Мікроекономічний рівень

Основними цілями є максимізація прибутку

Основними інструментами є

Розширення каналів збуту

Розширення виробництва в якості самостійної мети господарської діяльності

Вирішення проблеми стабільності ціни (враховуючи коливання валютних курсів)

Подолання інституційних перешкод

Підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності за допомогою міжнародного маркетингу.

Міжнародний рівень:

Цілі:

Стабільний розвиток

Інструменти

Система світової економіки

Міжнародні економічні інститути, які можна поділити на підрівні:

1 – міжнародні організації: міжнародні, регіональні, спеціалізовані.

2 – міжнародні режими: національні, дискримінаційні, преференційні.

 

 

8. Поняття платіжного балансу та його роль в системі макроекономічних показників в Україні

Зовнішньоторговельна діяльність країни враховується у вигляді платіжного балансу. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію із зовнішньоторговельних операцій господарських суб'єктів країни і закордону за певний період (як правило, за рік). Вартісне вираження платіжного балансу відбиває співвідношення між вартістю, отриманою країною, і вартістю, вивезеною за її межі.

Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.

Платіжний баланс має такі розділи:

• торговий баланс – фіксує всі торгові операції між країною і закордоном. Показує експортні доходи й імпортні витрати;

• баланс послуг – включає фрахт, виплату ліцензій, страхові, туристичні і брокерські послуги, чистий прибуток на інвестиції (відсотки і прибутки на закордонні активи господарських суб'єктів і громадян країни за відрахуванням прибутків іноземців на активи, якими вони володіють у даній країні);

• баланс переказів – фіксує безоплатні постачання товарів і допомоги у вигляді грошових переказів;

• баланс руху капіталу – фіксує купівлю/продаж активів (акції, облігації), тобто імпорт/експорт капіталу. Позитивне сальдо балансу руху капіталу означає притік капіталу, а негативне сальдо – відтік.

Країна повинна рухатись до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

• валютні інтервенції;

• обмеження зовнішньоекономічних зв'язків;

• зміна внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

• зміна валютного курсу.

Для утримання постійної рівноваги платіжного балансу треба підтримувати на незмінному рівні обсяг резервів. Якщо поточні диспропорції автономних угод не компенсуються операціями з резервами, вони коригуються ринковими силами, і часто – в напрямку скорочення обороту зовнішньої торгівлі. Додатне сальдо автономних угод нейтралізується підвищенням валютного курсу і скороченням чистого експорту переважно за рахунок зменшення експорту. Від'ємне сальдо автономних угод компенсується зниженням обмінного курсу та збільшенням чистого експорту, в тому числі – за рахунок скорочення імпорту.

9. Платіжний баланс України: особливості формування, стан та динаміка

Зовнішньоторговельна діяльність країни враховується у вигляді платіжного балансу. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію із зовнішньоторговельних операцій господарських суб'єктів країни і закордону за певний період (як правило, за рік). Вартісне вираження платіжного балансу відбиває співвідношення між вартістю, отриманою країною, і вартістю, вивезеною за її межі.

зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.

Платіжний баланс має такі розділи:

• торговий баланс – фіксує всі торгові операції між країною і закордоном. Показує експортні доходи й імпортні витрати;

• баланс послуг – включає фрахт, виплату ліцензій, страхові, туристичні і брокерські послуги, чистий прибуток на інвестиції (відсотки і прибутки на закордонні активи господарських суб'єктів і громадян країни за відрахуванням прибутків іноземців на активи, якими вони володіють у даній країні);

• баланс переказів – фіксує безоплатні постачання товарів і допомоги у вигляді грошових переказів;

• баланс руху капіталу – фіксує купівлю/продаж активів (акції, облігації), тобто імпорт/експорт капіталу. Позитивне сальдо балансу руху капіталу означає притік капіталу, а негативне сальдо – відтік.

Рахунок поточних операцій включає торговий баланс і баланси послуг і переказів. Дефіцит рахунку поточних операцій поповнюється за рахунок чистого притоку капіталу. На розмір рахунку поточних операцій впливає темп економічного росту країни – збільшення темпу економічного росту викликає дефіцит рахунку поточних операцій. Сальдо рахунку поточних платежів відбиває чистий експорт країни.

Сальдо платіжного балансу є сума сальдо поточних рахунків і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країні і веде до підвищення курсу національної валюти. Дефіцит/надлишок платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, отже, на пропозицію грошей. Відсутність впливу спостерігається тільки при змінному валютному курсі. Країна повинна рухатись до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

• валютні інтервенції;

• обмеження зовнішньоекономічних зв'язків;

• зміна внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

• зміна валютного курсу.

У 2010 році дефіцит поточного рахунку зріс до 2.9 млрд. дол. США, що становило 2.1% від

ВВП (у 2009 році – 1.7 млрд. дол. США, або 1.5% від ВВП). Збільшення дефіциту стало наслідком

погіршення стану зовнішньої торгівлі товарами, насамперед у ІІ половині року. Основними факторами цього було: 1) відновлення внутрішнього попиту та 2) зростання цін на енергоносії, що

знайшло відображення у випереджаючих темпах зростання імпорту товарів над експортом (35.4 і 29.0% відповідно). Сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій сформувалось додатним (7.9 млрд. дол. США) на відміну від від’ємного в 2009 році (12.0 млрд. дол. США). Цей профіцит було забезпечено: 1) достатньо високими обсягами припливу прямих іноземних інвестицій (5.8 млрд. дол. США); 2) борговими залученнями державного сектору (5.1 млрд. дол. США) та 3) реального сектору (3.4 млрд. дол. США).

Експорт. У 2010 році експорт товарів зріс на 29.2% порівняно з попереднім роком та становив

52.2 млрд. дол. США. Зростання відбувалося за рахунок як цінового фактору (на 18.1%), так і нарощування фізичних обсягів поставок (на 9.7%)1. Насамперед це пов’язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12.0% (після падіння на 10.7% у 2009 році)2.

Імпорт. У 2010 році в Україну було імпортовано товарів на загальну суму 60.9 млрд. дол. США, що на 36.2% більше, ніж у минулому році. У 2010 році енергетичний імпорт становив 19.6 млрд. дол. США, що на 39.7% більше, ніж у попередньому році. Насамперед це було зумовлено зростанням ціни: газу – на 23%, нафти – на 29%, хоча фізичні обсяги поставок нафти та нафтопродуктів також зростали достатньо суттєво. Зазначимо, що питома вага енергоносіїв у структурі товарного імпорту сягнула 32.4% у 2010 році, тоді як у 2007 році вона становила лише 23.7%.

 

10. Рахунок поточних операцій та особливості його формування в Україні

У закритій економіці вся вироблена продукція продається усередині країни і усі витрати ідуть на споживання (C), ін-вестиції (I) і державні витрати (G). У відкритій економіці частина продукції експортується і, отже, величина витрат нерезидентів на товари і послуги, вироблені усередині країни, має враховуватися при підрахунку виробленої продукції. У той же час сума внутрі-шніх витрат на споживання, інвестиції і державні витрати вклю-чає і витрати на товари і послуги, вироблені за рубежем, тобто витрати на імпорт. Для оцінки продукції, виробленої усередині країни, витрати на імпорт необхідно відняти.

Якщо визначити баланс поточних операцій (СА) як різницю між експортом (X) і імпортом (М), то основну тотожність націо-нальних рахунків можна представити в такому вигляді:

Y = С + I + G + СА,

де СА = Х – М.

Різниця між експортом і імпортом товарів і послуг визнача-ється іноді як чистий експорт (NX). Тоді тотожність набуває тако-го вигляду:

Y = С + I + G + NX,

де МХ = Х – М.

Дана форма запису основної тотожності національних рахун-ків є найбільш поширеною. Позитивна величина чистого експор-ту свідчить про те, що країна має позитивне сальдо балансу по-точних операцій, негативна величина чистого експорту означає, що баланс поточних операцій зводиться з дефіцитом.

Основна тотожність національних рахунків показує, чому чи-стий експорт є найважливішим показником стану економіки. Якщо права частина даної тотожності являє собою сукупні ви-трати на продукцію, вироблену усередині країни, то зміни в чис-тому експорті можуть викликати зміни в сукупному випуску і за-йнятості.

Основна тотожність національних рахунків показує також, як пов’язані між собою величина сукупного випуску, внутрішні ви-трати і чистий експорт. Зокрема,

NX = Y – (C + I + G).

Якщо величина випуску перевищує внутрішні витрати, країна експортує різницю: величина чистого експорту є позитивною. Якщо величина випуску знижується так, що не покриває внутрі-шніх витрат, країна імпортує різницю: величина чистого експор-ту стає негативною.

11. Підприємство як суб'єкт міжнародної економічної діяльності

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається Кодексом та іншими законами.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Підприємства, як і інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав, а також право на участь у міжнародних неурядових організаціях.

Підприємства та інші резиденти України можуть інвестувати майнові цінності за її межами з метою закріплення за філіалами, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдана Такі інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які віднесено до високоліквідних та стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

12. Критерії та показники відкритості економічної системи України

Відкрита економіка – національний господарський комплекс, який бере участь в системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Серед факторів відкритості економіки важливу роль відграє диверсифікованість галузевої структури господарства. Значна питома вага базових галузей призводить до меншої залученості такого господарства у міжнародний розподіл праці, якщо ж провідними галузями є, наприклад, машинобудування та хімічна промисловість, залученість до МРП зростає. Необхідно відзначити, що поняття відкритості поширюється не тільки на зовнішню торгівлю. Всього виділяють 3 ключових канали, що пов'язують національні економічні системи зі світовим господарством: Зовнішня торгівля, рух капіталу та взаємообмін національних валют. Для визначення відкритості через канал “рух капіталу” запроваджено показник “фінансової відкритості” економіки – це відношення припливу (імпорту) та відпливу (ексопрту) капіталу до ВВП.

Експерти запропонували показнк, що дає повне уявлення про міру відкритості національної економіки. Такий показник повинен охоплювати всі види зовнішньоекономічних зв'язків. Для цього треба визначити універсальний чисельник дробу: на їхню думку, таку роль може відігравати загальний обсяг надходжень або платежів країни. Будь-який економічний контакт країни з зовнішнім світом опосередковується переміщенням грошей через кордон. Для розрахунку сумарного обігу зовнішньоекономічних операцій пропонується використовувати всі статті базисного платіжного балансу, сумуючи вартість імпорту товарів та послуг, а також довгострокові зарубіжні інвестиції. Можна, навпаки, взяти сумарний приплив фінансових коштів до країни за аналогічними статтями,а можна використовувати і сумарний обіг,тобто суму платежів та надходжень,поділену навпіл. У економічно розвинених країн частка обігу товарів становить 60-68%,частка обігу послуг 6-12%, довгострокові інвестиції 15-30%.Іншим важливим напрямом виміру відкритості економіки є коефіціент еластичності зовнішньоторгівельного обігу відносно ВВП. Коефіціент еластичності дає оцінку тенденцій росту відкритості. При цьому, оскільки показник росту зовнішньоторгівельного обігу не відображає різноспрямованих зсувів у експорті та імпорті, окремо досліджуються коефіцієнти для експорту та імпорту. Якщо протягом тривалого часу значний експорт не доповнюється відповідним великим імпортом, що впливає на структуру господарства та економічне зрсотання країни, то це є проявом скоріше автаркічної тенденції. Значне переважання імпорту над експортом протягом тривалого часу також не завжди свідчить про відкритий характер економіки, так як це може бути досягнено завдяки кредитам, субвенціям, переведенню прибутку з-за кордону тощо.

13. Зовнішньоекономічна політика України

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

•утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

•забеспечення стабільності міжнародного становища України;

•збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її кордонів;

•включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

•захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

•поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

У своїй зовнішній політиці Україна спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів в міждержавних стосунках.

Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без ясно висловленої згоди цих держав, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до статуту ООН.

Згідно з вимогами міжнародного права, Україна здійснює неозброєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які завдають їй шкоду.

Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів збройної агресії проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на її териториальну цілістність та недоторканність державних кордонів або на виконання своїх міжнародних зобов’язань

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави – члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки

Під керивництвом Президента України практична реалізація зовнішньополітичної діяльності забеспечується Кабінетом Міністрів України і здійснюється Міністерством закордонних справ, іншими центральними огранами державної виконавчої влади на основі Конституції і законів України.

14. Цілі державної політики регулювання відкритої економіки

Цілі державної політики:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

4. Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Відкритою економікою можна називати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту. Відкрита економіка- це економіка, яка є антиподом автакратії (економіки, зорієнтованої у своєму розвитку лише на власні можливості), тобто економікою, що має зовнішній сектор. Внутрішньою властивістю відкритої економіки є цілісність національної економіки, її функціонування як єдиного економічного комплексу, інтегрованого завдяки наявності зовнішнього сектора у світовий ринок і світове господарство.

Найважливішими умовами відкритості економіки є:

1)сприятливий інвестиційний клімат, який заохочує іноземних інвесторів до роботи на внутрішньому ринку країни;

2)сприятливе тарифне і нетарифне державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності;

3)доступність внутрішнього ринку для іноземної робочої сили, систем технологій, інформації та управлінського досвіду.

 

15. Інститути та інструменти державної підтримки міжнародної економічної діяльності України

Структура інститутів, що управляють ЗЕД КабМін, Мін-во зовн торгівлі або зовнішньоек звязків, митні органи , ЦБ, Експ-імп банк, Цн стат управління, Мін-во іноз справ, податкові відомства. Мін-тво зовнї тор гівлі здійснює функції керівництва, регулювання та контролю у галузі зовн торгівлі, виробляє розпорядження і слідкує за їх виконанням усіма підвідомчими їй організаціями. Функції:1)Роробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами;2)Розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує торгові договори і угоди за уповноваженням свого уряду;3)Складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторгівельних планів, контролює їх виконання; 4)Контролює і регулює діяльність експортно-імпортних об єднань, торгових представництв за кордоном, займається питанням митної та вал-фін політики; 4)Видає експ та імпортні ліцензії, реєструє контракти, займається підготовкою і підбором кадрів тощо.

Торгові представництва країни в іноз державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовн торгівлі. Функції :1.Представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин цієї країни з країною перебування торгового представництва; 2.Регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;3.Здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;4.Вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв язки та кон юнктуру ринків країн перебування, подавати відповідну інформацію у Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство іноземних справ своєї країни, а також зовнішньоторговим та іншим зацікавленим організаціям своєї країни.

Торгові представництва є частиною посольства чи місії даної країни, вони безпосередньо підпорядковуються Мін-тву зовнї торгівлі.ЦБ відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінансовими інструментами, регулюванням курсу нац валюти. Експ-імп банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від імені уряду, кредутування зовнішньої торгівлі. Митні органи – це держ установа, що контролює експ-імп потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито та податки. Мін-во іноземних справ сприяє визначенню зовнішньопол орієнтирів і зовнішньоп забезпеченню зовнішньоек інтересів нац експортерів та імпортерів. Кабінет Міністрів координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоек діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття нац зовнішньоек стратегії, політики та законодавства головними органами держ влади країни.

16. Державна політика захисту галузей національного виробництва: цілі та методи

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі за своїм характером поділяються на тарифні – ті, що засновано на використанні митного тарифу, і нетарифні – всі інші методи. Нетарифні методи регулювання підрозділяються на кількісні методи і методи прихованого протекціонізму. Окремі інструменти торгової політики частіше застосовуються при необхідності або обмежити імпорт, або форсувати експорт.

Методи:

1.Тарифні. Інструменти: -митні тарифи -тарифна квота

2.Кількісні. Інструменти: -квотування –ліцензування -“добровільне обмеження експорту” 3.Приховані. Інструменти: -державні закупки -вимога про зміст місцевих компонентів -технічні бар’єри -податки і збори

4.Фінансові. Інструменти: -субсидії –кредитування -демпінг.

До найголовніших заходів державної політики захисту галузей нац вир-ва слід віднести заходи протекціонізму (П). П – це політика захисту внутр. ринку та нац товаровиробників від іноземної конкуренції шляхом застосування тариф та нетариф інструментів торговельної політики, а також патерналістських засобів впливу на розвиток ек-ки, окрем галузей або в-ва вцілому. Патерналізм – засоби підтримки нац в-ва – це цілеспрямований вплив на параметри ек діяльності з метою покращення показників ек розвитку, ↑ обсягів виробленої продукції, ↑ конкурентоспроможності нац в-ва.

До найбільш розповсюджених інструментів нетариф адміністративного рег-ня ЗЕД відносять ліцензії та квоти. Ліцензування та квотування імпорту/експорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме: - у випадку погіршення розрахункового балансу, ↑ зовнішньої заборг-ті країни; - у випадку порушення рівноваги окремих товарів на внутрішньому ринку; - у випадку необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортованою та вітчизняною продукцією; - у відповідь на дискримінаційні дії іноземних держав; - у відповідності з міжнар угодами.

Цілі протекціонізму:

- здійснення позитив впливу на нац в-во, що вирішує: проблеми зайнятості, ↑ НД, ВВП; - покращення умов формування плат балансу та ек кон”юнктури;

- забезпечення стабільності нац ек та ек безпеки шляхом недопущення інозем конкурентів до деяких ключових сфер соц-ек життя держави; - розв”язаня соц проблем.

17. Охарактеризуйте основні макроекономічні показники України за останній рік

В умовах пожвавлення світової економіки з початку 2010 року в Україні спостерігається поступове відновлення позитивної динаміки економічного зростання. На сьогоднішній день практично за всіма напрямками соціально-економічного, суспільного розвитку можна спостерігати достатньо неоднозначні тенденції - як позитивні, так і такі, вирішення яких потребує дуже серйозної роботи і об’єднаних зусиль. Даний період можна оцінити, переглянувши найважливіші макроекономічні показники.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. За даними Держкомстату у ІІ кварталі 2010 року проти відповідного періоду 2009 року зростання ВВП становило 6 відсотків (у І кварталі 2010 року – на 4,9 відсотка), що підтверджує факт просування економіки України уперед на шляху виходу з кризи. [2] За розрахунками Мінекономіки у І півріччі відбулось зростання ВВП на рівні 5,5%. За темпами росту ВВП Україна знаходиться у групі країн світу, в яких відбувається поступове відновлення економічного зростаня. В цілому за даними Євростату у ІІ кв. сезонно скоригований ВВП ЄС-27 порівняно з відповідним періодом 2009р., збільшився на 1,7%, а по відношенню до І кв. 2010р. – на 1%, що також свідчить про поступовий вихід із рецесії європейських країн, якому сприяла виважена економічна політика урядів.

У 2010 році реальний ВВП становив 1 трлн 85,935 млрд грн. ВВП на душу населення 6,4 тис дол. За 2010 г. інфляція становила 9,1%. .тобто збільшилася до 0,8% . Золотовалютні резерви НБУ склали в 2010 р. 30,9 млрд дол

Щодо динаміки розвитку різних галузей, а саме: промисловість, сільське господарство і сферу зовнішньої торгівлі.

Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві. Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому.

У жовтні 2010р. порівняно з відповідним місяцем попереднього року промислове виробництво збільшилось на 10,2%, за підсумками десяти місяців - на 10,7%. Збільшення випуску продукції спостерігалось за всіма основними видами промислової продукції.

Загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2009 роком скоротилося на 2,1%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – зросло на 0,1%, а в господарствах населення – скоротилося на 2,2%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах, за розрахунками, становив 150,3 млрд.грн.

Аналізуючи зовнішньоторговельний оборот України, слід відмітити, що обсяг експорту товарів та послуг України за січень-вересень 2010р. становив 44421,9 млн.дол. США, імпорту - 45505,4 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт збільшився на 29,3%, а імпорт - на 28,6%. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 1083,5 млн.дол. (за 9 місяців 2009р. - негативне 1020,2 млн.дол.). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 212 країн світу. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України складали мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, транспортні засоби та шляхове обладнання, продукти рослинного походження.

Найбільші експортні постачання здійснювалися до Російської Федерації - 24,1% від загального обсягу експорту, Туреччини - 6,4%, Італії - 3,8%, Німеччини, Білорусії та Індії - по 3,4%, і до Польщі - 3%.

Збільшився експорт товарів до всіх основних країн-партнерів: Туреччини - на 66% (за рахунок збільшення постачань кам'яного вугілля, чорних металів і добрив), Російської Федерації - на 56,3%, Індії - на 53,1%, Польщі - на 36,5%, Білорусії - на 29,1%, Германії - на 27,6%, Італії - на 17,1%.

Імпорт з країн СНД становив 46,3% від загального обсягу, Європи - 31,3% (у т.ч. з країн Європейського союзу - 29,3%), Азії - 15,6%, Америки - 4,1%, Африки - 2,1%, Австралії й Океанії - 0,5%.

У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювалися з Російської Федерації - 39,7%, Китаю - 7,6%, Німеччини - 6,9%, Польщі - 3,9%, Білорусії - 3%, Італії - 2,8%, Азербайджану - 2,6%.

До України надійшло іноземної давальницької сировини на 249,4 млн. дол. (збільшення на 46,5% проти січня-лютого 2009 р.). Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 482,8 млн. дол. (на 52,5% більше, ніж у січні-лютому 2009 р.).

Державна заборгованість України характеризується наступними тенденціями. Так, за січень-жовтень 2010 року сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 87,4 млрд. грн. (27,50%), досягши 405,3 млрд. грн. ($51,2 млрд.). Про це повідомляє Міністерство фінансів України. За даними Мінфіну, переважно збільшення боргу відбулося за рахунок перевищення надходження коштів від випуску облігацій внутрішньої державної позики над погашенням державного внутрішнього боргу, внаслідок отримання першого траншу кредиту МВФ в обсязі 1,25 млрд. СПЗ і випуску ОВДП в обсязі $2 млрд. [

Індекс споживчих цін у жовтні 2010р. становив 100,5%, з початку року - 107,9%; індекс цін виробників промислової продукції - відповідно 102,4% та 118,0%.

18. Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації української економіки

Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері співробітництва.

В інтеграційні, або обмінні процеси втягує-ся все більша кількість країн, територій, віддалених материків. Все це веде до необхідності поглиблення спеціалізації окремих країн, до розширення кількості галузей міжнародної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою конкнкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК — основні поставщики нафти на світовий ринок 60% світових поставок).

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу.Для України на сучасному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови —в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан -в 1,6 раза і т. д.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, ТаджІ кистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має вели, від'ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекони мічні зв'язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту; Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки.

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньо-економічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економіч-і простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень зди про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та тимчасової угоди про торгівлю. Основними пріоритетами мають стати:

• трансформація політичного визначення України як держави грехідною економікою до юридичного закріплення її статусу в конодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-їномічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференцій;

• розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на європейські ринки;

• підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

Членство України у СОТ має сприяти розвитку міжнародної торгівлі, зокрема:

полегшити доступ українських товарів практично на всі світові ринки;

покращити структуру українського експорту на користь продукції з високими ступенем обробки;

забезпечити справедливе вирішення спорів

та дієвий механізм захисту інтересів національних виробників на світових ринках.

Вступ до СОТ створює значні можливості, які принесуть Україні кращий доступ до світових ринків, поліпшать конкуренцію, розширять споживчий асортимент та полегшать доступ до іноземних технологій. Це має призвести до пришвидшення економічного зростання та збільшення переваг для споживачів. Однак для того, щоб отримати якнайбільше вигод від вступу до СОТ, Україні слід реалізувати ряд регуляторних реформ.

Ключовим фактором успіху є конкурентоспроможність українського бізнесу на світовій арені. Але якщо Україна найближчим часом не змінить власне законодавство, національні виробники працюватимуть у дискримінаційному по відношенню до іноземних регуляторному середовищі.

19. Україна в системі рейтингових оцінок національної конкурентоспроможності країн

Міжнародна конкурентоспроможність країни – це здатність країни створити таке національне бізнес середовище за умов вільного справедливого ринку, в якому вітчизняні товаровиробники можуть постійно розвивати свої конкурентні переваги, займати й утворювати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку, завдяки потужному економічному потенціалу, що забезпечує економічне зростання економіки на інноваційній основі, розвинутій системі ринкових відносин, володінню значним інтелектуальними капіталом та інвестиційними ресурсами, гнучким реагування на зміну світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікацією виробництва, максимально відстоюючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

Для оцінки конкурентоспроможності національної економіки застосовують кількісні (hard data) та якісні (survey data) (експертні та соціологічні) методи. Кількісні — базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників.

Серед найбільш відомих центрів по вивченню конкурентноздатності країн виділяються: Інститут стратегії й конкурентноздатності при Гарвардському університеті (США), Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD) (Лозанна, Швейцарія), Світовий економічний форум (Давос, Швейцарія). Україна зайняла 89-е місце проти торішнього 82-го у світовому рейтингу конкурентоспроможності країн, який розраховується Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ), свідчать дані Глобального огляду конкурентоспроможності (Global Competitiveness Report) за 2010-2011 рр.

Найбільш конкурентоздатною країною світу знов стала Швейцарія, випередивши за цим показником Швецію (2-е місце), Сінгапур (3-і), а також США, які опустилися з торішнього 2-го на 4-е місце через макроекономічні дисбаланси, ослаблення приватних і державних інститутів, побоювань з приводу стану фінансових ринків.

Індекс легкості ведення бізнесу

Бізнес 2011 Рейтинг	Бізнес 2010	Зміна рейтингу
		+2
Рейтинги за категоріями	DB 2011 Рейтинг	DB 2010 Рейтинг
Реєстрація підприємств
Отримання дозволів на будівництво
Реєстрація власності
Кредитування
Захист інвесторів
Оподаткування
Міжнародна торгівля
Забезп виконання контрактів
Ліквідація підприємств

Американська дослідницька організація Heritage Foundation та газета «Wall Street Journal» опублікували Індекс економічної свободи в світі. Україна посіла в ньому 164-те місце, опустившись порівняно з минулим роком на дві сходинки. За цим показником Україна є на останньому місці в Європі.

Загалом автори звіту «Індекс економічної свободи - 2011» доходять висновку, що основними причинами зниження рейтингу України є неефективність державних видатків і корупція. У звіті чітко вказано, що «державна компанія «Нафтогаз України» є тягарем для фіскального балансу і небезпекою для загальної стабільності.

Україна демонструє незначну тенденцію до покращення рівня корупції в державі. Про це свідчить Індекс сприйняття корупції, який складається організацією Transparency International.

Корупція залишається дуже серйозною проблемою для України. Українська влада спрямовує зусилля на подолання загрозливого для безпеки держави та її громадян явища, проте показник 2,4 проти минулорічного 2,2 (з 10-ти можливих балів) дуже далекий від бажаного результату.

Загальний індекс глобалізації Україна – 68,15 – №46 з 208.

№1 – Бельгія; №2 – Австрія; №3 – Нідерланди.

Індекс економічної глобалізації – 64,6 –№70 з 208.

№1 – Сігнапур; №2 – Ірландія; №3 – Люксембург.

Індекс соціальної глобалізації – 60,51 – №64 з 208.

№1 – Швейцарія; №2 – Австрія; №3 – Канада.

Індекс політичної глобалізації – 85,5 – № 41 з 208.

№1 – Франція; №2 – Італія; №3 – Бельгія.

20. Особливості формування моделі стратегії національної безпеки України

Останніми роками зростає нестабільність у сфері безпеки на глобальному, регіональному та національному рівнях, що зумовлюється триваючими воєнними конфліктами, дефіцитом енергоресурсів, світовою фінансово-економічною кризою тощо. Загострюється міжнародна конкуренція. Посилюється негативний вплив глобального потепління, забруднення навколишнього середовища, нестачі питної води та продуктів харчування. Зростають загрози міжнародного тероризму, незаконної міграції, неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження, торгівлі наркотиками та людьми. Поглиблюється розрив у розвитку країн “золотого мільярда” та інших. Згадані виклики і процеси загрожують і національним інтересам України. Крім того, в нашій державі є ще одна особливість. Нині серед загроз національній безпеці більшою мірою загострилися внутрішні, ніж зовнішні. Специфічними також є їхній склад, взаємозв’язки, джерела та причини виникнення. Найнебезпечнішими серед внутрішніх загроз вважаються політичні, економічні, соціальні, інформаційні, екологічні. Зазначене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованої державної політики національної безпеки, спрямованої на захист життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави; пошуку та використання нових підходів і принципів до її формування та реалізації. Йдеться насамперед про розробку відповідної теорії, концепцій, стратегій, категорійно-понятійного апарату, а також про класифікатори, методи, методики, моделі та механізми державного управління національною безпекою. Особливостями формування та реалізації державної політики в цій сфері є складність процесів,що тут відбуваються, їхня велика динаміка, а також імовірність появи нових загроз. Для зменшення їхнього негативного впливу та усунення наслідків в Україні створюється система забезпечення національної безпеки (СЗНБ), ефективне функціонування якої неможливе без проведення системних досліджень, зокрема і щодо застосування стратегічного планування у сфері державного управління національною безпекою. Дослідженню і розвитку загальної теорії та проблемам практики формування й реалізації державної політики, механізмів державного управління, у тому числі стратегічного, приділялась значна увага у працях багатьох відомих українських і зарубіжних учених.

Однак проблеми стосовно врахування особливостей стратегічного планування у сфері державного управління національною безпекою в умовах трансформаційних процесів, динамічних змін ситуації навколо України, мінливого та комплексного впливу загроз, залишаються невирішеними. Значна специфіка та складність процесів у сфері національної безпеки, обмежені можливості застосування традиційних підходів до формування ефективної державної політики й державного управління в цій сфері, невідпрацьованість методології стратегічного планування, що враховує особливості трансформаційних процесів, пов’язаних з національною безпекою, - все це зумовлює актуальність дослідження проблем державного стратегічного планування.

Враховуючи ці аспекти, а також різні умови функціонування СЗНБ, постала необхідність вироблення та впровадження методології дослідження, яка б об’єднувала сильні сторони існуючих підходів; зберігала переваги управління в обчислювальних експериментах; врахувала обмеження, можливості, передумови, притаманні державному управлінню національною безпекою; давала можливість прогнозувати розвиток сценаріїв на основі евристичних методів, здійснювати адаптивне управління процесами формування та реалізації стратегічного планування для довільних умов невизначеності; запроваджувала системний аналіз результатів формування і реалізації стратегічного планування; передбачала застосування комплексних механізмів антикризового стратегічного планування та управління у сфері національної безпеки.

Державна політика й державне управління захистом національних інтересів не повною мірою відповідають геополітичній ситуації навколо України та динаміці загроз, що виникають. Так, в Україні не сформований загальнодержавний механізм стратегічного і значною мірою оборонного планування, відсутні їхній чіткий взаємозв’язок та узгодження з процесами стратегічного планування соціально-економічної та інших сфер суспільства і держави. Водночас наявність таких механізмів, адаптованих до відповідних процедур міжнародних структур безпеки, та їхнє практичне впровадження є однією з основних вимог вступу України до європейських та євроатлантичних структур безпеки.

 

21. Зовнішньополітична сфера та економічна сфера державної політик

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної політики України з метою:

-створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

-запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

-забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;

-сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

-участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

-участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;

-адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і на субрегіональних напрямах. Інтереси України як морської держави вимагають надання пріоритетного значення активізації її участі у Чорноморському економічному співробітництві та Дунайській комісії, поступового налагодження широких контактів на Середземноморському напрямі.

Україна дотримуватиметься курсу на включення в співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме до підтримання контактів з Вишеградською групою, Північною Радою та Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво у межах Карпатського єврорегіону. Важливою перспективою реалізації національних інтересів України є активний розвиток як двосторонніх, так і багатосторонніх відносин з державами Чорноморсько-Балтійської зони. Перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації.

Загрози національним інтересам і національній безпеці України у зовнішньополітичній сфері:

-посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

-спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

-воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

у науково-технологічній сфері:

-наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

-відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України.

22. Актуальні проблеми економічної безпеки України

Завдяки створенню на попередньому етапі базових засад незалежності і державності України, утвердженню її як повноправного суб'єкта світового співтовариства, внормуванню відносин з сусідніми державами можливості загрози нашій державності зміщуються зараз у площину економічної безпеки.

Відповідно підпорядкування діяльності органів державної влади всіх рівнів політиці захисту національних економічних інтересів України залишатиметься і надалі основою діяльності Президента України.

Ключовими завданнями забезпечення економічної безпеки мають стати:

1.Остаточне подолання наслідків десятирічної кризи, досягнення реального економічного зростання та його підпорядкування завданням соціального розвитку держави.

2.Суттєве посилення фінансової безпеки України, першочергове зміцнення фінансового потенціалу реального сектора економіки, суб'єктів господарювання, домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, надійної внутрішньої та зовнішньої захищеності національної валюти, інтересів вкладників, фінансового ринку, здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, максимальне поліпшення інвестиційного клімату.

3.Створення надійних гарантій технологічної та техногенної безпеки, оновлення виробничого обладнання, рівень зношеності якого наближається до критичного, забезпечення безаварійної роботи на об'єктах підвищеної небезпеки, вирішення питань щодо утилізації небезпечних відходів, впровадження новітніх технологій їх переробки.

4.Посилення енергетичної безпеки, здійснення активної державної політики енергозбереження та розвитку власного енергопотенціалу, диверсифікація ринків і створення умов для реальної конкуренції у сфері енергопостачання.

5.Вирішення всього комплексу проблем, від яких залежить продовольча безпека держави, недопущення експансії неякісних імпортних продуктів та продовольчих товарів, які може випускати у необхідних обсягах національний агропромисловий комплекс.

6.Здійснення на національному, регіональному та об'єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчо-правової бази, застосування економічних інструментів (поетапного запровадження платного природокористування) для відтворення та раціонального використання природних ресурсів.

У зв'язку з цим перед Урядом ставляться завдання:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшення екологічного стану річок України, зокрема, басейну р. Дніпро та якості питної води;

- стабілізації та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону;

- будівництва нових та реконструкції діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

- підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебезпечних регіонах;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвитку природно-заповідної справи.

7.Реалізація інформаційної безпеки держави, протидія дезінформації про соціально-економічний і політичний стан держави.

8.Задоволення матеріально-технічних потреб Збройних Сил держави на рівні раціональної оборонної достатності.

9.Посилення інтеграційних процесів, вирішення завдань щодо більш широкого входження України у світовий економічний простір, освоєння нових зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції, активний захист інтересів національного капіталу та товаровиробників. Йдеться про реалізацію такої зовнішньоекономічної політики, яка дозволила б Україні посісти гідне місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, сприяла реалізації її потенціалу.

23. Аналітична оцінка людського потенціалу в Україні та країнах світу

Людський потенціал є соціально-економічною категорією, зміст якої розкривається у емерджентному прояві якісних і кількісних біологічних, фізіологічних, духовних, моральних, творчих, соціальних, економічних та інтелектуальних властивостей індивіда, соціальних груп або населення країни, які лише за умови їх ефективного використання забезпечують його розширене відтворення.

Відтворення людського потенціалу може розглядатися з точки зору відтворення його кількісної та якісної складових. Це обумовлюється тим, що досягнення високих темпів економічного розвитку регіонів України потребує розширеного відтворення людського потенціалу. За умов депопуляції населення це стає можливим лише за рахунок прискореного відтворення його якісної складової, яка включає показники рівня освіти, культури, здоров’я, кваліфікаційно-професійного складу робочої сили та їх розподілу по галузях економіки, трудової активності, соціальної активності тощо.

Провідною умовою при оцінці особливостей використання людського потенціалу в період трансформації регіональних соціально-економічних систем є врахування таких чинників як: незбалансованість ринку праці і галузевої інфраструктури, темпи інституційних перетворень, недосконалість нормативно-правової бази, що регулює процеси на ринку праці і призводить до відсутності продуктивної зайнятості населення та високого рівня безробіття. Розширене відтворення людського потенціалу стає можливим за умов зростання життєвого рівня населення, а саме таких показників як: структура доходів і витрат, величина середньої і мінімальної заробітної плати, заборгованість по заробітній платі, підвищення прожиткового мінімуму, розмірів пенсій та державної допомоги.

ООН розпочала ще 20 років тому дослідження з так званого Індексу людського розвитку, за яким національний розвиток варто оцінювати не лише за національним доходом, а й, наприклад, за рівнем тривалості життя та за рівнем грамотності.

За 20 років автори Доповіді про розвиток людства в ООН удосконалили свої підходи і оцінки щодо можливостей потенціалу людського розвитку кожної з майже 200 досліджених країн чи територій світу.

У цьому документі ООН порівнюється вже три індекси розвитку людства – Індекс людського розвитку, Індекс гендерної нерівності та Багатомірний індекс бідності. За цими показниками основні країни світу поділені на чотири групи – з дуже високим рівнем людського розвитку, високим, середнім і низьким.

Україна, за даними доповіді ООН 2010 року, на 69-му місці.

До країн першої групи з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу належать такі держави, як Норвегія, Австралія, Нова Зеландія (це перша трійка) і аж до 42-ї – Барбадосу. Серед сусідів України у групі держав із високим рівнем розвитку людського потенціалу Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Естонія, Греція.

У цій групі середня тривалість життя коливається від 78 до 83 років, рівень ВВП на душу населення – від 17 до понад 80 тисяч доларів, тривалість навчання – від 13 до 20 років.

Україна виграє лише завдяки традиційному рівню освіти

До 43 країн другої групи з високим рівнем розвитку людського потенціалу належить Україна, яка має середню тривалість життя на рівні 68 років, тривалість освіти – 11 років і понад 6 тисяч доларів ВВП на душу населення.

Середня тривалість життя в Україні на рівні 68 років, тривалість освіти – 11 років і понад 6 тисяч доларів ВВП на душу населення. Україна у цій групі перебуває навіть нижче від Білорусі (61 місце), Росії (65 місце), Казахстану (66 місце), Азербайджану (67 місце). Хоча, для прикладу, сусідня Молдова взагалі перебуває у нижній групі – із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

Директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова каже, що Індекс людського розвитку в Україні складав донедавна 0,796, і це було добре. Лібанова також наголошує, що Україна перебуває десь у середині країн з високим рівнем Індексу людського розвитку лише за рахунок традиційно високого рівня освіти, бо за іншими показниками вона значно поступається європейським країнам.

За даними нинішньої доповіді ООН, цей показник в Україні знизився у 2009 році до рівня 0,710. Тобто, за останні 5 років Україна втратила свої позиції у цьому рейтингу ООН. На це вплинули такі індекси, як нерівності і бідності, та й середнього рівня тривалості життя, котрий в українців чи не найнижчий у Європі.

24. Сучасні форми залучення трудових ресурсів в МЕД

Міжнародний, або світовий, ринок праці — це система відно­син, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які склалися через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили по країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Основними тенденціями розвитку міжнародного ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних трудових норм тощо.

Форми залучення робочої сили досить різноманітні.

Велике значення сьогодні має пропаганда переваг підприємства на міжнародному рівні:

у виробничій сфері (умови праці, рівень заробітної плати, рівень новітнього технічного оснащення);

у соціальній (можливості професійно-кваліфікаційного просування, вдосконалення навичок а знань, здобуття нової практики і майстерності у використанні нових технологій, соціальне страхування, медичне страхування);

у невиробничій (можливість користування дитячими садками, базами відпочинку, одержання житла, тощо).

Разом із розповсюдженням засобів зв’язку та комунікацій суттєво розширилися форми залучення іноземних трудових ресурсів. Окрім використання державних центрів зайнятості та бірж праці, які б співпрацювали між собою на міжнародному рівні залучаючи іноземні трудові ресурси при виникненні потреби у кваліфікованих кадрах чи робочій силі, пропозиція якої на національному ринку досить мала, стало можливим використання:

- комерційних, в тому числі міжнародних підприємств та організацій по працевлаштуванню,

- контрактів іноземних компаній з навчальними закладами національного рівня щодо працевлаштування в їхній компанії після закінчення навчання

- міжнародних ярмарків вакансій та семінарів про компанію та перспективи працевлаштування закордоном

- приватних фірм та агентств з набору персоналу

- інтернет мережі для розміщення вакансій на власних сайтах іноземних компаній

- інтернет мережі для розсилки пропонованих вакансій через інтернет пошту

- міжнародних телевізійних каналів та міжнародної преси для розміщення оголошень

- проведення вебінарів через мережу інтернет з метою ознайомлення з можливостями отримання робочого місця в певних іноземних компаніях, а також інформування про вимоги до кандидатів через Скайп.

- створення і розміщення інформації про вакансії в соціальних мережах (н-д: LinkedIn)

Також останнім часом все частіше застосовується лізинг – залучення працівників на тимчасові роботи на договірній основі з іншими міжнародними організаціями.

25. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні

Міграційні процеси останніх років характеризуються не тільки зростанням масштабів, а й формуванням нових явищ, яких не було в недалекому минулому. Так, донедавна можна було чітко відмежувати країни, які приймають робочу силу від країн, які її постачають. У сучасних умовах все більша кількість країн втягується у процес одночасної еміграції / імміграції населення.

Регулювання міграції робочої сили дуже складний процес. Його удосконалення і розвиток відбуваються протягом великого терміну часу. Складнощі міграційних процесів спонукають до постійного прогнозування цього ринку.

В процесі регулювання міжнародної міграції задіяні уряди держав та специфічні міжнародні організації. Розглянемо рівні регулювання. Міжнародна практика регулювання міжнародної міграції робочої сили включає наступні рівні:

• національний — сукупність заходів окремої держави щодо здійснення міграційної політики у своїй країні;

• міжнародний — система заходів міжнародних організацій щодо здійснення регулювання ММРС;

• інтеграційний — методи, які застосовуються країнами-учасницями інтеграції щодо регулювання ММРС в рамках інтеграційного об´єднання.

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. В Україні державна міграційна політика тільки формується. Вона базується на основоположних державних нормативно-пра­вових документах і міжнародних правових актах, таких як Закони України «Про громадянство України», «Про правовий статус іно­земців», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про біженців», «Про зайнятість населення», «Про під­приємництво», «Про адміністративні правопорушення»; «Про рати­фікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»; Угода між урядом Росії і України про співробітництво прикордонних областей, двосторонні угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своєї країни; Міжнародна Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей.

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про іноземних робітників в Україні» регулює відносини, які виникають у процесі використання в Україні іноземної робочої сили.

Постанова КМУ №322 від 8 травня 2009р затверджує Порядок видачі, продовження терміну дії і анулювання дозволів на використання праці іноземців і осіб без громадянства.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 2 червня 2003 року всього в нашу країну можуть в´їхати майже 24 тис. іноземних громадян (23980). З цієї кількості 11 тис. 200 чоловік є квотою для близької родини (брати, сестри, онуки, бабусі, дідусі) громадян України. 10 тис. іноземців мають право на візу, якщо вони є батьками іммігранта, квота для біженців становить 1400.

Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами міграції населення, є Міжнародна організація з питань міграції (МОМ).

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові включають адміністративні і економічні методи:

— законодавство про юридичний, політичний і професійний статуси іммігрантів;

— національні служби іммігрантів, які проводять:

• контроль за в´їздом іммігрантів до країни;

• видають дозвіл на в´їзд на роботу;

• видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;\

— міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи включають:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули:

• надання роботи;

• порівняно високий рівень заробітної плати;

• житлові умови;

• отримання кваліфікації й освіти;

• медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видання ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

Важливою формою регулювання міграції з боку держави є встановлення кількісних квот на в´їзд іммігрантів до країни. Сенс кількісних обмежень полягає в тому, що з їх допомогою забезпечується поступовість напливу іммігрантів до країни, виключається їх безконтрольний в´їзд, а отже, зводяться до мінімуму можливі негативні зовнішні ефекти.

Крім того, у межах встановленої квоти, країни, які приймають робочу силу, діють вибірково, відбираючи іммігрантів для допуску в країну. Перевага надається мігрантам, які володіють значним людським і фінансовим капіталом.

 

26. Наслідки міжнародної міграції людських ресурсів на ринку праці України

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн-експортерів, так і країн-імпортерів робочої сили.

Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:

1) країна-експортер залишається без активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10 % національного доходу);

2) постійна о