Таблиця 2.2

Динаміка структури якості кредитів Укрсоцбанку

Назва статті	Всього (млн.грн.)	Національна валюта (млн.грн.)	Долар США (млн. од. номіналу.)
01/01/10	01/01/11	D	01/01/10	01/01/11	D	01/01/10	01/01/11	D
Кредити надані клієнтам	1017,1	1 229, 6	212,5	738,4	889,9	161,6	60,1	63,0	12,9
в т.ч. строкові кредити	765,9	955,2	189,4	555,7	668,9	113,2	38,1	53,0	14.9
Проблемна заборгованість, в т.ч.	251,2	274,4	23,1	182,7	221,0	38,4	12,0	9,97	-2.1
пролонговані	21,8	23,9	2,1	16,4	15.8	-0,7	0,7	1,5	0,8
прострочені	203,4	218,8	15,4	148,2	181,2	33,1	9,8	6,98	-2,8
сумнівні	26,1	31,7	5,6	18,0	23,99	5,9	1,5	1,5	-0,03
Сформований резерв під заборгованість	182,6	227,6	45,0	115,4	185,6	70.2	12,2	7,8	4,3

 

Дохідність кредитного портфелю в цілому по Банку становила 21,4% річних і зменшилася в порівнянні з минулим роком на 3 в.пункти , проти планових показників на 4,3 в.пункта.

Основні фактори, що спричинили зниження дохідності:

· збільшення обсягу кредитування: в доларах США;

· зниження в системі Банку на 8,2 % ставки кредитування в українській гривні (в 2010р. середня ставка кредитування клієнтів в гривні 32,2% річних проти 40,3 % в 2009р.);

· суттєве зниження дохідності проблемного портфелю.(Середньорічна ставка за проблемними кредитами складає 3,3 % в українській гривні та 1,7 % в доларах США. В загальному обсязі проблемного портфелю Банку на 01.01.11р. 58,9 відсотків кредитів зі ставкою від 0,1 до 1% річних.

Найбільший обсяг вкладень, де практично припинено нарахування відсотків, в структурі кредитного портфелю:

Волинської, Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Одеської, Сумської, РівненеькопКиївській міської філій ( від 25% до 50% кредитного портфелю філії); Тернопільської (61%).

Стан якості кредитного портфелю на 01.01.2011 р. в цілому по АКБ "Укрсоцбанк" погіршився в порівнянні з початком року внаслідок зростання на 43,8млн.грн. обсягу безнадійних кредитів, за якими здійснюється 100% страхування ризиків (обсяг негативно класифікованих кредиті (безнадійних та сумнівних) збільшився на 17,3млн.грн.

на 01.01.10	на 01.01.11

Рис.2.1. Кредитний портфель Укрсоцбанку, класифікований за ступенем ризику

 

Залишається низькою якість кредитного портфелю в Тернопільській (понад 75% кредитних вкладень філії негативно класифіковані), Закарпатській (60,9%), Рівненській та Івано-франківській філіях (майже 50% кредитних операцій).

В порівнянні з початком року погіршилася якість кредитного портфелю по Одеській, Київській міській філії, Кіровоградській, Чернігівській філіях.

Структура кредитного-портфеля не дише відображає особливості кре­дитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров'я, держави.

Отож передусім проаналізуємо структуру і динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб'єктів господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів. Що ж стосується міжбанківських кредитів, то вони, як правило, є проміжною ланкою між кредитором і кінцевим по­їльником. У межах банківської системи їх загальний обсяг коливається залежно від збільшення чи зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних календарів, обсягів клієнтських платежів та від цілої низки інших факторів. Одне слово, сукупний обсяг міжбанківських кредитів значною мірою залежить від загальної суми кредитного портфеля комерційних банків, проте на практиці не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.

В Україні об’єктами кредитування є переважно юридичні особи. Обсяги наданих кредитів фізичними особам і підприємцям не перевищують 5% від загального кредитного портфеля (додаток 1).

Банківські установи, як правило, кредитують позичальники на короткі терміни, однак останнім часом почала формуватися тенденція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів.

Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих в іноземній валюті, стабільно зростають.

Динаміка розподілу кредитного портфеля за формами власності підприємств-позичальників свідчить про зацікавленість комерційних банків у кредитуванні переважно недержавних господарників (рис.2.2).

Рис.2.2. Структура заборгованості за кредитами (за формами власності позичальників) на 01.02.2011 року.

На 01.02.2011 р. найбільша (77,5% від загальної суми заборгованості) питома вага заборгованості за кредитами банків припадала на колективні підприємства і за січень підвищилася на 0,2 процентного пункту. Частка кредитів, наданих приватним господарствам, за цей період зросла на 0,5 процентного пункту і на 01.02.2011р. дорівнювала 10,6%, а питома вага кредитів, отриманих державними підприємствами, знизилася на 0.6 процентного пункту до 9.6%.

Кредити банків, як і в попередні періоди, використовувалися в основному на забезпечення потреб поточній діяльності суб’єктів господарювання. Заборгованість за кредитами, наданими на зазначені цілі, зменшилася порівняно з груднем 2010 року на 0,8%, а порівняно з січнем 2010 року - збільшилася на 46,2% і на 01.02.2011р. становила 26,3 млрд.грн., або 95,1 % від загального обсягу кредитних вкладень у реальну економіку. Серед позичок, наданих у поточну діяльність підприємств у звітному місяці, заборгованість зменшилася майже за всіма видами кредитів, за винятком кредитів у формі овердрафту, заборгованість за якими зросла на 0,7% (рис.2.3).

Рис.2.3. Структура заборгованості за кредитами, виданими банками суб’єктам господарювання у поточну діяльність (за видами) на 01.01.2011 року, %.

У структурі заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання на поточні потреби, частка кредитів за експортно-імпортними та за внутрішньоторгівельними операціями зменшилася за січень цього року на 0,2 процентного пункту кожна і на 01.02.2011 р. становила відповідно 23,1 і 10,9%.

За організаційно-правовою формою господарювання позичальники — це здебільшого акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та колективні підприємства.

Щодо видів кредитів, які надають комерційні банки, то серед них останнім часом домінують кредити у плинну діяльність.

Намітилися зміни у структурі кредитів за напрямами економічної діяль­ності позичальників: нині зменшується питома вага кредитів, наданих для про­ведення торговельних операцій, на­томість зростає частка кредитів, наданих сільському господарству.

Структура кредитного портфеля за галузями економіки розбалансована — левова частка припадає на кредити у промисловість і торгівлю.

Серед секторів економіки, які от­римують кредитні ресурси, домінують нефінансовий сектор і домашні госпо­дарства. В інші сектори, зокрема — у фінансовий небанківський та в некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства, кредитні ресур­си комерційних банків практично не надходять.

Розподіл кредитних ресурсів за регіонами дуже нерівномірний.

Зміни у структурі кредитних ресурсів на міжбанківському ринку в ос­новному пов'язані зі зменшенням пи­томої ваги кредитів НБУ (рефінансуван­ня) та зі збільшенням обсягу кредитів, яки комерційні банки надають один одному. Зазначимо, що частка валютних міжбанкінських кредитів також стабільно зростає.

 

2.2. Аналіз інвестиційних операцій банків

 

Кредитування, як основний вид активних операцій комерційних банків, - не єдиний спосіб розміщення банківського капіталу. Іншою важливою формою активних вкладень банків є інвестиційна діяльність.

У широкому розумінні слова під інвестиціями прийнято розуміти використання коштів з метою отримання доходу і нарощування капіталу. З цієї точки зору фактично всі активні операції комерційних банків можуть розглядатися як інвестиції. Однак у світовій практиці при класифікації активів комерційних банків поняття інвестицій застосовується здебільшого у вузькому значенні слова, означаючи вкладення коштів банками виключно у цінні папери на тривалі періоди часу.

Зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестиційних операцій пов'язана насамперед із тим, що попит на позики не завжди може бути адекватним наявному у банку капіталу. Не маючи можливості розмістити відповідні кошти у позики, комерційні банки вкладають їх у інші види активів, що можуть забезпечити належний рівень прибутковості. Тому активні операції банку не обмежуються лише кредитуванням, а включають також інвестиційну діяльність щодо розміщення коштів у цінні папери.

Отримання доходу - одне із завдань інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей, як безпека вкладень, їх ріст та ліквідність.

Вимоги щодо дохідності інвестицій, як правило, вищі, ніж вимоги до дохідності позичкових операцій банку. Це пов'язано насамперед із строками вкладень кошів, оскільки цінні папери купуються банком здебільшого на триваліші строки, ніж ті, на які видаються кредити. У цьому випадку вищі доходи за цінними паперами є платою за додатковий ризик тривалого вкладення капіталів. Це, безумовно, не означає, що банки не можуть реалізувати цінні папери на вторинному ринку у випадку необхідності, але тоді рівень доходу, що може бути отриманий банком значно знижується.

Високий рівень дохідності цінних паперів вступає у певне протиріччя з безпекою вкладення капіталів, тобто невразливістю інвестицій щодо потрясінь на ринку капіталів і стабільністю в отриманні доходу.

Стосовно зростання капіталу, то його не завжди виділяють як пріоритет інвестиційної діяльності. Річ у тім, що дане завдання можуть забезпечити лише окремі види цінних паперів - здебільшого акції виробничих компаній передових галузей економиш, що швидко розширюють свою діяльність У цьому випадку при незначній доходності забезпечується порівняно високий ріст капіталів Крім того, зростання вкладених у цінні папери коштів! може розглядатися у як вигідніший момент, ніж, скажімо, зростання їх дохідності. Така вигідність може бути зумовлена насамперед особливостями оподаткування в країні, коли для капіталізованої частини доходів, отриманих від інвестицій встановлюються податкові пільги.

Ще однією важливою ціллю інвестиційної діяльності є забезпечення належного рівня ліквідності вкладених коштів, яка вказує на можливість порівняно швидко і без втрат перетворити придбані інвесторами цінні папери на безпосередні платіжні засоби. Реалізація даного завдання є особливе важливою для комерційних банків, ліквідність яких - одна з найважливішш умов нормального функціонування в силу причин, про які йшлося вище.

Зрозуміло, що знайти на ринку цінні папери, які б відповідали усім цілям інвестування, практично неможливо, оскільки деякі з них вступають у взаємосуперечність. У зв'язку з цим комерційні банки повинні насамперед визначити цільові пріоритети своєї інвестиційної діяльності, на основі чого здійснюється вибір тих-видів цінних паперів, які найбільшою мірок відповідають цілям банку.

Специфіка і закономірності первинного і вторинного руху цінних паперів на ринку визначають особливості їх різноманітних видів та способи їх застосування з урахуванням характеру угод, закладених в основу емісії пішла паперів, Порядку регулювання майнових прав, або відносин позики відмінностей у порядку оформлення передачі цінних паперів і правах-власника при здійсненні операцій з ними, особливостей отримання доходу та ряду інших параметрів. Однак до інвестиційних можна віднести операції банків далеке не з усіма видами цінних паперів та і не всі види можливих з ними операцій.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями ї облігаціями тобто такими видами цінних паперів, які здебільшого відзначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатися на вторинному ринку При цьому до інвестиційних слід відносити лише операції, для яких характерним є як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків з цінними Паперами, пов'язані з їх купівлею-продажем за дорученням клієнта, зберіганням у спеціальних сховищах, управлінням ні довірчій основі, заставою, участю в емісії цінних паперів клієнта, та інші, де безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій.

У даний час інвестиційні операції комерційних банків Україні перебувають на початкових етапах розвитку, що обумовлено певним! об'єктивними і суб'єктивними факторами, пов'язаними як з недосконалістк діючого законодавства, так і з загальним станом економічного розвитку країни, відображенням якого є високі темпи інфляції, нерозвинутість ринд капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів.

Таблиця 2.3

Динаміка портфеля цінних паперів АКБ “Укрсоцбанку”

Показник	01.01.2010р.	01.01.2011р.
Банківська система України	АКБ “Укрсоцбанк”	Часта в системі банків	Банківська система України	АКБ “Укрсоцбанк”	Часта в системі банків
Портфель цінних паперів	2174,7	62,1	2,9%	4387,9	151,5	3,5%
Зростання до 01.01.2010р.				2,02	2,44

 

Як видно з даних таблиці 2.3, питома вага інвестиційного портфеля в загальних активах банківської системи складає лише 6,3%. Частка АКБ “Укрсоцбанку” зросла за 2010 рік на 0,6% і склала 151,5млн.грн.

Основні етапи організації інвестиційних операцій комерційними банками можна подати в такт послідовності - вибір пріоритетних цілей Інвестування; розробка на цій основі головних напрямів інвестиційної політики та механізму її реалізації; вибір стратегії інвестиційної діяльності; розробка основ диверсифікації інвестиційного портфеля за різними критеріями; здійснення інвестиційного аналізу і вибір на цій основі конкретних видів фондових інструментів; безпосередні операції у формуванні портфеля інвестицій та його регулярному оновленню.

Основою операцій, пов'язаних з вкладенням коштів у цінні папери, є інвестиційна політика банку. Головний зміст такої політики складає визначення кола цінних паперів, найбільш придатних для інвестування коштів, і оптимізація структури портфеля інвестицій на кожен конкретний період часу. Звичайно, ряд банків у своїй інвестиційній діяльності не керуються якимось певним заздалегідь розробленим планом, а здійснюють ті чи інші операції в міру необхідності. Однак, у переважній більшості випадків інвестиції комерційних банків є результатом детального попереднього планування, що здійснюється фінансовими службами відповідно з основними напрямами інвестиційної політики, затвердженої керівництвом банку. Як правило, формулювання інвестиційної політики повинно в себе включати: вибір основних цілей політики; визначення питомої ваги інвестиційних операцій в активі банківського балансу і встановления оптимального співвідношення між розмірами боргових зобов’язань та обсягами коштів, що спрямовуються на різні види інвестицій; оцінку приблизного складу та структури інвестиційного портфеля, видів цінних паперів, що його утворюють; розробку механізму корегування складу портфелі; розрахунок можливих прибутків і збитків від операцій з цінними паперами; порядок організаційного забезпечення інвестиційної діяльності - умови переміщення і зберігання цінних паперів, ведення архівних матеріалів, розробка програмного забезпечення, визначення відповідальних за проведення інвестиційних операцій.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення грошових ресурсів на певний період для забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка є організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови: наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання, відпрацьований процес затвердження інвестиційної політики та її оперативного перегляду; аналітичний апарат для оцінки затрат і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції, навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

Однак на практиці комерційні банки рідко дотримуються активної чи пасивної стратегії інвестицій у чистому вигляді. Здебільшого вони намагаються створити можливості для поєднання в єдиному портфелі різни цілей інвестиційної діяльності. Основним способом такого поєднання є диверсифікація інвестиційного портфеля.

У зв'язку з тим, що ситуація на фондовому ринку постійно змінюється, комерційні банки повинні регулярно переглядати вміст свого інвестиційного портфеля і оновлювати його склад відповідно із змінами економічної ситуації, інвестиційних цілей банку та якостей окремих цінних паперів.

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

 

3.1. Оцінка ризику активних операцій

 

Для ефективного функціонування банків важливо передбачати, зважу­вати і страхувати можливі ризики. Пе­редусім це стосується ризиків за актив­ними операціями, які тісно взаємо­пов'язані — один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.

Ефективне управління ризиковими операціями передбачає прийняття прак­тичних рішень, які дають змогу викори­стовувати ризикові ситуації на користь банку або вживати заходів для знижен­ня можливих втрат банку після прове­дення тієї чи іншої операції.

Велике значення має вибір як ме­тодів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів ре­гулювання або зменшення ризиків такі:

• систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;

• страхування ризику, використання застави;

• розподіл ризику у випадку, коли за­гальна сума кредиту, а відповідно і ри­зик, розподіляється між кількома банка­ми;

• диверсифікація ризиків;

• мінімізація ризиків (обмеження ри­зику шляхом розрахунку та дотримання економічних нормативів банківської ліквідності, які встановлюються Націо­нальним банком);

• зважування ризиків;

• використання плаваючих процент­них ставок.

До основних ризиків за банківськими ак­тивами належать:

• кредитний ризик;

• процентний ризик;

• портфельний ризик;

• ризик інфляції.

Одним із основних ризиків, які при­таманні банківським активам, є кредит­ний ризик.

Кредитний ризик — найбільший ри­зик будь-якого комерційного банку. Це ризик втрат, спричинених неповер­ненням позик і несплатою відсотків. Є такі різновиди кредитного ризику:

• кредитний ризик за конкретною угодою;

• ризик за портфелем угод.

Кредитний ризик за конкретною уго­дою — ймовірність збитків для банку внаслідок невиконання позичальником конкретної угоди.

Для кожного виду кредитної угоди ха­рактерні свої, специфічні причини та фактори, які визначають ступінь ризи­ку. Головними елементами управління кредитними ризиками є організаційні системи, методи оцінки платоспромож­ності клієнтів (зокрема, ретельне доку­ментування і контроль за їх фінансовим станом), визначеність кредитної політи­ки, чіткість процедури-кредитування.

Основні складові управління ризиком:

1. Диверсифікація кредитних вкладень (портфеля позичок та інвестицій банку).

2. Попередній аналіз кредиту і плато­спроможності клієнта, тобто його мож­ливостей повернути кредит.

3. Оцінка вартості кредитів, які вида­ються, та контроль за кредитами, вида­ними раніше.

4. Лімітування кредитів.

5. Вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кре­дитами.

6. Страхування кредитів.

7. Оперативне стягнення боргу.

8. Видача дисконтних позичок.

Коли ми говоримо про кредитний ризик, то маємо на увазі ризик не лише за кожною окремою позикою, а й за кре­дитним портфелем у цілому. Кредитний ризик за портфелем у цілому — це се­редньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля. Існує цілий ряд правил і рекомендацій для банків щодо того, як створити кредит­ний портфель, аби втрати за одними позичками компенсувалися доходами за іншими. Щоправда, більшість правил нині проблематично застосовувати на ре­ально існуючому українському ринку.

Наприклад, є таке правило: одні й ті ж зовнішні фактори не можуть однаково позначатися на всіх позиках, що є у порт­фелі банку. Зовнішні фактори, які призве­дуть до повернення одних кредитів, забез­печать швидке обертання позик інших по­зичальників. Однак за економічної ситу­ації, яка склалась у нас, фактично неможливо компенсувати втрати, спричи­нені кредитним ризиком, оскільки у нашій країні практично немає ефективно працю­ючих галузей економіки, а це означає, що немає і кредитів, які могли б компенсу­вати втрати за іншими кредитами.

Крім того, на мою думку, українські банки перебувають під відчутним впли­вом кредитної політики держави і часом змушені надавати кредити неплатоспро­можним клієнтам (як правило, державним підприємствам) без достатніх гарантій і за пільговою ставкою. Ці кредити здебільшо­го нерентабельні; ймовірність безнадійної заборгованості дуже висока.

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні [15,с.14]. Основні з них наведені на рис.3.1.

 

 

 

 

Рис.3.1. Способи зниження ступеня кредитного ризику

Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банків­ських ризиків з боку держави, а по-друге, банк здійснює передачу ризи­ку (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії.

Внутрішні способи зниження ступеня ризику досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами ме­неджменту й маркетингу.

Слід також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитно­го ризику, а їх раціональну комбінацію (суперпозицію), використовуючи економіко-математичні моделі та методи, спираючись на; власний досвід та інтуїцію фахівців.

Урахування ризику та інфляції для обчислення ставки відсотка; (ціни) за надання позики посідає виключно важливе місце в організації кредитної діяльності комерційних банків. Ясно, що фактична ціна, яка складається на ринку позичкового капіталу, скоріше за все, буде або вищою, ніж обчислена (при дефіциті пропозиції, високих цінових претензіях кредиторів тощо), або ж нижчою (при де­фіциті попиту, несхильності позичальників до сплати надто високих, на їх погляд, претензій кредиторів тощо). Але обчислена з урахуван­ням ризику та інфляції ціна являє собою вісь чи центр коливань, до якого фактичні ціни кредитних ресурсів матимуть тенденцію на­ближатися.

Аналогічна ситуація щодо правила поділу кредитів за групами ризиків (де­шевий; не ризикований; дуже ризикований; дуже дорогий кредит). В Україні важ­ко правильно сформувати портфель, бо навіть якщо банк веде консервативну кредитну політику, йому все одно склад­но набрати достатню кількість не ризикованих, кредитів, що приносять дохід.

Кожен банк визначає і проводить певну політику встановлення процент­них ставок, однакових для всіх позичаль­ників незалежно від ризику.

 

 

3.2. Покращення управління кредитними та інвестиційними операціями

 

Створення резервів за кредитними ризиками розглядаєть­ся як один з найважливіших напрямків підвищення надійності ко­мерційних банків. Оскільки кожна країна, вирішуючи цю проблему, шукає власні методи, критерії оцінювання кредитного ризику, а та­кож джерела формування резервів, то доцільно розглянути зазначені питання на прикладі української банківської системи, порівнявши вітчизняний досвід із зарубіжним.

Діяльність по створенню резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків в Україні почалася в 1995 році. Існуюча до цього практика списання безнадійної кредит­ної заборгованості без визначення конкретних джерел покриття призводила до виникнення значних розбіжностей між реальним ка­піталом банків та розміром капіталу, відображеним у фінансовій звітності.

Нині оцінка якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за креди­тними операціями комерційних банків, затвердженим постановою Правління НБУ. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується, тобто кожний кредит оцінюється за ступенем ризику і відноситься до однієї з п'яти груп: стандартні, кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та без­надійні кредити.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основ­ною сумою і відсотками визначається так:

добре — заборгованість за кредитом та відсотки сплачуються у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більш як 90 днів;

слабке— термін простроченої заборгованості за кредитом та відсотками становить не більш як 90 днів або за кредитом, пролон­гованим на строк понад 90 днів, вчасно сплачуються відсотки;

недостатнє — прострочена заборгованість за кредитом та від­сотками за ним становить понад 90 днів чи заборгованість за про­лонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Сума заборгованості за кожним кредитом при визначенні розмі­ру резерву може бути зменшена на вартість гарантій Уряду України або іноземних банків деяких країн, а також на вартість застави — грошових вкладів і депозитів позичальника, розміщених у банку, майна та майнових прав позичальника. Застава оцінюється за рин­ковою вартістю, але до розрахунку розміру резерву включається не більш як 50% вартості, визначеної договором застави. Якщо заста­вою слугують державні цінні папери, то при розрахунках враховує­ться їх ринкова вартість.

За зазначеними критеріями класифікації підлягають усі кредити у національній та іноземній валютах (без відсотків і комісій), які на­дані банком, у тому числі: за депозитами, що розміщені в інших банках; кредитами, наданими іншим банкам; кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності.Порівняємо системи створення резерву в Україні і США, оскіль­ки вони мають багато спільного (таблиця 3.1).

 

Таблиця 3.1

Нормативи відрахувань до резервів за кредитними ризиками

в Україні та США

№ п/п	УКРАЇНА	США
Група кредитів	Норма відрахувань, %	Група кредитів	Норма відрахувань, %
	Стандартні		Стандартні	–
	Під контролем		Спеціально згадані	–
	Субстандартні		Субстандартні
	Сумнівні		Сумнівні
	Безнадійні		Безнадійні (втрати)

 

Зазначимо, що хоча економічне становище цих країн істотно відрізняється, розміри від­рахувань загалом ідентичні (за останніми трьома групами).

За групою стандартних кредитів формується загальний резерв за рахунок прибутків минулих років, відрахування до якого проводять­ся щоквартально. За кредитами, що віднесені до інших груп, — під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними — ство­рюється спеціальний резерв, відрахування до якого відносяться до витрат комерційного банку. Згідно діючого податкового законодавства 40% від обсягу нарахованого резерву включається до валових витрат і не оподатковується, а решта — підлягає оподаткуванню.

Якість кредитного портфеля банку оцінюється за розміром можливих втрат за кредитними операціями, який визначається у процесі формування спеціального резерву. Співвідношення резерву і капіталу банку розглядається як основний показник оцінки якості активів банку при визначенні рейтингу за системою “CAMEL”

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вар­тість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рів­ня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик. Для зарубі­жних банків прийнятними є такі значення показників: питома вага списаних позик у загальному обсязі виданих — 0,25 — 0,75%; пи­тома вага прострочених позик (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих — 0,5 — 3%. Якщо останній показник сягає рівня 7%, то становище банку визначається як кризове. Здебільшого це означає, що кредити були надані слаборозвиненим країнам або країнам, що розвиваються. Для вітчизняної банківської системи значення ана­логічних показників мають досить широкий діапазон коливань: від 2% до 50% і вище. У середньому по банківській системі питома вага проблемних кредитів в обсязі сукупного кредитного портфеля (130 банків) в 1997 році становила 20 — 22%. Завдання менеджмен­ту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосу­вати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Процес реабілітації складається з декількох етапів:

· збір і підготовка інформації;

· зустріч із позичальником;

· розробка плану дій;

· реструктуризація боргу;

· постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проб­лем, пов'язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; доку­ментація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблем­ним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до по­дальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і ма­теріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва ком-панії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його май­но та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попе­редній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підго­товці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаю­ться можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

• введення системи контролю за запасами: скорочення або лік­відація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

• прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

• відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за до­помогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включа­ючи державні організації;

• продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, це­хів, які не приносять прибутку;

• пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;

• вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

• пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціо­нерів або залучення нових партнерів;

• пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

• зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгова­ності на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником ком­панії;

• повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

При встановленні процента за кредит банківські установи враховують цілу низку чинників. На розмір позичкового процента впливає значна кількість чинників, що потребує зваженого підходу до управління кредитними вкладеннями. Водночас, деякі моменти враховуються недостатньо. Так, по-перше, незважаючи на зменшення облікової ставки Національного банку України і зниження темпів інфляції, процентні ставки за кредитами, на мою думку, залишаються ще на порівняно високому рівні.

Отже, необхідна державна програма удосконалення системи банківського кредитування позичальників, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

Розглянемо таку ситуацію, якщо знизити кредитну ставку на 5%, тоді матимемо таку ситуацію:

Таблиця 3.2

Економічний ефект від запровадження запропонованих заходів

Показник	До впровадження	В результаті впровадження	Відхилення
Тис.грн	%
Кредити, надані юридичним особам	79558262 614		+6310947711	+ 8%
Кредити, надані фізичним особам	19046328 747		+4463907767	+ 19%
Міжбанківські кредити			+1216220481	+ 11%

 

Аналізуючи дані таблиці, можна сказати, що запровадивши таку тенденцію, обсяг кредитів наданих юридичним особам зросте на 6310947711 грн, тобто на 8%, кредити надані фізичним особам збільшаться на 4463907767 грн., тобто на 19% і міжбанківські кредити теж збільшаться на 1216220481 грн., тобто на 11%. Отже, зниження відсоткової ставки по кредитах дасть можливість банкам отримати більші прибутки внаслідок залучення більшої кількості клієнтів.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Комерційні банки виконують посередницьку функцію на фінансовому ринку України. Однак недосконалість діючої системи кредитування і мобілізації ресурсів для їх доходного інвестування, недоліки у визначенні оптимальних умов і методів організації кредитних відносин, недосконалість методик оцінки банківських ризиків та управління ліквідністю і прибутковістю операцій банків, утруднюють процес формування повноцінних ринкових засад у функціонування банківської системи України. Ці обставини зумовили актуальність обраної теми дипломного дослідження.

Загалом отримані результати вивчення теоретичних основ і діючої практики виконання активних операцій комерційними банками дозволяють зробити наступні висновки:

1. Комерційні банки забезпечують обслуговування грошових потоків у вітчизняній економіці. Це дозволяє їм впливати на формування регіонального ринкового середовища, створюючи базові передумови для виробництва, обміну та споживання. Проте поняття “банк” далеко не однозначне. За видами банків юридично не закріплено переліку операцій, які вони можуть виконувати на вітчизняному та міжнародних ринках. Найчастіше говориться про функції банків: посередництво в кредиті, у платежах, у випуску кредитних грошей. У роботі розкрито зміст цих функцій, показано динаміку складу банку за ознаками акціонування, ліцензування, виконання валютних операцій, розмірами їх капіталу.

2. В дослідженні розглянуто особливості трактування суті банківського прибутку. Вивчення літератури дозволяє зробити висновки про те, що послуги є кінцевим результатом, готовим продуктом банку, тоді як “операції” є свого роду процесом. Як процес можна виділити операції пасивні, що полягають у створенні боргових зобов’язань, активні – із розміщення залучених ресурсів для формування сталого достатнього грошового потоку та комісійно-посередницьких операцій. Останні є найменш ризикованими і приносять доходи, якими покриваються адміністративно-господарські витрати. У роботі проаналізовано динаміку зобов’язань банку. Потрібно відзначити, що вклади населення становлять близько 28% суми зобов’язань і дедалі помітнішим стають інвестиції у власну економіку. У активному кредитному портфелі посідає 63,2% вкладення у цінні папери 8,7%, у нематеріальні активи та основні засоби 7,1%, у високоліквідні активи – 15,3%, дебіторську заборгованість 3,9% станом на 01.01.2011 по банківській системі в цілому. В кредитному портфелі зростає частка довгострокових вкладень.

3. Вивчення діяльності банків показало, що АКБ “Укрсоцбанк” займає 6-те місце після банків “Аваль”, “Приватбанк”, “Промінвестбанк”, “Ощадбанк”, “Укрексімбанк” за розміром активів кредитного портфеля та іншими складовими. Так, чистих активів у АКБ “Укрсоцбанк” на початок 2011 року було на 9,8млрд.грн., з них кредитний портфель склав 13,8млрд.грн., а це 3,85% від кредитних вкладів банківської системи. Провідні позиції у рейтингу банків за темпами приросту кредитного портфеля займають Запорізька, Кримська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська філії. Якість кредитного портфелю залишається низькою, особливо в Тернопільській філії, де понад 75% кредитних вкладень негативно класифіковані. У Закарпатській області він складає 60,9%, у Рівненській і Івано-Франківській філіях майже 50%. Дохідність кредитного портфеля банку становить 21,4% річних, хоча й знизилася за рік на 3 пункти.

4. Особливих успіхів у роботі з цінними паперами на фондовому ринку України АКБ “Укрсоцбанк” ще не досяг. Його портфель цінних паперів склав на початок 2011 року 151млн.грн. або 3,5% усіх інвестиційних вкладень банківської системи. Низька робота на фондовому ринку зумовлена стагнацією в економіці та переформуванням інфраструктури фінансового ринку.

5. В роботі приділено увагу також вивченню діючої практики управління кредитними та інвестиційними операціями. Ознайомлення з методичними рекомендаціями НБУ щодо створення резервів за кредитними ризиками та операціями з цінними паперами показали, що цей напрям банківської роботи в умовах складного за якістю кредитного портфеля в АКБ “Укрсоцбанк” є особливо актуальним. Наголошується, що у роботі з проблемними кредитами банк може застосовувати 2 методи управління – ліквідацію чи реабілітацію. Практика з реабілітації неякісних кредитів у вітчизняній практиці не розвинена. В основному за виникнення складнощів у поверненні кредиту вдаються до продажу активів позичальника. Процедура банкрутства, хоча й розроблена, але через незавершеність у реформуванні судової системи є доволі обмежливою і складною.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2010р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.-2001.- №1.-С.3-46.

2. Положення НБУ про кредитування / Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995р зі змінами і доповненнями.

3. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку / Затверджено постановою Правління НБУ від 6.07.2000р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.-2000р.-№9.-С.54-72

4. Азаров М.Проблеми кредитування у сучасних умовах та формування процентних ставок за кредитами на регіональному рівні // Вісник НБУ.-2009р.С.43-45

5. Багріновська Т. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ.-2002р.- №2.-С.39-46

6. Банки и банковские операции: Уч. для вузов/ Под ред. Е.Ф.Жукова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007р.

7. Банківська енциклопедія/ Під ред.професора А.М.Мороза.- К. “Ельтон”, 1993.- 328с.

8. Банківська справа: Навч.посібник// Під ред.Р.І.Тиркало.- Тернопіль: Вид-во “Економічна думка”, 2000р.-219с.

9. Банківські операції: Підручник/ Під ред.А.М.Мороза – А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.- К.:КНЕУ,2000р.-384с.

10. Банковское дело: Учебник/ Под ред. О.И.Лавру шина.-М. Финанси и статистика,2008р.

11. Бюлетень НБУ.- 2011.-№2

12. Вітлінський В., Наконечний Я.,Пернарівський О. Концепція стратегій кредитного ризику // Банківська справа.- 2000.-№1.-С.13-16.

13. Вступ до банківської справи: Уч.посібник// Під ред.М.І.Савлук.-К.: Лібра, 2008р.-344с.

14. Гладкий Д.М.Пріоритети кредитної політики комерційних банків // Вісник НБУ.- 2008.-№10.-С.39-42.

15. Гладкий Д.М. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або колективний портрет українського позичальника // Вісник НБУ.- 2009.-№9.-С.49-52.

16. Гроші та кредит :Підручник/М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.-К.КНЕУ.-2001.-602с.

17. Иванов А.Н.Инвестиционние консультационние услуги иностранних банков // Деньги и кредит.-2000.-№5.-С.61-65.

18. Іванова Т. Ризики за активними операціями комерційного банку і його прибутковість // Вісник НБУ 2008

19. Кредит і кредитні правовідносини економічна природа і практика законодавчого регулювання/ М.Олексієнко та ін.- К. “Козаки”.-2006

20. Кредитний ризик комерційного банку: Навч.пос./В.В. Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С.Наконечний, За ред.В.В.Вітлінського.-К.Тов-во “Знання”,КОО,2008р.

 

Додаток 1

ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ДОВГОСТРОКОВІ ВКЛАДЕННІ

БАНКІВ УКРАЇНИ в 2011 році[3]

(заборгованість на кінець періоду, млн.грн.)

Показники
січень	лютий
1. Цінні папери в портфелі банків України	2413.2	2521.9
1.1. Боргові цінні папери в портфелі банків	667.5	653.9
— на продаж	354.3	330.9
у національній валюті	354.3	330.9
в іноземній валюті	–	–
— на інвестиції	313.2	323.1
у національній валюті	282.6	292.4
в іноземній валюті	30.6	30.6
1.2. Акції та інші папери з нефіксованим прибутком	577.2	588.6
— на продаж	117.0	117.3
у національній валюті	109.9	110.3
в іноземній валюті	7.1	7.1
— на інвестиції	460.2	471.2
у національній валюті	460.2	471.2
в іноземній валюті	–	–
1.3. Казначейські та інші цінні папери, що	1168.5	1279.4
рефінансуються НБУ	–	–
— на продаж	823.2	967.4
у національній валюті	775.3	919.4
в іноземній валюті	47.9	47.9
— на інвестиції	345.3	312.0
у національній валюті	3.'9 4	296 ї
в іноземній валюті	15.8	15.8
1.4. Боргові цінні папери, емітовані НБУ	–	–
— на продаж	–	–
у національній валюті	–	–
в іноземній валюті	–	–
— на інвестиції	–	–
у національній валюті	–	–
в іноземній валюті	–	–
2. Довгострокові вкладення банків	153.9	148.6
— вкладення в асоційовані компанії	114.3	109.0
у національній валюті	114.3	109.0
в іноземній валюті	–	–
- вкладення в дочірні компанії	39.6	39.6
у національній валюті	39.6	39.6
в іноземній валюті	–	–

 

 

Додаток 2

 

КРЕДИТИ, НАДАНІ БАНКАМИ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ[4]

 

Період	Усього	У тому числі за видами
валют	кредитів
націо- нальної	іно- земної	короткострокових	довгострокових
усього	у націо- нальній валюті	в іно земній валюті	усього	у націо- нальній валюті	в іно- земній валюті
	0.97	0.97	—	0.85	0.85	—	0.12	0.12	—
									—
									—
									—
січень
лютий

 

[1] (16с.2)

[2] (16 с.3)

[3] (13,с.131)

[4] (13,с.78)