Жанри епічних творів. - раздел Образование, Основні поняття та категорії фольклористики як науки
Епос — Один Iз Трьох Родiв Лiтератури, Вiдмiнний За Св...
Епос — один iз трьох родiв лiтератури, вiдмiнний за своïми ознаками вiд лiрики та драми. Основа епiчного твору — розповiдь вiд автора. Типологыя епосу та його жанрыв розроблена Арістотелем, Лессінгом, Шеллінгом, Гегелем, Франком. Головне в їх працях - епос розкриває об'єктивну картину навколишньої дійсності. В його основі лежить подія.
Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головний жанр літератури.
Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).
Стародавні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: епопея, роман, повість, новела, оповідання, есе, нарис, памфлет, міф, легенда, притча, казка.поема,роман,великий епос,ліроепічна проза.
ЖАНРИ ЕПІЧНИХ ТВОРІВ
Кожна літературна епоха позначається на розвитку жанрів. Межі між ними є досить рухливими, кожен літературний твір вносить щось своє в жанрову еволюцію.
Епопея, або героїчна чи епічна (на відміну від пізнішої романтичної чи ліро-епічної) поема (грец. εποποιία від εποζ — слово, оповідь і ποιέω — творю), — значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь.
До епопей належать староіндійська «Махабхарата», скандинавська «Едда», германська «Пісня про Нібелунгів», шумерський епос про Гільгамеша та інші. Пізніше всенародний, колективний тип героїчної епопеї поступається місцем індивідуальній, авторській його формі, перші зразки якої — поеми «Іліада» та «Одіссея» — явив Гомер. Національним героїчним епосом (епопеєю) давніх римлян стала поема Вергілія «Енеїда», слов'ян — «Слово о полку Ігоревім».
1) предметом епопеї виступає національне епічне минуле, «абсолютно минуле», за висловами Ґете та Шіллера;
2) джерелом епопеї слугує національне сказання (а не особистий досвід і мотивований ним вільний вимисел);
3) епічний світ віддалений від сучасності, тобто від часу його оспівувача (автора і його слухачів), абсолютною епічною дистанцією. <...>
Сучасна епопея суттєво відрізняється від епопеї античності. Вона з'являється в XIX столітті й розвивається в літературі нинішнього століття як вияв глибокого осмислення письменником долі окремої людини, взятої в контексті розвитку цілого народу в героїчні та трагічні моменти його історії («Війна і мир» Л. Толстого, «Сага про Форсайтів» Дж. Голсуорсі, «Жан-Крістоф» Р. Роллана, «Тихий Дон» М. Шолохова). Українська література досі не має зразків, які повністю відповідали б усім особливостям цього жанру. Окремі дослідники називали епопеєю «Прапороносці» О. Гончара, цикл творів М. Стельмаха («На нашій землі», «Великі перелоги», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня»), «Сестри Річинські» І. Вільде, «Волинь» У. Самчука. Однак ретельний аналіз згаданих творів свідчить, що тут ми маємо справу з романом, як головним, домінуючим жанром сучасного епічного роду літератури.
Роман (франц. roman, нім. Roman, англ. novel) — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком.
Як жанровий термін поняття «роман» вперше використав у XVI столітті англійський дослідник літератури Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589 p.). Еволюція значення самого слова «роман» така.
Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.
У романі органічно переплітаються різні види організації мови — монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики.
За ідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди: соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрні тощо. Однак такий поділ не завжди буде коректним з точки зору теорії, оскільки один і той же твір може бути одночасно і соціальним, і філософським, і історичним, і пригодницьким. В такому разі треба враховувати, яка риса домінує у творі.
Український роман зароджується в XIX столітті. Перші твори цього жанру російською мовою були написані Г. Квіткою-Основ'яненком («Пан Халявський») та Є. Гребінкою («Чайковський»). Пізніше низку романів російською мовою створили Марко Вовчок («Записки причетника», «Жива душа»), П. Куліш («Михайло Чарнишенко», «Олексій Однорог»), Останньому належить і перший україномовний твір цього жанру — «Чорна рада» (1857 p.). Згодом побачили світ романи І. Нечуя-Левицького «Хмари», «Понад Чорним морем», Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія», І. Франка «Борислав сміється». У XX столітті значно розширюються обрії українського роману. Цілу серію романів пише В. Винниченко («Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Хочу!», «Божки», «Чесність з собою», «Рівновага»). Пізніше з'являються його твори романного жанру «Сонячна машина», «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій».
Талановитими романістами виявили себе А. Головко («Бур'ян»), В. Чередниченко («За плугом»), Ю. Яновський («Чотири шаблі», «Вершники»), 3. Тулуб («Людолови»), Я. Качура («Ольга»), П. Капельгородський («Артезіан»), В. Підмогильний («Місто»), С. Скляренко («Святослав», «Володимир») та інші. Значний внесок у розвиток українського роману в літературі останніх десятиліть належить О. Гончару, В. Земляку, Григорію Тютюннику, П. Загре-бельному, В. Дрозду, І. Чендею.
В сучасній українській прозі роман представлений кількома жанровими різновидами. За змістом — це може бути історичний роман («Похорон богів» І. Білика, «Роксолана» П. Загребельного), соціально-психологічний роман («Вир» Г. Тютюнника, «Собор» О. Гончара), фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки», «Претенденти на папаху» О. Чорногуза), воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гончара), біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука, «Прелюди Гоголя», «Осії Гоголя» Г. Колісника), мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо.
За формою оповіді — роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хроніка міста Ярополя» Ю. Щербака), химерний роман («Позичений чоловік» Є. Гуцала), роман-сповідь («Я, Богдан» П. Загребельного).
Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.
Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об'єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, як вважає В. Кожинов, для якого також характерна багатоподієвість, але і яскраво виражена спрямованість «до драматичності, замкнутості та цілісності дії, сюжету», повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті — це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки (див., наприклад, повість О. Кобилянської «Царівна», написану у формі щоденника, історико-біографічну повість С. Васильченка «В бур'янах», трилогію Л. Толстого та інші). Суттєвою відміною жанру повісті є її потенційна ліричність: «Із всіх прозаїчних жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр пов'язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими.
У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття («Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квіт-ки-Основ'яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов'язана з творчістю Марка Вовчка («Інститутка»), Т. Шевченка («Художник», «Музикант»). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря»), Б. Грінченко («Серед темної ночі», «Під тихими вербами»), І. Франко («Захар Беркут»), М. Коцюбинський («Fata morgana»), О. Кобилянська («Земля»). У літературі 20—30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового («Санаторійна зона»), В. Підмогиль-ного («Третя революція»), П. Панча («Голубі ешелони»).
В сучасній літературі важливе місце повість посідає у творчості О. Гончара, Г. Тютюнника, Б. Харчука, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Яворівського. Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.
Новела (італ. novella — новина, від лат. novellus — новітній) — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ототожнюють з оповіданням. Однак, маючи чимало спільного, новела суттєво відмінна від оповідання. Особливо помітною ця різниця виявилася уже в новелі епохи Відродження, коли зародився цей жанр (Т. Гуардаті, Ф. Сакатті, П. Брачолліні, М. Банделло, Дж. Боккаччо). Новелі цієї доби була притаманна динамічна інтрига та гостра несподівана розв'язка. В основі сюжету лежав анекдот.
Майстрами новели в українській літературі виявили себе М. Коцюбинський, В. Стефаник, якого навіть називали «українським Мопассаном», Л. Мартович, Г. Косинка, Μ. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар, П. Загребельний, Григір Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало. Блискучими новелістами в російській літературі вважаються І. Бабель, Μ. Зощенко, А. Платонов, Ю. Казаков. Вершину сучасної світової новели справедливо пов'язують з іменами В. Фолкнера, Ж.-П. Сартра, Ф. Кафки, Дж. Джойса, X. Борхеса.
Оповідання — невеликий за розміром епічний жанр художньої літератури. «Обсяг життя», який може бути «схоплений» жанром оповідання, практично не обмежений, але найбільш традиційні риси естетичної вибірковості оповідання «тяжіють» до зображення, в основу якого покладений певний випадок із життя або яка-небудь акцентована особливість людського характеру: «Під оповіданням в сучасному літературознавстві розуміють епічний твір, оснований на зображенні однієї події із життя героя. Одноподійність вважається головною ознакою жанру оповідання» [40, 138\. Одноподійність як риса, що суттєво визначає жанрову суть оповідання, зумовлює специфіку його ідейно-тематичного змісту (однопроблемність, «одночуттєвість» душевного настрою тощо) та сюжетної побудови (для оповідання, як правило, характерна одна сюжетна конфліктна ситуація, перевага сюжетного начала над фабульним, тобто переважний інтерес не до самої події, як такої, а до способу її художнього зображення).
Майстрами оповідного жанру виявили себе Марко Вовчок, О. Стороженко, І. Нечуй-Левицький, 1. Франко, Б. Грінченко, А. Тесленко, В. Винниченко, І. Тургенев, Л. Толстой, Φ. Достоєвський, Α. Чехов у літературній класиці, Μ. Хвильовий, А. Головко, Г. Косинка, І. Сенченко, О. Гончар, Є. Гуцало, В. Дрозд, Ю. Мушкетик, І. Бу-нін, А. Купрін, М. Булгаков — у літературі XX століття.
Есе (франц. essai — спроба, начерк) — це жанр, який лежить на стику художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.
Визначними есеїстами в літературі XX століття показали себе Б. Шоу, Дж. Голсуорсі, А. Франс, Р. Роллан, Г. Манн, Ж.-П. Сартр, А. Камю, А. Моруа. В українській літературі до цього жанру зверталися Ю. Смолич, О. Гончар, I. Муратов, С. Голованівський, Д. Павличко, П. Загребельний, I. Драч. Блискучими зразками жанру есе можна вважати позначені рисами яскравої особистісності твори російських авторів «Опале листя» В. Розанова та «Прогулянки з Пушкіним» А. Терца (А. Синявського).
Нарис — малий художньо-публіцистичний жанр, у якому автор зображує дійсні події та факти. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник.
Памфлет — художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя.
Стосовно етимології поняття «памфлет» існують різні точки зору.Часто слово «памфлет» виводять від грец. παν — все і φλέγω — палю; інколи від англ. pamphlet, утвореного від pamphilius — імені одного з героїв популярної комедії XII століття («Pamphilius seu de amore»).
Міф (від грец. μϋθοζ — слово, пере- — невеликий твір розповідного характеру, в якому віддзеркалилися уявлення колективної (переважно первісної) свідомості про навколишній світ, його походження та систему взаємозв'язків значущих елементів світобудови.
Міф — це вид фольклору, який за походженням є одним з найдавніших жанрів епосу й, на відміну від більшості з них, виступає як жанр, в якому розважальний елемент зведений до критичного мінімуму, а на передній план, натомість, висунуте завдання теоретичного, пізнавального з'ясування та пояснення причин або історії походження й розвитку тих чи інших важливих життєвих явищ (порівняйте міф про Прометея, який часто пов'язують з походженням вогню і, ширше — технічного прогресу).
До міфологічних образів та мотивів зверталися у своїй творчості Г. Сковорода, І. Котляревський, Леся Українка, І. Франко, Φ. Достоєвський, Д. Мережковський, Μ. Булгаков, Ю. Дом-бровський, Ч. Айтматов та інші.
Легенда (від лат. legenda — те, що слід читати) фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. З усіх інших епічних жанрів легенда найближче стоїть до міфу, оскільки, як і в останньому, в ній ідеться про фантастичні події, проте, на відміну від міфу, в основі легенди лежить, хоча й щедро прикрашена вигадкою, розповідь про реальні історичні події та про реальних історичних осіб, які з тих чи інших причин запали в народну пам'ять.
Окремі мотиви релігійних легенд і переказів містяться в «Енеїді» І. Котляревського, творах Т. Шевченка.
Притча (давньорос. притьча — те, що притичеться, приміряється до чогось і таким чином отримує своє значення) — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.
В українській літературі притчу як основу фабульного розгортання сюжету або й окремий жанр використовували І. Франко (притчі зі збірки поезії «Мій Ізмарагд»), В. Земляк (романи «Лебедина зграя», «Зелені Млини»), В. Шевчук («Дім на горі»), В. Яворівський («Оглянися з осені»), Є. Гуцало («Позичений чоловік, або ж Хома невірний і лукавий»), Б. Олійник (поема «Сім») та ін. Блискучі зразки притчі містяться в творчості Л. Толстого, Ф. Кафки, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Б. Брехта.
Казка — малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.
Долучилися до цього жанру й українські письменники, передусім Марко Вовчок («Кар-мелюк», «Невільничка», «Лимерівна», «Ведмідь», «Дев'ять братів та сестриця Галя»), І. Франко («Фарбований Лис», «Лис і Дрозд», «Осел і Лев», «Заєць і їжак», «Вовк війтом»), Панас Мирний («Казка про Правду та Кривду»), М. Коцюбинський («Хо»). В літературі XX століття до цього жанру зверталися А. Дімаров («Про хлопчика, що не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Блакитна дитина»), Н. Забіла («Про ліниву дівчинку»), О. Іваненко («Лісові казки», «Казка про веселу Аль», «Казка про маленького Ніка»), Ю. Ярмиш («їжачок і Соловейко», «Ведмежа і Полярна зірка»).
Все темы данного раздела:
Основні поняття та категорії фольклористики як науки.
Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Є
Завдання фольклористики
Досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього
Проблема колективного та індивідуального в фольклорі.
Загальні процеси фольклоротворення, а саме, специфіку народної творчості, принципи колективного авторства, відтворення національних рис у фольклорі досліджено в історичному контексті функціонування
ЯК ВИНИКАЮТЬ НАРОДНІ ПІСНІ
І.Народні пісні протягом віків проходили ті самі шляхи розвитку, що й багато інших явищ сучасної науки. Віками не звертали на них жодної уваги, вчені ставилися до них із погордою,
Питання жанрово-тематичної співвіднесеності колядок і щедрівок
Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір.
Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв,
Цикл весняних обрядів та вірувань веснянок
МАСЛЯНА (Масниці, Масляний, сирна неділя) -- давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар, масляний тиждень напередодні Велик
Характерні ознаки дум
- Обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Історія дум
Взагалі початком українського складання віршованих козацьких дум прийнято вважати XVI століття. Між іншим, перший запис української народної пісні маємо теж лише з другої половини цього ж століття
Образи і поетика соціальних дум
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть.
У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна тво
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Етапи історичного розвитку українського народу і тематична класифікація історичних пісень
1. Українська державність в часи Київської Русі.У 12 столітті після розпаду Київської Русі з великих князівств, які в цей час існували на території України, виділялося Галицьке-Вол
Тематичне розмаїття ліричних пісень
Тематика ліричних пісень та балад — це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя.Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст
Історичний характер соціально-побутових пісень
Як вже було зазначено вище до цього, виділеного нами, виду пісень ми відносимо народні пісні про козаків, анти кріпацькі пісні, рекрутські та інші пісні що безпосередньо стосуються суспільних відно
Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень
У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-г
Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади
Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний тві
Основні жанри дитячого фольклору.
«Дитячий фольклор» – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і
Жанрове визначення казки. Казка і легенда
Казка — оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового ха
Головні українські казкові мотиви
Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру х
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» - найвидатніша пам'ятка літописання Київської Русі. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кіл
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ
Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі.
Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них —
Українська житійна традиція
Житія́ — життєписи людей, прилічених церквою до лику святих. Такі люди удостоювалися церковного шанування і поминання, складання Ж. було неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.
Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона: жанрово-стильові ознаки.
«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ», Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану нашему Владимиру» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдо
Києво-печерський патерик: історія написання й функціонування тексту
Патерик Києво-Печерський - збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в сер. XI ст.
П. зложений в XIII ст. на основі листування єпископа Володимир
Галицько-Волинський літопис: проблематика і поетика.
Літопис 13 століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1291 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського
Слово о полку Ігоревім» (історія перекладу й дослідження).
Слово о полку Ігоревім Відомий збирач стародавніх пам'яток С.І.Мусін-Пушкін у 1795 році виявив у колишнього архімандрита Іолія рукописний збірник. В цьому збірнику був поміщений те
Творчість І.Вишенського.
Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан (у творах називав себе "Іоан мних з Вишні", "странник речений Вишенський", "
Життя і творчість Мелетія Смотрицького.
Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст.– складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-
Острозький літературний осередок кінця 17 - початку 18 ст.
Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костян
Літературнан спадщина Лвівської братської школи кн. 16 – поч. 18 ст.
ЛЬВІВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА - навчальний заклад, перша братська школа в Україні. Заснували її бл.1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І.Красовський та ін. Статут Л.б.ш, («поря
Касіян Сакович. Вірші на похорон гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Світське ім ’я Калліст. Народився близько 1578 року в м. Потеличі на Галичині в родині православного священика. Навчався в Замойській та Краківській академіях, був домашнім учителем, навчав Адама К
Образ Б. Хмельницького в укр. літ с.17- п.18ст.
Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, в
Історія Русів»: специфіка жанру.
«Історія Русів» написана в 90-х р. 18ст. Пам’ятка укр.. історіографії. Вона вийшла в наш час в перекладі Драча в Києві, 1991р.. Вперше опублікована 1846р. − різні гіпотези авторства. Приписую
Українське літературне бароко: хронологія, проблематика, поетика.
У другій половині 17 ст. продовжує розвиватися система літературних жанрів, що склалася в попередній період. Триває розробка теоретико-літературних проблем. На поч..18 ст. створені
Сад божественних пісень» Григорія Сковороди.
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Полтавщина — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ,
Жанрово-стильова характеристика поеми І. Котляревського «Енеїда».
Енеїда Котляревського – 1 твір нової укр. літ, яким завершився процес секуляризації укр. культ., утвердилася народна мова як літературна та відбувся перехід від силабічної до силабо
Драматичні твори Котляревського
Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість компо
Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової української прози.
Григорiй Федорович Квiтка народився 29 листопада 1778 р. в слободi Основа поблизу Харкова в дворянськiй родинi (вiд назви слободи й походить його псевдонiм Основ'яненко). Спочатку
Романтичні балади та історичні поеми Т. Шевченка
На 1837-1843 роки припадає перший період творчості письменника. Одним із дебютних творів Т. Шевченка є романтична балада “Причинна”. У ній поет вивів образ дівчини-сироти, яка залиш
Творчість Т. Шевченка періоду каземату та заслання
Третій період творчості Шевченка припадає на роки заслання (1847-1857). Після арешту його було відправлено до Петербурга. Розпочалось слідство, результатом якого став суворий припис — “за сочинение
Розвиток байки в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петр
Бурлескно-травестійна поезія в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-реліг
Побутово-етнографічна драматургія І пол. ХІХ ст.
В українській літературі драма з'являється на початку 19 ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Быт Малороссии в первую половину 18 столетия» Т. М. (криптонім не розкри
Переспіви й переклади в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
На початку XIX ст. частина письменників йшла слідами І. Котляревського, вдаючись до бурлескно-травестійних переробок, як-от: жартівлива поема «Горпинида» (1818) П. Білецького-Носенка, побудована на
Творчість Т. Шевченка останніх років житя
Після смерті ненависного поетові Миколи І до влади прийшов більш поміркований та ліберальний його син Олександр II, і друзі Шевченка почали наполегливо добиватися полегшення долі видатного письменн
Повісті Т. Шевченка: літературна доля, проблематика, художня вартість
Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції.
Шевченк
Щоденник» Т. Шевченка як джерело суспільних та естетичних поглядів поета
Першим зразком щоденника в українській літературі, вважають дослідники, є «Журнал» Тараса Шевченка
Повісті, що їх Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло 9), не дорівн
Сучасні проблеми шевченкознавства
Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Европи та в світовому літературному процесі. Вивчення сп
Quot;Чорна рада" П.Куліша – перший соціально-історичний роман в українській літературі.
1857 року виходить «Чорна рада» одночасно окремою книгою по-українськи та в журналі «Русская беседа» російською мовою. [...] Звичайно, ми чуємо і читаємо про російський переклад українського тексту
Націоннально-фольклорні джерела прози О. Стороженка
Літературна діяльність Олекси Петровича Стороженка (1806 - 1874) припадає на 50-60 рр. XIX століття - переломний, складний і суперечливий період у суспільно-політичному, економічном
Соціально-психологічні основи прози Марка Вовчка.
В 1857 р. заходом П. Куліша з’явився перший том «Народних оповідань» Марка Вовчка. Під тим псевдонімом заховалася Марія з Вілінських Марковичева (1834 — 1907) — дружина члена Кирило-Мефодіївського
Український театр корифеїв: історія виникнення, діяльність, творчість.
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був
Марко Кропивницький
Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня (25 квітня) 1840 року в сім'ї управителя в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії
Театральне мистецтво в Україні вимага
Микола Садовський
Справжнє прізвище Миколи Садовського — Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський був рідним братом Івана Карпенка-Карого і Миколи Садовського. Народився він 15 травня 1859 року і жив у тому ж оточенні, що й старші брати. Шлях професійного актора Панас Сакса
Історичні романи Івана Нечуя-Левицького («Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський»): тематика і проблематика.
І.Нечуй-Левицький приступає до написання брошур та романів на історичну тему тоді, коли його твори на соціально-побутові теми давно вже стали класикою української літератури. Перші свої історичні с
Соціально-побутові повісті І.Нечуя-Левицького: своєрідність характерів, особливості гумору, комізм ситуацій.
Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім'ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщи
І.Нечуй-Левицький: перші українські романи з життя інтелігенції ("Хмари", "Над Чорним морем").
Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, послужила дальшому розвиткові літературного процесу на Україні. У той же час він одним з перших серед українських пи
Проблема "пропащої сили" в прозі Панаса Мирного ("Хіба ревуть воли, як ясла повні").
На весну 1872 року припадає задум Панаса Мирного написати великий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відряд
Творчість Б.Грінченка.
Б. Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Э
Новаторство політичної лірики І.Франка.
Героєм громадянської лірики І.Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу за свою волю та незалежність. Класичними зразками революційно-політичної лірики є його вірші „Товар
Філософські поеми І.Франка.
На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів
Лірична драма І.Франка «Зів’яле листя».
Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). “Зів'яле листя” (1896), що засвідчила з'яву нової естетичної свідомості в нац. письменстві. Не зазнав усієї глибини
Мала проза Франка: тематика і поетика.
Іва́н Я́кович Франко́ (27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначні
Велика проза І. Франка: проблема естетичного ідеалу.
Іва́н Я́кович Франко́ (*27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — †28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч,
Соціально-психологічна та історична драма І.Франка.
Франко – видатний драматург, перекладач. Літературознавець, критик, етнограф, громадський діяч. Драматичні твори він почав писати ще в гімназії. Любов до драматургії і театру він пр
Іван Франко – літературний критик.
Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф …» (1895 р.) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895 р.), є цін
Покутська трійця»: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина.
Українська література, кінця ХІХ – початку ХХ століття на Західній Україні розвивалася в силу суспільних обставин. Галичина, Покуття були поневоленів цісарською Австро-Угорщиною. З
Ранній український модернізм, його філософські та естетичні засади. Дискусія: М. Вороний – І Франко.
Як подає Словник іншомовних слів, “модернізм [франц. modernise] – загальна назва течій у мистецтві ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових ес
Літературні групи «Молода Муза» та «Українська Хата».
Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Степан Чарнецький, Сидір Твердохліб Остап Луцький... Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом по
Українська новелістика кн. 19 – поч. 20 ст. Жанрові модифікації. І Франко про психологізм малої прози.
На зламі ХІХ-ХХ століть – напружений період українського суспільного та культурного життя. Суперечливість як константа і жанру новели, і часу, в якому творили О. Кобилянська, М. Коц
Поетика драматичної поеми Лесі Українки («На полі крові», «Оргія», «Бояриня»).
ДРАМАТИЧНА ПОЕМА. Перші свої імпульси цей жанр одержав ще од великих грецьких трагіків. Драматичні твори, писані віршами, становили собою художні віхи різних епох і
Художня трансформація фольклорно-міфологічного начала в «Лісовій пісні» Лесі Українки.
Духовне життя народу завжди привертало увагу дослідників. В центрі аналізу були найрізноманітніші його сторони, але найбільший акцент завжди робився на міфологію та обрядовість.
Духовний с
Винниченко – новеліст («Краса і сила»).
Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Між його юнацькою поемою “Софія” (“Повія”) та оповіданням “Сила і краса” (пізніша назва – “Кр
Ідея «чесності з собою» в драматургії В. Винниченка.
За своєю формою п'єси В. Винниченка, на перший погляд, доволі традиційні. Винятком є, можливо, твори кінця 20-х років. Це — сімейно-психологічні п'єси доти відомих взірців. Але кан
Риси індивідуального стилю М. Коцюбинського.
Одним із найбільш дискусійних питань при вивченні доробку Михайла Коцюбинського є визначення стилю його творів. Звісно, стиль письменника з часом змінювався, і ця динаміка є предмет
Філософія життя» О. Кобилянської: «Царівнва», «Земля».
Українськомовна творчість у художній практиці О. Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку «Людини» в контекст літератури Шевченка і Франка. Людина (особливо й зокрем
Літературні організації і групи 20-30-их рр. ХХ ст.
Спроба створити пролетарську культуру в Росії призвела до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарську ку
Літературна дискусія 1925-1928 рр.
Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту, надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. памфлет під назвою: “Про “сатану в бочці”, спрямованою проти плужанського масовізму та
Естетична програма поетів-неокласиків.
Поети-неокласики: поч 30-х (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, О. Бургардт). То було неформальне товариство вільних митців, котрі шанували талант, поціновували літ
Рання поезія П. Тичини («Сонячні кларнети», «Замість сонетів та октав», «Плуг», «Вітер з України»).
«СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»
Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підк
Лірика В. Сосюри.
Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби
Поезія М. Рильського 20-30 рр. XX ст.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова,
Драматургія М. Куліша і театр Леся Курбаса.
Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микол
Жанрово-стильові особливості драматургії 20-30 XX ст.
Професійний театр 20—30-х років розвивався у двох напрямах:«психологічний» та «експериментальний» театр.«Психологічний» напрям пов'язаний з театром імені І. Франка, «Експериментальний»
Проза М. Хвильового
Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оп
Роман "Місто" В. Підмогильного
Його “Місто” – це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пі
Новелістика Григорія Косинки.
Григорій Михайлович народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці Обухівського району Київської області. Він закінчив сільську двокласну школу, а в 14 років вирушив до Києва на з
Поезія Є. Плужника, Д. Фальківського, О. Влизька.
Євген Плужник народився у слободі Кантемирівці колишньої Воронезької губернії, батько його був українцем, мати росіянкою. Навчався у Воронежі в приватній гімназії, згодом в інших м
Влизько Олекса Федорович
Внаслідок нещасного випадку він став глухонімим, прожив усього 26 років, протягом яких смерть чатувала на нього – та й сам він не цурався її дражнити – проте залишив по собі хоч і короткий, але пом
Поезія Б.-І. Антонича.
Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) нарадився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонин.
Співець Степової Еллади» (Є. Маланюк).
Євгенові Маланюку довелося стерпіти 48 еміграційних літ. Проте йому судилося ненайважча доля. Він усе ж обминув Соловки чи Колиму, а точніше – ранню смерть і, головне, не був пересл
Празька школа» в українській поезії.
Група українських поетів та письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним це
Романи Івана Багряного «Сад Гетсиманський», «Тигролови».
Тигроло́ви»— пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигрол
Улас Самчук. «Волинь, «Марія».
Народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі (нині Рівненська область). Із п'ятьох дітей у родині вижив тільки він.
Спочатку б
Драматургія Івана Кочерги («Свіччине весілля», «Алмазне жорно»).
Народився він 24 вересня (б жовтня) 1881 р. у містечку Носівка під Ніжином на Чернігівщині в родині чиновника залізничного контролю, персонального дворянина Чернігівської губернії,
Юрій Яновський. Роман «Чотири шаблі».
Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майєровому на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в заможній селянській ро
Кіносценарії О. Довженка.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного повітового містечка Сосниці на Чернігівщи
Фольклорність поезії А. Малишка.
Андрій Самійлович Малишко народився 14.11.1912 р. В м. Обухові на Київщині. У 1927 р. Закінчивши Обухівську семирічку, М. вступажє до Київської медичної профшколи. Однак уже тоді йо
Перша фаза реабілітації репресованих письменників (кн. 50 – поч. 60-х рр. ХХ ст.).
Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в „Литературной газете" статті О.Довженка „
Третє цвітіння» української поезії (М. Рильський, П. Тичина, А. Малишко, М. Бажан, Л. Первомайський).
Пожвавлення літературного руху спричинилося до появи так званого «третього цвітіння» метрів укр. літер-ри: М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, М. Бажана, Л. Первомайського, В. Сос
Космічна тема в українській поезії 60-их рр. ХХ ст.
Одлним із основних принципів, які утверджувала поезія молодих, був новий вимір, який давав можливість поглянути на землю наче з пункту спостереження космічного корабля і сприймати ї
Роман-епопея І. Вільде «Сестри Річинські»: мистецтво індивідуалізації жіночих персонажів.
З погляду жанру «Сестри Річинські» - кілька романів у романі: родинно-побутовий, соціально-психологічний переростають у соціальний панорамний роман, далі – історико-революційний; у результаті поста
Історичні романи П.Загребельного, їх проблематика та особливості стилю.
Одним із значних здобутків укр. прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української д
Збірка Д. Павличка "Сонети подільської осені" і «Таємниця твого обличчя».
Збірка Д. Павличка "Сонети подільської осені" є натурфілософською сторінкою; вони позначені майстерним поетичним живописом, яскравістю образних барв, що л
Драматургія 60-80-их років ХХ ст., основні представники.
Дра́ма (грец. drama — дія) — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно зв
Збірки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність», їх проблематика та поетика.
ЛІНА КОСТЕНКО
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етич
Поезія Василя Симоненка.
Він прожив на світі лише 28 років і назавжди ввійшов до історії рідної літератури завдяки неповторному , симоненківському, лірико-драматичному темброві, народно-епічному сприйняттю
Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства.
Перша книжка«Зав'язь» (1966) – посилення ліризму в малій прозі. Тематичною основою більшості творів збірки були враження й спогади про зруйноване повоєнне село – точні штрихи побуту, чассом малюнки
Історичні романи Романа Іваничука та Романа Федоріва. Мотиви історичної пам’яті та яничарства.
В повісті Р.Федоріва «Турецький міст», і в романі Р.Іваничука «Мальви», і в есеїстиці Плачинди та Колісниченка «Неопалима купина», й у деяких творах Б.Олійника виразно чувся духовний бунт проти все
Трилогія Валерія Шевчука «Три листки за вікном», образ літописця.
В. Шевчук уособлює той напрям у прозі «шістдесятників», котрий тяжіє до книжності, культурництва. Книжники стали центральними постатями романів автора. У романі зустрічаємось з пост
Химерна проза” 70-х років ХХ ст.
Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: поєднання реального з
Нью-Йоркська школа поетів. Естетичні засади й основні представники.
“Нью-Йоркська група” являє собою групу українських еміграційних поетів, що виникла в середині 50-х років ХХ століття як співдружність митців, об’єднаних спільними поглядами на творч
Друга хвиля реабілітації української літератури (кінець 80 — початок 90-х років ХХ ст.).
У кінці 80-х — на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку л
Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Теорія драми в її історичному
Роль поетик у розвитку літературознавства. Українські поетики ХVІІ – ХVІІІ ст.
Досі вважалося, що давні українські поетики XVII—XVIII століть, які дійшли до нас у численних рукописах (їx налічується близько тридцяти), були специфічними курсами літературознавства, що вивчалися
Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення, Представник культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
Культурно-історична школа — група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв'язку з середовищем, що породило їх. К.-і.ш. в літературознавстві
Психологічна школа у літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії О. Потебні.
Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
Художньо-психологічна школа виникає в 2 пол.19 ст. і пов*язана з діяльністю пр
Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
«Поет і фантазування»З.Фройд. Фройд пише, що нам слід шукати слідів першої поетичної діяльності вже у дітей.Найулюбленіше заняття дітей – гра. Кожна дитина, що грається, поводиться
Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія, де у визначних мистецьких центрах виробили перші з
Поезія, музика і малярство. Спільне і відмінне між ними за інтерпретацією І. Франка.
Поезія і музика виходять із спільного начала (поезія була піснею і мала свій ритм). І зараз практикують читання віршів під музику. Поетичні твори ми сприймаємо зором (читання). Музика ж апелює до н
Основні системи віршування.
Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію. Відповідно до просодичних властивосте
Сюжет у художньому творі, основні елементи сюжету. Сюжет і фабула.
Сюжетом називають перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й конкретизації його фабули.
В основі внутрішньої організації сюжету як певної посл
Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
Композиція – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів (чинників внутрішньої форми) у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою змісту. Композиція складається
Образ як форма буття художнього твору
Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньоїспецифіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за до
Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму.
Класицизм (від лат. classicus — взірцевий, довершений) — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й поширився в літературах Європи до початку XIX століття.
Напрям у є
Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
Модернізм - загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Мод
Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
Символізм. Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що к
Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангарду.
Авангардизм (фр. avant-garde — передовий загін),— термін на означення так званих "лівих течій" у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли
Історія літератури як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднює три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Теорія літератури вивчає приро
Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
ЖАНР (франц. genre), історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і зміст
Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднює три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику.
Літературна к
Основні жанри ліричних творів, поділ лірики за тематичним принципом.
ЖАНР (франц. genre) – історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва;
Лірика (від грец.слова - означає струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого ста
Жанри ліроепічних творів.
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжн
Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
Тропами(з грецької – зворот) називають слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. При цьому беруться до уваги вторинні (конотативні) ознаки предмета або явища, котре називає
Роль звукопису у художньому творі, його елементи.
Звукопис – у поетичному мовленні система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т.п.), спрямована на створення звукового образу (“Над бором хмари муром” або “Тінь там то
Роль риторичних фігур у художньому творі, їх різновиди.
Риторичними фігурами (грец. ρητορική — риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зв
Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
Стро́фіка— розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а та
Літературознавчі школи XX ст. : феноменологія, герменевтика, структуралізм.
Початок ХХ століття у європейському літературознавстві характеризується різноманітністю підходів до аналізу літературного твору. Цілий ряд літературознавчих методологій і методів XX
Історія тексту літературного твору.
Сьогоднішнє літературознавство, розглядаючи літературний твір, акцентує в ньому саме процесуальність, становлення, розгортання та завершення художньої цілісності, яка відбиває цілісність та гармоні
Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
Встановлення тексту – діахронне, історично осмислене і критичне прочитання тексту. Проводиться з дослідницькою метою.
Встанов.тексту – це не встанов помилок, це встановленн
Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензур
Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
Датування твору – часове визначення етапів роботи письменника над певним твором від задуму до остаточного завершення тексту (машинопис), яким виявлено останню волю автора. Задля підтвердження Д.т.
Методи атрибуції літературного твору. Антитеза.
Атрибуція – (лат.- надаю, постачаю) – проблема текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а так
Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
Текст і твір - це не одне й те ж. Твір - це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст - це лише графічно-знакова фіксація твору[1]. Твір, говорив Є. Прохоров, "ц
Завдання і методи генетичної критики.
Нова якість творчого мислення – відмова від уніфікації критичної думки, будь-якої нормативності – була продукуючою для формування і розвитку значної кількості критичних шкіл. Серед них виокремлюють
Новости и инфо для студентов