Художній.

Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю:

- наявність певної композиції;

- початок, що містить шанобливе звертання;

- головна частина, у якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль — це стиль ділової мови, яким корис­туються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, міжнародних угод і договорів, обов'язкових рішень, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок, зобов'язань, декретів тощо.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-госпо­дарська діяльність.

Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуго­вування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імпе­ративний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандар­тизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науково­му стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновжива­них мовних елементів широке використання суспільно-політич­ної та адміністративно-канцелярської термінології {відряджен­ня, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепід­писаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, по­казання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна терміно­логія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсут­ність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індиві­дуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно- ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обо­в'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова текс­ту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандарт­них висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатич­ний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюні­ке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцеляр­ський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти)

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна ф-ція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, ф-ція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею оф.-діл. стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

Документи класифікуються за такими критеріями:

За найменуванням: заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.

За походженням: службові (офіційні) й особисті.

За місцем виникнення: внутрішні, зовнішні.

За призначенням: особові офіційні документи, кадрові, довідково-інформаційні, обліково фінансові, господарсько-договірні, організаційні розпорядчі.

За напрямом: вхідні, вихідні.

За формою: стандартні (типові), індивідуальні (нестандартні).

За терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

За ступенем гласності: загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

За стадіями створення: оригінали, копії.

За складністю (кількістю відображених питань): прості, складні.

За терміном зберігання: тимчасового, тривалого, постійного.

За технікою відтворення: рукописні,відтворені механічним способом.

За носієм інформації: на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті

 

 

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль не опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно:

1.) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;

2.) пояснити, уточнити, виділити щось;

3.) поєднати частини інформації;

4.) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;

5.) висловити впевненість або невпевненість;

6.) узагальнити, зробити висновок;

7.) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки;

8.) зробити критичний аналіз відомого або бажаного.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа. Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.

 

 

Поняття лексики та лексичного складу мови.

Лексика (від гр. lexikos «словниковий») — 1) сукупність слів, словниковий склад мо ви; 2) сукупність слів певної сфери вживання (лексика загальновживана, лексика спеціальна, лексика термінологічна). За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ і всьому даємо назви. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексиколо гією.

Словниковий склад мови

1. Мова складається зі слів (слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень). Усі слова мови становлять її словниковий склад, або лексику.

Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми.

Кожне слово в мові має одне або кілька значень. За зна ченням слова бувають:

а) повнозначні, які називають предмети (людина, учитель, депутат, ведмідь, горобець, земля,); їхні ознаки (розумний, добрий, свіжий, теплий,); дію і стан (працювати, сидіти, міркувати); обставини (швидко, глибоко, давно, пізно);

б) вказівні, які не називають явищ, а лише вказують на них і стають зрозумілі тільки в контексті, в поєднанні з ін шими словами: займенники (він, той, такий, стільки); чис лівники (сім, двадцять чотири, мільйон); вигуки (ой, ах);

в) службові, які вказують на різні зв'язки між явищами: прийменники (на, з, під), сполучники (і, або, тому що), част ки (навіть, ось, же).

2. Крім того, слова поділяються:

а) за походженням — на українські й іншомовні;

б) за кількістю значень — на однозначні й багатозначні;

в) за сферою вживання — на загальновживані й вузьковживані;

г) за стилістичним забарвленням — на стилістично ней тральні й стилістично забарвлені;

ґ) за взаємними відношеннями — на антоніми, синоні ми, омоніми, пароніми.

До словникового складу мови входять також фразеологіз ми й крилаті вислови.

3. Сучасна освічена людина в своєму словниковому за пасі — активному й пасивному — має близько 70—80 тисяч слів рідної мови (більш-менш точно розуміє їхнє значення). Якщо слово незрозуміле чи є невпевненість у його зна ченні, вживанні, написанні, у пригоді стають словники.

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вжи­вання (слова, що використовуються лише в окре­мих стилях чи в одному з них).

Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вико­ристовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, го­лова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, тощо).

Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окреми­ми функціональними стилями. Сюди належать книж­на, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Книжна лексика включає в себе слова, що познача­ють абстрактні поняття: здатність, старанність, мистец­тво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: бла­говісний, благословенний, храм; застарілі слова, що вико­ристовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова:блакить, злотокосий, живо, дайний та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає.

До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в ус­ному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»).

Діалектизми — це слова, поширення яких обмежуєть­ся територією певного діалекту. Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не вико­ристовуються в наук. та офіційно-діловому сти­лях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етног­рафія).

Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літе­ратурної мови. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спе­ціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншо­мовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професій­ні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у дру­карстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного про­фесійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усно­му мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки». Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спа­ти», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика.

Основу лексичного складуміни — це слова іншо­мовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професій­ні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у дру­карстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного про­фесійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усно­му мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки». Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спа­ти», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика.

Основу лексичного складу мови становить загальновжи­вана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і с стилістичним фоном для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилі­стичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не вла­стиве оцінне чи емоційно-скспресивнс забарвлення.

До загальновживаної стилістично нейтральної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати, ходити, один, п'ять, десять, зелений, червоний, довго, мало тощо.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького сти­лістичного призначення. Вони характерні для одного стилю або для кількох. До стилістично забарвленої (маркованої) лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, профссійно-виробничу, емоційно-експресивну.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності.

Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дуго­ва, стрічка ізоляційна.

Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчо­му, адміністративно-канцелярському. Прикладом офіційно-ділової лексики є слова указ, по­станова, рішення, акт, декларація.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло про­фесійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офі­ційно-ділова лексика, й загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового зна­чення. Наприклад, для педагогічної професії — це слова вчитель, учень, клас.

Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятій­ного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Емоційно-експресивна лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, по­зитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уяв­лення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, урочистості, підне­сеності, образності.

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми — це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи – говорити; чоло – лоб.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність (новочасність). Якщо вони втрачають це значення новочасності, сві­жості утворення, то стають загальновживаними. Неологіз­ми — дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік-два тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживани­ми: перебудова, гласність, Народна Рада, приватизація.

 

Українська термінологія в професійному спілкуванні

Термін – спеціальне слово або словосполучення, щоо зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: модель - модель літака, модель економіки, модельний бізнес.

Класифікація термінів – це розподіл термінів, які використовуються за їх узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Один із системних принципів класифікації є розподіл термінологічної лексики за галузевою спорідненістю. Кожна з них має свою підсистему, напр.:

Суспільно-політична:

а)економічна (політекономія, валовий продукт, девальвація, продуктивність праці);

б)філософська (детермінізм, дуалізм, емпіризм, іманентність)

в)логічна ( алгоритм, аргумент, дедукція , діалектична логіка);

г) психологічна (апатія, ейфорія,, мотивація, підсвідомість);

д)педагогічна (абітурієнт, диктант, екстерн, незалежне тестування);

е)історична (віче, гетьманщина, неоліт, феодал) ;

є)юридична ( апеляція, гарант, нотаріус, осудність);

ж)дипломатична (нота, конвенція , посол, ратифікаційні грамоти);

з)фінансова (аванс, бюджет валюта, іпотечний кредит);

и)офіційно-ділова ( акт, кодекс, указ, циркуляр).

Мистецька і мистецтвознавча:

а)музична ( акорд, партитура, сопрано, сюїта);

б) театральна( амплуа, , декорація, репертуар, трупа);

в)кіномистецька ( кінооператор, кінопанорама, сценарист, фільмокопія);

г)образотворче мистецтво (акварель, живопис,, натюрморт, пейзажист);

д)архітектура ( барельєф, готика, конструктивізм, портик).

Спеціальна лексика сучасної української мови:

а)літературознавча (епос, поема , кульмінація, модернізм);

б) лінгвістична (алфавіт, антонім, вокатив, герундій).

Спеціальна наукова термінологічна лексика:

а)математична (абсциса, інтеграл, ромб, теорія функцій);

б)фізична (гамма-проміння, електрон, магніт, електрон);

в) хімічна (амінокислота, водень, оксид, хлорид);

г) біологічна ( бактерія, вітамін, організм, тип);

д) фізіологічна (аорта, дерма, суглоб, фізіолог);

е)ботанічна (адоніс, бутон, зав”язь, яровизація);

є)зоологічна (амніоти, інфузорія, ссавець, хребетні);

ж) географічна ( атлас, клімат, меридіан, широта);

з) геологічна ( абразія, земна кора, міоцен, неозойська ера) та інш.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:
1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон і т. д.
2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, напр.: амортизація.
3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, напр.: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дренаж, чип.
Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте, в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні мовні одиниці: професіоналізми та номенклатурні назви.
Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають, як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології, напр.: рибальство, гончарство та ін. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, порівняйте: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні (сленги, жаргонізми), проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.
Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів.

Історія походження і сучасні проблеми української термінології. Явище пуризму в українському мовознавстві.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна.
В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство ім. Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.
Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.
З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.
Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства в окремих галузях науки і виробництва.
Національні термінологічні комітети в Європі та Америці переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.
Сьогодні в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні 5 років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел);
3) поділ термінів на групи:

а) вузькогалузеві терміни;

б) міжгалузеві;

в) загальнонаукові (загальнотехнічні).

Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни;
4) вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований");
5) пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість:

- опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем;

- виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

- з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних національних терміносистемах;

- способи відбору назв опредметнених дій;

- способи відбору найменувань опредметнених ознак;

- орфоепічні й орфографічні проблеми запису запозичених термінів.

Ці проблеми зумовлюють вирішення проблем практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

Слово «пуризм» належить до тих слів, які, рідко вживаються на радянській Україні. Якщо читач розкриє «Українську радянську енциклопедію», він не знайде цього гасла. Тимчасом пуризм дуже важливий для життя і розвитку кожної мови. Просто кажучи, пуризм — це боротьба за чистоту мови. Боротьба ця може провадитися з різними теоретичними настановами і з різною практичною метою.

Український, пуризм в новій своїй формі пов'язуеться, звичайно, з російським пуризмом, і — це дуже характеристично. Часто говориться про те, що росіяни є старші брати українців. Не будемо говорити про те, чи це правда, чи ні, — і хто старший, хто молодший, взагалі, чи це має якенебудь значення, — але в цьому випадку, можна сказати, що українські пуристи йдуть за прикладом російських пуристів. І можна сказати, що найкращим стимулом до збереження української свідомости є той факт, що підкреслюється і зберігається свідомість російська.

Пуризм український в своїх перших кроках, надзвичайно несміливий, надзвичайно боязкий і ввесь час іде за прикладом пуризму російського. Одначе становище, яке існує в українській мові, зовсім відмінне від того, яке існує в російській мові. І тому цілком природно, що доводиться вдаватися до дещо інших метод і настанов. Головна проблема сучасної української мови, це — проблема російських слів і слів, які приходять до української мови через російську мову. Слова ці приходять двома шляхами; частина з них на' кидається згори, — такі є, скажімо всі нові поняття. Нові поняття в українській мові, як правило, не створюються засобом української мови, і не беруться з інших мов, а переймаються з російської мови. Але крім того, і це далеко важливіше, є те, що можна було б назвати, «повзучими русизмами». Русизми, які проникають в українську мову непомітно, безконтрольно, просто тому, що — в сучасних умовах, майже кожний інтелігент є, практично, двомовний і досить тяжко розрізнити, де кінчається стихія однієї мови і де починається стихія другої мови.

 

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальна класифікація термінів.

Термін – це слово, або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь знань має свою термінологію.

Термінологія – сукупність термінв певної галузі, наука, що вивчає терміни.

Основні ознаки терміна:

- системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення;

- точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає;

- прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми;

- наявність дефініції – наявність означення, яке чітко окреслює його значення.

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фон. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на:

1. Загальнонаукові – вживаються майже в усіх галузевих термінологіях.

2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях.

3. Вузькоспеціалізовані терміни – слова, словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб'єктивно-оціночних відтінків. Діловому стилю притаманна термінологія, яка утво­рюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утво­рюється за допомогою власних слів та частин іншомовних ибо із запозичених складників (фотокамера, фототелетайп) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні. Нестандартні терміни в справочинстві не бажані, бо вони засмічують й ускладнюють складання та функціонування ділових паперів.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медич­ні — вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д.

 

Особливості походження економічної термінології.

Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки. Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація та ін.

Після того, як Україна здобула незалежність і українська мова отримала статус державної, у 1990 році почався новий етап у становленні економічної термінології, основними напрямками розвитку якого є:

1) архаїзація та поновлення частини економічного словника. Цей процес пов’язаний передусім зі зникненням реалій та понять радянської епохи (стахановець, суботник, п’ятирічка). Почали вживатися терміни, вилучені в попередній період з ідеологічних міркувань (пільговик, урядовець, благодійник, благодійність). Близькими до них є переорієнтовані терміни, тобто ті, які раніше позначали зарубіжну або дореволюційну дійсність, а тепер починають використовуватися для номінування економічних реалій в Україні кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст. Цей процес пов’язаний насамперед з появою ринкової економіки та зміною ідеологічних орієнтацій (бізнес, бізнесмен, мер).;

2) інтенсивне запозичення термінів, особливо з американського варіанту англійської мови (менеджер, спонсор, рекетир).;

3) вилучення з термінології зросійщених форм, штучно нав’язаних у попередній період (страховка, імущий, малоімущий).;

4) творення нових слів за допомогою власних україномовних ресурсів (завідувач, страхувач, посадовець, рекетирство, спонсорство, елітарність, корумпованість).

Pізновидu способу творення економічних термінів:

1. Спеціалізація, або звуження значення загальновживаних слів: біржова гра, валютні цінності, цінова дискримінація.

2. Метафоричне перенесення: вічнозелений кредит, заморожуваннязаробітної платні, парасолька цін.

3. Метонімічне перенесення: вексельний портфель, споживчий кошик.

4. Ретермінологізація (запозичення з іншої термінологічної системи): податковий імунітет, фінансові санкції.

Тематичнов економічній термінології виокремлюються групи слів, пов’язані з фінансовою, соціальною та іншими сферами економічного життя. Розглянемо основні тематичні групи соціально-економічних термінів:

1. Група назв суб’єктівекономічного життя, яка включає декілька підгруп, а саме:

назви осіб, що відрізняються за ознаками класовості (інтелігент, еліта, декласант, аристократ);

назви осіб, що відрізняються місцем в ієрархічній структурі управління, професійними якостями;

назви осіб за професіями (начальник, керівник, підлеглий, бюрократ та ін.);

назви осіб, які відрізняються статусом зайнятості в секторах економіки (робітники, безробітні, сумісник, погодинник);

назви осіб, що відрізняються за рівнем грошових виплат і безплатних (пільгових) послуг, одержуваних із суспільних фондів споживання (пенсіонер, пільговик, інвалід, ветеран);

назви осіб, які належать до «тіньової» економіки та отримують нелегальні доходи (рекетир, вимагач, мафіозі);

назви установ, організацій, які беруть участь у соціально-економічних процесах, та їхніх відділів (центр роботи з інвалідами, центр зайнятості, пенсійний фонд, профспілка).

2. Назви об’єктів соціально-економічного життя, яка також охоплює ряд дрібніших тематичних об’єднань, зокрема:

назви документів (перепис, службовий паспорт);

назви властивостей (привілейованість, заможність, декласованість);

назви наук, наукових напрямків, теорій, галузей, концепцій (соціально орієнтована економіка, соціальна політика);

назви на позначення розрахункових понять, а також понять, пов’язаних зі сферою грошового чи матеріального стимулювання суб’єктів господарських відносин (гонорар, премія, пенсія, пільги);

назви на позначення інших соціально-економічних понять та реалій (фах, мотив праці, гарантія зайнятості).

3. Назви процесів та дій, що пов’язані з економічним життям (відрахування, збагачення, керування, стимулювання праці, професійна адаптація).

Крім того, у термінологічному полі соціальної економіки функціонують терміни різних галузей знань. Основу цього термінополя становлять терміни соціальної економіки (їх небагато): соціальна ринкова економіка, соціально-економічний інститут, соціально-економічна функція (держави), соціально-трансфертна функція (держави), соціальний порядок, економічний порядок, конкурентний порядок, соціально-економічні відносини, соціальна технологія, соціальна ефективність тощо. З точки зору значень у структурі цих термінів ключовими є поняття «соціальний» та «економіка». Периферію цього термінополя складають слова, пов’язані з соціальною економікою лише диференційними поняттями. До них зокрема належать терміни загальнонаукові (структура, функції, процес), філософські (метод пізнання, діалектика), економічні (виробництво, обмін, розподіл), юридичні (повноваження, порушник), фізичні (об’єм, тиск), математичні (математична модель, коефіцієнт), загальносоціологічні (соціальна структура, соціальна роль), економіко-соціологічні (споживацька поведінка, підприємництво), соціально-психологічні (колектив, особистість) тощо. Велика кількість запозичених термінів – своєрідна риса соціально-економічної термінології. Цей факт пояснюємо тим, що соціальна економіка почала формуватися в умовах, коли система суспільних наук вже існувала впродовж тривалого часу. Але в межах термінологічної системи соціальної економіки зміст та інтерпретація більшості запозичених термінів змінилися.

Використання канцеляризмів, мовних штампів і кліше в сучасних офіційно-ділових текстах.

Для лексики текстів офіційного стилю харак­терно використання експресивно не забарвлених слів, стандартизованих виразів, штампів, канцеляризмів, абревіатур. Характерною рисою офіційно-ділового стилю є наявність в нім багато чисельних мовних стандартів – кліше. Якщо в інших стилях шаблонні звороти незрідка виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як сповна природна його приналежність. Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми викладу і розташування матеріалу, а це, поза сумнівом, полегшує і спрощує користування ними. Не випадково в тих або інших випадках ділової практики використовуються готові бланки, які потрібно лише заповнювати. Навіть конверти прийнято надписувати в певному порядку. При використанні офіційно-ділового стилю недопустимою вважається полісемія, тобто багатозначність, метафоричне використання слів, вживання слів в переносних значеннях. Діловій мові властиві безособовість і відсутність оцінки.

Традиційно (доречно) використовуються в офіційно-діловому стилі

канцеляризми – слова, стійкі словосполучення, конструкції, що є специфічною одиницею канцелярського підстилю: належить зробити (повідомити, з’явитися), факт засвідчується, повідомлення про одержання.