Драматургія Івана Кочерги («Свіччине весілля», «Алмазне жорно»). - раздел Образование, Основні поняття та категорії фольклористики як науки
Народився Він 24 Вересня (Б Жовтня) 1881 Р. У Містечку Носівк...
Народився він 24 вересня (б жовтня) 1881 р. у містечку Носівка під Ніжином на Чернігівщині в родині чиновника залізничного контролю, персонального дворянина Чернігівської губернії, який після роботи в різних містах оселився в Чернігові. Мати майбутнього письменника походила з хуторянських дворян Ніжинського повіту. Дитинство І.Кочерги пройшло в переїздах. По закінченні Чернігівської гімназії (1899) та юридичного факультету Київського університету (1903) служив ревізором контрольної палати в Чернігові, аз 1914 р. — чиновником у Житомирі, поєднуючи службу з драматургічною творчістю. З 1904 р. друкує на шпальтах чернігівських газет театральні рецензії, підписані ініціалами "И.А.К.".
Значення творчості Івана Кочерги драматурга-неоромантика в українській драматургії
I. І. Кочерга у своїй творчості спирався на досвід західноєвропейської класики, виробив власне естетичне кредо і став до лав борців за національне відродження.
II. П'єси І. Кочерги - золотий фонд української драматургії XX століття.
1. Автор закликає сучасників продовжувати традиції, в яких виховували їх батьки і прадіди. Його твори виховують у читачів любов до свого народу і батьківщини, готовність захищати її від ворогів.
2. Спадщина І. Кочерги багата на історичні твори. Драматург вивчав архівні матеріали, добре знав історію, а тому звертався до тих історичних подій, які мали проекцію на сучасне життя, бо порушували ті ж загальнолюдські цінності, які не змінює час.
3. У своїй творчості митець поєднав велику любов до театру і глибокий поетичний талант, тому улюбленим жанром І. Кочерги була драматична поема - віршована п'єса, в якій зливаються драматичне і ліричне розкриття теми. Цей жанр дав драматургові змогу розкрити його погляди, звертаючись до поетичної умовності, символіки, та зробити філософські узагальнення.
III. Драматичні твори І. Кочерги - класика української драматургії. (П'єси митця і сьогодні ставляться на сценах наших театрів, залюбки читаються нашими сучасниками, є золотим фондом української драматургії XX століття.
Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури, як автора прекрасних п‘єс, що стали окрасою вітчизняної драматургії. З часом твори митця не втрачають своєї актуальності, адже в центрі уваги Івана Антоновича незмінно перебувала людина, її нелегкі шляхи самоствердження і морально-духовних пошуків. При очевидній схильності до символіки та умовно романтичних форм письма, добро і правда, зло і кривда у Кочерги завжди невигадані, а відтак і зрозумілі кожному. Високі ідеї патріотизму, вільнолюбства, гуманізму, ідеали братерства, вірності обов‘язку і одухотвореної чистої любові, що їх відстоював і пропагував упродовж усього життя письменник, торкаються струн душі кожної людини, що потрапляє у світ чудових комедій, трагічних історичних епопей, ліричних драм.
До найкращих творів драматурга належить п‘єса “Свіччине весілля”, що являє собою довершений високохудожній взірець історичної драматичної поеми. Публікуючи цей твір у 1930 році, Кочерга вперше додає до нього розгорнуту передмову – пряме публіцистичне звертання до читачів. У довірливо-дружньому тоні автор пояснює, що спонукало його до написання драми, якими історичними першоджерелами він користувався у своїй праці, які аспекти минулого видавалися йому співзвучними новій добі. “Коли я, - пише І. Кочерга, - випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру.” Надзвичайно благодатний мотив, бо самий образ “світла” належить до найпопулярніших найдавніших символів народної поетичної творчості. Відштовхуючись від історичних документів (грамот литовських князів 1494 і 1506 років), драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло. У передмові до драми автор докладно пояснює, що спонукало його до введення в дію народного звичаю “женити свічку” і як треба розуміти образ Меланки. Особливо велику увагу приділяє І. Кочерга топографії старого Києва, без знання якої важко було б збагнути, відчути повною мірою найтонші емоційно-смислові нюанси описуваного, уявити, наприклад, всі труднощі дороги з Замкової гори на Житній торг, яким мала йти Меланка темної буремної ночі, щоб урятувати коханого від смерті. Свіччине весілля» — це високопоетичний твір про визвольну боротьбу київських ремісників на початку XVI ст. проти засилля литовських експлуататорів.
У п'єсі «Свіччине весілля» І. Кочерга розповідає про жорстокі безчинства зарозумілого київського воєводи, який заборонив городянам користуватися світлом. Тяжка заборона тривала понад десять років. Робочий люд не міг із цим миритись і протестував. Цей мотив і поклав в основу свого твору І. Кочерга. Майстерно пов'язав драматург історичні факти з відомим на Київщині ремісницьким звичаєм «женити свічку». Цей народний обряд сягає в сиву давнину. Цей звичай побутував не лише в Києві, а й в інших містах України, Росії і навіть Західної Європи і був приурочений до різних річних і сімейних свят. Напевне, звичай походить від того, що люди здавна віддавали почесті дереву та вогню. Пізніше обряд дещо змінився і в ремісницькому побуті десь із XVI аж до XX ст. справлявся так: щороку першого вересня ремісники в домовлений час закінчували роботу, збиралися окремими цехами, запалювали «свічку яру», обвиту строкатими стрічками, і веселились.
«Що стосується самого терміну «женити свічку»,— писав відомий український фольклорист і етнограф, академік АН України М. Ф. Сумцов,— то виник він, очевидно, від звичаю обв'язувати свічку червоними стрічками (подібно до обрядових уборів молодої на весіллі) і може бути віднесений на рахунок малоросійського народного гумору».
Драматург повністю реалізував потенціальні можливості теми. Старовинний Київ описано з такою красою і силою, так досконально й точно, що драма “Свіччине весілля” являє собою викінчений взірець високої художності, гармонійного поєднання усіх компонентів – від головних до найдрібніших сюжетних ходів – у єдине, неподільне ціле і є одним з найвищих досягнень української драматургії. До того ж твір набув прекрасного романтичного звучання, досягнутого широким використанням символічних образів у п‘єсі, що піднесло “Свіччине весілля” до вершин української літератури.
Життєві ситуації у творі, думки й психологія персонажів, їхня поведінка зумовлені внутрішньою логікою твору, виявляють щире захоплення автора-оповідача, якому близькі й дорогі його герої – зброярі, кожум‘яки, бублейниці, кравці, бондарі, ковалі. Він живе їхніми радощами, вболіває за їхню долю, співчутливо і з розумінням змальовує їхню боротьбу. Звідси – пристрасть, схвильованість, отой могутній заряд емоційної наснаги, що непомітно захоплює читача, пробуджуючи в ньому чисте і благородне почуття співпереживання.
Однією з характерних рис його творчої індивідуальності є рідкісний дар майстерної побудови гострої захоплюючої інтриги. У драмі “Свіччине весілля” ця своєрідність таланту драматурга розкрилася на повну силу. Кожна сюжетна лінія драми розгортається відповідно до своєї внутрішньої інтриги, котра є результатом випадкового збігу об‘єктивних обставин примхливої несподіванки або наслідок свідомого протиборства представників різних соціальних груп. Випадкове й усвідомлюване, несподіване і насамперед відоме чи бажане органічно переплітаються між собою, утворюючи складні конфліктні вузли і напружено драматичні, а то й трагедійні ситуації, які, зрештою, і є переконливим мотивуванням при розкритті головної ідеї твору. Тут Кочерга повною мірою реалізував власну “формулу п‘єси”. У своїх публіцистичних виступах і листах письменник неодноразово говорив “про право і навіть обов‘язок драматурга ставити своїх героїв у найбільш складні, тяжкі, коли хочете – штучні ситуації, бо тільки в такому “переплеті” якнайкраще розкривається образ і характер героя.
Випадковість як зав‘язка інтриги – явище звичайне в драматургії І.Кочерги. Та при цьому більшість випадковостей в кінцевому результаті цілком природно ув‘язуються з неповторною своєрідністю поведінки чи принаймні якимись поодинокими визначальними рисами індивідуальності характеру того чи іншого персонажа. Так, скажімо, те, що Свічка врятував дружину київського воєводи Гільду від нападу нічних “жартівників”, було випадковістю. Однак ця подія – не тільки відправна точка у розвитку гострої інтриги до однієї з найдраматичніших сюжетних ліній твору (звинувачення Свічки в злочині – викрадені князівської грамоти про світло). Випадкова зустріч Гільди з Свічкою є водночас тим пробним каменем на якому вивіряються і розкриваються їхні людські якості та чесноти. Гільда віддає Свічці грамоту не лише з почуття вдячності до свого рятівника, а й тому, що співчуває і симпатизує боротьбі ремісників за світло та інші права й привілеї. Ці почуття видаються цілком природними, оскільки Гільда – слюсарівна, походить з роду чесних майстрів-трударів, за що її , до речі, так зневажає пихатий Воєвода. Таким чином, епізод з передачею грамоти виходить за межі суто особистих стосунків двох персонажів і набуває соціального забарвлення, стає прикладом солідарності героїні з трудівниками. Отже, характер Гільди, взірець чистої жіночості, шляхетності й краси, доповнюється якісно новими, суто земними рисами, які і надають йому індивідуальної неповторності. Знайомство з Гільдою стає також життєвим фактом, який дозволяє показати читачу у здавалось би вичерпно й точно зображеній, глибоко змістовний героїчній постаті Свічки такі досі не знали високі моральні чесноти, як лицарське ставлення до жінки, здатність перебрати всю відповідальність на себе, жертовність.
З випадковості розпочинається і трагедійна сюжетна лінія: князь Ольшанський – Меланка, з традиційним для І. Кочерги лейтмотивом всепоглинаючого кохання. Але щоразу в ньому це почуття постає в новому освітленні, розкриваючи, якісь мало досліджені, часом ледь помітні грані та нюанси людської психіки. У своїй п‘єсі В. Кочерга стверджує, що кохання, не опромінене добротою, жертовністю й вірністю, - почуття жорстоке та зле, промовляв, що кохання і насильство чи примус – поняття несумісні, взаємовиключні. Так з першого погляду Ольшанський захоплюється Меланкою, вражений її казковою красою, яку він славить натхненно і схвильовано. Традиційні порівняння і символи жіночої чарівності (шипшина і троянда) бліднуть перед красою Меланки. Ольшанський шукає і знаходить в природі все нові й нові яскраві образи, за допомогою яких він прагне описати дівчину, чия врода зачарувала й приголомшила його. Тут і “заграва”, й “світова зоря”, і “сонця промінь блискучий”, і “золото на хмарі чорносиній”… Але й цих високіх слів замало, щоб оспівати прекрасну юну киянку Меланку, яку несподівано зустрів можновладний князь і яка заполонила його серце, його уяву буйну. Однак заключні рядки піднесеного поетичного гімну красі, приголомшеного Ольшанським, вражають категоричністю, яка не віщує нічого доброго:
Яка ж краса і грізна і чарівна!
Любов‘ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду і візьму!
Несумісні поняття-антиподи (любов і гвалт, життя і смерть) поставлені в один ряд не випадково. Саме з поєднанням цих різко контрастних категорій, до якого вдається Ольшанський, вимальовується містка й промовиста морально-етична характеристика персонажа, визначальними рисами якої є егоїзм і бездуховність. Подальша поведінка і вчинки Ольшанського поглиблюють окреслену характеристику, змальовують князя як людину аморальну, жорстоку, злу, коріння цих та інших негативних особистісних рис вдачі князя вбачається в його психіці – психиці істоти самозакоханої, зіпсутої надмірною владою, не здатної до критичної самооцінки, тверезого аналізу власних почуттів та емоцій. Ольшанський переконаний, впевнений, що любить сильніше, ніж, скажімо, Меланка. Його почуття, як йому здається, - могутнє, всепоглинаюче й всесильне. Та чим більше, чим пристрасніше говорить Ольшанський про своє кохання, тим очевидніше стає, що у всьому й завжди він дбає передовсім про себе, і тільки про себе. Порівняння слів і вчинків князя ,особливо його ставлення до Меланки, яку він ніби любить палко й глибоко (“нема такої плати, щоб я не дав за тебе сатані”), переконують, що почуття вельможного пана позбавлене найсуттєвішої ознаки, без якої, власне, й не існує справжнього кохання, - уміння побачити в обранці свого серця людину, гідну поваги й щастя. Витончено, з якоюсь садистською насолодою знущається Ольшанський над Меланкою. Зневажливо глузливі слова, відверто цинічні пропозиції свідчать про безмежний егоїзм, а не про любов. Раптовий спалах пристрасті до Меланки є не чим іншим, як буянням неконтрольованих інстинктів душі темної, впевненої у своїй силі, всемогутності і безкарності. Майстерно виписано діалог Ольшанського і Меланки в останній дії драми. З жорстокою зверхністю говорить князь Меланці, що все, пережите нею, - ніщо в порівнянні з його власними стражданнями: “Не мука це. Ти серце пошматуй об колючки”. Та насправді почування Ольшанського не мають нічого спільного з трагічним, справді Шекспірівським образом серця, пошматованого об колючки, - символом чистого жертовного кохання, перемогу і торжество якого ціною власного життя стверджує саме Меланка. Якими вульгарно егоїстичними й дрібними здаються помисли і дії князя, яким нікчемно ницим є і він сам – можновладний лицар і зрештою, мужчина в порівнянні з простою безправною дівчиною-городянкою, тендітно беззахисною у боротьбі за життя коханого та свою зганьблену любов.
Меланка – один із найпоетичніших жіночих образів Івана Кочерги, образ, яким драматург по праву пишався, вважаючи “його створення… кращим ділом свого літературного життя”. Це проста міська дівчина, яка живе лише з матір‘ю в бідненькій хатині на Копировім Кінці – між замком воєводи і нижнім городом (Подольєм), вона любляча дочка, яка турбується про хвору неньку, виконує її останнє бажання – засвічує каганець, хоч знає ціну цьому рискові. А коли дівчину схопили охоронці воєводиних “порядків”, вона вириваючись, осудливо кидає у вічі осминнику Козеці: Не смієш ти Затримувать мене в таку хвилину, Коли вмирає мати!
Меланка шанобливо ставиться і до дівчат-подруг, заступається за них перед надокучливим Козеліусом, який вимагає “солодким відкупитись поцілунком…” Вона надзвичайно вродлива, але скромна й лагідна в стосунках з людьми. Її шанують подруги, ремісники за щирість, доброзичливість та розсудливість.
У творі автор показує, що в простої дівчини добре розвинене почуття власної гідності. Так, коли князь Ольшанський уночі викликав її з хати і в запалі схопив за руку, Меланка відразу охолодила високопоставленого залицяльника:
Подібну сміливість вона виявляла і раніше, коли відчитувала писаря-дячка за те, що “до дівчат без сорому чіплявся”. Впадає в око цілісний, індивідуально-неповторний характер героїні, в якому органічно поєднується рідкісна яскрава краса, високі морально-духовні якості і виняткова мужність. Меланка щиро кохає Івана Свічку, хоч і не поділяє його бунтарських устремлінь – боротьбою здобути світло трудящим людям.
Для неї: Світло любе, як воно Своє проміння ллє в затишній хаті, Коли сім‘я вечеря за столом, Коли дитину колисає мати, а не зловіщі заграви кожен “під звін сполоху й брязгання мечів”. Але сила її кохання до Івана така велика, що й вона здатна на героїчний вчинок: ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд, тільки б урятувати свого “любого… єдиного”: Цю свічку я – побачиш – донесу. Чи можу я не донести її, Коли вона життя мого Івана!
Риторичним запитанням Меланки “Чи є ж така сила, щоб свічку цю у мене загасила?” автор передав глибокі людські почуття, що граничать з одержимістю. Дівчина, не зважаючи на чисельні перешкоди пронесла свічку крізь бурю, проте, цинічний Ольшанський вимагає від красуні занапастити свою честь заради порятунку Свічки. Меланці було дуже важко зорієнтуватися в складній, психічно напруженій ситуації. Але й тут перемогли щирі і глибокі почуття до найдорожчої людини. Дівчина гине, але живою залишається слава про вірне кохання, що ціною власного життя Меланка врятувала від мерзотних задумів Ольшанського.
Отже, образ Меланки – це символ кришталевої людської чистоти, це образ людини, котра навіть гинучи, думає і бореться за життя іншого – свого коханого… Усвідомлене розуміння обов‘язку, чуття відповідальності за долю коханого, шляхетножертовна поведінка в критичній ситуації є тим визначально-своєрідними рисами особистості Меланки, які не втрачають своєї неперехідної моральної цінності, залишаються принадно-прекрасними для будь-якої доби, як еталон жіночої і людської духовності.
У передмові до драматичної поеми І. Кочерга зазначає: “Цей образ є поетичним символом України, що “з тьми віків та через стільки бур” пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури…”.
Образ України – волелюбної, нескореної, героїчної, уособляють у творі і київські ремісники, змальовані І. Кочергою правдиво в вражаюче переконливо. Зображуючи українських трудівників, драматург одразу вводить читача і глядача в суть справи, відкриваючи причини і рушійні сили головного – соціального конфлікту твору, що також є характерною ознакою індивідуально-художньої манери Кочерги. Виділяється, наголошується найсуттєвіше – те, що ріднить між собою представників різних цехів, розкриває своєрідність їхніх виробничих і міжлюдських взаємин, побуту, звичаїв тощо, тобто передає загальну атмосферу тогочасної дійсності. Письменник виявляє при цьому уміння поєднувати головне і другорядне так майстерно, що зображуване життя постає як природний моноліт високого і буденного, трагедійного і комічного, прекрасного і потворного, благородного і нищого.
Уже при першому знайомстві з ремісниками показано їх невдоволення існуючим станом, зокрема останнім розпорядженням воєводи, згідно з яким вони мусять безкоштовно виготовляти для міського правителя по півтисячи кожухів і штанів, тисячу чобіт триста свит, тисячу сокир, діжки для капусти, бочки й барила для вина. Несправедливостей чинилося немало і до цього. Вирує, кипить гнівом трудовий Поділ, вбачаючи в акції воєводи пряме зазіхання на свої права і привілеї, зухвалу спробу перетворити вільних городян на покірних безправних рабів. Особливе ж невдоволення викликає закон (а вірніше беззаконня) про заборону світла, розцінюваний ремісниками не тільки як нехтування їхніх виробничих потреб та інтересів, а і як намагання задушити, знищити духовне життя трударів, позбавити їх можливостей нормально спілкуватися між собою. Вже сім років живе Київ без світла, не святкують цехи своїх свят, нема ні вечорниць, ні зборів цехових, ні гулянок. Все це робиться для того, щоб роз‘єднати і знесилити ремісників. Добре розуміючи справжню мету подібних законів, найсвідоміші з поміж них закликають дати гідну відсіч тим, хто хоче позбавити ремісників волі. Із обуреної юрби виділяється Чіп – “велетенського вигляду кожум‘яка в шкіряному фартусі”. Його мова гнівна, заклична.
У образі вродливого злотаря Предерія письменникові вдалося чи не найбільш гостро осудити заборону світла: чудовий майстер-умілець осліп, бо “до присмерку, до темряви сидів і зір псував над дрібною різьбою”. Але як тільки в ремісницьких хатах засяють каганці, Предерій упевнений, що “його прозріють бідні очі”. Таке велике в нього було бажання світла, а значить, таке сильне було в трудящого народу прагнення справедливості, волі, людського щастя. І Предерій прозрів у момент найвищого піднесення народної боротьби, коли запалав серед ночі воєводин замок – “кубло катівське”. Смертельно поранений мечем Ольшанського, він проймається щастям патріота, якому “довелося за Київ… чесно вмерти”:
Іншим виразним представником волі народу виступає головний герой драми зброяр Іван Свічка. Сміливий, чесний і порядний у всьому, він користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує бачене й почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок прислухаються. А мислить він ширше, ніж його товариші, оскільки дбає передовсім про інтереси громади, ладен віддати життя заради загальної справи. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Він упевнений, що в житті людським повинна бути справедливість, тому й намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду. Про нові розпорядження воєводи він говорить як про знущання над робочими людьми, закликає ремісників не коритися насильству.
Свічка – не прихильник кровопролиття і спочатку намагається переконати своїх супротивників-ворогів у неправоті, відмовляючи від бійки гарячкових ремісників:
І. Кочерга переконливо доводить, що народ береться за зброю в крайніх випадках, тоді, коли соціальний гніт, гноблення стають страхітливо жорстокими, об‘єднуються з приниженням людської гідності трудівника, зі знехтуванням його духовності, віри й моралі. Та переконавшись, що мірні акції не допоможуть Іван Свічка закликає все трудове Подольє до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті.
Так зброяр сам забирає грамоту із клятого замка. Перед дружиною воєводи Іван Свічка поводиться не як злодій, а як наполегливий шукач справедливості, і на її докірливи запитання: ”Хіба тобі життя набридло? Чого тобі безумцю треба?” – твердо відповів: “Світла!” Після повернення на Подольє він відразу ж віддав її ремісникам, щоб “розсіяли нарешті сум нічний”. Поступово переконавшись, що панські обіцянки так і залишаються обіцянками, свічка закликає ремісників до збройної боротьби з ненависними гнобителями
Та недовго перебував молодий ватажок ремісників на волі, його арештували за вкрадення грамоти, забравши з церемонії власного весілля. Для Свічки особисто князівська грамота вже не має жодної цінності, бо він розпізнав її фальшиву суть. Юнак легко поступився би “привілеєм брехливим” і міг би врятувати власне життя. Але ж Свічка знає і те, що народ покладає величезні надії на грамоту, знає, що за оту “принаду дорогу” народ “боровся, як за правду”. Тому віддати документ – означає зрадити своїх товаришів, знівечити надію народу. Це добре розуміють і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: “Мовчиш? Не хочеш зрадити?” Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради ремісників, не приваблює його. На це не може спокуситися справжня людина, бо тільки той, хто вирвався з пут вузькоегоїстичних уявлень і потреб, хто спроможний поступитися особистим в ім‘я громадського, живе на світі недаремно. Іван Свічка навіть в таких тяжких обставинах не втрачає переконання, що нард звільниться від експлуатації і стане незалежним
Образ сміливого і непримиренного до насильства зброяра, цілісної і самобутньої, “вільної натури” викликає симпатії ще й тим, що він ввічлива і благородна людина, яка ставиться за пошаною до інших. Щирою ніжністю пройняті почуття Івана до Меланки. Він завжди турбується про свою кохану, називає її лагідними словами, що схожі на музику закоханого серця : “Меласю, ластівко сердешна”, “люба”, “зіронько моя”. Але немає суперечності між сосбистим почуттям і соціальними емоціями: кохання його до Меланки зливається в один могутній акорд з пристрастною любов‘ю до волі. На жаль, так і не довелося закоханим відчути щастя сімейного життя. Меланка гине в нерівній боротьбі з князем за життя милого, але той вогник, що несла дівчина після її смерті не погас, а розгорівся у величезну пожежу народного повстання, яке очолив Іван Свічка. Над тілом коханої дівчини він промовляє слова, сповнені любові і ніжності:…На честь її по цілому геть місту Засвітимо весільні ми огні!
Так спалахує кривавий протест ремісників, так здійснюється помста за розбите щастя. За “Свіччине весілля!” – таке гасло повсталого народу, що запалює нищівний вогонь пожеж у твердинях володарів, які не хотіли дозволити працівникам українським світити вогник своєї свободи і праці.
В образах Івана Свічки та Меланки І. Кочерзі вдалося переконливо показати героїзм і незалежність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність. Але художню довершеність п‘єси визначають не лише патріотичні мотиви, а й високе романтичне звучання, яке досягається використанням у творі найрізноманітніших засобів. Так докладний аналіз драми “Свіччине весілля” свідчить про те, що фантазія, поетична уява превелює над раціональним мисленням і реалістично-жанровим відтворенням дійсності. Ця основна властивість драматургії письменника виявляється насамперед в характері драматичного задуму в цілому; він будується як поетичний образ, як метафорична концепція (“свічка”) або як синтетичний образ – “місто” в “ Свіччиному весіллі”.
Глибшому розкриттю ідейного задуму драматурга, емоціональному впливу твору на читача сприяє те, що образи твору є ще й символічними. Напрклад, образ Івана Свічки є і реальним персонажем і символом світла, символом нескореності трудящих у боротьбі за загальнолюдські права. Символічно звучить і саме прізвище молодого зброяра Івана - Свічка! Логічно воно пов‘язане із світлом, з вогнем. А світло у п‘єсі трактується і як фізичне явище, і як символ волі, якої прагнуть київські ремісники.
Неабияку роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у п‘єсі понад двадцять. Частина з них народного походження, інші – створені самим драматургом. Використання пісень увиразнює народний обряд українського весілля (“Ой панове-сватове, просимо вас…”, ”Ой, робіть, ткачі, завіси..”), характеризує групові й окремі образи (дівоча пісня-гра про свічку на початку п‘єси, застольна пісня литовських лицарів, куплетно-пиворізівські приспівки двох п‘яненьких ченців, лірична пісня Івана Свічки). Різноманітні пісні, ніби романтичні оздоби, прикрашають диво-витвір руки письменника.
Отже, Іван Кочерга, створивши історичну драму “Свіччине весілля”, залишив своїм нащадкам дивовижний скарб – багатство добра і правди, ідеї гуманізму і патріотизму, ідеали романтичного кохання, вірної дружби, любові до свого народу й України.
Історична мелодрама "Алмазне жорно" (1927) звертається до часів Коліївщини — повстання гайдамаків на Правобережжі України у XVIII ст. Тема пошуків відданою Стесею алмаза, що було умовою врятування від смертного покарання її нареченого-гайдамаки, якого мали стратити в Кодні, накладається на низку романтичних баладних сцен у стилістиці історичної казки, легенди. На думку сучасного дослідника, в українській історичній драмі XX ст. відбувається рух у напрямку мелодрами. Дія мелодрами І.Кочерги відбувається у старовинному Житомирі та його околицях. Національна драматургія створювала свій місцевий химеричний топос. Якщо герой "Народного Малахія" М.Куліша блукав вулицями та околицями Харкова, то провінціал на той час І.Кочерга волів описувати рідні повітові містечка, хай в історичному забарвленні. Сам автор писав: "...для драми історичні події правлять тільки за грізний фон, а вся фабула належить авторові". Пафос п'єси відкривався не в ненависті до гнобителів, як в аналогічних творах інших авторів, а в ідеї самопожертви, жертовності, приреченої на загибель, але твердої у своєму чині. Історія Стесі та її кохання, а зовсім не історія гайдамаччини в її найтрагічніший період розправи в Кодні постає у творі І.Кочерги. Така надкласова історія не влаштовувала тогочасну критику.«Алмазне жорно» – п’єса цікава й талановита, але керівники театрів полохливо відверталися від неї і не хотіли її ставити. Написана на історичному матеріалі, вона здавалася їм неактуальною, несучасною. Нарешті «Алмазне жорно» поставили в 1929 році в Запорізькому театрі імені М. Заньковецької, а згодом – у Житомирі.
Все темы данного раздела:
Основні поняття та категорії фольклористики як науки.
Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Є
Завдання фольклористики
Досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього
Проблема колективного та індивідуального в фольклорі.
Загальні процеси фольклоротворення, а саме, специфіку народної творчості, принципи колективного авторства, відтворення національних рис у фольклорі досліджено в історичному контексті функціонування
ЯК ВИНИКАЮТЬ НАРОДНІ ПІСНІ
І.Народні пісні протягом віків проходили ті самі шляхи розвитку, що й багато інших явищ сучасної науки. Віками не звертали на них жодної уваги, вчені ставилися до них із погордою,
Питання жанрово-тематичної співвіднесеності колядок і щедрівок
Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір.
Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв,
Цикл весняних обрядів та вірувань веснянок
МАСЛЯНА (Масниці, Масляний, сирна неділя) -- давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар, масляний тиждень напередодні Велик
Характерні ознаки дум
- Обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Історія дум
Взагалі початком українського складання віршованих козацьких дум прийнято вважати XVI століття. Між іншим, перший запис української народної пісні маємо теж лише з другої половини цього ж століття
Образи і поетика соціальних дум
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть.
У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна тво
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Етапи історичного розвитку українського народу і тематична класифікація історичних пісень
1. Українська державність в часи Київської Русі.У 12 столітті після розпаду Київської Русі з великих князівств, які в цей час існували на території України, виділялося Галицьке-Вол
Тематичне розмаїття ліричних пісень
Тематика ліричних пісень та балад — це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя.Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст
Історичний характер соціально-побутових пісень
Як вже було зазначено вище до цього, виділеного нами, виду пісень ми відносимо народні пісні про козаків, анти кріпацькі пісні, рекрутські та інші пісні що безпосередньо стосуються суспільних відно
Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень
У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-г
Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади
Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний тві
Основні жанри дитячого фольклору.
«Дитячий фольклор» – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і
Жанрове визначення казки. Казка і легенда
Казка — оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового ха
Головні українські казкові мотиви
Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру х
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» - найвидатніша пам'ятка літописання Київської Русі. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кіл
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ
Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі.
Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них —
Українська житійна традиція
Житія́ — життєписи людей, прилічених церквою до лику святих. Такі люди удостоювалися церковного шанування і поминання, складання Ж. було неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.
Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона: жанрово-стильові ознаки.
«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ», Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану нашему Владимиру» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдо
Києво-печерський патерик: історія написання й функціонування тексту
Патерик Києво-Печерський - збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в сер. XI ст.
П. зложений в XIII ст. на основі листування єпископа Володимир
Галицько-Волинський літопис: проблематика і поетика.
Літопис 13 століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1291 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського
Слово о полку Ігоревім» (історія перекладу й дослідження).
Слово о полку Ігоревім Відомий збирач стародавніх пам'яток С.І.Мусін-Пушкін у 1795 році виявив у колишнього архімандрита Іолія рукописний збірник. В цьому збірнику був поміщений те
Творчість І.Вишенського.
Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан (у творах називав себе "Іоан мних з Вишні", "странник речений Вишенський", "
Життя і творчість Мелетія Смотрицького.
Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст.– складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-
Острозький літературний осередок кінця 17 - початку 18 ст.
Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костян
Літературнан спадщина Лвівської братської школи кн. 16 – поч. 18 ст.
ЛЬВІВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА - навчальний заклад, перша братська школа в Україні. Заснували її бл.1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І.Красовський та ін. Статут Л.б.ш, («поря
Касіян Сакович. Вірші на похорон гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Світське ім ’я Калліст. Народився близько 1578 року в м. Потеличі на Галичині в родині православного священика. Навчався в Замойській та Краківській академіях, був домашнім учителем, навчав Адама К
Образ Б. Хмельницького в укр. літ с.17- п.18ст.
Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, в
Історія Русів»: специфіка жанру.
«Історія Русів» написана в 90-х р. 18ст. Пам’ятка укр.. історіографії. Вона вийшла в наш час в перекладі Драча в Києві, 1991р.. Вперше опублікована 1846р. − різні гіпотези авторства. Приписую
Українське літературне бароко: хронологія, проблематика, поетика.
У другій половині 17 ст. продовжує розвиватися система літературних жанрів, що склалася в попередній період. Триває розробка теоретико-літературних проблем. На поч..18 ст. створені
Сад божественних пісень» Григорія Сковороди.
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Полтавщина — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ,
Жанрово-стильова характеристика поеми І. Котляревського «Енеїда».
Енеїда Котляревського – 1 твір нової укр. літ, яким завершився процес секуляризації укр. культ., утвердилася народна мова як літературна та відбувся перехід від силабічної до силабо
Драматичні твори Котляревського
Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість компо
Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової української прози.
Григорiй Федорович Квiтка народився 29 листопада 1778 р. в слободi Основа поблизу Харкова в дворянськiй родинi (вiд назви слободи й походить його псевдонiм Основ'яненко). Спочатку
Романтичні балади та історичні поеми Т. Шевченка
На 1837-1843 роки припадає перший період творчості письменника. Одним із дебютних творів Т. Шевченка є романтична балада “Причинна”. У ній поет вивів образ дівчини-сироти, яка залиш
Творчість Т. Шевченка періоду каземату та заслання
Третій період творчості Шевченка припадає на роки заслання (1847-1857). Після арешту його було відправлено до Петербурга. Розпочалось слідство, результатом якого став суворий припис — “за сочинение
Розвиток байки в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петр
Бурлескно-травестійна поезія в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-реліг
Побутово-етнографічна драматургія І пол. ХІХ ст.
В українській літературі драма з'являється на початку 19 ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Быт Малороссии в первую половину 18 столетия» Т. М. (криптонім не розкри
Переспіви й переклади в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
На початку XIX ст. частина письменників йшла слідами І. Котляревського, вдаючись до бурлескно-травестійних переробок, як-от: жартівлива поема «Горпинида» (1818) П. Білецького-Носенка, побудована на
Творчість Т. Шевченка останніх років житя
Після смерті ненависного поетові Миколи І до влади прийшов більш поміркований та ліберальний його син Олександр II, і друзі Шевченка почали наполегливо добиватися полегшення долі видатного письменн
Повісті Т. Шевченка: літературна доля, проблематика, художня вартість
Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції.
Шевченк
Щоденник» Т. Шевченка як джерело суспільних та естетичних поглядів поета
Першим зразком щоденника в українській літературі, вважають дослідники, є «Журнал» Тараса Шевченка
Повісті, що їх Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло 9), не дорівн
Сучасні проблеми шевченкознавства
Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Европи та в світовому літературному процесі. Вивчення сп
Quot;Чорна рада" П.Куліша – перший соціально-історичний роман в українській літературі.
1857 року виходить «Чорна рада» одночасно окремою книгою по-українськи та в журналі «Русская беседа» російською мовою. [...] Звичайно, ми чуємо і читаємо про російський переклад українського тексту
Націоннально-фольклорні джерела прози О. Стороженка
Літературна діяльність Олекси Петровича Стороженка (1806 - 1874) припадає на 50-60 рр. XIX століття - переломний, складний і суперечливий період у суспільно-політичному, економічном
Соціально-психологічні основи прози Марка Вовчка.
В 1857 р. заходом П. Куліша з’явився перший том «Народних оповідань» Марка Вовчка. Під тим псевдонімом заховалася Марія з Вілінських Марковичева (1834 — 1907) — дружина члена Кирило-Мефодіївського
Український театр корифеїв: історія виникнення, діяльність, творчість.
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був
Марко Кропивницький
Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня (25 квітня) 1840 року в сім'ї управителя в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії
Театральне мистецтво в Україні вимага
Микола Садовський
Справжнє прізвище Миколи Садовського — Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський був рідним братом Івана Карпенка-Карого і Миколи Садовського. Народився він 15 травня 1859 року і жив у тому ж оточенні, що й старші брати. Шлях професійного актора Панас Сакса
Історичні романи Івана Нечуя-Левицького («Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський»): тематика і проблематика.
І.Нечуй-Левицький приступає до написання брошур та романів на історичну тему тоді, коли його твори на соціально-побутові теми давно вже стали класикою української літератури. Перші свої історичні с
Соціально-побутові повісті І.Нечуя-Левицького: своєрідність характерів, особливості гумору, комізм ситуацій.
Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім'ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщи
І.Нечуй-Левицький: перші українські романи з життя інтелігенції ("Хмари", "Над Чорним морем").
Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, послужила дальшому розвиткові літературного процесу на Україні. У той же час він одним з перших серед українських пи
Проблема "пропащої сили" в прозі Панаса Мирного ("Хіба ревуть воли, як ясла повні").
На весну 1872 року припадає задум Панаса Мирного написати великий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відряд
Творчість Б.Грінченка.
Б. Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Э
Новаторство політичної лірики І.Франка.
Героєм громадянської лірики І.Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу за свою волю та незалежність. Класичними зразками революційно-політичної лірики є його вірші „Товар
Філософські поеми І.Франка.
На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів
Лірична драма І.Франка «Зів’яле листя».
Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). “Зів'яле листя” (1896), що засвідчила з'яву нової естетичної свідомості в нац. письменстві. Не зазнав усієї глибини
Мала проза Франка: тематика і поетика.
Іва́н Я́кович Франко́ (27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначні
Велика проза І. Франка: проблема естетичного ідеалу.
Іва́н Я́кович Франко́ (*27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — †28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч,
Соціально-психологічна та історична драма І.Франка.
Франко – видатний драматург, перекладач. Літературознавець, критик, етнограф, громадський діяч. Драматичні твори він почав писати ще в гімназії. Любов до драматургії і театру він пр
Іван Франко – літературний критик.
Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф …» (1895 р.) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895 р.), є цін
Покутська трійця»: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина.
Українська література, кінця ХІХ – початку ХХ століття на Західній Україні розвивалася в силу суспільних обставин. Галичина, Покуття були поневоленів цісарською Австро-Угорщиною. З
Ранній український модернізм, його філософські та естетичні засади. Дискусія: М. Вороний – І Франко.
Як подає Словник іншомовних слів, “модернізм [франц. modernise] – загальна назва течій у мистецтві ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових ес
Літературні групи «Молода Муза» та «Українська Хата».
Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Степан Чарнецький, Сидір Твердохліб Остап Луцький... Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом по
Українська новелістика кн. 19 – поч. 20 ст. Жанрові модифікації. І Франко про психологізм малої прози.
На зламі ХІХ-ХХ століть – напружений період українського суспільного та культурного життя. Суперечливість як константа і жанру новели, і часу, в якому творили О. Кобилянська, М. Коц
Поетика драматичної поеми Лесі Українки («На полі крові», «Оргія», «Бояриня»).
ДРАМАТИЧНА ПОЕМА. Перші свої імпульси цей жанр одержав ще од великих грецьких трагіків. Драматичні твори, писані віршами, становили собою художні віхи різних епох і
Художня трансформація фольклорно-міфологічного начала в «Лісовій пісні» Лесі Українки.
Духовне життя народу завжди привертало увагу дослідників. В центрі аналізу були найрізноманітніші його сторони, але найбільший акцент завжди робився на міфологію та обрядовість.
Духовний с
Винниченко – новеліст («Краса і сила»).
Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Між його юнацькою поемою “Софія” (“Повія”) та оповіданням “Сила і краса” (пізніша назва – “Кр
Ідея «чесності з собою» в драматургії В. Винниченка.
За своєю формою п'єси В. Винниченка, на перший погляд, доволі традиційні. Винятком є, можливо, твори кінця 20-х років. Це — сімейно-психологічні п'єси доти відомих взірців. Але кан
Риси індивідуального стилю М. Коцюбинського.
Одним із найбільш дискусійних питань при вивченні доробку Михайла Коцюбинського є визначення стилю його творів. Звісно, стиль письменника з часом змінювався, і ця динаміка є предмет
Філософія життя» О. Кобилянської: «Царівнва», «Земля».
Українськомовна творчість у художній практиці О. Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку «Людини» в контекст літератури Шевченка і Франка. Людина (особливо й зокрем
Літературні організації і групи 20-30-их рр. ХХ ст.
Спроба створити пролетарську культуру в Росії призвела до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарську ку
Літературна дискусія 1925-1928 рр.
Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту, надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. памфлет під назвою: “Про “сатану в бочці”, спрямованою проти плужанського масовізму та
Естетична програма поетів-неокласиків.
Поети-неокласики: поч 30-х (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, О. Бургардт). То було неформальне товариство вільних митців, котрі шанували талант, поціновували літ
Рання поезія П. Тичини («Сонячні кларнети», «Замість сонетів та октав», «Плуг», «Вітер з України»).
«СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»
Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підк
Лірика В. Сосюри.
Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби
Поезія М. Рильського 20-30 рр. XX ст.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова,
Драматургія М. Куліша і театр Леся Курбаса.
Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микол
Жанрово-стильові особливості драматургії 20-30 XX ст.
Професійний театр 20—30-х років розвивався у двох напрямах:«психологічний» та «експериментальний» театр.«Психологічний» напрям пов'язаний з театром імені І. Франка, «Експериментальний»
Проза М. Хвильового
Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оп
Роман "Місто" В. Підмогильного
Його “Місто” – це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пі
Новелістика Григорія Косинки.
Григорій Михайлович народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці Обухівського району Київської області. Він закінчив сільську двокласну школу, а в 14 років вирушив до Києва на з
Поезія Є. Плужника, Д. Фальківського, О. Влизька.
Євген Плужник народився у слободі Кантемирівці колишньої Воронезької губернії, батько його був українцем, мати росіянкою. Навчався у Воронежі в приватній гімназії, згодом в інших м
Влизько Олекса Федорович
Внаслідок нещасного випадку він став глухонімим, прожив усього 26 років, протягом яких смерть чатувала на нього – та й сам він не цурався її дражнити – проте залишив по собі хоч і короткий, але пом
Поезія Б.-І. Антонича.
Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) нарадився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонин.
Співець Степової Еллади» (Є. Маланюк).
Євгенові Маланюку довелося стерпіти 48 еміграційних літ. Проте йому судилося ненайважча доля. Він усе ж обминув Соловки чи Колиму, а точніше – ранню смерть і, головне, не був пересл
Празька школа» в українській поезії.
Група українських поетів та письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним це
Романи Івана Багряного «Сад Гетсиманський», «Тигролови».
Тигроло́ви»— пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигрол
Улас Самчук. «Волинь, «Марія».
Народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі (нині Рівненська область). Із п'ятьох дітей у родині вижив тільки він.
Спочатку б
Юрій Яновський. Роман «Чотири шаблі».
Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майєровому на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в заможній селянській ро
Кіносценарії О. Довженка.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного повітового містечка Сосниці на Чернігівщи
Фольклорність поезії А. Малишка.
Андрій Самійлович Малишко народився 14.11.1912 р. В м. Обухові на Київщині. У 1927 р. Закінчивши Обухівську семирічку, М. вступажє до Київської медичної профшколи. Однак уже тоді йо
Перша фаза реабілітації репресованих письменників (кн. 50 – поч. 60-х рр. ХХ ст.).
Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в „Литературной газете" статті О.Довженка „
Третє цвітіння» української поезії (М. Рильський, П. Тичина, А. Малишко, М. Бажан, Л. Первомайський).
Пожвавлення літературного руху спричинилося до появи так званого «третього цвітіння» метрів укр. літер-ри: М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, М. Бажана, Л. Первомайського, В. Сос
Космічна тема в українській поезії 60-их рр. ХХ ст.
Одлним із основних принципів, які утверджувала поезія молодих, був новий вимір, який давав можливість поглянути на землю наче з пункту спостереження космічного корабля і сприймати ї
Роман-епопея І. Вільде «Сестри Річинські»: мистецтво індивідуалізації жіночих персонажів.
З погляду жанру «Сестри Річинські» - кілька романів у романі: родинно-побутовий, соціально-психологічний переростають у соціальний панорамний роман, далі – історико-революційний; у результаті поста
Історичні романи П.Загребельного, їх проблематика та особливості стилю.
Одним із значних здобутків укр. прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української д
Збірка Д. Павличка "Сонети подільської осені" і «Таємниця твого обличчя».
Збірка Д. Павличка "Сонети подільської осені" є натурфілософською сторінкою; вони позначені майстерним поетичним живописом, яскравістю образних барв, що л
Драматургія 60-80-их років ХХ ст., основні представники.
Дра́ма (грец. drama — дія) — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно зв
Збірки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність», їх проблематика та поетика.
ЛІНА КОСТЕНКО
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етич
Поезія Василя Симоненка.
Він прожив на світі лише 28 років і назавжди ввійшов до історії рідної літератури завдяки неповторному , симоненківському, лірико-драматичному темброві, народно-епічному сприйняттю
Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства.
Перша книжка«Зав'язь» (1966) – посилення ліризму в малій прозі. Тематичною основою більшості творів збірки були враження й спогади про зруйноване повоєнне село – точні штрихи побуту, чассом малюнки
Історичні романи Романа Іваничука та Романа Федоріва. Мотиви історичної пам’яті та яничарства.
В повісті Р.Федоріва «Турецький міст», і в романі Р.Іваничука «Мальви», і в есеїстиці Плачинди та Колісниченка «Неопалима купина», й у деяких творах Б.Олійника виразно чувся духовний бунт проти все
Трилогія Валерія Шевчука «Три листки за вікном», образ літописця.
В. Шевчук уособлює той напрям у прозі «шістдесятників», котрий тяжіє до книжності, культурництва. Книжники стали центральними постатями романів автора. У романі зустрічаємось з пост
Химерна проза” 70-х років ХХ ст.
Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: поєднання реального з
Нью-Йоркська школа поетів. Естетичні засади й основні представники.
“Нью-Йоркська група” являє собою групу українських еміграційних поетів, що виникла в середині 50-х років ХХ століття як співдружність митців, об’єднаних спільними поглядами на творч
Друга хвиля реабілітації української літератури (кінець 80 — початок 90-х років ХХ ст.).
У кінці 80-х — на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку л
Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Теорія драми в її історичному
Роль поетик у розвитку літературознавства. Українські поетики ХVІІ – ХVІІІ ст.
Досі вважалося, що давні українські поетики XVII—XVIII століть, які дійшли до нас у численних рукописах (їx налічується близько тридцяти), були специфічними курсами літературознавства, що вивчалися
Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення, Представник культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
Культурно-історична школа — група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв'язку з середовищем, що породило їх. К.-і.ш. в літературознавстві
Психологічна школа у літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії О. Потебні.
Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
Художньо-психологічна школа виникає в 2 пол.19 ст. і пов*язана з діяльністю пр
Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
«Поет і фантазування»З.Фройд. Фройд пише, що нам слід шукати слідів першої поетичної діяльності вже у дітей.Найулюбленіше заняття дітей – гра. Кожна дитина, що грається, поводиться
Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія, де у визначних мистецьких центрах виробили перші з
Поезія, музика і малярство. Спільне і відмінне між ними за інтерпретацією І. Франка.
Поезія і музика виходять із спільного начала (поезія була піснею і мала свій ритм). І зараз практикують читання віршів під музику. Поетичні твори ми сприймаємо зором (читання). Музика ж апелює до н
Основні системи віршування.
Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію. Відповідно до просодичних властивосте
Сюжет у художньому творі, основні елементи сюжету. Сюжет і фабула.
Сюжетом називають перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й конкретизації його фабули.
В основі внутрішньої організації сюжету як певної посл
Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
Композиція – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів (чинників внутрішньої форми) у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою змісту. Композиція складається
Образ як форма буття художнього твору
Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньоїспецифіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за до
Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму.
Класицизм (від лат. classicus — взірцевий, довершений) — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й поширився в літературах Європи до початку XIX століття.
Напрям у є
Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
Модернізм - загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Мод
Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
Символізм. Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що к
Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангарду.
Авангардизм (фр. avant-garde — передовий загін),— термін на означення так званих "лівих течій" у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли
Історія літератури як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднює три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Теорія літератури вивчає приро
Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
ЖАНР (франц. genre), історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і зміст
Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднює три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику.
Літературна к
Основні жанри ліричних творів, поділ лірики за тематичним принципом.
ЖАНР (франц. genre) – історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва;
Лірика (від грец.слова - означає струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого ста
Жанри епічних творів.
Епос — один iз трьох родiв лiтератури, вiдмiнний за своïми ознаками вiд лiрики та драми. Основа епiчного твору — розповiдь вiд автора. Типологыя епосу та його жанрыв роз
Жанри ліроепічних творів.
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжн
Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
Тропами(з грецької – зворот) називають слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. При цьому беруться до уваги вторинні (конотативні) ознаки предмета або явища, котре називає
Роль звукопису у художньому творі, його елементи.
Звукопис – у поетичному мовленні система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т.п.), спрямована на створення звукового образу (“Над бором хмари муром” або “Тінь там то
Роль риторичних фігур у художньому творі, їх різновиди.
Риторичними фігурами (грец. ρητορική — риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зв
Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
Стро́фіка— розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а та
Літературознавчі школи XX ст. : феноменологія, герменевтика, структуралізм.
Початок ХХ століття у європейському літературознавстві характеризується різноманітністю підходів до аналізу літературного твору. Цілий ряд літературознавчих методологій і методів XX
Історія тексту літературного твору.
Сьогоднішнє літературознавство, розглядаючи літературний твір, акцентує в ньому саме процесуальність, становлення, розгортання та завершення художньої цілісності, яка відбиває цілісність та гармоні
Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
Встановлення тексту – діахронне, історично осмислене і критичне прочитання тексту. Проводиться з дослідницькою метою.
Встанов.тексту – це не встанов помилок, це встановленн
Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензур
Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
Датування твору – часове визначення етапів роботи письменника над певним твором від задуму до остаточного завершення тексту (машинопис), яким виявлено останню волю автора. Задля підтвердження Д.т.
Методи атрибуції літературного твору. Антитеза.
Атрибуція – (лат.- надаю, постачаю) – проблема текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а так
Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
Текст і твір - це не одне й те ж. Твір - це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст - це лише графічно-знакова фіксація твору[1]. Твір, говорив Є. Прохоров, "ц
Завдання і методи генетичної критики.
Нова якість творчого мислення – відмова від уніфікації критичної думки, будь-якої нормативності – була продукуючою для формування і розвитку значної кількості критичних шкіл. Серед них виокремлюють
Новости и инфо для студентов