Закон та його ознаки. Види законів

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони. Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. [15, 316] Неодмінною умовою виконання законів є здійснення дієвого контролю за втіленням їх у життєдіяльність суспільства і держави. Про це переконливо свідчить і міжнародний досвід, аналіз якого показує, що ефективність виконання законів у будь-якій державі значною мірою (якщо не впершу чергу) залежить від того, як організований і здійснюється контроль за виконанням законів. [25, 16] Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони: а) приймаються вищим представницьким органом держави
(парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум; б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, ор ганізація і порядок проведення виборів і референдумів, органі­зація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого са­моврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відпові­дальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дис­циплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.; в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості; г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних
правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб держав­ної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами; ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Кон­ституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за пев­ною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підго­товку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та вве­дення в дію законів.[19, 299-300] Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів: 1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН – розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації – низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України – частина статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.). 2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні полодення про закон» (1942 р.), у яких перелік джерела права: закон,регламент, корпоративна нарма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 р.).В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюють процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. [17, 320-321] За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

1. Конституції – основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян. Вони бувають двох видів: • кодифіковані – становлять єдиний писаний основний закон (Конституція Украї- ни, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моно конституцій- ними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є коди фікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.; • некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, від- несений до конституційного права – основи суспільного і державного ладу, пра- ва і свободи громадян та ін. У Канаді – це конституційні акти 1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) – Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін,, які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу. [15, 320-321] 2. Конституційні закони – органічно поєднані з Основним Зако­ном нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції. Бувають: • закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.); • закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України). Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції. [19, 301] На жаль у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відно- син, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституцій України можна дійти висновку, що кнституційним законом слід регулювати ухвалення ве- ликого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших. [17, 322] Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками: а) юридичною чинністю; б) предметом регулювання – особлива сфера; в) порядком ухвалення – особлива процедура. [15, 82] 3. Звичайні закони – нормативні акти, які приймаються на основі і на виконан- ня Конституції і визначають основи правового регулю­вання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. [19, 301-302] Найповнішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів: а) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх: Загальні закони можуть бути : - кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.); - поточні (наприклад, Закон про вибори) ; б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони проа пенсії, про освіту, про міліцію та ін.). [17, 323-323] 4. Надзвичайні закони– нормативні акти тимчасового характе­ру, які прийма- ються за надзвичайних обставин і можуть призу­пиняти дію чинних у відпо- відній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі кА тастроф, епідемії; захис­ту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо). 5. Кодифіковані закони – нормативні акти, затверджені закона­ми, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані зако­ни приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодав- ства Укра­їни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування). 6. Тимчасові закони – нормативні акти, прийняті на визначений У часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік); 7. Допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупи- няють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне зна- чення для їх застосування (напри­клад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цвіль- них, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року). Класифікація законів здійснюється на основі різних критеріїв: а) за юридичною силою – конституційні закони, що закріплюють засади суспільного і державного ладу та є юридичною базою поточного законодавства (Конституція; закони, що вносять зміни до Конституції, доповнюють або конкретизують положення Основного Закону); поточні закони, що приймаються на основі та на виконання конституційних законів і становлять поточне законодавство; б) за суб'єктами законотворчості – закони прийняті: в результаті ре ферендуму; вищим законодавчим органом держави; в) за предметом регулювання – закони конституційні, адміністративні, ци- вільні, кримінальні, процесуальні тощо; г) за характером регулювання – органічні закони, тобто внутрішньо узго- джені, що відзначаються високим рівнем нормативних узагальнень і спрямовані па комплексне урегулювання суспільних відносин; виключні закони, що приймаються за надзвичайних обставин поза планом законотворчих робіт; д) за обсягом дії на суб'єктів – загальні закони (поширюються на всіх суб'єктів незалежно від їх статусу); закони соціальні (регламентують діяльність чітко окреслених груп суб'єктів), які мають особливий статус. [6, 253]