МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1 питання.Держава і право України в 1936—1940 рр.

В даному питанні необхідно залучити відповідний матеріал з курсу політичної історії і згадати, чим характеризувалася повна і остаточна перемога соціалізму в СРСР.

Зазначимо, що повна перемога соціалізму в СРСР була юридично закріплена в новій Конституції, проект якої було ухвалено на Пленумі ЦК ВКП(б) в червні 1936 року, а Надзвичайний VIII Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 року затвердив і ввів її в дію. На основі цього документа 1937 року приймається Конституція УРСР.

У відповідності з Конституцією найвищим органом влади УРСР проголошувалася Верховна Рада республіки. Її компетенцією були затвердження народногосподарського плану республіки, управління галузями народного господарства, встановлення оподаткування, законодавства про працю, організація судових органів тощо.

Постійно діючим органом є Президія, що обирається Верховною Радою. Вона видає укази, тлумачить закони республіки, конт­ролює роботу уряду, присвоює почесні звання республіки, здійснює право помилування осіб, проводить референдуми.

Рада Народних Комісарів є найвищим виконавчим і розпорядчим органом. Місцевими органами влади виступали обласні, районні і сільські Ради депутатів трудящих. Слід наголосити, що ці демократичні за формальними ознаками органи реальної влади не мали. Реальними владними органами виступали компартійні органи. До Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло положення про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх громадських і державних організацій.

Економічною основою УРСР визнавалася соціалістична система господарювання і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка існувала у формі державної і кооперативної власності.

В Конституції регламентувався державний устрій. У ній було закріплене декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР. Це положення було лише формальним і на практиці воно було неможливим.

У Конституції було продекларовано широкі права і свободи громадян, які в реальному житті були максимально обмеженими. Це стосувалося різних категорій громадян. Наприклад, колгоспники прикріплювалися до землі і не мали права залишати місце проживання, оскільки їм не видавали паспортів. А проголошене право на працю фактично означало примусову працю. Праця робітників на підприємствах у другій половині 30-х років була мілітаризована. Робітники були зобов’язані працювати там, де це потрібно було «партії і державі».

В зазначений період відбувається централізація правоохоронної системи і посилення позасудових репресивних органів. Так, за Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами також на 5 років, народні суди обиралися населенням відповідних районів терміном на три роки.

Прийнятий Верховною Радою СРСР закон «Про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 року проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість лише закону. Проте в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацювали.

У зв’язку з тим, що в названих нормативних актах проголошувалося право на захист, РНК СРСР затвердило Положення про адвокатуру СРСР від 16 серпня 1938 року.

Конституція проголошувала недоторканність особи, житла, таємницю листування. Тим часом уже з кінця 20-х років почав розкручуватися маховик репресій.

Масові репресії проводилися відповідно до спеціальних рішень найвищих партійних органів. Відомий факт: Центральний Комітет компартії України звернувся з проханням до Політбюро ЦК ВКП(б) збільшити ліміт для України на розстріли та вислання. Таким чином, у другій половині 30-х років сталінізм перейшов до абсолютного диктаторства.

Зазначимо, що наркомат внутрішніх справ як знаряддя тоталітарного режиму мав багато функцій: здійснював керівництво уп­равлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення во­лі, кримінальним розшуком тощо. Але в другій половині 30-х ро­ків НКВС фактично став позаконституційним органом, оскільки був виведений з-під державного контролю. Формування тоталітарного режиму привело до створення надконституційних, позасудових карально-репресивних органів.

У лютому—березні 1937 року почалася нова хвиля масових репресій. 31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким за чотири місяці необхідно було репресувати 268950 чоловік. Репресії здійснювалися позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому, началь­ника обласного управління НКВС і прокурора області. Репресі-
ям підлягали і керівні особи й прості трудящі. Застосовувалися тортури.

Починаючи з вересня 1937 року поряд з «трійками» з’явилися і «двійки» (без участі першого секретаря обкому).

Розширюються функції Особливої наради при НКВС СРСР, створеної 10 липня 1934 року. Її діяльність була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій. Вона могла в позасудовому порядку застосовувати такі покарання: заслання, виселення, ув’язнення до таборів на термін до 5 років, виселення за межі СРСР.

Студенти повинні усвідомити, що з ліквідацією НЕПУ відбулися суттєві зміни в правовому регулюванні суспільних відносин. Так, головними напрямками розвитку цивільного права були охорона т. зв. соціалістичної власності та вдосконалення договірних відносин. Зазначимо, що на зміцнення планових засад народного господарства спрямовувався ряд нормативних актів. Наприклад, постанова ЦВК і РНК СРСР «Про кредитну реформу» від 30 січня 1930 року скасовувала вексельний обіг і комерційне кредитування; проведенню принципу плановості в роботі транспорту сприяв Статут залізниць СРСР, Повітряний кодекс СРСР тощо.

Зауважимо, що договори укладалися в рамках планових зав­дань. Категорично заборонялася одностороння відмова від виконання договору та одностороння зміна його умов.

Конкретизувалися окремі види угод. Велика увага приділялася зміцненню власності кооперативних об’єднань.

Розвивалося сімейне право. Важливим законодавчим актом у галузі сімейного права стала постанова ЦВК і РНК СРСР від
27 червня 1936 року, за якою заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатосімейним, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. Цією постановою були внесені зміни до Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, а також зміни в законодавство про розлучення. Обов’язковим стало занесення інформації про розлучення до паспортів подружжя.

В галузі трудових відносин постановою РНК СРСР 1938 року запроваджуються єдині трудові книжки, в яких фіксується вся трудова діяльність працівника.

Земельне право також зазнало подальшого розвитку. Так, другий Всесоюзний з’їзд колгоспників-ударників, що відбувся 11 лютого 1935 року, ухвалив новий Примірний статут сільськогосподарської артілі. Більшість його норм була обов’язковою для всіх колгоспників. У цьому документі визначалися мінімальні й максимальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалася кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспник.

Потрібно зазначити, що концепція соціалістичної побудови не визнавала приватної власності. Тому природно, що вже в травні 1939 року приймається постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання». В ній присадибне господарство оголошувалося злом, що відволікало селянина від роботи в колгоспі. Для кожного колгоспника встановлювався обов’язковий мінімум трудоднів (6—100 трудоднів на рік).

Слід наголосити, що «полювання на відьом», яке почалося в
30-ті роки, вимагало створення відповідних нормативних актів. Наприклад, постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 року збільшувала термін покарання за особливо небезпечні державні злочини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство встановлювало відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробку паспортів, порушення правил паспортної системи.

2 питання. Державність і право західноукраїнських
земель між двома світовими війнами