рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Завдання та проблемні ситуації

Завдання та проблемні ситуації - раздел Психология, Загальна психологія 1. За Яких Умов Обмін Інформацією Набирає Характеру Спілкування? Які Причини ...

1. За яких умов обмін інформацією набирає характеру спілкування? Які причини можуть зашкодити цьому процесові?

2. Спілкуючись, співрозмовники іноді не можуть дійти спільної думки що-до предмета спілкування. Визначіть імовірні причини, які можуть ус-кладнювати взаєморозуміння.

3. Важливим психологічним чинником ефективності спілкування є дотри­мання співрозмовниками тактовності, яка виявляється у задоволенні взаємних очікувань. Чи є ця умова обов’язковою для будь-яких ситуацій спілкування?

4. Чи тотожні у психологічному та змістовому плані поняття “відсутність тактовності у спілкуванні” та “нетактовність”? Відповідь обгрунтуйте.

5. У яких випадках на етапі ідентифікації у процесі сприймання людини людиною формується адекватне уявлення про її психологічні риси та особливості? Які вимоги має задовольняти цей процес?

6. Чим зумовлюються помилки, що можуть виникати у процесі пізнання людини людиною на етапі інтерпретації?

7. Про що може свідчити експеримент, проведений С. Левіном із щуренята-ми? Дві групи щуренят були поміщені в однакові умови. Єдина відмінність полягала в тому, що одних щодня погладжували (пестили), а інших — ні. Виявилося, що перші виросли більшими, міцнішими, активнішими, ніж ті, які були позбавлені емоційного комфорту.



|= Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

2. Егидес А. П. Психологическая концепция конфликтного общения // Пси-хол. журн. — 1984. — Т. 5. — № 5.

3. Ильин Г. Л. Некоторме проблеми психологии общения // Вопр. психоло-гии. — 1986. — №2.

4. Коломинский Я. Л. Психология общения. — М.: Знание, 1974.

5. Крьіжановский Ф. И., Третьяков В. П. Грамматика общения. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1990.

6. Лисина М. И. Проблеми онтогенеза общения. — М., 1986.

7. Мелибруда Е. Я. Я — Ти — Ми: Психологические возможности улуч-шения общения. — М., 1986.

8. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

 

10. ПетровскаяЛ. А. Компетентность в общении: социально-психологичес-кий тренинг. — М., 1989.

11. Попова Л. В., Дьяконов Г. В. Идентификация как механизм общения и развития личности: Метод. рекомендации. — М., 1988.

12. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.


Розділ 9

УВАГА

Поняття про увагу

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійово-му ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам’ятовує, пригадує, про щось ду-має. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам’ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чо-гось уважною.

Отже, увага— це особлива форма психічної діяльності, яка вияв-ляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або влас-них переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість,яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояс-нюється гальмівною дією значущих для особистості об’єктів і пере-живань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За тако­го стану об’єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.

Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методів навчання та правильність його організації.

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю.Вона є характерологічною властивістю осо­бистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розви-ток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у про-цесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристськоїтеорії'вбачають її сутність виключно


у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяль-ністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють по­чуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумов-люється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напря-мок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага вира-жає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки в увазі виявляється ставлен-ня особистості до об’єкта, на який спрямована свідомість, то значу-щість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосеред-женні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередив-шись на якомусь об’єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не стосуються того, чим вона займається, або не мають для лю-дини будь-якого значення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом її уваги.

Природа уваги у психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В. Вундт, на-приклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-во-люнтаристську теорію уваги. Увага — це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони пер-цепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особ-ливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскра-віше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокрем-люється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Е. Тітче-нер вважав, що яскравість відчуття зумовлюється особливостями нервової системи, але не розкривав, що являють собою ці її особливості.

Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген поясню-вав увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідо-


млюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості. Уявлення, що пере-магає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага — це стан усвідо­млення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, як і І. Сєченов, вважав, що уваги без її фізичного вираження не буває. У цьому зв’язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, — це не духовний акт, що діє приховано. її механізм руховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясуван-ня сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

Фізіологічне підґрунтя уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношен-ням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І. Павлова про орієнтуваль-но-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з’ясовують фізіологічне підґрун-тя уваги. І. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни в навколишньому середовищі, які виклика-ють загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямова-них на ознайомлення зі змінами в ситуації.

Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам можливість при-стосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він вияв-ляється в активній установці аналізаторів на краще сприймання подраз-ників, що діють на організм. І. Павлов писав про те, що щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до образу, що з’явився, прислухаємося до звуків, що виникли, посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі


прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповід-ними сприймальними поверхнями, відповідними органами почуттів.

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження,що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виника-ють більш-менш стійкі оптимальні збудження. Ці оптимальні збуд-ження стають домінуючими й викликають гальмування слабших збуд-жень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні чи зсередини організму, осереддя оптимального збудження мо-же переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку в інші. У цьому разі змінюється і спрямованість уваги. У загаль-мованих ділянках кори мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували у збудженому стані, загальмовуються. З цього приво­ду І. Павлов писав, що якби можна було бачити крізь черепну короб­ку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б на свідомій людині, що розмірковує, як по її великих півкулях пересувається постійно вигадливо неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється за формою та за величиною, оточеної по всій поверхні півкуль більш-менш значною тінню.

Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. Ухтомський своїм ученням про домінанту. Домінанта— це панівне осереддя, яке притягає до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим, що й становить собою фізіологічне підґрунтя свідомих процесів, уваги. Інші ж збудження при цьому гальмуються. Загальмовані, відносно слабші збудження порівняно з домінуючими О. Ухтомський називав субдомінантними. Якпоказали його дослідження, домінанта не лише гальмує суб-домінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У цьому зв’яз-ку домінанта стає сильнішою. Між домінантою та субдомінантами відбувається боротьба. Домінантне збудження залишається доміну-ючим доти, поки якась субдомінанта не стане більш інтенсивною, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта — субдомінантою.

У діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінант-ний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.


Виразом домінанти, згідно з О. Ухтомським, є робоча поза орга-нізму. У стані уваги людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуття при цьому настає сен­сибілізація,тобто підвищення чутливості до зовнішніх подразників, або ж знижується чутливість до останніх, якщо людина зосереджується на внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг.

Отже, за зовнішніми змінами, за виразними рухами можна зробити висновок про стан уваги особистості.

Виникнення уваги та її відволікання пояснюються дією взаємної індукції збудження та гальмування. У разі виявлення інтенсивної ува-ги до якоїсь ознаки чи дії спостерігається зниження чутливості до інших подразнень.

Взаємна індукція збудження та гальмування є фізіологічним під-ґрунтям найрізноманітніших проявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переключення тощо.

Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих пів-куль головного мозку пояснює низку властивостей уваги. Так, обсяг уваги пояснюється ширшим чи вужчим з осередженням оптимально­го збудження ділянок кори великих півкуль. Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів чи дій водночас, поясню-ється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянка-ми кори, що певною мірою перебувають у стані загальмування. Пере-ведення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори на іншу у зв’язку з ви-никненням нового подразнення. Швидкість переведення уваги у різних людей різна. Це залежить від типу нервової системи організму. Організм зі збудливим типом нервової системи швидше переводить увагу з одного об’єкта на інший, ніж з інертним.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження свідчать, що процеси ува-ги пов’язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й із підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забез-печується бадьорим станом кори головного мозку, який підтримується висхідними імпульсами ретикулярної формації. Але бадьорий стан кори забезпечується не лише висхідною активуючою ретикулярною системою, а й низхідною. Якщо висхідна ретикулярна система, яка по-дає імпульси до кори головного мозку, є засадовою щодо біологічно зумовлених форм активації (обмінні процеси, елементарні потяги ор-ганізму), то низхідна ретикулярна система викликає активуючий вплив імпульсів, що виникають у корі головного мозку, на підкоркові


утворення і тим самим забезпечуються вищі форми вибіркової акти-вації, пов’язані зі складними завданнями свідомої діяльності.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють чолові ділянки головного мозку. Вони відіграють вирішальну роль у підви-щенні рівня бадьорості відповідно до поставлених перед людиною завдань і цим самим забезпечують прояв вищих довільних форм ува-ги. Дані нейрофізіологічних досліджень показують, що участь чоло­вих ділянок головного мозку людини в активації особливо викли-кається мовною діяльністю, мовною інструкцією.

