Конспект лекцій. Шепель Юлія Володимирівна

Шепель Юлія Володимирівна

Конспект лекцій

Частина 1 10 основи товарознавства 10 товарознавча характеристика конкретних товарів. 12

Завдання товарознавства

Актуальна проблема товарознавства - розробка науково-теоретичних основ формування торгового асортименту і управління якістю товарів в умовах… Ос­новні завдання товарознавства: * розвивати теоретичні положення про товар як споживчу

Якість товарів та її показники

Важливе завдання товарознавства - якнайповніше виявля­ти закладені в товарі властивості, які формують його якість. Ці властивості можуть виявлятися… Показник якості товару- це кількісна характеристика одного чи декількох… Залежно від характеру властивостей показники якості по­діляються на такі групи: показники призначення…

Фізичні властивості товарів

Специфічні кількісні характеристикипритаманні або товарним партіям, або одиничним екземплярам товарів. Серед найбільш розповсюджених кількісних… Фізичні властивості споживчих товарів, залежно від при­роди поділяють на такі… - розмірно-масові характеристики (властивості);

Теплопровідність - кількість тепла, що проходить через масу об'єкта певної товщини і площі у фіксований час при різниці температур на протилежних поверхнях в один градус. Коефіцієнт теплопровідності характеризується кількістю те­пла, яка проходить через масу продукту товщиною 1 м на площі 1 м за 1 год. при різниці температур на протилежних поверхнях у 1 .Одиниця виміру питомої теплопровідності (кДж)Технологічний цикл товарів. Стадії технологічного циклу

Розглянуті фізичні властивості одиничних екземплярів і товарних партій формуються на різних стадіях технологічного циклу товаропросування. Так, маса, обсяг та інші розмірно-масові характеристики одиничних екземплярів створюються на передтоварній стадії, а такі самі характеристики товарних партій - на товарній стадії. Тому слід чітко уявляти основні стадії та етапи технологічного циклу, їх вплив на формування і збереження кількісних характеристик.

Основні стадії та етапи технологічного циклу склада­ються з:

1- передтоварної стадії (проектування, матеріально-технічне забезпечення, приймальний контроль сировини, виробництво продукції, остаточний контроль готової продукції);

2 - товарної стадії (формування товарних партій, зберігання і транспортування, передреалізаційна товарна обробка, реалізація товарів, споживання (експлуатація), післяпродажне обслуговування при експлуатації або консультування);

3 - стадії утилізації відходів товарів (повторне використання або знищення відходів).

Не вся вироблена продукція стає товаром, частина її від­браковується при остаточному контролі як дефектна і відпра­вляється на промпереробку або знищення.

Приймання товарів за якістюздійснюється в торгових організаціях партіями. Незалежно від розміру партії прийма­льний контроль за якістю вибірковий. При цьому існує певна методика для окремих видів, але немає єдиних правил добору проб у стандартах.

Терміни "проба" і "вибірка" дають можливість виконати якісний контроль. Проба - це мінімально допустима частина товару. Вибірка - певна мінімально припустима кількість па­кувальних одиниць, що характеризують партію.

Правила добору проб і вибірок установлюються стандар­тами на методи іспитів, при їх відсутності умови домовля­ються в контрактах купівлі-продажу.

Окремо існує норматив для добору проб і вибірки для тар­ного і безтарного товару. Ці показники мають вирішальне значення у разі спірних питань поставки, закупки товарів між суб'єктами господарської діяльності.

 

Класифікація продуктів

Класифікація (від латів. clаssіs - розряд, клас і асіо - рою, розкладаю) - система супідрядних понять (класів, об'єктів) якої-небудь галузі знань або діяльності людини, що часто представляється у вигляді різних за формою схем або таблиць і використовувана як засіб для установлення зв'язків між цими поняттями або класами об’єктів, а також для точного орієнтування в різноманітті понять або відповідних об'єктів.

Класифікація служить засобом зберігання і пошуку інформації, що міститься в ній самій.

Інше завдання класифікації - проведення ефективного пошуку інформації або яких не будь об'єктів, які містяться в спеціальних сховищах.

Класифікація виражає систему законів, властивих відображеному в ній фрагменту дійсності, які обумовлюють зафіксовані в ній властивості і відносини об'єктів. Їх систематизація покликана враховувати той факт, що в природі немає строгих розмежувань і плавні переходи від одного класу до іншого - невід'ємна властивість дійсності.

Класифікація сприяє руху науки або галузі техніки із ступеня емпіричного накопичення знань на рівень теоретичного синтезу, системного підходу. Такий перехід можливий лише за умови теоретичного осмислення, різноманіття фактів. Практична необхідність в класифікації стимулює розвиток теоретичних аспектів науки або техніки, а її створення є якісним стрибком в розвитку знання. Класифікація, що базується на наукових основах, не тільки є в розгорненому вигляді картиною стану науки, техніки або їх фрагментів, але і дозволяє робити обґрунтовані прогнози відносно не відомих ще фактів або закономірностей.

Особливо гостро проблема класифікації встала у зв'язку із створенням інформаційного суспільства. Велика кількість і погана впорядкованість нових понять і термінів, друкарських і неопублікованих матеріалів утрудняють пошук і використання потрібних даних, що викликає інформаційний дефіцит, гальмуючий всеосяжний процес. Тому розробка оптимальних класифікацій стає не тільки науковою, але і економічною проблемою.

Серед різних методів в сучасному товарознавстві широко використовують ієрархічний і фасетний методи класифікацій.

При ієрархічному методімножину послідовно підрозділяють на класифікаційні угрупування, між якими існує підлегла залежність: система класифікацій на основі підлеглості нижчестоящих угрупувань вищестоящим (мал. 1.1).

 

 

Де М- початкова безліч об'єктів класифікації

м1 – мн – підмножина

При фасетному (від фр. Раcetіе - грань каменя) методі класифікацій множину, що класифікується, підрозділяють на незалежні один від одного паралельні угрупування. Об'єкт класифікації при цьому методі є багатоаспектним, багатогранним і характеризується деяким набором ознак ( рис.2.)

М	1 угрупування	Фасета1	Фасета2	Фасета.	Фасета н
2 угрупування
3 угрупування
…групування
Н-не угрупування

 

Залежно від завдань, що вирішуються при класифікації, одночасно утворюється різна кількість товарних угрупувань або комбінація ознак їх різних фасет. Прикладом можуть бути фасети призначення матеріалів і устаткування, їх походження і технології виробництва, розмірів і так далі

Кожен з цих методів класифікації має свої переваги і недоліки.

При створенні системи класифікацій необхідно керуватися такими правилами:

■ система повинна бити науково обґрунтована і мати практичне значення;

■ ділення множини необхідно починати з найбільш загальних ознак;

■ на кожному ступені можна використовувати тільки один ознаку;

■ необхідно забезпечувати можливість кодування при використанні ЕВМ в роботі з класифікаторами.

Практичне застосування системи класифікацій нерозривно пов'язане з кодуванням - складанням і привласненням коди класифікаційному угрупуванню або об’єкту класифікації.

Методі класифікації і кодування застосовуються при створенні класифікаторів - затверджених офіційних документів, які є систематизованим переліком найменувань і код груп і об'єктів класифікації.

