Л.Ломбардо. Церква Санта Марія деї Мараколі у Венеції. Поч. у 1481.

У Стародавній Греції, наприклад, колір обирали відповідно до принципу тектоніки: опорні, несені частини покривали синьою фарбою, а ті, що спираються, несучі – червоною. Колір застосовують і ззовні, і всередині. Зовнішній вигляд часто визначається географічними особливостями місцевості. У північних широтах зазвичай будівлі забарвлюють в яскраві радісні кольори, у південних – світлі, спокійні, такі, що відбивають гарячі сонячні промені.

Мова архітектури багата і складна. Лише при узгодженому використанні всіх засобів і прийомів архітектурної композиції виникає яскравий художньо виразний архітектурний образ.

Отже, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функції емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об’ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

Конструкція, форма і простір, пропорції і ритм, світло і колір утворюють єдність характерних ознак розвитку архітектури – стиль. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва, – це з одного боку, зовнішня форма, художній образ, а з іншого – відображення уявлень певної епохи.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Саме в архітектурі найповніше і найточніше це проявляється. Стиль епохи – це передовсім стиль архітектури.

Мистецтво архітектури безпосередньо знаходиться у зв’язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.

Визначаючи особливості архітектури, М.В.Ломоносов підкреслював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.