Різновиди і форми уваги

У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та після-довільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані і за певних умов переходять один в один.

Мимовільна увагавиникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналіза-тор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги у тварин. На відміну від тварин людина може оволодівати власною мимовільною увагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Фізіологічним підґрунтям мимовільної ува-ги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Нейрофізіо­логічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкор-кових ділянок великих півкуль головного мозку.

Мимовільна увага виникає тоді, коли сила сторонніх подразників перевищує силу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних умов, за певних обставин стають інтенсивніши-ми порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збуджувачами ми-мовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об’єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли люди-на стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може вини-кати досить часто, заважаючи провідній діяльності.


Довільна увага— це свідомо спрямоване зосередження особис-тості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою сві-домість на необхідній діяльності досить тривалий час.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дис-ципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми від-воліканнями.

Фізіологічним підґрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна ін-дукція нервових процесів — одна з основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.

У довільній увазі провідним є вибір об’єкта зосередження, засобів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу — головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіля-ти увагу між усією діяльністю — від початку до завершення та між окремими її етапами.

Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потре-би та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що відда-леніша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме та-кою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтриман-ня та керування.

Післядовільна увага,як свідчать досвід і спеціальні дослідження, на-стає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосе-редження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак ми-мовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної


уваги. Хоча в післядовільній увазі мимовільність, свідоме зосеред-ження на об’єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольова-ним. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає тривалішою та продуктивнішою. Тому у процесі діяльності — нав­чальної, трудової — важливо засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів після-довільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівня-но швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному ви-конанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб’єктивного відчуття втоми.

Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У цьому зв’язку виокремлюють зовнішню,або сенсорну та рухову (мо-торну), увагу та внутрішню,інтелектуальну увагу.Розподіл уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми прояву ува-ги мають певні особливості, на які треба зважати в організації й керу-ванні навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Вона виявляється в активній установці, спрямуванні органів чуття на об’єкт сприймання і спостереження, у зосередженні на діючих органах тіла — руках, ногах, на їх напруженні. Зовнішня увага (сенсорна, ру-хова)яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах об­личчя, мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готов-ності виконувати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання.

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищен-ню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття — зору, слуху, ню-ху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестетичних станів організму та його органів. Сенсибілізація органів чуття сприяє чіткішому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їх елементів.

У зовнішній увазі виокремлюють зосередження на очікуваних пред-метах і явищах — сигналах для дій і рухів, як у трудових і спортивних діях. Увагу до очікуваних предметів та явищ називають пресенсор-ноюта премоторною.


Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, на-приклад, у розв’язанні завдань подумки, у пригадуванні, міркуванні подумки. Художник М. Богданов-Бєльський вдало зобразив прояви внутрішньої уваги учнів на картині “Усна лічба”, а художник В. Перов виразно передав переживання мисливців у картині “Мисливці на спочинку”.

Здатність зосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичне значення. Таке зосередження пов’язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість немож-лива без зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах та індивіду-альних особливостях психічної діяльності особистості.

Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічає знайомих, не чує, що до неї звертаються, відволі-кається від виконуваної діяльності. Тому в будь-якій діяльності — трудовій, навчальній, спортивній — не рекомендується одночасно за-вантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу, наприклад загадувати учням розв’язати подумки завдання або пригадати формулу, дати, назви і водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати напи-сане на дошці, спостерігати географічну карту, стежити за дією при-ладу. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішньо та внутрішньо спрямованою діяльністю.

Властивості уваги

В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередже-ність, або концентрацію уваги, стійкість, переключення, розподіл та об-сяг. Ці властивості є основною передумовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої діяльності особистості. У різних видах діяльності ці властивості виявляються по-різному.

Зосередження уваги— центральна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об’єктах, що є предметом розу-мової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіо­логічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.


Зосередженість, тобто концентрація уваги,залежить від змісту діяльності, міри інтересу до неї та насамперед від індивідуальних особ-ливостей людини — її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділянках кори великих півкуль головного мозку. І. Ньютон на запитання, завдяки чому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів, що завдяки тому, що він невпинно думав про це питання. Але при цьому важли-ву роль відіграють методи роботи, від яких значною мірою залежить підтримка інтенсивності збудження впродовж необхідного часу, напри-клад протягом уроку у школі або протягом часу, що потрібний для ви-конання будь-якої іншої діяльності.

Зосередження уваги тісно пов’язане зі стійкістю уваги.Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяль-ності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсив­ності збудження, що забезпечується і силою дії об’єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості — значущістю для неї діяльності, інтересом до неї. Сила уваги зменшується за несприятли-вих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від міри втоми, стану здоров’я. Про силу уваги можна зробити висновок за частотою і тривалістю відволікань, які є ми­мовільними реагуваннями на різні випадкові подразники зовнішнього та внутрішнього походження. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості викону-ваного завдання та терміновості його виконання, якщо організації та методам праці властиві елементи, які активізують розумову діяльність.

Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшуються, увага слабшає, люди-на відволікається від об’єкта діяльності. Відволіканнянастає тоді, ко-ли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що вже йшлося. Несприятливі умови діяльності, важкі за змістом і способом виконання завдання, а також нецікаві, відсутність інтере-су до змісту діяльності та вміння і навичок працювати прискорюють утому і відволікають увагу від об’єктів діяльності.

Особливо помітно відволікання уваги виявляється у розсіяних лю-дей. Розсіяність— це негативна особливість уваги, яка зумовлюється ослабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слаб-кість збудження в ділянках кори головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на якомусь із них, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш


тривалий час. Такі люди, переважно учні, потребують того, щоб їхню розумову діяльність підтримували засобами унаочнення, активізува-ли збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітно­му матеріалі та на одному різновиді сприймання — зоровому або слу-ховому. Чергування зорового, слухового та рухового різновидів сприй-мання сприяє подоланню розсіяності. Розсіяність виявляється і під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але така розсіяність пояс-нюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю.

Рівень зосередженості уваги у процесі праці та навчання коли-вається. Ці коливання виявляються в періодичному зниженні та підви-щенні зосередження. Періоди коливання, як свідчать дослідження вітчизняного психолога М. Ланге, становлять від двох–трьох до 12 се-кунд. Коливання пояснюються зниженням і підвищенням працездат-ності клітин кори великих півкуль головного мозку, які залежать не ли-ше від внутрішніх умов (утоми, живлення мозку киснем тощо), а й від зовнішніх — одноманітності подразників, що знижує силу збудження клітин аналізатора в корі великих півкуль головного мозку. Але в умовах інтенсивної праці, її змістовності, позитивного ставлення до неї періоди коливання набагато збільшуються.

Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням. Переклю­ченняуваги — це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Фізіологічним підґрунтям переклю-чення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділян-ках і виникнення його в інших.

Переключення уваги з одних об’єктів на інші вимагає належного во-лодіння власною увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, які потребують опрацювання, вміння керувати власною увагою, що здобувається у процесі діяльності.

Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це зале-жить від змісту діяльності та індивідуальних особливостей людини. Існують різновиди діяльності, в яких швидкість переключення є вирішальною у праці, наприклад у пілотів, водіїв, операторів, особли-во в аварійних ситуаціях. Люди зі збудливим типом нервової системи швидше переключають увагу, ніж із гальмівним. Як свідчать до­слідження, швидкість переключення уваги дорівнює 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає у про­цесі роботи, і переключитися на інший об’єкт. У процесі вправлян-ня у швидкості переключення уваги можна добитися зменшення інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переклю-чення на виконання інших дій та операцій.


Концентрація увагиможе бути як вузькою, так і ширшою, коли людина зосереджується не на одному, а на кількох об’єктах. За шир­шої концентрації уваги відбувається її розподіл.Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності. Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя й занотовувати їх, виконувати певне завдання та слухати радіо. Передумова такого пе-реключення полягає в тому, що одна дія — звична, виконується авто­матично, а інша — за участю свідомості. При розподілі уваги одна діяльність пов’язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а інша, яка потребує меншої уваги, здійснюється ділянками мозку з меншою збудливістю.

Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосереджуватися на двох різновидах діяльності, а дехто здатний одночасно виконувати кілька різновидів діяльності. Подейкують, нібито Юлій Цезарь і Напо-леон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четверте. Така здатність розподіляти увагу викликає сумнів. Мабуть, вони володіли вмінням дуже швидко переключати увагу з одного об’єкта на інший, а також великою автоматизованістю, звичністю окремих компонентів тих чи інших виконуваних ними дій. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання.

Увага людини різна за обсягом. Під обсягом увагирозуміють кіль-кість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкорот-ший час. За цією ознакою увага може бути вузькоюта широкою.

Широта обсягу уваги залежить від спорідненості сприйманого ма-теріалу, а також від вікових особливостей людини.

Якщо сприйманий матеріал легко асоціюється, тобто взаємопо-в’язується, то обсяг уваги збільшується. Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини при сприйманні непов’язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) становить 4-6 об’єктів при сприйманні його впродовж 0,1-0,2 секун-ди. Обсяг же уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої самої швидкості експозиції дорівнює 2-3 об’єкти. Попереднє оз-найомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емо­ційно-вольової діяльності.

Властивості уваги виявляються різними способами. Найдоступ-ніший метод дослідження уваги — спостереження діяльності особис-тості. Воно дає можливість спостерігати інтенсивність і тривалість


зосередження, відволікання. Кількість і тривалість відволікань упро­довж уроку є показником інтенсивності зосередження.

Для дослідження обсягу і розподілу уваги широко використову-ють тахістоскоп — прилад, за допомогою якого можна нетривалий час експонувати матеріал. Кількість сприйнятого матеріалу — одно­манітного або різного за змістом та формою, поданого одночасно, є показником обсягу або розподілу уваги. Використання тесту Бурдо-на (метод коректурної проби), який полягає у викреслюванні певних літер серед неорганізованого тексту або певних фігур серед багатьох фігур, дає можливість дослідити і зосередженість, і розподіл, і переклю-чення уваги.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Загальна психологія

С Д Максименко В О Соловiєнко.. Загальна психологія Навчальний посібник Рекоменловано Міністерством освіти і науки України..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Завдання та проблемні ситуації

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Створюючи цей посібник, автори прагнули дещо по-новому виокремити структурні блоки теоретичного матеріалу, що сприятиме кращому формуванню у студентів поглибленого розуміння логічного змісту курсу

Уп до психології
Розділ 1 ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГ!/ Предмет психології та її завдання Психологія — одна з наук про людин

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми
Термін “психологія"походить від грецьк. рзуспе - душа і 1о'8о8-слово, вчення, що означає “наука продушу". Психічне

Запитання для самостійної роботи
1. Що є предметом психології? Які основні групи психічних явищ вона вивчає? 2. Які основні завдання стоять перед сучасною психологією? 3. Назвіть основні принципи наукового вивчен

Завдання та проблемні ситуації
1. Що дає дослідникові (практикові) керування в пізнанні психічних явищ принципами детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності? 2. Чим принципово різнятьс

Методи психології
Основні вимоги до методів психології Психологія як наука має певні предметі методививчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати

Бланк для фіксації результатів спостереження
  Дата спостереження За яких умов здійснювалось спостереження Що спостерігалося Що виявлено у процесі спостереженн

Список використаної та рекомендованої літератури
1. Айзенк Г. Проверьте ваши способности. — М.: Мир, 1972. 2. Асеев В. Г. Возрастная психология: Учеб. пособие. — Иркутск, 1989. 3. БлейхерВ. М., БурлачукЛ. Ф.

Розвиток психіки і свідомості
Виникнення та розвиток психіки Виникнення та розвиток психіки — одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук.

Завдання та проблемні ситуації
1. Чому елементарну чутливість вважають початковою формою власне психіки, а подразливість — лише актом відображення? 2. Чому павук, посаджений у банку разом з мухою, не “впізнає” її навіть

Г- ОСОБИСТІСТЬ,^. ^^СОЦІАЛЬНІ ГРУІТРГ
Розділ 4 ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ Поняття про особистість та її структуру Особистість— це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими сво

Список використаної та рекомендованої літератури
1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. 2. Андреева Г. М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988. 3. Асмолов А. Г. Истор

Соціальні групи
Поняття про групи Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі й під його впливом відбувається становлення особистості — складається її спря-мованість, формуються суспільна активні

Характеристики групи
  за кількісним   за способом утворення: диференціація статусу складом:

Завдання та проблемні ситуації
1. Чи може офіційна зміна статусу члена групи вплинути на його не­офіційний статус? 2. Чи може особистість здобути в колективі статус, що не відповідає кри-теріям її реальної цінності як ч

Психологічний аналіз діяльності
Поняття про діяльність Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв’язки організму із середовищем. Джерелом актив­ності живих істот є потреби, що спонук

Мова і мовлення
Поняття про мову та її функції Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є моваі мовлення, спілкуваннята

Список використаної та рекомендованої літератури
1. Баєв Б. Ф. Психологія внутрішнього мовлення. — К.: Вища шк., 1966. 2. Богин Г. И. Уровни и компоненти речевой способности человека: Учеб. пособие. — Калинин, 1975.

Спілкування
Поняття про спілкування Спілкуванняє важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та не

Запитання для самостійної роботи
1. Чим зумовлюється потреба у спілкуванні між людьми? 2. Яку роль відіграє спілкування у суспільному житті? 3. У чому полягає соціальна сутність спілкування? 4. Яка роль

Завдання та проблемні ситуації
1. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть позитивно впливати на прояви уваги особистості? 2. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть негативно впливати на прояви уваги особистос

Завдання та проблемні ситуації
1. Поясніть, чому відчуття є генетично первинною формою відображен-ня дійсності. 2. У чому виявляється і чим зумовлюється суб’єктивний характер відчуттів? 3. Чим можна пояснити в

Завдання та проблемні ситуації
1. Чому сприймання не можна звести до простої суми відчуттів? Як слід розуміти твердження, що сприймання — це результат складної аналіти-ко-синтетичної діяльності? 2. Поясніть, яку роль ві

За характером за мірою за мірою новизни
розв'язуваних розгорнутості: та оригінальності: завдань:— дискурсивне — репродуктивне — теоретичне —інтуїтивне (відтворювальне) — практи

Уява — це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала
До створення нових образів людину спонукають різноманітні пот-реби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ус-кладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати май-бутнє.

Завдання та проблемні ситуації
1. Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам’яті. За якими ознаками це можна встановити? 2. Визначіть, які прийоми створення образів уяви використано: винахідни-к

Завдання та проблемні ситуації
1. Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам’яті. За якими ознаками це можна встановити? 2. Визначіть, які прийоми створення образів уяви використано: винахідни-к

Пам’ять
Процеси пам’яті: — запам’ятовування — збереження — відтворення Різновиди відтворення: — впізнавання

Емоції і почуття
Поняття про емоції і почуття Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивнеабо негативнеставлення до неї. Ставлення до дійсності відображуєть

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставле­них цілей
У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність — це довільна діяльність.Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам’ятовування, довільна у

Індивiдуально-психологiчнi особливостi особистостi
Розділ 17 ТЕМПЕРАМЕНТ Поняття про темперамент На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кож-ної людини помітно виокремлюються індивідуаль

Слабкий тип
Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппо-крата, він писав, що сангвінік— палкий, врівноважений, про

Запитання для самостійної роботи
1. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент? 2. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. Павлов зро­бив засадовими стосовно поділу темп

Завдання та проблемні ситуації
Доведіть, що здібності як властивість особистості є продукт суспільного розвитку. 2. Чому не можна розглядати високий рівень розвитку знань, умінь і на-вичок особистості як на

Завдання та проблемні ситуації
1. У чому може виявлятися вплив характеру на темперамент? В якому на-прямі та за яких умов цей вплив може відбуватися? 2. Які риси поведінки людини свідчать про силу її характеру? Якими є

Психологічний аналіз діяльності
    6.1. Поняття про діяльність 6.2. Мета і мотиви діяльності 6.3

Особистості
  Розділ 17. Темперамент    

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги