рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Контрольні питання

Контрольні питання - раздел Философия, Конспект лекцій філософія 1. Якими Чинниками, На Вашу Думку, Обумовлено Розмаїття Моделей Людини В Істо...

1. Якими чинниками, на Вашу думку, обумовлено розмаїття моделей людини в історії філософії? Аргументуйте свою відповідь.

2. Охарактеризуйте образ людини в античній філософії.

3. Дайте характеристику моделі людини в середньовічній філософії.

4. Співставте образ людини в античній та середньовічній філософії.

5. Співставте середньовічну модель людини та образ людини в епоху Відродження.

6. Охарактеризуйте основні напрямки розробки проблеми людини в сучасній філософії.

7. Охарактеризуйте проблему взаємодії біологічного та соціального в людині.

8. Розкрийте співвідношення понять: “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

9. Проаналізуйте зміст і співвідношення понять “соціальна роль” та “соціальний статус”.

10. Поясність, що таке соціалізація особистості, які її етапи та механізми реалізації.

 

 

Тема 16. Філософія суспільства

 

План

1. Специфіка філософського аналізу суспільства.

2. Проблема суспільної закономірності.

3. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі.

4. Форми суспільного життя.

5. Специфіка соціального пізнання.

Література

1. Барулин В.С. Социальная философия. Учебник для вузов. – Изд. 2-е. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 560 с.

2. Социальная философия. Учебник // Под общей редакцией Андрущенко В.П., Горлача Н.И. // Киев-Харьков: Издатедьский центр “Единорог”, 2002. – 736 с.

Основні поняття:

Держава – інститут регламенту суспільного життя, для якого є характерним організоване й легітимне застосування влади з метою впорядкування суспільних відносин.

Громадянське суспільство – інститут соціального життя, зусилля якого спрямовані на забезпечення умов і розвитку людської життєдіяльності як на рівні індивіда, так і на рівні великих або малих соціальних груп.

Індустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, для якої характерний високий рівень промислового виробництва, орієнтований на масовий випуск товарів споживання тривалого користування.

Інформаційне суспільство – стадія в розвитку людства, коли фізична праця, як основа індустріального суспільства, поступається місцем інформації й знанням.

Суспільство – структурно організований рівень буття у світі, що має свій специфічний спосіб існування, свою форму прояву й свою форму здійснення. Це історично сформована спільна життєдіяльність людей.

Суспільне виробництво – це органічна єдність структурно-організованих сфер життєдіяльності людей, які забезпечують становлення й розвиток людини та її відношення до світу в системі “природа-суспільство-людина”.

1. Специфіка філософського аналізу суспільства. Кожна людина, яка проживає життя, відчуває на собі вплив сил, котрі не піддаються наглядному опису і все ж відіграють суттєву роль в тому, як складається її особисте життя і взагалі історичні долі. Людина відчуває, що ці невидимі сили задають певний порядок існування, якому підкоряється кожна людина. Цей порядок і є тим, що ми позначаємо словом суспільство. Інакше кажучи, суспільство – це така система форм, зв’язків та відносин людей, котру вони створюють своєю спільною діяльністю.

Суспільні форми, зв’язки, відносини створюють самі люди; суспільство є продуктом взаємодії людей. Це аксіома, але в той же час суспільство являє собою реальність особливого роду, котра, по-перше, відмінна від природної реальності, а по-друге, від реальності, втіленої в життєдіяльності людей. Більш того, дослідження соціальної реальності дозволяє говорити про закономірності суспільно-історичного розвитку.

Немає такого філософського напрямку, ідеї якого не використовувались би для розкриття таємниць суспільства. Починаючи з античності, зокрема з платонівської “Держави”, робляться спроби розкрити сутність суспільства. Арістотель визначав суспільство як сукупність індивідів, об’єднаних для задоволення “соціальних інстинктів”.

Взагалі, існували дві системи поглядів на суспільство. Перша система розглядала суспільство як незмінне готове об’єднання людей (А. Августин, Ф. Аквінський). Згідно другої системи поглядів, суспільство являє собою суму окремих індивідів, які об’єднались свідомо, за особистою волею, тобто суспільство є результатом укладеного між ними договору, конвенції (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант). Обидві системи поглядів прагнуть пояснити суспільство з ідеалістичних позицій, тобто первісною, головною рушійною силою вони визнають, в кінцевому підсумку, або ідеї окремих людей, представників духовної еліти, або світовий дух, або Бога.

В ХІХ столітті Огюст Конт з його орієнтацією на наукове знання сприяв виникненню соціології як спеціальної науки про суспільство. Він сформулював закон “трьох стадій” пізнання суспільства. Згідно цьому закону, кожна галузь науки історично проходить три стадії: теологічну (фіктивну); метафізичну (абстрактну); наукову (позитивну). Остання стадія є метою, до якої прагне кожна наука. Конт, як засновник позитивізму, вважав за необхідне виходити з фактів, досвіду, явищ, відмовившись від філософсько-теоретичних досліджень сутності та причин явищ. До речі, позитивізм і понині має великий вплив на теоретичне обґрунтування сучасних концепцій суспільства. Пізніше “філософія життя” (Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон) та феноменологія (Е. Гуссерль, А. Шюц) привели до становлення соціології повсякденності.

Якщо синтезувати досягнення різних філософських напрямків, то їх можна звести до декількох узагальнених концепцій: натуралістичних концепцій суспільства, соціопсихологічних, концепції соціальної дії, концепції матеріалістичного розуміння суспільства та історії.

В натуралістичній концепції підкреслюється особлива роль географічних (клімат, ресурси) і демографічних (населення) факторів, біології людини як детермінант суспільства. Натуралістичні концепції зводили суспільні закономірності до природних. Соціобіологи, наприклад, дивляться на суспільство очима біологів, хоча, зрозуміло, що суспільне життя не зводиться до біологічних закономірностей.

Соціопсихологія (Дж. Мілль) конструює суспільство за образом та подобою індивіда, а сам індивід розглядається ізольовано від суспільних умов, наприклад, матеріального виробництва. Та й саме психічне соціопсихологія розуміє досить вузько – як безпосередньо залежне від фізіологічного. Зрозуміло, що через психофізіологічне не можна пояснити феномени культури та практики.

Найбільш впливовою школою соціопсихології є фрейдизм, який, в свою чергу, витоки соціального вбачає в інстинктах людини (інстинктивізм). За З. Фрейдом, двома головними інстинктами являються інстинкт життя – Ерос та інстинкт смерті – Танатос. Боротьба цих інстинктів на фоні гіперсексуальності людини лежить в основі суспільного буття. Релігія та мораль покликані послабити надмірну інстинктивну агресивність людей. Соціально та морально неприйнятні імпульси витісняються в несвідоме, звідки вони знову прориваються, ламаючи систему норм та заборон цивілізації, це так зване “над-Я”.

Принципові положення соціопсихології отримали свій подальший розвиток у концепції соціальної дії (М. Вебер, Т. Парсонс). Створена М. Вебером “розуміюча соціологія” досліджує суспільство, виходячи із неповторності індивідуального факту. Соціальна дія завжди особистісна та осмислена, вона пов’язує діючу особу з іншими суб’єктами. Кожний суб’єкт частково “запрограмований” існуючими соціальними нормами, він оцінює альтернативи, приймає рішення та домагається їх виконання. Все суспільство виступає як система соціальних дій. Кожна людина виконує певну роль – лікаря, вченого, студента. “Я” – це сума ролей, які засвоюються в результаті соціального досвіду. Індивід формується в результаті соціальної взаємодії – і таким чином відбувається його соціалізація. Психічне стає соціальним.

Концепція матеріалістичного розуміння історії (ще її називають теорією предметної дії) була запропонована К. Марксом, який завжди підкреслював своєрідність та самостійність суспільства як сукупності суспільних відносин. Природа суспільних відносин випливає із суспільного виробництва, котре не зводяться лише до матеріального виробництва. За Марксом, суспільство – це результат діяльності людей, які обмінюються продуктами своєї діяльності.

Із запропонованого короткого огляду існуючих підходів до розкриття сутності суспільства, ми можемо зробити висновок, що суспільство є системним утворенням, котре містить різні рівні організації. На рівні елементів суспільства ми маємо справу з окремими людьми, з їх духовним світом, з різними формами діяльності, а також продуктами цієї діяльності. Коли ж мова йде про системні властивості як результат взаємодії людей, то ми маємо справу з колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. В цьому випадку йдеться і про суспільну психологію, суспільну свідомість, суспільні форми діяльності. Отже, суспільство – це системне утворення, спільна життєдіяльність людей. Соціальне – це системна характеристика суспільства.

Суспільство, як складне та багато в чому суперечливе системне утворення, вивчається багатьма науками. Хоча завжди були і зараз є філософи, котрі ставлять під сумнів існування науки про суспільство, наприклад, концепції Г. Ріккерта та В. Віндельбанда й інших представників баденської школи неокантіанства. Але, на нашу думку, їх аргументація не витримує серйозної критики.

Втім, всі науки про суспільство в тій чи іншій мірі, явно чи неявно, використовують певну філософську модель. Філософська модель суспільства задає загальну її картину, фіксує закономірні, суттєві відношення та зв’язки, які позбавлені випадковості. Філософська модель базується на вихідних філософських принципах (їх ще називають методологічними принципами), які дозволяють згрупувати величезний емпіричний матеріал, відокремити закономірне від випадкового, причину від наслідків, і, таким чином, представити структуру суспільства, розкрити логіку його розвитку. Без вихідних принципів такий матеріал буде виглядати суцільним хаосом.

Методологічні принципи, в свою чергу, визначаються тією філософською теорією (головним пояснювальним принципом), котрий використовується для дослідження суспільства. На цій підставі розрізняються: по-перше, матеріалістичні теорії, котрі всі суспільні явища пояснюють економічними, природними та іншими факторами, незалежними від свідомості людей; по-друге, ідеалістичні теорії, котрі всі суспільні явища, процеси пояснюють волею, свідомістю та іншими ідеальними факторами; по-третє, в залежності від запропонованої моделі, суспільство може бути розглянуто як таке, що розвивається за певними законами та взаємопов’язаними етапами – формаціями (марксизм), або як таке утворення, що протистоїть природі (філософія життя), або як замкнуті цивілізації (суперкультури), між якими не існує єдності та наступності в розвитку.

Важливим є й те, що в філософії не існує моделі чи принципів, котрі мали б абсолютну перевагу та безперечну істинність. Слід пам’ятати про плюралізм філософських концепцій. В кожній філософській теорії є як раціональне зерно, так і слабкі місця. Вивчаючи ці концепції, теорії ми повинні вибирати ті з них, які найбільш адекватно пояснюють та вирішують сучасні проблеми.

2. Проблема суспільної закономірності. Філософія прагне до виділення граничних підстав всякого знання, в тому числі і знання про суспільство. Якщо знання про суспільство існують, то виникає питання, які вони – наукові чи ні? Якщо ж ми визнаємо, що існує наука про суспільство, то логічно було б визначити специфіку суспільних законів. Суть проблеми суспільної закономірності зводиться до питання, чи існують закони розвитку та функціонування суспільства, подібно законам природи, чи такі закони відсутні.

В історії філософії існують принаймні два протилежних підходи до вирішення цієї проблеми. Ми звернемося до філософських теорій, представники яких не ставлять під сумнів існування повторюваності, а, отже – і існування законів суспільства. Такий підхід об’єднує філософів різних напрямків. Так, представники теорії круговороту (Дж. Віко, А. Тойнбі) визнавали закономірний характер піднесення та занепаду суспільного життя. Прихильники географічного детермінізму (Ш. Монтеск’є, Й.Г. Гердер) будували свою концепцію, виходячи із закономірної залежності суспільства і навіть психології людей від географічних умов.

Гегелівська філософія представила закономірність суспільного розвитку як самореалізацію світового духу. Саме Г. Гегель поставив питання про логіку історичного розвитку, яка не залежить від свідомості людей.

В марксизмі розвиток суспільства розглядається як природно-історичний процес зміни способів виробництва матеріальних благ. Цей процес, хоч і здійснюється людьми в їх практичної діяльності, але в цілому не залежить від людських цілей та бажань.

Подібним шляхом йдуть і структуралісти. Вони зайняті пошуками об’єктивних структур, які виступають в ролі законів.

В ХХ столітті емпіричні та математичні методи, раніше характерні лише для наук про природу, були розповсюджені і на сферу суспільствознавства. Досить активно ведуть дослідження суспільства так звані емпіричні соціологи, які використовують тестування, соціальне експериментування. Отримані дані обробляють математично і отримують в підсумку деякі соціологічні картини досліджуваних явищ.

Отже, на питання, чи можлива наука про суспільство та людину, існує досить переконлива відповідь: так, існує. Так звана свобода волі людини не є перешкодою для вченого. Немає таких таємниць суспільства чи людини, котрі не могла б вивчати наука. Саме наука забезпечує проникнення людської думки в розуміння таких сфер реальності, котрі недоступні повсякденній свідомості.

Нині майже всі корінні проблеми устрою життєдіяльності суспільства обмірковуються на основі науки. Науки про суспільство, таким чином, – це, перш за все, науки про цілераціональні дії, в яких панує прагматичний метод, тобто пізнання світу здійснюється заради досягнення поставлених цілей. Інша ситуація в науках про природу, де використовується в основному дедуктивний метод.

Закономірності, що встановлені філософським аналізом суспільства, не можуть дати точних пророкувань майбутніх подій, як, наприклад, в астрономії. У них інша функція: це закони і тенденції, що передбачають спрямованість суспільних змін і дають загальне бачення суспільного процесу. Якщо порівняти закони, котрі діють в природі, з законами, що діють в суспільстві, то між ними спостерігаються певні розбіжності. Дія цих законів об’єктивна, але, якщо в природі реалізація об’єктивних законів здійснюється через дію стихійних сил, то в суспільстві об’єктивні закони реалізуються через свідому діяльність людей. Саме в такому співвідношенні об’єктивного та суб’єктивного в суспільних процесах виникає проблема, яку слід розглянути більш детально.

3. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільних процесах. В суспільному житті об’єктивні умови відіграють величезну роль: від їх розуміння залежить успіх людської діяльності.

У філософії під об’єктивними умовами (факторами) розуміють всі ті обставини, які не залежать від суб’єкту (свідомості, волі, бажань окремих людей, соціальних груп, партій, всього людства). Об’єктивні умови детермінують діяльність людей. Поза зв’язками з об’єктивними умовами діяльність людей може існувати лише в можливості. Тобто це положення означає, що діяльність людей – в широкому розумінні цього слова – здійснюється не так, як їм забажається, а на основі, умов, що спочатку виникають природно, а потім створюються в ході історичного процесу. Тому об’єктивні умови розділяються на дві групи – природні та історичні.

Природні умови розкривають зв’язок діяльності людей із зовнішнім природним середовищем, вони є джерелом природного багатства засобів життя та природного багатства засобів праці. Перетворюючи предмети та сили природи відповідно до своїх потреб, людина створює необхідні їй матеріальні блага.

Історичні умови – це продукт діяльності всіх поколінь людей, тих, хто жили, і тих, що живуть нині. До їх складу входять елементи, які притаманні всім суспільствам, а також ті елементи, що властиві лише окремим типам суспільних організацій. Історичні умови змінюються від епохи до епохи. Кожне нове покоління не створює історію заново, а продовжує успадковану діяльність, вносячи до неї зміни відповідно до нових потреб.

Умови детермінують діяльність людей, і в той же час вони залежні від їх діяльності. Будь-які об’єктивні процеси в суспільстві здійснюються у формі людської діяльності. Вони об’єктивні в тому сенсі, що, будучи діяльністю одних людей, існують незалежно від діяльності інших, а по відношенню до цих інших вони виступають як об’єктивні процеси. Разом з тим, будь-яка форма діяльності є єдністю об’єктивного та суб’єктивного.

Суб’єктивні чинники – це цілеспрямована діяльність суб’єктів – мас, соціальних груп, партій, держави, окремих людей з їх свідомістю, волею, вмінням діяти.

Між об’єктивними умовами та суб’єктивним фактором існує взаємозв’язок та взаємна обумовленість. Це означає, що те, що в одному відношенні виступає як суб’єктивне, в іншому являється об’єктивним, і навпаки. Так, наприклад, та чи інша ідея, яка реалізується в практиці, із суб’єктивної умови перетворюється в об’єктивну для наступних поколінь. Або візьмемо так звану “штучну природу”. Як конкретне втілення історичного та культурного, вона є об’єктивною, тому що існує самостійно по відношенню до даного покоління людей, але, з іншого боку, штучна природа пронизана людськими смислами (те, що має значення лише для людей) і тому вона – суб’єктивна.

Визначення важливості та актуальності суб’єктивного фактору в історичному процесі дає підставу сформулювати закон-тенденцію зростання ролі суб’єктивного фактору в суспільстві. Зазначимо, що філософи помітили, чим далі вперед йде людство, тим сильніше його вплив на навколишні умови, на суспільство і на саму людину. Згадаємо ідею В. Вернадського про ноосферу, тобто про розумну діяльність (суб’єктивний фактор) людини, яка стає визначальним фактором історичного розвитку людства.

4. Форми суспільного життя. Отже, суспільство – це складне системне, цілісне утворення, яке органічно поєднує економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, духовні структури. Такі структури втілені в певних формах суспільного життя як відносно самостійних сферах, що різняться між собою видами діяльності людей.

Якщо суспільство в цілому – це велика система, то всередині цієї системи існує досить складна ієрархія підсистем (форм суспільного життя), найважливішими з яких являються економічне, політичне та духовне життя. Існують і інші підсистеми – соціальні, етнічні, демографічні, територіальні тощо, які, в свою чергу, містять в собі інші підсистеми.

Економічне життя суспільства охоплює сферу, де створюються засоби життя. Передусім, це – господарство та його галузі. Економічні відносини (власності або розподілу), економічні установи (управлінські структури), економічні програми (ідеї, рішення уряду). В економічному житті переплітаються матеріальні та ідеологічні відносини, об’єктивне та суб’єктивне.

Політичне життя суспільства включає: по-перше, відносини між соціальними групами, народами, індивідами з приводу влади і відповідну діяльність – політичну боротьбу або співробітництво; по-друге, діяльність політичних організацій та установ, а також систему їх взаємовідносин (держава, партії); по-третє, політичні ідеї, теорії, програми.

В сучасній філософській думці існують такі ідеї та проблеми, які відносять до філософії політики (політичної філософії). Саме вона покликана вивчати фундаментальні світоглядні аспекти політичного світу, особливості політичного життя, ідеї держави та влади. Така загальна настанова обумовлює необхідність пошуку відповіді на цілу низку питань. В силу яких причин можлива політична самоорганізація суспільства? Як створюються, зберігаються, змінюються та розпадаються різні політичні системи? Які основні цілі держави і чи сумісні вони з принципами свободи та справедливості? Що лежить в основі права на владу: божественний закон, право сильного, суспільний договір чи ще якесь інше начало? Тобто політична філософія – це роздуми про принципи політичної організації суспільства.

Духовне життя суспільства – це сфера суспільного життя, спосіб життєдіяльності людей, особлива форма їх буття, яка складається з діяльності по виробництву, споживанню, передачі духовних цінностей. Це така сфера, де утворюються духовні продукти: наука, мистецтво, освіта та виховання. Основу духовного життя суспільства складає духовна діяльність – діяльність свідомості, в процесі якої виникають певні думки та почуття людей, їх образи та уявлення про природні та соціальні явища. Особливим видом духовної діяльності вважають розповсюдження духовних цінностей. Результатом цієї діяльності є формування духовного світу багатьох людей, збагачення духовного життя суспільства. Духовна діяльність опосередковується духовними відносинами в суспільстві – пізнавальними, моральними, естетичними, релігійними, які проявляються в повсякденному міжособистісному спілкуванні людей (сімейному, професійному, міжнаціональному).

Духовне життя суспільства в ХХ столітті обумовлене масовістю. Розвиток масової свідомості, відбувається під впливом “людини маси”. Така людина є продуктом масового суспільства – суспільства з переважно міськими формами життя, масового виробництва стандартизованих речей, маніпулюванням смаком та поглядами людей, їх свідомістю та психологією. Людина в такому суспільстві стає безпорадною маріонеткою з “запрограмованою” свідомістю та поведінкою. Вона позбавляється творчого начала та унікальності, а її політична поведінка характеризується апатією та конформізмом (згода, примирення, пристосування до загального настрою та думки). На формування конформізму впливає страх, віра в норми групової солідарності, бездумне дотримання загальноприйнятих стандартів.

Таким чином, духовне життя суспільства – це складне суспільне явище, і його вивчення необхідно для розуміння суспільства в цілому.

В теоретичному плані важливо те, що між існуючими формами суспільного життя існує рівноправність, що дозволяє позбавитися одностороннього детерміністського філософського підходу до суспільства та ширше подивитися на суспільні взаємозв’язки та їх взаємну обумовленість.

5. Специфіка соціального пізнання.Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаючись до вершин осягнення глибинних якостей його природи й суті.

Первинна якість соціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших сучасників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіцистиці, історичних, етносоціальних та інших наукових дослідженнях. Характерно, що в біологічному розрізі принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Тварина і людина “зроблені” з одного й того ж “матеріалу”, за однаковою “технологією” та аналогічними зразками: голова, кінцівки, внутрішні органи тощо. Проте різниця між ними принципова. Людина і тварина – це зовсім різні істоти, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає в іншому: в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське – суспільним, соціальним як життєдіяльність.

Суспільне життя – це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності – такий рівень свідомості притаманний навіть тваринному світу, – а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х. Ортега-і-Гасет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Саме “здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить”, – на думку Х. Ортеги-і-Гасета, постають у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від іншого живого світу.

Людська властивість самозаглиблення – саморефлексії, як усвідомлення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунктом розбудови нею власного світу – соціального. Зміст і характер людського життя визначається, зрештою, способом людської діяльності, одним з головних чинників якого є засоби виробництва – знаряддя діяльності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усвідомлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот – людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв’язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. У цьому зв’язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум – це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиблення в себе.

У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різноманітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілкування налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв’язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Конспект лекцій філософія

Запорізький національний університет.. Міністерства освіти і науки.. Молоді та спорту України..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Контрольні питання

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ТЕМИ ЛЕКЦІЙ
  Тема 1. Сенс та призначення філософії   План 1. Світогляд як духовно-практичний феномен. 2. Історичні типи світогляду. 3. Філософія

Контрольні питання
1. Визначте сутність міфу та специфіку міфологічного світогляду. 2. Особливості релігії як світогляду. 3. Походження, проблематика та особливості філософії як світогляду.

Контрольні питання
1. Які принципи класифікації систем індійської і китайської філософії? 2. У чому полягає специфіка світогляду Упанішад? 3. Які ідеї філософської доктрини буддизму сприяли її перет

Докласична антична філософія.
Натурфілософія Мілетської школи. Виникла в VI ст. до н. е. в м. Мілеті, була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представниками були Фалес (625–547 pp. до н. е.), А

Класична антична філософія.
Філософія Сократа. Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469–399 pp. до н. е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія – це діяльність щодо усві

Посткласична антична філософія.
Давньогрецький скептицизм. У розвитку філософії після Арістотеля відбулися досить глибокі зміни, пов’язані з кризою демократичного суспільства, розповсюдженням диктаторських режимів у всьому

Формування середньовічної філософської парадигми.
Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V–XIV ст.), якщо антична філософія за своєю суттю була комсоцентрична (визначною реальністю для неї

Емпіризм філософії Нового часу.
2.1. Френсіс Бекон.Філософія Френсіса Бекона (1561–1626 рр.) підкорена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не був завершений пов

Раціоналізм філософії Нового часу.
3.1. Рене Декарт.Рене Декарт (1596–1650 р.) знаменує сформованість філософії Нового часу. Найбільш відомими його творами є: “Правила для керування розуму”, “Міркування про метод”,

Контрольні питання
1. Проаналізуйте основні поняття кантівської теорії пізнання. 2. Прокоментуйте основні формулювання категоричного імперативу І. Канта. 3. Співставте філософські погляди Г. Гегеля

Контрольні питання
1. Прокоментуйте тлумачення поняття “свобода” у філософії екзистенціалізму. 2. Охарактеризуйте структуру внутрішнього світу особистості за З. Фрейдом. 3. Основна мета, досягнення

Контрольні питання
1. Проаналізуйте зміст категорії „буття”. 2. Розкрийте еволюцію філософських поглядів на матерію. 3. Визначте основні форми існування матеріального світу. 4. Проаналізуйт

Тема 13. Природа і сутність свідомості
План 1. Філософські вчення про дух, душу, свідомість. 2. Структура свідомості, самосвідомість та рефлексія. 3. Свідомість та мозок. Проблема ідеального. 4. Суспі

Контрольні питання
1. Проаналізуйте, як в ході історичного розвитку різними філософами вирішувалась проблема пізнаваності світу. 2. Співставте аргументи представників емпіризму та раціоналізму. 3. С

Образ людини в історії філософії. Душа та тіло, біологічне та соціальне в людині.
Проблема людини являється відправною точкою та кінцевим пунктом всякої філософії. Це добре усвідомлювали ще античні філософи, які в гаслі “пізнай самого себе” виразили своє ставлення до проблеми лю

Контрольні питання
1. Визначте основні концепції філософії історії. 2. В чому виявляється відмінність між історією, історіософією і філософією історії. 3. В чому, на Вашу думку, полягає смисл і спря

Контрольні питання
1. Розкрийте зміст поняття “глобальні проблеми сучасності”. 2. Чому глобальні проблеми виникли тільки в XX ст.? 3. Охарактеризуйте сучасні підходи до класифікації глобальних пробл

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги