Командна тактика.

Командна тактика нападу являє со­бою організацію колективних дій усієї команди для вирі­шення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу.

При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидко­стях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з парт­нерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов'язкове своє­часне виконання довгих передач уперед з метою "відрізати" суперників; перша передача повинна, як правило, на­правлятися "диспетчеру", котрий оцінює обстановку, швид­ко направляє м'яч на лінію атаки; у завершальній фазі ата­ки використовувати награні комбінації з найкоротшим ви­ходом нападаючих до воріт; гравці середньої лінії зобов'я­зані швидко створювати другий ешелон атаки.

При поступовому розгортанні нараду здійснюється три­валий контроль за м'ячем з використанням коротких і серед­ніх передач. Організована оборона суперника вимагає від атакуючих виконання серії багатоходових комбінацій, ши­рокого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги:

· застосування точних пере­дач і активне маневрування по всій ширині поля;

· постійна готовність до несподіваної передачі в передок» лінію атаки, тобто до швидкісного прориву;

· варіювання напрямку ата­ки з одного флангу на інший;

· ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравці» се­редньої лінії і захисників.

2.1.5. Основні принципи організації нападу.

При системі 1+4+3+3 команди звичайно грають із двома крайніми і центральними нападаючими або з двома центральними і крайнім.

Основне завдання крайніх нападаючих — обіграти своїх "опікунів" у єдиноборстві чи за допомогою партнера. На­далі доцільні вихід до лінії воріт і подача м'яча верхом чи простріл уздовж воріт, "зрізання кута", тобто вихід на удар­ну позицію.

Центральний нападаючий при підключенні в атаку гравця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опікуна з центральної зони. Нападаючі маневрують по шири­ні поля, а їх зони займають партнери.

Два гравці середньої лінії (атакуючий і "диспетчер") ви­суваються на передній рубіж, третій — діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії — безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку.

Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсут­ності одного з крайніх нападаючих його зону часто займає крайній захисник.

При системі 1+4+4+2 обов'язкова наявність не менш двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспет­чера. Один з основних тактичних варіантів — штучне звіль­нення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Напа­даючі багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання "гострої" передачі або утворюючи своєрідні "вікна" — вільні зони для підключення партнерів.

Крайні захисники систематично беруть участь у напа­ді, діючи як крайні нападаючі, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.