Наказом Держпотребстандарта Україні від ЗО грудня 1997 р. № 822 затверджений і введений в дію Державний класифікатор продукції і послуг (ГКПУ). Він адаптований до Європейської класифікації продукції і послуг з видів діяльності і охоплює продукцію і послуги, на які розповсюджуються діючі стандарти, технічні умови і рівносильні їм документи.

Використання ГКПУ забезпечує умови для рішення наступних завдань:

■ здійснення комплексного обліку продукції і послуг органами державної статистики;

■ побудова міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції і послуг в країні;

■ здійснення зіставлення національних статистичних даних з даними Статистичної комісії Європейського Союзу і ООН;

■ надання інформації про вітчизняну продукцію і послуги для зарубіжних ринків;

■ інформаційне забезпечення робіт по дослідженню вітчизняних і зарубіжних ринків.

Важливішим характерним угрупуванням товарів є асортимент- сукупність товарів і виробів певного призначення, об'єднаних в групи за класифікаційною ознакою. Асортимент підрозділяють на груповій, видовій і внутрішньовидовій. Розгорнений асортимент продукції чорної металургії називають сортаментом(скор. від «асортимент»), лісовій і деревообробній промисловості - сортиментом.

Номенклатура промислової продукції- це систематизований перелік продукції в натуральному виразі зі встановленими кодами позиції, вживаними при автоматизованій обробці інформації.

Всі товари за призначенням підрозділяють на три великі групи:

1)товари виробничо-технічного призначення - для виробництва інших товарів (сировина, матеріали, деталі, напівфабрикати, машини і устаткування);

2)споживчі - для особистого споживання індивідуальними (кінцевими) споживачами;

3)оргтехнічні - для поліпшення організації адміністративно-управлінської діяльності.

Найбільш загальна класифікація продукції виробничо-технічного призначення приведена в табл. 1.2.

У теорії і практиці товарознавство розглядає такі поняття, як властивості, показники широти, повнота, новизна, структура, реальність, гармонійність асортименту. Всі вони використовуються при управлінь асортиментом товару, формуванні асортименту і визначенні асортиментної політики.

Таблиця 1.2

Класифікація продукції виробничо-технічного призначення

  . Сучасне товарознавство базується на знаннях технологій і, перш за все, нових… Товари як об'єкти комерційної діяльності можуть поділятися за багатьма прикметами, серед яких головна -призначення. …

Зерно

Зернові культури відносять до трьох сімейств: злакові, гречані та бобові.

Сімейство злакових — пшениця, жито, овес, кукурудза, рис4 просо, сорго. По термінах вирощування зернові підрозділяють на ярові і озимі. Ярові сіють навесні, озимі — осінню. На вигляд (морфологічним ознакам) зернові злакові культури ділять на сьогодення — пшениця, жито, ячмінь, овес і просовидні — та інші культури. Форма зернівки справжніх культур довгаста або довгасто-овальна, із сторони спинки видно зародиш (у вигляді вм’ятинки). З протилежною сторони чітко розрізняємо борідка. Із сторони черевця проходить борозенка, заглиблена всередину зернівки.

Просовидні злаки мають різну форму — від продовгуватої до клиновидно-овальної (кукурудза). У просовидних відсутні борідка і борозенка. Зернівка будь-якого злака складається з кожиці сім'я, ендосперма, зародишевої бруньки, зародишевого кореня, сім'ядолі зародиша (мал. 8). Ендосперм — основна частина зернівки, що складається з борошнистого ядра, в якому міститься запас живильної речовини. Поверхневий шар ендосперма звуть алейроновим. Кількість кліткових рядів в алейроновому шарі характеризує злакову культуру. У пшениці і іржі він один, у ячменю і вівса їх п'ять. Шкірка сім'я складається з двох шарів — плодової і насіннєвої.

Харчова цінність зерна різна і залежить від приналежності до сімейств. Так, в очищеному від луски зерні рису білків міститься 7,7%. Крохмалю багато в ячмені, рисі, кукурудзі, пшениці, менше його в просі і сорго (мал. 9). Білки злаків неоднорідні по складу. Це, в основному, альбуміни і глобуліни

Пшениця займає ведуче місце в сільському господарстві.

Вирощують яру та озиму пшеницю. При цьому 90% приходиться на м’яку пшеницю. Крім м’якої та твердої пшениці ще з часів Гомера вирощують пшеницю полбу (двозернянку).

М’яку пшеницю по якості отриманого з неї борошна , вмісту білку, клейковини та хлібопекарним властивостям поділяють на три групи: сильну, середню та слабу. Якісний хліб вищого ґатунку можна отримати лише з сильної пшениці.

Пшеницю ділять на слідуючи види: м’яка, тверда, шарозерна, полба, щільноколоса, персидська. Залежно від виду і часу вирощування пшеницю ділять на 6 типів: 1 – ярова краснозерна; 11 – ярова тверда; 111 – ярова білозерна; 1У – озима краснозерна; Н- озима білозерна; У1- озима тверда(дурум).

Тип – це класифікаційна характеристика зерна по стійкості, природним ознакам, відомостям про його технологічні, харчові і товарні достоїнства. Підтип –класифікаційна характеристика зерна, визначаєма в межах типу і відображаюча зміни природних ознак.

Пшеницю , що заготовляється, підрозділяють на чотири класи. Кожен клас різниться по вологості, засміченості, натурі, клейковині. Нормується вміст клейковини, скловидність, наявність пророслих зерен та пошкоджених клопом-черепашкою.

Жито – застосовують для виробництва борошна, солода та спирту. Зернівки жита більш вузькі і довші ніж у пшениці, маса 1000 зерен складає від 27, 2 до 45,9 г, скловидність 15-40%. Колір зерна сіро-зелений, іноді жовтий чи брунатний. Жито містить більше лізину, ніж пшениця, 56-63% крохмалю і до 3% слизів. По зонам вирощування поділяється на озиму північну, озиму південну та ярову.

Тритікале –відома ще з часів Древнього Риму. Це житньо-пшеничні гібриди, озимі та ярові. Мають дуже високу продуктивність колосу – 80-100 зерен, але дуже нестійкі при зберіганні. Поверхня зернівки схожа з житом, консистенція напівскловидна. Хімічний склад багатший, ніж у пшениці та жита.

Ячмінь – основна сировина для пивоваріння. Найкраще свине м’ясо та сало отримують від свиней в раціон яких входив ячмінь. З ячменя крім пива, готують крупи, борошно, екстракти, сурогатну каву.

Кукурудза з її зерна, листя, стовбуру, початків готують майже 400 виді різних продуктів та виробів. По плівчастості, зовнішньому (формі) і внутрішньому устрою зерна кукурудзу ділять на 7 підвидів: кремениста та зубовидна, лопаюча, цукрова, крохмалиста, воскова, плівчаста. В початку від 300 до 100 зернят. В зерні кукурудзи 9-17% білку, 4-6% масла( в зародку до 40%), 65-70% вуглеводів.

Гречиха- плід трьох граний горішок. Довжина зерен до 6 мм. Маса 1000 зерен 24-30г. В оболонці міститься пігмент фагопірин, що темніє при нагріві, надаючи зерну брунатний колір. Зерно містить білки, вуглеводи та мінеральні речовини.

Рис –з нього роблять крупу, борошно, крохмаль та масло(з зародку). Плід – зернівка, зжата з боків. Зернівка має різну форму, переважно овальну, й різне забарвлення. Довжина зерна 4-10мм. Рис ділять на класи: дуже довгий(більше 7мм), довгий(6-7мм), середній(5-6мм), короткий – до 5мм

Просо – йде на виробництво шліфованого пшона, борошна, солоду, спирту та пива. Вирощують три види проса: посівне, головчасте та китайське. По формі мітелки розрізняють 5 груп проса: розкидисте, розвісите, зжате, овальне і комове.

Чечевиця — стародавня зернова бобова культура. Використовується в ковбасному виробництві і як замінник кави. Колір частіше зелений, але при зберіганні набуває коричне вий. За стандартом чечевицю ділять на три типи: І — темно-зелена; II — ясно-зелена; III— неоднорідна. Якість визначають по вологості, засміченості і розміру (калібрована і така, що не калібрується).

Вимоги, до зберігання зерна. Нормальне, доброякісне зерно будь-якої культури має характерне для неї природне забарвлення, блиск, запах і смак. Ці показники можуть змінюватися при перевезенні, порушенні режимів сушки і зберігання. Колір зерна звичайно з відтінком воскуватості, він змінюється, якщо зерно вологе, довго не сушиться і самозігрівається. Зеленуватий відтінок має зерно недозріле і морозобійне. Запах і смак здорового зерна прісний, але з-за пліснявіння, самозогрівання і гниття, попадання в партію бур'янів (полини, головешки, дикого часнику) може бити неприємним.

Зерно, що самозігрілось, має солодовий запах і смак. Наявність кліщів додає зерну медовий запах, а при їх розмноженні з'являється запах тухлих яєць. Засміченість зерна — це наявність зернової і сміттєвої домішок. Зернова домішка — недорозвинене, щупле, морозобійне, проросле зерно, наявність інших зернових культур. Сміттєва домішка — пил, пісок, галька (мінеральна) і шматочки стебел, листя, луски, насіння культурних рослин, бур'янів (органічна). Особливу фракцію складає шкідлива домішка: спориш, головешка, насіння отрутних рослин.

Натура зерна — маса одиниці об'єма зерна (г/л). Тяжкі домішки збільшують натуру, легкі (плівки) її зменшують. Пшениця має натуру від 540 до 610; жито — 670—725; ячмінь — 540—610; овес - 510—640.

За неналежних умов зберігання в зерні розвиваються комахи та кліщі. Вони не тільки поїдають його, але і забруднюють екскрементами. Це жуки-шкідники, метелики, кліщі. Оптимальна температура для розвитку шкідників — 20— 35°С. При температурі біля 0°С припиняється їх життєдіяльність. Для життєдіяльності мікроорганізмів оптимальна вологість — більше 15% (у зерні) і відносна вологість повітря при його зберіганні — 60—80%. Ступінь зараженості шкідниками: І — довгоносиків — до 5, кліщів — до 20 шт. на 1 кг зерна; II — 6—10 довгоносиків, до 20 кліщів; III — більш 10 довгоносиків і кліщів.

Для зерна встановлюють базисні (розрахункові) і обмежувальні кондиції. Базисні — це норми якості, котрим відповідає доспіле зерно: вологість — 13—14%, зернова домішка — 1—3%. Закупочні ціни встановлюють на зерно з базисними кондиціями. Обмеження кондиції вказує на гранично допустимі (в порівнянні з базисними) норми, при котрих зерно може бути прийняте, але з відповідним коректуванням ціни. При відхиленні якості зерна у бік погіршення діють грошові знижки, а у бік поліпшення — надбавки. За рахунок твердої пшениці і кращих сортів інших культур встановлені сортові надбавки, котрі, можуть складати 10—100%. Зерно, яке поступає на елеватор, об’єднують масі в крупні партії, не допускаючи змішування різних типів і підтипів, різної вологості і ступеня забрудненості. Очищають його від сторонніх домішок і сушать до кондиції. При сушці не можна допускати перегріву зерна, оскільки це може привести до погіршення якості клейковини.

На якість зерна, що зберігається, впливають сипучість, сорбційні властивості, теплопровідність і температура. При зберіганні його враховують і біохімічні процеси, що відбуваються в зерновій масі, — дихання (анаеробне і аеробне), самозігрів, зміна хімічного складу. Анаеробне дихання (без доступу повітря, кисню) небажане, оскільки при цьому йде накопичення етилового спирту і інших проміжних продуктів дихання. Дихання може бути інтенсивнішим при підвищенні температури зберігання. Наслідком дихання при зберіганні є втрати сухих речовин (втрати маси), зміна газового складу атмосфери зберігання (дихання може перейти в анаеробне), збільшення кількості гігроскопічної вологи в зерні, утворення тепла в його масі.

При самозогріванні, підвищенні температури до 40— 50°С і вище поверхня зерна темніє аж до почорніння. Запах стає пліснявілим. Зміна хімічного складу зерна пов'язана з післязбиральним дозріванням і старінням (під дією ферментів і кисню повітря). Біохімічні зміни речовин в зерні сприяють зниженню технологічних властивостей і харчових достоїнств продуктів його переробки. Термін зберігання зерна залежить від якості, умов зберігання і складає 5—15 років. Доцільно оновлювати запаси його через 3—5 років.

 

Крупи

 

Крупа — це зерно, частково або повністю звільнене від плодових і насінневих оболонок, іноді від зародиша, ціле або роздроблене (розплющене) ядро зернових культур і плодів бобових (пшениці, гречки, рису, проса, вівса, ячменю, кукурудзи, гороху). Якість крупи залежить від вихідного зерна або плодів бобових, технології їх переробки. Процес виробництва круп складається з двох операцій — підготовка сировини, обробка поверхні зерна (лущення або шліфування). Відмінність в обробці ядер зерна характеризує різновид круп, а якість — їх сортність.

При технологічній обробці зерно очищають від домішок, сортують за розміром, проводять обрушення і розділяють по фракціях. При виготовленні окремих видів круп застосовують гідротермічну обробку зерна перед обрушиванням, дробленням, шліфуванням.

Підготовка зерна полягає в звільненні його маси від сторонніх домішок (залишок їх не більше 0,1%). Гідротермічна обробка — дія на зерно парою або гарячою водою. Завдяки цьому оболонки стають крихкими і легко відділяються при лущенні. Волога і мінеральні речовини в зерні переходять частково в ендосперм, внаслідок чого крупа стає розсипчастою при варці, з приємним запахом і смаком.

Лущення — видалення з поверхні зерна квіткових (у плівчастих злаків), плодових (у гречки, пшениці, кукурудзи), насінневих (у гороху) оболонок. Відділення плівок і дроблених відбувається в процесі розділення продуктів шелушіння. Дроблення ядра проводять при виробництві крупи з ячменю (ячною і перловою), пшениці (полтавською).

Шліфування зерна — це видалення залишків квіткових плівок, плодових або семінних оболонок зародків. Після шліфовки проводять просіювання (для відділення битих ядер і мучки), відділення метало домішок, затарювання, маркіровку. Вихід крупи складає в середньому 63—66%. Цінність крупи вище в порівнянні з вихідним зерном, оскільки при підробці видаляються малоцінні оболонки.

