Кіносценарії О. Довженка. - раздел Образование, Основні поняття та категорії фольклористики як науки
Видатний Режисер, Письменник, Сценарист І Педагог Олександр П...
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській сім'ї.
Навчався Довженко у чотирикласній парафіяльній школі, потім у Сосницькому міському чотирикласному училищі, і, закінчивши його на «відмінно», 1911 року вступив до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читав, малював, брав участь у виставках. В одному із сіл, неподалік від Глухова, організовував етнографічний хор. У студентські роки Довженко заявляв про себе як про людину мистецтва, демонструючи при цьому неабиякий талант яскравого просвітителя і культурного діяча.
Після закінчення інституту з 1914 року вчителював. За розподілом Олександра Довженка, як молодого фахівця, направили до другого Житомирського змішаного вищого початкового училища, де довелося викладати фізику і природознавство, географію та історію, навіть гімнастику. Втім, і при такому розмаїтті навчальних дисциплін молодий учитель досить швидко завойовував дитячі серця.
У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де спочатку продовжив вчительську кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного інституту.
1918 року він стає головою громади Комерційного інституту. Працює у Київському губернському відділі народної освіти й мистецтва, потім його призначають комісаром театру імені Т. Г. Шевченка.
1921–І923 роки – період, коли О. Довженко перебуває за кордоном на дипломатичній службі. З осені 1921 року він працює завідувачем відділу при українському посольстві у Варшаві, а з весни 1922 року обіймає посаду секретаря консульського відділу торговельного представництва УНР у Німеччині. Тут він вступає до приватної художньої майстерні професора Віллі Єккеля, відвідує лекції у Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва й, отримуючи Урядову стипендію, навчається живопису в Мюнхені.
У липні 1923 року Олександр Петрович повертається в Україну. За велінням долі він опиняється у Харкові, тодішній столиці України. У ті часи Харків перебуває у вирі культурного відродження і Довженко зразу опиняється у товаристві українських поетів-романтиків та письменників-футуристів і досить швидко знаходить й своє місце в колі мистецької інтелігенції і завойовує популярність як художник-карикатурист. Його карикатури (здебільшого політичні) з'являються у газеті «Вісті ВУЦІК» під псевдонімом «Сашко». Працюючи у «Вістях» на посаді художника-ілюстратора до 1926 року, Довженко бере найактивнішу участь у літературно-мистецьких зустрічах та дискусіях. Він вступає до спілки пролетарських письменників «Гарт» та літературної організації ВАПЛІТЕ.
На тридцять третьому році життя О. Довженка круто змінюється. Він переїздить з Харкова до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. У 1926 році Олександр Довженко виступив сценаристом і співрежисером повнометражної комедії «Вася-реформатор». Цією комедією було започатковано дитячий радянський кінематограф. Цього ж року з’явився короткометражний фільм «Ягідка кохання», режисером і сценаристом якого був Довженко.
У 1927 році Довженко знімає революційно-пригодницький фільм «Сумка дипкур’єра», в якому грає свою єдину за все життя роль кочегара, заявивши про себе як талановитий актор. В епізодичній ролі йому вдається створити привабливий символічно-патетичний образ.
У подальшому самобутня індивідуальність митця розкривається у новаторському фільмі «Звенигора» (1928 рік). Фільм віртуозно поєднав історію, казково-міфологічну сюжетику і хроніку громадянської війни, епос, лірику, сатиру і глибинну філософію.
На шляху закріплення жанру кіноповісті в українській літературі О. Довженко «Звенигорою» починає складний процес дифузії літературних та мистецьких жанрів у кіно.
«Звенигора» стала помітним явищем у кіномистецтві 20-х років. Фільм свідчив про розкриття нових граней потужного самобутнього таланту, який зміг узагальнити соціальні процеси тогочасного життя. У цьому фільмі не тільки органічно переплелися героїчна і водночас трагічна історія волелюбного українського народу, «а й всепроникаюча філософська масштабність, не лише невичерпний фольклорний дивосвіт, а й гідний захоплення високий ліро-епос» [79, c. 68]. Митець, ніби перебравши надбання століть, дійшов висновку: скарби народної поезії повинні відбивати сучасний зміст, сприяти творенню образів нових людей.
У 1929 році Олександр Петрович Довженко знімає стрічку «Арсенал» за власною кіноповістю, написаною 1928 року. Цей фільм є новим етапом у творчості О. Довженка.
Історична кінопоема «Арсенал» – це не роман, не повість, не драма. Навіть не спектакль. А трагічна ода, справжня поема. «Арсенал», як і «Звенигора», – епічний твір, який складається із семи частин (пісень); у змістовно-сюжетному плані кожна з них вирізняється символічністю, поетичністю і динамізмом.
«Арсенал» засвідчив, що митець уже вповні визначив своє творче кредо: фільм позначений чіткістю ідейних оцінок, гостротою проблематики, стрункістю композиції, глибоким осмисленням народної етики й естетики.
Починаючи від стрічки «Арсенал», Довженко ставить фільми лише за власними сценаріями. Саме він першим в українському кінематографі започатковує, розробляє і утверджує у художній літературі новий жанр кіноповісті, в якому синтезував жанрові ознаки кіномистецтва (динаміка і рельєфність зображення) і прози (епічність і психологізм).
Шедевр світового кіно – кінострічка «Земля» – з’являється 1930 року і виводить українське кіномистецтво на міжнародний рівень, і приносить Довженкові заслужену світову славу. «Земля» здобула заслужене визнання. Саме у 1958 року на всесвітній виставці кіномистецтва у Брюсселі найповажніші кінокритики і кінознавці з двадцяти країн до переліку дванадцяти найкращих фільмів світового кіно внесли і Довженкову «Землю». Але варто згадати, що свого часу цей фільм не уник брутальної вульгаризованої критики (фейлетон Д.Бєдного та ін.). У своєму кіносценарії, як і в його екранній реалізації, Олександр Довженко прагнув до узагальнено-поетичного осмислення найскладніших соціальних процесів, зокрема, гострої класової боротьби, яка точилася в ті роки. Суперечності тодішнього життя позначилися і на Довженковій творчості. Це відчутно насамперед у «Землі», де з пафосом і патетикою йдеться про колективізацію, про перетворення земельних клаптиків селян-власників на колективне колгоспне поле.
Слід зазначити, що голодомор 1933 року розвіяв оманливі ілюзії багатьох прихильників колективного господарювання на землі. Там, де йшлося про ідеологічні настанови, що були на часі, твори Довженка сьогодні можуть сприйматися як дещо тенденційні. Але митець при цьому справді досяг високого рівня художнього узагальнення, і тому його патетика, його пафос, що звеличували просту людину, трудівника, позначеного глибинною внутрішньою красою, могутністю і силою духу, були цілковито виправдані.
«Земля» – твір поліаспектний, і його основне та водночас парадоксальне звучання простежується у взаємодії історичної і міфологічної символіки (портрети-фрески селян, яблука і соняшники на весь екран і т. ін.).Сюжет
Фільм О. Довженка «Земля» є одним з найбільш відомих радянських фільмів. Цей гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов’язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 20-х років.
Керівництво «Українфільму» визнало, що «Земля» відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії та заходам, вжитим для земельної реорганізації у сільському господарстві. Але критики Павло Бляхін, Хрисанф Херсонський та особливо Дем’ян Бєдний миттєво почали звинувачувати Довженка у нехтуванні висвітленням класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим. Микола Бажан, один з небагатьох, що стали на захист режисера, розуміли його особливе ставлення до колективізації: перехід патріархального селянства до колективістського суспільства обов’язково проходитиме через постійний конфлікт людини та природи.
Після необхідних купюр та 32-х офіційних та приватних показів 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, а вже 17-го числа фільм з показу знімають. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї. Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно». А ось у Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. Разом із фільмом «Броненосець Потьомкін», «Земля» вважаеться дуже цінною та важливою картиною радянських часів.
У 1932 році, до 15-ї річниці жовтневої революції, О. Довженко ставить свою першу звукову стрічку – фільм «Іван». В ній кіномитець змішує публіцистику, кінодокументалістику і художній кінематограф: документальні кадри публіцистичного навантаження органічно вводяться у художню канву кінострічки. Цей фільм з особливою силою передає не лише метафоричний образ могутнього Дніпра, а й торкається проблем поміркованого ставлення до цієї національної святині. На тлі розповсюдженої тоді «теорії безконфліктності» виникають і загострюються непорозуміння між самобутнім митцем і тодішнім керівництвом Київської кіностудії. Фільм «Іван» зазнає численних несправедливих нападок, його знімають з екрана, а Довженка звільняють з роботи.
Отже, з 1935 року Олександр Довженко працює на «Мосфільмі», куди його запрошують за клопотанням кінодіячів Москви. Готуючись до написання сценарного варіанту «Аерограду», він разом із Юлією Солнцевою та Олександром Фадєєвим здійснює багатомісячну подорож по Далекому Сходу.
На початку 1935 року Довженка відмічено високою державною винагородою – орденом Леніна.
Наприкінці цього ж року на екрани виходить «Аероград» – стрічка про Далекий Схід, про віру у неосяжний край майбутнього та про невичерпність його природних багатств. Але навіть у цьому оптимістично-соцреалістичному фільмові відчувається потаємна тривога: фільм сповнений передчуття небезпеки майбутньої війни.
1939 стає роком виходу на екрани героїчної епопеї «Щорс», поставленої на Київській кіностудії. Як і в «Арсеналі», у цій картині вдало поєднуються документальність і алегоричність, героїко-романтичний і сатиричний струмінь. Олександр Довженко виступає тут і як філософ, і як літописець, і як історик. Втім, замість узагальнених алегоричних героїв «Арсеналу» на екран виведено постаті конкретних історичних особистостей, котрі уособлюють український національний характер. Але при всій історичній достовірності ці образи зберігають романтичний розмах, піднесеність героїв народної епопеї. Епопею «Щорс» у 1941 році було відзначено Державною премією СРСР.
Навесні 1941 року О.Довженком завершено розробку сценарію кіноповісті «Тарас Бульба» за відомим твором Гоголя. Навіть розпочалися зйомки фільму, але війна зупинила їх.
З початком Великої Вітчизняної війни змінюється життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань у своїх статтях «До зброї» і «Ворог буде розгромлений» (1941) Довженко закликає письменників, інших діячів культури передавати від роду до роду славу предків, множити її: «Живуть в народній думі великі імена Наливайка, Богдана Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Трясила, Кармалюка, – і кличуть до бою за свободу, за життя України, за славу».
Упродовж 1942–1943 років він як політпрацівник і військовий кореспондент працює у самому вирі воєнних подій – на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, бере участь у визволенні Харкова і Києва. Водночас активно пише кіносценарії, статті, нариси, оповідання, виступає по радіо, плідно ставить документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944) (у співрежисурі з Ю. Солнцевою та Я. Авдієнком). До матеріалу цих картин, відзнятого операторами у різних військових частинах, у радянському тилу, у тилу супротивника, у партизанів, Довженко додає кадри німецької кінохроніки, що посилює драматизм сюжету, подій картини. Тут митець проявляє себе як віртуоз монтажу і карбованого дикторського тексту.
У 1942–1943 роках ним написано кіноповість «Україна в огні», у 1944–1945 роках – «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті». Твори Довженка у цей час друкуються й українською і російською мовами, їх великі тиражі разом зі зброєю відправляються на фронт.
У жанрово і тематично різнобарвному творчому доробку О. Довженка періоду війни на перший план виступає українська проблематика. Будучи від природи надзвичайно вразливим, митець з перших днів війни стає особливо уважним до найскладніших і найтрагічніших моментів воєнної дійсності. О. Довженко перший і єдиний у тогочасній літературі робить найрішучіший крок: тема долі українського народу стала домінантною в його творчості періоду війни, що викликає невдоволення критики, яка надавала творам Довженка не етнокультурне, а соціально-політичне забарвлення.
Над своєю «Зачарованою Десною» письменник почав працювати ще в 1942-му році. Та й його «Щоденник», що є на сьогодні своєрідним літописом історії війни і водночас складним і суперечливим філософсько-літературним твором, сповнений тривожними думками і роздумами про фізичні та моральні втрати, які несе український народ.
Цей же мотив можна знайти і в оповіданнях «На колючому дроті», «Відступник», кіноповісті «Повість полум’яних літ». Найбільше і найвиразніше говорить про це О. Довженко в «Україні в огні» – творі надзвичайно правдивому та сміливому, як на той час. Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Усе краще, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних, прекрасних образах жінок. Зауважимо: всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і берегиня роду — Тетяна Запорожчиха її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха й ін.
Усі жінки змальовані автором з великою симпатією, та Олеся найближча його серцю: мабуть, це його ідеал української дівчини. Красива і чепурна, невсипуща в роботі І скромна, цнотлива й співуча. Олеся «співала так голосно і так прекрасно, як не снилося ні одній артистці». Взагалі була вона «тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою чесним родом». Велика патріотка своєї нації, Олеся глибоко переживає всенародну біду — окупацію. Вражена нападом фашистів, притуливши руки до грудей, вона чисто по-жіночому вигукує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде з нами?» З «нами» — це з родом, рідним селом усією Україною.. Вважаймо, що цей вигук болю вустами Олесі вирвався з грудей всього українського народу.
Є незвичайно смілива сцена, не властива українській літературній і моральній традиції, коли Олеся, не бажаючи бути погвалтованою кимось з окупантів, свідомо пропонує себе першому з наших воїнів, що відступають (ним виявився Василь Кравчина). Треба бути великим майстром художнього слова та ще й неабияким психологом, щоб не збитись у цій сцені на голу еротику чи фальшиву сентиментальність. Усі жіночі образи повісті — трагедійні, а образ Христі Хутірної серед них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими. словами — «повія», «устілка», «офіцерська курва», «шмара», «сука», «гадюка», «виродок» і... «націоналістка». Коли її вели на жахливе незаконне судилище, «вона ледве йшла. Все її молоде тіло утратило свою силу й ніби розтало. Вона немов падала з великої висоти на землю в страшній свідомості, що парашут за спиною не розчинився і вже тепер їй ні спинитися, ні крикнути, ні покликати. Земля невблаганно тягла її до себе».
Одвертість Христини збивала прокурора з пантелику. На запитання: «Де твоя національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя дівоча честь?» — на які мали б відповісти її судді, Христя з гідністю каже: "Я знаю, що не вийти мені звідси живою... Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний... Яка я повія? Мучениця я. Сльозами проводжала вас, сльозами й стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на центнери бурякові? Націоналістка я? Яка там?
Я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви мені сказали? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія й стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуючи смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?"
Так з підсудної Христя стала обвинувачувачем свого судді й силою народної правди засудила його до вічної ганьби як людину несправедливу, брутальну й глибоко аморальну, як прокурора окупаційного режиму.
Олеся і Христя—два основні компоненти образу України: перша — її п о е т й ч н а д у ш а, а друга — її т р а г і ч н а доля.
Виразність і емоційність образів дівчат посилює материнське слово-плач. «Донечко моя, до останнього подиху свого молитимусь я зорями вечірніми і ранешніми, щоб обминуло тебе горе лихе і лихая наруга. Щоб вистачило тобі силоньки у неволі, щоб не покинула тебе надія, голубонько моя...» — тужила Тетяна Запорожчиха, пригортаючи до себе дочку востаннє перед від'їздом на примусові роботи в Німеччину.
Жіночими персонажами образ України не завершено: він продовжений і в чоловічій лінії. Краса й ніжність України оспівана в образах дівчат і матерів. А силу і мужність українського народу автор втілив у чоловічих образах, головним чином, однієї родини Запорожців — Лавріна, глави роду, та п'ятьох його синів: Романа (офіцер), Івана (воїн), Савки (чорноморець), Григорія (агроном) і Трохима (рільник).
Запорожці — люди працьовиті, веселі і горді. Коли Савці під час нальоту німецьких літаків радять падати, він наче знехотя відповідає: «А чого б я падав? Ідем на війну та будем од першої бомби падати?» Так на переправах і в боях гинули кращі з кращих нащадків запорозьких козаків. Тому персоніфікована в кіноповісті Розлука жалібно голосила понад шляхами: «Ой діточки, мої діточки...»
Автор недаремно виділяє образ Лавріна Запорожця, що ввібрав традиції Козаччини і передав своїм синам-козарлюгам. Виданий поліцаєм, схоплений і катованих фашистами, Лаврін не втрачає мужності, з великою гідністю розмовляє з катом. Силу він черпає в ненависті до окупантів.
Як Антей бореться Лаврін на колючому дроті з начальником поліції і неоружний перемагає озброєного. «Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії». Вірність перемогла зраду, бо «стрепенулась у Запорожця жадоба життя. З широких українських степів, з ярів і темних байраків повіяло на нього смалятиною історії. Пристрасть боротьби і помсти, вся воля, весь розум спалахнули в ньому з такою страшною силою, що він в одну мить, ніби возвівся в якийсь надзвичайний ступінь... і випроставсь — увесь в крові, гарячий і натхненний».
Лаврін був людиною козацького гарту: не лише сам виграв битву за своє життя, а й запалив жагою свободи інших у концтаборі: «Піднімайтесь, хто сильний і дужий! Хто жити хоче, вилізай з могил!.. Ні кроку назад! Вперед!» І сталось диво: «Такого ще не бачив ні український місяць, ані зорі. Запорожець один знищив половину ворожих автоматників... Він виводив людей на волю».
Написано це в дусі кращих традицій нашого народного епосу, історичних пісень та дум. Читаєш сторінки, присвячені Лаврінові Запорожцю,— і перед тобою росте й росте могутня постать до величі Байди, Сірка, Наливайка, Богуна...
Є ще в кіноповісті персонаж теж козацького роду, але на ймення Кравчина. Це той, уже згадуваний нами образ, який мав бути центральним героєм нездійсненного Довженком епічного твору «Золоті ворота». ^Василь вражає читача величчю фізичною і духовною. Спокійний і розважливий за натурою, він показує взірець стійкості й героїзму в боях. Кравчина наділений розумом полководця. Це, власне, він виграв вирішальну битву з фашистами. І в особистому житті — це втілення вірності, духовної чистоти.
Не до жартів, коли твоя земля горить-палає і летить у прірву. І все ж одну з визначальних рис вдачі українців — вміння посміятися над собою й іншими — не спроможна здолати навіть війна. Найбільше в повісті жартує розвідник Мина Товченик. У геста півському застінку на грізне запитання: «Де партизан Запорожець?» — відповідає: «Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча». І не лише жартує, а й діє з гумором. Пійманий і приведений у сам штаб, він зумів залізти на піч і звідти все вислуховувати. В час переполоху Мина міг втекти, але взяв та й вернувся знову на піч, бо, мовляв, ще не все вивідав. Мина жартує навіть під шибеницею, всіляко обзиває німців і навіть співає їх гімн. Сміхота та й годі. Коли ж у село ввірвались партизани, Мина «знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку».
Так в образах Запорожців, Кравчини, Товченика, Бесараба заново ожила в нашій літературі славетна козацька звитяга.
З образами чоловіків природно пов'язані батальні картини, їх у кіноповісті чимало. Це битви між гітлерівцями і червоноармійцями і бойові визвольно-каральні акції партизанів. Усі вони написані з неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. У Довженка свій стиль опису баталії. Ось лише один приклад:
Огонь... Огонь... Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений огонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілися у них в руках, як іграшки.
Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах... Вовки в кущах, наївшись людського м'яса, припадали черевами до землі. Від жаху в них віднялися ноги і закарлючились хвости під животами. Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.
Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю. Все повітря прийшло в шалений рух, вся атмосфера ревла, вибухала, крякала і гриміла тисячами громів. Повітря горіло. На бійцях загорялись сорочки. Палали спини у людей. Сім разів сходились бійці з противником.
Україна була в фантасмагоричній пекельній круговерті війни. Вона палала у вогні.
Перегорніть тисячі сторінок радянської літератури про війну і переконаєтеся, що тільки Довженко посмів сказати правду про радянську партноменклатуру, зокрема про командний склад органів прокуратури, КДБ, УВС. Уособленням цих темних страхітливих сил у всій їх антинародній потворній суті постає образ голови райвиконкому, а потім прокурора — Лиманчука.
Будучи прокурором партизанського загону (чи взагалі така посада потрібна в загоні?), він показав себе бездушною, жорстокою і взагалі аморальною істотою. Подумати тільки: дізнавшись про захоплення Христі Хутірної, він «страшно зрадів», а глянувши на неї, «зразу ж розкусив її геть всю, він побачив у її очах зловісне полум'я ненависті до радянської влади... і темну ворожість до себе».
Вража сила
Свій осуд фашизму, протизаконної ; аморальної суті окупації розкрито, головним чином, на образах офіцерів Ернста й Людвіга Краузів, батька і сина. Це ті з мільйонів зайд, що принесли на українську землю страшне горе. Старого Крауза Довженко називає «вовком з брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії», а сина його — «расовим гітлерівським псом останньої формації, жорстокий, лихим" мерзотником, героєм шибениць, масових палійств і ґвалтувань».
Щоб викликати в читачів почуття зненависті до носії з коричневої чуми, письменник показує обох Краузів в «роботі»: вони особисто розстрілюють невинних людей, на допитах забдають їм страшних тортур. Це садисти, руки яких по лікті в крові їхніх Жертв. Ось такі негідники і катюги чотири роки чинили наругу над нашою Україною. Клали цілі родини додолу в ряд і стріляли, підпалюючи хати. Вішали, регочучи, ганялись за жінками, однімали дітей у них і кидали в огонь. Жінки, щоб не жити ... плигали з розпачу в огонь услід за дітьми і згоряли в полум'ї страшного німецького суду».
Ставлення до евакуації
Окупація зумовлює, породжує інше явище — евакуацію. Ставлення Довженка до неї осудливе. Рвати те, що «прив'язане тисячолітніми узами», є неприродним, залишати землю на поталу ворогові — злочинне. «Втікачами» називає письменник тих, які з валізами на машинах дременули туди, де спокійно жити. Це морально слабкі люди, тому «страх наповнював їхні душі, і приховане зло, і мовчазний відчай. І за інтелектом це здебільшого мізерія: вони не розуміють, як багато важить для селянина земля, хата, могили дідів і прадідів, вони помилково вважають, що селяни «ждуть німців». У плюгавих серцях цих нікчемних утікачів народжується мстиве почуття кривавої помсти: «Ми ще повернемось!» Мовляв, ми розвіємо вас, українців, по тюрмах, концтаборах, поселеннях. Так воно потім і сталося, про що Довженко пророчо писав у своєму щоденнику ще 1942 року. Селяни зневажають утікачів, яких автомашини везли «без кінця і краю», і бажають їм «котитись бубоном». Одним з таких утікачів був і Лиманчук.
Засоби виразності
У художньому фільмі образ створюється багатьма кінокомпонентами, серед яких, як і в драматичному творі, найголовніші — мізансцена, гра актора, його міміка, жести, сцени другого плану, краєвиди, інтер'єр, вироби прикладного мистецтва тощо. Більшість з переліченого є і в кіносценарії.
У поетичній стилістиці сценарію чільне місце належить кінометафорі, персоніфікації та алегорії. Ось кілька прикладів: «Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем», «на другий день затужила вся вулиця», «плакав вагон». І сам заголовок твору є кінометафорою — «Україна в огні».
Один з давновідомих кінозасобів є сон або видіння. У 35-му розділі наведено опис операції тяжко пораненого Василя Кравчини, який тричі переривається видіннями. То його витягають з палаючого танка через люк, то він керує танковою атакою, то на снігу перед танком строчить по фріцах, то падає підірваний вибухом ворожої гранати. Опис цих видінь виконує роль ретардації (гальмування) дії для глибшого її осмислення.
Дещо іншу роль виконує сон, що приснився фон Краузу — як його піймали партизани і як тяжко покарали за все скоєне ним. Роль цього сну — передбачення подій, які незабаром настануть.
У кіноповісті більша, ніж у звичайному епічному творі, роль підтексту — він посилює психологізм повісті. Так, замість тривалого діалогу між Лавріном Запорожцем і Максимом Забродою, в якому було б передано всю напругу їхньої взаємної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: «вони розстрілювали один одного очима». Цим все сказано.
Саме в роки війни проблема збереження історичної пам’яті набуває найширшого, надзвичайно загостреного звучання. В творі «Україна в огні» Олександр Довженко порушує важливі морально-етичні проблеми гуманізму, патріотизму і довіри до людини. Варто схилити голову перед громадянською мужністю митця, який ризикнув першим в українській радянській літературі показати найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни – її самий початок, коли радянські війська відступали, а Україна опинилася під тягарем фашистської окупації. Сьогодні ми знаємо, що Сталін у 1943 році заборонив друкувати кіноповість і здійснити екранізацію фільму «Україна в огні». Тоді Довженко зазнав чергових репресій: його позбавили права повернутися на Україну й очолити Київську кіностудію.
У післявоєнну добу – 1948 року він пише п’єсу «Життя в цвіту», присвячену Івану Мічуріну, і цього ж року ставить кольоровий фільм «Мічурін», який 1949 року здобув Державну премію СРСР. Потім ним було написано кілька кіноповістей: 1949 року – «Прощай, Америко!», 1952 – «Антарктида», 1956 – «Поема про море». 1955 року написана автобіографічна повість «Зачарована Десна».
«Зачарована Десна» стала художньо-філософським осмисленням народного буття, тісно переплетеного з чарівною українською природою. Сам Довженко скромно назвав цей твір «коротким нарисом автобіографічного кінооповідання», хоча значно вийшов за ці вузькі жанрові межі, створивши повість про сувору правду життя українського села початку XX століття. У повісті немає чіткого сюжету з відповідною послідовністю подій. Втім, своєрідність її архітектоніки не знижує ваги спогадів Довженка про життя, про своє селянське дитинство, красу одвічної людської праці на землі. Зі сторінок кіноповісті звучить віковічна народна мораль, сяє глибока селянська мудрість.
Кіноповість «Зачарована Десна» була опублікована у березні 1956 року, і в цей же час завершено «Поему про море» – пам’ятник усім, хто споруджував Каховську ГЕС. У листопаді розпочалися зйомки фільму «Поема про море», а 25 листопада 1956 року Олександр Петрович Довженко раптово помер.
Проблема фольклорно літературних взаємин перебувала в полі зору філологів протягом ХІХ ХХ ст і тепер не втрачає своєї актуальності адже усна... У другій половині ХІХ на початку ХХ ст проблему співвідношення фольклору й... З погляду історичного розвитку та співіснування фольклору й літератури Д Медріш вирізняє два типи...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Кіносценарії О. Довженка.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Основні поняття та категорії фольклористики як науки.
Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Є
Завдання фольклористики
Досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього
Проблема колективного та індивідуального в фольклорі.
Загальні процеси фольклоротворення, а саме, специфіку народної творчості, принципи колективного авторства, відтворення національних рис у фольклорі досліджено в історичному контексті функціонування
ЯК ВИНИКАЮТЬ НАРОДНІ ПІСНІ
І.Народні пісні протягом віків проходили ті самі шляхи розвитку, що й багато інших явищ сучасної науки. Віками не звертали на них жодної уваги, вчені ставилися до них із погордою,
Цикл весняних обрядів та вірувань веснянок
МАСЛЯНА (Масниці, Масляний, сирна неділя) -- давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар, масляний тиждень напередодні Велик
Характерні ознаки дум
- Обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Історія дум
Взагалі початком українського складання віршованих козацьких дум прийнято вважати XVI століття. Між іншим, перший запис української народної пісні маємо теж лише з другої половини цього ж століття
Образи і поетика соціальних дум
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть.
У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна тво
Тематика дум
Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Б
Тематичне розмаїття ліричних пісень
Тематика ліричних пісень та балад — це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя.Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст
Історичний характер соціально-побутових пісень
Як вже було зазначено вище до цього, виділеного нами, виду пісень ми відносимо народні пісні про козаків, анти кріпацькі пісні, рекрутські та інші пісні що безпосередньо стосуються суспільних відно
Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень
У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-г
Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади
Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний тві
Основні жанри дитячого фольклору.
«Дитячий фольклор» – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і
Жанрове визначення казки. Казка і легенда
Казка — оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового ха
Головні українські казкові мотиви
Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру х
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» - найвидатніша пам'ятка літописання Київської Русі. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кіл
Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ
Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі.
Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них —
Українська житійна традиція
Житія́ — життєписи людей, прилічених церквою до лику святих. Такі люди удостоювалися церковного шанування і поминання, складання Ж. було неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.
Галицько-Волинський літопис: проблематика і поетика.
Літопис 13 століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1291 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського
Слово о полку Ігоревім» (історія перекладу й дослідження).
Слово о полку Ігоревім Відомий збирач стародавніх пам'яток С.І.Мусін-Пушкін у 1795 році виявив у колишнього архімандрита Іолія рукописний збірник. В цьому збірнику був поміщений те
Творчість І.Вишенського.
Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан (у творах називав себе "Іоан мних з Вишні", "странник речений Вишенський", "
Життя і творчість Мелетія Смотрицького.
Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст.– складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-
Острозький літературний осередок кінця 17 - початку 18 ст.
Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костян
Образ Б. Хмельницького в укр. літ с.17- п.18ст.
Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, в
Історія Русів»: специфіка жанру.
«Історія Русів» написана в 90-х р. 18ст. Пам’ятка укр.. історіографії. Вона вийшла в наш час в перекладі Драча в Києві, 1991р.. Вперше опублікована 1846р. − різні гіпотези авторства. Приписую
Драматичні твори Котляревського
Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість компо
Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової української прози.
Григорiй Федорович Квiтка народився 29 листопада 1778 р. в слободi Основа поблизу Харкова в дворянськiй родинi (вiд назви слободи й походить його псевдонiм Основ'яненко). Спочатку
Романтичні балади та історичні поеми Т. Шевченка
На 1837-1843 роки припадає перший період творчості письменника. Одним із дебютних творів Т. Шевченка є романтична балада “Причинна”. У ній поет вивів образ дівчини-сироти, яка залиш
Творчість Т. Шевченка періоду каземату та заслання
Третій період творчості Шевченка припадає на роки заслання (1847-1857). Після арешту його було відправлено до Петербурга. Розпочалось слідство, результатом якого став суворий припис — “за сочинение
Розвиток байки в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петр
Бурлескно-травестійна поезія в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-реліг
Побутово-етнографічна драматургія І пол. ХІХ ст.
В українській літературі драма з'являється на початку 19 ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Быт Малороссии в первую половину 18 столетия» Т. М. (криптонім не розкри
Переспіви й переклади в укр. літ. І пол. ХІХ ст.
На початку XIX ст. частина письменників йшла слідами І. Котляревського, вдаючись до бурлескно-травестійних переробок, як-от: жартівлива поема «Горпинида» (1818) П. Білецького-Носенка, побудована на
Творчість Т. Шевченка останніх років житя
Після смерті ненависного поетові Миколи І до влади прийшов більш поміркований та ліберальний його син Олександр II, і друзі Шевченка почали наполегливо добиватися полегшення долі видатного письменн
Сучасні проблеми шевченкознавства
Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Европи та в світовому літературному процесі. Вивчення сп
Націоннально-фольклорні джерела прози О. Стороженка
Літературна діяльність Олекси Петровича Стороженка (1806 - 1874) припадає на 50-60 рр. XIX століття - переломний, складний і суперечливий період у суспільно-політичному, економічном
Соціально-психологічні основи прози Марка Вовчка.
В 1857 р. заходом П. Куліша з’явився перший том «Народних оповідань» Марка Вовчка. Під тим псевдонімом заховалася Марія з Вілінських Марковичева (1834 — 1907) — дружина члена Кирило-Мефодіївського
Марко Кропивницький
Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня (25 квітня) 1840 року в сім'ї управителя в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії
Театральне мистецтво в Україні вимага
Микола Садовський
Справжнє прізвище Миколи Садовського — Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський був рідним братом Івана Карпенка-Карого і Миколи Садовського. Народився він 15 травня 1859 року і жив у тому ж оточенні, що й старші брати. Шлях професійного актора Панас Сакса
Творчість Б.Грінченка.
Б. Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Э
Новаторство політичної лірики І.Франка.
Героєм громадянської лірики І.Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу за свою волю та незалежність. Класичними зразками революційно-політичної лірики є його вірші „Товар
Філософські поеми І.Франка.
На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів
Лірична драма І.Франка «Зів’яле листя».
Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). “Зів'яле листя” (1896), що засвідчила з'яву нової естетичної свідомості в нац. письменстві. Не зазнав усієї глибини
Мала проза Франка: тематика і поетика.
Іва́н Я́кович Франко́ (27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначні
Велика проза І. Франка: проблема естетичного ідеалу.
Іва́н Я́кович Франко́ (*27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — †28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч,
Соціально-психологічна та історична драма І.Франка.
Франко – видатний драматург, перекладач. Літературознавець, критик, етнограф, громадський діяч. Драматичні твори він почав писати ще в гімназії. Любов до драматургії і театру він пр
Іван Франко – літературний критик.
Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф …» (1895 р.) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895 р.), є цін
Літературні групи «Молода Муза» та «Українська Хата».
Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Степан Чарнецький, Сидір Твердохліб Остап Луцький... Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом по
Винниченко – новеліст («Краса і сила»).
Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Між його юнацькою поемою “Софія” (“Повія”) та оповіданням “Сила і краса” (пізніша назва – “Кр
Ідея «чесності з собою» в драматургії В. Винниченка.
За своєю формою п'єси В. Винниченка, на перший погляд, доволі традиційні. Винятком є, можливо, твори кінця 20-х років. Це — сімейно-психологічні п'єси доти відомих взірців. Але кан
Риси індивідуального стилю М. Коцюбинського.
Одним із найбільш дискусійних питань при вивченні доробку Михайла Коцюбинського є визначення стилю його творів. Звісно, стиль письменника з часом змінювався, і ця динаміка є предмет
Філософія життя» О. Кобилянської: «Царівнва», «Земля».
Українськомовна творчість у художній практиці О. Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку «Людини» в контекст літератури Шевченка і Франка. Людина (особливо й зокрем
Літературні організації і групи 20-30-их рр. ХХ ст.
Спроба створити пролетарську культуру в Росії призвела до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарську ку
Літературна дискусія 1925-1928 рр.
Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту, надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. памфлет під назвою: “Про “сатану в бочці”, спрямованою проти плужанського масовізму та
Естетична програма поетів-неокласиків.
Поети-неокласики: поч 30-х (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, О. Бургардт). То було неформальне товариство вільних митців, котрі шанували талант, поціновували літ
Лірика В. Сосюри.
Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби
Поезія М. Рильського 20-30 рр. XX ст.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування “неокласиків”. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова,
Драматургія М. Куліша і театр Леся Курбаса.
Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микол
Жанрово-стильові особливості драматургії 20-30 XX ст.
Професійний театр 20—30-х років розвивався у двох напрямах:«психологічний» та «експериментальний» театр.«Психологічний» напрям пов'язаний з театром імені І. Франка, «Експериментальний»
Проза М. Хвильового
Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оп
Роман "Місто" В. Підмогильного
Його “Місто” – це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пі
Новелістика Григорія Косинки.
Григорій Михайлович народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці Обухівського району Київської області. Він закінчив сільську двокласну школу, а в 14 років вирушив до Києва на з
Поезія Є. Плужника, Д. Фальківського, О. Влизька.
Євген Плужник народився у слободі Кантемирівці колишньої Воронезької губернії, батько його був українцем, мати росіянкою. Навчався у Воронежі в приватній гімназії, згодом в інших м
Влизько Олекса Федорович
Внаслідок нещасного випадку він став глухонімим, прожив усього 26 років, протягом яких смерть чатувала на нього – та й сам він не цурався її дражнити – проте залишив по собі хоч і короткий, але пом
Поезія Б.-І. Антонича.
Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) нарадився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонин.
Співець Степової Еллади» (Є. Маланюк).
Євгенові Маланюку довелося стерпіти 48 еміграційних літ. Проте йому судилося ненайважча доля. Він усе ж обминув Соловки чи Колиму, а точніше – ранню смерть і, головне, не був пересл
Празька школа» в українській поезії.
Група українських поетів та письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним це
Романи Івана Багряного «Сад Гетсиманський», «Тигролови».
Тигроло́ви»— пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигрол
Улас Самчук. «Волинь, «Марія».
Народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі (нині Рівненська область). Із п'ятьох дітей у родині вижив тільки він.
Спочатку б
Юрій Яновський. Роман «Чотири шаблі».
Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майєровому на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в заможній селянській ро
Фольклорність поезії А. Малишка.
Андрій Самійлович Малишко народився 14.11.1912 р. В м. Обухові на Київщині. У 1927 р. Закінчивши Обухівську семирічку, М. вступажє до Київської медичної профшколи. Однак уже тоді йо
Космічна тема в українській поезії 60-их рр. ХХ ст.
Одлним із основних принципів, які утверджувала поезія молодих, був новий вимір, який давав можливість поглянути на землю наче з пункту спостереження космічного корабля і сприймати ї
Поезія Василя Симоненка.
Він прожив на світі лише 28 років і назавжди ввійшов до історії рідної літератури завдяки неповторному , симоненківському, лірико-драматичному темброві, народно-епічному сприйняттю
Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства.
Перша книжка«Зав'язь» (1966) – посилення ліризму в малій прозі. Тематичною основою більшості творів збірки були враження й спогади про зруйноване повоєнне село – точні штрихи побуту, чассом малюнки
Химерна проза” 70-х років ХХ ст.
Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: поєднання реального з
Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія, де у визначних мистецьких центрах виробили перші з
Основні системи віршування.
Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію. Відповідно до просодичних властивосте
Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
Композиція – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів (чинників внутрішньої форми) у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою змісту. Композиція складається
Образ як форма буття художнього твору
Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньоїспецифіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за до
Жанри епічних творів.
Епос — один iз трьох родiв лiтератури, вiдмiнний за своïми ознаками вiд лiрики та драми. Основа епiчного твору — розповiдь вiд автора. Типологыя епосу та його жанрыв роз
Жанри ліроепічних творів.
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжн
Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
Тропами(з грецької – зворот) називають слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. При цьому беруться до уваги вторинні (конотативні) ознаки предмета або явища, котре називає
Роль звукопису у художньому творі, його елементи.
Звукопис – у поетичному мовленні система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т.п.), спрямована на створення звукового образу (“Над бором хмари муром” або “Тінь там то
Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
Стро́фіка— розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а та
Історія тексту літературного твору.
Сьогоднішнє літературознавство, розглядаючи літературний твір, акцентує в ньому саме процесуальність, становлення, розгортання та завершення художньої цілісності, яка відбиває цілісність та гармоні
Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензур
Методи атрибуції літературного твору. Антитеза.
Атрибуція – (лат.- надаю, постачаю) – проблема текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а так
Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
Текст і твір - це не одне й те ж. Твір - це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст - це лише графічно-знакова фіксація твору[1]. Твір, говорив Є. Прохоров, "ц
Завдання і методи генетичної критики.
Нова якість творчого мислення – відмова від уніфікації критичної думки, будь-якої нормативності – була продукуючою для формування і розвитку значної кількості критичних шкіл. Серед них виокремлюють
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов