ГІМНАСТИКА У XVIII І В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Дальшого розвитку гімнастика набула у XVIIIст. Цей час ознаменувався підготовкою і здійсненням французької буржуазної революції, яка завдала нищівного удару феодальному ладу. Вона зробила буржуазну ідеологію в Європі панівною і в питаннях ви­ховання молоді./У цей період значний вплив на розвиток теорії і практики фізичного виховання мали ідеї передових представни­ків буржуазії — філософів, мислителів і педагогів. Визначну роль відіграли ідеї і праці видатних французьких просвітителів: Жан Жака Руссо (1712—1778), Вольтера (1694—1778) і видатного пе­дагога Песталоцці (1746—1827). Наприкінці XVIIIст., а головним чином на початку XIX ст. в Німеччині, Швеції і Франції почали створюватись буржуазні національні системи гімнастики. У кож­ній з цих країн були особливі обставини, які зумовили потребу створення певної системи фізичного виховання, що відповідала б національним вимогам і завданням. Тому характер гімнастичних вправ був різний.

У 70-х рр. XVIIIст. в деяких містах Німеччини почали створю­ватись школи нового типу – філантропіни (школи людинолюб­ства). Перший філантропія був відкритий 27 грудня 1774 р. в м. Дессау. Пізніше гімнастикою у школі керував Г. Фіт (1763— 1836). Свої погляди на фізичне виховання він виклав у тритомній праці «Досвід енциклопедії фізичних вправ» (1794—1818). Най­важливішим є спроба Фіта зробити біомеханічний аналіз фізичних вправ. Метою гімнастики Фіт вважав: а) збереження і зміцнення здоров'я; б) збільшення м'язової сили і швидкості рухів; в) роз­виток красивої форми тіла; г) сприяння розумовому розвитку і психічній діяльності.

Гутс-Мутс (1759—1839) також вважається одним із засновни­ків німецької гімнастики. Він працював майже одночасно з Фітом, але в іншому філантропіні. Цілеспрямованість занять і самі фізичні вправи, які застосовував Гутс-Мутс, майже нічим не відрізняються від тих, які використовував Фіт. У 1793 р. вийшла книга «Гімнастика для юнаків» Гутс-Мутса, а в 1817р. він опублі­кував працю «Гімнастичний посібник для синів батьківщини». У систему Гутс-Мутса входять стрибки в довжину, глибину, з жердиною, через коротку і довгу скакалки, різні види ходьби і бігу, фігурне марширування, метання, рухливі ігри, лазіння по різноманітних природних і штучних предметах і перешкодах, впра­ви з рівноваги на колоді та ін. Основні теоретичні висловлювання Гутс-Мутса не втратили свого значення й тепер. Його «Гімнастику для юнаків» у 1957 р. перевидано в НДР.

Подальший розвиток німецької системи гімнастики пов'язаний з ім'ям Ф. Яна (1778—1852). У своїй системі Ян описав вправи з ходьби, бігу, стрибків (у довжину, глибину, через коня і козла), махи на гімнастичному коні, вправи на паралельних брусах (виси, змішані і прості упори, розмахування, зіскоки), вправи на пере­кладині, виси прості і змішані, упори, перемахи, зіскоки, повороти (виси верхом, зависом однією і двома), підйоми (махом назад, розгином). Щоб збільшити рухову щільність уроку, Ян використо­вував для вправ у махах на коні довгу колоду з кількома парами ручок. Свою гімнастику він назвав «турнкунст» — мистецтво спритності, а учнів — турнерами. Пізніше німецьку гімнастику по­чали називати скорочено «турнен». З часу Яна вправи на пара­лельних брусах і перекладині міцно ввійшли в практику фізично­го виховання.

А. Шписс (1810—Г858) пристосував німецький турнен до ви­кладання в школі і тим самим завершив створення системи німецької буржуазно-національної гімнастики. Свою працю він опублікував у 1840—1846 рр. під новою назвою «Вчення про гімнастичне мистецтво» (чотиритомна праця). Ця система проіс­нувала в Німеччині без особливих змін понад 70 років. З невели­кими вдосконаленнями, запозиченими в чехів із сокольської гімнастики, вона використовувалась до першої світової війни.

Для підвищення насиченості уроку Шписс увів групові прила­ди: довгу перекладину з кількома стояками, довгі дванадцятиметрові бруси, ряди жердин, подвійну горизонтальну драбину. Ці прилади були пристосовані для одночасного вправляння багатьох учнів. Отже, невід'ємною частиною німецької системи гімнастики є прилади: кінь, бруси, перекладина, а також вільні вправи під музичний супровід і опорні стрибки.

Засновниками шведської системи гімнастики є П. Лінг (1776— 1839) і його син Я. Лінг (1820—1886). У цій системі вправи піді­брано за анатомічними ознаками, тобто для впливу на окремі м'язові групи і частини тіла, причому кожна вправа повинна да­вати заздалегідь намічений фізіологічний ефект, проводитись з певним ступенем напруженості і мати точно визначену форму. Ба­гато вправ розроблено для виховання правильної постави.

Щоб змінювати навантаження і точніше його регулювати, Я. Лінг підібрав нові прилади: гімнастичну стінку, лави, бум, подвійний бум, стовп, щоглу з перекладиною, плінт, канати, стойки для стрибків і т. п. Ці прилади використовуються й тепер у всіх країнах. Я. Лінг розробив схему уроку, який складався з 16 ча­стин. Шведська система гімнастики мала яскраво виражений оздо­ровчий характер. Педагогічні завдання в ній враховувались мало.

Шведська гімнастика довгий час вважалася прогресивною си­стемою. Лише в кінці XIX ст. її почали критикувати найбільш освічені спеціалісти з фізичного виховання — в Росії П. Ф. Лесгафт, у Франції — Ж. Деміні та ін.

Засновник французької системи гімнастики іспанець за похо­дженням полковник Ф. Аморос (1770—1848) у. 1830 р. видав «Посібник з фізичного, гімнастичного і морального виховання», в якому виклав свої погляди, методичні основи і практичний мате­ріал у вигляді гімнастичних вправ. Аморос заявив, що мета його гімнастики є загартування і фізична підготовка населення до військової служби. Найкращими гімнастичними вправами він вва­жав військово-прикладні вправи, ходьбу, біг на місцевості на швидкість і витривалість, різноманітні стрибки, вправи з рівнова­ги, долання перешкод — стіни, канави, лазіння по драбині, пере­борення простору висячи на руках, руках і ногах, за допомогою жердини чи натягнутого каната, піднімання і піднесення живого або неживого вантажу, метання. Від викладача фізичного вихо­вання Аморос вимагав знань з анатомії, фізіології, психології, музики, співів і вміння користуватися гімнастичними приладами. Французька система гімнастики мала військово-прикладний харак­тер і дістала велику підтримку в себе на батьківщині і за її межами.

Таким чином, у національних буржуазних гімнастичних систе­мах першої половини XIX ст. виділились три напрями. Перший напрям — гігієнічний — полягав у тому, що за допомогою гімнасти­ки намагалися розвинути і зміцнити організм людини. Велику увагу при цьому звертали на виховання гарної постави. Він най­яскравіше проявився у шведській системі (П. Лінг і Я. Лінг). Другий — атлетичний — всю увагу приділяв навчанню складних рухів як на спеціальних приладах, так і без них. Це знайшло своє відображення у німецькій системі (П. Фіт, Гутс-Мутс, Ф. Ян, А. Шписс). Третій напрям полягав у вихованні військово-при­кладних навичок і загартуванні організму людини. Така гімнасти­ка пізніше дістала назву військової. Найяскравішим представни­ком цього напряму була французька система (Ф. Аморос, Ж. Ебер).

У дальшому розвиток гімнастики йшов як по шляху вдоскона­лення цих систем із збереженням попередньої спрямованості, так і через створення нових систем, автори яких намагалися суміща­ти оздоровчі завдання з освітніми.