Асортимент крупи

Пшеничні крупи. З пшениці виробляють пшеничну шліфовану (Полтавську, Артек) і манну крупу. Пшеничну шліфовану крупу проводять з твердої пшениці.… Крупа № 1 має подовжену форму № 2 — овальну, інші— крупи. Перші три номери… Манну крупу отримують при сортовому помелі пшениці. Її розміри 1—1,5 мм.

Нтродуцировані ягідні рослини

Пізньостиглі: Стівені дозріває в кінці вересня. Ягоди темно-червоні, добре зберігаються, великі. Мак-фарлін дозріває у кінці вересня — на початку… Голубика і чорниця інтродуцировані. Ягоди великі, щільні, світло - блакитного… Горіхоплодові

ЛЕКЦІЯ

М'ясо і м'ясні продукти

Основною сировиною для м'ясної промисловості є сільськогосподарські тварини (забійна худоба) і свійська птиця. Меншу питому вагу займає виробництво м'яса інших тварин: баранини, коней, кроликів, дичини.

Номенклатура забійної худоби. Забійну велику рогату худобу залежно від віку і статі розділяють на групи: воли і бики, корови старші за три роки, корови-першотелки, молодняк від 3 міс до 3 років, телята і бички молочні до 3 міс.

Свині за віком, статі і живій масі підрозділяють на групи: свині (кастровані самці масою більше 59 кг), кабани (більше 20 кг), свиноматки, дорослі свині (більше 59 кг), підсвинки (20—59 кг), поросята (від 5 до 20 кг). По продуктивності свиней підрозділяють на категорії: I — беконні, II — свині-молодняк, III — свині жирні, IV — свині м'ясні для промпереробки, V — свині і свиноматки більше 130 кг, VI — поросята, VII — кабани, молодняк.

Свині мають високу плодючість і скороспілість. Від свиноматки можна отримати в 4—5 разів більше м'яса, чим від іншої забійної худоби. Вирощують свиней сального, беконного (м'ясного) і м'ясо-сального напрямів. Поширені слідуючі породи свиней: сальні — крупна чорна, беркширська, мангалицька; м'ясо-сальні, або універсальні, крупна біла, дюрок; беконні — ландрас, темворс, дніпропетровська червона, і ін.

Продуктивність забійної худоби визначається живою, забійною масою тварини і виходом м'яса. Жива маса — це маса тварини за вирахуванням 3%-ної знижки на вміст шлунково-кишкового тракту. Забійна маса — це маса туші і внутрішнього жиру-сирцю. Забійний вихшд— відношення забійної маси до живої, виражене у відсотках. Велика рогата худоба дає велику живу і забійну масу, а свині — забійний вихід. Вихід м'яса залежить від породи, віку, статі, вгодованості тварини і складає у великої рогатої худоби 40—58, у свиней (без шкури) — 53— 72%.

Велику рогату худобу по господарсько-корисних якостях підрозділяють на худобу м'ясного, молочного і комбінованого напрямів. Худоба м'ясного напряму володіє великою живою масою і високим виходом м'яса — 60—70%. Це скоростигла худоба, здатна нарощувати велику кількість м'яса і жиру. До м'ясних порід відносять шортгорнську, герефордську, казахську білоголову, калмицьку, симментальску, абердин-ангуську, калмицьку.

Всіх овець, що розводяться в СНД, ділять на 8 груп: тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубошерстні, грубошерстні, смушки, смушково-шубні, м'ясо-вовняні, м'ясо-вовняно-молочні.

Кролики відносяться до плодовитих, скоростиглих, невибагливих до їжі тварин. За рік одна самка приносить потомство 3—6 разів (іноді більш), по 6—8 (іноді до 15 і більш) крольчат. Кроликів м'ясного і м'ясо-шкуркового напрямів забивають на м'ясо в 65—120-добовому віці при живій масі 1,8—3 кг

Тканини і хімічний склад м'яса

Жирова тканина складається з жирових кліток, розділених між собою прошарками рихлої сполучної тканини. Скупчення жиру пронизане найдрібнішими… Хрящова тканина складається з кліток округлої форми і сильно розвиненої… Кров складається з кліток (формених елементів крові) і міжклітинної речовини — рідкої плазми. Формені елементи —…

Лекція 7

  До текстильних тoвapiввідносять виготовлені з волокон i ниток тканини, штучне… Текстильними волокнами називають гнучкі міцні речі з малими поперечними розм1рами, обмеженої довжини, придатні для…

АСОРТИМЕНТ

Відповідно до стандартної класифікації , трикотажні вироби побутового призначення класифікують за такими ознаками: призначенням, видом застосованої… Вироби, що входять до груп за статевовіковими ознаками , поділяються на… За виконанням соціальних функцій одяг поділяють на урочистий,повсякденний, домашній, спортивно-побутовий.

ЛЕКЦІЯ

Сировинна база і напрями розвитку хутряної промисловості

Терміни за (ДСТУ 2174 - 93):

Хутрові шкурки- шкурки тварин, добутих на полюванні та мор­ським промислом, а також тих, що розводять у звіринницьких господарствах.

Кролівництво 13%

Інші свійські тварини

Вівчарство

Козівництво

Хутряні шкурки- шкурки, які одержують із шкур домашніх тварин.

 

Рис1.1. Види надходження хутрово-хутряної сировини

 

До сировинної бази хутряної промисловості України входить продукція звіробійного промислу, звірівництва, кролівництва і окре­мих галузей тваринництва (вівчарство, козівництво).

Продукція звіробійного промислу з причин територіально-клі­матичних та інших умов займає невелику питому вагу як за кіль­кісним обсягом, так і за структурою. В Росії нараховується близько 100 видів хутрових звірів, у Європі майже 22, США та Канаді - 35, Південній Америці - 16, Австралії -10, Африці - 12 видів.

В Україні в останні роки робляться певні заходи щодо охорони, науково-обгрунтованого і раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу. Для охорони рідкісних видів тварин необхідно суворо дотримуватися правил і термінів полювання, спри­яти покращанню умов існування і відтворення тварин, збагачувати корисну фауну, не допускаючи при цьому знищення корисних звірів, проводити заходи щодо боротьби зі шкідливими звірами.

Охорона природи - це "проблема сторіччя," яка на сьогодні має велике державне і світове значення. В Червону книгу занесене ті види тварин, чисельність яких катастрофічно мала, і їм загрожує вимиран­ня. Охорона фауни ссавців має велике наукове і практичне значення, оскільки більшість цих тварин пов'язана із господарською діяльністю і життям людей.

Загальний перелік рідкісних видів, які охороняються, не може бути постійним, він змінюється залежно від чисельності тварин. Це стосується, насамперед, найважливіших видів, промисел яких повинен дозволятися, виходячи з їхнього систематичного обліку і прогнозів чисельності залежно від екологічних умов. У зв'язку з цим охорона і використання фауни повинні мати регіональний характер відповідно до природних умов. У ряді випадків слід вводити охоронний режим стосовно цілих фауністичних комплексів окремих регіонів. Охорона природи у заповідниках охоплює не тільки усі види звірів, а й увесь природний комплекс в цілому. В Україні найціннішими регіонами є Карпати, гори Криму, Таврійські степи.

Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).

Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.

Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов нового середовища. Звичайно, цей етап характеризується зрос­танням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.

Реакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони ко­лись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість про­дукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.

Найбільше маточне поголів'я має норка, значна частина припа­дає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.

В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.

Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, СІЛА, Японія.

Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній нау­ково-дослідній роботі вчених і величезного досвіду, набутого звіроводами-практиками.

Постійне удосконалення способів розведення, утримання, від­годівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й рентабельні підприємства із виробництва природного хутра.

Завдяки розробленим науковим методам розведення хутряних звірів у неволі вирішуються питання кормової бази звірівництва, створюються нові оригінальні види звірів, застосовуються ефективні методи діагностики і лікування хвороб.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних зві­рів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.

Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.

Нині майже 95% кроликів розводиться в підсобних господар­ствах. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цін­ним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.

Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших.

Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульницької породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгрубововняної і грубововняної породи овець.

Різні зональні природно-кліматичні умови значною мірою впли­нули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигейська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпро­петровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; соколь­ська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я.

З метою збільшення обсягу виробництва продукції вівчарства і поліпшення якості проведено роботу зі спеціалізації та концентрації галузей, будівництва комплексів.

У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.

До інших галузей тваринництва, від яких можна отримати сиро­вину для хутряного виробництва, відносяться козівництво, розведення коней та великої рогатої худоби.

На сучасному етапі розвитку економіки розробляється концеп­ція переходу до ринкових відносин. Велику увагу потрібно приділяти інтенсифікації усіх видів виробництва, поліпшенню якості продукції, економії усіх видів ресурсів, впровадженню екологічно чистих технологій.

Рішення цих завдань у хутряному виробництві повинно дося­гатися шляхом удосконалення процесів переробки хутрової сировини, виробництва напівфабрикатів, кушнірських і пошивних робіт.

Основними напрямами модернізації переробки хутрової сиро­вини є:

• створення сучасного обладнання для первинної обробки шкурок;

• розробка екологічних способів консервування хутрової сиро­вини із замкненим циклом використання відпрацьованих роз­чинів консервантів;

• інтенсивна хімічна і ферментна обробка хутрової сировини для видалення розчинних супутніх речовин;

• оптимізація механічної обробки шкірної тканини;

• раціоналізація операцій жирування і знежирювання.

З метою забезпечення попиту населення в хутряних виробах удосконалюються методи обробки і підбирання напівфабрикатів, по­шивне виробництво. Велика увага приділяється розробці перспектив­них моделей головних уборів і одягу.

Таблиця 1.1

Кількість шкурок, необхідна для пошиття хутряних виробів, шт.

 

Види напівфабрикату	Жіноче пальто	Жіноче півпальто
Хребти шкурок білки	180-200	100-160
Каракуль, смушок	20-30	15-20
Шкурки: лисиці, песця	14-16	10-12
норки	50-60	40-50
нутрії	30-40	20-30
ондатри	60-80	40-«0

Класифікація хутрово-хутряної сировини

Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів. За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділя­ють на зимові та весняні види.

До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (соболь, лисиця, песець, білка, горностай та ін.).

Весняними видами хутрово-хутряної сировини називають шкурки звірів, яких добувають головним чином навесні або восени, оскільки у зимовий період вони перебувають у сплячці, а їхній про­мисел ускладнений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).

До зимових видів свійських тварин відносяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).

До весняних видів відносяться шкурки молодняку овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в основному навесні.

Хімічний склад.Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.

Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) становить 75%. У шкурах молодих звірів води більше, ніж у шкурах старих.

Білки становлять 25-40% і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобуліни, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55%), кисню (19-24%), азоту (15-19%), водню (6,6-7,5%) і сірки (0,3-2,4%). Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.

Вуглеводи у шкурках представлені моно- і полісахаридами, їх не більше 2% сухого залишку.

Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в саль­них залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, у жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини є різними.

Меланіни (пігменти) знаходяться у клітинах дерми та епідер­місу, надають колір ділянкам шкіри, що не покриті волоссям.

їхній колір змінюється від світло-рудого до чорного.

Ферменти (прискорювачі реакції) - речовини, що виробляються живою клітиною і беруть участь в обміні речовин.

Мінливість волосяного і шкірного покриву

Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годуван­ня і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).

Мінливість волосяного і шкірного покриву залежно від умов проживання і годування тварин.На властивості й будову воло­сяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підзем­ний, земноводний або водний.

Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окре­мих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.

У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) чере­во вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см² хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Сер­цевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волося­ного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів є майже однаковою.

Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і10,2 тис. волосин відповідно. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.

Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкірою міститься товстий шар жиру. Довжина остьового воло­са тюленів 12-13мм, пухових 6-8мм. На 1см² волосяного покриву припадає майже 500 волосин.

Умови добування корму для диких звірів відіграють важливу роль для розвитку їх волосяного і шкірного покривів.

При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання та годування, можна досягти значних змін розмірів шку­рок, кольору, висоти, густоти волосяного покриву.

Статева мінливість.Шкурки самців і самок звірів та домашніх тварин відрізняються низкою ознак. Шкурки самок більшості звірів дрібніші від шкурок самців і мають значно ніжніший і менш пишний волосяний покрив. Тільки у бобрів та американської шиншили самки крупніші за самців. Значна різниця у розмірах самок та самців (сікачів) у морських котиків. У деяких видів звірів самці відрізняються від самок забарвленням, а також більшою товщиною шкірної тканини. У гренландських тюленів обарвлення дорослого самця (лисуна) відріз­няється від обарвлення самки (утельги). У баранів волосяний покрив значно грубіший, а шкірна тканина товстіша порівняно із шкурами овець.

У норки значна різниця властивостей шкурок самців та самок. Шкурки самців мають значно жорсткіше волосся, потовщену шкіру, що впливає на призначення цього напівфабрикату.

Для вікової мінливостіхарактерна зміна в будові та властивос­тях волосяного покриву і шкірної тканини залежно від віку тварини. Первинний волосяний покрив відрізняється від волосяного покриву дорослих звірів м'якістю, він легко повстяніє, низький; остьовий волос мало відрізняється від пухового. Шкірний покрив малят звірів тонкий, маломіцний. У зв'язку з низькою якістю такі шкурки біль­шості хутрових звірів не заготовляють.

Вікова різниця в якості волосяного і шкірного покривів свійсь­ких тварин і морського звіра дуже велика. Наприклад, шкурки ягнят каракульських і смушкових порід мають найбільшу цінність у перші дні після народження. При подальшому зростанні ягнят волосяний покрив переростає, завитки втрачають форму і якість шкурки знижу­ється.

Шкурки теляти північного оленя (пижик) до одного місяця мають найцінніший волосяний покрив із добре розвиненим пуховим волоссям.

Дитя тюленів (більок) у перший місяць життя втрачають пух­настий м'який волосяний покрив білого або жовтуватого кольору. Шкури дорослих тварин вкриті грубим низьким волосяним покривом без пуха.

Шкурки молодняка інших видів свійських тварин (козеня, опойок, лоша, пижик), віднесених до весняних видів, до певного віку мають високу якість волосяного покриву

Сезонна мінливістьпов'язана із пристосуванням організму тва­рин до температурних змін зовнішнього середовища.

Кількість, характер і строки линяння тварин визначаються рядом чинників: віком і видом тварин, кліматом і умовами утримання й годування. Зимовий і літній волосяний покрив звірів більшості видів відрізняється за кольором густотою, висотою, різним співвідно­шенням остьового і пухового волоса, його формою і будовою. Зміна волосяного покриву тварин називається линянням.

У більшості тварин волосяний покрив линяє двічі на рік. Звірі, які впадають у зимову сплячку, після весняного пробудження линя­ють фактично протягом усього літа.

Линяння звірів різних видів залежить від певної пори року, при­чому в межах одного району звірі різних видів линяють по-різному залежно від кліматичних змін оточуючого середовища.

Залежність линяння від віку виявляється в тому, що у більшості видів звірів молодняк линяє пізніше, ніж дорослі тварини.

Спостерігається також залежність линяння від статі. Навесні самки звірів багатьох видів линяють раніше самців.

Шкірна тканина значно змінюється залежно від пори року за щільністю, товщиною і кольором. Восени шкірний покрив різко по­товщується, стає більш пухким, з великою кількістю жирових відкла­день. У тварин зимового забою шкурка порівняно тонка й щільна.

Навесні шкірна тканина знов потовщується, але не має жирових відкладень. Літні шкурки характеризуються потовщеною і грубуватою мездрою. У тварин з пігментованим волосом змінюється колір шкір­ної тканини залежно від пори року. З линянням пов'язане утворення темних плям на міздрі. Це пояснюється більш глибоким заляганням коренів волоса на цих ділянках.

Процес линяння хутрових звірів має визначену топографічну закономірність.

Линяння починається у визначених "центрах линяння" і далі розповсюджується у послідовності, що притаманна для кожного виду. У більшості хутрових звірів весняне линяння починається з голови, передніх лап, потім на шиї, лопатках, передня частина хребта, боках і завершується на хвості. При цьому змінюється і колір шкірної тка­нини.

Сезонна зміна товарних властивостей волосяного покриву і шкірної тканини є основною ознакою визначення сорту шкурок тва­рин, додатковою ознакою є інтенсивність пігментації шкірної тканини. Від сезонних змін волосяного і шкірного покривів тварин зале­жить розподіл шкурок за сортами і групами дефектів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика волосяного покриву і шкірної тканини шкурок у різні пори року (для більшості хутряних звірів)

 

Пора року	Волосяний покрив	Шкірна тканина	Оцінка якості шкурки
Зима	Повноволосий з щільним пухом і остю	Тонка, еластична	Сорт 1-й
Пізня зима	Трохи перестиглий, тьмянуватий	Сухувата	Сорт 1-й з пороками
Рання весна	Перестиглий, сухуватий	Суха	Сорт 1-й з пороками
Весна	Пух і остьовий волос випадають	Пігментована, потовщена, рихла	Нестандартна
Літо	Рідкий, майже без пуху	Тонка, суха	-II-
Рання осінь	Літній, рідкий, короткий, що росте	Товста, рихла, з великим вмістом жиру, пігментована	-II -
Осінь	Новий, напівволосяний	Потовщена, пігментована	Сорт 3-й
Пізня осінь або рання весна	Трохи недостиглий	Трохи потовщена із слабкою синюватістю	Сорт 2-й

 

Сорт шкурки визначається ступенем розвиненості волосяного покриву та властивостями шкірної тканини.

Зміна забарвлення волосяного покриву відповідно до зміни сезону року називається диморфізмом. Так заєць-біляк, ласка, песець білий влітку, мають волосяний покрив на хребті та боках брунатного кольору, а взимку - сніжно-білого. Сезонна мінливість забарвлення може бути повною (білий песець, горностай, ласка, заєць-біляк) і част­ковою (заєць-русак)

Географічний вплив.Якість шкурок звірів у межах одного виду залежить від району їхнього проживання, середовища існування. Найбільше вона виражена у наземних тварин, менше - у земноводних ¹ майже непомітна у підземних.

Температура оточуючого середовища впливає на розмір шку­рок, пишність, м'якість і колір волосяного покриву. Зі зниженням температури розміри тіла збільшуються, але тільки у межах певного інтервалу температури оточуючого середовища. Поза межами цього температурного інтервалу, при подальшій зміні температури, виника­ють зворотні зміни розмірів тіла звірів. Це пов'язано із терморегуля­цією організму.

Північні звірі мають густий, пишний волосяний покрив, тонку і щільну шкірну тканину.

У пустельних районах з різко континентальним, але менш хо­лодним кліматом, шкурки мають менш густий і пишний, але грубува­тий волосяний покрив із забарвленням рудуватого і рудого відтінків. Шкірна тканина середня за товщиною і щільністю.

Звірі, які живуть у вологому кліматі, мають більш грубіший во­лосяний покрив.

Шкірна тканина у звірів у різних районах проживання є теж різною: чим сильніше розвинений волосяний покрив, тим тонша шкірна тканина.

У зв'язку із географічною мінливістю більшість шкурок деяких звірів поділяють за кряжами .

Кряж - сукупність товарних властивостей (колір, висота, гус­тота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурки), які притаманні для хутрових звірів одного виду, що водяться у певному географіч­ному регіоні.

Так, наприклад, шкурки білки, що добуті у східній частині Якутії, на Охотському узбережжі, Камчатці, в північних районах Чи­тинської області відносять до Якутського кряжу. Шкурки цього кряжу відрізняються особливо пишним шовковистим волосяним покривом темно-сірого кольору з блакитним відтінком. Шкурки білки, що добуті у європейській частині Росії, України відносять до Північно-Центрального кряжу. Вони мають грубуватий, менш пишний волосяний покрив темно-сірого або сірого кольору, з рудою смугою по хребту (горболисість).

Виключення складають тільки шкурки горностая. їх товарні властивості практично однакові не залежно від регіону проживання. Але за стандартом шкурки горностая поділяють на вісім кряжів залежно від різниці у первинній обробці (відкритий або закритий огузок, міздря із знятою плівкою або без неї, лапки з костями або без кісток та ін.).

Індивідуальна мінливість- це зміни у межах одного виду, які мають індивідуальний характер і обумовлені спадковістю або відміна­ми в умовах існування. Індивідуальна мінливість може виявлятись у забарвленні, висоті, густоті, м'якості волосяного покриву, розмірі шкурок. Найбільше виявляється індивідуальна мінливість у забарв­ленні звіра. Індивідуальна мінливість у окремих видів виражена слабо (бобер, видра), у інших - сильно (білка, соболь, куниця).

У свійських тварин індивідуальні відмінності теж помітні. На­приклад, у шкурах каракульських ягнят поряд із відмінностями щодо забарвлення дуже виразно помітні відмінності характеру, будови і розмірів завитків.

Інколи трапляються шкурки з різними відтінками забарвлення волосяного покриву, що відрізняються від типового. До них відно­сяться випадки альбінізму, меланізму, хромізму.

Шкурки повних альбіносів мають білий, грубуватий і досить рідкий волосяний покрив. У них рожевий кінчик носа, червоні очі й білуваті кігті. Альбіноси зустрічаються серед усіх видів звірів. У деякої частини альбіносів забарвлення волосяного покриву значно менше, ніж у нормальних тварин, але воно не чисто біле. Це поясню­ється повною або частковою відсутністю пігменту у волосяній та шкірній тканині.

Меланізм спостерігається за наявності лише чорного пігменту. Меланісти бувають повні й часткові. Трапляються чорні вовки, лиси­ці, зайці, нутрії, норки тощо.

Хромісти мають яскраво руде забарвлення за рахунок жовтого пігменту, зустрічаються вони серед тхорів, вовків й інших звірів.

У окремих звірів волосяний покрив має сивий волос (бобер, соболь).

Мінливість у забарвленні викликає необхідність поділяти шкур­ки під час сортування за кольоровими категоріями.

Практичне значення індивідуальної мінливості полягає у тому, що оригінальне забарвлення хутра можна передати багатьом тваринам шляхом селекційної роботи. Прикладом можуть бути норки, нутрії, каракуль та ін.

Первинна обробка шкурок

Якість хутряної сировини залежить від природних властивостей і від якості первинної обробки. При незадовільному проведенні опе­рацій первинної обробки виникають різні дефекти, які значно знижу­ють якість шкурок, а інколи переводять їх на брак.

Первинна обробка складається з підготовки тушки тварини до знімання шкурки, знежирювання, правлення і консервування. Мета первинної обробки - приведення шкурки в такий стан, за якого досить довго зберігалися б властивості волосяного покриву і шкірної тканини.

Існують три основних способи знімання шкурок: панчохою, трубкою, пластом

Панчохою знімають шкурки з колонка т ласки, а інколи і соболя. При зніманні шкурок підрізи роблять нав­коло рота, підрізаючи носові хрящі, після чого поступово стягують шкурку до озадка.

Трубкою знімають шкурки з більшості звірів: роблять основні розрізи по задньому боку задніх лап, по внутрішньому боку передніх лап, по озадку. Шкурку стягують від озадка до голови.

При зніманні пластом роблять три розрізи: поздовжній - від нижньої губи по середній лінії черева, і два поперечних - по лініях на рівні задніх і передніх лап. Цей спосіб використовують для знімання шкур з великих тварин, а також з більшості весняних видів.

Знежирювання- це видалення з міздри жирових відкладень. Необхідність знежирювання викликана рядом обставин: підшкірний жир запобігає випаровуванню вологи під час сушіння шкурок.

Правлення- це насаджування шкурок на спеціальні правила певної форми (відповідно до стандарту). Форма правил залежить від виду тварини, способу знімання. Наприклад, шкури, зняті пластом, правлять на дошках, рамах, щитах.

Усі шкури насаджують на правила міздрою назовні. Після під­сихання шкурки вивертають і досушують волосом назовні.

Консервування- видалення вологи з шкурок і створення в них несприятливих умов для розвитку гнильних мікробів. Для консерву­вання хутряних шкурок використовують такі способи консервування: прісносухий, мокросолений, сухосолений, кислотно-сольовий і ква­шення.

Прісно-сухе консервування - це сушіння шкурок без використання консервуючих речовин. Цим способом консервують більшість видів хутрової сировини, крім каракулю.

Сушать при температурі 20-35°С, що забезпечує рівномірне зне­воднення шкурок як за площею, так і товщиною. Відносна вологість повітря повинна бути 35-50%. Шкурки сушать під навісами для запо­бігання попадання сонячних променів.

Мокро-солене консервування основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки: нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрею до міздри, або міздрею до волоса. Бажано до солі додавати антисептики.

Шкурки можна консервувати тузлучним методом у сольовому розчині певної концентрації (тузлук).

Сухо-солене консервування - це висушування шкурок, законсер­вованих попередньо мокросоленим способом. Цей спосіб в основному використовується для консервування шкурок ягнят каракулівницьких порід.

Кислотно-сольове консервування - це обробка шкурок сухою сумішшю, яка складається з 85% кухонної солі, 7,5% алюмінієвого галуну і 7,5% хлористого амонію. Після чого шкурки витримують 4 -5 днів на стелажах. При кислотно-сольовому способі сировина част­ково отримує властивості вичинених шкурок. Кухонна сіль зневоднює шкірну тканину, алюмінієвий галун дубить, а соляна кислота, що утворюється під час гідролізу хлористого амонію, утворює пікелювальну дію.

Консервування квашенням - це доконсервування сухо-солених каракульських шкурок. Розчин для квашення складається з вівсяного _або ячмінного борошна грубого помолу, солі й води. Цей спосіб вико­ристовують на спеціальних каракулевих заводах, що переробляють каракуль на експорт.

Заморожування - сушіння шкурок на морозі. Волога, що міс­титься в шкурі, під час замерзання при розширенні розриває і розпу­шує волокна дерми. Міцність шкурок при цьому значно знижується. Крім того, при підвищенні температури шкурки можуть загнивати. Тому цей метод використовується досить рідко.

Опромінювання - перспективний спосіб консервування сировини. Використовують опромінювання гамма-променями і прискореними електронами, можливе використання інших видів опромінювання. Ефективне використання цього способу в поєднанні з мокросолінням.

Стандартизація і сортування сировини

Усі операції з приймання і сортування хутрової сировини необ­хідно використовувати відповідно до стандартів. Введення стандартів забезпечує єдину систему приймання і сортування шкурок, що є обов'язковим для усіх ланок заготівельних і експортуючих організацій, а також для переробних підприємств. Це сприяє найбільш раціо­нальній заготівлі сировини, стимулює підвищення її якості шляхом встановлення нижчої оцінки шкурок з дефектами, які випускають при недбалій первинній обробці, та спрямовує селекційну роботу звірогосподарств, кролівників та інших господарств на встановлення дифе­ренційованої оцінки шкурок тварин різних порід, забарвлення і якості волосяного покриву.

Стандарти введено на окремий вид сировини або на групу видів. Кожний стандарт складається в основному з таких розділів: технічні вимоги, методи випробовування, маркування, упакування, транспор­тування. Після цих розділів наведено таблиці оцінки якості шкурок залежно від сорту, групи дефектів, розмірів. Наприкінці більшості стандартів подано характеристику специфічних дефектів, притаман­них даному виду (табл. 1.4).

Шкурки звірів з досить виявленою географічною мінливістю під час сортування поділяють на кряжі. Кряж об'єднує шкурки одного виду звірів з певного району, які відрізняються характерними товар­ними властивостями від такого ж виду з інших районів. Основні ознаки, якими керуються при визначенні кряжу, є колір, пишність, шовковистість, густота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурок, товщина міздри. Кількість кряжів для шкурок різних видів може бути різною. У стандартах перераховуються кряжі, наводиться перелік основних районів, з яких вони надходять, а також наводяться ознаки волосяного покриву і шкірної тканини кожного виду.

За розмірами поділяються шкурки тих видів, площа яких різко відрізняється залежно від віку і статі (видра, горностай, колонок та ін.).

Розмір шкурок визначається їх площею (см², дм²) або, в окремих випадках, довжиною шкурки. Площа шкурок, знятих панчохою або трубкою, зазвичай визначається множенням довжини шкурки від міжвіччя до основи хвоста на подвійну ширину, виміряну посередині шкурки. Довжину каракульських шкурок визначають від основи шиї до основи хвоста.

Більшість шкурок поділяють на три групи, але деякі - на дві (лисиця чорно-бура, ондатра, песець голубий), на чотири (нутрія), на п'ять (бобер річковий, котик морський) і на шість груп (єнотоподіб­ний собака, лисиця кліткового розведення).

