Оцінка неплатоспроможності та банкрутства підприємства.

Основне цільове спрямування проведення аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства – оцінка ймовірності неплатоспроможності підприємства, обґрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним згідно чинного законодавства. Рішення про неплатоспроможність підприємства приймаються за умови визнання структури балансу незадовільною.

Незадовільна структура балансу – це такий стан майна та зобов’язань боржника, коли за рахунок власного майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності такого майна. Для задовільності структури балансу загальна вартість майна повинна як мінімум дорівнювати загальній сумі зобов’язань боржника або перевищувати її[23].

Завдання, об’єкти й етапи аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства наведено на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Загальна модель аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства

Аналіз неплатоспроможності та банкрутства підприємства здійснюється у два етапи:

ð діагностичний– для визначення рівня платоспроможності підприємства;

ð поглиблений– для виявлення причин фінансової кризи підприємства й можливих шляхів її усунення.

Діагностичний аналіз проводиться:

ð на підготовчому етапі процесу відновлення платоспроможності: 1) для з’ясування дійсного стану підприємства; 2) перед подачею заяви до суду;

ð на етапі розпорядження майном – на дату порушення справи про банкрутство та на дату проведення зборів комітету кредиторів, на яких визначатиметься можливість санації;

ð на етапі санації – на дату початку виконання плану санації і щоквартально на кожну звітну дату аж до закінчення справи про банкрутство (останній раз – на дату складання звіту керуючого санацією).

У межах діагностичного аналізу визначається вид неплатоспроможності. У Методичних рекомендаціях щодо виявлення та розкриття злочину[24] визначено три види неплатоспроможності:

ð поточна неплатоспроможність визначається за формулою:

Пн = ДФІ + ПФІ + ГК – П = Ф1 Р 040, 045 + Ф 1 Р 220 + Ф1 Р 230, 240 – Ф1 Р 620,

(8.1)

де Пн – коефіцієнт поточної неплатоспроможності; Д_ФІ – довгострокові фінансові інвестиції; П_ФІ – поточні фінансові інвестиції; Г_К– грошові кошти та їх еквіваленти; П_З –поточні зобов’язання.

Якщо підприємство має позитивне значення коефіцієнт поточної неплатоспроможності,то воно вважається цілком платоспроможним. Негативне значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності.

Якщо стан поточної неплатоспроможності має місце на початок і кінець кварталу, то згідно з чинним законодавством фінансовий стан підприємства відповідає визначенню боржника, який не в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями протягом трьох місяців з моменту їх виникнення.

Проте, це не є причиною для негайної розробки плану санації. По-перше, результати одного кварталу не є показовими, а по-друге, цей спосіб визначення боржників не враховує ні реального фінансового стану підприємства, ні принципів бухгалтерського обліку. Адже, окрім інвестицій і грошових коштів, у підприємства можуть бути запаси, дебіторська заборгованість, частина з яких є набагато ліквіднішою за інвестиції, тим паче довгострокові інвестиції. Крім того, непогашення заборгованості протягом трьох місяців може бути пов’язане з наявністю відстрочених платежів за договорами, за виданими векселями на строк більше трьох місяців тощо;

ð критична неплатоспроможність спостерігається за умови невідповідності нормативному значенню коефіцієнта покриття і коефіцієнта забезпеченості власними засобами та наявності на початок і кінець кварталу ознак поточної неплатоспроможності. Критична неплатоспроможність передбачає стан потенційного банкрутства;

ð надкритична неплатоспроможність спостерігається за умови наявності збитків у підприємства та ознак критичної неплатоспроможності.

Стану надкритичної неплатоспроможності підприємство, яке бажає працювати і надалі, повинно уникати. Це пов’язано з тим, що наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до законодавства зобов’язаний звернутися у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами. У цьому випадку йдеться про банкрутство, що передусім передбачає ліквідаційну процедуру. Отже, необхідно докласти немало зусиль, для уникнення цієї ситуації.

За наявності хоча б одного з видів неплатоспроможності підприємства необхідно здійснювати поглиблений аналіз неплатоспроможності та ймовірності банкрутства підприємств.

В межах поглибленого аналізу для прогнозування банкрутства використовуються різні показники, які включаються до системи формалізованих критеріїв.

Існує багато методик визначення ймовірності банкрутства. Вибір тієї чи іншої методики залежить від особливостей галузі та самого підприємства, окрім цього навіть самі методики можуть коригуватися із врахуванням специфіки діяльності суб’єкта господарювання.

Охарактеризуємо найбільш поширені з них:

1. Коефіцієнт Бівера (К_б).Першим фінансовим аналітиком, який використав статистичні прийоми у поєднанні з фінансовими коефіцієнтами для прогнозування імовірного банкрутства підприємства, був В.Х. Бівер (W.H. Beaver). При визначені фінансових “збоїв” він розглядав широкий спектр критеріїв. Аналітик вивчав проблеми підприємств, пов’язані з нездатністю виконувати свої фінансові зобов’язання (або труднощами з погашенням заборгованості у встановлений строк). В.Х. Бівер створив базу даних, яку використовував у своїй моделі для статистичного тестування надійності 30-ти фінансових коефіцієнтів. Середнє значення даних показників у суб’єктів господарювання, які не мали фінансових проблем, порівнювалися з величиною показників у компаній, які пізніше збанкрутували.

Коефіцієнт Бівера розраховується за наступною формулою:

,

(8.2)

де ЧП – чистий прибуток, грн.; А_морт – нарахована сума амортизації, грн.; ДЗ – довгострокові зобов’язання, грн.; ПЗ – поточні зобов’язання, грн.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, у якого протягом тривалого періоду
(1,5 –2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частини прибутку, направленого на розвиток діяльності.

Середнє значення коефіцієнта Бівера у збанкрутілих через п’ять років підприємств – приблизно 0,20 і досить швидко зменшується. За п’ять років до банкрутства він складає у середньому 0,20; за два роки до банкрутства коефіцієнт має уже негативне значення. В “успішних” підприємств коефіцієнт Бівера складає біля 0,45.

2. Z-рахунок Альтмана[25]. Ця методика запропонована у 1968 р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I. Altman).

Для розрахунку даного показника у результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів 66 підприємств відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільше характеризують прибутковість капіталу та його структуру з різних позицій.

Розрізняють двох- та п’ятифакторну моделі Z-рахунку Альтмана.

Двохфакторна модель Z-рахунку формується за допомогою коефіцієнтів покриття (К_П) і автономії (К_авт):

Z = – 0,3877 – 1,0736 КП + 0,0579 Кавт

(8.3)

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від’ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства.
Якщо Z > 0, то імовірність банкрутства перевищує 50 % і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка D Z = ± 0,65).

Для того, щоб прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п’ятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1,2 К1 + 1,14 К2 + 3,3 К3 + 0,6 К4 + 0,999 К5 ,	(8.4.)
,	(8.5)
,	(8.6)
,	(8.7)
,	(8.8)
,	(8.9)

де РК – робочий капітал, грн.; А – загальна вартість активів, грн.;
ЧП – чистий прибуток, грн.; П до оп. – прибуток до оподаткування, грн.;
ВК – власний капітал (ринкова вартість акцій), грн.; ПЗ – поточні зобов’язання, грн.; ЧД – чистий дохід, грн.

Таблиця 8.2. Рівень ймовірності банкрутства

Значення Z-рахунку	Ймовірність банкрутства
1,80 і менше	дуже висока
від 1,81 до 2,70	висока
від 2,71 до 2,90	існує можливість
2,91 і вище	дуже низька

 

Якщо отримане в результаті розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1,80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу підприємства.

3. Показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера

4. Визначення ймовірності банкрутства за Лісу (Z_Л)

5. Визначення ймовірності банкрутства за Таффлером (ZТ)

6. Модель Спрінгейта

Для прогнозування й оцінки потенційного банкрутства економічного суб’єкта, окрім наведених, необхідно використовувати й інші показники (оцінка ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо).

 

Питання для самоконтролю:

1. Значення та завдання фінансового аналізу.

2. Інформаційне забезпечення та інструментарій фінансового аналізу.

3. Методики фінансового аналізу.

4. Експрес-аналіз діяльності підприємства.

5. Розкрити порядок проведення аналізу майнового потенціалу.

6. Методика аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства.

7. Методика аналізу фінансової стійкості підприємства.

8. Методика аналізу ділової активності підприємства: завдання, об’єкти і етапи.

9. Охарактеризувати показники фінансових результатів, які вивчаються у ході аналізу.

10. Назвати завдання та об’єкти аналізу фінансових результатів.

11. Пояснити особливості факторного аналізу фінансових результатів від різних видів діяльності.

12. Розкрити сутність показників рентабельності та порядок їх аналізу.

13. Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу фінансових передумов неплатоспроможності та банкрутства підприємства.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА