РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В ПЕРІОД З 1918 ПО 1931 РР.

З перших днів існування радянської фізичної культури гімнасти­ка служила справі всебічного фізичного розвитку трудящих, їх підготовки до соціалістичної праці і захисту Батьківщини.

22 квітня 1918 р. з ініціативи В. І. Леніна декретом ВЦВК введено загальне обов'язкове військове навчання (Всевобуч), яко­му було доручено готувати бойові резерви Червоної Армії. Гім­настика розвивалася під безпосереднім керівництвом Всевобучу, який створює по всій країні військово-спортивні клуби й організо­вує мережу короткострокових курсів для підготовки спеціалістів. Основним засобом фізичної підготовки допризовників була спор­тивна і польова гімнастика. Але гімнастика в ці роки відставала від потреб Радянської держави, бо Всевобуч не мав належної матеріальної бази і кваліфікованих викладачів.

Завдяки енергійній роботі керівників Всевобучу при безпосе­редній підтримці з боку партії і уряду в країні створюється широ­ка мережа курсів по підготовці інструкторів спорту і гімнастики, які керували допризовною підготовкою молоді. Пізніше курси перетворюються в окружні школи фізичної освіти. Цим було ство­рено певний фундамент для дальшого розвитку гімнастики в СРСР.

У 1920 р. в другу річницю Всевобучу відбулося велике гімнас­тичне свято на Ходинському полі в Москві, на якому понад 2 тис. допризовників демонстрували масові гімнастичні вправи, фігурне марширування тощо. В. І. Ленін, який був присутній на святі, дав високу оцінку такій формі масового виступу і пророкував йому велике майбутнє.

Незважаючи на деякі досягнення, у розвитку гімнастики були і дуже серйозні недоліки. Об'єднані в- райцентрах і пунктах Все­вобучу, деякі старі керівники гімнастичних товариств відновлюють діяльність старих сокольських організацій, правда, під новими назвами, а іноді навіть і під старою назвою «Сокіл». У цей період меншовики Грузії створили гімнастичну організацію буржуазно-націоналістичного характеру «Шевердені» (гірський орел). Реак­ційною організацією було і єврейське товариство «Маккабі».

Таким чином, у цей період, крім Всевобучу, що охоплював гім­настичними заняттями широкі маси трудящої молоді, були також замкнуті, кастові реакційні організації, діяльність яких спрямову­валась проти заходів радянської влади. Завдання полягало в тому, щоб не дати контрреволюційним спеціалістам очолити керівництво гімнастикою. Велику роль у цій важливій справі відіграв ленін­ський комсомол. Замість старих організацій комсомол створює гім­настичні клуби юних пролетарів, що розпочали енергійну боротьбу з буржуазним впливом на молодь. Створюються гуртки фізичної культури при клубах підприємств і установ.

Для загального керівництва фізичною культурою в країні в 1923 р. була створена Вища рада фізичної культури, яку очолив Народний комісар охорони здоров'я М. О. Семашко. Працівники Наркомздороввідділу доклали багато зусиль для здійснення лікар­ського контролю над тими, хто займався гімнастикою. Але вони надто вузько розглядали гімнастику – лише як засіб зміцнення здоров'я і фізичних сил молоді.

У ці роки не було науково обґрунтованої системи фізичного виховання, а тому не було єдиної точки зору на питання органі­зації і змісту занять з фізичної культури. З одного боку, пролеткультівці повністю відкидали все, що було створено до революції, вважаючи всі системи реакційними, що не відповідають завданням нової пролетарської держави. Вони навіть пропонували знищити гімнастичні прилади як шкідливе знаряддя виробництва буржуаз­ного сокольства. Інші, навпаки, вважали, що не слід нічого нового створювати, а користуватися тими системами, які діяли в зарубіж­них країнах.

У цей час зроблено було перші спроби створити науково обґрунтовану систему фізичного виховання для шкіл, відому як система Головної вченої ради (ГВР). Насправді вона мала компілятивний характер і базувалася на системах Лінга, Демені і Ебера.

Велике значення для дальшого розвитку фізичної культури і, зокрема, гімнастики має історична постанова Центрального Комі­тету партії 1925 р., в якій гімнастику було визнано одним з основ­них засобів фізичного виховання, дійовою формою згуртуванню широких трудящих мас на виконання завдань партії і уряду і за­собом зміцнення міжнародних пролетарських зв'язків. Після цього рішення значно поліпшилась масова робота з гімнастики в проф­спілках; почали створюватись секції спортивної гімнастики, зроста­ла кількість тих, хто займався нею. У 1930 р. таких налічувалося вже півмільйона чоловік. Розпочалася критична переробка існую­чих систем гімнастики. У ці роки був покладений початок система­тичному проведенню змагань з гімнастики республіканського і все­союзного масштабів, дістають права громадянства вправи на при­ладах. Починає розгортатися науково-дослідницька робота в галузі гімнастики; тоді ж розроблено типову схему уроку гімнастики і класифікацію гімнастичних вправ.

У початковій і середній школі з 1926/27 навчального року введе­но нові програми з фізичного виховання, основним змістом яких були гімнастичні вправи. У цей період із стін інститутів фізичної культури виходять висококваліфіковані викладачі. Великий вплив на розвиток спортивної гімнастики мала Всесоюзна спартакіада народів СРСР, яка була проведена в 1928 р. в Москві. У програму спартакіади входили змагання з спортивної гімнастики, в яких узяли участь 60 гімнастів – 5 команд по 8 чоловік від Москви, Ленінграда, України, Закавказзя і Північного Кавказу і 20 гім­настів, що виступали в особистій першості.

Певне значення для дальшого розвитку гімнастики в СРСР мала науково-методична конференція з гімнастики, яка відбулася в квітні 1923 р. Вона узаконила існування секцій загальної фізич­ної підготовки і визначила зміст окремих видів гімнастики. Для підвищення продуктивності праці запроваджується виробнича гімнастика. З 1929 р. в Москві, а потім і в інших містах Радян­ського Союзу введено гімнастику по радіо, що сприяло значній популяризації її серед населення нашої країни. Широкого розвит­ку набувають групові заняття з основної і гігієнічної гімнастики. Виникають секції пластичної гімнастики, яка була прообразом сучасної художньої гімнастики.