Соціалізація особистості.

 

1. Соціологічний погляд на особистість. Структура особистості. Вивчення особистості є одним з основних напрямків у соціології. Це пов'язане з тим, що суспільство й інші групи, які вивчаються в соціології, складаються з окремих особистостей. Для того щоб зрозуміти певне суспільство або групу треба зрозуміти поведінку окремої людини, виявити ті фактори, які визначають її специфіку. Поведінка людини залежить не тільки від її спадковості, особливостей унікальних життєвих ситуацій, але й від умов життя, які типові для певного суспільства, групи. Таким чином, соціологія вивчає формування подібних якостей завдяки спільним умовам життя, місця людини в суспільстві в порівнянні з іншими людьми, пристосованість до життя в певному оточенні, вплив соціальних характеристик людини (вік, стать, сімейний стан, освіта, місце проживання, професія тощо) на її поведінку.

У повсякденній мові ми вживаємо такі слова, як людина, індивід, особистість. Часто між ними не робиться ніякої різниці, тобто ці слова використовуються як синоніми. Але вчені закріпили за ними певні значення, які дозволяють вивчати різні аспекти сутності людини.

З наукового погляду,людина – це найбільш загальне поняття, категорія, що позначає вид у біологічній класифікації. Від інших біологічних видів людина відрізняється тим, що має не тільки біологічні, але й соціальні характеристики. Тобто не тільки те, що успадковує індивід від своїх батьків (ріст, колір волосся, фігура, темперамент), але й ті якості, які формуються під час життя в суспільстві (риси характеру, звички, цінності, інтереси тощо).

Одиничний представник людського роду отримав назву «індивід». Всі люди є індивідами незалежно від того де народилися, виховувалися, якого вони віку, яку мають освіту, професію, оскільки всі ми маємо однаковий хромосомний набір, однакові внутрішні й зовнішні органи.

Індивідуальність – набір біологічних, психологічних і соціальних якостей за якими одна людина відрізняється від іншої. Так, ми відрізняємося кольором очей, ростом, вагою (це біологічне), рисами характеру (психологічне), інтересами, потребами, цінностями (соціальне).

Особистість – це соціальне в людині, те, що формується в неї під час життя з іншими людьми. Особливості особистості залежать від суспільства, у якому вона живе, його культури, стану економіки, політичної ситуації, тобто від численних соціальних характеристик оточення людини.

Особистість – це стійкий комплекс соціальних якостей, властивостей, що здобуваються під впливом відповідної культури суспільства й конкретних соціальних груп, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включена.

Щоб людина вважалася особистістю, вона повинна:

· мати самосвідомість (тобто відокремлювати себе від інших, усвідомлювати свої дії);

· засвоїти основні норми й правила поведінки, які прийняті в даному суспільстві;

· сформувати систему інтересів, цінностей;

· нести певну відповідальність за свої вчинки.

Виділяють вихідні соціологічні принципи аналізу особистості:

1. Кожна людина є індивідом, але не кожна – особистістю. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Індивід виступає вихідним пунктом розвитку особистості, особистість – результат розвитку індивіда.

2. Особистість – конкретне вираження сутності людини й одночасно вираження соціально значимих рис даного суспільства, його культури.

3. Включення особистості в суспільство відбувається через входження її в різні соціальні спільності, саме вони є основним шляхом з'єднання суспільства й людини.

Підкреслимо, що будь-яка людина (а не тільки геніальні й великі, обдаровані і яскраві люди), яка є носієм соціальних якостей свого суспільства, тих соціальних груп, до яких вона належить, і виступає як суб'єкт соціального життя, повинна розглядатися як особистість. Однак рівень розвитку особистості може бути різним.

Для характеристики особистості використовується поняття «структура особистості», що містить у собі наступні елементи: потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації.

Потреби. З погляду багатьох соціологів, потреба – це нестаток у чомусь. Потреба вказує на протиріччя між наявним і необхідним.

Американський соціолог А. Маслоу запропонував ієрархію людських потреб, що складається з п'яти рівнів:

1) Фізіологічні потреби(потреба в їжі, одязі, житлі, продовженні роду, відпочинку, сні тощо)

2) Потреби у безпеці й стабільності життя (потреби в самозбереженні, безпеці існування, захисті, гарантованій зайнятості, впевненості в завтрашньому дні тощо.).

3) Соціальні потреби або потреби в приналежності й любові (потреби в приналежності до колективу, у спілкуванні, прихильності, підтримці, духовній близькості, дружбі, любові тощо.).

4) Потреби престижу (потреба в придбанні авторитету, компетентності, у повазі й самоповазі, визнанні й високій оцінці, службовому росту тощо).

5) Духовніпотреби (потреба в реалізації своїх потенційних можливостей, потреби особистого вдосконалювання, самовираження, особистого росту тощо).

Перші дві групи потреб Маслоу вважає первинними й уродженими, три інші – придбаними. Потреба кожного нового рівня не може перетворитися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Таким чином, Маслоу за допомогою ідеї про підвищення людських потреб намагається простежити перехід людини від біологічного стану до соціального.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволеними за принципом «всі або нічого». Маслоу зробив припущення, відповідно до якого, середня людина задовольняє свої потреби приблизно в такому співвідношенні: 85% – фізіологічні, 70% – безпека й захист, 50% – любов і приналежність, 40% – самоповага й 10% – самоактуалізація.

Далі більш докладно розглянемо мотиви.Мотиви– внутрішні побудники до дії, внутрішня реакція на зовнішню ситуацію (навколишнє середовище, стимули). Внутрішня реакція заснована на потребах людини, її інтересах, ціннісних орієнтаціях. Тобто, якщо довідатися мотиви людини, то можна зрозуміти її поведінку. Проте, однакова поведінка, що спостерігається в багатьох людей може бути викликана різними мотивами. Наприклад, одні люди вчаться в університеті, щоб одержати знання, другі – щоб не піти служити в армію, треті – щоб весело провести час і відкласти момент влаштування на роботу.

Мотиви, які є внутрішніми побудниками до дії, варто відрізняти від стимулів – зовнішніх побудників до дії. Так, обіцянка викладача виставити екзамен рейтингом у випадку активної роботи на семінарських заняттях є стимулом. Цей стимул може вплинути на поведінку студента в тому випадку, коли дострокова здача іспиту є цінною, саме тоді стимул перетвориться в мотив. А якщо студент готується до семінарських занять без зовнішніх спонукань, те це являє приклад мотиву.

Наступний компонент особистості інтерес. Інтерес – це спрямованість індивіда на значимі для нього об'єкти, пов'язані з його потребами. Тобто, це зацікавленість чимось або кимось, хто може задовольнити певні потреби.

Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного відношення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей, ціннісних орієнтацій.

Цінності – об'єкти й і ідеї, які значимі для індивіда, але не зв'язані прямо із задоволенням його потреб.

Люди вибирають та засвоюють ті або інші цінності суспільства, й цей вибір у соціології називається ціннісними орієнтаціями. Ціннісні орієнтації особистості– це системно зв'язані ціннісні уявлення про світ, які визначають вчинки та дії людини.

Специфіка соціологічного підходу до проблеми цінностей складається в спрямованості на визначення їхньої ролі як сполучної ланки між поведінкою особистості, соціальної групи й суспільства в цілому. Цінність не завжди є предметом реально потрібнім, необхідним людині. Індивід оцінює предмет, не співвідносячи його прямо й безпосередньо зі своїми потребами й інтересами (які він може й не цілком усвідомлювати), пропускаючи через призму розповсюджених у даному суспільстві ціннісних критеріїв, ідеалів, готових оцінок, стереотипів повсякденної свідомості, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне тощо. Однак процес формування ціннісної свідомості це не однобічний процес, особистість критично ставиться до «готових» цінностей, перевіряє їх на власному життєвому досвіді. Таким чином, ціннісна свідомість – це складний, багатомірний духовний феномен, у якій присутні як загальнопоширені ціннісні стереотипи, прийняті нерефлексивно, на віру, так і ціннісні уявлення, прийняті й перевірені особистим досвідом, власні оцінки, власні ціннісні судження.

Основними видами цінностей і, відповідно, ціннісних орієнтацій є:

1. Матеріальні (наприклад, одяг, машина, мобільний телефон) і духовні (наприклад, доброта, ідея справедливості);

2. Природні (наприклад, їжа, відпочинок) і соціальні (наприклад, мода, престиж);

3. Реальні (ті, що людина цінує на даний момент) і потенційні (те, на що вона може в принципі орієнтуватися);

4. Цінності – цілі (те, що людина хоче досягти, мати, наприклад, родину, високий матеріальний статок, престижну роботу) і інструментальні цінності, або цінності-засоби (ті людські якості, які поважаються, наприклад, доброта, чесність, практицизм, ощадливість тощо).

Центром системи ціннісних орієнтацій є ідеали. Ідеали –це те, до чого прагне людина, вираження належного в майбутньому. Ідеали можуть існувати в персоніфікованій формі, як уявлення про ідеальну людину.

2. Соціальний статус і соціальна роль. Типи особистості.Вивчення механізмів входження людини в суспільство здійснюється за допомогою понять: «соціальний статус» і «соціальна роль».

Соціальний статус людини– її позиція в соціальній системі, пов'язана із приналежністю до певної соціальної групи.

Соціальний статус визначається приналежністю до певних груп. Прикладами соціальних статусів є статус жінки, чоловіка, студента, батька, пасажира, громадянина, президента тощо. Оскільки ми належимо до багатьох соціальних груп, то, відповідно, ми маємо багато статусів. Так, одночасно людина може бути студентом, чоловіком, громадянином України, росіянином за національністю, буддистом за віросповіданням.

Соціальний статус індивіда характеризується наступними моментами:

1. Певними правами й обов'язками, закріпленими в або законах або в неформальних правилах.

2. Обсягом влади й авторитету.

3. Рівнем соціального престижу й поваги в очах громадськості.

4. Обсягом і асортиментами споживаних товарів і послуг.

5. Оцінкою тих або інших подій громадського життя.

З поняттям статус пов'язано поняття соціальної ролі.Роль відображає динамічний аспект статусу – це діяльність по реалізації певних прав і обов'язків. Тобто, якщо людина має статус студента, сина, менеджера, пасажира, то його поведінка на лекції, у родині, на роботі, громадському транспорті буде різним.

Таким чином, соціальна роль – очікувана типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом.

Сукупність соціальних ролей, які відповідають певному статусу, називається рольовим набором. Так, статус студента передбачає виконання ним функцій слухача в аудиторії, виконавця лабораторних робіт, старости, практиканта тощо.

Виділяють кілька видів соціальних статусів і ролей:

Запропоновані,які не залежать від власних зусиль людини (наприклад, статус жінки, підлітка, українця);

Досягнуті (придбані),які отримані завдяки особистим зусиллям даного індивіда (наприклад, студент, президент, батько);

Головний (інтегральний) – статус, що визначає положення людини в суспільстві в цілому, найбільш характерний для даної людини, з яким її ідентифікують оточуючи (Президент України, директор).

Оскільки людина одночасно може виконувати кілька ролей, то можуть виникати так звані рольові напруги й рольові конфлікти.

Рольова напруга – це протиріччя між уявленнями людини щодо виконання якоїсь ролі й умовами, у яких їй доводиться цю роль виконувати, або коли особистість повинна виконувати роль, що не відповідає ані її інтересам, ані внутрішнім установкам. Наприклад, студент прагне підготувати реферат, але бібліотеку закрили на ремонт, або людину змушують голосувати на виборах, але вона цього не хоче.

Рольові конфлікти можуть бути міжособистісними й внутріособистісними.

Міжособистісні конфліктимають місце тоді, коли виникають протиріччя між людьми не як індивідуальностями, а як представниками певних ролей. Наприклад, Іванов і Петров можуть конфліктувати не тому, що вони не подобаються один одному, а тому що один міліціонер, а другий – злочинець.

Внутріособистісні конфлікти – це протиріччя усередині однієї особистості. Ці протиріччя можуть бути викликані необхідністю одночасно виконувати кілька ролей (межрольові конфлікти), так і відповідати різним вимогам, пов'язаним з однією й тією ж роллю (внутрірольові конфлікти).

Міжрольові конфліктивиникають тоді,колидві або більше соціальних ролей, які виконує одна людина, містять у собі несумісні обов'язки. Прикладом такого конфлікту може розглядатися ситуація, коли ролі студента, батька й працівника фірми виконує одна особистість. Ці ролі можуть вимагати від особистості бути одночасно на роботі, дома й в інституті, або виконувати стільки завдань, що на них бракує часу.

Внутрірольові конфлікти містяться в суперечливих вимогах, які висуваються до носіїв однієї ролі різними соціальними групами. Наприклад, студент повинен вибирати, до якого предмету йому готуватися, прийти до декану, що його викликає, або на лекцію, що проводиться в цей час за розкладом.

Існує кілька способів вирішення рольових конфліктів і зняття рольових напруг:

1. Вибір головної ролі (людина зважує важливість кожної ролі, які йому необхідно виконувати одночасно).

2. Поділ ролей (людина чітко розділяє місце виконання різних ролей: наприклад, батька в родині й наглядача у в'язниці).

3. Раціоналізація (людина приховує сама від себе реальність рольового конфлікту або напруги шляхом несвідомого пошуку неприємних сторін бажаної, але недосяжної ролі).

4. Регулювання (людина перекладає відповідальність за неякісно зіграну роль на інших).

Як ми вже відзначали вище, соціологію цікавить соціально-типове в особистості. Виділяють наступні типи особистостей:

1. Ідеальний – тип особистості, що виступає ідеалом для членів даного суспільства, до якого вони прагнуть у майбутньому.

2. Базисний (нормативний) – тип особистості, що об'єктивно необхідний для оптимального розвитку даного суспільства.

3. Модальний (реальний) – тип особистості, що переважає в даному суспільстві (середній американець, істинний росіянин). Він виявляється за допомогою соціологічних досліджень.

Ідеальний, модальний і базисний типи особистостей можуть збігатися або ні.

Якщо проаналізувати історію українського суспільства в 20 і 21 сторіччі, то можна виділити наступні модальні типи особистості:

1. Особистість «розчинена» у суспільстві, не виділяється із системи традиційних суспільних зв'язків, вона засвоїла колективістську ідеологію, у рамках якої окрема людина – лише функціонально певний елемент суспільної системи. Цей тип особистості домінував у СРСР до періоду застою.

2. Особистість, відчужена від суспільства, відповідає періоду розпаду тоталітарної ідеології й характеризується подвійною системою цінностей (для зовнішнього й внутрішнього користування).

3. Амбівалентна особистість, свідомість якої складається з 2 частин–демократичних цінностей, з одного боку, і тоталітарних орієнтацій – з іншої. Цей тип стає домінуючим з моменту виникнення незалежної української держави

Можна виділити 3 різновиду амбівалентного типу:

· Конформно-амбівалентний – характеризується некритичним прийняттям різних соціально-політичних альтернатив, підтримкою рішень, лідерів і організацій, які взаємно виключають один одного;

· Нігілистсько-амбівалентний – заперечує будь-які альтернативи суспільного розвитку, негативно ставиться до будь-яких організаційних політичних утворень;

· Мозаїчно-амбівалентний – характеризується суперечливим об'єднанням елементів демократичної свідомості, що формується, і тоталітарних структур, які руйнуються.

Чому важливо вивчати типи особистості. Ті або інші типи особистості складаються під впливом суспільства, а з іншого боку зміни у свідомості, ціннісних орієнтаціях сприяють становленню нового суспільства, тобто можуть прискорювати або сповільнювати процеси.

Якщо конформно-амбівалентний тип приводить суспільство до авторитарної форми правління, нігілістично-амбівалентний – до бунту, то мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною до сприйняття демократичних норм.

3. Соціалізація особистості.Соціалізація – це процес формування та розвитку в людині її соціальної природи. Соціалізація – це процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. Завдяки процесам соціалізації формується й розвивається особистість.

На думку багатьох соціологів, здатність до соціалізації міститься в самій людині, при цьому сама соціалізація розуміється як засвоєння накопиченого в суспільстві досвіду. У процесі соціалізації індивід засвоює норми, цінності, знання, уміння. У результаті соціалізації людина здобуває якості, які дозволяють їй діяти в певних умовах місця й часу. Соціалізація є активним двостороннім процесом, тобто людина не просто пасивно здобуває певні риси, але й впливає на навколишнє середовище.

У даний момент, як у західній, так і у вітчизняній соціології прийнято виділяти два основних етапи соціалізації: первинну й вторинну.

Первинна соціалізація – це засвоєння дитиною базового набору ролей, формування соціальних установок, засвоєння основних духовних цінностей, норм поведінки для нормального функціонування в суспільстві, тобто на стадії первинної соціалізації ми вчимося користуватися столовими приладами, їздити в громадському транспорті, вітатись, відзначати свята, поважати старших, поводитися з ровесниками і т.ін.

Вторинна соціалізація – це засвоєння додаткових соціальних ролей у процесі життя. Як правило, на етапі вторинної соціалізації відбувається засвоєння професійних ролей, ролі дружини або чоловіка, ролі виборця або політичного діяча тощо.

На кожному з етапів соціалізація здійснюється за наступною структурою:

Адаптація – пристосування до нових умов або до умов, які змінилися.

Інтеріорізація – засвоєння цінностей, норм, знань нового оточення, включення їх у свій внутрішній світ.

Екстеріорізація – реалізація засвоєних норм, цінностей, зразків поведінки. Екстеріорізація може доповнюватися соціальною активністю, тобто продукуванням нових норм і цінностей.

Основними агентами соціалізації (тими, хто сприяє соціалізації людини) є родина, групи ровесників, інститут освіти (насамперед дитячий садок і школа), засоби масової комунікації (телебачення, книги, інтернет), релігійні інститути (церква). На етапі вторинної соціалізації до них підключаються різні організації й установи (трудові колективи, політичні партії, суспільні об'єднання).

Як саме відбувається формування особистості? Для відповіді на це питання звернемося до теорії Джорджа Герберта Міда. Дж. Мід думає, що людське «Я» формується в процесі взаємодії з іншими індивідами. Процес формування особистості проходить чотири стадії:

1. Імітація. На цій стадії діти копіюють поведінку дорослих, не розуміючи її. Наприклад, дитина ходить по квартирі із ціпком і при цьому уявляє, що в неї в руці пилосос.

2. Ігрова стадія. З 4-х – 5-ти років діти починають програвати ролі (виховательки, лікаря, міліціонера та ін.). Рольова поведінка стає зібраною і цілеспрямованою, з'являється здатність відчувати ролі інших людей, наприклад ролі партнерів. При цьому вони міняють інтонацію, приймають пози, які їм доводилось бачити у дорослих носіїв даної ролі. Обмінюючись ролями в процесі гри, діти поступово осмислюють себе як окремих діючих осіб – як «мене». На думку Дж. Г. Міда, людське «Я» складається з «Я-сам» і «Я-мене». «Я-сам» – це несоціалізована дитина, набір спонтанних прагнень і бажань. «Я-мене» – це «Я»-соціальне, це бачення того, що собою представляє людина, створена на основі думок значущих інших (родичів, друзів).

3. Стадія колективних ігор. З 8-ми – 9-ти років діти починають брати участь в організованих іграх, заснованих на чітких правилах, понятті справедливості й рівної участі (футбол, баскетбол). На цій стадії дитина вчиться оцінювати свою поведінку з погляду не конкретних людей, а «узагальненого іншого» – так Мід називає загальні цінності й моральні норми, які виступають основою культури.

4. Орієнтація на «узагальненого іншого», засвоєння норм взаємодії в широкому колі ситуацій (а не тільки в грі), з різними людьми, тобто загальних правил поведінки в даному суспільстві.