рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Структура та специфіка духовної культури.

Структура та специфіка духовної культури. - раздел Философия, Проблемне поле філософії освіти. Об’єкт, предмет і завдання філософії освіти. Освітні парадигми сучасності Освіту Ні В Якому Випадку Не Можна Розуміти Тільки В Якості Процесу Н...

Освіту ні в якому випадку не можна розуміти тільки в якості процесу найпростішої передачі, або ж копіювання знання. У своїх глибинних витоках вона нерозривно пов’язана з феноменами духовності та духовної культури. Поняття "духовної культури" пов’язують, насамперед, з ідеями німецького філософа Вільгельма фон Гумбольдта (1767 -1835). Відповідно до його історико-філософської концепції і теорії історичного пізнання розвиток історії є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання і виявляє себе завдяки творчим здібностям та зусиллям окремих людей. Результати їхньої співтворчості, на думку німецького мислителя, й складають підґрунтя духовної культури людства.

Духовність, як стверджував це С. Кримський, є принципом й процесом саморозбудови людини, її сходженням до «вищих ціннісних орієнтацій конституювання власної особистості та менталітету». Система цінностей багато в чому формує людське «Я», своєрідне ядро особистості і виступає як світоглядна основа усіх сфер та аспектів її діяльності. Внутрішнє «Я» людини може бути й повноцінним, й гармонійним, якщо внутрішні ціннісні орієнтації особистості не суперечать ціннісним орієнтаціям оточуючого світу. Крізь внутрішнє “Я” особистість власне й сприймає зовнішній світ.

Духовність є найголовнішим інтегруючим елементом суспільства, а її найвагомішим підґрунтям виступають суспільні, загальнолюдські цінності. Духовність формується з дитинства, розпочинаючи з моменту першого дотику материнських рук, з перших слів матері, звернених до немовляти, з першою материнською посмішкою. Виховання дітей є водночас й пробудженням їхньої неусвідомленої чуттєвості до оточуючого світу, зокрема, й до національного духовного досвіду, укріплення в ньому їхнього серця, їхньої волі та творчих задумів.

Таким чином, найважливішим аспектом людського життя у його духовному вимірі є нормативно-ціннісна сфера свідомості індивіда. Надзвичайно важливу роль в процесі формування духовності людей має й психоемоційна сфера кожної особистості. Так, наприклад, духовна культура й духовність невід’ємна пов’язані з низкою громадянських виявів-почуттів громадянина – людської особистості. Такими, як почуття патріотизму. Адже кожний народ, покликаний прийняти й ствердити свою природну й історичну даність, духовно проробити (і психоемоційно засвоїти) її в національно-творчому акті суспільної свідомості. Втім, ці процеси у кожного народу мають свою історичну й культурну, національну специфіку й неповторні особливості. Останні й визначають відмінність, несхожість духовної культури кожного народу й уможливлюють зрештою існування таких феноменів, як патріотизм і національна культура.

Духовна культура кожного народу – це явище унікальне, оскільки історичні шляхи та умови її формування, як правило, є надзвичайно різні. Тому інколи мовлять про певнудуховну музику серця, яка відрізняє один народ, одну народну культуру від іншої. Ця "музика" своя, особлива у кожного народу. ЇЇ відгомін в душі окремої особистості – це відгомін людського серця на цінності й духовні злети його народу, це відсуття розуміння та співпричетності до шляхів його історичної долі.

З іншого боку, духовну культуру слід розуміти і як багатошарове, різнопланове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову та інші «культури»; духовна культура загалом – це також сукупність нематеріальних елементів: норм, правил, законів, духовних цінностей, ритуальних церемоній, символіки, міфа, мови, знання, й навіть, звичаїв. Вона є однією з головних ознак планетарної цивілізації, яка відрізняє життя людей від життя інших живих істот на землі, а, можливо, і неземних цивілізацій.

