ВСТУП
Сучасний етап розвитку економіки України пов'язаний з переходом до ринкових відносин, характеризується підвищенням соціальних, організаційних, екологічних та технологічних вимог щодо функціонування і розвитку транспортного комплексу. Схильність до співробітництва в різних галузях суспільного виробництва і соціальній сфері викликає необхідність удосконалення міжнародних перевезень та зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках. Економічна криза на транспорті, як і в інших галузях, у значній мірі є наслідком намагання створити у стислі терміни самостійну національну маршрутну систему, на теренах якої значна кількість транспортних підприємств і перевізників сьогодні не в змозі ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового простору. У сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади навіть серед розвинених держав, щоб транспортні системи були відокремлені і не базувались на інтеграційних принципах. Ігнорування цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової, технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до того, що Україна, яка знаходиться на перехресті головних транспортних напрямків Євроазійського континенту, що мають тисячолітню історію, не повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної системи на мережі міжнародних транспортних коридорів.
Важливе місце в економічній політиці держави відведено невідкладному опрацюванню та реалізації "Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", "Комплексної програми утвердження України як транзитної держави", розширення співробітництва з міжнародними транспортними організаціями, забезпечення приєднання України до міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень.
Таким чином, удосконалення організації міжнародних пасажирських та вантажних перевезень на мережі міжнародних транспортних коридорів та їх правове забезпечення є актуальним і потребує наукових методів вирішення.
Розділ 1
ПОСТУП МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
"Транслорт - дзеркало економіки"
Борис Трубенко, український економіст
Рис 1.7. Розподіл міжнародних перевезень пасажирів на протязі року
Регулярні перевезення. Міжнародним автобусним сполученням пов'язано багато міст у країнах Західної Європи та Америки. За даними 1999 р. діяло 350 міжнародних регулярних автобусних маршрутів довжиною від 300 до 5000 км. Найбільш розвиненою є система регулярних маршрутів у країнах Західної Європи, основні з яких представлені в табл. 1.1.
У Західній Європі існує два основних офіційних розклади міжнародних автобусних маршрутів: АиІоЬиз і ЕигораЬиз. ЕигораЬиз представляє собою звід розкладів туристичних автомобільних підрозділів управлінь залізниць 14 західноєвропейських країн. Мережа маршрутів союзу ЕvroЬus охоплює близько 80 тис. км.
Аutobus був зведеним розкладом руху автобусів європейських соціалістичних країн і видавався спільно Болгарією, Угорщиною, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною. Крім ЕvroЬus, у Західній Європі існують регулярні автобусні маршрути, які експлуатуються незалежно. Наприклад, західнонімецька компанія Тuring започаткувала в 1993 р. 37 міжнародних експресних автобусних маршрутів.
Конкуренція з боку залізничних і авіаційних регулярних пасажирських ліній, а також легкового транспорту і туристичного бізнесу змушують західноєвропейських учасників союзу ЕvroЬus пристосовуватись до швидкоплинних обставин. В умовах такої конкуренції перевагою регулярних автобусних маршрутів ЕvroЬus є не тільки швидке і комфортне перевезення пасажирів, але і можливість здійснення поїздки з пізнавальною метою: пасажири обслуговуються кваліфікованими гідами, які володіють як мінімум двома іноземними мовами, в той час як на експресних маршрутах перевага надається тільки перевезенням без врахування супутнього обслуговування.
Документом, що регламентує роботу автобусів на міжнародних регулярних маршрутах, є розклад руху, де визначається не тільки інформація щодо прибуття автобусів на автостанції, але й вартість проїзду. За наявності особливих комерційних умов (знижок або надбавок) вказують і їх. У кінці розкладу міститься посилання на пункти можливого замовлення квитків.
В основу функціонування системи ЕvropaЬus з покладене попереднє замовлення квитків (як мінімум за дві доби до відправлення) або безпосередній їх продаж у випадку наявності вільних місць в автобусі. Розміщення пасажирів у салоні здійснює обслуговуючий персонал автобуса. На більшості маршрутів є можливість придбання пасажиром квитка в прямому і зворотньому напрямках зі знижкою. Разом з тим, для упорядкування попиту на перевезення на окремих маршрутах встановлені надбавки до ціни квитка, а також система тарифних пільг при перевезенні дітей, учнів та окремих категорій пасажирів.
Інтеграція транспортної системи України. Вищенаведені тенденції розвитку міжнародного автомобільного транспорту мають місце при здійснені міжнародних перевезень в Україні. Аналіз пасажирських маршрутних систем міжнародного сполучення показує, що ефективне функціонування транспорту в сучасних умовах визначає не тільки економічний розвиток країни, але й задоволення нагальних потреб мільйонів людей і сприяє розвитку міжнародного співробітництва та зв'язків.
Розподіл перевезень за видами транспорту в Україні свідчить, що на автомобільний транспорт припадає понад 85% обсягів пасажирських перевезень. В Україні кількість маршрутів за останні 10 років зросла більше ніж у 10 разів, а обсяги перевезень пасажирів збільшились з 0,5 млн. до 6,0 млн. пас. на рік (рис. 1.8). Маршрутна система регулярного автобусного сполучення в 2000 р. складалась з 190 маршрутів і забезпечувала сталий зв'язок з 15 країнами Європи, не враховуючи країн СНД. Це такі країни як Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Чехія, Болгарія, Югославія, Німеччина, Австрія, Туреччина, Великобританія, Латвія, Естонія, Греція, Франція тощо. Найбільш розвинена маршрутна система створена з Республікою Польща, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Чехією та Німеччиною. У 2000 р. на регулярних автобусних маршрутах виконувалось 384 рейси. Наприклад, між Україною і Польщею щоденно 20 українськими та 26 іноземними перевізниками здійснюється 138 рейсів на 67 автобусних маршрутах.
Розглянемо розподіл попиту на перевезення за регіонами. Пріоритетними залишилися зв'язки України з Російською Федерацією та країнами СНД (28,2%). Друге місце за інтенсивністю займають країни Європи і Близького Сходу, відповідно 22,1%. Це пояснюється скрутним економічним станом населення, становленням ринкових відносин, що призвело до появи шоп-туризму. Але, як показують прогнозні розрахунки, в найближчі 10 років важливим напрямком у розвитку пасажирських перевезень буде Центральна Європа, адже вже сьогодні обсяг перевезень у цьому регіоні досягає 14%.
Особливе занепокоєння транспортників викликає забезпечення перевезень транспортними засобами (рис. 1.9). У найближчому майбутньому українські перевізники в основному будуть використовувати автобуси іноземного виробництва, у зв'язку з тим, що Україна поки що знижує випуск транспортних засобів, а міжнародний автобус існує тільки у варіанті експериментального зразка, який створений на Львівському автобусному заводі.
Розвиток міжнародних автомобільних пасажирських перевезень характеризує той факт, що за післявоєнний період гарантійний термін доставки пасажирів до місця призначення на території Західної Європи зменшився з 24-48 год. до 18-36 год. Як показує аналіз, це стало можливим завдяки реконструкції та розвитку інфраструктури європейського дорожньо-транспортного комплексу. Ось чому, згідно з "Програмою створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні" (далі - Програма), витрати при її реалізації компенсуються перевагами, отриманими від інтеграції дорожньо-транспортного комплексу в Європейську транспортну систему. Враховуючи те, що проектування і будівництво залізниць значно дорожче, і на них передбачена тільки реконструкція, звертають на себе увагу значні обсяги фінансування робіт, які необхідно провести на автомобільних шляхах (рис. 1.10).
У Програмі наголошується, що актуальність створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні зумовлена необхідністю її інтеграції в міжнародну транспортну систему з метою залучення додаткових обсягів перевезень та валютних надходжень, наближення до міжнародних стандартів перевезень пасажирів та вантажів, енергетичних та екологічних показників роботи транспорту. Крім того, досягається збільшення частки експортного потенціалу України на міжнародному ринку шляхом підвищення конкурентоспроможності українських перевізників.
В основу створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів покладені принципи міжнародної транспортної політики, прийняті в Європейському Економічному Співтоваристві (ЄС), які включають: політичні аспекти, соціальний прогрес, комерційні аспекти, тарифну політику, організацію перевезень, розвиток інфраструктури і сервісу, перетин державного кордону, технічні і технологічні проблеми, лібералізацію і гармонізацію транспортного ринку, екологічні вимоги та безпеку перевезень Тощо. Досвід показує, що перехід на ці принципи має здійснюватись поетапно, в залежності від прийняття в Україні відповідної законодавчої і нормативної бази. Таким чином, створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямком розвитку дорожньо-транспортного комплексу.
До першочергових заходів Програми включено такий важливий розділ як "Законодавча та нормативно-правова база". У цьому напрямку Україна ратифікувала або погодила лише 20 з 50 головних міжнародних документів.
Якщо більшість існуючих документів щодо розвитку транспорту відома широкому колу фахівців, то Указ Президента України "Про заходи щодо дальшого розвитку космічних технологій", на перший погляд, ніби не вписується в цю структуру. Президент України Л.Д. Кучма, який багато років свого життя присвятив розвитку космічних технологій, сьогодні звертає увагу спеціалістів та вчених на мирне використання космосу. Така робота не один рік проводиться Державним департаментом автомобільного транспорту. Відомо, що подібні технології знайшли застосування на авіаційному, морському, вантажному автомобільному транспорті, але зовсім не реалізовані на пасажирському автомобільному транспорті.
Наведений аналіз дозволяє зробити висновок. Оскільки в Україні не існує єдиного загальноприйнятого критерію щодо побудови міжнародної маршрутної системи пасажирських перевезень, вдосконалення її здійснюється диференційовано і ефективність системи визначається вітчизняними та зарубіжними експертами лише на основі порівняння показників роботи транспорту в різних країнах світу.