Короткі відомості простопу і копил

Раціональна конструкція взуття, його внутрішня форма і роз­міри, що визначають зручність користування, залежать від форми і розміру стопи (для деяких конструкцій і гомілки) як у статичному

стані, так і в русі.

Дані обміру стопи є вихідними при побудові розмірного (розмірно-повнотного) асортименту взуття.

Стопа - нижня опорна частина ноги, скелет якої містить три відділи - передплюсну, плюсну і фаланги пальців, які складаються з окремих кісток. Кістки з'єднані між собою зв'язками в ділянці су­глобу. Суглоби і м'язи забезпечують рухомість стопи. Стопа з'єднана з гомілкою, яка складається з великої і малої гомілкових кісток. У ді­лянці гомілко-ступневого суглобу знаходиться кісточка (виступ), ха­рактерною особливістю стопи є наявність склепінь. Розрізняють поздовжнє і поперечне склепіння. На підошовній поверхні стопи є шар добре розвішеної підшкірної жирової клітковини. Завдяки наявності цього шару і склепінь ступня виконує роль амортизатора, що захищає людину від струсів під час ходіння, бігу, стрибків.

Підошовна поверхня стопи складається з перед­ньої, геленкової (підекснінчастої) і п'яткової ділянок. Задня (верхня) частина стопи включає пальці, внутрішній, зовнішній пучки, гребінь (підйом) і згин. Згин виникає в плесно-фаланговому зчленуванні. Най­більш рухомими є пальці. Стопа дуже чутлива до стискування. Бо­льові відчуття виникають при стискуванні її тильної частини. Це по­в'язано з тим, що розгалужена мережа кровоносних судин і нервів стопи добре захищена м'язовою тканиною і шаром жиру з боку пі­дошви і слабко - із заднього.

Ступня виділяє значну кількість поту (0,05 - 1,5 г/год.), який при інтенсивній роботі і підвищеній температурі повітря може зро­стати до б - 8 г/год. Через шкіру виділяється також вуглекислота.

Температура шкіри стопи коливається від 20 до 32 °С при температурі повітря 14-16 °С; найбільш низьку температуру має пі­дошовна поверхня. Пониження її температури до 12 - 15 °С може призвести до простудних захворювань.

Конструкція взуття не повинна викликати відхилення в будові стопи, ЇЇ деформації. Найпоширенішою деформацією є плоскосто­пість, яка виникає при зниженні склепінь стопи. її симптоми - больові відчуття, швидка стомлюваність, деяке збільшення довжини і ширини стопи. Плоскостопість буває вроджена і набута, яка виникає внаслідок надзвичайно великих або тривалих навантажень на стопу, а також у результаті носіння тісного взуття. За даними досліджень, кількість ді­тей, хворих на плоскостопість, становить 15 %, дорослих — 20 - 40 % (робітників, зайнятих тяжкою фізичною працею, - 60 - 85 %). Плоско­стопість може супроводжуватися викривленням великого пальця, який в цьому випадку відхиляється назовні або розташовується під другим або третім пальцем, а його головка утворює горб. При носінні взуття, що не відповідає стопі за довжиною устілки, на пальцях, зігнутих у суглобах, утворюються "молоточки", що призводить до больових від­чуттів. При ходінні в тісному взутті на ступнях виникають потертості й мозолі.

 

Асортимент шкіряного взуття

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно змінюється під впливом моди, внаслідок чого з'являються нові види і конструкції виробів, застосуються нові матеріали.

Головним завданням для торговельних працівників при фор­муванні асортименту є всебічне і повне задоволення попиту населення в різноманітному взутті. При цьому повинні враховуватися потреби всіх статевовікових груп споживачів для різних умов експлуатації.

Асортимент взуття, особливо за сезонами носіння, повинен складатися з урахуванням замінності шкіряного взуття гумовим і валяним виходячи з особливостей кліматичних умов району. Замов­лення на взуття слід складати на основі вивчення й аналізу потреб усіх груп населення у певних видах і різновидах, розмірах і повнотах тощо. За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне.

Побутове взуття. Асортимент побутового взуття групується за цільовим призначенням, способом виготовлення, видами і різно­видами, статевовіковим призначенням, розмірами і повнотами, фа­сонами і моделями, матеріалом верху і його кольором, матеріалом підошви і методом кріплення, висотою каблука.

Цільове призначення і спосіб виготовлення. За цільовим при­значенням побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння та в різних приміщеннях. Взуття для вуличного за сезонами носіння поділяють на зимове (утеплене), літнє та весняно-осіннє (демісе­зонне).

Особлива роль відводиться зимовому взуттю в середніх широ­тах і північних областях, оскільки тут воно експлуатується до шести і більше місяців на рік. Таке взуття повинно мати високі теплозахисні властивості, тому для верху широко використовують натуральні шкі­ри, вовняні і напіввовняні тканини, неткані матеріали, деякі види штучних і синтетичних шкір, фетр, хутро; для підошви здебільшого застосовують гуму пористої структури, поліуретан, шкіру, повсть. Взуття має утеплену підкладку і вкладні устілки, воно закриває не тільки стопу, а й гомілку.

Літнє взуття виготовляють полегшеної конструюй!, часто з відкритими носковою і п'ятковою частинами, з окремими ремінцями, наявністю перфорацій і просічок. Нерідко воно буває без підкладки. Для верху, крім шкіри, широко використовують текстильні, штучні і синтетичні матеріали; для підошви - шкіру і шкіроподібну гуму. Літнє взуття не повинне перешкоджати теплообміну ноги з оточуючим середовищем.

Взуття весняно-осіннього призначення повинне мати достатні вологозахист властивості. Тому його виготовляють з верхом із нату­ральних, штучних і синтетичних матеріалів на підошвах з гуми, поліуретану, термопластичних еластомерів. Текстильні матеріали для верху застосовувати недоцільно, оскільки вони пропускають вологу.

За характером виконання побутове шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне (тільки чоловіче і жіноче). До художньо-естетичних показників модельного взуття ставляться підвищені вимоги. На зовнішні деталі верху модельного взуття використовують матеріали з індексом "модельне" і шкіри хромового дублення, гладкі, у тому числі й еластичні, з натуральною лицьовою поверхнею, лаковані шкіри, замша, велюр, нубук, а також шкіри і тканини нових видів і оздоблення. Крім того, за згодою споживача на зовнішні деталі можна застосовувати штучні і синтетичні шкіри.

Види 1 різновиди взуття. Вид взуття, від якого залежить сту­пінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготовки, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють такі основні види взуття, як чоботи, черевики, напівчеревики, туфлі.

Чоботи - взуття з халявками, що доходять до колінного су­глоба, а іноді й вище, виготовлено із заднім зовнішнім ременем або прошвою, жорстким підноском або без нього (з юхти). Вони можуть бути без підкладки або з футором і піднарядом; з піднарядом без фу-тора; з футором без піднаряду. Наявність підкладки визначається товщиною зовнішніх деталей верху. Чоботи мають кілька різновидів.

Ічиги — національне взуття, що складається з юхтових передів і халявок, на підошві з юхти виворітного методу кріплення.

Взуття користується попитом у країнах Середньої Азії. В Яку­тії таким взуттям є торбаси, що мають вигляд панчохи з м'яких оле­нячих шкір з м'якою вшивною підошвою. У Грузії і Дагестані випус­кають ногавиці- вовняні шкарпетки, підшиті сап'яном.

Унти - хутряні чоботи з союзками і задниками з юхти або хро­мового виростка на повстяній підошві, призначені для північних областей. Чобітки і напівчобітки відрізняються від чобіт наявністю різноманітних оздоблень і прикрас. Випускаються без застібок або із застібками "блискавка"; на шнурівках, пряжках тощо, з різною ви­сотою халяв, на низькому, середньому і високому підборах, а зимово­го призначення - на утепленій підкладці. До зимових чобітків від­носять „адрески", призначені для прогулянок і відпочинку. їх виготов­ляють із утеплених матеріалів у поєднанні з водонепроникною ткани­ною типу „болонья", на підошвах із гуми і поліуретану. Таке взуття водостійке, легке, гнучке і дуже зручне для носіння в сніжну та вологу погоду.

Черевики - взуття з борцями, що закривають кісточки. Закріп­люються на нозі шнурівкою, гумовою тасьмою, пряжками, ґудзиками, застібками „блискавка" тощо. Союзки в черевиках можуть бути на­строчені на берці (звичайний крій) або з берцями, настроченими на союзки (ускладнений крій), мати відрізний носок, поздовжній шов або овальну вставку (типу мокасин). Рідше випускають черевики з крученою союзкою. Основна підкладка в черевиках - з текстильних мате­ріалів. Черевики з юхти з настроченими або цілими берцями, клапаном, шкіряними штаферками, задніми зовнішніми або внутрішніми ремін­цями за прейскурантом відносяться до напівчобіт.

Напівчеревики -- взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками. Підкладка - шкіряна або зі штучних матеріалів у п'ятково-геленковій частині і текстильна в носково-пучковій частині. Випускаються із суцільною шкіряною підкладкою або безпідкладкові.

Сандалети -.літні напівчеревики, заготовка верху яких має різноманітні за формою і розмірами перфораційні отвори (або скла­дається з ремінців). їх випускають з наскрізною шкіряною підкладкою в п'ятково-геленковій частині, з жорсткими задниками або з відкри­тою п'ятковою частиною.

Туфлі - взуття, верх якого не повністю закриває тильний бік стопи (верх закриває устілку менше ніж на 0,5 довжини, а в напівчеревиках навпаки).

Туфлі випускаються різноманітних конструкцій з різними прикра­сами, застібками, на каблуках різної висоти. Найпоширенішими є туфлі-човники; туфлі, закриті шнурівкою; літні туфлі без задників, із закритими і відкритими носками; туфлі з верхом із окремих ремінців тощо. На конст­рукцію заготовок туфель значною мірою впливає мода. їх випускають як з підкладкою, так і без неї. Існують ряд різновидів туфель:

Туфлі хатні (кімнатні) - звичайні з різною висотою береш., від­криті, без п'яткової частини, без оздоблень або з різними прикрасами.

Пантомімі - туфлі, що складаються лише з союзки, яка за­криває ділянку плесно-фалангового сполучення стопи.

Опанки - різновид жіночих літніх туфель бортового методу

кріплення.

Чув'яки - легкі літні туфлі з верхом зі шкіри, жорсткими зад­никами, м'якими і жорсткими підносками, вкладною устілкою з текс­тильних матеріалів, каблуком висотою не більше 5 мм або набійкою. Жіночі, дівочі та шкільні (для дівчат) туфлі типу „чув'як" випускають

і без підкладки.,

Спортивні туфлі - спрощеної конструкції, виготовляють без підкладки, проміжних деталей верху і низу, набійки або каблука. Для них обов'язковою є наявність блочків із шнурівкою або гумового тась­мою на підйомі для щільного закріплення на нозі.

Дорожні туфлі - легке взуття без жорстких задинок і підносків з м'якою устілкою.

Сандалі - взуття без підкладки, жорсткого підноска й устілки, із суцільною союзкою, що має перфорацію, відрізною задинкою, од­ним або двома ремінцями (фігурного крою), сандального методу кріп­лення. Ремінець застібають на пряжку.

Черевики, напівчеревики, туфлі полегшених конструкцій, сан­далі, чув'яки, пінетки, дорожні, спортивні і лікарняні туфлі відносять до легкого взуття.

За статевовіковим призначенням взуття поділяють на групи: пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне для дівчат і хлопчиків, дівоче, хлопчаче, жіноче і чоловіче.

Пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне, дівоче і хлопчаче взут­тя іноді називають дитячим.

Пінетки — взуття (черевики і туфлі) для дітей ясельного віку з верхом зі шкір хромового дублення і текстильних матеріалів, на пі­дошві з м'яких шкір виворітного методу кріплення. Вони повинні бу­ти максимально легкими і м'якими, зручними та легко закріплюватися на нозі.

Гусарики - взуття для дітей до двох років (чобітки, черевики, напівчеревики, туфлі). їх виготовляють з трохи піднятою п'ятковою частиною, жорстким підноском, задником і геленком. Взуття повинне міцно закріплюватися на нозі, тобто його конструкція має сприяти нормальному розвитку стопи й одночасно запобігати її деформації! Гусарики випускають з верхом зі шкір хромового дублення, тканин, нетканих матеріалів, трикотажного полотна і фетру на підошві з на­туральної шкіри і повсті.

Дошкільне взуття для дітей у віці від двох до семи років ви­пускається різних видів. Воно повинне мати внутрішній стійкий зад­ник і надійно закріплюватися на нозі, літнє взуття може мати відкриту носкову або (та) п'яткову частину. Взуття для дівчат і хлопчиків ви­готовляють на одних і тих самих копилах, але в асортименті для дівчат переважають туфлі зі шнурівкою, черезпідйомними ремінцями та іншими видами застібок. Верх дошкільного взуття виготовляють із різноманітних матеріалів, крім штучних і синтетичних шкір.

Особливо різноманітним є асортимент взуття для дорослих - чоловіче і жіноче, призначене для споживачів різного віку. Саме тому до такого взуття ставляться диференційовані вимоги. Взуття для мо­лоді повинне відповідати вимогам сучасного стилю і моди як за фор­мою, так і висотою каблука, конфігурацією деталей, матеріалами, що використовуються, характером прикрас. Вимоги до естетичних влас­тивостей взуття для осіб похилого віку трохи нижчі, але підвищені вимоги до зручності: м'який верх із мінімальною кількістю швів, взуття повинне бути легким, гнучким, легко приформовуватися до но­ги, зручно і просто закріплюватися, легко зніматися, конструкція має бути зносостійкою.

Розміри і повноти взуття. За розмірами взуття поділяють відповідно до статевовікових груп. У нашій країні прийнято метрич­ну систему нумерації, відповідно до якої розмір виражає довжину стопи в міліметрах або сантиметрах. Для осіб, які мають довжину стопи 25 см, потрібне взуття за номером 25. Довжина устілки такого взуття повинна бути більшою ніж 25 см, для того щоб забезпечити вільне розміщення пальців при ходінні. Різниця між довжиною усті­лки і стопи залежить від призначення і виду взуття. Середній припуск по довжині стопи становить 10 мм, для чобіт з юхти — 15 мм, для жі­ночого взуття, залежно від підняття п'яткової частини (висоти каблу­ка) - не менше 5 мм. Припуск до довжини устілки може бути збіль­шений для взуття з видовженою носковою частиною. За метричною системою довжина устілки суміжних розмірів взуття відрізняється на

5 мм. Для взуття з юхти спеціального призначення передбачено ін­тервал між суміжними розмірами - 7,5 мм. При переході від меншого розміру до більшого збільшується не тільки довжина устілки на 5 мм, а й ширина на 0,7 мм -1 мм, обхват у пучковій частині - на 3 мм.

Взуття одного розміру може різнитися за повнотою, яка харак­теризує об'ємні розміри. Різниця між повнотами в пучках становить: для взуття з юхти -10 мм; повсякденного - 8 мм; модельного - 6 мм. Ширина устілки в суміжних повнотах одного розміру практично не змінюється. Повноти взуття позначають умовними номерами. їх кіль­кість визначається статевовіковим призначенням взуття: для пінеток і гусариків передбачено 7 повнот (1 - 7), жіночого і чоловічого взуття -12 (1 - 12), для інших груп - 9 (1 - 9). Відповідно до діючих стан­дартів взуття чоловіче, жіноче, хлопчаче і шкільне для хлопчиків ви­пускають трьох повнот, за винятком літніх відкритих туфель, для яких передбачено дві повноти. Пінетки і гусарики виготовляють однієї пов­ноти, інше взуття — двох повнот. Номери повнот залежать від виду взуття ( чоботи, черевики тощо).

Фасони і моделі взуття. Фасон взуття (силует) визначається за формою і розмірами її носкової частини, тобто фасоном затяжного копила, а також формою і висотою каблука. Залежно від фасону носок у взутті може бути широким або вузьким,: тупим або гострим, оваль­ним або гранованим, витягнутим або зрізаним (типу каре), високим або опущеним тощо. За формою каблуки можуть бути звичайними, клиноподібними або з фронтальною поверхнею. Різноманітні за фасо­нами середні й особливо високі каблуки.

Модель взуття визначається за кількістю і розташуванням деталей верху, їх конфігурацією, наявністю і характером прикрас.

Фасони і моделі змінюються залежно від напряму моди. Зміна фасонів відбувається приблизно кожні п'ять-шість років і пов'язана зі зміною моди на одяг. Близько 70 % моделей оновлюються щорічно. Чим більше деталей має заготовка, тим вона складніша за виконанням, тобто потребує більше матеріальних і трудових затрат.

За характером виготовлення чоловіче і жіноче взуття поділя­ють на взуття масового пошиття і модельне. Залежно від характеру оформлення заготовки взуття масового пошиття поділяють на три ка­тегорії складності - гладке, з обробкою і фігурного крою.

Юхтове взуття використовують для носіння у важких природних умовах; воно повинне захищати ногу від проникнення вологи і мати високу надійність. Виготовляють це взуття з яловичої, кінської або свинячої юхти. Через високе промокання свиняча юхта на верхні деталі чобіт не використовується. На другорядні деталі юхто­вого взуття (халяви і берці) ставлять спилок, штучні матеріали — кир­зу, шарголін та ін. З юхти виготовляють чоловіче, жіноче, хлопчаче, шкільне для хлопчиків і дівчат, дошкільне взуття. Основні види взуття з юхти: чоботи, напівчоботи, черевики зі шнурівками або гумовою тасьмою, чобітки і напівчобітки. Випускають­ся дівчачі черевики з верхом із юхти. Юхтове взуття виготовляється на підошвах зі шкіри, гуми непористої структури, поліуретану, цвяховим, клейово-цвяховим, гвинтовим, а також методом пресової вулканізації, лиття під тиском і допельно-клейовим методами кріплення.

Взуття з верхом зі шкір хромового дублення.Дляйого виго­товлення використовують гладкі шкіри з природною і шліфованою ли­цьовою поверхнею, нарізні, велюр, нубук, лакові. У цю групу входить також взуття з верхом з натуральної замші, сандальної юхти. За ха­рактером виконання взуття з верхом зі шкір хромового дублення по­діляється на повсякденне, модельне, у тому числі особливо модне (чоловіче і жіноче), для дітей виготовляють нарядне взуття

Текстильне взуття виготовляють з верхом із різних тканин, нетканих матеріалів, трикотажного полотна, стрічок і тасьми для всіх статевовікових груп. За призначенням це переважно утеплене, домаш­нє, а також літнє взуття. Для виготовлення зимового взуття викорис­товують фетр і повсть. Текстильне взуття належить до групи повсяк­денного, за винятком жіночого, яке буває і модельним. Для його ви­готовлення використовують підошви зі шкіри, гуми, повсті, переважно хімічних і рідше ниткових методів кріплення низу на низькому, серед­ньому (жіноче і дівоче взуття) і високих каблуках (жіноче взуття).

Текстильне взуття випускають різних видів - чобітки, напівчо­бітки, черевики, напівчеревики, туфлі. Зносостійкість взуття із верхом з текстильних матеріалів нижча, ніж з верхом зі шкір хромового дуб­лення, але воно відрізняється легкістю, зручністю, гігієнічністю, доб­рими теплозахисними властивостями при використанні вовняних і напіввовняних тканин, а також при відповідному підборі матеріалів із гарним зовнішнім виглядом.

Взуття з верхом зі штучних і синтетичних матеріалів. Застатевовіковим призначенням асортимент цієї групи обмежений, ос­кільки не рекомендується виготовляти зі штучних шкір дошкільне взуття та гусарики через знижені гігієнічні властивості. Взуття з вер­хом із таких матеріалів випускають для всіх сезонів носіння, а також домашнє.

Асортимент взуття широкий - чобітки, напівчобітки, череви­ки, напівчеревики, туфлі, туфлі кімнатні і дорожні. Союзки і переди в такому взутті можуть бути з натуральної шкіри хромового дублення, що підвищує його зносостійкість. Взуття з верхом зі штучної і синте­тичної шкіри виготовляють на підошві зі шкіри, звичайної і шкіро­подібної гуми (пористої і непористої структури), пластичних мас.

Приймання взуття за якістю

Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його на відповідність вимогам стандартів. На взуттєвих підприємствах при розбраковці взуття оглядають кожну пару (рис. 71), у торговельних організаціях - 10 - 15 % взуття партії і тільки у разі розходжень про­водять суцільну перевірку. Під час перевірки якості виявляють де­фекти взуття. За необхідності їх вимірюють, зіставляють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Якість взуття встановлюють за найбільш вираженим дефектом. Загальна їх кількість на шкіряне взут­тя не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від йо­го характеру, розміру, місця розташування та визначається групою взуття (модельне, повсякденне).

Легке взуття з юхти та спортивне на сорти не поділяють. У ді­ючих стандартах на ці групи взуття наводиться перелік дефектів, які не допускаються в готовому виробі.

Дефекти шкіряного взуття залежно від того, на якій стадії вони виникли, поділяють на такі групи: дефекти матеріалів, виробничі, транспортування і зберігання.

Дефекти матеріалів впливають на зовнішній вигляд взуття та його довговічність. Найчастіше трапляються такі дефекти шкір, як пухлинуватість, воротистість, жилавість, зсідання остини, механічні по­шкодження, обсипання покривної плівки, різниця у відтінках кольору.

У взутті з верхом зі штучних шкір не допускається обсипання плівки, її липкість і тріщини.

Поява виробничих дефектів залежить від якості виконання технологічних операцій. За етапами технологічного процесу розрізня­ють дефекти складання заготовок і взуття, які поділяють на формуван­ня, кріплення низу, оздоблення.

До дефектів складання заготовок належать звалювання стро­чок з краю деталей, співпадати двох суміжних строчок, пропущення стібків без повторного кріплення, відтяжка строчок, різна довжина або перекіс у парі союзок, носків, берців, передів, задніх зовнішніх Реме­нів або швів тощо. Вони трапляються і в модельному взутті, але їх ха­рактер і розмір суворо регламентовані нормативною документацією. Ці дефекти не лише впливають на зовнішній вигляд взуття, а й визна­чають його довговічність. Ремонтопридатність взуття при порушених заготовочних швах дуже низька і малоефективна. Це викликано тим, що під час ремонту (повторного кріплення) можливе сильне послаб­лення матеріалу, що призводить до його розриву. При неправильному збиранні заготовок виникають і такі дефекти, як перекіс деталей та різна їх ширина, висота або довжина.

До дефектів формування належать несиметричність і перекоси деталей верху, різні розміри деталей у парі взуття. Ступінь допуску перекосів залежить від призначення взуття, тому важливо визначити їх точну величину.

Наслідком порушення процесу формування можуть бути такі дефекти, як розірвана підкладка або нерозпрасовані в середині взуття складки і зморшки по грані носка та задника, не приклеєна підкладка до жорсткого задника, м'які задники (або такі, що втрачають форму) або задники із загнутими всередину краями.

У процесі кріплення низу можуть залишатися сліди повтор­ного кріплення підошви, пропущений стібків, нестягнута строчка, від­тяжка та деформація ранта, проколи в підошві, вм'ятини та недопресування підошви у взутті пресової вулканізації, щілини між деталями низу, скрученість закріплювача у взутті тощо. Для взуття клейового

методу кріплення характерні такі дефекти, як місцеве неприклеювання підошви та витікання клею.

До дефектів оздоблення належать забруднення верху та під­кладки, вихвати та хвилястість під час фрезерування зрізу підошви, різна ширина підошов у парі взуття, задирки між підошвою і затяж­ним пругом верху, необрізані кінці ниток, нерівномірне покриття апретом, нечітке клеймування тощо. Вони не передбачені діючими стандартами і тому при їх виявленні взуття повертають на доробку.

Взуття з дефектами, що виникають під час пакування, транс­портування та неправильного зберігання, а також не передбачені дію­чими стандартами, повертають виготівнику. До цієї групи дефектів належать деформація взуття, складки, зморшки, пліснява, корозія ме­талевої фурнітури, молеїдини та шкіроїдини.

Нерідко трапляються перекоси, несиметричність окремих де­талей, тобто розходження між напівпарами за висотою, довжиною та іншими вимірами. Ступінь допустимості цих дефектів залежить від їх розмірів.

При перевірці парності взуття іноді вимірюють довжину устіл­ки в напівпарах з допомогою спеціального приладу, який складається з циркуля, з'єднаного з металевою штангою, або двох смужок картону.

При виявленні прихованих дефектів виготовлення і матеріалів, наприклад розірвання деталей верху по пругу і строчці, висування за­тяжного пругу, деформація верху, псування застібок-блискавок, відри­вання оздоблювальної і кріпильної фурнітури, наскрізне зношення та відклеювання підошов, обсипання покривної плівки тощо, взуття мо­же бути повернуте або обміняне на доброякісне. Це регламентовано гарантійним строком носіння.

Маркування, пакування, транспортування, зберігання та догляд за взуттям

Ці процеси здійснюють згідно з вимогами діючих стандартів.

На ходовій поверхні підошви кожної півпари вказують номер, повноту. Якщо підошва шкіряна або з гуми, поліуретану і прикріплена за методом пресової вулканізації або литтям під тиском, на ній про­ставляють товарний знак підприємства-виготівника. В інших випадках його проставляють на вкладній устілці, напівустілці або підкладці виробу.

менше 1 м від опалювальних приладів. Воно повинне зберігатися в споживній тарі на стелажах або дерев'яних настилах штабелями висотою не більше 1,5 м. Відстань від підлоги до настилу та нижньої частини полиці стелажа повинна бути не менше 0,2 м, між стелажами, штабелями і стінками складу - проходи шириною не менше 0,7 м.

Взуття з юхти краще зберігається, якщо його зв'язують по­парно за вушка і розвішують на спеціальних дерев'яних вішалах. Для того щоб воно не припадало пилом, зверху вкривають папером або тканиною. Недотримання правил зберігання призводить до зниження якості взуття. Так, при зниженій вологості та підвищеній температурі спостерігається неоднакове зсідання окремих його деталей. При цьому взуття деформується, тобто з'являються зморшки і складки на заго­товці, щілини між підошвою і рантом, жолобляться підошви.

При високій вологості повітря внаслідок різної гігроскопіч­ності матеріалів з'являються зморшкуватість верху, сліди корозії ме­талевої фурнітури і навіть пліснява на деталях. Недотримання темпе­ратурного режиму та режиму вологості при тривалому зберіганні мо­же призвести до інтенсивного старіння матеріалів, що виявляється у появі тріщин та обсипанні покривної плівки верху, у підвищенні жорсткості й утворенні тріщин на підошвах із гуми.

При зберіганні взуття з деталями із вовняних та напіввовняних текстильних матеріалів або на підкладці з натурального хутра необ­хідно вжити заходів щодо запобігання ушкоджень міллю.

Взуття потребує систематичного догляду під час експлуатації. Сушити його потрібно при кімнатній температурі. Взуття з верхом із ворсових шкір (замші, велюру, нубука) чистять спеціальної гумовою щіткою або препаратом „велюр" в аерозольній упаковці, а взуття із ла­кових шкір - спеціальною рідиною. Важливо своєчасно проводити ре­монт, зміну набойок, застрочування швів, що розпоролися, тощо.

Гумове взуття

До гумового взуття належить взуття цільно- текстильно-гу­мове, а також із полівінілхлориду, виготовлене за технологією гумо­вого лиття. На відміну від шкіряного взуття воно характеризується більш щільним з'єднанням деталей. Найважливішою вимогою, що ставиться до гумового взуття, є водостійкість у поєднанні зі зруч­ністю, надійністю і відповідним зовнішнім виглядом.

Кількість деталей. їх конфігурація і розташування, а також ма­теріали, що застосовуються, залежать від методу виготовлення, виду і призначення взуття. Гумове взуття може мата найпростішу конструк­цію і виготовлятися лише з полімерів - пляжні, купальні туфлі. У цьому випадку воно виконує захисні функції і не розраховане на тривалий термін експлуатації. За наявності внутрішніх деталей, тобто підкладки й устілки, конструкція взуття дещо ускладнюється. Найбільшу кількість деталей мас взуття, виготовлене методом склеювання.

Гумове взуття виготовляється з різноманітних матеріалів — гу­мових сумішей, полівінілхлорид)', поліуретану, поліетилену, нетканих і трикотажних полотен, штучного хутра тощо.

Гумові суміші складаються з каучуку, вулканізуючих речовин, речовин, що запобігають старінню, зміцнювачів, наповнювачів, по­м'якшувачів, барвників, регенерату.

Класифікація і характеристика асортименту гумового взуття

Асортимент гумового взуття менш різноманітний і класифіку­ється за цільовим призначенням, характером використання, видами і різновидами (особливостями конструкції), статевовіковим призначен­ням, розмірами, методами виготовлення, матеріалом верху, фасоном і моделлю, висотою каблука.

Гумове взуття за цільовим призначенням поділяють на побуто­ве, спортивне і виробничо-технічне (робоче). Залежно від сезону носін­ня розрізняють взуття весняно-осіннього призначення, літнє і зимове.

Асортимент взуття весняно-осіннього призначення включає калоші, чобітки, ботики тощо. До літнього взуття належать туфлі і напівчеревики, до зимового —чобітки, ботики (переважно з текстильним верхом з вовняних і напіввовняних тканин, штучного хутра з утеп­леними підкладками й устілками).

За характером використання розрізняють гумове взуття для но­сіння на шкіряному і валяному взутті й таке, що надягається безпосе­редньо на панчохи або шкарпетки. У загальному випуску побутового взуття друга група користується найбільшим попитом, тому що пере­важна більшість шкіряного взуття виготовляється на гумовій підошві.

Побутове взуття.За видами і різновидами розрізняють кало­ші, чоботи, чобітки, ботики і туфлі.

Калоші Звичайні, призначені для надягання на шкіряне і ва­ляне взуття; високі, що закривають усю тильну частину стопи і кісточ­ки, — для надягання безпосередньо на ногу; напіввисокі, доходять до кісточки і закривають значну частину тильного боку стопи, для надягання на панчохи, шкарпетки, а також на валяне взуття або унти, їх виготовляють із застосуванням трикотажного полотна з начосом або без нього, а також шерстяної байки.

Калоші випускають чорного кольору, лаковані (за винятком клейових без підшивки для валяного взуття) для всіх статевовікових груп населення.

Чоботи - взуття, що надягається безпосередньо на ногу, а ри­бальські закривають стегно і мають надставку до халяв. їх випускають полакованими чорного кольору, з накладними формованими каблу­ками, виготовляємими методами формування або окиснювання. Для підкладки чобіт використовують бумазею-корд, саржу, трикотажну бавовняну трубку ластикового переплетення тощо. Випускають чоло­вічі і жіночі чоботи.

Чобітки надягаються безпосередньо на ногу. їх виготовляють цільногумовими, із полівінілхлориду або з текстильним верхом на під­кладці з трикотажного полотна з начосом, шерстяної байки або штуч­ного хутра з вкладною утеплюючою устілкою. Вони бувають лаковані або без лакованої плівки, з різними оздобленнями - бордюрами, тис­ненням, аплікаціями та з халявами різної висота. Текстильні чобітки виготовляють без застібки і з застібкою-6лискавкою зі шнурівками на блочках.

Для покращання гігієнічних властивостей чобітки із ПВХ-шіастизолю комплектуються утепленими вкладними панчохами з три­шарового матеріалу (штучне хутро, дубльоване поропластом і трико­тажним капроновим полотном) і матеріалами з капронової тканини, затягуються шнурівками.

За методом виготовлення розрізняють гумове взуття штам­поване, формоване, лите під тиском, рідкого формування. За матері­алом верху - взуття з полівінілхлориду, а також з текстильним верхом.

Фасон гумового взуття визначається формою його воскової частини, а також формою і висотою каблука. Залежно від форми вос­кової частини розрізняють взути з вузьким, широким, тупим, круглим і напівкруглим носком. Модель гумового взуття визначається конст­рукцією верху, наявністю прикрас, видом застібки. Основними видами прикрас є тиснення, бордюри, відвороти, декоративні клапани апліка­ції, а також кільця, пряжки тощо. Крім того, для прикрашання вико­ристовують декоративну і функціональну фурнітуру: пряжки-зажими. пряжки-защіпки. петлі для шнурівок, пряжки з кріпленням на кнопку. застібки -"блискавка".

За висотою каблука розрізняють взуття з потовщенням у п'ят­ковій частині (набійкою), низькими, середніми, високими каблуками Висота низьких каблуків — 25 мм, середніх —25—40, високих — більше 45 мм. На високому каблуці виготовляється тільки жіноче взуття, ді­воче - на середньому.

Спортивне взуття призначене для занять фізкультурою і спортом, а також активного відпочинку. Його виготовляють з верхом із тканин, переважно з дубльованої двошарової кирзи, а також із джинсової тканини з гумовими обсоюзками, окантовкою деталей вер­ху, на блочках із шнурівкою або гумкою на підйомі Суцільно-штампованими випускають лише туфлі купальні. Виготовляють таке взуття клейовим або формованим методами.

Для усунення ковзання гумових підошов застосовують метале­ві і гумозі шини різної конфігурації знімні металеві пластинки (у взутті для альпінистів), волокнисті наповнювачі

За статевовіковим призначенням спортивне взуття поділяють на чоловіче, хлопчаче, жіноче дівоче, шкільне і дитяче. Розміри гумового спортивного взуття: чоловіче - 255, 262, 270, 277, 285, 292, 300, 307; жіноче - 225, 232, 240, 247; хлопчаче -225. 232, 240. 247; шкільне - 202,210,217; дитяче - 165,172,180, 187.195.

За видами і різновидами розрізняють туфлі черевики, напівчеревики.

Тулі спортивні бувають суцільнокроєні, зі шнурівкою на блочках, внутрішнім воском і задником, гумовою обсоюзкою, на гумовій підошві, із зовнішнім потовщенням у каблучній частині

Туфлі кросові випускають зі шнурівкою на блочках, з фігурни­ми надблочниками, підсилюючими накладками із синтетичної тасьми, високими зовнішніми задниками з прогумованої тканини, підсиленими вініл-штучною шкірою з вентилюючими отворами, з рифленими гумовими обсоюзками, гумовими носками на гумових підошвах без потовщення в п'ятковій частині.

Туфлі для активного відпочинку за зовнішнім виглядом нагадують кросові, їх виготовляють на підошві зі спіненого полівінілхлориду з вкладними устілками-супінаторами з пористої гуми.

Туфлі для тенісу виготовляють із шнурівкою на блочках, з гумовими обсоюзками і носками на гумових підошвах із спеціальним рифленням без потовщення в каблучній частині, підсилені в геленковій та пучковій частинах текстильними язичками, прокладкою із пористого матеріалу.

Туфлі купольні формують із кольорової гуми, потовщенням на заднику, бортах і носку.

Сандалі для басейну виготовляють методом формування з ко­льорової гуми. Вони складаються з підошви з двома гумовими ремін­цями (роз'ємними або нероз'ємними).

Черевики баскетбольні подібні до туфель тенісних. Черевики футбольні подібні до туфель кросових, але на підо­шві мають гумові шипи та підсилювачі в передній частині.

На замовлення спортивних товариств випускають гумове взут­тя для майстрів спорту.

Існує сім груп взуття: калоші, ботики, чобітки з текстильним верхом, чобітки та напівчобітки суцільногумові, чобітки з полі вінілхлориду, спортивне взуття, чоботи. У межах вказаних груп передба­чено підгрупи за статевовіковим призначенням.

Подальший поділ здійснюється за характером використання та матеріалом верху.

Спортивне взуття в межах статевовікових підгруп поділяють за видами.

Перевірка якості гумового взуття

Гумове взуття приймають партіями. Партія - добове виго­товлення виробів, що супроводжуються одним документом про якість. Для проведення фізико-механічних випробувань відбирають 0,05 % партії, але не менше двох пар; для молодіжного, дитячого і шкільного взуття — 0,1 %, але не менше чотирьох пар.

Лабораторним випробуванням піддають взуття на гумових за­водах відповідно до показників, передбачених стандартами на відпо­відні види взуття. Взуття вважається якісним, якщо воно за всіма по­казниками відповідає вимогам документації. У разі незадовільного ре­зультату за будь-якими показниками проводять повторне випробу­вання подвійної кількості зразків. Якщо взуття хоча б за одним показ­ником не відповідає нормам стандарту, воно визнається неякісним.

У торговельних організаціях шляхом зовнішнього огляду про­водять вибіркову перевірку сортності. Суцільну перевірку здійснюють при розходженні фактичної сортності з даними заводу-виготівника.

Гумове взуття, за винятком фермових чобіт, туфель, а також спортивного, яке на сорти не поділяють, випускають двох сортів. При встановленні сорту враховують характер дефекту, його розмір і розмі­щення. Обмежується й загальна їх кількість (не більше трьох на кож­ному виробі), оскільки допустимі дефекти не повинні зосереджува­тися в одному місці. Таку саму кількість дефектів із числа допустимих передбачено і для виробів, що не поділяються на сорти, тобто випус­каються стандартними. У взутті з текстильним верхом аналогічне об­меження передбачено для виробів 2 сорту, а у виробах 1 сорту допускається не більше двох відхилень.

У гумовому взутті не допускається непарність, тобто невідпо­відність однієї півпари іншій за розміром, формою, кольором, товщи­ною деталей; липкість лакованої плівки, виступання сірки, механічні пошкодження, відхилення деталей верху, розходження підкладки з кольоровою устілкою, запресовані складки на підкладці тощо.

Гумове взуття, що не відповідає вимогам 2 сорту, а формовані туфлі, чоботи, спортивне взуття - вимогам стандарту, переводяться в брак.

Валяне взуття

Основне призначення даного взуття — захист ноги людини від впливу низької температури, завдяки малій теплопровідності сировини —вовни, значної її товщини. Сировиною для виготовлення валяного взуття є натуральна овеча вовна, пух козячий чесаний, використовують також з відходів овчинного і хутряного виробництва. відновлену вовну з вовняних. текстильних і трикотажних шматків.

 

Класифікація і характеристика асортименту валяного взуття

Асортимент валяного взуття менш різноманітний, його поділя­ють за такими ознаками: призначенням - побутове і спеціальне; статевовіковою ознакою і розміром - чоловіче (26 - 35), жіноче (23 - 27), дитяче (13 - 22); складом суміші - грубововняне звичайної якості, на­туральної вовни 41 - 61 %, у тому числі пояркової не менше 65 %; по­ліпшеної якості (напівгрубововняне) - натуральної вовни не менше 60 %, у тому числі напівгрубої - 20 %, грубої - 20 %, пояркової - 20 %; фетрове - натуральної овечої напівгрубої вовни 42 %, козячого пуху 14 %, очоси камвольного і тонкосуконного виготовлення. Грубововня­не валяне взуття поділяють залежно від маси на обважнене, тонке і середнє.

Крім того, за видом обробки розрізняють натуральне, фарбо­ване (гладкофарбоване, трафаретного фарбування) і меланжеве; за ха­рактером обробки - без обробки і з обробкою тасьмою, мотузкою, шкірою, штучною шкірою, хутром, аплікацією, металевою фурніту­рою; з різноманітними застібками -„блискавка", кнопками, ґудзиками, блочками, пряжками; за особливостями виготовлення - суцільноваляне, з привулканізованим гумовим низом, а фетрове - зі шкіряним ни­зом; за методом кріплення низу — пресової і котлової вулканізації, кле­йового методу кріплення; за формою - асиметричне, симетричне.

Побутове валяне взуття використовується для звичайних умов носіння, тобто для захисту від низьких температур. Найбільша питома вага в асортименті припадає на грубововняне валяне взуття. Залежно від маси і товщини стінок його поділяють на дуже важке з підвищени­ми теплозахисними властивостями, значною масою і жорсткістю; се­реднє - для носіння у звичайних зимових умовах і тонке - для носіння при невеликих морозах або з гумовими калошами. Теплозахисні вла­стивості

Чоботи валяні з пришитим до верху халяви полотном (запобі­гає потраплянню снігу в середину чобота) мають високу надійність в експлуатації.

Взуття фетрове валяне має гарний зовнішній вигляд. До його складу входять: козячий пух - до 14 %, вовна - ЗО %, очоси гребінні й апаратні — 8 %, а також вовна овеча натуральна напівгруба - 42 % і очоси власного виготовлення ~ 6 %.

Видовий асортимент фетрового взуття: чоловічі чоботи зі зви­чайними, видовженими і розширеними халявами; жіночі чоботи зі звичайними і високими халявами; дитячі чоботи зі звичайними халя­вами. Фетрове взуття може бути фарбованим і нефарбованим, без при­крас і прикрашене тасьмою, мотузкою, натуральною, штучною чи синтетичною шкірою, натуральним або штучним хутром; аплікацією.

За якістю суміші розрізняють грубововняне, напівгрубовов­няне і фетрове валяне взуття з гумовим низом. За видом, призначен­ням, розміром і обробкою воно не відрізняється від звичайного взуття, але більш зручне у носінні. Маса таких чобіт зменшується залежно від методу кріплення низу, за рахунок потоншення задника, п'ятки, підноскової частини і щічок чобіт. Маса, товщина і лінійні розміри фет­рового і напівгрубововняного взуття без гумових деталей відпові­дають звичайному взуттю з цієї, сировини. Підошва може бути з моно­літної або пористої гуми, чорною або кольоровою, гладкою або рифленою, з каблуком і без нього. Товщина підошви залежить від методу кріплення: найтонша - при котловій вулканізації, найтовстіша - при клейовому методі.

Розміри валяного взуття визначають за метричною системою. Номер взуття відповідає довжині його внутрішнього сліду в санти­метрах. Інтервал між сусідніми номерами становить 1 см.

Окрім валяних чобіт, в асортимент грубововняного взуття вхо­дять туфлі чоловічі й жіночі висотою 9 - 11 см, калоші з потовщеними стінками висотою 12 - 25 см. Розміри фетрових панчіх для жіночих чобітків визначають за штрих-масовою системою (34—41 розмір).

Оцінка якості і визначення сортності валяного взуття

Під час приймання валяного взуття за якістю керуються дію­чими стандартами.

Насамперед здійснюють зовнішній огляд взуття, визначають його фізико-механічні показники. У стандартах наведено класифіка­цію валяного взуття за основними ознаками - видами, призначенням, розмірами, кольором, лінійними розмірами і масою чобіт, товщиною окремих частин у халяві, підошві і головці, подаються граничні відхи­лення за розмірами і масою, вказується вміст різних видів вовни та ін­шої сировини в суміші; можливу заміну однієї сировини іншою у ви­значених співвідношеннях.

У стандартах подаються норми фізико-хімічних показників та норми зсідання, порядок сортування і можливі дефекти, порядок мар­кування, пакування та зберігання взуття.

Взуття приймають партіями. Партія валяного взуття - кіль­кість пар взуття, що одночасно пред'являються до здавання (прийман­ня) однієї й тієї самої групи (за масою і товщиною стінок), однакового призначення, забарвлення, та однакової форми халяв. Зовнішньому огляду підлягає вся партія взуття. Перевіряють лінійні розміри, фор­му, правильність підбору пари, правильність маркування. Для визна­чення лінійних розмірів і маси відбирають пробу, що становить 0,5 % партії, але не менше однієї пари кожного розміру; для фізико-хімічних властивостей і зсідання після замочування - 0,1 %, але не менше од­нієї пари кожного розміру і перевіряють за відповідними стандартами.

Усі виміри пари повинні відповідати нормам технічних вимог у межах допустимих відхилень.

Для кожного різновиду чобіт, а також розміру встановлено нормативи маси, які дають можливість контролювати кількість витра­ченої сировини. Найбільшу масу мають поважчені чоловічі чоботи. Граничне відхилення маси в бік зростання не повинне перевищувати 20 %, у бік зниження - 10 %.

З фізико-механічних показників нормують об'ємну масу, вміст вологи і розчину сірчаної кислоти.

Об'ємна маса або ступінь ущільнення - важливий показник якос­ті валяних чобіт, від якого залежить міцність і жорсткість стінок, стійкість до тертя, теплозахисні властивості і формостійкість. Через дуже велику щільність чобіт збільшується жорсткість стійок у місцях згину, тому при носінні утворюються заломи. Через недостатню ущільненість (недоповстяніння) стінки чобіт стають пухкими, м'якими, чоботи швидко деформуються, зношуються, промокають, зсідаються.

Масова частка вологи у валяних чоботах не повинна переви­щувати 13 %. У цьому випадку підтримується повітряно-сухий стан.

Вміст сірчаної кислоти не повинен перевищувати 0,1 % при встановленій, вологості, оскільки її надлишок негативно впливає на шкіру стопи. Крім того, при зберіганні й експлуатації пошкоджуються волокна виробів.

Результати вимірів, зважувань та аналіз валяного взуття по­рівнюють із встановленими нормативами. За їх відповідності партія вважається стандартною, за невідповідності - проводять повторні дослідження.

Сорт валяного взуття встановлюється зовнішнім оглядом за дефектами зовнішнього вигляду гіршої півпари. Оглядають кожну півпару, оцінюючи рівномірність товщини» якість ущільнення, засміче­ність, наявність рубців, проколів від голок кардної стрічки тощо. Та­кож перевіряють парність взуття, правильність нанесення маркування. За необхідності проводять окремі виміри.

Валяні чоботи виготовляють І і 2 сорту. Взуття валяне фетро­ве грубововняне і взуття з гумовим низом у 1 і 2 сортах обмежуються не кількістю дефектів, а їх розміром і ступенем вираженості.

У взутті спеціальному валяному 1 сорту, призначеному для за­хисту ніг від підвищеної температури, допускається не більше двох дефектів, у взутті 2 сорту - не більше трьох.

Калоші на сорти не поділяються. Гарантійний термін носіння су-цільноваляного взуття з дня продажу через роздрібну торговельну ме­режу або з початку сезону-ЗО днів, взуття з гумовим низом - 66 днів.

Маркування, пакування і зберігання валяного взуття

Валяне взуття маркують незмивною фарбою, на підп'ятковій частині підошви позначають назву підпрнємства-виготівника або то­варний знак, на носковій частині — номер бракувальника, на геленковій частині — артикул і розмір, на п'ятці — сорт.

Упаковують взуття в кіпи і тюки. Кожне упаковочне місце по­винне мати маркування: назву підприємсгва-виготівніїка, номер тюка або кіпи, масу брутто, кількість пар, вид і розмір взуття, номер норма­тивного документа.

Валяні чоботи повинні зберігатися в сухому приміщенні, що провітрюється, при відносній вологості — 65 % і температурі повітря 0-25 °С. Висота штабеля - 1,5 м. Не рідше одного разу на півроку його обробляють антимільними препаратами.

 

ЛЕКЦІЯ

Товари культурно-побутового призначення

Товари культурно-побутового призначення – це доволі численна товарна група, використання виробів якої сприяє проведенню дозвілля та активного відпочинку.

Асортимент цієї групи класифікують, в основному, як за призначенням, так і за споживчими комплексами. Так, асортимент за призначенням складають:

- радіоелектронні товари;

- музичні товари;

- папір, картон і вироби з них;

-шкільно-письмові та канцелярські товари;

- канцелярські технічні засоби;

- іграшки та ялинкові прикраси;

-фото-кінотовари;

- товари для спорту, туризму, полювання та рибної ловлі;

- транспортні засоби.

Класифікація за споживчими комплексами дана в таблиці 1

Таблиця 1

Класифікація за споживчими комплексами

Товари для культурного дозвілля	Товари для активного дозвілля	Товари для навчання, інформації і творчості
Радіоелектронні товари	Спортивні товари	Папір, картон і вироби з них
Товари для туризму та альпінізму	Шкільно-письмові товари
Фото- та кіно-товари	Товари для полювання та рибної ловлі	Канцелярські технічні засоби
Транспортні засоби індивідуального користування	Канцелярські товари
Музичні товари	Іграшки та ялинкові прикраси

 

Почнемо розгляд культурно-побутових товарів з радіоелектронних товарів.

Радіоелектроніка сьогодні - це теле­бачення і телемеханіка, радіолокація, радіонавігація, радіоастрономія, звуко- і відеозапис.

Радіоелектронні товари поділяють на дві групи: елементи радіоелектронної апаратури (комплектуючі вироби) і радіоелектронна апаратура.

Елементи радіоелектронної апаратури- це радіодеталі, напівпровідникові, електровакуумні, мікроелектронні та електроакус­тичні та інші прилади.

За призначенням та видами елементи радіоелектронної апара­тури поділяються на радіодеталі (конденсатори, резистори, моткові вироби), напівпровідникові прилади (діоди, транзистори, тиристори), електровакуумні прилади (радіолампи, кінескопи), мікроелектронні вироби (інтегровані мікросхеми, мікропроцесори), електроакустичні прилади (мікрофони, акустичні системи, гучномовці, головні телефони, звукознімачі) та інші вироби.

Радіоелектронна апаратура- це радіоприймальна, телеприймальна, апаратура для запису та відтворення звука та зображення, комбінована апаратура.

Радіоелектронна апаратура за призначенням поділяється на дві основні групи: побутову і спеціальну.

Радіоелектронна апаратура спеціального призначення (війсь­кова, для літаків, кораблів тощо), особливо, яка встановлюється на транспортних засобах, при експлуатації часто піддається впливу підвищеної вологості, перепаду температур і атмосферного тиску, а також механічним впливам.

Побутова радіоелектронна апаратура (ПРЕА) експлуатується при звичайних температурах і вологості.

Побутовий радіоелектронний апарат- це радіоелектронний пристрій, призначений для виконання однієї чи декількох функцій: приймання, перетворення, записування, підсилення та відтворення радіомовних і телевізійних програм, програм

провідного мовлення, відео - і звукових сигналограм,а також спеціальних сигналів (ДСТУ 2371-94).

Побутова радіоелектронна апаратура (ПРЕА)– це сукупність побутових радіоелектронних апаратів (ДСТУ 2371-94)

За призначеннямпобутову радіоелектронну апаратуру поділяють на дві групи:

• побутову аудіотехніку;

• побутову відеотехніку.

До побутової аудіотехніки відносять радіоприймачі, магніто­фони, програвачі, електрофони, програвачі компакт - та міні-дисків (СД МЕ)), комбіновану аудіотехніку та ін.

До побутової відеотехніки відносять телевізори, відеомагнітофони та відеоплеєри, відеокамери, комбіновану відеотехніку та ін.

Залежно відфункцій, які вонавиконує, побутову радіоелект­ронну апаратуру поділяють на такі групи:

• для прийому передач радіомовних станцій;

• для прийому передач телевізійних станцій;

• для відтворення механічного та оптичного запису звуків;

• для магнітного запису і відтворення звука та зображення;

• комбінована апаратура.

Кожну з цих груп класифікують за функціональними можли­востями, кількістю та повнотою виконуваних функцій, типом оформлення та особливостями використання, характером звукового супроводження, видом джерел живлення, видами виробів, моделями, марками.

За кількістю виконуваних функційпобутову радіоелектронну апаратуру поділяють на:

• однофункціональні - радіоприймачі, телевізори;

багатофункціональні (комбіновані) - радіоли, магнітоли та ін.

За повнотою функцій, що вона виконує, однофункціональна побутова радіоелектронна апаратура поділяється на апаратуру, щ₀ відтворює звук (наприклад, радіоприймач) та апарати-приставки (наприклад, тюнер), що тільки утворюють електричні сигнали низької частоти, які в інших видах апаратури підсилюються та перетво­рюються в звук.

За типом оформлення та за умовами експлуатації побутова радіоелектронна апаратура може бути стаціонарною, переносною, носильною та транспортованою.

Стаціонарний апарат - це апарат з живленням від мережі змінного струму, не пристосований до мобільної зміни місця експлуатації.

Переносний апарат - це апарат з живленням від мережі змінного струму чи універсальний, пристосований до мобільної зміни місця експлуатації.

Носильний апарат - це апарат з живленням від автономних джерел постійного струму чи універсальний, призна­чений для експлуатації за умов руху людини.

Транспортований апарат - це апарат, призначений для експлуатації у транспортних засобах з живленням від електромережі постійного струму чи універсальний.

За типом джерел живлення- від електричної мережі змінного або постійного струму, від автономних джерел, з універсальним живленням.

Універсальне живлення - це живлення від мережі змінного струму та від одного чи кількох інших джерел.

За характером звукового супроводження побутова радіо­електронна апаратура поділяється на монофонічну (одноканальну) - з одним каналом звуковідтворення; стереофонічну (двоканальну) - з двома каналами звуковідтворення; квадрафонічну (чотириканальну).

За способом обробки сигналу побутова радіоелектронна апаратура поділяється на аналогову, цифроаналогову, цифрову.

Радіоелектронна апаратура складається з величезної кількості різноманітних деталей, вузлі, блоків та радіопристроїв, об’єднаних в одно ціле – електричну схему. Всі ці вироби складають групу комплектуючих виробів, яка за призначенням класифікується, як показано в табл.2.

Табл.2

Класифікація комплектуючих виробів за призначенням

Радіодеталі	Напівпровідникові вироби	Електровакуумні прилади	Мікроелектронні вироби
конденсатори	діоди	радіолампи	Інтегральні Мікро- схеми
резистори
Котушки індуктивності	транзистори	кінескопи
трансформатори	тиристори	іконоскопи	мікропроцесори
Стабілізатори

 

За виконуваною функцією комплектуючі вироби поділяють на 2 групи:

1.Пасивні- вони беруть участь у процесах, пов’язаних з накопиченням та розподілом електроенергії. До них відносяться – конденсатори, резистори та котушки індуктивності.

2.Активні – використовуються для підсилення та перетворення електричних коливань. До них відносяться :

- напівпровідникові вироби;

- електровакуумні прилади;

- інтегральні мікросхеми;

- мікропроцесори;

- електроакустичні прилади;

- хімічні джерела струму;

-антени.

Розглянемо більш предметно радіоелектронну апаратуру.

До радіоелектронної апаратури відносять апаратуру для відтворення сигналів звукової частоти, для відтворення програм провідного мовлення, для радіоприймання, для відтворення грамзаписів, для записування і відтворення звуку та зображення і комбіновану апаратуру. Загальна класифікація радіоапаратури приведена в табл.3

Таблиця №

Загальна класифікація радіоелектронної апаратури

За видом комплектуючих	За видом виконання	За кількістю виконуваних функцій	За кількістю звукових каналів	За видом живлення	За принципом обробки інформації	За ступенем уніфікації
лампова	стаціонарна	Однофункціональна	монофічна	Від електромережі	Аналогова	Уніфікована
напівпровідникова	переносна
На дискретних елементах	носима	Багато- функці-ональна	Стеріо-фонічна	З автоном-ним живлен-ням	Цифро-ва	Неу- ніфі-кована
На інтегральних схемах	автомобільна	Квадро-фонічна	З універсальним

 

 

Класифікація за функціональним призначенням дана в табл.4

Таблиця ;

Класифікація радіоелектронної апаратури за функціональним призначенням

Радіоприймальна апаратура	Телеприймальна апаратура	Апаратура для магнітного запису і відтворення звуку	Побутова відеоапара-тура	Апаратура для відтворення звуку грамплатівок та компакт-дисків	Акустична апаратура
Радіо-приймачі	телевізори	магнітофони	відеокамери	Електро-фони	Акустичні системи
Радіоли	Відеомоні-тори	Магнітофони-приставки	Відеомаг-нітофони
магнітоли
Магніто-радіоли	Телерадіоприймачі	Програвачі	Відеомагніто-фонокамери	Електро-програ-вачі	Абоне-ментські гучно-мовці
тюнери	Телемаг-нітоли	Магніто-електро- фони	відеоігри
Тюнери-підсилю-вачі	телетюнери	Лазерні Програ-вачі	Приймачі провідного мовлення
Стерео-комплекси	Телерадіо-комплекси	диктофони	Відео-програвачі	навушникі

Споживні властивості радіоприймальної апаратури

Споживні властивості радіоприймальної апаратури поділяються на функціональні, ергономічні, естетичні та надійності.

Функціональні властивості апаратури включають такі показники, як діапазон приймальних частот, чутливість, вибірність, якість відтворювання радіосигналу, гучність звучання, потужність відтворюваного електричного сигналу, можливість утворення стерео-мовлення, можливість використання додаткових пристроїв (підсилю­вачів низької частоти, магнітофона, годинників, акустичних систем, головних телефонів тощо).

Діапазон приймальних частот (радіохвиль) характеризує ту ділянку частот, у межах якої здійснюється радіоприйом для конк­ретного виду і моделі радіоприймальної апаратури. Сучасні радіо­приймачі мають декілька діапазонів приймальних частот - довго­хвильовий, середньохвильовий, короткохвильовий, ультракоротко­хвильовий діапазон та піддіапазони.

Чутливість - це властивість радіоприймача приймати радіо­сигнали при їх мінімальній напрузі на вході (антенні) та забезпечувати при цьому нормовану вихідну потужність. Чим меншу вхідну напругу необхідно для нормального прийому, тим краща чутливість радіоприймача. Чим більша чутливість приймача, тим більше радіостанцій він здатен прийняти. Вона визначається кількістю етапів підсилення, схемними особливостями приймача та параметрами його елементів. Чутливість приймача вимірюється в мікровольтах (мкВ) для стаціонарних радіоприймальних пристроїв,або в мілівольтах (мВ) чи мікровольтах на метр (мкВ/м) - для переносних пристроїв при прийомі радіосигналів на вбудовану антену.

Вибірність (селективність) - це здатність приймача виділяти корисний радіосигнал із всієї кількості сигналів, які впливають на антену. Розрізняють вибірність по сусідньому і дзеркальному каналах. Вибірність за сусіднім каналом визначають по тому, на скільки сильно радіоприймач послаблює сигнали сусідніх радіостанцій, частота яких відрізняється на ± 9 кГц від частоти необхідної станції. Вимірюють вибірність в децибелах (дБ).

Вибірність за дзеркальним каналом характеризує здатність приймача приглушувати сигнали станцій, частоти яких відрізняються від частоти станції, що приймається на подвоєну проміжну частоту (на 930 кГц). Якщо сигнали таких станцій не приглушувати, то одночасно можна чути декілька станцій. Вибірність за сусіднім каналом також вимірюють у децибелах (дБ).

Частотна характеристика радіоприймачів чи діапазон відтворюваних частот характеризує ширину діапазону звукових частот, відтворюваних радіоприймачем без спотворень. Суб'єктивно ця характеристика сприймається слухачем як різноманіття звуків, як можливість прослуховування звуків, які звучать низько (наприклад, контрабас) чи високо (наприклад, скрипка). Частотна характеристика "ідеальної" радіоапаратури знаходиться в інтервалі частотного діапазону чутливості вуха людини - 16-20000 Гц. Радіоапаратура з такою характеристикою має найвищі акустичні властивості. Вважається, що музика "відмінно" сприймається, якщо частотна характеристика радіоприймача становить 30-15000 Гц, "добре" - при 50-10000 Гц і "задовільно" - при 100-6000 Гц. Частотна характе­ристика радіоприймача залежить від особливостей принципової схеми радіопристрою і якісних характеристик різних за конструкцією акустичних систем.

Якість відтворювання сигналу характеризується ступенем спотворень, які вносилися радіоприймальним пристроєм до спектра відтворюваних частот. Цей параметр характеризує наявність в тракті радіоприймального пристрою частот, відсутніх у спектрі частот прий­мального сигналу. Наявність зайвих частот пояснюється недоліками принципової схеми і монтажу радіоприймального пристрою; їх кількість виражається коефіцієнтом гармонік по електричній напрузі у відсотках (від 0,3 до 2%).Зайві частоти погіршують якість передач, сприяють появі небажаних ефектів.

Гучність відтворюваних звуків визначається перш за все потужністю відтворюваного електричного сигналу низької частоти. Вона визначається можливістю апаратури озвучувати приміщення, різного за площею. В нормативній документації для її визначення наведено вихідну номінальну потужність, за якої спотворення сигналів у динамічній головці не перевищує допустимих. Номінальна вихідна потужність різних моделей апаратури буває від десятих часток ват до декількох десятків ват.

Ергономічні властивості радіоприймальної апаратури характе­ризують гігієнічність, зручність та комфортність експлуатації. Вони характеризують оптимізацію фізичного та психічного навантаження, а також витрати часу, пов'язані з одержанням корисного ефекту. До ергономічних властивостей відносяться показники, які відпові­дають гігієнічним, антропометричним, фізіологічним, психофізіоло­гічним і психологічним вимогам людей.

Гігієнічні показники ергономічних властивостей характеризують рівень температури елементів корпуса, які нагріваються; напругу магнітного і електричного полів; рівень запиленості, токсичності матеріалів, з яких виготовлено та оздоблено радіоприймачі; шум під час роботи.

Антропометричні показники - це відповідність конструкції можливостям людини, наприклад, органів керування ручок, кнопок радіоприймача, руки людини.

Фізіологічні та психофізіологічні показники виключають відпо­відність конструкції, розмірів, форми, кольору, звукової інформації, розміщення елементів і органів управління радіоприймачів фізіоло­гічним можливостям людини. Це показники, які визначають зручність встановлення і підготовки радіоапаратури до експлуатації. Наприклад, це простота та зручність розміщення автономних джерел струму в переносному радіоприймачеві та його підключення до мережі змінного струму за допомогою вмонтованого блоку живлення; це зручність перемикання автоматичного настроювання частоти; це зручність носіння, яка залежить від маси, габаритів, наявності та форми ручок тощо.

Естетичні властивості включають такі показники, як інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції та досконалість виробничого виконання.

Інформаційна виразність