Соціологічний напрям у радянському мовознавстві

 

1. Коли виникає увага до соціологічного напряму в радянському мовознавстві ? Чому проблема актуальна і сьогодні?

2.Палітра проблематики , пошуки ідей соціологічного мовознавства і питання про соціологічний метод.

2.1.Суспільна природа мови в контексті марксистського мовознавства: погляди М. Марра

2.2 Соціальна природа російської літературної мови: Є.Поліванов, Якубинський, В.Жирмунський.

2.3.Вчення про соціальні діалекти:

2.4.Концепція змін у мові як наслідок «революційних зрушень»: А. Селіщев

2.5.Формування ідей соціологічного мовознавства: Є Поліванов

2.6.Питання про соціологічний метод

Готуватися за :

Мацюк Г. Лінгвосоціологічні погляди російських дослідників 20-30рр XX cт.- с.169-254.

Розділ третій

Лінгвосоціологічні погляди
російських дослідників
20–30-х років XX сторіччя

3.1. Соціологічний напрям:
палітра проблематики

У публікаціях про етапи розвитку соціолінгвістики в радян­сь­кому мовознавстві можна знайти інформацію про досить пізнє, аж у часи перебудови в 90-х рр. минулого сторіччя, вивчення соціоло­гіч­ного напряму 20–30-х рр.1 Однак увагу до цього періоду логічно по­в’язати із публікаціями, які вийшли раніше, зокрема з доповіддю В. Жирмунського «Марксизм і соціальна лінгвістика» (1967)2 та з перевиданням праць представників цього напряму Є. Поліванова (1968), Л. Якубинського (1986). Сьогодні окреслена проблема знову актуальна у зв’язку з реконструкцією національних основ російської мовознавчої традиції3. Дослід­ники з різних країн також цікавляться лінгвосоціологічними працями ро­сійських учених: швейцарський професор П. Бранг у доповіді на VII Міжна­родному конгресі сла­вістів (Варша­ва, 1973) зазначив, що «радянська соціолінгвістика 20-30 рр. займала провідне місце у світі»4; у вересні 2006 р. в м. Шеф­філд (Великобританія) відбулася міжнародна конференція, присвя­чена соціологічному напряму в радянському мовознавстві5.

Окремої уваги заслуговує питання про маловідому наукову спад­щину мовознавців – приміром, Є. Поліванова (1891–1938), одного з найталановитіших учнів І. Бодуена де Куртене. Лінгвіст-сходо­зна­вець, поліглот (знавець понад тридцяти мов), практик-експе­римен­та­тор (лідер культурно-револю­ційного руху у створенні нових латині­зо­ваних алфавітів для народів Кавказу та Середньої Азії), цей уче­ний-новатор визначив тенденції розвитку лінгвістики, заклавши основи теорії еволюції мови, соціологічної лінгвістики, окресливши місце фразеології та її стосунок до лексикології, розвинувши вчення про фонему теоріями фонетичних конвергенцій, складу, просодики та ін.

Джерела переконують, що період 20–30 рр. минулого сторіччя містив суперечливі, аж до протилежного, підходи в описах соціаль­ної сутності мови (наприклад, погляди Є. Поліванова і М. Марра), новаторські ідеї щодо теорії соціальної лінгвістики (Є. Поліванов) та мовознавчої методики, зокрема обґрунтування соціологічного ме­то­ду (В. Волошинов), збору емпіричного матеріалу (А. Селіщев) тощо. Над мовознавчою теорією висів «дамоклів меч» марксист­сь­ко-ленін­ської ідеології: наприклад, порівняно з концепціями соціо­логічного підходу до мови західних лінгвістів, А. Мейє, Ж. Ванд­рієса чи Е. Се­піра, які визнавали незалежний від ідеології розвиток мовознавства, розуміння соціальної сутності мови М. Марра після 1930 р. стало засобом і знаряддям перебудови мовознавчої теорії заради присто­су­ван­ня до офіційної ідеології та марксистсько-ле­нінського мовознавства.

В одній зі своїх праць В. Жирмунський писав, що термін со­ціальна лінгвістика у 20–30 рр. минулого століття мав два значення з огляду на підхід до мови в синхронії та діахронії: соціальна ди­фе­ренціація мови класового суспільства на певній стадії його істо­ричного розвитку (перше значення); процес соціального розвитку, його історія як явища соціального, тобто соціально-диферен­ці­йо­ва­ного (друге значення)6. Однак термін двозначний тільки тому, що цей мовознавець не виокремив третього значення – «соціальна лінг­вістика як мовознавча дисципліна», яке логічно постає з контексту праць Є. Поліванова наприкінці 20-х рр. (можливо, до поглядів цьо­го вченого В. Жирмун­ський не міг ще апелювати навіть наприкінці 60-х рр.).

До прикладу, міркування Є. Поліванова, переконаного марк­систа, висловлені в одній із статей 1928 р.:

«...Революційне зрушення в бік марксистської методології по­вин­но відбуватися не у формі похоронної процесії за домовиною при­род­ничо-історичного мовознавства і конкретної історії мов, яку воно до­було, а за допомогою нових розділів – мовознавства соціологічного, котре зіллє в струнке прагматичне ціле конкретні факти мовної еволюції з еволюцією (тобто історією) суспільних форм і конкретних су­спільних організмів»7.

Російські мовознавці8 дореволюційного часу не заперечували, що мова – соціальне явище, однак, розглядаючи фізичні, фізіологічні та індивідуально-психологічні явища мовного розвитку, залишали насправді соціальну природу мови поза увагою, хоча вже почали з’являтися праці про суспільну природу мови. Одна з них – моно­гра­фія Р. Шор «Язык и общество» (М., 1926), яка сьогодні недоступна україн­ському читачеві, хоча свого часу її ідеї були відомі і йому9.

Розуміння соціології мови як основної лінгвістичної проблеми кінця 20-х рр. визначало три нові завдання радянської науки: опи­сати мову як систему, вивчити функції мови в суспільстві, пояснити соціальні факти, що зумовлюють зміни мови (ці завдання виокрем­лено в підсумковій статті про розвиток мовознавства за 1917–1927 рр.)10. Увагу до соціології мови зумовлювали не тільки ідеї «Курсу» Ф. де Соссюра 1916 р., але й сама дійсність, виявляючи вплив суспільства на мову: після жовтневого перевороту 1917 р. мово­знав­ці постали перед завданнями «культурної революції», тобто мов­ного будівництва, підпорядкованого створенню радян­ської держави.

Усі інші проблеми в мовознавстві, зокрема описи звукової сис­теми мови, морфологічних та синтаксичних явищ, потрактовано по­хідними від питань соціології мови; щоб розкрити вплив соціальних чинників на зміни в мові, потрібно було вивчати взаємні впливи мов та вплив війни і революції на мови11. Взаємодію мов зумовлювали мирне сусідство, завоювання чи життя на спільній території.

Міркування М. Петерсона сьогодні можуть бути своєрідним ключем до розуміння російського мовознавства 20-х рр., у якому соціальна лінгвістика отримувала перспективу розвитку: розкриття соціальної природи мови визначальне, тому саме йому підпоряд­ко­вуються усі мовознавчі дослідження. Не дивно, що із 12 публі­кацій «Ученых записок», органу лінгвістичної секції Інституту мови та лі­тератури в Москві (т. 3, 1929 р.) більшість присвячена розкриттю аспектів взаємодії мови та суспільства12.

З методикою опису ознайомлює стаття Г. Данилова «Мова су­спільного класу» (1928), яка мала за мету не реконструкцію дав­ньо­го стану мови, а фіксацію мовних процесів, які відбувалися у мов­ленні жителів села, що на Полтавщині. Автор переконує, що мова «виступає в ролі рупора суспільного класу і засобу класової бо­ротьби»13. Отримані результати мали б показати (на прикладі однієї говірки) шляхи розвитку живого мовлення для вироблення свідо­мого ставлення до мово­творчості носіїв не вповні сформованої укра­їнської літературної мови. У статті використано записи усного мов­лення членів соціогрупи і спостережень за ними. Автор опиту­вав осіб, різ­них за віком, статтю і соціальним становищем (на кожного респондента при­діляв по 2 год. розмови):

«На першому сеансі в ході дружної бесіди з’ясовувалася біографія клієнта (вік, місце народження і постійне місце проживання, ступінь гра­мотності, соціальний і майновий стан, основне заняття в минулому і тепер, біографія найближчих членів сім’ї), реєструвався зовнішній вигляд клієнта і його житла. Далі – систематичне опитування ознак фонетики і морфології. На другому сеансі обстежувався словник і синтаксис опитуваного; заслу­ха­но зв’язну розповідь про один із важливих епізодів його життя, а в ре­зультаті розповіді – зафіксовано моменти, не передбачені програмою. Крім цього, здійснювалися непомітні для клієнта спостереження під час роботи і відпочинку»14.