Таким чином, духовну культуру слід розуміти як результат процесу життєдіяльності людей, як результат їхньої активної й цілеспрямованої праці та соціальної активності. Вона містить в собі різноманітні форми суспільної свідомості та її втілення в літературні, архітектурні, музичні та мистецькі витвори.

Духовна культура у її структурному відношенні є системою таких компонентів, як духовна діяльність (духовне виробництво), духовні потреби, духовне споживання, соціальні інститути, духовні відносини і спілкування.

Духовна культура складається з:

· народної художньої культури;

· мистецтва;

· естетичної культури;

· культури наукового життя;

· культури виховання;

· культури взаємного спілкування;

· моралі;

· інформаційної культури тощо.

Як правило, в структурі духовного виробництва виокремлюють декілька головних різновидів засвоєння: наукове, естетичне (під яким мають на увазі й практику мистецько-художнього характеру) та релігійне. Як бачимо, подібна класифікація не збігається з затвердженою в нашій філософській традиції схемою з шести форм суспільної свідомості (політика, право, мораль, мистецтво, наука, релігія). З огляду на це подеколи стверджується, що політика, право і мораль не є "галузями" духовного виробництва. Мораль, наприклад, через те, що її, начебто, створюють «не фахівці». Подеколи стверджують, що в історії формування людської культури неможливо віднайти жодної моральної норми, винайденої і впровадженої в життя певним «професіоналом-теоретиком». Що навіть заповіді Христа "не убий", "не вкради" – це фіксація принципів, лише стихійно вироблених моральною практикою людства.

При цьому стверджується й те, що політика і право не вписуються в духовне виробництво тому, що вони, начебто, створені в результаті політичної і правової діяльності, де «суспільні зв'язки індивідів не є по перевазі духовними». Що вони «складаються в першу чергу з приводу реальної державної влади, а не з понять про неї». Держава ж з його апаратом, чиновниками, арміями, судами і в'язницями, як відзначають прибічники цієї точки зору, – явище саме по собі що ні є - матеріальне. Тому й політичні, так само як і правові відносини, в основі своїй матеріальні, а не духовні. На нашу думку, реальність у цьому питанні є дещо іншою. В процесі формування моралі, на нашу думку, потрібно виділяти процес первинного формування (виникнення в межах так званої суспільної свідомості первинних моральних норм, кліше, настанов) та процес подальшого функціонування моралі, який так само є процесом її подальшого формування та розвитку. Саме на цьому «вторинному етапі» ми і маємо наявність практики фахового підходу до процесів формування моралі. Теж саме можна сказати і по відношенню до права. Звичаєве і буденне право так само надзвичайно обмежено у своєму відношенні з феноменом матеріального характеру. Наступне. А чи можна у цьому випадку беззастережно відносити практику фахівця до діяльності «бездуховного характеру»? Скоріше за все, що не можна. Інша справа, що вона сама по собі опосередкована іншими чинниками (наприклад, елементом творчого підходу фахівця у процесах його інтелектуальної діяльності тощо). Тим більше, що головні форми існування «духу» (ідеї, теорії, образи, норми) ще від часів виникнення первинних класових суспільств, як правило, виробляються «професіоналами», а термін "духовне виробництво" – є не метафорою, а цілком реальним і конкретним явищем.

Кожна людина може по-різному реалізувати свій творчий потенціал, і повнота його творчого самовираження досягається через створення і використання різних культурних форм. Кожна з цих форм має свою "спеціалізовану" значенневу і символічну систему.

А розвиток кожного варіанту духовної культури так чи інакше супроводжується виникненням і становленням самостійних систем суспільних та індивідуальних цінностей, які у своєму становленні проходять складний шлях від обумовлення контекстом оточуючої реальності до все більшої спеціалізації і відносної самостійності.

Під духовним виробництвом зазвичай розуміють створення ідей, творів мистецтва, музичних творів, художніх образів, духовних цінностей. Подеколи вважають, що створення «духовних суспільних зв’язків людей» та створення самої людини (оскільки вона є також у певному сенсі істотою духовною) є також процесом духовного виробництва. На нашу думку, «створення», або ж точніше культивування духовності людської істоти слід перш за все пов’язувати з поняттям її духовного світу, існування й функціонування якого має з процесом духовного виробництва доволі опосередкований зв’язок. Привнесення ж духовності у взаємосплкування людей також залежить від багатьох чинників, від умов їхнього життя, можливостей самовдосконалення та самореалізації, що створюються тією чи іншою соціальною системою. Втім, безумовно, виробництво духовне й виробництво матеріальне – речі доволі різні. Духовне благо, або ж продукти духовної творчості від їхнього «споживання» (на відміну від благ матеріального характеру) не зменшуються й не зникають, і як сказали б представники філософії діалектичного матеріалізму, не перетворюються на іншу форму існування матерії.

Інтелектуальна і духовна творчість, духовне виробництво вочевидь мають дещо інші виміри й значущість ефективності, корисності й застосування, аніж виробництва матеріальних речей.

Є правильним те, що у загальному вимірі кількісно учасники процесу духовних цінностей історично завжди складали меншість по відношенню до працівників матеріального виробництва. Адже суспільство не може собі дозволити утримування величезної кількості осіб поза процесами матеріального виробництва, а з іншого боку, у суспільства просто немає потреби в численній армії таких людей: одна людина, подібна до Ейнштейна здатна на багато років вперед "спантеличити" численні наукові кафедри багатьох університетів, а один Шекспір – відповідним чином забезпечити репертуар усіх театрів світу. Адже продукти духовної праці мають інші виміри та інший характер «споживання», аніж продукти матеріального виробництва.

Духовна діяльність завжди обумовлена певним ідеалом уявленням людини щодо необхідності досягнення кращого життя, створення омріяного образу, нової ідеальної цінності або творіння. Обумовлена сенсом, або ж уявленням щодо смислу діяльності або існування людської істоти. І у цьому полягає її величезна сила впливу на свідомість інших людей. Адже як правило, мрії й надії на краще життя – це витвір не поодиноких осіб. Вони створюються в умовах життя колективу, спільноти, умови життєдіяльності якої не відповідають якимось вимогам. Створюючи прекрасне й унікальне творіння, теоретичний образ кращого майбутнього, яке так омріяне усією спільнотою, яке є свідомим, або ж несвідомим прагненням усіх людей, митець тим самим залишається в пам’яті цієї спільноти, перетворюється на її духовного керманича. Тому інколи такими безглуздими здаються на перший погляд намагання окремих осіб творити мистецтво заради самого мистецтва, незважаючи на визнання й нагороди. Оцінка мистецтва, пов’язаного з духовною культурою, ідеалом, надією – може бути не тільки справою тільки тепер існуючого загалу. Інакше кажучи,духовна діяльність - самоцінна, вона має значення нерідко й безвідносно до можливого результату.У матеріальному виробництві таке майже не зустрічається. Матеріальне виробництво заради самого виробництва, план заради плану, – звичайно, безглуздість. А от мистецтво для мистецтва – зовсім не така безглуздість, як це може показатися на перший погляд. Відносна самодостатність духовної діяльності зовсім не заперечує її результативності.

Найважливішим видом духовного виробництва є мистецтво.Існує народне мистецтво – народні пісні, танці, музика і т. д. І професійне мистецтво – у творах фахівців (художників, поетів, музикантів) у сфері естетичного засвоєння світу.

Естетичне у свою чергу не є винятковою прерогативою мистецтва. Воно складає одну з загальних характеристик самого соціального буття і як би "розлито" у всій соціальній реальності. Естетичним в людині можуть бути відповідні почуття, в реальності, яка її оточує - усе, що завгодно: природні ландшафти, будь-які предмети матеріальної і духовної культури, самі люди і всілякі прояви їхньої активності – трудові, спортивні, ігрові й ін. Тобто естетичне являє собою певну грань практичної та духовної діяльності людини, що породжує у неї специфічні почуття і думки.

Естетичні переживання, у силу універсальності покладених у їхній основі відносин, здатні виникати в будь-якому виді людської діяльності. Однак у більшості з них (праці, науці, грі, спорті) естетична сторона є підлеглою, другорядною. І тільки в мистецтві естетичний початок носить самодостатній характер, здобуває основне і самостійне значення.

Мистецтво як "чиста" естетична діяльність є відокремленою стороною практичної діяльності людей. Мистецтво "виростає" з практики в тривалому історичному процесі завоєння світу людиною. Як спеціалізований вид людської діяльності в Европі воно з'явилося за часів античності.

Якщо ми говоримо про освіту і виховання людей, то слід зауважити, що вони є саме «пробудженням їх неусвідомленої чуттєвості й потягу до прекрасного, їхніх устремлінь до історії та духовного національного досвіду, укріплення в ньому їхніх сердець, волі, їхніх уявлень та творчих задумів”. Найважливішою функцією системи освіти є функція формування здатності самовдосконалення духовного світу людської істоти, формування її світогляду у відповідності до загальнолюдських цінностей та ідеалів гуманізму, толерантності, віротерпимості та людяності. І це, безумовно, є також різновид духовної праці сучасних професіоналів на освітянській ниві.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Проблемне поле філософії освіти. Об’єкт, предмет і завдання філософії освіти. Освітні парадигми сучасності

Філософія і освіта контекст взаємодії.. Проблемне поле філософії освіти Об єкт предмет і завдання філософії.. Освітні парадигми сучасності Філософія і освіта контекст..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Структура та специфіка духовної культури.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Філософія і освіта: контекст взаємодії.
Реалії сьогодення висувають нові вимоги до структури та якості освіти. Процеси трансформації освітнього простору істотно впливають на зміст і темпи формування нових типів відносин у сфері освіти. Л

Проблемне поле філософії освіти. Об’єкт, предмет і завдання філософії освіти.
Як стверджує сучасне наукознавство, будь-яка наука досягає зрілості, тобто стає самодостатньою, коли переходить в парадигмальний статус. Ключовим поняттям розвитку науки в означеному контексті набу

Освітні парадигми сучасності.
Освіта завжди була і залишається основним способом розвитку людини і суспільства. Дискусії про кризу освіти і педагогічного мислення є відображенням «духовної ситуації часу» - «кризи сенсу»- трудно

Освітні ідеї у філософії античності та середньовіччя.
Філософії освіти, що знайшла свій статус як дослідницький напрямок на початку 40-х рр. ХХ ст в США, передував філософський аналіз проблем освіти великими філософами, які входили до їх філософських

Теми для написання рефератів
1.Освітні ідеї у філософських вченнях мислителів Стародавнього Сходу. 2.Платон та його філософське вчення про пайдею. 3.Евдемоні

Філософське осмислення співвідношення в людині природного і соціального.
У XXІ сторіччі проблема людини опиняється на першому плані через витончення власне людського матеріалу. Сучасність, подібно до давньогрецького Діогена, прагне з ліхтариком знайти справжню людину, а

Освіта як духовний горизонт особистості.
  За вислівом німецького філософа Х.-Г. Гадамера, особистість стає культурною за умови, що основним рухом її духу є освіта. Освіта розуміється як постійне становлення самого себе, том

Постіндустріальні трансформації та виклики ХХІ століття.
Вчені по різному характеризують моделі соціальних трансформацій, відповідно до однієї з них історичний розвиток суспільства поділяють на три послідовні стадії: традиційну(доіндустріальну, аграрну),

Сучасні тенденції розвитку освіти.
Глобалізація освіти пов’язана з її інтернаціоналізацією, першою і домінуючою сучасною тенденцією розвитку освіти. Інтернаціоналізація освіти – це розширення двосторонніх і багатосторонніх зв

Освітня ситуація в Україні.
У процесі розбудови української держави необхідним є визначення основних напрямків концептуального використання парадигмальних положень філософії освіти для реформування педагогічної теорії та осві

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги