РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1945 Р. ДО ОСТАННЬОГО ЧАСУ.

Цей етап характеризується розширенням міжнародних зв'язків, дальшим розвитком різних видів гімнастики, широким розгортан­ням науково-дослідницької роботи і т. д. Велике значення мала II Всесоюзна конференція з гімнастики 1948 року, яка розробила і затвердила класифікацію видів гімнастики, чітко сформулювавши завдання і зміст кожного з них. Значне місце було приділено питанням тренування гімнастів. Конференція визначила, що в на­шій країні склалася своя школа гімнастики. її цілеспрямованість, зміст, методика занять, система організації спортивних змагань і правила різко відрізняються від зарубіжних систем гімнастики. Разом з тим на конференції було зазначено, що гімнастика ще не стала справді масовим видом фізичної культури, зокрема мало їй уваги приділяється в загальноосвітній школі. Рішенням від 27 грудня 1948 р. ЦК ВКП(б) рішуче викрив недоліки у фізичному вихованні в країні і визначив шляхи їх усунення. У цьому рішенні підкреслено, що охоплення трудящих фізичною культурою ще не­задовільне, рівень спортивно-технічних досягнень з важливих видів спорту низький, що питанням підготовки викладацьких і наукових кадрів, а також ряду інших важливих питань не приділяють належної уваги.

Вказівки Центрального Комітету лягли в основу дальшої роботи з фізичної культури, у тому числі з гімнастики. Було значно під­вищено вимоги до спортсменів-розрядників, збільшено кількість змагань, вжито ряд заходів до якомога ширшого залучення тру­дящих до занять усіма видами гімнастики, більше уваги почали приділяти спортивно-технічній і методичній підготовці кадрів.

У 1949 р. Федерацію гімнастики СРСР було прийнято в члени Міжнародної федерації (ФІЖ), що дало право нашим гімнастам брати участь в офіційних міжнародних змаганнях: чемпіонатах світу, олімпійських іграх, кубках Європи, універсіадах. Уперше радянські гімнасти виступили в офіційних змаганнях у 1952 р. (XV Олімпійські ігри в Хельсінкі). Міжнародні товариські зустрічі, показові виступи за рубежем, допомога спортивним організаціям дружніх країн, тощо значно сприяли розвитку гімнастики в після­воєнний час.

За період з 1952 р. радянські гімнасти брали участь у змаганнях на шести чемпіонатах світу (1954, 1958, 1962, 1966, 1970, 1974), на шести Олімпійських іграх (1952, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972) і де­сяти змаганнях на Кубок Європи (1955, 1957, 1959, 1961, 1963,1965, 1967, 1969, 1971, 1973). Цей період можна умовно поділити на два етапи: перший етап — з 1952 р. по 1960 р. і другий етап – з 1960 р. до цього часу. Перший етап характеризується блискучими перемо­гами радянських гімнастів (чоловіків і жінок) на всіх офіційних міжнародних змаганнях і товариських зустрічах, абсолютною перевагою наших гімнастів над зарубіжними. Так, на XV і XVI Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР упевнено перемогла японських спортсменів, вигравши перше командне місце. Звання абсолютного чемпіона XV і XVI Олімпійських ігор здобув видатний радянський гімнаст В. Чукарін; на XVII Олімпіаді цей високий титул присвоєно Б. Шахліну. У жінок звання абсолютної чемпіонки XV Олімпійських ігор здобула М. Гороховська, а XVI і XVII – Л. Латиніна.

Не менш видатними були перемоги радянських гімнастів на XIII і XIV чемпіонатах світу. Вони впевнено завоювали командну першість. Абсолютними чемпіонами в 1954 р. стали В. Чукарін і В. Муратов, у 1958 –Б. Шахлін. Досить успішно виступали наші гімнасти в змаганнях на Кубок Європи; Б. Шахлін (1955), Ю. Титов (1959) виграли звання абсолютного чемпіона Європи.

Другий етап характеризується перевагою японських гімнастів (чоловіків) над радянськими і значним підвищенням спортивної майстерності гімнастів інших країн. Так, на XVII – XIX – XX Олім­пійських іграх (1960 – 1968 – 1972 рр.) і XV – XVII чемпіонатах світу (1962—1970 рр.) команда Японії незмінно займала перше місце. Звання абсолютного чемпіона XVII і XIX Олімпіад виграють японці Ю. Ендо (1964 р.) і С. Като (1968 і 1972 рр.), звання чем­піона світу завоював японець Е. Кенмоцу, друге і третє місця діста­лись також гімнастам Японії. На чемпіонаті світу 1970 р. (Любляна) команда Японії, випередивши радянських гімнастів на 6,75 бала, завоювала 17 медалей (7 золотих, 6 срібних і 4 бронзові), а радянські гімнасти виграли тільки 6 медалей (3 срібних і 3 брон­зові).

На XX Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР у команд­ному заліку програла японським гімнастам 7,2 бала. Особливу перевагу японські спортсмени мали у вправах на перекладині і брусах. І все ж нашим провідним гімнастам удалося завоювати 2 золоті медалі – М. Андріанову (вільні вправи) і В. Клименку (вправи на коні з ручками), а також 3 срібні і 1 бронзову медаль.

Після 1972 р. гімнасти Радянського Союзу дещо поліпшили свої досягнення. Вони є незмінними переможцями європейських першостей. Переконливою була перемога наших гімнастів в Універ­сіаді 1973 р., де вони завоювали командну й особисту першості.

Жіноча команда Радянського Союзу на другому етапі виступа­ла значно краще від чоловічої. На Олімпійських іграх вона незмін­но займала перші місця. Лише на XV чемпіонаті світу (1966 р.) команді гімнасток ЧССР удалося на 0,4 бала випередити команду СРСР. На чемпіонаті світу 1970 р. наша команда гімнасток повер­нула високий титул, випередивши команду НДР на 2,9 бала, а команду ЧССР (трете місце) – на 8,75 бала. Звання абсолютної чемпіонки світу 1970 р. здобула радянська гімнастка Л. Турищева.

Тріумфальною перемогою радянських гімнасток завершилися XX Олімпійські ігри. Вони стали чемпіонами в командному заліку та особистій першості в багатоборстві і в окремих видах програми (вільних вправах і вправах на колоді). Абсолютною чемпіонкою стала Л. Турищева.

Добрі традиції склалися у збірній команді гімнасток Радян­ського Союзу. З роками змінювався її склад, але вона завжди залишалась найсильнішою в світі. Так, на зміну прославленим гімнасткам попереднього покоління (Л. Латиніній, П. Астаховій, Т. Маніній та ін.) прийшла талановита молодь – Л. Турищева, Л. Бурда, Т. Лазакович, Е. Сааді, О. Корбут та багато інших, які впевнено відстоюють звання найсильніших у світі.

У шести Олімпійських іграх, розпочинаючи з 1952 р. радянські гімнасти завоювали 124 медалі, з них 45 золотих, 46 срібних і 33 бронзових, і принесли в неофіційному командному заліку найбіль­шу кількість очок порівняно з іншими видами спорту – 817,5 очка.

Уряд високо оцінив перемоги радянських гімнастів на міжна­родній спортивній арені. Видатну радянську гімнастку Л. Латиніну нагороджено орденом Леніна і трьома орденами «Знак пошани», Б. Шахліна – орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Пра­пора, орденом «Знак пошани», В. Чукаріна і В. Муратова – орде­ном Леніна, А. Азаряна і Ю. Титова – орденом Трудового Черво­ного Прапора і орденом «Знак пошани», П. Астахову і Л. Турищеву – орденом Трудового Червоного Прапора.

Під впливом міжнародних змагань зміст радянської гімнастики значно змінився. У програму жіночої спортивної гімнастики в СРСР протягом більш як 20 років входили вільні вправи, опорні стрибки, вправи на паралельних брусах, коні з ручками, перекла­дині, кільцях, тобто жінки працювали на тих самих приладах, що й чоловіки. Жінки – майстри спорту виконували такі складні впра­ви, як круги двома на коні, силою і махом стойка на руках аа брусах, сальто з перекладини і на паралельних брусах над жерди­нами, великі оберти на перекладині.

У свій час, коли Радянський Союз готувався вступити у ФІЖ, треба було приблизити програму змагань до міжнародної і внести відповідні зміни. У 1946 р. з жіночої програми всіх розрядів були зняті вправи на коні і всі силові вправи; замість них з 1947 р. включено вправи з рівноваги на колоді. З цього року введено від­крите суддівство змагань, вирішено проводити два змагання на першість СРСР на рік – командну і особисту. Це зумовило потребу переходу на цілорічні тренування з великими навантаженнями, що в свою чергу внесло зміни в процес спортивного тренування.

Щоб краще підготуватися до міжнародних змагань у 1951 р., з жіночої програми першого розряду виключили вправи на пара­лельних брусах і перекладині і ввели вправи на брусах різної висоти. Пізніше з жіночої програми були зняті кільця.

У зв'язку з тим, що програма для майстрів стала міжнародною, тепер у СРСР розробляють єдину класифікаційну програму тільки для гімнастів третього, другого і першого розрядів і кандидатів у майстри спорту.

Безперервне зростання класу роботи зарубіжних гімнастів зумовлює потребу постійно підвищувати вимоги до підготовки ра­дянських гімнастів. Через це з року в рік змінюються трудність і зміст обов'язкових та довільних програм у вищих розрядах. Особ­ливо зросли вимоги до акробатичної підготовки гімнастів, до точ­ності і впевненості приземлення, складності й оригінальності зіско­ків. У комбінаціях значно скорочені силові вправи і статичні поло­ження. У зв'язку з цим за останні роки внесено великі зміни в до­вільні вправи. Так, у довільні вправи на гімнастичних приладах включено ряд динамічних елементів з більшою амплітудою рухів, а силові вправи і статичні положення зведено до мінімуму.

Велике історичне значення для дальшого розвитку фізичної культури і спорту і, зокрема, гімнастики має серпнева (1966 р.) постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. У цій постанові накреслено основні шляхи поліпшення фізкультурної і спортивно-масової роботи в країні.