ПРАКТИКУМ З СОЦІОЛОГІЇ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

 

 

ПРАКТИКУМ

З СОЦІОЛОГІЇ

Для студентів усіх спеціальностей

Денної форми навчання

 

.

 

 

Харків - 2010

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО.

Об'єкт і предмет соціології. Місце соціології в системі наук.

Структура й функції соціології.

Методологічні підходи до аналізу суспільства.

Об'єкт і предмет соціології. Місце соціології в системі наук.

Об'єкт науки – це частина навколишнього світу, на яку спрямований дослідницький інтерес. Об'єкт науки завжди відповідає на запитання «що вивчає… Предмет науки – сторона об'єкта, кут зору, під яким він вивчається. Виходячи з… Об'єктом соціології виступає суспільство або соціальна реальність, що оточує людей. Оскільки суспільство й соціальна…

СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

«...Люди звичайно не визначають свої тривоги в термінах історичної зміни або інституціональних протиріч. Індивідам звичайно властиво насолоджуватися… Це саме та якість, до знаходження якого прагнуть журналісти й викладачі,… Соціологічна уява дозволяє її носію розуміти широкий історичний контекст у термінах його значення для внутрішнього…

СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

«...Люди звичайно не визначають свої тривоги в термінах історичної зміни або інституціональних протиріч. Індивідам звичайно властиво насолоджуватися… Це саме та якість, до знаходження якого прагнуть журналісти й викладачі,… Соціологічна уява дозволяє її носію розуміти широкий історичний контекст у термінах його значення для внутрішнього…

Тема 2. ОСОБИСТІСТЬ І СУСПІЛЬСТВО.

Соціологічний погляд на особистість. Структура особистості.

Соціальний статус і соціальна роль. Типи особистості.

Соціалізація особистості.

1. Соціологічний погляд на особистість. Структура особистості. Вивчення особистості є одним з основних напрямків у соціології. Це пов'язане з тим,… У повсякденній мові ми вживаємо такі слова, як людина, індивід, особистість.… З наукового погляду,людина – це найбільш загальне поняття, категорія, що позначає вид у біологічній класифікації. Від…

Матеріал для самостійного вивчення

 

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА.

Поняття й види поведінки, що відхиляється.

Теорії, що пояснюють причини виникнення девіації.

1. Поняття й види поведінки, що відхиляється. У більшості випадків члени суспільства відповідають як офіційно встановленим, так і фактично… · якщо людина відповідає певним соціальним нормам, не замислюючись над тим,… · якщо індивід слідує нормам з метою привести свою поведінку у відповідність до вимогам більш високого авторитету…

Культурна й психологічна девіація.

2. Індивідуальна й групова девіація. Підліток, що виріс в інтелігентній родині, який стає наркоманом, тим самим… 3. Первинна й вторинна девіація.

Позитивна й негативна девіація.

2. Теорії, що пояснюють причини виникнення девіації. Пильну увагу вчених привертає питання про причини виникнення девіантної поведінки. Існують три… 1) біологічний підхід; 2) психологічний підхід;

Таблиця 2.1

Проба “смаку” наркотиків (в %)

	“1959”	“1969”	“1979”	“1989”	“1999”
Так	4,05	6,91	13,85	19,72	49,09
Немає	95,95	92,89	85,74	79,88	49,29
Важко відповісти	0,0	0,2	0,41	0,39	1,62

Джерело: Молодь і наркотики (соціологія наркотизму / Під ред. В.А. Соболєва й І.П. Рущенко. – Харків: Торсінг, 2000 – С. 63.

Яка частка ваших ровесників пробувала “смак” наркотиків?

Які фактори спричинили поширення наркотиків у молодіжному середовищі?

 

Тема 3 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Поняття «соціальна спільнота» і «соціальна група».

Соціальна структура суспільства.

Сутність і історичні типи соціальної стратифікації.

  1. Поняття «соціальна спільнота» і «соціальна група». Взаємодія індивіда і… В суспільстві існують різні об’єднання людей і далеко не всі з них можна віднести до соціальних груп. Термінове…

Соціальна структура суспільства.

· кількість компонентів, · порядок їх розташування і · характер залежності між ними.

Сутність і історичні типи соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація (від лат. stratum – прошарок) нашарування соціальних груп, які відрізняються доступом до соціальних ресурсів. Соціальною… У соціології існують різні методологічні підходи до аналізу сутності, витоків…   Функціональний підхід Конфліктний підхід Еволюційний підхід 1. Стратифікація …

Завдання 1.

  Завдання 2 Дайте відповідь «так» чи «ні» на наступні питання: № Питання Відповідь Так …

Безробіття є невід’ємною рисою суспільства з ринковою економікою, що добре видно з даних таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка безробіття в Україні

  Завдання 7. Т. Мальтус вважав, що бідність є наслідком надмірного зростання населення. У бідності винні самі бідні. Допомагаючи…

Тема 4. Етнос і ґендер як чинники соціальної диференціації.

Поняття і історичні типи етносу.

Етнічні відносини. Етнічна свідомість народу України.

Поняття ґендеру. Ґендерні відмінності у сучасному світі.

Поняття і історичні типи етносу.

У соціологічній думці до 70-х років вважалося, що загальне значення етнічності буде поступово зменшуватися, оскільки будуть стиратися релігійні,… Слово "етнос" має грецьке походження, перекладається як народ. Етнос… · спільна назва,

Етнічні відносини. Етнічна свідомість народу України.

- Врівноваженні безконфліктні відносини – безконфліктне існування поруч пліч-о-пліч різних етнічних груп (ідеальний тип). - Відносини з елементами внутрішньої напруги – такі відносини притаманні… - Ситуація відкритої ескалації конфлікту – відкрите протистояння етнічних груп. Сутність його полягає у поетапному…

Завдання 3.

СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

Відмінності статей індустріалізація також поставила під питання. Міф про жіночу недоумкуватість, який виправдовував їх не допуск у владні структури,… Як Ви вважаєте, чи привели названі вище зміни до покращання становища жінок в… Завдання 4.

Таблиця 4.1

(За матеріалами Держкомстату України)   Загалом Жінок Чоловіків 1174,5 729,6 … Завдання 5.

Тема 5. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ. ІНСТИТУТ ОСВІТИ.

Сутність соціального інституту, процес інституціоналізації. Види соціальних інститутів.

Функції соціальних інститутів.

Освіта як соціальний інститут.

 

Сутність соціального інституту, процес інституціоналізації. Види соціальних інститутів.

Суспільство є не тільки сукупністю класів, етнічних, демографічних груп, різних типів особистостей, але й виступає як система соціальних інститутів. Пристосовуючись до свого середовища, суспільство протягом історії виробляє інструменти, які придатні для рішення безлічі завдань і задоволення найважливіших потреб. Ці інструменти й називаються соціальними інститутами.

У загальному плані соціальний інститут можна визначити як історично сформовані, стійкі форми організації спільної діяльності людей, спрямовані на задоволення основних потреб суспільства. Інакше кажучи,соціальний інститут –це відносно стійка модель поведінки індивідів і організацій у певній сфері діяльності.

Термін “соціальний інститут” уживається в найрізноманітніших значеннях. Він застосовується стосовно родини, держави, права, економіці, власності тощо.

Із зовнішнього (формального) боку соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними ресурсами й здійснюють конкретну соціальну функцію. Із внутрішнього (змістовного) боку – це певний набір норм, цінностей, доцільно орієнтованих стандартів поведінку певних осіб у певних ситуаціях. Так, юстиція як соціальний інститут ззовні являє собою сукупність осіб (судді, прокурори, адвокати, нотаріуси тощо), установ (суди, прокуратури, виправні установи тощо), а також матеріальних коштів (будинки, устаткування, фінанси тощо), що використовуються ними. Зі змістовного боку соціальний інститут юстиції являє собою сукупність стандартизованих зразків поведінки уповноважених осіб, які забезпечують виконання даної соціальної функції. Зазначені стандарти поведінки втілюються в соціальних ролях, що характерні для системи юстиції (ролі судді, прокурора, адвоката тощо).

У структурі соціального інституту виділяють:

1. Набір соціальних позицій і ролей.

2. Соціальні норми й санкції, що регулюють функціонування даної соціальної сфері.

3. Група осіб, професійно зайнятих у даній сфері.

4. Сукупність організацій і установ, що функціонують у даній сфері.

5. Ресурси й матеріальні кошти.

Види соціальних інститутів

За ступенем формальності соціальні інститути підрозділяються на:

1. формальні (наприклад, держава) – взаємодія між суб'єктами в рамках даного інституту здійснюється на основі формально встановлених правил, законів, регламентів.

2. неформальні (наприклад, дружба) – формальна регламентація соціальних ролей, функцій, способів і методів діяльності й санкцій за ненормативне поведінку відсутня.

Залежно від потреб, які задовольняються:

n економічні – це всі ті інститути, які займаються виробництвом і розподілом благ і послуг, регулюванням грошового обігу, організацією й поділом праці тощо, тобто задовольняють потреби у здобуванні засобів існування: їжі, одягу, житла. До них відносять: власність, гроші, ринок, фірму, трудову діяльність тощо.

n політичні – інститути, пов'язані з підтримкою законів, правил і стандартів, тобто вони задовольняють потребу в безпеці й соціальному порядку. Це – держава, політичні партії, вибори, армія, поліція тощо.

n соціокультурні – інститути, які націлені на відкриття, освоєння й наступне відтворення знань, культурних і соціальних цінностей, соціалізацію індивідів, захист певних цінностей і норм. Це – освіта, мораль, громадська думка, засоби масової інформації, релігія, наука тощо.

n сімейні – задовольняють потреби у відтворенні населення (шлюб, споріднення, родина).

n релігійні – задовольняють потреби в рішенні духовних проблем, пошуку сенсу життя (церква, релігія, культ).

Базові характеристики соціальних інститутів, що відрізняють їх від інших соціальних утворень:

1. Об'єктивність, незалежність від свідомості, бажань й переваг окремих людей.

2. Історичність, тобто стабільність у просторі й часі.

3. Специфічність інституціональної поведінки, що створює взаємозалежність індивідів у цілісну систему взаємодій.

4. Обов'язковість, примусовість норм і вимог даної інституционалізованої форми діяльності для більшості представників взаємодії в даній сфері.

5. Інститути мають моральний авторитет і культурну легітимність.

Таким чином, можна зробити висновок, що кожний соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організацію – інститутом. Соціальний інститут являє собою більше широке утворення, ніж організація.

Інституціоналізація являє собою процес додання різним формам соціальної діяльності форми соціальних інститутів або, інакше кажучи, процес упорядкування, формалізації й стандартизації соціальних зв'язків. Інституціоналізація – це заміна спонтанно й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, що очікується, моделюється й регулюється.

Процес інституціоналізації складається з декількох послідовних етапів:

1. виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

2. формування загальних цілей;

3. поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії, що здійснюється шляхом спроб і помилок;

4. поява процедур, що пов'язані з нормами й правилами;

5. інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їхнє прийняття, практичне застосування;

6. установлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференціація у застосування їх в окремих випадках;

7. створення системи статусів і ролей, що охоплюють усіх без винятку членів інституту.

Так, освіта стає соціальним інститутом, коли з'являється особлива соціальна спільність, зайнята професійною діяльністю з навчання й виховання, одержують розвиток масова школа, спеціальні норми, що регулюють процес передачі соціального досвіду, соціальний контроль за цією діяльністю з боку спеціалізованих органів.

У сучасних умовах інституціоналізація нових форм господарської діяльності пов'язана з появою норм, законів, які сприяють їхньому розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підготовкою, оформленням нових форм, наприклад, шляхом приватизації, що захищають інтереси приватних власників.

Функції соціальних інститутів.

Будь-який соціальний інститут виконує свої специфічні функції в суспільстві. Тим часом є ряд функцій, які властиві будь-якому соціальному інституту. До них відносяться:

1. Функція закріплення й відтворення суспільних відносин у певній області. Соціальні інститути транслюють досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління.

2. Функція інтеграції й згуртовування суспільства – міститься в об'єднанні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства.

3. Функція регулювання й соціального контролю – складається з регулювання дій індивідів на основі норм, правил поведінки, санкцій, забезпечує виконання бажаних дій і забороняєнебажану поведінку.

4. Комунікативна функція або включення людей у діяльність – націлена на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії людей на основі певної організації їхньої спільної життєдіяльності.

Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують дії осіб, що узгоджуються з відповідними стандартами, і придушують відхилення в поведінці від цих стандартів, тобто контролюють, упорядковують поведінку індивідів. З іншого боку, соціальні інститути задовольняють ті або інші потреби суспільства й регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство.

В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, коли суспільні потреби змінилися й не знаходять належного відбиття в структурі й функціях відповідних інститутів.

Дисфункція соціального інституту – явища невідповідності діяльності соціального інституту наявним соціальним потребам.

Ззовні дисфункція виражається в недостачі відповідних підготовлених кадрів, матеріальних ресурсів, в організаційних безладдях. Зі змістовної точки зору, дисфункція виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, втрати деперсоналізації. Принцип деперсоналізації означає, що забезпечення всіх функцій інституту не залежить винятково від особистості тих, хто повинен виконувати суттєві завдання, що забезпечують існування даного інституту – не залежить від схильностей, переваг і інших суб'єктивних моментів. Ефективність соціального інституту залежить від чіткого визначення соціальних ролей і ефективної роботи механізму, що забезпечує їхнє належне виконання.

Усунення дисфункції може бути досягнуто зміною самого соціального інституту або створенням нового соціального інституту, що задовольняє дану суспільну потребу.

У діяльності кожного конкретного соціального інституту функції й дисфункції підрозділяються на явні, якщо вони офіційно заявлені, очікувані й всіма усвідомлюються, і латентні, якщо вони сховані від очей, не заявляються й не очікуються.

Явні Неявні

Функції

Дисфункції

 

Явні функції соціального інституту – це ті функції, для виконання яких і створювався даний соціальний інститут, тобто функції, що відповідають його мети. Вони формуються й явно декларуються і закріплені в системі статусів і ролей. Так, явна функція соціального інституту родини – відтворення потомства, його виховання й залучення до соціального життя.

Латентні функції й дисфункції виражаються в непередбачених результатах діяльності, виступають як побічний ефект діяльності соціального інституту.

Латентні функції відрізняються від дисфункцій, тим, що не наносять шкоди. Так, явною функцією вищої школи є підготовка майбутніх професіоналів, латентною функцією – формування середовища спілкування, явної дисфункцією є те, що зміст освіти й методи навчання не відповідають сучасним соціальним процесам, що швидко змінюють вимоги до професійних знань, латентною дисфункцією – закріплення соціальної нерівності, що має місце, наприклад, за рахунок наявності елітної й приватної освіти, яка доступна не для всіх, низьких шансів сільської молоді вступити до вузу через слабкий рівень підготовки в сільських школах.

Освіта як соціальний інститут.

Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок і розвитку особистості. Це й реальний рівень знань, якостей особистості, фактична освіченість. І формальний результат цього процесу – атестат, диплом, свідоцтво. Освіта також розглядається як система, що включає в себе різні рівні:

1. Дошкільна.

2. Початкова.

3. Середня.

4. Вища.

5. Аспірантура

Система освіти також включає різні види:

1.Масова й елітарна.

2. Загальна й технічна.

У сучасному виді освіта виникла в Стародавній Греції. Там переважала приватна сімейна освіта, яку здійснювали раби. Публічні школи функціонували для найбідніших верств вільного населення. Елітарні школи (ситарії) формують художній смак, уміння співати, грати на музичних інструментах. Фізичний розвиток і військові навики формувалися в палестрах, розвивалися в гімназіях. Саме в Стародавній Греції зародилися основні типи шкіл: гімназія, ліцей (місце викладу своєї системи Аристотелем), академія (Платон).

У Стародавньому Римі школа переслідувала мету вирішення прикладних, утилітарних завдань, була націлена на підготовку воїнів і державних діячів, у якій панувала тверда дисципліна. Вивчалися мораль, право, історія, риторика, література, мистецтво, медицина.

У середні століття формується релігійна освіта. Функціонують 3 види навчальних закладів:

1. Парафіяльні.

2. Кафедральні.

3. Світські.

В 12-13 століттях у Європі виникають університети, а при них колегії для вихідців з найбідніших верств. Типовими факультетами були факультети мистецтва, права, теології й медицини.

Широке поширення освіта одержала протягом останніх двох-трьох століть. Розглянемо ті соціальні зміни, які сприяли розвитку освіти.

Першій з таких змін стала Демократична революція. Як видно на прикладі Французької революції (1789-1792 р.), вона була викликана зростаючим прагненням нижчих верств брати участь у політичних справах.

У відповідь на цю вимогу були розширені можливості одержання освіти, адже нові актори на політичній сцені не повинні являти собою неосвічені маси, щоб брати участь у голосуванні, народні маси повинні хоча б вміти читати. Масова освіта виявилася тісно пов'язана з участю народу в політичному житті.

Ідея суспільства рівних можливостей являє собою інший аспект демократичної революції, що проявлявся в різних формах і в різний час у багатьох країнах. Оскільки вважається, що одержання освіти – головний спосіб забезпечити висхідну соціальну мобільність, рівні соціальні можливості стали майже синонімом рівного доступу до освіти.

Другою найважливішою подією в історії сучасної освіти стала промислова революція. На ранніх етапах розвитку промисловості, коли технологія була примітивною, а робітники мали низьку кваліфікацію, не існувало потреби в освічених кадрах. Але розвиток промисловості в широких масштабах зажадав розширення системи освіти для підготовки кваліфікованих працівників, які могли б виконувати нові більш складні види діяльності.

Третім важливим фактором, що сприяв розширенню системи навчання, був пов'язаний з розвитком самого інституту освіти. Коли інститут зміцнює своє становище, утворюється група, об'єднана загальними законними інтересами, що висуває свої вимоги до суспільства – наприклад, щодо підвищення свого престижу або матеріальної підтримки з боку держави. Освіта не є виключенням із цього правила.

Як соціальний інститут освіта формується в 19 столітті, коли з'являється масова школа.В 20 столітті роль освіти постійно зростає, підвищується формальний рівень освіти населення. У розвинених країнах значна частина молоді закінчує середню школу (США – 86% молоді, Японія – 94%). Росте віддача від освіти. Приріст національного доходу за рахунок вкладення в сферу освіти досягає 40-50%. Збільшується частка державних видатків на освіту. Для характеристики рівня освіченості населення використається такий показник як кількість студентів на 10 тис. населення. За цим показником лідирує Канада – 287, США – 257, Куба – 239. В Україні цей показник в останні роки зростає, якщо в 1985-86 навчальному році на 10 тис. населення доводилося 167 студентів, то в 1997-98 нав. р. – 219, 2000-01 нав. р. – 259. Це відбувається за рахунок розвитку сфери приватної освіти й розширення платної освіти в державних вузах.

У цілому освіта покликана передавати від покоління до покоління цінності пануючої культури. Однак ці цінності змінюються, тому зміст освіти також перетерплює зміни. Якщо в стародавніх Афінах головна увага приділялася образотворчим мистецтвам, то в Стародавньому Римі головне місце займала підготовка воєначальників і державних діячів. У середні віки в Європі освіта концентрувалося на засвоєнні християнського вчення, в епоху Ренесансу знову спостерігався інтерес до літератури й мистецтва. У сучасних суспільствах наголос в основному робиться на вивченні природньонаукових дисциплін, а також велика увага приділяється розвитку особистості, тобто гуманізації освіти.

Функції освіти:

1. Соціально-економічна.Підготовка до трудової діяльності робочої сили різного рівня кваліфікації

2. Культурна. Забезпечує передачу культурної спадщини від одного покоління іншому.

3. Соціалізуюча. Залучення особистості до соціальних норм і цінностей суспільства.

4. Інтеграційна. Залучаючи до єдиних цінностей, навчаючи певним нормам, освіта стимулює єдині дії, поєднує людей.

5. Функція соціальної мобільності. Освіта виступає каналом соціальної мобільності. Хоча в сучасному світі й зберігається нерівний доступ до освіти. Так, у США з родин, що мають доходи нижче 10 тис. діл., у вузи приходять 15,4% дітей, понад 50 тис. діл. – 53%.

6. Функція відбору. Існує відбір дітей в елітні школи, їхнє подальше просування.

7. Гуманістична. Всебічно розвиток особистості учня.

Виділяють також латентні функції освіти, до яких відносяться функція «няньки» (школа на якийсь час звільняє батьків від необхідності доглядати за дітьми), функція формування середовища спілкування, вища школа в нашім суспільстві відіграє роль якоїсь «камери схову».

Серед різноманітних цілей освіти виділяються три найбільш стійкі: інтенсивна, екстенсивна, продуктивна.

Екстенсивна мета освіти передбачає передачу накопичених знань, досягнень культури, допомога учнем у самовизначенні на цьому культурному базисі, залученні наявного потенціалу.

Інтенсивна мета освіти складається в широкому й повному розвитку якостей учнів для формування в них готовності не тільки засвоювати певні знання, але й постійно поглиблювати знання, розвивати творчі потенціали.

Продуктивна мета освіти передбачає підготовку учнів до тих видів діяльності, якими він буде займатися в тій структурі зайнятості, що склалася.

На рубежі XX століття чітко позначилися основні тенденції відновлення освіти:

- демократизація всієї системи навчання й виховання;

- підвищення значимості фундаментального компонента освіти;

- гуманізація й гуманітаризація освіти, використання новітніх технологій навчання;

- інтеграція різних форм і систем освіти, як на національному, так і на світовому рівнях.

Основна ідея реформування освіти – розвиток освіти на основі принципу безперервності, що передбачає постійне поповнення й відновлення знань людини, його духовне вдосконалювання протягом всього життя.

Проблеми у функціонуванні освіти в Україні:

1. Існує загроза падіння рівня професійної освіти.

2. Погіршення умов навчально-виховного процесу.

3. Погіршення якості педагогічних кадрів.

4. Втрата освіти своєї якості бути ефективним засобом досягнення особистих життєвих цілей.

5. Загроза втрати позитивних рис вітчизняної системи освіти й виховання.

Завдання 1.

У таблиці поміщені ключові поняття і їхні визначення. Визначите, якому поняттю ліворуч відповідає наведене праворуч визначення, указавши потрібний номер.

Поняття	№	Визначення
Дисфункції соціального інституту		1. Люди й установи, які володіють матеріальними ресурсами й здійснюють певний вид діяльності.
Економіка		2. Стійкі моделі поведінку людей і соціальних організацій у певній сфері діяльності.
Институционалізація		3. Невідповідність діяльності соціального інституту наявним соціальним потребам.
Соціальний інститут		4. Процес впорядкування, формалізації й стандартизації соціальних зв'язків.
Зовнішня характеристика інституту		5. Функції, для виконання яких створювався даний інститут.
Наука		6. Соціальний інститут, діяльність якого пов'язана із встановленням, підтримкою й виконанням влади.
Латентні функції		7. Соціальний інститут, який спрямований на одержання й застосування знань.
Внутрішня характеристика інституту		8. Позитивні наслідки виконання явних функцій, які виникають у процесі діяльності інституту.
Явні функції		9. Набір статусів і ролей, а також норми й цінності, що регулюють даний вид діяльності.
Політика		10. Соціальний інститут, що займається виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ.

Завдання 2.

Відповідайте «так» або «ні» на поставлені питання.

№	Питання	Відповідь
так	немає
1.	НТУ «ХПІ» – це соціальний інститут?
2.	Зі змістовного боку соціальний інститут – це набір соціальних норм і моделей поведінку?
3.	Найважливішим агентом соціалізації молоді є інститут освіти?
4.	Громадська думка відноситься до соціокультурних інститутів?
5.	Інституционалізація – це процес створення соціального інституту?
6.	З формального боку соціальний інститут – це організації, установи й професіонали, які у них працюють?
7.	Інститут освіти має дисфункції?
8.	Всі соціальні інститути виконують комунікативну функцію?
9.	Формування освіти як соціального інституту пов'язане з появою масової школи?
10.	Політичні інститути потрібні для виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ?

Завдання 3.

Один із провідних американських соціологів Райт Міллс писав:

«Суспільство – це конфігурація інститутів, які при своєму функціонуванні обмежують свободу дій людей. У сучасному суспільстві налічується п'ять інституціональних порядків: 1) економічний – інститути, що організують господарську діяльність; 2) політичний – інститути влади; 3) сімейний – інститути, що регулюють, статєві відносини, народження й соціалізацію дітей; 4) військовий – інститути, що організують законну спадщину; 5) релігійний – інститути, що організують колективне шанування богів».

Який важливий інститут не названий Р. Міллсом у переліку інституціональних порядків? Який вид діяльності він організує й регулює?

Завдання 4.

Американські соціологи П. Бергер і Т. Лукман найважливішою умовою формування соціального інституту називали необхідність його легітимації, тобто «пояснення» і «виправдання» його існування для нових поколінь. Вони відзначили, що діти не можуть осмислити навколишній соціальний мир, опираючись на спогади про ті обставини, за яких соціальні інститути або їхні частини були утворені, тому виникає потреба в інтерпретації соціального інституту. Так, панування чоловіка пояснюється або фізіологічно – «він сильний» і зможе забезпечувати свою родину засобами існування, або міфологічно – «бог створив чоловіка, а з його ребра – жінку».

Інституційний порядок, що розвивається, це як дах, з яким наступні покоління знайомляться у процесі соціалізації. Таким чином, аналіз знань людини про соціальні інститути є частиною соціального порядку. Це можуть бути знання на дотеоретичному рівні у вигляді прислів'їв, повчань, вірувань, міфів, а також складні теоретичні поняття. У цьому випадку не має істотного значення, чи відповідають вони дійсності.

Наведіть відомі вам пояснення (почуті від батьків, бабусь, з телебачення, газет, учителів, друзів...), які виправдують існування й доводять необхідність наступних позицій:

1. затвердження національних свят;

2. вибір депутатів;

3. збереження інституту президентства;

4. одержання вищої освіти;

5. реєстрація шлюбу;

6. дотримання черги в магазині;

7. перехід вулиці в зазначеному місці;

8. придбання квитка в громадському транспорті.

 

Завдання 5.

Один з найбільш авторитетних напрямків сучасної соціології – структурний функціоналізм – підкреслює, що для того щоб зрозуміти, як функціонує суспільство, необхідне докладно вивчити структуру й функції його соціальних інститутів (звідси й назва цього напрямку). Проаналізуйте структуру й функції (явні, латентні й дисфункції) наступних соціальних інститутів:

1) інституту релігії;

2) інституту науки;

3) інституту громадської думки;

4) інституту спорту;

5) інституту армії;

6) інституту реклами.

Завдання 6.

Соціальні інститути виникають у суспільстві тільки тоді, коли в нього виникає об'єктивна потреба в даному виді діяльності. Якщо потреба змінюється – змінюється й соціальний інститут. З'являються нові потреби – з'являються нові інститути, потреба стає незначної або зовсім зникає – зникає й інститут. Проілюструйте ці закономірності прикладами із сучасності. Аргументуйте свою відповідь, використовуючи лекційний матеріал про процес і етапи інституціоналізації.

Завдання 7.

Прокоментуйте дані таблиці, у якій наведені результати опитувань Інституту соціології НАН України щодо ступеня довіри населення до різних соціальних інститутів

 

Рівень довіри (Індекс довіри за середнім балом: шкала1-5)

	Родині, родичам	Сусідам	Колегам	Церкви, духівництву	ЗМІ	Податкової інспекції	Міліції, прокуротурі, судам	Президентові	Верховній Раді	Уряду	Місцевим органам влади	Армії	Профспілкам	Політичним партіям	Приватним підприємцям	Банкам	Страховим компаніям	Благодійним фондам, громадським об'єднанням
	4,5	3,3	3,3	3,1	2,7		2,3	2,3	2,3	2,3		3,2			2,4
	4,5	3.2	3,3	3,0	2,9		2,2	2,1	2,1	2,1		3,0		2.1	2,4
	4,5	-	3,5	3,3	2,9		2,3	2,2	2,1	2,2	2,3	3,1	2,5	2,1			1,9
	4,5	3,3	3,5	3,5	3,0	2,4	2.4	3,4	2,9	3,1	2,7	3,1	2,7	2.5	2,5	2.6	2.2	2,4
	4,6	3,4	3,5	3,5	2,9	2,5	2,4	2,5	2,3	2,4	2,5	3,0	2.6	2,2	2.6	2.7	2,3	2.6

 

Матеріали опитувань Інституту соціології НАН України / Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг /За ред. В. Ворони, М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – с.530

Завдання 8.

Принципові зміни політики в галузі освіти визначають новий етап у житті українських університетів, що безпосередньо пов'язаний з використанням сучасних методів управління вузом з метою підвищення якості освіти. Проблеми якості освіти піднімаються як у зв'язку із приєднанням України до Болонського процесу, тобто інтеграційному процесі, які спрямовані на створення європейського простору вищої освіти, так і у зв'язку із загостренням таких внутрішніх факторів як: демографічна криза, з наслідками якого незабаром зіштовхнеться вища школа; зростаюча конкуренція на ринку освітніх послуг; старіння професорсько-викладацького складу. У цій ситуації саме якість повинна стати одним з основних об'єктів стратегії вузу, що допомагає створити гарну репутацію й імідж, сприяє росту конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг, створює можливості для самореалізації й зросту співробітників.

Як Ви вважаєте, що таке якість вищої освіти, як його варто вимірювати, які кроки необхідно почати для підвищення якості професійної підготовки випускників НТУ «ХПІ»?

 

Тема 6. ШЛЮБ І РОДИНА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ.

Поняття шлюбу. Класифікації шлюбів.

Родина як мала соціальна група й соціальний інститут.

Функції родини.

Розвиток інституту родини. Проблеми розвитку родини в сучасному суспільстві.

 

1. Поняття шлюбу. Класифікації шлюбів.

Шлюб –це історично сформована узаконена й урегульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що визначає їхні взаємні права й обов'язки в сексуальній, економічній і господарсько-побутовій сфері.

До виникнення інституту шлюбу існував проміскуїтет – відсутність чітких заборон на сексуальні зв'язки, тобто стан, коли будь-який чоловік даного суспільства мав можливість бути сексуальним партнером будь-якої жінки даного суспільства. Сьогодні шлюб є досить твердою регламентацією відносин між жінкою й чоловіком. Він є основою виникнення більшості родин.

Розглянемо різні типи шлюбів. Слід зазначити, що часто назви, які використаються в класифікаціях шлюбів засновані на давньогрецькому слові «gamos», що в перекладі означає шлюб.

За кількістю шлюбних партнерів виділяють:

1. Груповий шлюб – кілька індивідів однієї статі одружуються з декількома індивідами іншої статі.

2. Полігамію – один індивід одружується з декількома індивідами іншої статі.

Полігамія буває двох видів:

а) поліандрія (від давньогрецького «andros», тобто чоловік) – коли одна жінка одружується з декількома чоловіками;

б) полігінія (від давньогрецького «gyne», тобто жінка) – коли один чоловік одружується з декількома жінками.

3. Моногамію – або парний шлюб (один чоловік і одна жінка).

За соціально-демографічними, етнічними ознаками чоловіків і жінок шлюби бувають:

1. Гомогамні – чоловік і дружина мають приблизно однаковий вік, освіту, професію, належать до однієї етнічної групи.

2. Гетерогамні – чоловік і дружина значно відрізняються за зазначеними ознаками.

За юридичним закріпленням:

1. Законний шлюб (тобто зареєстрований).

2. Вільний шлюб (або незареєстрованний шлюб).

За формою реєстрації шлюби бувають:

1. Цивільні (тобто зареєстровані в РАГСах).

2. Церковні.

2. Родина як мала соціальна група й соціальний інститут. Родина, як правило, являє собою більше складну систему відносин, чим шлюб, оскільки вона може поєднувати не тільки подружжя, але і їхніх дітей, а також інших родичів.

Родина –це засноване на кревному спорідненні, шлюбі або всиновленні, об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту й взаємною відповідальністю за виховання дітей.

Основними ознаками родини є:

1. Шлюбні, кревні зв'язки або зв'язки всиновлення.

2. Загальне проживання.

3. Загальний сімейний бюджет і домогосподарство.

Звичайно “ядром” родини вважають подружню пару й всі статистичні класифікації складу родин будуються залежно від додавання до "ядра" дітей, родичів, батьків чоловіка й дружини.

Типи родин:

Залежно від структури родинних зв'язківродина може бути:

1. Нуклеарна (проста) – складається з подружжя й дітей, які від них залежать. Така родина включає два покоління.

2. Розширена – складається з декількох нуклеарних родин або з нуклеарній родини й інших родичів.

3. Неповні – у які відсутній один з батьків. Відсутність одного з батьків може бути викликано різними причинами: смертю, відсутністю шлюбу, розлученням.

Найпоширенішими в сучасних західних країнах є нуклеарні родини. У них існують не більше 3-х рольових позицій (батько – чоловік, мати – дружина, син – брат або дочка – сестра). Кожна людина може бути одночасно членом декількох нуклеарних родин, проте, ці родини не утворюють розширену родину, тому що не живуть “під одним дахом”.

У розширених родинах, як правило, більш раціонально організований побут, у молодих більше часу, рідше виникають великі сварки із дріб'язків, більше уваги до чужої думки. Проте, можуть бути присутнім втручання в особисте життя дітей, дріб'язкова опіка, твердий контроль із боку батьків.

У нуклеарних родинах акцент робиться на шлюбні відносини, а батьківські відносини батька й матері з дітьми, дітей між собою виступають доповненням до шлюбу. Навпаки, розширена родина всією своєю структурою виявляє, що зв'язок, що цементує її, є кревність батьків і дітей, братів і сестер.

За кількістю дітейвиділяють родини:

1. Бездітні.

2. Малодітні (1-2 дитини).

3. Багатодітні (3 і більше дітей).

Малодітні родини – ті родини, у яких "мало дітей" з демографічної точки зору (для відтворення населення). З погляду соціальної психології для виникнення первинних групових відносин серед дітей, двох дітей недостатньо, тому що первинні групові відносини виникають, починаючи з 3-х членів групи. Але сьогодні в містах України більше половини родин мають лише однієї дитини.

Відомий у соціології факт стійкості первинних груп, які складаються з 5-7 членів, підтверджується в соціології родини статистикою розлучень – збільшення кількості дітей веде до зменшення ймовірності розлучення. Народження другої дитини зменшує ймовірність розлучення в 2,5 рази, а народження третьої – в 9,5 разів. Було б помилкою вважати, що народження ще однієї дитини зміцнює родину, скоріше в подружжі, яке упевнено у надійності своїх відносин, існує потреба в дітях, відповідно, вони ухвалюють рішення щодо народженні ще однієї дитини.

За критерієм розподілу влади розрізняють:

1. патріархальні родини, де батько є "главою сімейної держави".

2. матріархальні родини, де найвищим авторитетом і впливом користується мати.

3. егалітарні родини або партнерські – це такі, де немає чітко виражених сімейних прав, де переважає ситуативний розподіл влади між батьком і матір'ю.

Залежно від віку подружжярозрізняють:

1. Молодіжну родину – коли вік подружжя до 30 років. Основними проблемами такої родини є адаптація до нових обов'язків, побуту, поява ролей, пов'язаних з батьківством, проблеми із працевлаштуванням і економічним забезпеченням.

2. Родину середнього подружнього віку. Основні проблеми такої родини – одноманітність, рутинність виконання домашніх обов'язків, нудьга, стереотипність взаємин, відчуття того, що саме цікаве й значне в житті вже відбулося й тепер життя “протікає” мимо.

3. Літню подружню пару. Виникають проблеми, пов'язані зі здоров'ям подружжя, необхідність турботливого відношення один до одного, освоєння нових сімейних ролей.

За місцем проживання подружжя родини бувають:

1. Патрилокальні – подружжя живе із батьками чоловіка.

2. Матрилокальні – подружжя живуть із батьками дружини.

3. Неолокальні – подружжя живуть окремо від батьків у власному будинку.

4. Унілокальні – подружжя живуть із тими батьками, у яких є житлова площа.

За особливими умовами сімейного життявиділяють наступний ряд родин:

1. Студентські родини. Типові проблеми такої родини: відсутність житла, повна матеріальна залежність від батьків, проте такі родини характеризуються великою згуртованістю, активністю, емоційністю. Подружжя в таких родинах сприйнятливі до нового, вірять у краще.

2. Дистантні родини – юридично зафіксовані, проте, фактично їх немає. Таких родин близько 5% в Україні. Це родини трудових мігрантів, моряків, полярників, артистів, спортсменів, геологів тощо. Чоловіки й дружини тривалий час перебувають окремо, не господарюють, обов'язки з виховання дітей і їхнього втримування виконує, як правило, один з них. У цих родинах більша небезпека адюльтеру й розпаду шлюбу, але деякі дуже стійкі, де міцність відносин пояснюється свіжістю почуттів.

3. Родини, які очікують народження дитини – виникають проблеми, пов'язані з підготовкою до майбутніх ролей, надмірною турботою про здоров'я майбутньої мами й дитини.

Функції родини. У визначенні функцій родини мова йде про результати життєдіяльності мільйонів родин, які позначаються на рівні суспільства, мають загальнозначущі слідства й визначають роль родини як фундаментального соціального інституту. Проте не слід забувати, що в процесі створення родини мільйони людей прагнуть до досягнення своїх особистих цілей, до задоволення особистих потреб. Тому функції родини можна аналізувати з погляду задоволення суспільних або індивідуальних потреб.

Основні функції родини

· розвиток двох життєвих центрів – роботи й дому; · ріст економічної незалежності жінок і їхнє активне включення в трудову… · зниження престижу й впливу релігії;

Характеристики традиційної й сучасної моделей родини

У цілому виділяють наступніосновні тенденції розвитку родини за останні кілька десятиліть: 1. Абсолютне й відносне збільшення кількості розлучень. 2. Збільшення числа дітей, які народилися поза шлюбом і виховуються в неповних родинах.

Дестабілізуючі фактори

Фактор 1

 

Фактор 2

 

Фактор 3 дисфункція родини – розпад родини

Фактор 4

 

Фактор 5

Фактори, що зміцнюють родину

 

Фактор 1

 

Фактор 2

 

Фактор 3 задоволення сімейним життям – зміцнення родини

Фактор 4

 

Фактор 5

Тема 7. КУЛЬТУРА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН.

Поняття та функції культури.

Базисні елементи культури.

Культурна розмаїтість. Види культури.

Етноцентризм і культурний релятивізм.

У науці, та й у повсякденному житті, важко знайти поняття, яке б використовувалося частіше й мало б більше значень, ніж поняття культура. Тому дуже… · культура має відношення до стилю життя членів даного суспільства – їхнім… · суспільство ж, у першу чергу, це система взаємин, що поєднує людей однієї культури.

Етноцентризм і культурний релятивізм.

Тенденція оцінювати звичаї, цінності й норми інших культур з позиції стандартів власної культури одержала назву етноцентризм. Етноцентризм може бути… З погляду соціології, як ідеологічно нейтральної науки, будь-яку культуру… Етноцентризм – явище природне й неминуче для культури, по ступені виразності він може існувати в трьох формах:

Поняття суспільства, країни, держави. Суспільство як соціальна система.

Поняття соціальних змін, їхні види.

Концепції соціальних змін.

Теорія модернізації.

Суспільство– це сукупність історично сформованих способів взаємодії й форм об'єднання людей, у яких виражається їх всебічна залежність друг від… Основні ознаки суспільства: 1. Воно не є частиною будь якої більшої системи (автономність і самодостатність суспільства).

Основні характеристики суспільств, виділюваних у теорії постіндустріального суспільства.

  Теорії індустріального й постіндустріального суспільства перебувають у рамках… Основоположниками теорії революційного перетворення суспільства були К. Маркс і Ф. Енгельс. Марксистська концепція…

Теорія модернізації.

Розрізняють два види модернізації: 1. Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни й підготовлена… 2. Неорганічна модернізація являє собою відповідь на зовнішній виклик з боку більше розвинених країн. Вона являє собою…

СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

«Що ж таке суспільство, яка б не була його форма? Продукт взаємодії людей. Чи вільні люди у виборі тієї або іншої суспільної форми? Аж ніяк ні.… …Люди не вільні у виборі своїх продуктивних сил, які утворюють основу всієї… Хто є автором даного уривка? Чому? Проілюструйте ідеї автора конкретними прикладами.

СТИМУЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

«Тому що сутність соціального процесу становить думка, світ понять, те, мабуть, він же і є основним первісним фактором соціальної еволюції. Всі… Таким чином, прав був Конт, коли говорив, що «ідеї управляють (соціальним)… Який фактор соціальних змін вважає первинним П.Сорокін? Чи згодні Ви з його точкою зору? Чому?

ЗМІСТ

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

Тема 2. ОСОБИСТІСТЬ І СУСПІЛЬСТВО

Тема 3 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Тема 4. Етнос і ґендер як чинники соціальної диференціації

Тема 5. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ. ІНСТИТУТ ОСВІТИ

Тема 6. ШЛЮБ І РОДИНА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Тема 7. КУЛЬТУРА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

Тема 8: СУСПІЛЬСТВО ТА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ

[1] Див. Украинское общество в европейском пространстве / Под ред.. Е.Головахи, С.Макеева. –. Киев: Інститут социологии НАНУ; Харьковский национальный університет им. В.Н. Каразина, 2007. – С. 67.

[2] Див. Масионис Дж. Социология. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – С. 374.

[3] Материалы опросов Института социологии НАН Украины / Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг /За ред. В.Ворони, М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – с.596.

 

[4] Джерело: Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М.Шульги – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – С. 543.

[5] Див. там же.