Динаміка експорту-імпорту науково-технічних послуг в Україні

	Частка послуг в експ (%)	Частка послуг в імп (%)	Коефіцієнт покриття Е/І
2009 р. у т. ч:	1,28	1,95	2,23
Європа	0,23	0,56	1,4
США	0,11	0,58	0,62
2010 р. у т ч :	1,34	3,14	1,31
Європа	0,23	1,17	0,6
США	0,1	0,65	0,49

 

Обсяги реалізованої високотехнологічної продукції в Україні у 2009 році

(млн. дол. США)* ПОДИВИТИСЯ ПО ТОРГіВЕЛЬНОМУ БАЛАНСУ

Фармацевтичне виробництво 361,6

Продукція космічної промисловості 233,9

Продукція авіаційної промисловості 440,6

Медичні, точні та оптичні інструменти 531,1

Комунікаційне устаткування 151,4

Офісне та комп'ютерне обладнання 61,0

Всього 1779,6

 

41. Регулювання міжнародних ринків інтелектуальної власності

Див. пит. 36

Регулювання відносин, пов'язаних з питаннями інтелектуальної власності в міжнародному праві, має тривалу історію. Протягом багатьох років держави робили спроби захистити інтелектуальну власність своїх громадян і підприємств на території інших країн. Спільно виробляли міжнародно-правовий механізм універсального захисту правовласників від несанкціонованого і несумлінного використовування результатів інтелектуальної діяльності.

Активізація міжнародної співпраці в цьому питанні була реалізована в ухваленні угоди ТРІПС у рамках СОТ - міжнародної організації, в ході діяльності якої було вироблено найефективніший міжнародно-правовий механізм з протидії порушенням у сфері правової охорони інтелектуальної власності, заснований на систематизації та вдосконаленні всіх попередніх досягнень, закріплених в укладених раніше міжнародних угодах.

На сьогоднішній день у міжнародному праві (йдеться про договір TRіPs, 1993 і Всесвітній Договір про Авторське Право (WCT), 1996; DMA15, 1998) чітко зафіксовано лише “пропрієтарне” розуміння інтелектуальної власності. Норми TRіPs та ВОІВ здебільшого спрямовані на захист майнових прав авторів інтелектуальних здобутків з позиції їх “пропрієтарного” тлумачення, і саме на це спрямовано також міри захисту, передбачені даними міжурядовими угодами. Тому нинішня боротьба з неліцензійною (контрафактною) продукцією являє собою застосування адекватних заходів для охорони лише одного типу інтелектуальної власності - “пропрієтарної”.

Вільна ж інтелектуальна власність (ліцензії “Сopyleft” та похідні) фактично знаходиться за межам дії згаданих норм за визначенням, оскільки ліцензії copyleft спрямовані на захист лише немайнових прав16 на відміну від пропрієтарних ліцензій copyrіgt (або ж, у деяких випадках, патентів) з їхньою спрямованістю на захист всіх можливих прав, і особливо майнових. Внаслідок цього застосування до продуктів copyleft пропрієтарних заходів охорони інтелектуальної власності є абсолютно неадекватним, що широко підтверджує як міжнародна, так і власне-українська практика.

Вимоги TRіPs, таким чином, у жодний спосіб не обмежують розвиток державами, які підписали цю угоду, вільних типів інтелектуальної власності, оскільки дана сфера перебуває поза межами регулювання TRіPs. Відповідно, ніякі законопроекти, спрямовані на захист або розблокування Вільних (Відкритих) моделей інтелектуальної власності – жодним чином не можуть суперечити TRіPs та іншим подібним угодам. Адже вони не суперечать уже прийнятим договорам і специфікаціям, а “надбудовують” їх додатковими угодами, що стосуються “нових” типів інтелектуальної власності.

Не буде помилкою сказати, що угода TrіPs та інші подібні угоди складають відносно старий, індустріальний прошарок авторського і патентного права – в той час як нові норми, які адекватно відповідають Вільній (Відкритій) інтелектуальній власності та новітнім інформаційним феноменам – повинні скласти в цьому розділі права новий, постіндустріальний шар.

Міжнародні договори до яких приєдналась Україна: Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);

Римська конвенція 1961 р.; Женевська конвенція 1974 р. Договір ВОІВ про авторське право;

Паризька конвенція, Стокгольмський акт; Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

Договір про патентне право 2000 р.; Мадридська угода 1891 р.; Мадридський протокол 1989 р.; Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.; Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин; Будапештський договір 1977 р.

 

42. Місце міжнародних технологічних послуг в структурі міжнародних послуг України

Див питання 40

За I квартал 2011 року обсяг експорту послуг становив 3185,2 млн.дол. США і збільшився по відношенню до I кварталу 2010 р. на 19,2%, обсяг імпорту — 1253 млн.дол. і зріс на 12%.
Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами склало 1932,2 млн.дол. (За I квартал 2010р .- 1553,2 млн.дол)

Зовнішньоторговельні операції послугами проводилися з партнерами 197 країн світу. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту складали транспортні (69,8%), різні ділові, професійні та технічні (13,7%) послуги.

У порівнянні з I кварталом 2010 р. експорт послуг зріс на 513 млн. дол, в т.ч.за рахунок збільшення об‘ємів різних ділових, професійних і технічних послуг — на 115,5 млн.дол. (На 36%), послуг залізничного — на 107,6 млн.дол. (На 33,6%) і трубопровідного транспорту — на 87 млн.дол. (На 9,1%), послуг з ремонту — на 73,7 млн.дол. (У 2,3 рази), повітряного транспорту — на 64,9 млн.дол.(На 27,5%), допоміжних транспортних послуг — на 13,7 млн.дол. (На 15,8%). Одночасно зменшилися обсяги експорту послуг зв’язку — на 7,8 млн.дол. (На 11%).

Обсяги експорту до країн СНД становили 33,6%, від загального обсягу експорту, Азії - 28,8%, Європи - 25,6% (у т.ч. до країн Європейського союзу -22,8%), Африки - 7,4%, Америки - 4,4%, Австралії і Океанії - 0,1%. У 2011 році приріст імпорту товарів та послуг прогнозується на рівні 11,4 відсотка (за методологією платіжного балансу), експорту - 10,3 відсотка. Зростанню експорту сприятиме подальша лібералізація торгової політики та використання переваг від членства України у СОТ через зменшення антидемпінгових розслідувань і полегшення вирішення спірних питань. Водночас зовнішньоекономічна кон'юнктура очікується сприятливою: зростатиме зовнішній попит на товари національного виробництва, помірними темпами збільшуватимуться ціни на світових товарних ринках.

 

43. Участь України в сучасних проектах МНТС

України сьогодні – це близько 700 науково-дослідних інститутів (НДІ), конструкторських бюро (КБ) і заводів, які охоплюють практично всі напрямки досліджень, розробки технологій і організації виробництва сучасних видів озброєнь та військової техніки. В Україні досить розвинуті радіоелектронна, ракетно-космічна, авіаційна, танкова, суднобудівна та деякі інші підгалузі машинобудування. Від СРСР Україна отримала майже третину космічного потенціалу. Тільки до ракето- і супутникобудування безпосередньо залучено понад 140 підприємств та інститутів з 200 тисячами працівників.

Одним із найголовніших видів комерційних науково-технічних зв’язків у міжнародному масштабі вважаються великі міжнародні науково-технічні програми, через які реалізуються новітні науково-технічні ідеї. Участь України в таких програмах – важливий крок на шляху до інтеграції в світове господарство.

Міжнародні науково-технічні програми, в яких бере участь Україна:

1) „Морський старт” ( „Sea Launch”)

Найбільш успішним досягненням України можна вважвти участь Конструкторського бюро (КБ) “Південне” у Міжнародному проекті “Sea Launch” (“Морський старт”). Міжнародний проект “Sea Launch” було створено в 1995 році для виробництва та експлуатації ракетно-космічного комплексу морського базування. До складу спільного підприємства ввійшли американська компанія “Boeing”, (40% власності), норвезька судобудівна компанія “Kyaerner” (20%), російська ракетно-космічна компанія “Енергія” (25%).

„ЕВРИКА” EURECA – European Research Coordination Agency – це інформаційна мережа, що охоплює всю Європу і націлена на здійснення конкурентоспроможних на світовому ринку розробок та досліджень (R&D) невійськового призначення у галузях інформаційних технологій, медицини та біотехнологій, зв’язку, екології, енергетики, нових матеріалів, транспорту, робототехніки та виробничої автоматизації, лазерних технологій. EURECA є однією із програм, які сприяють інтеграції України в Європейське співтовариство.

Програма EURECA фактично є каталізатором європейських інновацій. Мета програми – створення та підтримка умов для ефективного міжнародного інноваційного співробітництва, а також сприяння встановленню контактів у сфері наукових досліджень та дослідницько конструкторських розробок, які мають за кінцеву мету комерціалізацією отриманих результатів.

Учасники програми. Учасниками програми EURECA є 35 держав та Європейський Союз.

„Global Star” Інший не менш прибутковий та стратегічно важливий для України міжнародний проект “Global Star”, в якому беруть участь Україна, Росія, США та Італія. За проектом передбачено виведення на орбіту українськими “Зенітами” 36 з 48 супутників зв’язку. Перевагу надано саме українському ракетоносію за його унікальні якості – ракетоносій “Зеніт” може виводити на навколоземну орбіту до 12 супутників. Система “Global Star” – це прорив в області зв’язку. Поки що існує лише одна глобальна система супутникового зв’язку INMARSAT. Послуги її занадто дорогі: термінал коштує близько $10 тис.

Україна може залучатись до співпраці в рамках Наукової програми НАТО за будь-якими підпрограмами та використовувати будь-які механізми: чи це участь поряд з країнами-членами НАТО за традиційними механізмами підтримки чи це спільні дослідження за представленими Україною пріоритетними напрямками співробітництва. У будь-якому випадку ця співпраця є унікальною - це важливий механізм залучення України до загальноєвропейських інтеграційних процесів.

 

44. Роль інжинірингу у підвищенні ефективності МЕД України

Інжиніринг (англ. ingineering, від лат. іngenium — винахідливість) — це комплекс інженерно-консультаційних послуг, які пов’язані зі створенням об’єктів промисловості та сільського господарства, а також забезпеченням діяльності підприємств за широким спектром цілей їх маркетингової діяльності (від виробництва до збуту).

Як вид комерційної діяльності інжиніринг охоплює різні роботи, які потрібні для введення в дію та експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об’єктів, — маркетингові дослідження щодо доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, виконання геодезичних робіт, розроблення попереднього, робочого проекту, організація матеріально-технічного забезпечення, закупівля та виготовлення обладнання, його освоєння, контроль за будівель-но-монтажними роботами, пуск об’єкта, його здача «під ключ», консультування з організації роботи діючого об’єкта з широкого спектра питань організації виробництва, менеджменту, включаючи навіть забезпечення маркетингу його продукції.

З погляду партнера, який є реципієнтом інжинірингових послуг, таке співробітництво дає можливість підвищувати ефективність капіталу, який було вкладено або планується вкласти в об’єкт.

Усі різноманітні види інжинірингових послуг можна поділити на дві групи:

• послуги, пов’язані з підготовкою виробничого процесу (передпроектні, проектні, післяпроектні і спеціальні послуги),

• послуги щодо забезпечення ефективності діючого виробництва та реалізації виготовленої продукції (роботи, спрямовані на оптимізацію процесів експлуатації, поліпшення функціонування технологічних ліній, залучення до інформаційних систем, поліпшення матеріально-технічного постачання, менеджменту та маркетингу, підбору і підготовки кадрів, а також рекомендації з фінансової політики).

Отже, інжиніринг як багатоцільовий інструментарій співробіт­ництва, створює можливості для взаємодії на різних стадіях спорудження, підготовки та функціонування об’єктів виробництва. Звідси можемо зробити висновок про існування циклу інжинірингу.

Інжинірингові послуги можуть мати різний ступінь детальності розроблення:

базисний інжиніринг — це підготовка попередніх досліджень та маркетингових оцінок (створення генпланів, оцінка загальної вартості проектів тощо);

детальний інжиніринг — це розроблення докладної технічної документації, робочих креслень, комплексних планів роботи підприємства.

Інколи застосовують і поняття «реінжиніринг», наприклад, коли йдеться про технологічно-консультативні послуги, які надаються з метою подолання несприятливої ситуації або тенденції щодо позиції на ринку певної господарської структури. Зокрема виділяють:

кризовий реінжиніринг — послуги, спрямовані на поліпшення ситуації, за якої відбувається падіння обсягів виробництва та по-
гіршення результатів виробничої, комерційної діяльності об’єкта;

реінжиніринг розвитку — послуги, метою яких є надання нового поштовху розвитку підприємства, що переживає зниження динаміки випуску продукції, а структура та система менеджменту якого потребують радикальної оптимізації.

 

45. Місце консалтингу у МЕД України

Консалтинг є формою комерційних інформаційно-фа-хових послуг, які спрямовані на надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування динаміки ринку товарів, послуг, ліцензій, технологій, цінних паперів, фінансових ресурсів і на оцінку умов та цілей розвитку експортно-імпортної діяльності, коопераційних проектів. У вужчому розумінні консалтинг можна визначити як консультування продавців і покупців з широкого кола питань міжнародної економічної діяльності.

Консультативні послуги в сучасних умовах становлять самос-тійну галузь. Для багатьох сфер економіки характерним є наяв-ність спеціалізованих консультативних фірм. Причому така спе-ціалізація може як відповідати характеру галузі, так і бути функціональною, тобто стосуватися стандартних завдань мене-джменту, бухгалтерсько-облікової, організаційно-забезпечувальної, технічної діяльності тощо.

Характерною тенденцією нині є розширення сфери консультативних послуг, передусім при розв’язанні фінансових питань, здійсненні операцій купівлі-продажу інструментів-представників прав власності та грошових зобов’язань.

46. Роль франчайзингу у МЕД України

Франчайзинг (інакше: френчайзинг, френшизінг, від англ. franchise — привілей, особливе право) — механізм пере-дання чи продажу ліцензій на товарний знак (марку) чи техноло-гію відомої фірми на певних комерційних умовах іншій особі (юридичній, рідко — фізичній), яка отримує виключні права на певні форми виробничо-збутової діяльності.

Франчайзингова модель відносин означає, що певна фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає дрібному підприємцю, котрий має можливість ефективно працювати на певному ринку, право користуватися своїм фірмовим знаком. Як правило, йдеться про взаємини великої, інколи всесвітньо відомої корпорації, яка вже «проникла» своїми товарами на певний ринок або з тих чи інших причин стала на ньому відомою, а також місцевої господарської структури, ініціативної групи, яка бажає вкласти капітал у гарантований проект. У деяких галузях (особливо у харчовій сфері — «Макдональдс», «Кентаккі фрайд чікенс», «Піцца хат», готельній справі — «Шератон», «Хілтон», індустрії мод — «Кевін Кляйн», «Гучі», а також у сфері технічних послуг, послуг населенню та ін.) велике значення має наявність старої, відомої марки, до якої у споживачів є довіра (можливі варіанти — міркування престижу, результат психологічного реклам¬ного тиску).

Відтак нові структури, або фірми, які вже працюють на ринку, можуть прийняти рішення скористатися потужністю потенційно-го принципала, його конкурентними перевагами та увійти в його ринкову орбіту. Головними завданнями таких фірм-реципієнтів є віднаходження капітальних ресурсів для «запуску» проекту, а та-кож наступний менеджмент, загальне управління підприємством.

Залежно від цілей та сфери реалізації франчайзингової моделі відносин виділяють три типи франчайзингу. Це, зокрема:

-виробничий франчайзинг, за якого материнська структура надає оператору необхідні засоби виробництва, весь комплекс обладнання або його суттєві елементи, а також технології; інколи поставляються й витратні матеріали, що робиться як з метою підтримки якості продукту, так і з метою забезпечення власного збуту;

-торговельний франчайзинг, предметом якого є товарні пос-тавки від франчайзера, а франчайзі — це, фактично, суб’єкт тор-гівлі;

-ліцензійний франчайзинг, за якого материнська структура надає право користуватися її маркою, товарним знаком та дозвіл на відкриття комерційних структур франчайзі; така форма фран-чайзингу є найбільш поширеною, причому особливо у сферах масового харчування, торгівлі, прокату автомобілів.

 

47. Структура франчайзингу у відкритій економіці України

Сьогодні франчайзинг як складова економіки України перебуває на початковому етапі розвитку. Значний відрив нашої країни від світової економіки виправданий тим, що вона лише не набагато більше 10 років тому перейшла у сферу ринкових відносин, у той час як у країнах Західної Європи і США франчайзинг існує вже понад століття. Але з кожним роком у цієї бізнес-технології усе більше прихильників. І як перспективна модель організації бізнесу франчайзинг є вже досить популярним у нашій країні. Усе більше українців хочуть побудувати своє життя, опираючись на власний бізнес, а значна частина успішних підприємців прагне до співробітництва з відомими торговельними марками, використовуючи схеми франчайзингу. Бізнесмени України усе чіткіше розуміють, що працювати під відомим брендом набагато вигідніше, ніж витрачати величезні кошти на розвиток власного бізнесу та підтримку його стабільності.

Перша сторона – франчайзер – є крупною фірмою, яка має широко відому торговельну марку і високий імідж на споживчому ринку та за визначену винагороду надає іншій стороні (франчайзі), право діяти на визначеній території на заздалегідь домовлених умовах і на певний строк від імені франчайзера та під його торговельною маркою.

Франчайзер у системі завжди один.

Друга сторона – франчайзі – є, як правило, малим підприємством або підприємцем (юридичною чи фізичною особою), що придбає у франчайзера виключне право на ведення комерційної діяльності від його імені під його торговельною маркою. В одній франчайзинговій системі можуть діяти декілька франчайзі.

Взаємодія франчайзера та франчайзі побудована на договірних відносинах, які містять основні права та обов'язки суб'єктів франчайзингу. Більша частина обов'язків франчайзера та франчайзі обмовляється у франчайзинговому договорі.

Обов’язки суб'єктів франчайзингу в кожному конкретному випадку можуть бути різними, але їх поєднує те, що вони є підставою успішного росту франчайзингової системи. Тому ефективність і стабільність системи франчайзингу набагато залежить саме від взаємовідносин франчайзера і франчайзі.

Таким чином, для успішної взаємодії і розвитку власного бізнесу франчайзеру й франчайзі необхідно не тільки усвідомлювати і декларувати наявність у них чітких обов'язків, але й ретельно виконувати їх.

Тільки взаємне дотримання цих обов'язків і основних принципів ведення бізнесу за допомогою франчайзингу дасть можливість досягти взаємовигідного співробітництва.

 

48. Розвиток інжинірингових послуг у відкритій економіці України

Інжиніринг - інженерно-консультаційні послуги дослідного, проектно-конструкторського, розрахунково-аналітичного характеру, підготовка техніко-економічних обґрунтувань проектів, вироблення рекомендацій у галузі організації виробництва і управління, тобто комплекс комерційних послуг з підготовки і забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції, з обслуговування та експлуатації промислових, інфраструктурних та інших об'єктів

Інжинірингові послуги зазвичай надають спеціалізовані інженерно-консультаційні (інжинірингові) фірми. Інколи їх надають будівельні та виробничі компанії.

У міжнародній практиці виділяють такі види інжинірингових фірм:

інженерно-консультаційні — надають послуги без наступних поставок обладнання;інженерно-будівельні — можуть надавати весь комплекс послуг, які пов'язані зі створенням промислових та ін. об'єктів на умовах «під ключ»;консультативні — надають послуги з управління підприємствами, комп'ютерним технологіям, організації виробництва, збуту, фінансів; інженерно-дослідницькі — спеціалізуються на розробці технологічних процесів та технологій виробництва нових матеріалів.

Ринок інжиніринговихпослуг в Українірозвивається і, в основному, за допомогою залучення іноземного капіталу. В Україні функціонує чимало відомих компаній, діяльність яких прямо чи опосередковано пов'язана з наданням інжинірингових послуг як на території України, так і за її межами. Серед них можна назвати «Універсалінжиніринг», «Південтеплоенергомонтаж», «Авалон Інжиніринг», Українська інвестиційно-інжинірингова компанія, «Теплоелектропроект» Інжиніринговафірма

Головна роль в системі інжинірингових послуг в Україні належить проектуванню. За даними ліцензійного комітету при Держбуді України на сьогодні біля 3,768 тис. організацій мають ліцензії на виконання проектних робіт.

У 2009 році було реалізовано інжинірингових послуг на суму 6,7 млрд. грн., що становить 91,4% від обсягу реалізації таких послуг у 2008 році і 126,11% від обсягу у 2007 році.

Хоча останні роки ринок проектних послуг в Україні розвивається, він характеризується наявністю багатьох системних проблем, ключовими з яких є: дефіцит кваліфікованих кадрів, неякісне виконання робіт, застаріла нормативна база, недосконала система визначення вартості проектних робіт, корупційні явища на стадії погодження та експертизи документації, низький рівень автоматизації проектних робіт.

В нашій країні поки ще не створена система персонального ліцензування спеціалістів, яка практикується у всьому світі. У подальшій перспективі в Україні, як і у розвинутих країнах, повинна удосконалюватися система навчання фахівців відповідно до нових напрямків у діяльності інжинірингових фірм. Серйозна увага повинна приділятися підготовці фахівців із впровадження інновацій. Вони повинні вміти швидко адаптуватися до умов економіки і кон’юнктури будівельного ринку, щобезупинно змінюються.

 

49. Інноваційні системи як основа підвищення міжнародноїконкурентоспроможності України

Структурна перебудоваекономікиУкраїни, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв у противагуматеріало- і енергоємним виробництвам, припускаєстворення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, зростання освітньогорівня та удосконаленняуправління шляхом інновацій, заснованих на новітніх наукових знаннях. Під інноваціями тут слідрозуміти не лишеновітехнології, видипослуг, продукції, але і нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, фінансового та іншого характеру, відсутність яких не в останню чергу визначає низьку кокурентоспроможність української продукції.

Основними причинами інноваційного кризи необхідно визнати брак коштів, недосконалість законодавчої бази, а також так звану політику невтручання з боку урядових структур в інноваційну діяльність.

Опорні галузі і виробництва, які повиннівзяти на себе провідну роль у розвитку економіки, а з часом і зайняти ключові місця в її структурі – переробні галузі матеріаловиробничого комплексу (металургійна, хімічна, будівельнихматеріалів), наукоємкі і високотехнологічні галузі машинобудування та оборонної техніки, а також легкої і харчової промисловості.

Незважаючи на значні втрати ресурсів, науково-технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україні ще має перспективи для досягнення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки за умови реалізації власної стратегії.

Серед пріоритетних напрямів інноваційної діяльності з точки зору

Підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на сучасному світовому ринку також необхідно виділити:

1) ресурсозберігаючі технології, нові матеріали та джерелаенергії; 2) підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудування і радіоелектроніки, розширення їх експорту і заняття нових нішс вітового ринку;3) імпортозаміщення виробництва;4) інформаційні технології;5) телекомунікації і зв'язок; 6) переробка та зберігання сільськогосподарської продукції; 7) охорона навколишнього середовища.

Перехід на новий етап інноваційного розвитку неможливий без проведення інноваційної політики, яка змогла б забезпечити створення сприятливого інноваційного клімату в Україні, необхідного для успішного інвестування в українську економіку. В якості основних напрямків діяльності держави в системі підтримки реалізації досягнень НТП на підприємствах потрібно виділити, перш за все, наступні: 1. Розвиток системи страхування інноваційних проектів; 2. Розвиток інформаційної системи про передові технології та стан їх ринків; 3. Реалізацію венчурних проектів; 4. Кваліфікований інжиніринг, консалтинг та аудит; 5. Стимулювання підприємств до проведення глобальної стратегії щодо перспектив розвитку, підвищення ефективності, конкурентоспроможності та розширення експорту; 6. Постійний розвиток і вдосконалення інфраструктури - транспорту, телекомунікацій, зв'язку, освіти, охорониздоров'я та науки.

Механізм реалізації інноваційних напрямків передбачає також використання різного роду регуляторів: пільгового оподаткування в науковійсфері, субсидування, пільгового довгострокового кредитування розробників і споживачів науково-технічної продукції, стимулювання праці наукових працівників, здійснення підготовки кадрів.

Важливим аспектом інноваційної політики держави є розвиток науково-технічного співробітництва із зарубіжними країнами.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1) Існуючі позиції України на зовнішньому ринку свідчать про дуже низької конкурентоспроможності українських підприємств у світі, зумовленої сировинної структурою українського експорту.

2) Для підвищення конкурентоспроможності української продукції державі необхідно стати активним учасником світового ринку технологій. Україна поки ще залишається технологічною державою, і її науково-технічний потенціал здатний стати головним чинником виходу з кризи. Для цього держава має прийняти і здійснювати нову інноваційну політику, засновану на верховенстві НТП в економічному розвитку.

3) Діяльність самих підприємств у сфері інновацій повинна бути заснована на між галузевому технологічному обміні та венчурне інвестування в нові прогресивні розробки.

50. Сучасні особливості виходу українських підприємств на зовнішні ринки

51.Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства та її особливості в залежності від методів виходу на зовнішні ринки

Організаційна структура управління ЗЕД підприємства залежить від методів виходу на зовнішні ринки. У цьому зв'язку можна виділити два варіанти:

1) безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків (у великих системах - через управління зовнішньоекономічних зв'язків);

2) вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:частка експорту велика в загальному обігу;зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій зі значними партіями, що належать різним виробникам;скорочення термінів постачань і оформлення документів;забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоздатності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.

Якщо підприємство-виробник виходить на закордонний ринок із сильною конкуренцією і складною продукцією, добре відомою споживачу, має сенс звертатися до закордонних фірм-посередників, що добре знають місцевий ринок і мають на ньому своє місце. Це також має сенс, якщо потрібно "довести" експортовану продукцію до рівня, що задовольняє місцевих споживачів. Як правило, закордонні фірми-посередники обходяться дорожче, ніж вітчизняні.

Зовнішньоторговельна фірма є, як правило, самостійним підрозділом підприємства, але не є юридичною особою. Очолюється вона зазвичай заступником директора підприємства або заступником генерального директора із зовнішньоекономічної діяльності. Фірма має субрахунок на рахунку підприємства, що дає їй можливість брати кредити для здійснення експортно-імпортних операцій, але витрачати ці кошти на свій розсуд без узгодження з керівництвом підприємства вона не вправі.

Завдання зовнішньоторговельної фірми різноманітні - від пошуку закордонних партнерів, організації рекламної роботи до виконання митних формальностей. У зв'язку з цим особливо зростає роль маркетингових, юридичних і фінансових служб.

На відміну від зовнішньоторговельної фірми, відділ зовнішньоекономічних зв'язків є складовою системи управління підприємством-експортером. До його складу входять: протокольний відділ, відділ науково-технічного співробітництва, відділ маркетингу і ряд інших. До його основних завдань як органу управління належать:планування й організація експортно-імпортних операцій; маркетингова діяльність;участь у виставках, ярмарках, презентаціях;підготовка і укладання зовнішньоторговельних контрактів;прийом іноземних партнерів і відрядження власних спеціалістів за кордон і т.д.

52. Ступінь міжнародної виробничої спеціалізації економіки України

Міжнародна спеціалізація – при якій відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах(або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції – в інших країнах(чи на їх підприємствах).

Ступінь міжнародної спеціалізації країни визначається двома показниками:

а) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно спеціалізованими.

б) експортна квота – показує у якій мірі національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються на зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішних ринків.

Якщо в експорті країни переважає продукція переробної промисловості – це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни, а перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства – свідчить про пасивну роль в міжнародній спеціалізації виробництва.

У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітале- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала — понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Основу експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального його обсягу.

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

Зовнішньоторговельними партнерами України є приблизно 190 країн і територій. Майже половина всього обсягу експортно-імпортних операцій припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі, а також Туркменистан, Білорусь, Молдову і Казахстан. Серед інших країн найбільше операцій здійснюється з Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

 

53. Досвід функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні

Вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюєтьсявибірковескорочення державного втручання в економічніпроцеси, тобтоскладаєвідособленучастинунаціональногоекономічного простору, на якійзастосовуєтьсявизначена система пільг, не використовувана на іншихтериторіяхданоїдержави.

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних інститутів було створено 8 технопарків. Зокрема такий технопарк функціонував окрім Києва і Донецька свого часу і в Харкові на базі «Інституту Монокристалів». Крім того, в нашій країні були створені території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних проблем регіонів на просторах України було сформовано 12 вільних економічних зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «КурортполісТруськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків». Шість з яких спеціалізувалися виключно на обслуговуванні транзитних вантажів, із зберіганні, сортуванні, упаковці, завершенні їх виробництва, наданні транспортно-експедиторських і агентських послуг. В трьох з них пріоритетними видами діяльності були промислові галузі виробництва. Одна з них була покликана вирішувати соціально-економічні проблеми міста атомників, Славутича, і ще одна, в м. Труськавце, спеціалізувалася на санаторно-курортному обслуговуванні.

Достатньо складно оцінити однозначно діяльність СЕЗ в Україні. Хоча це і не означає, що всі вони були малоефективні. Відміна закону, що сприяв їх створінню і розвитку, носила швидше політичний ніж економічно обґрунтований характер тому що при відміні дії СЕЗ не було проведено ніяких економічних розрахунків і досліджень. При аналізі їх ефективності і доцільності необхідно було швидше використовувати індивідуальний підхід до кожної з них.

За останнє десятиріччя перед відміною дії ВЕЗ, тобто до кінця 2004 р. в економіку України вкладено 6,7 млрд. доларів США прямих іноземних інвестицій, що складає приблизно 7,5% від загальнодержавної потреби (50 млрд. долл.). Порівняно з подібними надходженнями в економіки постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи (див. табл.), ці надходження можна оцінити як дуже малі для економіки України, оскільки вони не в змозі вплинути на її розвиток (таблиця 2.4).

Найбільшу частку серед іноземних інвестицій в економіку України займають інвестиції США (15,2%), Кіпру (8,9%), Нідерландів (8,6%), Росії (7,5%), Великобританії (7,1%), Німеччини (5,7%). Хоча, як затверджують західні дослідники, якщо врахувати надходження з офшорних зон (Кіпру, Британських і Віргінських островів, Ліхтенштейну і ін.), які можна вважати російськими і українськими капіталами, їх об'єм інвестицій в економіку України буде значний більшим ніж США.

Є серйозні аргументи "за" і не менш серйозні аргументи "проти". З одного боку, якщо правильно прописати всі технічні моменти, то ВЕЗ – цедужеефективнийінструментстимулюваннябізнесу, який широко поширений в Європі: у Німеччині, в Бельгії, де вільніекономічнізонизаймають 6 млн. квадратнихметрів. Але з іншого боку, противники цієїідеїнагадують, щоминулого разу, коли буливведені СЕЗ, недоотримання до держбюджетусклало 93% відзагальнихдоходіввідподатковихзборів.

 

54. Україна в процесах міжнародної виробничої кооперації

Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшогорозвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузяхпромисловості, перш за все у виготовленнівисокотехнологічноїпродукції. В останні 10—15 роківміжнароднакоопераціязначновплинула на підвищеннятемпів НТП, диверсифікаціювиробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Здійснення такого процесу у міжнародномумасштабіпередбачаєукладаннявідповіднихконтрактівтаугод, котрірегламентуютьвиробничо-технічні та торгово-економічніпитання, а такожвиробленняадекватних форм і методівспівробітництва

Виробнича кооперація українських товаровиробників з іноземними можлива у трьох формах: на фунті вже існуючої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації при збереженні взаємних зобов'язань, які зафіксовані у контрактній формі на відповідний період; на основі єдиного технологічного циклу, коли кооперуються підприємства різних країн, які є нерозривними ланками єдиного технологічного ланцюжка. В такому разі підприємства можуть бути трансформовані в організаційно-господарські структури за типом ТНК, зв'язки між якими здійснюються у вигляді внутрішньокорпораційних поставок; спільні розробки, тобто фінансування та реалізація наукових та виробничих програм зі створення спільних підприємств у різних галузях виробництва.

З урахуванням рівня розвитку коопераційних зв'язків країн-членів СНД, обсяги яких зберігаються на рівні 20% міжреспубліканського обігу (цей показник у країнах ЄС менший - 18%), доцільно і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, де рівень інтеграції найвищий. Це стосується енергетичного, хімічного, важкого, електронного машинобудування, авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічної та мікроелектронної промисловості. Адже більшість галузей машинобудування України на 50% залежать від коопераційних поставок з інших держав СНД.

Щодо виробничої кооперації України з економічно розвиненими країнами світу, то її масштаби незначні. Такий стан зумовлений невідпрацьованістю інституціональних, правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а головне - відсутністю зацікавленості західних підприємців у таких контактах з Україною.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації українських товаровиробників з підприємцями інших країн можливий у таких формах:використання науково-технічних коопераційних зв'язків для модернізації та будівництва підприємств у матеріальній та нематеріальній сферах;обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами, сприяння їх використанню в усіх галузях національної економіки;співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної та економічної інформації, створення спільних баз даних для розвитку науково-технічної та науково-виробничої сфери в Україні. Для цього необхідне прийняття Державної програми розвитку науково-виробничої сфери, яка передбачала б як один з напрямків використання науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації, міжнародного обміну науково-технічними знаннями.

 

55. Міжнародне співробітництво України в енергетичній сфері

Недоліки співпраці України у даній сфері:1.Обмеженістьувласнихрозвіданихресурсахприродногогазу,нафти,а також ядерномупаливівласноговиробництва; 2. Відсутністьдиверсифікаціїджереленергетичнихпродуктів; 3. використання більшої частинипотужностейвласнихгідроресурсів; 4. високе техногенне навантаженнянанавколишнєсередовище; 5. незадовільний технічнийстанчастиниенергетичнихоб'єктів,у томучислісистемтранспортування енергетичнихпродуктів.Переваги:1.Достатнізапасивугіллята складовихядерногопалива:урану і цирконію; 2. Надлишковіпотужності длятранспортуваннягазу,нафтита експортуелектроенергії; 3. Вигіднегеографічнета геополітичнестановище; 4. Розвиненаінфраструктураенергетики; 5. Високопрофесійнийкадровийпотенціал.Територіальнерозташування, природніресурси і спадокпотужностейенергетичноїсистеми, якийзалишивсявідРадянського Союзу, роблятьУкраїнуекономічнопривабливимміжнародним партнером.

Україна – один з найбільших споживачів енергоресурсів Росії. Крім того,

наша держава є однією з найбільших держав-транзитерів російських

енергоносіїв. Тому Росія намагається бути одним з ключових гравців на

енергетичному ринку України.

Нині російська сторона проявляє активну зацікавленість у підприємствах українського енергетичного сектору задля відновлення “галузевого” принципу енергетичної політики.

Європейський Союз досі не став ключовим гравцем на українському енергетичному ринку, хоча Україна є учасником низки ініціатив ЄС усфері енергетики. Найважливіші з них: 1. Енергетична хартія, підписана 17 грудня 1991 року і ратифікована Україною 6 лютого 1998 року 2. Меморандум про порозуміння між Україною та ЄС у сфері енергетики 3. Спільна Заява за результатами Спільної міжнародної конференції ЄС–Україна щодо модернізації газотранспортної системи УкраїниЄвропейський Союз надав Україні бюджетну підтримку в розмірі 87 млн євро на реалізацію Енергетичної стратегії України

під час візиту 9 липня 2010 року до України Президент Європейської Ради Герман ванРомпей вкотре заявив про готовність ЄК надати макрофінансову допомогу Україні в розмірі до 610 млн євро - Частина цих коштів повинна піти на фінансування енергетичних проектів.

США завжди проявляли велику зацікавленість у присутності на енергетичному ринку України. Водночас особливістю енергетичної політики США на українському напрямку завжди було бажання домагатися виконання власних стратегічних завдань, часто без урахування українських інтересів.

Під час участі Президента України в саміті з питань ядерної безпеки у квітні 2010 року США досягли чергової мети – Україна прийняла рішення позбутися всіх запасів високозбагаченого урану до наступного саміту з цих питань, який відбудеться 2012 року.

Вивезення великої частини запасів передбачено вже 2010 року. Для виконання цієї мети США обіцяли необхідну технічну та фінансову допомогу. Йшлося також про те, що в Україну після переробки високозбагаченого урану буде частково поверненонизькозабагачений уран для його подальшого використання в наукових цілях.

Під час візиту до України 2 липня 2010 року Державний секретар США Гілларі Клінтон заявила, зокрема, що великий обсяг американських інвестицій надалі здійснюватиметься в енергетичний сектор України. Крім того, під час засідання українсько-американської Комісії зі стратегічного партнерства було прийнято рішення заснувати окрему робочу групу для розгляду подальших можливостей співпраці двох держав у сфері мирної ядерної енергетики.

 

56. Співробітництво України в сировинному виробництві та агропромислове співробітництво, кооперація у сфері переробного виробництва

Інтеграція національних аграрних господарств у світове аграрне господарство, створення конкурентоспроможного міжнародного аграрного сектору є головними умовами того, аби будь-яка країна могла посісти гідне місце у світовому господарстві.

За роки незалежності Україною здійснено глибокі структурні реформи сільського господарства, докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, на основі приватної власності на землю створено організаційно-правові структури ринкового типу. Однак ці надзвичайно важливі процеси потребують постійної державної підтримки та стимулювання, а також міжнародної координації, яка сприятиме ефективному розвитку галузі. Така координація може бути здійснена передусім у рамках спеціалізованих міжнародних універсальних організацій системи ООН, зокрема в рамках ФАО.

Географічне розташування України, розміри її території, чисельність населення, природні ресурси в поєднанні з потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу й право мати статус одного з найвпливовіших членів ФАО.

2003 року Україна набула повноправного членства у ФАО. Постановою Кабінету Міністрів № 1371 від 13 вересня 2002 року «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади в діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» відповідальним за організацію співробітництва з ФАО визначено Міністерство аграрної політики.

Співробітництво нашої держави з ФАО є доволі активним: Україна – член багатьох робочих органів цієї організації й бере участь у заходах ФАО. За період членства здійснено майже 100 візитів українських представників до інших країн–членів організації для участі в заходах ФАО. На період 2007–2009 рр. Україну було обрано до складу Ради ФАО, тож вона дістала право брати участь у голосуванні з фінансових і правових питань.

Наша держава є членом п’яти відкритих комітетів ФАО та двох комісій: Комітету з питань сировинних товарів, Комітету рибного господарства, Аграрного комітету, Комітету з питань всесвітньої продовольчої безпеки, Комітету лісового господарства, Комісії «Кодекс Аліментаріус» і Комісії з питань генетичних ресурсів, відповідальними за співробітництво з якими є структурні підрозділи Мінагрополітики України

Приєднання до комісії надало нашій державі можливість:

– отримувати інформацію про світові та регіональні харчові стандарти;

– здійснити перехід до світових стандартів у галузі безпеки харчових продуктів;

– впливати на прийняття світових стандартів у відповідних галузях;

– оперативно реагувати та за можливості запобігати схваленню стандартів, які негативно впливають на конкурентоспроможність національної продукції.

 

57. Міжнародні транснаціональні корпорації в Україні

ТНК - компанія, що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), ТНК - це підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів, при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.

Особливістю транснаціональних корпорацій є глобальність та певний монополізм інтересів, прихований з метою контролю політичних та економічних напрямків не тільки всередині своєї корпорації, а й в межах цілих країн та регіонів. Спостерігається глобальна економічна експансія транснаціональних корпорацій щодо розширення сфери впливу в світовому масштабі

У 1973 р. за участю Д. Рокфеллера, голови ЧейзМанхеттенбенк, була утворена Тристороння комісія. Вона об'єднує близько 300 представників великих ТНК, політичних кіл, економістів США, ЄС і Японії. Головною метою комісії є сприяння тісному співробітництву підприємців розвинутих країн

ТНК почали формуватися і в Україні. На сьогодні ВАТ "Укрнафта" подає ознаки формування транснаціональної корпорації. Воно було створено 31.03.94 року шляхом корпоратизації підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта". Найбільші акціонери - НАК "Нафтогаз України" і Фонд державного майна. Кількість емітованих акцій - 54228510. За планом розміщення акцій ВАТ "Укрнафта", погодженим з Кабінетом Міністрів України, 9,5% акцій підлягало пільговому продажу, 30,55% - виставлялося на сертифікатний аукціон, 15% - на міжнародний тендер, 15% - на конкурс вітчизняному інвестору, 30% - залишалося в державній власності.

АТ "Укрнафта" є монопольною нафтовидобувною компанією, види її діяльності - геолого - розвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти, конденсату, супутнього нафтового і природного газу, підготовка нафти і переробка.

Україна як промислова держава транснаціональним корпораціям нецікава. Такий висновок можна зробити проглянувши список глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку: Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, MetroCash&Carry, Hewlett-Packard, BritishAmericanTobacco та деякі інші ТНК. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse, ExxonMobil або GeneralElectric, на українському ринку відсутні. Виняток — MittalSteel, для якої її український актив — Криворіжсталь — проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга.

Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів – 15,7% від загального обсягу ПЗІ, залучених до України; торгівля – 15,6%; фінансова сфера -8,5%; машинобудування – 8,0%; транспорт – 7,6%; металургія та обробка металу – 5,4%; операції з нерухомістю – 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість – 4,1%.

При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в перелічених галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

 

58. Процеси злиття та поглинання як засіб транснаціоналізації економіки України

В Україні отримують розвиток процеси, що свідчать про консолідацію капіталів, - такі, як злиття і поглинання. Якщо в 2005 р. сукупний обсяг злиттів і поглинань склав 2,3 млрд. дол. (Без урахування приватизаційних угод), то в 2006 р. він досяг майже 4,8 млрд. дол., З яких на приватизаційні угоди щодо вартості припадало менше 1% ринку. Найбільша кількість угод (24%, обсяг угод - 1,7 млрд. дол.) Припало на сектор фінансових послуг, на 2-му місці - промислове виробництво (відповідно, 23%, 358 млн. дол.). У металургії за 2006 р. укладено 6 угод вартістю 300 млн. дол. На думку експертів ринку, у силу питомої ваги цієї галузі в національній економіці, це дуже мало. На світовому ринку злиттів і поглинань в 2007 р. обсяг угод виріс до 4,4 трлн. дол. При цьому в Україну сума угод на такому ринку різко підвищилася, склавши 14,5 млрд. дол ..

Для багатьох вітчизняних підприємств злиття або поглинання стають важливими елементами стратегії їх майбутнього розвитку. Спроби укласти угоди про злиття або поглинання можуть мати різну мотивацію, а однією з найбільш ймовірних цілей злиття є розширення ринку або захоплення нової його ніші. Вагомим результатом угоди про злиття або поглинання можуть стати значні податкові вигоди. Отримання або неотримання податкових пільг залежать, перш за все, від структурування угоди. Як правило, податкові вигоди досягаються за рахунок перерозподілу витрат і прибутків між об'єднуються структурами.

Для пострадянських держав злиття та поглинання - це, насамперед, засоби накопичення капіталів, збільшення своєї частки на ринку, здійснення інвестицій. Як правило, після злиття і поглинання приходять реальні інвестиції, відбуваються зміни, здійснюється модернізація виробництва - так званий "девелопмент" підприємства. Грошові кошти, використовувані для злиття і поглинання, приходять в тому числі і з офшорів, що сприяє поверненню капіталів. Все це повинно визначати позитивний вплив процесів злиття і поглинання на економіку.

Однак, незважаючи на позитивні аспекти поглинань, в України отримав поширення протиправне, силове захоплення власності, або так зване "рейдерство". Недосконалість вітчизняного корпоративного права, висока корумпованість бюрократії і правоохоронних органів роблять можливим бандитське захоплення будь-якого підприємства - незалежно від права власності, легітимності придбання, якості оформлення статутних документів, реєстру акціонерів та інших документів, а також від ефективності менеджменту. Тому особливого значення набуває, насамперед, вдосконалення корпоративного законодавства з метою створення ефективного юридичного механізму захисту від рейдерської атаки, який би дозволив відрізнити недружні поглинання від бандитського захоплення.

59. Особливості діяльності промислово-фінансових груп (ПФГ) в Україні

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об´єднання капіталів промислових підприємств, кредитно-фінансових установ та інших господарських суб´єктів з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кожного з її учасників.

До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:а) холдингова форма управління акціонерним капіталом групи;б) довірче управління головним підприємством акціями учасників групи;в) взаємне володіння акціями учасників ФПГ;г) довгострокові фінансові зв´язки;д) спільне відкриття акціонерної компанії (головного підприємства; торгового дому тощо).

На впровадження в економічну практику такоїформигосподарюванняспрямовано Закон України «Про промислово-фінансовігрупи в Україні», введений в дію з 21 травня 1996 р.

Для забезпечення інвестиційної привабливості проектів ПФГ варто було б запровадити:• державне страхування таких проектів від некомерційних ризиків;• надання податкових пільг на прибуток, який реінвестується в цих проектах;• звільнення учасників ПФГ від податку на цінні папери, що випускатимуться під реалізацію їх проектів, якщо останні відповідають пріоритетам державної промислової політики;• застосування прискореної амортизації основних фондів учасників ПФГ у разі направлення амортизаційних коштів на інвестиції.

Аналізуючи основні мотиви створення транснаціональних ФПГ слід виділити такі:1) розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;2) можливості підвищення ефективності й посилення конкурентоздатності спільні для всіх великих промислових фірм, які інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства і пов´язані з ефектом масштабу і економією на витратах;3) просування товарів на ринки інших країн;4) використання науково-технічного потенціалу інших країн;5) збільшення прибутковості об´єднання та зниження витрат. Завдяки міждержавній співпраці зниження витрат досягається у міру розширення виробництва. В цьому ж напрямі діють такі чинники, як обмін ноу-хау, відкриття прийнятних, з точки зору витрат, сировинних ринків тощо;6) використання робочої сили зарубіжних країн;7) забезпечення поставок сировини та енергоресурсів із-за кордону;8) вигідне використання капіталу, що не знайшов достатньо прибуткового застосування всередині країни;9) використання грошових ринків інших країн.

Наведемо основні особливості діяльності ПФГ в Україні:• головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;• учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ, та передбачає отримання прибутку;• на банки-учасники ПФГ не поширюється обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;• річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн. дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новостворених видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Найбільші неофіційні промислово-фінансові групи в економіці України: «Інтерпайп», «Приват», "Фінанси і Кредит", "Систем Кепітел Менеджмент (СКМ)", "Укрсиб"

 

60. Холдинги як організаційна форма концентрації капіталу

Холдинги — економічне об’єднання у вигляді головних підприємств (ГП) або материнських підприємств (МП), які створюють шляхом переважної участі в статутному капіталі однієї або кількох ДП, отримуючи в результаті цього можливість управління і контролю щодо них.

Перевага холдингових структур пояснюється достоїнствами централізованою фінансово-економічного управління ланцюгами технологічно пов'язаних підприємств, у тому числі зі зниженням ризиків інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом можливостей фінансового і податкового маневрування та ін.

Створення холдингових компаній має кілька переваг, до яких слід віднести можливість концентрації капіталів і розвиток інвестиційних процесів, диверсифікації, виробництва, зниження ризику при вступі на ринок або виходу з нього, розширення масштабів виробництва, спільного здійснення наукових і проектних досліджень тощо. Це також дає змогу розширити свою діяльність, розвинути ділові зв'язки, одержати податкові, кредитні та інші переваги, здійснювати єдину виробничо-технологічну, інвестиційну, збутову політику в масштабах усієї холдингової компанії, координувати її

Основна спрямованість, що характеризує будь-яку холдингову компанію (незалежно від її конкретних цілей), — це здійснення управлінських, контрольних, фінансово-кредитних та інших функцій щодо контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, якими вона володіє.

Найбільш вагомими мотивами створення холдингових компаній є такі:придбання контролю над підприємствами;можливість концентрації капіталів, більш вільне їх переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу;консолідація діяльності групи підприємств з метою зменшення податкових платежів;залучення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств;можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при виході на ринок;розподіл господарських ризиків між різноманітними дочірніми фірмамипроникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту товарів;проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств

До складу холдингу входять: головне підприємство;дочірні підприємства, контрольними пакетами котрих володіє головне підприємство;асоційовані підприємства, вкладення в котрі не дозволяють головному підприємству повністю контролювати їх і визначати основні напрямки фінансово-господарської діяльності;підприємства, вкладення в котрі не дають права участі в управлінні;інші господарські суб'єкти

Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції:• визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);• контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;• централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;• здійснює кадрову політику групи;• здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;• провадить аудиторську діяльність

За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингових компаній:1) портфельний холдинг (лише володіє контрольним пакетом інших підприємств);2) інвестиційний холдинг (володіє і керує портфелем акцій інших підприємств);3) портфельно-інвестиційний холдинг (являє собою змішаний тип)

За характером діяльності холдингові компанії поділяються на:• чисті холдинги, тобто компанії, що мають справу винятково з контрольно-управлінською діяльністю;• змішані холдинги, на які, крім функцій контролю та управління, покладено також ведення підприємницької діяльності

До основних передумов створення ХК в Україні можна віднести такі:• наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв'язки за «технологічними ланцюгами»;• потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;• розвиток галузей промисловості, в котрих об'єктивно є необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;• нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;• дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого інвестиційного клімату в Україні;• структурна криза.

61. Антимонопольна регулююча політика України

Монополія — це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку повного товару.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки, країни з ринковими відносинами стали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Цю функцію взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, що може реалізувати антимонопольні функції.

Специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштабимонополізму в нашійкраїніпокищо доводиться говорити, оперуючинаближеними цифрами. За твердженнямголови Антимонопольного комітетуУкраїни в 1993 році в Українібулоблизько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповіднихтоварівперевищує 35%, а в подальші роки значнихзмін не відбулося.

Українаявляєтьсямонополістом в СНД з видобутку та збагаченнятитановоїсировини, а також монопольно виробляєтакірідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництванапівпровідниковогокремнію, близько 70% монокристалічногокремнію. Найбільшзмонополізованими в Україніявляються ринки машинобудування — 97,7%, медичноїпромисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічноїпромисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нараховувалосьпонад 400 підприємств, котрізаймалимонопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадтомонополізованітакожпосередницькіструктури в агропромисловомукомплексі.

Антимонопольнезаконодавство в Українівизначаєправо