Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Поняття державної, національної, регіональної та рідної мови в Україні

Мова – це характерний для людського суспільства, специфічний вид знакової діяльності, який полягає в історично усталених звукових актах для позначення явищ об активної діяльності з метою обміну між членами суспільства інформацією.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий всім представникам мовного колективу, незалежно від їх віку, статі або місця проживання. Мова вироблена багатовіковим досвідом певного народу.

Державна мова – це закріплення традицією чи законодавством мова, вживання якої є обов’язкове в органах державного управління та діловодства. У багатонаціональній державі – це мова більшості.

Мова професійного спілкування – це форма сучасної української літературної мови ( СУЛМ ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо – професійній сфері. МПС – це спеціальна мова, насичена професіоналізмами і термінами, це мова для спеціальних цілей і потреб.

Володіння мовою професійного спілкування – це, по–перше, знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексу тощо),тобто сформованість мовної компетенції, по–друге, – уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово з синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, пара–вербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.

Отже, мова професійного спілкування – це засіб ефективного мовного професійного спілкування, це наука і мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму. В умовах сучасної ринкової економіки конче необхідно бути професіоналом вищого ґатунку і треба зрозуміти і запам’ятати, що занадто мало мати професійні знання, добре знати свій фах. Імідж і кар’єрний ріст прямо пропорціонально залежать від того, як ви зможете реалізувати свої знання, довести свій професіоналізм. Безсумнівно, через слово, мову, мовну культуру. Недостатньо знати, що слід казати, більш важливо знати, як це сказати. Успіх мовного професійного спілкування залежить від:

- мовця як оу значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою.

Очевидними, різноманітними й надто серйозними є наслідки, залишені багатовіковим перебуванням України в складі спершу Російської, а згодом радянської імперії. За відсутності формальної дискримінації українців у колишньому СРСР за національною ознакою здійснювана русифікаційна мовна політика призводила до їх дискримінації реальної. Так, скажімо, в переддень здобуття незалежності, за даними міносвіти УРСР, українці складали лише 52 % від чисельності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів республіки (при їхній питомій вазі в населенні 72 %), на той час як росіяни - 40 % (при питомій вазі в населенні 21 %). Так неможливість послуговуватися в вищій освіті рідною мовою призвела до цілком очевидного дискримінаційного щодо українців дисбалансу. Нація втрачала своє інтелектуальне майбутнє.

В цілому ж негативна спадщина колоніального періоду зводиться не лише до того, що значна частина українців досі вживає російську як мову повсякденного спілкування (причому в ряді важливих сфер, насамперед у бізнесі й мас-медіа, домінування російської є незаперечним). Ці наслідки виявляються ще й у тому, що ментально ці українці досі залишаються мешканцями колонії, й ладні судити про самих себе накинутими їм колись ззовні недолугими стереотипами. А відтак незалежність нашої держави з цього погляду ще аж ніяк не можна вважати гарантованою. Політики, що не стоять чітко на засадах української національної ідеї, за будь-якої зміни політичної коньюнктури здатні будуть торгувати цією незалежністю в ім'я власних корисливих інтересів, не дістаючи при цьому належного різкого опору в суспільстві. Не обійшли Україну й глобалізаційні процеси, на вплив яких наше пострадянське суспільство часто виявляє дуже слабку відпорність. Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної культури панівне становище досі посідає навіть не російськомовна, а англомовна продукція. Це також не сприяє формуванню цілісної системи національної культури як необхідної умови культурної самоідентифікації (й ширше - національної) українців.

Чинна Конституція України (ст. 10) проголошує:

"Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. [...] Застосування мови в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Державна мова — це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.

"Національна мова - це мова, що є засобом усного і письмового спілкування нації. Формування української національної мови відбулося на основі народної мови в період інтенсивного становлення нації (XVIII - початок XV стт.) Це явище повязане зі створенням видавничих центрів. Саме з кінця XVIII ст. почали говорити про національну мову та її вивчення на території України."
"Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей, літературну мову та діалекти".
"Поділ мови на літературну та національну означає, що ми, з одного боку, маємо мову "сиру", яка функціонує, а з іншого боку - унормовану"

Регіональна мова або мови, офіційний статус якого (их) закріплений в законодавстві одного або кількох адміністративно-територіальних

суб'єктах : федеральний округах, провінціях, краях, штатах, муніципалітетах, районах, селах чи інших адміністративно встановлених регіонах держави поряд з офіційним / державною мовою, який діє на території всієї держави. Приклад - російська мова як регіональний в областях і містах Україна, де офіційним / державною мовою є український (Див. Російська мова на Україну). Саме поняття "регіональна мова" представляє певні труднощі для політиків і лінгвістів, особливо в разі поширення близькоспоріднених мов, коли важко розмежувати поняття мова і діалект.

Рідна мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова».

4. Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Поняття комунікативної професіограми.

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Деякі дослідники взагалі не виділяють мислеоформлювальної функції, розуміючи її як компонент комунікативної