні первинних документів по суті відображених господарських витрат за
їхніми видами (системи витрат), використовуючи методичні прийоми аналізу даних окремих показників, за якими визначається достовірність документів, логічної перевірки взаємозв’язку з підприємницькою діяльністю, техніко-економічних розрахунків.

Якщо підприємство здає в оренду виробничі приміщення (особ­ливо, якщо це підприємство державної форми власності), разом
з перевіркою обсягів доходу від оренди проводиться інвентаризація та обстеження всіх приміщень для визначення наявних орендованих площ з подальшим вивченням умов договорів оренди щодо відшкодування комунальних та інших госпо­дарських витрат на їхнє утримання. На підставі даних поточного обліку про розподіл цієї групи витрат треба визначити, чи не занижені обсяги господарських витрат, які підлягають відшкодуванню орендаторами.

Для узагальнення виявлених порушень щодо адміністративних витрат використовуються матеріали перевірки з розділів конт­ролю розрахунків, у тому числі й з підзвітними особами за службовими відрядженнями, з працюючими по оплаті праці та соціальному страхуванню, контролю основних прямих витрат на виробництво, загальновиробничих витрат і витрат іншої операційної діяльності.

До можливих порушень щодо складу адміністративних витрат може бути віднесене включення витрат, пов’язаних не із загальним управлінням підприємства, а з утриманням соціально-культурних установ, житлового фонду, гуртожитків (тобто завищення валових видатків при розрахунку оподатковуваного прибутку).

У структурі витрат основної діяльності підприємства витрати на збут становлять до 45 %, чим визначається їхня значущість як об’єкта контролю.

Витрати на збут, пов’язані з реалізацією (збутом) готової продукції, товарів:

ü оплата праці, службові відрядження, комісійні винагороди продавцям та працівникам, які забезпечують збут;

ü витрати на рекламу та вивчення ринку;

ü витрати на передпродажну підготовку товарів, упакування готової продукції, ремонт тари;

ü транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з виконанням договорів постачання з покупцями, гарантійне обслуговування та ремонт, страхування, витрати на утримання основних засобів, пов’язані зі збутом, інші (операційна оренда, амор­тизація, комунальні послуги тощо).

Витрати цієї групи, як і адміністративні витрати, не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг, відображаються у звітному періоді їхнього виникнення в журналі № 5 за дебетом рахунку 93 «Витрати на збут» і наприкінці кожного місяця списуються в дебет рахунку 79 «Фінансові результати».

Основним нормативним актом, яким керується ревізор під час контролю витрат на збут, є П(С)БО 16 «Витрати».

Контроль витрат на збут здійснюється за такими напрямами:

1) оцінка виконання кошторисів витрат на збут за звітні періоди;

2) перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності вклю­чення до групи витрат на збут в цілому та за статтями витрат.
При цьому особлива увага приділяється контролю транспортних витрат. Ці витрати можуть включатися у витрати підприємства за звітний період або відшкодовуватися покупцями. Тому треба вивчати умови складених з покупцями договорів на збут продукції, оскільки можливе завищення витрат за окремими видами поставок;

3) перевірка витрат на тару. Залежно від особливостей транспортування, виду готової продукції вивчаються операції щодо нарахування зносу зворотної тари, списання витрат на тару та збитків по тарі;

4) перевірка витрат на рекламу, гарантійний ремонт;

5) перевірка відображення в аналітичному і синтетичному
обліку витрат на збут, їхнє списання на фінансові результати
та відображення в податковому обліку як валових витрат звітного періоду. Особливу увагу ревізор звертає на коригування помилок минулих періодів у довідках бухгалтерії про виявлені помилки.

Матеріали ревізій щодо витрат на збут дають змогу визначити такі типові порушення:

а) завищення витрат на рекламу, гарантійний ремонт у податковому обліку валових видатків;

б) включення у витрати на збут вартості зворотної тари;

в) включення у витрати на збут за звітний період транспортних витрат, які підлягають відшкодуванню покупцями, та інші факти неправомірного віднесення витрат до цієї групи;

г) порушення в оформленні первинних документів про витрати цієї групи та в методиці їхнього бухгалтерського та податкового обліку.

 

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України
від 16 лип. 1999 р. № 996-XIV // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов. від 24.12.2002 р. № 349-IV) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

3. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 берез. 1991 р. (зі змінами від 10.05.1993 р. № 48—93) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 27. — Ст. 290.

4. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 9 «Запаси»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовт. 1999 р. № 246; П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовт. 1999 р. № 237; П(С)БО 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 груд. 1999 р. № 318 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1217; 1999. — № 25. — Ст. 1217; 1999. — № 43. — Ст. 2166; 2000. — № 3. — Ст. 102.

5. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

6. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Ориентир. — 2000. — № 31.

7. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000.

8. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000.

9. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

10. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

11. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

Тема 9. Контроль відвантаження і реалізації продукції.

Завдання, послідовність і джерела інформації контролю виконання плану реалізації виробленої продукції, робіт і послуг.

Перевірка виконання договірних зобов’язань по продажу продукції державі. Реалізація продукції робітникам і службовцям.

Перевірка правильності і своєчасності інвентаризації продукції, що знаходиться в торговому залі чи в інших місцях торгівлі, організація контролю за вивозом продукції зі складів, цехів, території господарства.

Ревізія реалізації лишків матеріалів і непотрібних матеріальних цінностей.

Перевірка виконання плану рентабельності реалізованої продукції. Контроль за правильністю встановлення цін і дотримання правил ціноутворення.

Перевірка операцій по надходженню, реалізації і вибуттю товарів в підприємствах оптової і роздрібної торгівлі.

Особливості перевірки правильності обліку витрат, пов'язаних з реалізацією (в виробничих підприємствах позавиробничих витрат, в торгово-комерційних - витрат обігу).

Перевірка наслідків торгової діяльності, незапланованих втрат і доходів.

Завдання контролю виконання плану реалізації виробленої продукції, робіт і послуг: 1) об’єктивно оцінити підприємницьку діяльність ревізованого підприємства; 2) виявити наявні порушення щодо правомірності підприємницької діяльності в частині виробництва продукції, виконання…

Основні напрями контролю.

2. Контроль обґрунтованості програми випуску починається з аналізу залишків готової продукції за вартістю і номенклатурою готової продукції. Ревізор… 3. Оцінка фактичного виконання виробничої програми та вивчення ритмічності… 4. Перевірка комплектності випуску та якості готової продук­ції, обґрунтованості включення до складу готової…

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерських облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квіт. 1991 р. (зі змінами та допов. від 25.12.2002 р.) // Уряд. кур’єр. — 2003. — № 9.

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

4. Про підприємництво: Закон України від 7 лют. 1991 (зі змінами від 15.11.2001 р.) // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

5. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 берез. 1991 р. (зі змінами від 10.05.93 р.) // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

6. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 18. — С. 3.

7. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259.

8. Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Поста­нова Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січ. 1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 6. — Ст. 192.

9. Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 1 лип. 1997 р. № 141 (зі змінами та допов.) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 47. — Ст. 1746.

10. Інструкція про порядок застосування економічних та фінансо-
вих (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами:
Затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської ін­теграції України, Міністерства фінансів України від 3 груд. 2001 р. № 298/519 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 51. — Ст. 2324.

11. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського
обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій під-
приємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України
від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

12. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 9 «Запаси»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовт. 1999 р. № 246; П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовт. 1999 р. № 237; П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»: Затв.
наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт. 2000 р. № 91; П(С)БО 14 «Оренда»: Затв. наказом Міністерства фінансів України
від 28 лип. 2000 р. № 181; П(С)БО 15 «Дохід»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 листоп. 1999 р. № 290; П(С)БО 17 «Податок на прибуток»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 28 груд. 2000 р. № 353; П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 10 серп. 2000 р. № 193 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1217; 1999. — № 43. — Ст. 2166; 1999. — № 50. — Ст. 2503; 2000. — № 21. — Ст. 870; 2000. — № 33. — Ст. 1416; 2002. — № 34. — Ст. 1474; 2001. — № 4. — Ст. 160.

13. Примітки до річної фінансової звітності: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 листоп. 2000 р. № 302 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2181.

14. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Орієнтир. — 2001. — № 10.

15. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000.

16. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Романів Є. М. , Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

17. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

 

 

 

Тема 10. Контроль грошових коштів, розрахункових та кредитних операцій.

Завдання і послідовність контролю грошових коштів. Джерела інформації для проведення перевірки грошових коштів, касових і банківських операцій.

Нормативні матеріали для проведення перевірки операцій з грошовими коштами.

Перевірка забезпеченості умов зберігання касової готівки.

Порядок добору і призначення касира, наявність зобов'язання касира про повну матеріальну відповідальність.

Перевірка дотримання касової дисципліни і інших вимог інструкції (правил, положення) про ведення касових операцій.

Документальне оформлення наслідків перевірки каси.

Особливості ревізії і перевірки валютних операцій в касі.

Перевірка правильності відкриття рахунків в банках. Перевірка використання коштів на рахунках в банках.

Завдання, послідовність і джерела інформації контролю розрахункових та кредитних операцій.

Перевірка розрахунків з бюджетом.

Перевірка розрахунків по претензіях і відшкодуванню матеріальних збитків.

Перевірка розрахунків з підзвітними особами.

Перевірка розрахунків з різними дебіторами і кредиторами.

Достовірність, законність, реальність і своєчасність погашення заборгованості по внутрівідомчих розрахунках.

Організація і методи перевірки кредитних операцій.

Перевірка правильності і законності одержання позичок на індивідуальне житлове будівництво працівників господарства.

Перевірка розрахунків із засновниками.

Завдання ревізії грошових коштів, розрахунків та кредитних операцій: 1) оцінити правильність зберігання та використання грошових коштів; 2) виявити порушення порядку здійснення готівкового та безготівкового обігу грошових і прирівняних до них коштів…

Рис. 10.1. Схема суцільного контролю касових операцій за місяць

Під час ревізії касових операцій як основний методичний прийом застосовується нормативна перевірка здійснених касових операцій на відповідність чинним нормативним актам Національного банку України щодо порядку оприбуткування готівки в касу, видачі з каси, розрахунків готівкою з поточної ви­ручки, здачі готівки до банку, документації відображення в облі­ку. Тому ревізор повинен досконало вивчити нормативні акти уряду України, які регулюють такі операції (див. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою НБУ від 19 лютого 2001 р. № 72 (зі змінами)).

Треба пам’ятати, що в процесі контролю, залежно від суті гос­подарських операцій та напрямів контролю, у комплексі застосовують ряд інших способів і методичних прийомів. Так, перевіряючи дотримання встановленого ліміту готівки в касі, використовують методичний прийом порівняння та арифметичні під­рахунки даних про фактичний залишок грошей у касі на кінець дня з урахуванням неправомірної дебіторської заборгованості підзвітних осіб щодо одержаних авансів на відрядження та господарські потреби, з одного боку, та встановленого ліміту грошей у касі, з іншого боку. Позитивна різниця такого розрахунку свідчить про перевищення ліміту грошей у касі й підлягає перерахуванню в дохід бюджету як штрафні санкції.

Перевіряючи цільове використання грошей, одержаних у банку, потрібно за датами й сумами порівняти дані про їх цільове призначення, визначене в чеках при одержанні грошей з банку,
з даними про фактичне їхнє використання на підставі видаткових касових ордерів.

Перевірка повноти та своєчасності виручки від реалізації проводиться методом порівняння даних за датами й сумами з документів структурних підрозділів підприємства, які здійснюють реалізацію продукції, інших матеріальних цінностей з даними в прибуткових касових ордерах.

Правомірність списання у видаток по касі сум на виплату заробітної плати перевіряється за допомогою прийому обстеження, візуальної перевірки оформлення платіжних відомостей, арифметичних підрахунків загальних підсумків виплаченої і депонованої суми. У разі виникнення підозри щодо недостовірності підписів про одержання заробітної плати чи депонованої заробітної плати застосовуються прийоми зустрічної перевірки, експертного висновку спеціалістів правоохоронних органів.

Виходячи зі змісту конкретної господарської операції, відображеної в касових документах, контролюється правильність визначення кореспонденції рахунків у касовому звіті й журналі № 1 (або іншому відповідному реєстрі поточного бухгалтерського обліку).

Основні порушення:

1) перевищення ліміту касової готівки;

2) заниження обсягів реалізації за готівку, несвоєчасність здачі виручки структурними підрозділами до каси або касою — до банку;

3) порушення правил розрахунків готівкою з каси підприємства:

· виплата за неналежно оформленими документами;

· виплата з готівкової виручки заробітної плати та дивідендів при наявності заборгованості по розрахунках з бюджетом.

4) наявність протиправних підроблених документів про виплати з каси заробітної плати, депонованої заробітної плати і т. ін. (фіктивні документи, додаткові платіжні відомості про подвійну оплату);

5) завищення обсягів виданої готівки з каси на погашення
заборгованості із заробітної плати за минулий період, за звітний місяць;

6) неправомірні бухгалтерські записи на рахунках бухгалтерсь­кого обліку.

Усі записи про виявлені порушення ревізор відображає в хронологічній послідовності у своєму робочому журналі ревізора, а далі, узагальнюючи матеріали контролю за ревізований період, складає спеціальні групувальні відомості й розрахунки у вигляді таблиць як додатки до акта ревізії, де систематизує та узагальнює інформацію з однорідних порушень, якщо їх більше трьох.

Наприклад, результати контролю повноти та своєчасності
оприбуткування готівки, яка одержана з поточного рахунку
банку, можуть бути узагальнені в таблиці за такою формою:

№ чека	Дата виписки чека	Сума за чеком	Дані з виписки банку	Оприбутковано по касі	Відхилення (+, –)
дата	сума, грн	дата	№ касового ордера	сума, грн	кількість днів	сума, грн

 

Інформація про перевірку достовірності й обґрунтованості від­несення на видатки по касі виплати заробітної плати може бути подана в таблиці такої структури:

Виплата заробітної плати за певний період часу (місяць)	Відображено в обліку з даних касових звітів	Належить від­образити з даних первинних до­кументів до ка­сових звітів	Відхилення (+,–) у розрізі видів порушень
завищення витрат по касі у зв’язку з:
дата	сума, грн	№	дата	сума, грн	відсутністю первинних документів	відсутністю підписів про фактичне одержання грошей у відомостях на виплату зарплати	завищенням загальної суми за платіжною відомістю	наявністю фіктивних документів про видачу грошей з каси

 

 

При проведенні контролю операцій із грошовими коштами підприємств на поточних і валютних рахунках, відкритих
в установах банків, ревізор керується нормативними актами
Національного банку України про порядок відкриття суб’єктам підприємницької діяльності поточних і валютних рахунків
в установах банків і Положенням про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29 березня 2001 р. № 135.

Починаючи ревізію, ревізор повинен ознайомитися з особливостя­ми організації безготівкових розрахунків ревізованого підприємства, облікового процесу, з’ясувати, які саме рахунки відкрито ним, у яких банках. Треба врахувати, що підприємства можуть мати кілька поточ­них рахунків, бюджетний, валютний рахунки в різних установах банків, тому облікова інформація про господарські операції має систематизуватися в поточному обліку (журналі № 1, відомість 1.2) окремо по кожному рахунку, який відкрито в банку.

Етапи контролю та методика їхнього здійснення.

2. Контроль наявності всіх виписок банку та первинних докумен­тів до них за кожним поточним рахунком у національній валюті в банку, їхньої… Це найбільш трудомісткий процес контролю, бо здійснюється суцільно з усіх… · візуальна перевірка наявності документів;

Послідовність і напрями контролю.

2. Перевірка операцій надходження та оприбуткування санаторно-курортних, туристичних путівок за джерелами придбання з погляду своєчасності викупу… 3. Перевірка операцій із цінними паперами власної емісії (опціони,… 4. Перевірка цінних паперів в інвестора.

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про застосування реєстраторiв розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 1 черв. 2000 р. (зі змінами та допов., внесеними Законом України № 380-IV від 26.12.2002 р.) // Уряд. кур’єр. — 2003. — № 8.

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

4. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України
від 5 квіт. 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 20. — Ст. 828.

5. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р.
(зі змінами і допов., внесеними законом України № 380-IV від 26.12.2002 р.) // Уряд. кур’єр. — 2003. — № 8.

6. Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки: Указ Президента України від 11 трав. 1999 р. № 491/99. — Уряд. кур’єр. — 1995. — № 87—88.

7. Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів: Указ Президента України від 4 жовт. 1994 р. // Голос України. — 1994. — № 194.

8. Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 груд. 1992 р. (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77.

9. Про затвердження порядку оцінки збитку від розкрадан-
ня, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Постано-
ва Кабінету Міністрів України від 22 січ. 1996 р. (зі змінами і допов.) // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 6. — Ст. 192.

10. Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 трав. 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 20. — Ст. 841.

11. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. постановою НБУ від 19 лют. 2001 р. № 72 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 496.

12. Положення про форму і зміст розрахункових документів: Затв. наказом ДПА від 1 груд. 2000 р. № 614 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 6. — Ст. 248.

13. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»: Затв. наказом МФУ від 28 січ. 2000 р. № 15; П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затв. наказом МФУ
від 8 жовт. 1999 р. № 237; П(С)БО 11 «Зобов’язання»: Затв. наказом МФУ від 31 січ. 2000 р. № 20 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 4. — Ст. 2166; 2000. — № 7. — Ст. 288.

14. Порядок реєстрації та ведення Книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок: Затв. наказом ДПА 1 груд. 2000 р. № 614 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 6. — Ст. 248.

15. Про затвердження форми посвідчення на відрядження: Затв. нака­зом ДПА України 28 лип. 1997 р. № 260 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 34. — С. 99.

16. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою НБУ від 29 берез. 2001 р. № 135 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ст. 794.

17. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Затв. наказом МФУ від 11 серп. 1994 р. № 69 (зі змінами і допов. від 26.05.2000 р. № 115) // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24. — Ст. 1018.

18. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в націо-
нальній валюті: Затв. постановою НБУ від 29 берез 2001 р. № 135 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. (част. 2). — Ст. 794.

19. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на одержання цінностей: Затв. наказом МФУ від 16 трав. 1996 р. № 99 (у редакції від 19 жовт. 2000 р. № 253) // Офіційний вісник України. — 2000. — № 45. — Ст. 1952.

20. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кор­дон: Затв. наказом МФУ від 13 берез. 1998 р. № 59 (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 515.

21. Методичні рекомендації про застосування реєстрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом МФУ від 29 груд. 2000 р. № 356 // Орієнтир. — 2001. — № 10.

22. Методичні рекомендації про проведення перевірок витрат на відрядження: Затв. наказом ГоловКРУ України від 21 берез. 2000 р.
№ 24 // Орієнтир. — 2000. — № 31.

23. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: Затв. наказом МФУ 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

24. Грабова Н. Н., Добровский В. Н. Бухгалтерський учет в произ­водственных и торговых предприятиях: Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2000.

25. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2001.

 

Тема 11. Перевірка правових основ діяльності, стану обліку та звітності, внутрішнього контролю, розрахунків з бюджетом.

Завдання, послідовність і джерела інформації. Перевірка організації внутрігосподарського розрахунку.

Значення правильної постановки обліку і звітності в контролі виконання планових завдань, збереження громадської, державної і приватної власності, режиму економії і використання резервів підвищення ефективності виробництва.

Перевірка організації і стану оперативного бухгалтерського і статистичного обліку, достовірності звітності, дотримання строків подачі звітності, структури і складу облікового апарату.

Форма бухгалтерського обліку, що застосовується на підприємстві, необхідність її вдосконалення та пристосування до виробництва.

Стан бухгалтерського архіву, дотримання строків зберігання первинних документів і облікових регістрів.

Стан синтетичного і аналітичного обліку, повнота і своєчасність відображення даних первинних носіїв інформації, в регістрах бухгалтерського обліку.

Перевірка виконання рішень по матеріалах попередніх ревізій, перевірок тощо.

Перевірка організації внутрігосподарського контролю. Своєчасність здійснення контролю за виконанням основних планових показників, за витратами на виробництво, дотриманням фінансової і виробничої дисципліни на підприємстві.

Стан контрольно-ревізійної роботи на підприємстві, виконання планів ревізій, тематичних і раптових перевірок внутрішніх підрозділів підприємств.

11.1 Контроль статутної діяльності і фінансового стану підприємницьких структур Метою ревізії статутної діяльності є перевірка законності підстав… Завдання ревізії:

Послідовність і напрями контролю.

2. Перевіряючи юридичний статус акціонерного товариства, варто визначити своєчасність і повноту ведення реєстру акціонерів (для ВАТ). Ревізору слід… 3. Перевірка видів діяльності ревізованого підприємства на відповідність… 4. Перевірка законності та своєчасності внесення змін у заснов­ницькі документи. Нормативним і зустрічним методами…

Рекомендована література за темою

1. Про господарські товариства: Закон України від 19 верес. 1991 р. (зі змінами та допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

2. Про бухгалтерських облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

4. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р. (зі змінами та допов. від 26.12.2002 р.) // Уряд. кур’єр. —
2003. — № 8.

5. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського
обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій під-
приємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України
від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

6. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 11 «Зобов’язання»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січ. 2000 р. № 20; П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»: Затв.
наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт. 2000 р. № 91; П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листоп. 2001 р № 559; П(С)БО 15 «Дохід»: Затв.
наказом Міністерства фінансів України від 29 листоп. 1999 р. № 290; П(С)БО 17 «Податок на прибуток»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 28 груд. 2000 р. № 353; П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 7 лип. 1999 р. № 163; П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 лип. 1999 р. № 176; П(С)БО 24 «Прибуток на акцію»: Затв. наказом Міністерства фінансів України
від 16 лип. 1999 р. № 344 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 21, 22, 25, 50; 2000. — № 3, 4, 7, 24, 34.

7. Примітки до річної фінансової звітності: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 листоп. 2000 р. № 302 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2181.

8. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Орієнтир. — 2001. — № 10.

9. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000.

10. Економічний аналіз: Навч. посібник / За ред. М. Г. Чумаченка. — К.: КНЕУ, 2001.

11. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001.

12. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навч.-метод. посібник. — К.: НІОС, 1998.

13. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

11.2 Контроль стану обліку,
внутрішньогосподарського контролю та звітності

Метою ревізії стану обліку, внутрішньогосподарського контролю та звітності є перевірка відповідності технології отримання і змісту облікових і звітних показників ревізованого підприємства чинними законодавчим і нормативним актам та засновницьким документам.

Завдання ревізії:

· дати загальну оцінку стану облікового процесу на ревізованому підприємстві;

· визначити, чи забезпечує облік системний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, збереженням
і використанням матеріальних ресурсів, станом розрахунків;

· оцінити достовірність звітності підприємства, виявити наявні порушення в бухгалтерському та податковому обліку підприємства і розробити належні заходи для їхнього усунення.

Для досягнення даної мети і вирішення наведених завдань у робочих планах ревізорів передбачаються такі основні напрями ревізії:

1) перевірка організації облікової і контрольної роботи на підприємстві;

2) перевірка стану внутрішньогосподарського контролю;

3) контроль стану бухгалтерського та податкового обліку;

4) перевірка стану звітної дисципліни і достовірності звітності.

Джерела інформації для ревізії:

1) статут, засновницькі документи, протоколи зборів засновників, реєстри акціонерів, витяги з протоколів зборів акціонерів (засновників);

2) накази про облікову політику, положення про бухгалтерію як структурний підрозділ управлінського персоналу підприємства, посадові інструкції працівників бухгалтерії, плани роботи й матеріали з їхнього виконання, методичні розробки бухгалтерії і відділів внутрішнього контролю та інші внутрішні регламенти підприємства;

3) первинні документи, графіки документообігу, порядок проведення інвентаризацій на підприємстві;

4) регістри аналітичного, оперативного, синтетичного та подат­кового обліку;

5) звітність (статистична, податкова, бухгалтерська).

Нормативно-правова база.Під час проведення ревізії ревізор керується Законами України: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про підприємства в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями); Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал», П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»; Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій; Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку; іншими законодавчими та нормативно-правовими актами про порядок здійснення обліку і складання звітності.

Перевірка організації облікової і контрольної роботи на підприємствіпочинається з обстеження стану організації облікового процесу в бухгалтерії ревізованого підприємства.

Послідовність і напрями контролю:

1. Перевіряючи облікову політику ревізованого підприємства, ревізор насамперед цікавиться наявністю наказу про облікову політику та оцінки його зміст на відповідність чинному законодавству (перш за все ст. 8—10 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні») та особливостям функціонування підприємства. Застосовуючи методи порівняння та нормативно-правової перевірки, він з’ясовує, на скільки фактична методика бухгалтерського обліку, техніка його ведення та
організація бухгалтерської служби відповідають положенням,
зафіксованим в обліковій політиці. При цьому перевіряються такі питання:

¨ дотримання під час розроблення облікової політики вимог П(С)БО та інших нормативних документів;

¨ повнота розкриття обраних при формуванні облікової політики способів ведення бухгалтерського обліку, які суттєво впливають на оцінку показників фінансової звітності та стан звітної дисципліни загалом;

¨ системність організації внутрішньогосподарського контролю;

¨ обґрунтованість вибору підприємством форми ведення бухгалтерського обліку (журнально-ордерна, меморіально-ордерна, з використанням бухгалтерських комп’ютерних програм);

¨ наявність посадових інструкцій, робочого плану рахунків, затверджених графіків документообігу, порядку проведення
інвентаризацій майна та зобов’язань;

¨ організація податкового обліку.

Окремо вивчаються методологічні питання облікової політики та ефективність їхнього застосування на підприємстві, а саме: методи оцінювання активів та зобов’язань, методи амортизації основних засобів і нематеріальних активів, методи розподілу загальновиробничих витрат, методи розрахунку резерву сумнівних боргів тощо.

Перелічені питання забезпечують основу розроблення та прийняття облікової політики на підприємстві. Недотримання її положень призводить до перекручення картини майнового та фінансового стану ревізованого підприємства і тому розглядається ревізором як неправильне ведення бухгалтер­ського обліку.

2. Перевірка обґрунтованості планів роботи бухгалтерії і стану їхнього виконання. У річному плані роботи бухгалтерії передбачаються роботи з удосконалення облікового процесу в структурних виробничих підрозділах підприємства (цехах, відділеннях, бригадах, складах) і в бухгалтерії, плани роботи підрозділу внутрішнього контролю, технічного навчання та підвищення кваліфікації працівників бухгалтерії. Обґрунтованість обсягів роботи з удосконалення обліку та контролю визначається за методом аналізу даних про виявлені порушення при здійсненні попередніх перевірок органами державного фінансового контролю і плану роботи бухгалтерії з удосконалення обліку, обстеження обсягів застосування комп’ютерної техніки в обліковому процесі.

3. Перевірка планування та організації праці працівників бухгалтерії. Спочатку з’ясовується, чи існує на ревізованому підприємстві організаційний план та перелік працівників підрозділів (бухгалтерії в тому числі). Після цього ревізор вивчає зміст посадових інструкцій на кожного працівника бухгалтерії; перевіряє графіки документообігу і здачі звітності на своєчасність подання первинних документів та звітних форм структурними підрозділами підприємства до бухгалтерії; наявність графіків здачі виконаної роботи працівниками бухгалтерії головному бухгалтеру для контролю й узагальнення облікової інформації, а також наявність платіжних графіків, особливо розрахунків з бюджетом у розрізі видів податків і строків платежів.

4. Перевірка наявності нормативно-правової інформації (інструк­тивних і нормативних документів з обліку), забезпечення бухгалтерії бланками типових форм первинної документації, облікових регістрів, а також технологічними інструкціями з експлуатації при здійсненні обліку із застосуванням ПЕОМ.

5. Перевірка організації архіву облікової інформації. Наприкін­ці звітного періоду всі документи мають бути зброшуровані в пап­ки, пронумеровані, підписані та здані в архів для зберігання (має бути спеціальне, належно обладнане службове приміщення). Під час перевірки звертається увага на наявність у бухгалтерії описів архівних справ (папок) по роках і правильність складання актів про знищення документів, щодо яких закінчився нормативний термін зберігання, установлений чинним законодавством. Якщо архівування облікової інформації на ревізованому підприємстві здійснюється із застосуванням машинних носіїв, ревізор з’ясовує, чи організоване зберігання цієї інформації на дискетах у кількості не менш як 2—3 копій та чи дотримуються на підприємстві установлених термінів зберігання комп’ютерної облікової інформації. Обов’язковій перевірці підлягає наявність дозволів головного бухгалтера на кожний випадок отримання документів
з архіву.

6. Перевірка використання головним бухгалтером своїх прав
і виконання службових обов’язків як керівника облікової і контрольної роботи на ревізованому підприємстві. При цьому ревізор перевіряє дотримання головним бухгалтером основних положень Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Основні порушення, що виявляються працівниками державної контрольно-ревізійної служби під час перевірки організації облікової і контрольної роботи:

а) відсутність на підприємстві єдиної облікової політики;

б) відсутність в обліковій політиці окремих положень, які
мають важливе значення для організації облікової і контрольної роботи на підприємстві;

в) помилки у визначенні ставок податків і внесків;

г) здійснення господарських операцій і наявність бухгалтерських записів, які суперечать законодавчим і нормативним документам, засновницьким та іншим документам, що регулюють діяльність підприємства;

ґ) застосування некоректних алгоритмів розрахунку основних облікових і звітних показників.

Перевірка стану внутрішньогосподарського контролю спря­мована на отримання відповідей на такі питання:

· які зусилля прикладає керівництво ревізованого підприємства для збереження майна й організації ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог законодавчих і нормативних актів та засновницьких документів;

· чи ефективні методи господарювання, що використовуються на підприємстві, і чи сприяють вони запобіганню можливим зловживанням як з боку працівників (передусім бухгалтерії), так і керівництва підприємства;

· який ступінь впливу керівництва на дієвість внутрішньогосподарського контролю і результативність контрольної роботи щодо виконання рішень, прийнятим за матеріалами попередніх ревізій і тематичних перевірок підприємства органами державного фінансового контролю.

Послідовність і напрями контролю:

1. Оцінка загального стану внутрішньогосподарського контролю. Перевірці підлягають плани контрольної роботи та переліки працівників підрозділу внутрішнього контролю (ревізійної комісії, відділу внутрішнього аудиту). Вивчаючи зміст посадових інструкцій на кожного працівника підрозділів внутрішнього конт­ролю і бухгалтерії, ревізор звертає увагу на те, чи має місце опис і чіткий поділ їхніх функцій, та визначає, яким чином це впливає на стан і організацію внутрішньогосподарського контролю на
підприємстві (методи візуальної і нормативно-правової перевірки). При цьому ревізор з’ясовує, яким чином гарантується проведення записів на рахунках бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, як відбувається виправлення помилкових записів, чи здійснюється порівняння даних аналітичного й синтетичного обліку і в якій формі, з якою періодичністю та як це документується працівниками служби внутрішнього контролю й бухгалтерії ревізованого підприємства. Звертається також увага на те, чи інформовані працівники бухгалтерії про порядок передавання та приймання справ на час їхньої відпустки, захворювання тощо. Перевіряючи виконання планів роботи підрозділів внутріш­нього контролю, ревізор з’ясовує, чи планувалося працівниками таких підрозділів проведення спеціальних внутрішніх перевірок для контролю виконання рішень, прийнятих за матеріалами попередніх ревізій і тематичних перевірок підприємства органами державного фінансового контролю.

2. Перевірка доцільності використання контрольних механізмів, що існують на ревізованому підприємстві. Спочатку з’ясо­вується, яким чином впливає на стан і організацію внутрішньогос­подарського контролю розподіл функціональних обов’язків між працівниками підприємства. Після цього ревізор перевіряє інструкції, вказівки та внутрішні регламенти підприємства, що стосуються системи внутрішнього контролю, на предмет їхньої повноти, професійної правильності та зрозумілості змісту. Методами обстеження, формальної і логічної перевірки оцінюється доцільність проведення внутрішніх перевірок з позицій їхнього сприяння збереженню майна та забезпеченню ведення бухгалтерського обліку згідно з вимогами законодавчих і засновницьких до­кументів. Ревізор з’ясовує, які контрольні заходи було вжито працівниками підрозділів внутрішнього контролю за актами попередніх ревізій і тематичних перевірок підприємства та на скільки вони ефективні з погляду усунення виявлених порушень і запобігання можливим зловживанням з боку працівників підприємства (методи обстеження, формальної і нормативно-пра­вової перевірки).

3. Оцінка ефективності внутрішньогосподарського контролю проводиться для визначення відповідності реального функціонування контрольних механізмів запланованому та виконання зав­дань, які покладено керівництвом на систему внутрішнього контролю. При цьому звертається увага на причини, унаслідок яких ця система може бути визнана неефективною (намагання керівництва знизити витрати на здійснення контрольних заходів, нав­мисні порушення системи внутрішнього контролю в результаті зловживань з боку адміністрації чи зговору працівників, неправильні міркування чи нерозуміння працівниками інструкцій
з бухгалтерського обліку тощо).

Під час перевірки стану бухгалтерського обліку ревізор керується нормативними актами з методики й організації бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві. Спочатку ревізор вивчає особливості технології облікового процесу, враховуючи специфіку підприємницької діяльності ревізованого підприємства.

Послідовність та напрями контролю:

1. Перевірка правильності застосування чинного Плану рахунків бухгалтерського обліку, повноти складу регістрів синтетичного та аналітичного обліку здійснюється за методом аналізу складу робочого Плану рахунків, які застосовуються в бухгалтерії, Книги головних рахунків, журналів-ордерів чи машинограм з поточного бухгалтерського обліку, повноти деталізації об’єктів аналітичного обліку по кожному синтетичному рахунку.

2. Контроль дотримання методики ведення поточних записів у синтетичному обліку (журналах-ордерах, машинограмах, групувальних відомостях) та аналітичному обліку здійснюється за методом нормативної перевірки на відповідність чинному законодавству з питань систематизації й узагальнення інформації первинних документів за поточний місяць. Відповідність даних синтетичного обліку аналітичному обліку контролюється за методом порівняння даних Книги головних рахунків і оборотних відомостей.

3. Перевірка правильності відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів попередньої ревізії. Здійснюючи ревізію стану бухгалтерського обліку методами нормативно-правового, візуального й логічного документального контролю, безпосередньо на підприємстві перевіряється правильність відоб­раження на бухгалтерських рахунках результатів попередньої ревізії (перевірки). При цьому, якщо перевірками виявлено допущені торік помилки, то виправлення за минулий рік не вносяться, а відображаються в поточному році як прибутки (збитки) минулих років, що виявлені у звітному періоді, в кореспонденції з відповідними рахунками бухгалтерського обліку. Якщо під час проведення попередніх ревізій (перевірок) виявлено факти заниження прибутку, то нараховані за їх результатами відповідно до чинного законодавства суми податків, штрафів і пені в бухгалтерському обліку відносяться на витрати, а в податковому — на зменшення прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства.

4. Поглиблено вивчається стан бухгалтерського та податкового обліку за окремими розділами облікового процесу: правильність ведення обліку касових операцій, порядок ведення обліку витрат і собівартості продукції, доходів і фінансових результатів діяльності, стан дебіторської і кредиторської заборгованості, стан розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами тощо. При цьому основна увага звертається на своєчасність, повноту й обґрунтованість відображення господарських операцій у первинних документах і облікових регістрах (у тому місяці та звітному періоді, у якому вони були здійснені) і на те, яким чином взаємопов’язані ці операції з визначенням обсягів оподатковуваного прибутку підприємства. Поглиблене вивчення стану бухгалтерського та податкового обліку за окремими розділами облікового процесу здійснюється за схемою, що охоплює набір прийомів документального контролю, які виконуються в такій послідовності:

1) вивчення основних нормативних документів з бухгалтерського та податкового обліку певного об’єкта контролю (розділу облікового процесу);

2) опис альтернативних облікових рішень, наведених у П(С)БО, щодо методів оцінки та бухгалтерського обліку даного об’єкта конт­ролю;

3) перелік первинних документів за розділом облікового процесу;

4) визначення регістрів синтетичного й аналітичного обліку за даним розділом облікового процесу;

5) можливі типові порушення правил оформлення і відображення в бухгалтерському та податковому обліку відповідних гос­подарських операцій;

6) класифікація господарських операцій на типові і нетипові для визначення методів контролю за розділом облікового процесу (суцільного чи вибіркового).

5. Під час контролю стану первинного обліку перевіряється:

· дотримання правил використання типових форм первинних документів, затверджених в установленому порядку Держкомстатом України, відповідними міністерствами і відомствами (методи обстеження і нормативно-правової перевірки);

· правильність оформлення документів (методи нормативної та візуальної перевірки реквізитів документів);

· дотримання правил внесення виправлень у первинні документи (метод нормативної перевірки);

· перевірка стану обліку, що здійснюється матеріально відпо­відальними особами (методи обстеження, порівняння з даними бухгалтерії).

В умовах організації обліку із застосуванням комп’ютерних систем критеріями вибору інформації для контролю є внесені зміни та доповнення до нормативної бази даних, наведеної в класифікаторах номенклатури запасів, до складу працюючих на підприємстві, постачальників, покупців та інших дебіторів і кредиторів, а також внесені виправлення допущених помилок за минулі звітні періоди. Треба перевірити обґрунтованість і правомірність внесення таких змін на підставі аналізу бухгалтерських довідок і розрахунків щодо їхньої сутності та визначення достовірності первинних документів, на які зроблені посилання в цих довідках.

Основні порушення:

а) занедбаність обліку через запізнення при відображенні
інформації в облікових регістрах та невідповідність даних синтетичного й аналітичного обліку;

б) неправильне застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій;

г) недостовірність даних аналітичного обліку щодо відображення розрахунків з постачальниками, покупцями, іншими дебіторами та кредиторами;

ґ) порушення методики ведення регістрів бухгалтерського обліку, затвердженої наказом Міністерства фінансів України (у жур­налі № 3 відсутні дані про залишки заборгованості на початок
і кінець місяця в розрізі постачальників, підзвітних осіб або такі дані неправильно перенесені з попереднього місяця, у Книзі головних рахунків залишки заборгованості показані «згорнуто»);

д) наявність бухгалтерських записів, необґрунтованих належно оформленими первинними документами;

е) порушення правил виправлення помилок у документах та облікових регістрах за ревізованиий та минулі періоди;

є) порушення методики ведення податкового обліку при
відображенні ПДВ, валових доходів і валових витрат та обсягів оподаткування податком на прибуток.

Послідовність і напрями контролю стану звітної дисципліни та достовірності звітності:

1. Перевірка складу звітності ревізованого підприємства.
Методами обстеження і нормативного документального контролю вивчається склад звітних форм з урахуванням специфіки підприємницької діяльності підприємства та їхня відповідність вимогам чинного законодавства. При цьому перевіряється наявність у ревізованого підприємства документів про реєстрацію його в органах Державної податкової адміністрації як платника податків.

2. Перевірка дотримання термінів здачі звітності податковим органам, органам статистики, органам управління підприємства, спеціальним державним позабюджетним фондам (Пенсійному фонду, Фонду зайнятості населення, Фонду соціального страхування) здійснюється із застосуванням методів нормативної перевірки та порівняння.

3. Достовірність показників фінансової, статистичної і подат­кової звітності перевіряється на підставі даних поточного бухгалтерського та податкового обліку. Залежно від показників виду й форми звітності дані поточного бухгалтерського обліку за кожен місяць систематизуються в спеціальних накопичувальних відомостях для визначення обсягів у розрізі окремих показників за звітний квартал і з початку року. Тому треба перевірити правильність формування даних у накопичувальних відомостях із за­стосуванням методів нормативної перевірки і порівняння даних підсумків цих відомостей з відповідними звітними показниками (для перевірки правильності визначення бази оподаткування і відображення у формах фінансової, податкової і ста­тистичної звітності виявлених попередніми ревізіями порушень і помилок).

4. У даних балансу перевіряються достовірність і реальність відображення залишків. При цьому порівнюються окремі балансові показники з даними Книги головних рахунків про залишки на рахунках бухгалтерського обліку станом на кінець звітного періоду, а показники балансу на початок звітного періоду ще додатково звіряються з балансом станом на 31 грудня минулого року. Окремі статті балансу порівнюють з показниками звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал, а також звіряють дані цих звітів між собою. Особливій перевірці підлягають ті статті балансу, на яких можливе приховування нестач, крадіжок, розтрат та сум дебіторської заборгованості (грошові кошти в дорозі, незавершене виробництво, резерв сумнівних боргів, заборгованість перед бюджетом, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), відстрочені податкові зобов’язання, товари на відповідальному зберіганні в покупців тощо). У разі виникнення підозри про недостовірність даних за такими статтями балансу проводяться контрольні вибіркові інвентаризації та зустрічні перевірки з інформацією, що надійшла від дебіторів та кредиторів.

5. Обов’язково перевіряється правильність відображення у фінансовій і податковій звітності змін, зроблених на підставі актів попередніх ревізій (перевірок), постанов органів державного фінансового контролю в разі виявлення порушень чинного законодавства з оподаткування, нестач, зловживань і т. д. При цьому, якщо перевірками встановлено помилки у звітності минулого року, то їхнє виправлення відображаються у фінансовій звітності
як прибутки (збитки) минулих років, а в податковій звітності виділяються у відповідний рядок декларації про податок на прибуток. Якщо у звітності поточного року виявлено помилки ще до подання і затвердження річної фінансової звітності, то виправлення здійснюється шляхом сторнування неправильних записів та їхньою заміною на правильні у формах фінансової звітності того звітного періоду (місяця, кварталу), у якому виявлено ці помилки.

У разі занедбаності обліку ревізор складає акт і встановлює терміни для поновлення обліку і тільки після цього здійснює документальну перевірку, ревізію.

_________________________________________________________

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України від 16 лип. 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про підприємництво: Закон України від 7 лют. 1991 р. (зі змінами від 15.11.2001 р.) // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

3. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 берез. 1991 р.
(зі змінами від 10.05.1993 р.) // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 27. — Ст. 290.

4. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259.

5. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Чис-
ло 23. — С. 5.

6. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 18. — С. 3.

7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

8. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Орієнтир. — 2000. — № 10.

9. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 28 трав. 1999 р. № 137; П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 лип. 1999 р. № 176; П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва»:
Затв. наказом Міністерства фінансів України від 25 лют. 2000 р. № 39 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22, 25, 44; 2000. — № 11, 33.

10. Порядок подання фінансової звітності: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 лют. 2000 р. № 419 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 9. — Ст. 344.

11. Примітки до річної фінансової звітності: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 листоп. 2000 р. № 302 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2181.

12. Рекомендації з перевірки порівнянності показників форм квартальної фінансової звітності підприємства (дод. до листа Міністерства фінансів України від 16 берез. 2000 р. № 18-444) // Бухгалтерський
облік і аудит. — 2000. — № 3.

13. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000.

14. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

15. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.

 

11.3 Податковий контроль платників податків

за розрахунків з бюджетом

Податковий контроль здійснюється для визначення кола платників податків, забезпечення своєчасного надходження запланованих сум платежів до бюджету і державних цільових фондів, визначення правильності нарахування та сплати податків і обов’язкових платежів.

Податковий контроль здійснюється органами ДКРС, державної податкової служби (ДПС), а також іншими органами законодавчої та виконавчої влади: Верховною Радою України, Адмініст­рацією Президента України, Кабінетом Міністрів України, Мі­ністерством фінансів України. Але основне навантаження з конт­ролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати до бюджету податків і обов’язкових платежів лягає на державну податкову службу України.

Державна податкова служба України виконує свої функції
згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні». За структурою і підпорядкованістю органи ДПС є систе­мою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів України і складається з Державної податкової адміністрації (ДПА) України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій (ДПІ) у районах, містах і районах у містах. Крім того, до складу органів державної податкової служби входять відповідні спеціальні підрозділи для боротьби з податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Податкові органи здійснюють камеральні та документальні перевірки.

Камеральні перевірки здійснюються в момент отримання податкових декларацій та розрахунків і спрямовані на контроль:

— повноти та своєчасності подання податкової звітності та розрахунків;

— дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих документів;

— узгодженості звітних даних;

— послідовності даних у податковій звітності та їхньої відпо­відності складеним розрахункам податків і платежів до бюджету;

— арифметичної точності підрахунків сум тощо.

Документальні перевірки проводяться безпосередньо на підприємствах для контролю правильності нарахування та своєчасності сплати податків і зборів. Документальні перевірки проводяться як планові, так і позапланові.

Планові документальні перевірки здійснюються відповідно до річних планів роботи податкового органу та квартальних графіків відносно підприємств, що допускають грубі порушення податкового законодавства, мають значні обсяги діяльності чи отримали значні суми прибутку. Документальні планові перевірки проводяться не рідше одного разу на два роки, але не частіше одного разу на рік.

Позапланові (зустрічні) документальні перевірки проводяться відносно підприємств, діяльність яких пов’язана з діяльністю під­приємства, на якому проводиться планова документальна перевірка. Зазвичай органами ДПС ці перевірки можуть здійснюватись як тематичні перевірки з окремих питань.

Документальна перевірка платників податків проводиться згід­но з програмою перевірки, яка містить перелік питань, що перевіряються.

Для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати належним чином оформлене посвідчення на перевірку. За результатами перевірок складаються акти, які підписуються особами, що здійснювали перевірку, керівником та головним бух­галтером підприємства. На відміну від актів ревізій, що складаються органами ДКРС, при податковому контролі використовуються спеціальні бланки актів перевірки, які відрізняються за формою, структурою, реквізитами, послідовністю висвітлення наслідків перевірки. Так, за результатами документальної перевірки платників податків складається акт на бланку ДПА, у якому зазначаються факти виявлених перевіркою порушень і визначаються суми податкового зобов’язання платника податків та пені за несвоєчасну сплату податків до бюджету. Податковий інспектор безпосередньо в акті дає вказівки про внесення цих сум у відповідних розмірах до бюджету і на спеціальний рахунок ДПІ в десятиденний термін з дня складання акта. В акті
також зазначається про прийняття постанови про вилучення
документів, номери та серії складених протоколів про адміністра­тивні правопорушення з боку керівника й головного бухгалтера.

Рішення про застосування фінансових санкцій за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає начальник ДПІ або його заступник за встановленою формою у двох примірниках, перший з яких надсилається керівнику перевіреного підприємства, а другий залишається в податковому органі для внесення відповідних записів у картках особових рахунків платників податку та для здійснення контролю за виконанням рішень.

