Лекція 1. Предмет та основні категорії релігієзнавства.
Релігієзнавство як наука.
Основні категорії релігії.
Функції релігії.
Предметом релігієзнавства є з’ясування суті, змісту та історії, становлення як релігії загалом, так і її окремих форм віросповідання, ролі релігії та церкви в житті людини й суспільства.
Основні завдання вивчення дисципліни:
– дати певний обсяг знань стосовно релігії взагалі та загально охарактеризувати ті окремі релігії, які особливо впливали на цивілізаційну еволюцію людства;
– показати місце та роль релігії в системі культурних цінностей, у становленні державності та суспільних форм;
– простежити релігійну ситуацію в минулому та сучасному з означенням тенденцій і перспектив її розвитку;
– розкрити проблему свободи совісті та віросповідання в теоретичному і практичному вирішенні;
– окреслити зв’язок релігії з економікою та підприємництвом;
– сприяти формуванню релігійно розвинених людей, виробленню у молоді високих духовних запитів.
Релігієзнавство зародилося ще в глибоку давнину. Вже в античні часи були спроби вивчити і зрозуміти релігію як таку. До перших релігієзнавців можна умовно віднести відомого грецького філософа Ксенофана Колофонського (570–478 рр. до н.е.), римського історика Фла- вія (37–100 рр. н.е.), індійського імператора Акбара (1542–1605 рр.), ісламського філософа Аверроеса (1126–1198 рр.) та ряд інших. Одним із родоначальників релігієзнавства, як окремої галузі знань, був англійський дослідник Едвард Тейлор (1832–1917 рр.), який у своїй праці “Первісна культура” описав природу релігії та її еволюцію. Плідно працювали в цій царині також Герберт Спенсер (1820–1903 рр.), Джон Леббок (1834–1913 рр.), Джеймс Фрезер (1845–1941 рр.) та ін.
Релігієзнавство разом із теологією (богослов’ям) є двома формами осягнення феномену релігії.
Теологія як наука про Бога теж відповідає критеріям наукового знання, але вона переважно займається розробкою певного релігійного вчення, пристосуванням його до нових умов. Теологія це вивчення релігії з середини.
Теологія існує в католицькій і протестантській традиції. В православ’ї існує богослов’я – вчення про прославлення Бога, оскільки можливість пізнання Бога тут відкидається.Теологія (богослов'я) є частиною теоретичного рівня релігійної свідомості. Своє завдання богословсько-теологічний підхід вбачає в обґрунтуванні й систематизації змісту тієї чи іншої віри у віровченні та форм її втілення у культі.
Релігієзнавство не розробляє, а лише вивчає та аналізує релігію; воно не має такого суб’єктивного спрямування як теологія. Ставити питання, що краще теологія чи релігієзнавство – недоцільно.
Релігієзнавство і як наука, і як навчальна дисципліна вивчає лише релігію, а ті чи інші сторони релігії вивчаються цілою системою наук: філософією, історією, культурологією, історією культури. І результати досліджень цих наук використовуються в релігієзнавстві. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає “філософія релігії”. До теоретичного напрямку в релігієзнавстві також відноситься “соціологія релігії” та “психологія релігії”. Крім того, є історичний напрям у релігієзнавстві, або “історія релігії”. У певному сенсі релігієзнавство є своєрідним комплексом взаємопов’язаних наукових, передусім гуманітарних дисциплін. Тому ця наука і дисципліна дозволяє скласти цілісне уявлення про таке складне явище як релігія. А синтезовані знання краще інтегруються та використовуються в інших близьких дисциплінах. Можна сказати, що релігієзнавство допомагає вивченню інших гуманітарних дисциплін.
Віра в якісь надземні, вищі істоти, що обдаровані вищою силою, ніж люди; віра в те, що і в людях є частина тієї найвищої істоти – душа.
Почуття, любов до тієї вищої істоти і до інших людей, любов до добра та справедливості.
Релігійна свідомість має два взаємопов’язаних і разом з тим відносно самостійних рівнів: релігійну психологію та релігійну ідеологію.
Релігійна психологія проявляється переважно на побутовому рівні релігійної свідомості через образи, уявлення, настанови, настрої, почуття, переживання, звичаї, традиції.
Релігійна ідеологія – це теоретичний, концептуальний рівень релігійної свідомості. Він існує у формі систематизованого віровчення, викладеного у священних міфах, а на вищому рівні розвитку релігії у священних книгах (Біблія, Коран тощо).
У розвинутих релігійних системах основні положення віровчення затверджуються релігійними організаціями (канонізуються) у вигляді догматів (від грец. dogmatos – думка, вчення), що визнаються беззастережно істинними, вічними і незмінними божественними установленнями, обов’язковими для всіх віруючих.
Важливим елементом релігії є культ (від лат. cultus – шанування, поклоніння) – соціальна форма проявлення релігійної свідомості, реалізація релігійної віри в повсякденних практичних діях віруючих.
Харизматичний культ – це різновид секти, особливості якої пов’язані з тим, що вона формується навколо харизматичної особистості (особистість наділена Божою благодаттю) з людей, які її визнають.
Деномінація – це проміжний перехідний тип релігійної організації, який може мати переважно риси церкви або секти, в залежності від тенденцій еволюції. Проте останнім часом деномінаціями називають близькі за походженням, вченням і культом релігійні організації, що їх відносять до однієї течії.
Потрібно зазначити, що така типологія релігійних організацій досить умовна і стосується переважно християнських конфесій.