Спостереження за мовленням селян велися на зборах, під час випадкових розмов з урахуванням належності респондента до со­ціальної групи, використано було і тексти:

«...До числа додаткових матеріалів потрібно віднести і ті писемні документи, які виконують соціальну роль, наближену до розмовного мов­лення: автобіографії осіб, котрі вступали в члени партії, оригінали заміток до стінної газети про факти місцевого значення і самостійні роботи учнів семирічки, котрі щойно оволоділи грамотою (3-тя група): «Екскурсія на завод», «Напад банди» та ін.»15.

Автор доходить висновку, що сільські багатії, на противагу бідним мешканцям, мають багатий словник і синтаксичні конструк­ції, використовують емо­ційно забарвлені слова, мовлення цього про­шарку відзначається певними морфологічними та фонетичними особ­ливостями, своєрідним тонусом мовлен­ня (темпом і динамі­кою). Г. Данилов урахував русизми, радянізми та етран­жизми (запозичені через посередництво російської мови сло­ва)16. Описано мов­лення представників місцевого партійного активу: воно засвідчує оволо­діння багатством літературної української мови (носії прагнули роз­винути своє мовлення до рівня інтелігентного) і збагачення росій­сь­кою політичною терміно­логією17. Отже, виразна апеляція до різних методик, якими сьогодні оперує соціолінгвістика, дозволила описати мовлення представників згаданих прошарків. В опитуванні Г. Да­ни­лова взяло участь 25 осіб, ознаки мовлення респондентів автор зві­ряв із спостереженнями місцевої інтелігенції, зацікавленої питан­ня­ми мовної культури. Розглянута стаття, написана на основі синхрон­ного опису мовного матеріалу, зібраного за допомогою польової ме­то­ди­ки, є лише одним із прикладів нового типу публікацій про мову.

Палітра аспектів у розкритті суспільної природи мови у пра­цях російських дослідників багата.

Є. Поліванов формував теорію соціальної лінгвістики, активно втручався у практику мовного будівництва, здійснивши справжній науковий подвиг у справі створення алфавітів неписьменних народів.

Л. Якубинський розглянув проблему стосунків національної мо­ви і місцевих діалектів, яку надалі розробляли Б. Ларін, М. Сергі­єв­ський, В. Жирмунський та інші, описуючи питання соціальної діа­лектології.

Б. Ларін ініціював вивчення мови міста, яка мала б виконувати самостійну роль у становленні розмовного мовлення (проміжна фор­ма між літературною мовою та діалектами села); також учений роз­глянув соціальні рівні мови, аналізуючи жаргони, арґо, міське про­сторіччя.

М. Карінський займався соціальною диференціацією місцевих діалектів, розкриваючи говори у зв’язку з історією села в доре­во­лю­ційний період та радянський, враховуючи соціальні біографії носіїв.

Г. Винокур розглядав питання культури мови, пов’язані з по­ширенням і підтримуванням літературної норми (праці про росій­ську літературну мову були актуальні, тому що вона «...стала за роки революції другою рідною мовою для усіх народів нашої країни, важливим засобом міжнаціонального спілкування між ними»)18.

В. Волошинов, розкриваючи роль соціального чинника в мові, культурі, ідеології, запропонував концепцію соціологічного методу.

О. Пєшковський обґрунтував об’єктивний і нормативний під­ходи до вивчення мови.

М. Яковлєв сформував наукові засади нових алфавітів безпи­семних народів з урахуванням теорії фонології.

Д. Ушаков укладав післяреволюційний словник російської мо­ви тощо.

Ще одна ознака тогочасного мовознавства – «нове вчення про мову» М. Марра. Ця соціально зорієнтована теорія розкривала вза­ємодію мови через розвиток мислення і суспільства. Маррівські ідеї про надбудовний характер мови, її класовість та про зв’язок індо­єв­ропейських мов зі стадіями розвитку суспільства тощо представляли тогочасне марксистське мовознавство.

Увага до вчення М. Марра підсилювалася тим, що положення традиційної індоєвропеїстики не давали відповіді на питання про взаємодію мови та суспільства. У пошуках відповідей навіть той са­мий учений міг визнати теорію мови М. Марра, а потім, критично її пізнавши, відмежуватися від неї (як це зробив Л. Якубинський) або стати опонентом (як трапилося з Є. Полівановим).

З переліку аспектів розкриття суспільної природи мови зро­зу­міло, що вони мали теоретичний і прикладний характер. Мовознавчі праці порушували питання онтології мови. Працюючи над ство­рен­ням алфавітів, дослідники ставали суб’єктами свідомого впливу на мови безписемних народів СРСР. Наведемо міркування Є. Полі­вано­ва: «Участь учених у такому, для прикладу, питанні, як організація нового алфавіту, я вважаю першочерговою, одним із найважливіших завдань...»19. Першим народом, для якого після революції уклали алфавіт, були якути (1917), швидко отримали алфавіт на латинській основі азербайджанці (1922), постало питання про алфавіт для уз­бецького народу (1922). Тільки Є. Поліванов написав понад 20 праць, присвячених питанню теорії і практики латинізації алфавітів:

«Проекты латинизации турецких письменностей СССР» (1926), «К де­сятилетию орфографической реформы» (1927), «О новом китайском алфа­вите «Чжу-инь цзы-му» (1927), «Пособие по китайской транскрипции» (1928), «Из хроники современных национальных график СССР (Проект ассирийс­кого алфавита на русской основе)» (1928), «Основные формы графической ре­волюции в турецких письменностях СССР» (1928), «Одно из доказа­тельств общности происхождения арабского и европейского алфавитов» (1929) та ін.

Отже, мовознавча теорія служила мовному будівництву в СРСР. Будучи причетними до його завдань, насамперед, до здійснення орфографічних реформ, модернізації старих та розробки нових засад письма для різних мов СРСР чи створення підручників для шкільної та позашкільної освіти, мовознавці хоча й працювали над теоре­тич­ними та практичними питаннями взаємодії мови та суспільства, але як представники академічної й університетської науки, добре підго­товані професійно, вони все ж не мали досвіду напрацювання соціо­логічних питань.

Умови формування соціологічного підходу до мови. Це був час, коли на вказівки партії будували соціалістичну культуру і нау­ку, перебудовуючи на марксистській основі і мовознавство. Марк­систський підхід до мови найвиразніше представляло «нове вчення про мову» М. Марра.

Першим проти марризму виступив Є. Поліванов: 1929 р. в Моск­ві у підсекції матеріалістичної лінгвістики Комакадемії відбулася дис­кусія, стенограма якої лише недавно дійшла до читача під назвою «полівановської» дискусії 4 лютого 1929 р., оскільки матеріали були в архіві АН СРСР до 1991 р.20 Визнання ідей Марра, його теорії і при­ниження Є. Поліванова зробили своє: почалася боротьба з «поліва­новщиною» і впровадження ідей Марра у мовознавство як теорії, що перемогла, ілюструючи дієвість марксистського мовознавства. На XVI з’їзді ВКП(б) Й. Сталін двічі повторив тезу М. Марра «У період перемоги соціалізму у світовому масштабі, коли соціалізм зміцніє і увійде в побут, національні мови неминуче повинні злитися в одну спільну мову, котра, звичайно, не буде ні великоруською, ані ні­мецькою, а чимось новим...»21.

До 1930 р. з марризмом боролися представники індоєвропей­ського мовознавства, а від часу появи групи «Язикфронт» – і язик­фронтівці, у складі яких Г. Данилов, Т. Ломтєв, Я. Лоя, П. Куз­нєцов, М. Чемоданов, С. Берштейн та інші (усього понад двадцять мовознав­ців). Однак і вони не визнавали порівняльно-історичного мовознав­ства, «буржуазної» мовознавчої науки і «нового вчення» як марксистської теорії. Марристи назвали праці представників цього напряму «за­маскованою лінгвістикою», «право-лівацьким блоком», дослі­джен­нями «меншовицького ідеалізму», «механіцизму»22.

Серед дослідників були одиниці таких, як Д. Ушаков, по­слі­довний антимаррист, який у листі до Й. Сталіна аргументував, чому і марристи, і язикфронтівці руйнували російську науку...23

Одних система зламала, і вони прийняли концепцію Марра, тому суспільна сутність мови поставала крізь призму його ідей, як у рецензіях на російськомовні переклади праць Ф. де Соссюра, А. Мейє чи Ж. Вандрієса; інших система знищила, фізично чи морально, сфаб­рикувавши звинувачення: загинули Є. Поліванов, М. Дурново, Г. Ільїнський. У «справі славістів» 1934 р. проходили А. Селіщев, М. Сперанський, В. Сидоров, І. Волк-Леонтович, П. Бузук, В. Вино­гра­дов, А. Сидельніков, П. Расторгуєв, Ю. Ус­тинов, Н. Гайденов, І. Го­ланов, П. Кузнєцов та інші24, вони повернулися після таборів до ро­боти. Від часу арештів 1937–1938 рр., 1941 р. до реабілітації дожило небагато мовознавців.

Обґрунтування суспільної природи мови відбувалося у кількох напрямах: навколо «нового вчення про мову» М. Марра, у зв’язку з розкриттям засад соціологічної лінгвістики, характеристикою ознак літературної мови та соціаль­них діалектів, узагальненням змін у мові внаслідок революційних зрушень, через вияв критеріїв оціню­вання суспільної природи мови в рецензіях, обґрунтування соціоло­гічного методу. Мовознавці брали участь у мовному будівництві, створюючи алфавіти для безписемних народів, обговорюючи питан­ня культури російської літературної мови в школі та в літературі, укла­даючи засоби кодифікації мови, граматики і словники (за цими діями проглядалося розуміння соціального характеру мови через ха­рактеристику її функціональних властивостей).

Праця лінгвістів завершувалася появою теоретичних і прик­лад­них до­сліджень про взаємодію мови та суспільства, в гуманітарній сфері якого запа­нували канони діалектичного матеріалізму у тракту­ванні класиків марксизму-ленінізму, а мова почала відігравати роль ідеологічного засобу впливу на носія.

3.2. Розкриття суспільної природи мови

З початком 30-х рр. теорія М. Марра отримала статус зраз­ко­вої теорії уже нового, марксистського мовознавства. Категорія «марк­систське мовознавство» була найчастотнішою в мовознавчих текстах.

Одне з її тлумачень дав Є. Поліванов у словниковій статті ру­кописного словника мовознавчих термінів (1935–1937) до заголов­ного слова «лінгвістика»:

«Марксистської лінгвістики, як дисципліни, котра могла б відпо­ві­да­ти буржуазній лінгвістиці, ще не існує: є тільки відомий фундамент для неї у формі кількох статей (Лафарга, Плеханова) і ще коротших висловлювань про питання мови таких класиків марксизму, як Енгельс, Маркс, Ленін... Ство­рення марксистської лінгвістики, як стрункої і повної дисципліни – з революційною переоцінкою усіх розділів старої лінгвістики, – завдання усіх радянських лінгвістів, усього лінгвістичного покоління»25.

Для виконання такого завдання лінгвістичну науку потрібно було реорганізувати, адже в ній панівною була порівняльно-істо­рич­на парадигма, яку марксистське мовознавство визнало за ідеаліс­тич­ну, буржуазну.

Що таке «марксистське мовознавство», або «марксизм у мо­вознавстві»? Це радянська філософія мови, та частина теоре­тич­ного мово­знавства, яка вивчала призначення і сутність мови щодо дійсності, мислення, свідомості, логіки, суспільної практики. Сьо­годні проблема належить не стільки науці, скільки культурі загалом, ілюструючи зв’язки між наукою, ідеологією та політикою. Історики радянського мово­знавства трактують марксизм по-різному: як штуч­но привнесений зміст у мовознавство, як органічну властивість ра­дянської філософії мови, як зв’язок одного та другого, що виокрем­лює в проблемі два аспекти: взаємодію радянської філософії мови і марксизму (як теорії філософії мови), марксизму як риторичної мов­леннєвої практики26.

У наведеному тексті словникової статті Є. Поліванова добре окреслено підвалини марксистської лінгвістики: в її основі розу­мін­ня мови у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, Г. Плеханова, П. Лафарга; її завдання – сформувати надбудову до економічно ба­зису, але з огляду на це нове завдання марксистську лінгвістику потрібно ще створити, бо її представляє замала кількість праць.

У працях В. Панфілова, Б. Серебрєннікова, Н. Чемоданова, Р. Бу­дагова та інших мовознавців до радянського читача доносилися ідеї концепції мови Маркса, Енгельса та Леніна, пафос яких зво­див­ся до приписів: філософія діалектичного та історичного матеріалізму є ос­новою для вирішення всього комплексу теоретичних і, звичайно, філософських завдань мовознавства. Ще 1983 р. можна було знайти твердження, що в основі усіх теоретичних помилок у мовознавстві було недотримання матеріалістичного підходу до явищ мови27.

А. Кривоносов виокремив основні філософські положення К. Маркса та Ф. Енгельса і дійшов висновку, що вони відомі в євро­пейському мовознавстві ще від часів шкіл філософії Платона, Сок­ра­та, Арістотеля і що за своєю суттю – це загальнонаукові лінгвістичні концепції, які стали лінгвістичними аксіомами завдяки розвиткові світової лінгвістики. А. Кривоносов мав на увазі думки щодо пер­вин­ності матерії, вторинності свідомості (означали первинність мате­рі­ального і вторинність ідеального як головну проблему матері­аліс­тичної діалектики); про мислення, свідомість і мову як одне і те ж; про мову як суспільне явище і знакову систему; про диференціацію слів (семантика слова) і логічні поняття, виражені цими словами28.

Свої узагальнення дослідник зробив на основі характеристики власти­востей мови у творах Маркса та Енгельса: 1. Мова, свідомість, мислення є суспільним явищем; тільки в колективі можлива мова; мова маркує суспільство. 2. Суспільство разом із біологічними пе­редумовами створює вроджену, іншими словами, запрограмовану здат­ність людини до мови. 3. Трудова діяльність, як невід’ємна ознака суспільства, та його спосіб існування породили мову, мовлення. 4. Мова має складну систему і структуру; підтвердженням слугує судження К. Маркса про те, що властивості речі виникають не з її стосунку до інших, вони виявляються при цьому. 5. Слова – умовні назви, звідси вони мають знаковий характер; мова – знакова сис­те­ма, система умовних, конвенційних знаків. 6. Маркс ототожнив мис­лення, свідомість і мову як щось ідеальне, мова – й ідеальне, і мате­ріальне. 7. Буття, матерія – первинні, а мова, мислення, сві­домість – вторинні, залежні; у майбутньому це твердження постане в законі про первинність матерії та вторинність свідомості, основному пи­танні філософії. 8. Мова – реальна свідомість, безпосередня дійс­ність думки; як щось єдине, те саме, мова, мислення, свідомість ви­никають та вмирають одночасно. 9. Мова матеріальна, тому що по­стає як звуковий ланцюг. 10. Мова має класовий характер, кожна соціальна група має свою мову. 11. Сутність мови можна пізнати тільки за допомогою історії.

У працях В. Леніна, як і в працях К. Маркса та Ф. Енгельса, питання мови служило тлом для вирішення інших завдань – для прикладу, розкрити сутність діалектики або сутність теорії пізнання марксизму. До мовознавства мали стосунок такі висновки Леніна: основне питання діалектики – «тотожність протилежностей»; діалек­тика – це рух думки в поняттях, котрі переходять одне в друге; діалектика – теорія пізнання матеріалізму як взаємодія окремого і загального, випадкового і необхідного, явища і сутності; сутність теорії пізнання полягає у висвітленні всіх аспектів явища; пізнання узагальнює закони природи; у пізнанні можливий рух фантазії; свою сутність річ виявляє у стосунку до іншої речі; метод ведення поле­міки в тому, щоб не відразу заперечувати, а виявляти внутрішній зміст чужих думок, показуючи їх сутність, зв’язки, переходи29.

Теорія марксизму привнесла в радянське мовознавство наста­нови про суспільну природу мови, зародження мови в процесі тру­дової діяльності, про функцію мови як засіб виявлення свідомості, засіб спілкування, про на­лежність мови до матеріальної сфери, а свідомості – до ідеальної сфери, про мову як безпосередню дійсність думки, про класовий характер мови, її вплив на но­сія. Окремо по­трібно відзначити, що К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, обґрунто­ву­ю­чи суспільну природу мови, крім комунікативної функції, виокре­ми­ли пов’язану з нею функцію впливу. У всіх виступах і статтях, особливо про культурне будівництво, Ленін писав про силу впливу слова на маси, що означало визнання ідеологічної функції мови, тому прихильники «нового вчення про мову» полемізували з прихиль­ни­ками «Язикфронту», які, мовляв, забували, ігнорували призначення мови впливати30, а також «її сутність, класовий зміст і належність до ідеології»31.

Радянські мовознавці 20–30-х рр. по-різному сприйняли марк­сизм. Напри­клад, прагнення до марксизму було безсумнівним у Мар­ра і Поліванова. Після 30 років занять кавказьким мовознав­ством, Марр прийшов до марксизму свідомо, маючи кон’юнктурні мотиви, не стільки від теорії, яку знав поверхово, скільки від прак­ти­ки, тому сучасники говорили про його «стихійний марксизм»32. Нав­паки, Є. Поліванов був активним діячем революції і переконаним марксистом. І один, і другий служили новому суспільству. «Звер­нен­ня цих лінгвістів до марксизму... можна вважати прагненням ско­релювати лінгвістичну теорію з новою революційною мовною прак­тикою, яка змінювалася на очах»33.

Однак є й інші думки. В. Алпатов вважає, що в 20-ті рр. про побудову марксистської лінгвістики говорили багато; сама ж ідея побудови марксистської науки, на противагу «буржуазній», була догматичною. «Марксизмом» у мовознавстві спочатку проголосили концепцію мови Марра, хоча серйозно про марксистський підхід думали лише окремі лінгвісти34.

До того, що матеріалістична (конкретніше, марксистська) орієн­тація у 20–30 рр. стала характерною ознакою радянського мово­знав­ства, спричинилися, з одного боку, марксизм, із його діалектикою, який широким і всебічним підходом до явищ і соціальної сфери створював можливості для лінгвістичного аналізу, не відриваючи мову від мовця та суспільства, з іншого – той беззаперечний факт, що ра­дян­ське мовознавство виникало і формувалось як одна з форм партійної ідеології. Ці чинники по-різному взаємодіяли, впливаючи на зміст мовознавчих праць.

Концепція М. Марра

Лінгвосоціологічні погляди М. Марра (1864–1934) – один із прикладів розуміння суспільної природи мови в радянському мо­вознавстві. Як автор соціально зорієнтованої теорії мови, Марр після XVI з’їзду партії в 1930 р. став офіційним ідеологом радянського мовознавства, причетним до боротьби з лінгвістами інших поглядів, починаючи від 1929 р.35.

«Нове вчення» М. Марра ніколи не мало викінченої форми, ав­тор не залишив опису теорії, найкраще її інтерпретував І. Мєща­ні­нов. Зі змісту праць М. Марра можна зробити висновок, що одні положення заперечували досягнення традиційної індоєвропеїстики, інші – відображали контури нової науки про мову: 1. Індоєв­ро­пей­ської мовної сім’ї не існує, не було єдиної індоєвропейської пра­мо­ви, яка нібито розпалася на низку споріднених мов. 2. Пролетарська наука не може прийняти класифікацію мов світу, яку запропонували компаративісти, усі ці класифікації ґрунтуються на нерівності народів. 3. Індоєвропеїстика не дає відповіді на питання про похо­дження мови. 4. Порівняльно-історичне мовознавство працює з фо­нетичними та морфо­логічними відповідниками, залишаючи лексику, вчення про значення поза увагою. Офіційно Марр розвивав мово­знавство на засадах панівної марксистсько-ленінської ідеології.

Чому виникла потреба в «новому вченні про мову»? Оскільки марксизм завойовував право, філософію, релігію, мистецтво як над­будовні сфери культури, потрібно було створювати і марксистську лінгвістику. В СРСР мовознавчу проблематику пов’язали з націо­нальним та політичним питаннями. Лінгвістична теорія, що виникла як реакція на націоналістичне розуміння суспільства, мала відігра­вати роль «бійця на ідеологічному фронті». Концепція мови перед­бачала створення алфавітів («питання про єдність письма, як єдність мір, ваги і числових знаків, цифр»), творення літературних мов (які вибудо­вуються для «нашого соціального середовища»), словникову роботу36. Марр писав, що методологічну базу його досліджень ста­новлять праці Маркса-Леніна; він не враховував дореволюційних до­сягнень; свою теорію вважав альтернативною до інших, які не ма­ють таких засад: головне, що вона створена в ідеологічній боротьбі і становить цілісне вчення. «Нове вчення про мову» потрібно вважати як марксистсько-ленінське не тільки у настановах і засадах, теорія незамінна і на науково-культурному фронті як бойове знаряддя про­летаріату в його класовій боротьбі:

«Суть її полягає в тому, що, виходячи з історизму різно- і навіть ба­гатостадіальних мов, вона дала ідеологічно побудоване методом діалек­тич­ного матеріалізму вчення про мову, виявила єдність виникнення елементів мови і розвитку їх у мову, утворення видів, які разом із господарством внаслідок боротьби й перемоги пролетаріату мають обернутись у єдність мови-мислення з єдністю світового господарства»37.

Інші компоненти «нового вчення про мову»: положення про єдність глотогонічного процесу (перед виникненням звукової мови був етап мови жестів, тобто кінетичної мови; мови світу мають одне походження, але не одну прамову, спочатку світ був багатомовним); положення про основний закон розвитку мов світу як рух від бага­томовності до єдності через схрещування (саме воно забезпечувало зменшення кількості мов на шляху до єдиної світової мови); ста­діа­льний характер розвитку мов (трансформувавши гіпотезу Шлейхера про три морфологічні типи мов – ізолюючий, аглютина­тивний та флективний, Марр виокремив три стадії – аморфну, яфетичну та флективну – у зв’язку із соціально-економічними формами розвитку людства та формами світогляду).

Марр прямолінійно прийняв положення історичного і діалек­тичного матеріалізму щодо розуміння мови, вона постала на одному рівні з матеріальною і духовною культурою. Як ідеологія, мистецтво чи наука, мова – надбудовна категорія, тому отримувала виразний класовий характер, пов’язаний з еконо­мічною основою. За Марром, виникала закономірність: класи здійснюють революції, а мови, яки­ми розмовляють класи, зазнають революційних зрушень.

Методика розкриття соціальної сутності мови. У передмові до першого тому перекладів праць Марра українською мовою, І. Мє­щанінов виокремив визначальну ідею теорії Марра – розуміння мови як соціального явища38. Соціальний характер мови, її суспільна функ­ція у поєднанні з поглядами на мову і суспільство Маркса, Енгельса, Феєрбаха, Леніна, Бухаріна, Сталіна та інших в опозиції до здо­бу­того європейським порівняльно-історичним мовознавством та пред­ставниками соціологічного напряму досвідом визначили появу не­звичайного теоретичного продукту, «нового вчення» Марра, покли­каного стати всеохопною теорією мови під ідеологічним радикалом, альтернативою до ідей тогочасного зарубіжного мовознавства – та­ких висновків дійде уважний читач праць творів Марра, зокрема статей «Мова і письмо» (1930), «Яфетидологія в Ленінградському державному університеті» (1930), «Мова і мислення» (1931), «Мова і сучасність» (1932), «Зрушення в техніці мови і мислення» (1933), «Письмо і мова» (1933), «Маркс і проблеми мови» (1934) тощо39.

На матеріалі ознак кількох десятків мов, які належали до різ­них систем, М. Марр аргументував свої положення за допомогою елементного, або палеонтологічного, методу, що використовувався для аналізу звукових, граматичних та лексичних відповідників. Ме­тод широко пропагували в українському мовознавстві, один із по­слідовників Марра писав: застосовуючи його для аналізу грама­тичних форм, можна простежити поступові етапи розвитку ладу мови у зв’язку з розвитком соціальних укладів та зміною суспільної свідомості40.

В основі методу – використання чотирьох елементів (САЛ, БЕР, ЙОН, РОШ); метод протиставлявся уже відомому порівняльно-історичному методові індоєвропейського мовознавства. Палеон­то­ло­гічний аналіз не відкидав цілком порівняння, однак вимагав вивчен­ня мовних явищ, фактів і процесів як «історичних категорій». Під чотирма елементами поставали елементи будь-якої людської звуко­вої мови, які її характеризують незалежно від типологічних чи гене­тичних характеристик, а також незалежно від того, мертві мови чи живі. Саме ці чотири елементи дозволяли обґрунтувати положення про єдиний глотогонічний процес, що пов’язував, на думку Марра, мови всього світу в загальний моністичний процес мовотворчості. Чотири елементи відкривали доступ до найдавніших стадій розвитку мови, недоступних для порівняльного методу індоєвропейського мо­вознавства, представники якого використовували морфологічний, фо­нетичний, етимологічний аналізи:

«Це первісний звуковий комплекс, своєю історією угрунтований як надбудова, не тільки як елемент звучання, а і як елемент мислення. Їх усьо­го чотири елементи в усіх мовах і позначаємо ми їх чотирма літерами ла­тинського алфавіту (A, B, C, D). І от, коли нинішню мову допрацьовано до­слідженням до цих первісних лінгвістичних елементів, які мали в самій матеріальній базі, задовго до виникнення звукової мови, інші функції, ос­кільки вони були категоріями іншого світу, матеріально-виробничого, а в мові інші, з іншими відношеннями, де вони, первісні лінгвістичні елементи, проходять, уже пройшли зміни, що діалектично розвивалися, також соці­ально-економічних функцій, уже в надбудові – в звуковій мові, яка змінила ручну, то тепер складно облікувати не їх наростання, наростання цих пер­вісних елементів з виробництва і виробничих відносин, не те, що в процесі розвитку і формальний, і ідеологічний момент у них, у всіх чотирьох, ідуть вгору і вшир стрибками, розгортаючись при кожному зрушенні єдністю протилежностей – трудність являє те, що зміна відбувається не тільки в двох розрізах, ідеологічному і формальному, але ще в двох по техніці – в техніці мислення і в техніці формальної побудови»41.

Як техніка аналізу мови палеонтологія розкривала з огляду на стадії епохи, «ступені розвитку мови і мов, незалежно від націо­нальності і рас, незалежно від того, чи це мова східна чи західна, азійська чи європейська»42.

Відомо, що морфологічний аналіз членує слова на компоненти з огляду на функції і залежно від граматичної будови мови. Його не­долік, за Марром, полягав у тому, що цей різновид аналізу не міг по­яснити елементи, з яких історично формувалось слово. Фонетичний аналіз розкривав склад фонем (їх порівняльно-історичне мовознав­ство трактувало як основні й найпростіші одиниці), однак він пока­зував, що соціальна сутність окремої фонеми незалежна від соціаль­ної значущості конкретного слова, до складу якого вона входить. Учені могли виявити «прамову», але не могли забезпечити розкриття кон­кретних закономірностей, тому методика аналізу представників порів­няльно-історичного аналізу задовольняла марристів тільки на перших етапах розвитку яфетичного мовознавства, оскільки надалі ця техніка ви­явилася застарілою для вирішення завдань «нового вчен­ня про мову».

Чотири елементи стали органічною складовою теоретичної ба­зи лінгвістичного аналізу; використання цієї методики на практиці мало б засвідчити переваги елементного аналізу над порівняльно-іс­торичним; порівняльному методові протиставлявся палеонтоло­гіч­ний аналіз, за яким усі мовні факти треба вивчати як «історичні категорії», що мають суспільну значущість. Ці чотири елементи, будучи елементами будь-якої звукової людської мови, пов’язували мови всього світу, незалежно від їх типології (чи вони аморфні, флективні, аглютинативні, інкорпоруючі) та належності до мовної родини, живі вони чи мертві, культурні чи примітивні. Аналіз на елементи викривав «лінгвістичні протоплазми» і синтезував наново фонетичний і морфологічний змісти в єдиному звуковому втіленні думки, висуваючи на перше місце семантику. Усі ці думки Марра від часу мовної дискусії 1950 р. зазнали краху43.

Соціальна складова теорії мови М. Марра постає як ре­зуль­тат взаємодії багатьох компонентів.

Соціальна класифікація мов. Марр не визнавав відомих класи­фікацій мов, генеалогічної чи типологічної, вважав їх недостатніми, писав, що мови потрібно поділяти за соціальним стано­вищем на мови колоніальні та націоналістичні (серед них були не тільки європейські), метод дослідження обидвох груп мов одна­ко­вий, тому що «нове вчення про мови» було інтернаціональним44.

Соціальні зв’язки між мовними системами. Марр показав не­спроможність порівняльно-історичного методу одер­жати резуль­та­ти, тому апелював до «ідеологічного диференціалу» (це була абстрактна величина, що відображає, як він писав, косміч­ний світогляд первіс­ного суспільства). Так, розкриваючи етимоло­гію термінів work, la­bour в англійському перекладі «Капіталу» Марк­са, дослідник зробив висновок про зв’язок між словами «павук» і work, labour на основі палеонтологічного аналізу, визнаючи соціальні по­в’язання між сло­вом павук і робота:

«Ми не говоримо вже про те, що в словах наявні дуже складні утво­рення, які довго наростали і щодо форми. Так, напр., в «Arbeit» маємо три елементи. Якщо відкинути з них початковий склад (елемент А),ідеоло­гіч­ний диференціал, який при космічному світогляді первісного ще суспіль­ства означав світило («місяць + сонце», після розщеплення «місяць», потім «сонце») і т. п., то одержимо bey-t – колись самостійне слово, а по знятті цього, пізніше нарослого стадіального (ar←har→sar), пор. вірм. sar-den, груз. dedazardl «павук» залишок (двоелементний ВС композит), не тільки зв’я­за­ний з тим же самим нім. Werk і анг. work, але виходить своїми соціальними пов’язаннями за межі расово розрізнювальних ще й досі мовних систем»45.

Корелятивні зв’язки між мовою і соціумом. Морфологічна струк­тура мов відображає соціальну структуру46. На­лежність різних сис­тем морфології до різних періодів мовотворчості не безпосередньо, а через мислення, опирається на той чи той тип техніки, госпо­дарської і соціальної структури. Мислення не ста­біль­не, розвивалося на двох ступенях стадіального розвитку, до-логіч­ному і логічному:

«Зміни мислення – це три системи побудови звукового мовлення, ті, які сукупно випливають із різних систем господарства і пов’язаних з ними соціальних структур – 1) первісного комунізму, з ладом мовлення син­те­тичним, з полісемантизмом слів, без відмінностей основного і функціо­наль­ного значень; 2) суспільної структури, яка заснована на виділенні різних видів господарства з суспільним розподілом праці, тобто з розподілом су­спільства за професіями, розшаруванням єдиного суспільства на вироб­ни­чо-технічні групи, які становлять первісну форму цехів, коли їм відповідає лад мовлення, що виокремлює частини мови, а у фразі – різні речення, у реченнях – різні його частини і т. п., та інші, з різними функціональними словами, перетвореними на морфологічні елементи, з розрізненням у сло­вах основних значень і з наростанням у них поряд з основним функціо­наль­ного смислу; 3) станового або класового суспільства з технічним розпо­ді­лом праці, з морфологією флективного типу»47.

Соціальні причини зміни значень слів. Се­мантика і палеон­то­логія стали двома наріжними каменями яфетичної теорії Марра, який доводив, що закономірні зміни значень вста­нов­люються не емпі­рично, у зв’язку з практикою використання в пев­ному середовищі чи певним автором, а визначаються «нормами зв’язку значень із гос­подарсько-суспільним життям і його запитами, які закономірно змінюються на різних ступенях стадіального роз­витку». Причому саме палеонтологічний аналіз виявляє норми сло­вотворення на кож­ній із стадій мовного розвитку48.

Соціальна вартість слова, сформована під впливом вироб­ни­чих відносин. Яфетична теорія пояс­нювала закономірності виник­нен­ня й розвитку спершу мови, потім слів як соціальних вартостей – їх породжували виробничі відносини в процесі діалектичного розвит­ку. Слова одержували форму на від­повідних стадіях і щодо рівня розвитку мислення49.

Обґрунтування категорій у тексті:

«Нове вчення про мову, за яфетичною теорією, засноване насам­перед на закономірності виникнення і розвитку спершу мови, потім слів як соціальних вартостей, породжуваних виробничими відносинами в процесі їх діалектичного розвитку і оформлюваних мисленням відповідних стадій, і в тому ж порядку виниклих їх взаємовідношень, пов’язань, службових час­ток. Завдяки палеонтології мови, що розкрила зміну значень слів, цих надбудовних соціальних вартостей, на різних щаблях стадіального розвит­ку, нове вчення про мову не виділяє питання про походження мислення з глотогонії (мовотворчості) і, ставлячи проблему про походження мови як основну, тим самим уважає за першорядну й проблему мислення, віддаючи службове місце техніці мови, звукова вона чи ручна»50.

Можливо, Марр передбачав труднощі сприйняття категорії «соціальна вартість слова», тому приділив їй багато уваги. Читачеві могло здатися неймовірним, що категорію вияв­ляють сполучники чи прийменники, тому автор теорії, ніби передбачаючи усі можливі пи­тання, давав на них відповіді у статтях. Основний задум Марра полягав у вияві зв’язку соціальних вартостей кожної частини мови з матеріальною базою.

«Виробник», «соборний носій», «село», «міс­течко», «місто», «країна», іншими словами, соціальна база носіїв мови. Ця категорія – диференці­йована величина, яка формується разом із мовою. Щоб зрозуміти етапи становлення носія мови, потрібно врахувати ви­роб­ни­чий колектив, виробництво та інші ознаки. Наведемо одне з пояснень:

«Так, у німців ім’я die Sprache «язик – мова» і минулий час sprach «він сказав», теперішній з соціально протилежним далекому (у часі пре­те­ритові, минулому, що виділився з аориста, тобто і майбутньому, і мину­лому, вперше цільовому, отже, майбутньому→умовному) оголосом е← →і, давніше лише збірно без диференціації по особах і навіть по числах, отже, без відміни дії (так зв. неозначеного способу, інфінітиву) – ш+pre-qen - («sprechen»); звідси перша щодо часу створення у виробництві пара осіб збірно (множина) в протилежність до єдиної давнішої третьої, однак, не особи, а в матеріальній базі – виробничого колективу, в надбудові – тотема: s+«pre-chen sie» «говорять вони» – «говорите ви» (перша пара без різниці й займенника: «sie» і вони і ви, власне – «чужий» ще, тобто протилежної групи тотем; пізніше, після розщеплення другої особи, перша «ми» на від­міну від «ви» – «sie»: «ми» в німців різкіше, явище стадії посилення класо­вості – wir елемент у повному виді – wir «sprechen» «ми говоримо», а «spre­chen» же ім’я дії і «говоріння», «розмова», «говорити», «розмовляти», пер­вісно – «замовляти», «зачаровувати», «впливати» на дане виробництво (ви­робничий акт, у надбудові – реальне відбиття виробництва), зовсім не обмін словами, відірваними від трудового життя, в незалежній розмові-роздумуванні сторонніх незацікавлених або лише розумово зацікавлених, а дія позитивна чи негативна, всього колективу в даному виробництві, тому не тільки виробництво, продукція і його цільове досягнення, продукт, піз­ніше сировина, з чого виробляється цей продукт, а й виробник (соборний актив), отже, час дії, коли відбувається дане виробництво спершу по зміні космічно астрально, за протилежністю «місяць» і «сонце», «темрява» і «світло», «ніч» і «день» і т. д., «зима» і «літо», «холод» і «жар» і т. д., аж потім «місяць», «рік», «тиждень» (п’ятиденка, семиденка), «доба», «день», і далі, і місце дії, воно ж місце перебування або становище колективу, со­бор­ного активу («село», «містечко», «місто», «країна») і т. д. Усі ці усвідом­ле­ні у виробництві предмети, власне їх вартості, однаково наростаючи стаді­ально діалектично, щоразу за протилежністю соціальних розходжень, ма­ють одно ім’я, що і є тотем виробничий, у надбудові у первісній повноті загальне уявлення (потім поняття) і за часом виділення його виробничих моментів – «об’єкт», «дія», «суб’єкт», категорії мислення. Лише пізніше, після виділення з уявлень понять, власне все тим же виробничим шляхом з образів виробничого матеріального предмета і способу його обробки (тех­ніки), в надбудові це вже не образ – тотем, первісно єдина (усе ще не прос­та, а дифузно багатоосяжна) мисль, і не один образ-уявлення, а й образне поняття, і абстрактне позаобразне поняття, елемент мислення. І тоді вони, ці чотири категорії мислення, стають чотирма необхідними категоріями ві­дірваної від пов’язання з життям і формальної логіки. Їх і репрезентують функціонально чотири елементи нового вчення про мову, які діалектично зберігають свою генетичну реальну відображуваність на всіх стадіях і да­ють і тепер єдину можливість простежити походження, точніше, творення нових слів і на переживаній стадії простежити їх коріння в актуаль­ному виробництві і разом з тим відповідне до соціалістичного будівництва вико­ристовування нагромадження багатющих досягнень працюючого людства за багато сотень тисяч років, за кілька мільйонів років продуктивної роботи»51.

Ідеологічний компонент «лінгвістичного еле­мента». Від зга­даних чотирьох лінгвістичних елементів надалі утво­рювалися усі мовні форми, причому кожний із них становив собою єдність ідео­логічного та формального начал. Як вона виявлялася?

Звукова мова поєднувала два начала: техніку мислення (ідео­логічний момент) і техніку звукового виявлення (формальний еле­мент), які генетично пов’язані з матеріальною базою. Ця взаємодія дозволяла пояснити послідовність виникнення граматичних кате­го­рій у зв’язку з матеріальною базою. Наприклад, під час колективної власності відбулося розщеплення дії й особи; коли ж розвиток ви­робництва перейшов на новий ступінь, то відбувся перехід від синтетичного ладу до аналітичного, почали формуватися форми па­сиву та активу тощо52. Ідеологічний компонент у розвитку мови поставав як зміна стадій, тому його потрібно розглядати як зміну ідеології та форми:

«Трудність сприймання цих чотирьох лінгвістичних елементів, а з ни­ми й правильного сприймання мовотворчого процесу, отже, й чітких перс­пектив мовного будівництва, не двічі, не тричі, а ще многократно зростає від того, що мова в процесі свого розвитку пережила ряд стадій, які змі­нили і ідеологію, і оформлення, і техніку в усіх розрізах до розходжень за протилежністю. Більше того, на кожній стадії з творчістю матеріальної ба­зи перехрещується вплив надбудови на базу; чим ближче до нас стадія, тим особливо масово усвідомленіше і тим дужче, і тим різноманітніше встигли в цей час змінитись і кількісно, і якісно чотири лінгвістичні елементи»53.

Прикметник ідеологічний у тексті праць мав ще одне значення, визначене скерованістю нового вчення. Ідеологічно протилежною до феодально-буржуаз­ного і буржуазного мовознавства була яфетична теорія, яка в сучасному кон­тексті, пов’язаному з націоналізмом, да­вала йому бій:

«При протилежному з капіталістичними країнами не тільки сприй­манні радянською країною національного питання, у нас... в СРСР, де на­родів-націй і кандидатів у нації вдесятеро більше, ніж республік, і де масо­ва робота над ним дає, вже дала помітні сходи, питання виросло в гігантську, світової ваги проблему нерозривно і теоретичну, насамперед мовознавчу, і практичну з усіх поглядів, починаючи з політичної: питання живе, акту­аль­не. Ніколи у зв’язку з цим мови не вивчали так посилено, мовам не від­давали такої уваги і за кордоном, як у наші часи шаленої боротьби фашиз­му всяких гатунків і ступенів з нашим надзвичайно напруженим соціаліс­тичним будівництвом. Природно, і нова мовознавча теорія, «яфетична», що виросла в боротьбі з націоналістичним розумінням суспільності, опинилась у процесі свого розвитку в становищі передового бійця на ідеологічному фронті»54.

Марр відзначив роль ідеологічного підґрунтя теорії: за цією прикметою він відмежував суспільну природу мови в західному мовознавстві від своєї власної, побудованої, як він писав, методом діалектичного матеріалізму.

Мова як класова сутність. Це одна із знакових категорій: «не­має мови, яка б не була класовою, і, отже, немає мис­лення, яке не було б класовим». Відмінності в мові, для прикладу, окання і акання в російській мові – це наслідок колишньої класо­вос­ті, звідси ознаки російської мови можна розуміти як результат схре­щення різних дав­ніх класів. Не існує національної, загальнона­ціо­нальної мови, а є класова мова, і мови того самого класу різних кра­їн за ідентичної соціальної структури виявляють більше типологічної по­діб­ності од­на з одною, ніж мови різних класів однієї країни, однієї нації.

Термінологія. Яфетична теорія не виробила своєї термі­нології, а користувалася надбанням соціологічної та мовознавчої тер­міно­систем. У працях Марра семантика відомих термінів зазнавала тер­мінологізації через приписування нових значень уже наявним оди­ницям, на зразок сім’я, спорідненість, діалект, наріччя, говір та ін. Так, термін сім’я називав родове утворення певного типу, яке від­повідає новій техніці виробництва, новій струк­турі суспільного ладу і новій системі мислення; за терміном спорідненість – пов’язаність різних мов внаслідок схрещування, відповідного господарській вза­ємодії народів світу, зокрема технічній, економічній, соціальній55. Термін лінгвістичний елемент позначав первісний звуковий комп­лекс не тільки як елемент звучання, але і як елемент мислення, з урахуванням чотирьох елементів A, B, C, D56.

М. Марр підкреслив важливість праці соціолога та лінгвіста для вирішення лінгвістичних питань в адекватному соціологічному висвітленні (перспек­тивна з погляду сучасного мовознавства думка, що означає дифе­ренціацію напрямів лінгвістики і її спеціалістів, див. соціолінгвістика, соціолінгвіст):

«Лінгвістичні висновки, які робить яфетидологія, змушують її рі­шу­че сказати, що гіпотеза Енгельса про виникнення класів внаслідок розкладу родового ладу потребує серйозних поправок, але, що теж зрозуміло, ці по­правки має сформулювати не лінгвіст, а соціолог, точніше соціолог разом з лінгвістом. Мені здається, що яфетичній теорії можна висунути тільки одну вимогу: у своїх основах, своїх загальних передумовах вона повинна бути готова до такої сумісної праці саме з марксистською соціологією»57.

Теорія Марра і мовне життя в радян­сь­ко­му суспільстві. За Мар­ром, його вчення сприяло вирішенню національного питання, зміц­нюючи «ідеологічні основи жовтневих здобутків»; допомагало про­водити антирелігійну пропаганду, вирішу­вати питання створення но­вих алфавітів, літературної мови, словни­кової роботи і навіть впли­вало на викладання мови в школах:

«Не слід бентежитися, що нова мовознавча теорія вдирається в ком­петенцію всіх суспільствознавчих галузей знання. Наш перелік актуальних проблем, не тільки практичних, а й теоретичних, куди нове вчення про мо­ву має підстави вдиратися, аж ніяк не вичерпаний. І це цілком справедливо. Чому? А тому, що мова, немислима без нерозривно зв’язаного з нею мис­лення, є надбудова всіх сторін і всіх моментів виробництва й виробничих відносин. У мові знаходять свій повний надбудовний вияв і інші категорії самої надбудови...»58.

Нове вчення – ідеологічно побудована за допомогою діалек­тичного матеріалізму теорія, що претендувала на роль не спеціаль­ної чи часткової, а загальної теорії мови в радянському мовознав­стві, і була альтернативною теорією до створених у зарубіжному мовознавстві.

Російські мо­вознавці прий­няли слова В. Леніна, що «латині­за­ція – це революція на сході», як заклик до дії, тому стали працювати над науковими за­садами ство­рення алфавітів безписемних мов За­кавказзя та Середньої Азії. Є. По­ліванов вважав, що латинська графі­ка нових алфавітів не тільки сприятиме ліквідації неграмотності, але й послужить збли­женню на­ціональних культур народів СРСР. У цьому напрямі пра­цю­вав також і М. Яковлєв (1892–1974), талано­ви­тий фонетист, пред­став­ник мо­лодшого поко­ління Московської школи, один з активних твор­ців ал­фавітів неписьменних народів (у 1925–1937 рр. – голова Тех­но­гра­фічної комісії Всесоюзного центрального ко­мітету нового алфавіту).

Оскільки насаджувані Марром ідеї були далекі від реальних потреб мовного будівництва (за допомогою палеонтологічного ана­лізу яфетична теорія фактично шукала доісторичні корені на основі чотирьох міфічних елементів й орієнтувалася на таку ж міфічну «світову єдину мову»), то саме М. Яковлєв, як один із головних тео­ретиків Всесоюзного центрального комітету нового алфавіту (ВЦК НА), 1931 р. писав: «Яфетидологи не приєдналися до великої алфа­вітної революції... Очевидно, вони вважають, що палеонтологія мов­лення і поділ на елементи актуальніше завдання, ніж створення хоча б одного прийнятного національного алфавіту для одного з народів СРСР»59.

Після дискусії в 1929 р. Є. Поліванова вилучили зі складу чле­нів Наукової ради професорів ВЦК НА. У 1933 р. відбувся Перший пленум оновленої Наукової ради, на якому виступав М. Марр з до­повіддю «Письмо і мова». Основні тези доповіді: відбувається не просто перебудова, а нове творення літературної мови, тому що вона за своїм змістом не відповідала потребам соціалізму, а за формою – мисленню пролетарських трудящих мас; мовне будівництво вимагає продумування таких систем письма, які враховують культурну спад­щину; у графіці виявляється не тільки ідеологічний момент, але й формальний, обидва вони сприяють виявленню функції письма – адекватної передачі «змісту і сили впливу», бо письмо передає «не тільки думку, зрозумілу лише в обрамовуванні певного світогляду, як відтворення механіки трудового процесу матеріального вироб­ництва, але й спосіб його дії, механіку мислен­ня»60. Знову автор до­повіді виходив із розуміння функції мови як засобу ідеологічного впливу:

«Мова стає на ступінь, де одиниця мови, елемент уже лінгвістичний, стає з елементу мови елементом мови і письма. Письмо, зокрема елемент його, стає елементом мови і мислення, категорією мислення, початкового по­в’язання мови – письма, зокрема елементу, що історично перетворюється в єдиний звук – букву. Буква письма, як і звук мови, фонема, підвищу­єть­ся до ступеня суспільної і політичної значимості»61.

Відтоді Марр став ще й активним діячем соціалістичного куль­турного будівництва народів СРСР.

Про сутність мовознавства. М. Марр визнав лігвістику суспільство­знавчою наукою. Її предмет полягав у вивченні мови «нерозлучно з мисленням, в її діалектній єдності, і використовуючи при просте­жуванні найскладніших взаємовідносин надбудови і бази наслідки вивчення пам’яток матеріальної культури за всі наявні в речових виявленнях ідеології стадії»; досліджуючи мову взагалі або окрему мову, потрібно виявляти ідеологічний чинник у будь-якому мате­ріалі62. Розкриття мовознавчих питань вимагало певних підхо­дів, тобто настанов щодо наукової роботи. В їх основі – врахування пов’язаних формаль­ного та ідеологічного моментів, до прикладу, од­на з тез: «і формальний момент у мові аж ніяк не може тракту­ва­тися поза ідеологією, що зв’язує її через громадськість з вироб­ниц­твом»63. Як суспільствознавча наука мовознавство містить й істо­ричний компонент, охоплюючи, за словами Марра, «об’єктивну і суб’єктивну історію всього світу»64.

Які висновки можна зробити?

1. Взявши за основу чотири елементи, Марр спроектував цілий напрям, за методом і завданнями протилежний традиційному порів­няльно-історичному аналізові, будуючи свої погляди не на фонетиці, а на еволюції в людському суспільст­ві змісту предмета, названого словом, змісту дії цього предмета. Так він отримав кореляцію по­нять: соціальна значущість предметної діяльності лю­дини – істо­рич­на функція предмета в суспільстві – еволюція цієї функції в мові.

2. «Нове вчення про мову» Марра – ідеологічно замовна лінг­вістична теорія, що претендувала зайняти місце не часткової, а все­охопної концепції, була засобом боротьби проти націоналістичного, як тоді стверджували, розуміння суспільності, мала інтернаціо­на­лістську сутність, ґрунтувалася на новій методиці аналізу – палеон­тологічному методі з чотирма елементами в основі, випливала з кореляцій мовної та соціальних структур і вбачала мовний розвиток від множини мов до єдиної мови безкласового суспільства.

3. Виразна ознака теорії, соціологічний зміст, випливає з ро­зуміння соціальної сутності мови й охоплює складники: соціальну класифікацію мов, соціальні пов’язання мовних систем, корелятивні зв’язки між мовою і соціумом, соціальні причини зміни значень слів, соціальну вартість слова, яка формується під впливом виробничих відносин, колектив носіїв («виробник», «соборний носій», «село», «містечко», «місто», «країна»), гендерний аспект визначення роду, ідеологічний компонент «лінгвістичного елемента», ідеологічний ком­понент у розвитку мови, соціологічну термінологію.

4. Реалізація теорії передбачала взаємодію соціолога та лінг­віста і претендувала на опис мовного життя в СРСР.

5. Завдання мовознавства як суспільствознавчої науки М. Марр сформулював у дусі своєї теорії з урахуванням соціального чинника: вони полягали в реалізації схрещення досягнень яфетичної теорії з суспільним історико-матеріалістичним методом65.

Пропаганда ідей М. Марра. Мовознавчі публікації офіційних діячів науки доносили до читача значення «нового вчення», ідеї якого ставали нормативними мовознавчими приписами.

По-перше, читачі повинні були знати, що праці М. Марра зав­дали удару «буржуазній лінгвістиці» (так тоді трактували досвід вивчення мови у працях представників порівняльно-історичного мо­вознавства), формували «нове вчення про мову» на основі єдності мови і мислення в глотогонічному процесі, пов’язали явища мово­знавства з історією матеріальної культури, археологією, релігією, лі­тературознавством, соціологією.

По-друге, М. Марр створив своє вчення про мову після Жовт­невої революції, а тому воно відповідало національній політиці і мовному будів­ництву СРСР. Всупереч індоєвропеїстиці дослідник трактував мову як ідео­логічну надбудову, визначену розвитком ма­теріальної бази, не визнавав генеалогічної класифікації мов, вважав, що всі мови проходять однакові етапи розвитку залежно від зміни соціально-економічних укладів суспільства66.

І. Мєщанінов зазначав, що важливий аспект теорії мови Марра – це висвітлення в ній ролі суспільства у мовотворчому процесі. Лад мови (структура і система мови) на кожному етапі корелює з від­повідною стадією розвитку мислення, рівень якого визначається роз­витком продуктивних сил та виробничих відносин; значення коренів є останньою ланкою тих перетворень, які ілюструють процес розвит­ку звукової мови і які також визначені розвитком господарства і суспільства; звуковий лад усіх мов пов’язаний з елементами пер­винної звукової мови. Тому соціальна сутність мови була наскріз­ною ідеєю «нового вчення про мову».

Як історик-лінгвіст, Марр досліджував письмові свідчення і через них бачив соціальне оточення, яке їх же зумовлювало67. При­хильники та пропагандисти ідей М. Марра вважали, що він розкрив со­ціальний чинник змін у фонетиці, синтаксисі і морфології, показав зміну всього мовного ладу під впливом трансформації міфоло­гіч­но­го мислення в науково-формальне, так зване логічне. Соціальний аспект мала і яфетична теорія М. Марра, яка допомагала вирішувати не менш актуальні питання мовного будівництва, зокрема створення алфавіту, літературної мови, терміно­логії, вивчення молодопись­мен­них і безписемних мов68.

З часом соціологічний підхід до мови виявився визначальною складовою «нового вчення про мову».

Один з ідеологів радянської науки В. Фріче пов’язав висновки М. Марра про існування типу яфетичних мов, що мали свої залишки в різних частинах світу, зокрема на Кавказі, в Піренеях, на Памірі тощо, і не були арійськими чи семітськими (як традиційно ствер­джу­валося в науці), а також про те, що яфетичні й арійські мови – не окремі сім’ї, а різні стадії розвитку мовного процесу, з побудовою каркасу марксистської лінгвістики, тобто тією надбудовою, якої так бракувало в радянському мовознавстві. Марр показав виникнення мови, мовлення в парі з виникненням руки, продуктом і знаряддям праці, довів первинність не звукового мовлення, а кінетичного, своє­рідного способу сигналізації в первісному суспільстві. Мову та су­спільство в його працях не можна роз’єднати: початковий звуковий комплекс диференціювався під час розвитку, ускладнювався госпо­дарський організм, з’являлися граматичні категорії у зв’язку з роз­витком приватної власності, мовний процес пройшов три стадії роз­витку – аморфну, аглютинативну і флективну – як відображення змін соціального ладу, змін суспільних формацій. У працях Марра прозвучало твердження, що зв’язок між мовними явищами та су­спільними формаціями ще не дає життєвості ученню про мову, тому потрібно врахувати вплив на мовний процес окремих суспільних класів і професійних кіл.

Марксистське мовознавство прийняло ідею мовного розвитку від мно­жи­ни мов, які розвивалися «в поті і боротьбі трудового про­цесу – до загально­людської мови в безкласовому комуністичному суспільстві майбутнього»69, що надалі і підтвердила практика мов­но­го життя в СРСР: роль «загальнолюдської мови» виконувала російська.

Приписи щодо нової методики М. Марра потрапляли до чи­тача у формі офіційних пояснень на сторінках мовознавчої періоди­ки і в Україні:

«Значення чотирьох елементів в дослідній роботі полягає передусім в новому принципові аналізу мовного матеріалу. Цей новий принцип по­лягає в тому, що слова розчленовуються не на фонеми, які історично ви­ді­лились в окрему лінгвістичну категорію з окремою функцією спілку­вання пізніше, ніж самі слова, не на морфеми, тобто те, що формально-грама­тич­но розуміється як «частини» слів, з яких в дійсності ніколи слова не скла­дались, як ніколи не складалася людина з окремих частин свого тіла, а на елементи, тобто значущі слова»70.

«При цьому слово, що встановилося історично в своїй псевдомо­но­літності, розчленовується, всупереч формальному розумінню морфології, на елементи, які реально лежать в його основі. І навпаки, «морфологічні елементи», що здавалися спочатку відділюваними, всупереч тій же морфо­логії, що розуміється формально, зростаються в одне, виявляючи історичну природу подільності, як наслідку стадіального розвитку слова і пізнішого озмістування його форми»71.

«Якщо аналіз по елементах розуміти лише як новий засіб дослі­джен­ня мовних фактів, що ще по-старому розуміються, якщо тільки в дослід­ниць­ких прийомах бачити те нове, що вносять чотири елементи в науку про мову, то основа–основ порівняльно-історичного мовознавства – фактич­ний відрив історії мови від історії суспільства – залишається непорушною. Лінг­вістична спільність залишається сама по собі, історія конкретних носіїв цієї «спільності» сама по собі»72.

Подібні публікації переконували: порівняльно-історичне мово­знавство не може трактувати мову у зв’язку із суспільством; по­тріб­на нова методика лінгвістичного аналізу – елементний, або палеон­то­логічний метод, тільки він розкриває кореляцію між мовою і су­спільством навіть у найдавніші періоди, недоступні для аналізу по­рів­няльно-історичним методом. Чотири елементи – органічна скла­дова «нового вчення про мову», це та лінгвістична база, на яку мав спи­ратися лінгвістичний аналіз, використання такої методики виявляло інтернаціональну сутність слова.

Мовознавці-сучасники Марра про його теорію мови.Є. П о- л і в а н о в відзначив позитивний аспект яфетичної теорії – ви­вчення південнокавказьких мов, доведення спорідненості грузинсь­кої мови з семіт­ськими, вважаючи, що в «Основних таб­лицях до гра­матики давньо­грузинської мови» була спроба створити порівняльну граматику73. Ще один плюс теорії – зв’язок із мате­рі­альною куль­ту­рою (це той аспект, який виразно пов’язував теорію Марра з со­ціо­логічним напрямом). Усі інші питання теорії Є. Полі­ванов не визна­вав: про чотири елементи, марк­систський метод, під­становки, невід­повідність форм, довільність поділу слів на частини тощо. Є. Поліва­нов відкрито виступив проти марризму в 1928–1929 рр.

В. Ш м і д т (1868–1954) – німецький лінгвіст та етнолог, вивчав кавказькі мови. Не прийняв яфетичної теорії.

Х. Ш ь о л ь д (1886–1930) – шведський лінгвіст, не визнавав ідеї Марра: «Якщо забрати загальні марксистські фрази, які надають наукоподібності фантазіям Марра, залишається суцільний марризм, який би краще було назвати маразмом»74.

М. К о е н (1884–1974) – французький мовознавець, разом з А. Мейє видав 1924 р. опис мов світу «Les langues du monde», не виявив прихильності до теорії Марра.

П. К о к о в ц о в (1861–1942) – сходознавець, семітолог. Не визнавав учення Марра.

Л. Я к у б и н с ь к и й (1892–1945) – російський мовознавець, критично сприймаючи абсолютизовану гіпотезу прамови, яка, на його думку, перетворилася на загальний засіб пояснення подібності між мовами без урахування їхніх відмінностей, захопився ідеями Марра. Від середини 30-х рр., розчарувавшись у «новому вченні» Марра, Л. Якубинський повернувся до компаративістики75.