Платники податків можуть оскаржувати результати перевірки і звертатися до податкового органу за місцем реєстрації (або до вищого за підпорядкованістю податкового органу) протягом 10 днів з дня отримання податкового повідомлення (або відповіді про повне чи часткове незадоволення скарги) зі скаргою про необхідність перегляду цього рішення, яка подається письмово та може супроводжуватися документами й розрахунками. Крім того, результати перевірки можуть бути оскаржені в судовому порядку. Сума податкового зобо­в’язання, що оскаржується платником податків у відповідному порядку, вважається неузгодженою і тому виконанню не підлягає.

Нормативно-правова базаохоплює закони України щодо організації податкової служби, системи оподаткування в цілому та за видами податків (див. перелік рекомендованої літератури за темою).

Основні напрями та послідовність перевірки розрахунків платників податків з бюджетом:

1) перевірка повноти реєстрації підприємства, що перевіряєть­ся, як платника за видами державних і місцевих податків і зборів, цільових державних позабюджетних фондів, виходячи з аналізу специфіки його підприємницької діяльності;

2) контроль правильності відображення в бухгалтерському обліку результатів попередніх перевірок податковими та іншими контролюючими органами;

3) контроль правильності визначення бази оподаткування;

4) перевірка правильності застосування ставок податків, зборів і платежів;

5) перевірка правильності розрахунку сум податків;

6) перевірка правомірності застосування пільг при розрахунку та сплаті податків;

7) контроль правильності, повноти та своєчасності перерахування (сплати) податків, зборів і платежів до бюджету;

8) перевірка правильності складання і своєчасності подання податкової звітності за видами податків, зборів, платежів;

9) перевірка правильності оформлення первинних документів, ведення бухгалтерського обліку розрахунків з бюджетом та організації аналітичного і синтетичного обліку за рахунком 64;

10) перевірка правильності ведення податкового обліку.

Перевіряючи розрахунки з податку на додану вартість, треба знати, що згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» платниками податку є підприємства, що мають обсяг оподатковуваних операцій із продажу товарів (робіт, послуг) протягом якогось періоду з останніх 12 календарних місяців, який перевищує 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Основні напрями документальної перевірки розрахунків з податку на додану вартість:

1. Перевірка належності суб’єкта підприємницької діяльності до платників ПДВ. При цьому основна увага звертається на те, чи зареєструвався суб’єкт підприємницької діяльності як платник у податковому органі та чи подає податкову декларацію з ПДВ у встановлені терміни. Якщо за обсягом оподатковуваних операцій підприємство не підпадає під визначення платника ПДВ, то воно подає податкову декларацію за скороченою формою.

2. Оцінка стану розрахунків за ПДВ проводиться на підставі аналізу даних фінансової звітності про наявність заборгованості перед бюджетом та інформації аналітичного обліку про залишки на рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами». Шляхом порівняння даних аналітичного обліку за субрахунками 643 «По­даткові зобов’язання» і 644 «Податковий кредит» (у відомості 3.6) з даними синтетичного обліку в журналі 3 перевіряється правильність визначення оборотів і залишків за цими субрахунками. Уточняється програма подальшої документальної перевірки розрахунків за ПДВ по місяцях ревізованого періоду.

3. Перевірка повноти оборотів та обсягів операцій із продажу товарів (робіт, послуг) за звітний період, які є об’єктами оподаткування і зазначені в податковій декларації з ПДВ. Шляхом порівняння суми, зазначеної в декларації, з даними книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), записами на рахунках 30 «Каса», 31 «Ра­хунки в банках» (відомості 1.1, 1.2), 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» (відомість 3.1), 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» (відомість 3.3), 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» (відомість 3.2), 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (журнал 3) та за кредитом субрахунку 641 «Розрахунки за
податками». У разі необхідності як джерела інформації використовуються: договори купівлі-продажу (міни, постачання), податкові накладні та інші первинні документи. Слід упевнитися, що за кредитом субрахунку 641 відображено всі суми ПДВ, які показані в податкових накладних та книгах продажу, а також що всі порядкові номери в книзі продажу збігаються з номерами податкових накладних і немає пропусків або втрат накладних.

4. Перевірка правильності визначення бази оподаткування
обсягів продажу. При цьому слід мати на увазі, що база оподаткування обсягів продажу згідно зі ст. 4 закону про ПДВ визначається виходячи з:

а) договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів за вирахуванням ПДВ, що включаються в ціну товарів;

б) вартості будь-яких коштів, матеріальних і нематеріальних активів, які передаються платникові податку;

в) регульованої ціни та фактичної ціни реалізації, але не нижчої звичайної ціни за операціями продажу товарів (робіт, послуг) за такими цінами.

У бухгалтерському обліку операції з продажу товарів (робіт, послуг) відображаються за дебетом рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами» і кредитом рахунку 70 «Доходи від реалізації».

Слід також ураховувати, що згідно зі ст. 4 закону про ПДВ до бази оподаткування не зараховуються: вартість поворотної (заставної) тари, якщо вона фактично не була повернена протягом строку позовної давності з моменту її отримання; суми (крім штрафів), які надходять на підставі рішень судових та інших органів за матеріалами розгляду спорів щодо операцій, які оподатковувалися ПДВ. При цьому суми, стягнені з осіб, винних у крадіжках, нестачі, псуванні, пошкодженні цінностей, є об’єктом оподаткування, оскільки в цих випадках право власності переходить на винну особу.

Особлива увага звертається на перевірку дати виникнення податкових зобов’язань, тому що підприємства повинні відображати податкові зобов’язання з дати, котра припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця в оплату товарів (робіт, послуг);

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, який засвідчує виконання робіт (послуг).

5. Перевірка правильності застосування пільг зі сплати ПДВ. Під час перевірки цього напряму слід керуватися п. 3.2 ст. 3 закону про ПДВ, де перелічені операції, що не є об’єктами оподаткування, а також ст. 5 цього Закону, якою передбачено випадки звільнення операцій від оподаткування (продаж продуктів дитячого харчування, друкованої продукції, послуг з освіти, лікарських засобів і медичних виробів, надання послуг у будинках для старих та інвалідів, харчування в закладах освіти, робіт з будівництва та реставрації культових споруд, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо).

6. Перевірка правильності застосування ставок оподаткування податком на додану вартість. За ставкою ПДВ — 20 % оподатковуються всі операції, за винятком операцій, звільнених від оподат­кування, та тих, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

7. Правильність визначення суми податкового кредиту з ПДВ за звітний період перевіряється за даними бухгалтерського обліку відносно операцій:

а) на списання коштів в оплату придбаних цінностей, нематеріальних активів, робіт, послуг — за кредитовими оборотами за рахунками 30, 31, 33 в журналі 1 та оприбуткування товарів (робіт, послуг) — за кредитовими оборотами за рахунками 63, 685 в журналі 3;

б) бартерних операцій — за кредитом рахунку 70 у журналі 6.

Правомірність включення платниками ПДВ сум податку в податковий кредит контролюється шляхом перевірки наявності
та правильності оформлення документів, що підтверджують фактичну оплату ПДВ (рахунків-фактур, податкових накладних, банківських документів, митних декларацій, актів приймання робіт (послуг), транспортних документів, готельних рахунків тощо). У документах окремим рядком має бути виділена сума ПДВ, а у випадку наявності пільг зі сплати ПДВ перевіряючий ви­значає правомірність включення суми податку до податкового кредиту.

Більш поглиблена перевірка сум сплаченого ПДВ передбачає з’ясування того, чи дійсно оприбутковані та оплачені за рахунок відповідних джерел фінансування товари придбані для використання на невиробничі потреби. Слід також упевнитись у тому, що на дебет рахунку 641 не потрапили суми ПДВ за операції з придбання сировини чи основних засобів, використаних для виробництва пільгових товарів або товарів, що не є об’єктами оподаткування. Методами нормативного й арифметичного конт­ролю перевіряється ведення бухгалтерського обліку кожної з зазначених операцій протягом звітного періоду та правильність підрахунку та розподілу суми ПДВ в кінці періоду пропорційно питомій вазі оподатковуваних товарів у загальному обсязі виробництва.

8. Перевірка повноти, своєчасності та правильності проведення розрахунків з бюджетом за ПДВ ведеться на підставі даних банківських документів, де зазначені дати й суми, сплачені до бюджету, записів у регістрах бухгалтерського обліку за рахун­ком 64 та у формах фінансової звітності. Здійснюючи перевірку, треба знати, що платник податку може отримати з бюджету відшкодування сум ПДВ. У цьому випадку перевіряється, як відображаються в бухгалтерському обліку підприємства суми отриманого відшкодування та операції погашення заборгованості перед кредиторами — учасниками схеми розрахунків.

Під час перевірки розрахунків за ПДВ варто мати на увазі також поширені останнім часом порушення, коли штучно завищується вартість товарів на експорт або оформляються фіктивні операції на продаж за кордон і, таким чином, штучно збільшується сума ПДВ, яку треба відшкодовувати з бюджету. Перевірка таких випадків потребує знань про існування закордонних фірм-покупців та про світові ринкові ціни на продукцію.

Здійснюючи контроль нарахування та сплати акцизного збору, необхідно знати, що акцизний збір є непрямим податком, який включається в ціну товарів та сплачується до бюджету не виробником продукції, а покупцем. Це не універсальний, а специфічний (індивідуальний) податок, що встановлюється для окремих видів товарів за диференційованими ставками згідно з Переліком підакцизних товарів та ставок збору, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У складі державної податкової служби України для регулювання питань, пов’язаних з нарахуванням та сплатою акцизного збору і здійсненням податкового контролю, наказом ДПА в серпні 2001 р. утворено Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів.

Документальна перевірка платників акцизного збору здійснюється за тими ж напрямами, що й платників ПДВ. При цьому особлива увага приділяється таким питанням:

1. Перевірка правильності визначення об’єкта оподаткування акцизним збором. Відповідно до чинного законодавства базою оподаткування акцизним збором є:

· повна вартість товарів і обороти з реалізації підакцизних товарів;

· обороти з реалізації товарів для промислової переробки;

· обороти з реалізації товарів в обмін на інші товари (роботи, послуги), у тому числі експортні поставки в порядку бартерних операцій;

· обороти з передавання товарів усередині підприємства для невиробничих потреб, а також своїм працівникам, у тому числі натуральна оплата праці;

· обороти з передавання безкоштовно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам та фізичним особам;

· обороти сум, отриманих як часткова оплата за реалізовані товари або отриманих на підставі рішень судових органів від реа­лізації безгосподарського майна тощо.

Слід ураховувати, що об’єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є оборот з реалізації товарів, а для імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту — їхня митна вартість.

2. Контроль правильності застосування ставок акцизного збору та достовірності сплачених сум податку. Перевіряється правильність визначення суми акцизного збору в разі встановлення його ставки в євро (слід перевести в гривні за курсом євро на 1-й день відповідного кварталу), а також правильність визначення сум доплати чи повернення надмірно сплачених сум акцизного збору.

Камеральна перевірка розрахунків акцизного збору передбачає контроль:

— наявність запису про дату та вхідний номер розрахунку, що завірений підписом особи, яка його прийняла, та штампа на 1-й сторінці;

— наявності усіх необхідних додатків до розрахунку (заяви підприємства про здійснення експортної операції, довідки установи банку про надходження коштів в іноземній валюті, копій вантажної митної декларації, розшифрувань оборотів, які не підлягають оподаткуванню тощо);

— правильності заповнення реквізитів (рядків і колонок) розрахунку акцизного збору та своєчасність його подання до органу ДПІ (до 15 числа місяця, наступного за звітним).

Особливу увагу під час перевірки звертають також на неоподатковувані обороти, показані в першому розділі розрахунку та в додатку.

Типові порушення правильності нарахування акцизного збору:

а) порушення порядку виробництва, зберігання, продажу марок акцизного збору та маркування виробів;

б) відвантаження підакцизних товарів підприємствам без пред’яв­лення ними документів про сплату акцизного збору або без внесення фінансової застави в розмірі суми збору замовниками-нерезидентами;

в) відпуск підакцизних товарів за підробленими (фіктивними) документами.

Перевіряючи розрахунки з оплати податку на прибуток, треба мати на увазі, що платники податку самостійно визначають суму податку на прибуток та подають до податкового органу дек­ларацію про прибуток.

Джерелами інформації для контролює: декларації про прибуток, що складаються за видами валових доходів і валових витрат, кожен з яких показується окремо та детально розшифровується у відповідних додатках; дані податкового обліку відносно видів валових доходів і валових витрат; дані бухгалтерського обліку за рахунками 64, рахунками 7, 9 класу та ін.

Основні напрями документальної перевірки розрахунків зі сплати податку на прибуток:

1. Оцінка стану таких розрахунків. Для цього в податковому органі на підставі особової справи платника податку на прибуток, що заводиться для обліку платників, ознайомлюються з даними про відкриття платником рахунків в установах банків, зі звітними документами за попередні періоди, результатами попередніх перевірок тощо.

2. Контроль правильності визначення бази оподаткування податком на прибуток передбачає перевірку таких основних питань:

1) правильності визначення обсягів валових доходів і валових витрат;

2) правильності нарахування амортизаційних відрахувань;

3) правильності визначення обсягу прибутку до оподаткування та застосування ставки податку на прибуток;

4) правильності відображення суми нарахованого та сплаченого податку на прибуток у податковій звітності;

5) обґрунтованості збитків підприємства.

Згідно зі ст. 4 закону про прибуток датою збільшення валового доходу є дата в податковому періоді, протягом якого першою відбувається одна з подій — дата зарахування коштів від покупців (замовників) на банківський рахунок чи в касу, отриманих в оплату товарів (робіт, послуг), або дата відвантаження товарів чи надання результатів робіт (послуг). За даними бухгалтерського обліку на рахунках 70—75, записи на яких мають бути підтверджені первинними документами (рахунками-фактурами, актами здавання-приймання робіт (послуг), касовими та банківськими документами тощо), перевіряється правильність визначення обся­гів сукупного валового доходу, що охоплює: доходи від продажу продукції (робіт, послуг), від операцій із цінними паперами, валютними цінностями й борговими зобов’язаннями, від опера­цій з основними фондами, нематеріальними активами та інші ви­ди доходів.

Здійснюючи контроль правильності визначення обсягів валових доходів, слід пам’ятати, що дохід від реалізації включається до складу валового доходу за мінусом ПДВ та акцизного збору, тоді як податок на рекламу, готельний збір не зменшують його. Перевірку за цим напрямом доцільно здійснювати в комплексі з перевіркою ПДВ. Але при цьому треба враховувати, що об’єкт оподаткування ПДВ далеко не завжди збігається із сумою валового доходу. Для визначення правильності скоригованого валового доходу потрібно перевірити доходи, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових доходів для оподаткування (додаток «Є» декларації — доходи, отримані громадськими організаціями інвалідів; вартість відвантажених товарів, несплачених покупцем; доходи, одержані за межами митної території України за наявності міжнародного договору про усунення подвійного оподаткування тощо).

Перевіряючи правильність визначення валових доходів плат­ника податку, треба звернути увагу на те, чи немає серед них сум, отриманих у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безкоштовно наданих товарів і, якщо таке є, то перевірити ким це надано, чи не є це інвестиціями (п. 7.11 закону про прибуток).

Особливим напрямом є контроль доходів, що одержані в результаті врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості, тому що потребує проведення перевірки строків виникнення такої заборгованості та строків її позовної давності, вивчення рішень суду про визнання боржника банкрутом і дотримання інших процедур (продаж майна боржника, операції із заставою цього майна, оцінка впливу обставин стихійного лиха чи непере­борної сили тощо).

Перевірка правильності визначення валових витрат потребує вивчення складу таких витрат. Відповідно до ст. 5 закону про прибуток до складу валових витрат належать суми будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які він купує або виробляє для подальшого використання в господарській діяльності.

При цьому треба мати на увазі, що до складу валових витрат не включаються витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності (придбання, будівництво, ремонт основних фондів, сплата податку на прибуток, ПДВ, податку на нерухомість, придбання лотерей, виплата дивідендів, сплата торгових патентів, штрафів, пені, неустойки та деякі інші), а також будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними або іншими документами.

Особливо уважно треба підходити до перевірки таких витрат, які мають подвійне призначення або тільки частково включаються до складу валових. Так, будь-які витрати звітного періоду, пов’язані з поліпшенням основних фондів можуть бути віднесені до валових тільки в сумі, яка не перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Операції з безкоштовної видачі товарів з рекламною метою перевіряються на предмет обґрунтування номенклатури та вартості цих товарів і дотримання обмеження в розмірі до 2 % оподатковуваного прибутку за попередній звітний період (квартал) щодо включення вартості товарів до валових витрат. Крім того, треба простежувати за тим, щоб був сплачений податок на рекламу.

Під час перевірки витрат на утримання об’єктів соціальної
інфраструктури слід з’ясувати, чи включаються вони до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5.4.9 закону про прибуток (тобто за умови, що ці об’єкти не здані в оренду і не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності).

Контроль правильності нарахування амортизації передбачає:

¨ перевірку правильності визначення об’єктів нарахування амортизаційних відрахувань (чи немає серед них таких, на які амортизація не нараховується);

¨ перевірку правильності застосування методу нарахування амортизації (для цілей бухгалтерського обліку амортизації підприємство обирає один з методів, передбачених П(С)БО 7 або законом про прибуток, і результати розрахунків при різних методах є різними).

Правильність визначення об’єкта оподаткування (суми валового доходу звітного періоду, зменшеної на суму валових витрат платника податку і скоригованої на суму амортизаційних відрахувань по основних виробничих фондах) та суми податку на прибуток (скоригованого валового доходу, помноженого на став­ку податку) перевіряється арифметичним і логічним методами документального контролю. Зокрема логічним методом перевіряється взаємозв’язок показників валових доходів і валових витрат зі змістом діяльності підприємства. Перевіркою кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку операцій з нарахування та сплати податку на прибуток визначається правильність відображення таких операцій, виходячи зі змісту господарських операцій.

Особливості податкового контролю за умови спрощеної системи оподаткування полягають у здійсненні контрольних заходів за такими основними напрямами:

1) перевірка правомірності переходу суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних та фізичних осіб) на спрощений порядок оподаткування. При цьому контролюється:

· правильність визначення дати подання до податкового органу письмової заяви для отримання свідоцтва про право сплати єдиного податку (не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного періоду);

· достовірність наведених у заяві даних та їхня відповідність умовам переходу на спрощену систему оподаткування (для юридичних осіб: середньооблікова кількість працюючих — не більше 50 чоловік, обсяг виручки від реалізації продукції — до 1 млн грн, інші умови передбачені Законом України «Про державну підтрим­ку малого підприємництва»);

· відсутність у подавця заяви заборгованості перед бюджетом;

2) перевірка стану обліку доходів і витрат за звітними періо­дами. Перевіряється, чи є на підприємстві книга обліку доходів і витрат, яку обов’язково має вести платник єдиного податку і яка реєструється в податковому органі одночасно з видачею свідоцтва про право сплати єдиного податку. Книга заводиться на один рік, її сторінки повинні бути пронумеровані та прошнуровані, завірені підписом керівника та печаткою податкового органу. Перевіряється достовірність даних, відображених у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг), книзі обліку придбання товарів, книзі обліку доходів і витрат у хронологічному порядку на основі первинних документів (методи логічної і зустрічної документальної перевірки);

3) перевірка правильності складання та своєчасності подання до органів ДПІ звіту у формі розрахунку єдиного податку, визначеного за звітний період за даними про фактично отримані вируч­ку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та доходи від іншої операційної діяльності. При цьому основна увага звертається на правильність застосування ставки єдиного податку й обчислення суми податку, що підлягає до сплати (методи аналізу
й порівняння даних, нормативно-правової перевірки, формальної перевірки первинних документів);

4) перевірка правомірності звільнення платника єдиного податку від сплати інших податків та зборів (у тому числі податку на прибуток, комунального податку, збору на обов’язкове соціальне страхування та ін.);

5) у разі переходу підприємства на загальну систему оподаткування, обліку та звітності протягом звітного року перевіряється правильність такого переходу, зокрема, чи не порушено вимоги, що ставляться до платників єдиного податку (перехід необхідно здійснювати з початку року, завчасно подавши про це заяву до ДПІ);

6) перевірка правильності відображення єдиного податку в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності (у ф.-2 «Звіт про фінансові результати» у складі інших операційних витрат).

Контроль розрахунків за прибутковим податком із громадян здійснюється за такими напрямами:

1. Правильність нарахування сум прибуткового податку за місцем основної роботи та за сумісництвом перевіряється відповідно до декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. та Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ України від 21 квітня 1993 р. № 12. Для цього використовується інформація аналітичного обліку за рахунком 641 про сукупний оподаткований дохід окремих працівників (за кредитом — нарахування доходу, за дебетом — отримання податку). Вибірково перевіряються підстави для нарахування доходу (первинні документи: наряди, табелі про відпрацьований час тощо) та записи в групувально-накопичу­вальних регістрах. Ревізуючи загальну суму нарахованого доходу працівника, що показується в розрахункових або розрахунково-платіжних відомостях чи регістрах-машинограмах, треба знати, які види доходу не включаються до сукупного оподаткованого доходу. Крім цього, за допомогою методів формальної і логічної перевірки документів (посвідчень, довідок лікарсько-трудової експертної комісії, копій свідоцтва про народження дитини, довідок з місця роботи батьків тощо) треба визначити обґрунтованість зменшення сукупного оподатковуваного доходу в разі застосування пільг до окремих працівників та правильність визначення розміру цих пільг і терміну їхньої дії (працівників, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, інвалідам з дитинства, інвалідам 1 та 2 груп, інвалідам війни, учасникам бойових дій тощо).

Під час контролю обчислення прибуткового податку методи нормативно-правової перевірки поєднуються з методами формальної перевірки документів, арифметичних розрахунків, логічної перевірки взаємозв’язку операцій і зустрічної перевірки. Розрахунок податку перевіряється в такій послідовності:

1) спочатку визначається правильність місячного сукупного оподатковуваного доходу;

2) визначається правильність обчислення прибуткового податку згідно зі ставкою, наведеною в п. 7.1 інструкції № 12;

3) сума податку, визначена податковим інспектором, порівнюється із сумою, обчисленою бухгалтерією підприємства, і
якщо виявлено відхилення, то недонарахована або зайво нарахована сума податку фіксується в акті перевірки.

Перевіряється також дотримання порядку стягнення та повернення неправильно утриманих сум податків. У таких випадках стягнення або повернення відповідної суми податку допускається не більше як за 3 роки до виявлення факту неправильного оподат­кування.

Застосування комплексної перевірки діяльності підприємства та порівняння обсягів виробництва та продажу продукції, витрати сировини, енергії, робочого часу з обсягами нарахованої заробітної плати сприяє виявленню випадків заниження сум прибуткового податку.

2. Перевірка повноти та своєчасності перерахування до бюджету сум податку стягненого з доходів громадян здійснюється за записами в дебеті рахунку 641 з одночасним аналізом даних за кредитом цього рахунку. При цьому треба з’ясувати, чи своєчасно та яким чином (якими документами: платіжними дорученнями, перевіреними на їхню достовірність) гроші у сплату прибуткового податку переказані до бюджету, чи підтверджуються ці операції виписками банків та чи правильно вони відоб­ражені в регістрах обліку та звітності. У разі несвоєчасності переказу грошей нараховується пеня в подвійному розмірі ставки НБУ.

3. Контроль своєчасності подання підприємством до податкових органів даних про доходи працівників та утримані з них суми прибуткового податку. Джерелами інформаціїдля контролю є: накопичені протягом року в Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків дані про виплачені громадянам доходи й сплачені суми прибуткового податку відповідно до звіту про нараховану заробітну плату та стягнення прибуткового податку (ф. 8-др.), довідки про оплату праці не за основним місцем роботи, декларації про доходи громадян, які подаються ними до ДПІ, книга реєстрації кореспонденції підприємства, у якій має бути інформація про дату пересилання даних про одержані працівниками доходи та сплачені з них суми прибуткового податку. Якщо за результатами перевірки виявлені факти несвоєчасного повідомлення органів ДПІ, службові особи підприємства притягуються до адміністративної відповідальності й на них накладаються адміністративні стягнення у вигляді штрафу в розмірі
3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у випадках повторення цього порушення протягом року — у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів.

Основні напрями контролю розрахунків з бюджетом і дер­жавними цільовими фондами за іншими податками та
зборами:

1) перевірка правильності визначення бази для нарахування таких податків та зборів;

2) перевірка правомірності застосування ставок внесків інших податків та зборів до бюджету та державних цільових фондів;

3) перевірка обґрунтованості застосування пільг за такими податками;

4) перевірка своєчасності та обґрунтованості нарахування та виплати коштів, які використовуються підприємствами з фондів соціального страхування;

5) перевірка правильності відображення в обліку операцій з нарахування та сплати податків і зборів;

6) перевірка правильності та своєчасності складання звітних форм за видами податків і внесків та своєчасності подання їх адресатам.

Методика перевірки цих розрахунків в основному аналогічна методиці перевірки розрахунків із ПДВ та податку на прибуток. Спочатку визначається вид податку чи збору, який має сплатити підприємство, потім за даними обліку перевіряється стан розрахунків підприємства з бюджетом чи державними цільовими фондами та повнота і правильність складання відповідної звітності. Відповідно до чинних законодавчих і нормативних актів перевіряється наявність та обсяг бази оподаткування. Так, перевіряючи правильність сплати комунального податку, треба перевірити інформацію про середньоспискову кількість працюючих, податку з власників транспортних засобів — дані про наявність на балансі підприємства таких засобів, податку з реклами — про вартість послуг за встановлення і розміщення реклами і т. д. При перевірці відрахувань на соціальні потреби (до фонду соцстрахування, до Пенсійного фонду тощо) спочатку перевіряється правильність визначення фактичного фонду оплати праці, тобто фактичних витрат підприємства на оплату праці.

Своєчасність та повнота сплати до бюджетів чи фондів належних сум перевіряється за даними банківських документів та записів в обліку на відповідних рахунках грошових коштів.

До типових порушень, виявлених під час податкового контролю, належать:

а) наявність заборгованості зі сплати податків за минулі звітні періоди, у тому числі заборгованості понад рік;

б) заниження бази оподаткування чи бази визначення оподаткованого обороту;

в) несвоєчасне подання податкової звітності до органів податкового контролю;

г) відсутність первинних документів, що підтверджують правомірність отримання пільг при розрахунку та сплаті податків.

_____________________________________________________________

Рекомендована література за темою

1. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квіт. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 18. — С. 3.

2. Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби: Закон України від 15 верес. 1995 р. (зі змінами і допов.) // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 40. — Ст. 297.

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1997. — Чис-
ло 23. — С. 5.

4. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19 жовт. 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 46. — Ст. 1977.

5. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 5 лют. 1998 р. (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 6. — Ст. 210.

6. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259.

7. Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів: Закон України від 22 груд. 1994 р. (зі змінами та допов. від 16.07.1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 2. — Ст. 10.

8. Про систему оподаткування: Закон України від 18 лют. 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 11 (Книга перша). — С. 13.

 

Зміст викладення лекторного матеріалу

 

1	Теоретичні основи та принципи організації контролю в Україні ………………………………………………………………………….2
	Контроль в системі Державного казначейства України, контроль Рахунковою палатою України, відомчий фінансовий контроль….30
	Державний контроль виконання кошторисів бюджетних установ………………………………………………………………..79
	Організація, планування, методи і техніка контрольно-ревізійної роботи ………………………………………………………………118
	контроль операцій з основними засобами та нематеріальними активами…………………………………………………………….137
	Контроль зберігання та використання матеріальних цінностей..152
	Контроль використання трудових ресурсів та операцій з оплати праці…………………………………………………………………168
	Контроль виробничої діяльності і правильності визначенні собівартості продукції……………………………………………..189
	Контроль відвантаження і реалізації продукції………………….207
	Контроль грошових коштів, розрахункових та кредитних операцій………………………………………………………….….232
	Перевірка правових основ діяльності, стану обліку та звітності, внутрішнього контролю, розрахунків з бюджетом ………….....272