Шкурки тварин, забарвлення яких змінюється залежно від інди­відуальної мінливості, кряжу, породи, за стандартами поділяються на ряд кольорових категорій. У стандартах зазначено, на які кольорові категорії необхідно поділяти шкурки під час сортування, і яким забар­вленням характеризується кожна кольорова категорія. Визначаються вони органолептично. Щоб визначити, до якого кольору відноситься шкурка, враховують основне забарвлення, його відтінки, а також колір остьового і пухового волосу. Часто колір пуху визначається біля основи і на кінці.

На сорти поділяються усі види тварин за винятком окремих видів.

Сорт - це сукупність товарних властивостей, притаманних шкуркам даного виду, добутих у певну пору року і які мають, у зв'язку з цим, приблизно однаковий ступінь зрілості (розвиток) волосяного покриву.

Шкурки більшості видів тварин поділяють на три сорти. Деякі особливо цінні види шкурок (соболь, видра, кліткова норка, вихухоль, песець голубий, нутрія) поділяють на два сорти. Деякі недорогі види сировини, з метою спрощення їх сортування (ховрашок, піщаник), також поділяють на два сорти.

На сорти не поділяються малоцінні весняні види звірів (кріт, ховрашки усіх видів, крім піщаника, хом'як, бурундук, сліпець, соня-вовчок, тушканчик, шкури лошат, ягнят, козенят, тюленів, крім білька).

У стандартах наводяться дані про кількість сортів кожного виду, а також дається характеристика стану волосяного покриву і шкірної тканини шкурок кожного сорту.

Перший сорт - це шкурки повноволосі, з густим волосяним по­кривом, з розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина без синяви, або з легкою синявою, тонка, щільна. Шкурки добувають взимку.

Другий сорт - волосяний покрив шкурок менш повноволосий з недосить розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина має синявість, потовщена. В основному шкурки пізньоосінньої і ранньовесняної здобичі.

Третій сорт, коли волосяний покрив ріденький і низький по усій площі, складається з коротких остьових і пухових волосин. Шкір­на тканина має синій колір, потовщена. Шкурки осінньої здобичі.

Шкурки 1-го сорту оцінюють як - 100%, 2-го сорт - 75-80%, 3-го - 50%, 4-го - 25% шкурок 1-го сорту.

За наявністю дефектів волосяного покриву і шкірної тканини шкурки поділяють на групи дефектностізалежно від розміру і кіль­кості дефектів.

До дефектів відносяться пошкодження волосяного покриву і шкірної тканини шкурок або недоліки їх первинної обробки.

Залежно від ступеня впливу на товарну цінність шкурок розріз­няють дефекти, що враховуються під час оцінювання властивостей шкурки і дефекти, що не враховуються, тобто які майже не впливають на цінність шкурок (допуски). До того ж у різних видів сировини одні й ті ж дефекти, залежно від їх впливу на якість шкурок можуть вра­ховуватися або не враховуватися.

Залежно від обставин і часу утворення дефекти поділяють на прижиттєві та посмертні. Прижиттєві дефекти виникають в результаті линяння тварин, поганого годування і утримання, захворювань, меха­нічних і хімічних пошкоджень. Посмертні виникають під час вполювання, а також при забої, первинній обробці, при упакуванні, збері­ганні й транспортуванні шкурок.

Основні дефекти, що трапляються на сировині, такі:

Короста - пошкодження шкірного і волосяного покривів внаслідок ураження шкури хворобою.

Болячки - пошкодження шкірного покриву в результаті захворювань або механічних травм.

Залисини - виникають не тільки внаслідок шкірних захворювань, а й в результаті прижиттєвих механічних пошкоджень.

Закуси - пошкодження шкірного і волосяного покривів у результаті укусів тварин.

Реп'ях - засмічення вовни овець насінням реп'яха, навколо якого повстяніє волосяний покрив.

Небажаний відтінок волосяного покриву - буруваті або ледь брунатні відтінки.

Діри - наскрізні отвори в шкірній тканині.

Підрізи - лінійні підрізи з боку дерми глибиною більше 1/3 товщини шкірної тканини.

Порізи - лінійні розрізи шкірної тканини, що утворилися під час зні­мання або знежирювання шкурки.

Прирізи - шматки м'яса, жиру, сухожиль, залишених на шкурках під час знімання.

Прілість і теклість волоса - пошкодження ділянок шкурки мікробами з боку волосяного покриву шкірної тканини в результаті недбало про­веденого консервування.

Біглість - втрата вологи шкури при витримуванні її на морозі. У ви­морожених шкурок шкірна тканина пухка, білувата.

Ороговіння - жорстка шкірна тканина на окремих ділянках або по усій площі в результаті сушіння на сонці.

Пліснявілість - руйнування шкірної тканини під час зберігання сиро­вини у сирому і темному приміщенні.

Прілість - розпад шкірної тканини гнильними мікробами під час збе­рігання шкурок у сирому приміщенні.

Зламини - глибокі тріщини і надломи з боку епідермісу, які виника­ють при різкому згинанні під час упакування і зберігання.

Залежно від виду, шкури більшості тварин поділяють на три або чотири групи дефектів.

Для кожного або кількох дефектів у стандартах визначено до­пустимі по кожній групі розміри і ступінь їх виявлення.

До нестандартних відносяться шкурки з дефектами, розмір яких перебільшує норми, встановлені для останньої групи, а також пріли­ни, горілі, пошкоджені міллю, шкіроїдом шкурки. Нестандартні оці­нюються в 25, 15 або 7% вартості шкурок першого сорту залежно від того, наскільки дефекти перевищують норми останньої групи.

Вищенаведено основні ознаки сортування більшості видів сиро­вини, але деякі види поділяються за кольорами(лисиця червона, сріблясто-чорна, чорно-бура, платинова, норка кліткова, нутрія та ін.), групою сріблястості(лисиця чорно-бура, сріблясто-чорна і сріблясто-чорна біломорда).

Сортування весняних видів свійських тварин і морського звіра має певні особливості, пов'язані з віковою мінливістю. Так, у стан­дартах за віковими категоріямиподіляються шкурки лошат, північ­них оленів, морського звіра.

За основу визначення якості каракулево-смушкової сировини взято відміни форми, розміри, пружності та щільності завитків, тов­щини шкірної тканини. До уваги береться також вікова мінливість, колір, наявність дефектів на шкурах.

Класифікація і асортимент хутряних виробів

До продажу надходять хутряні напівфабрикати і готові хутряні вироби. Класифікують хутряні вироби за:

цільовим призначенням: верхній одяг; хутряні деталі для одягу з тканин і шкіри; головні убори; жіночі хутряні убори; хутряна галан­терея; побутові хутряні вироби; пластини і хутро;

статевовіковою ознакою: жіночі, чоловічі, дитячі та підліткові (головні убори);

видами: хутряний одяг (пальта, напівпальта, жакети, піджаки, жилети, куртки); хутряні деталі для одягу (коміри, підкладки, опуш, обробки, манжети); головні убори суцільнохутряні та комбіновані; жіночі хутряні убори (горжетки, пелерини, напівпелерини, палантини, шарфи, муфти); хутряна галантерея (рукавички, рукавиці, панчохи, шкарпетки); хутряне взуття (туфлі кімнатні, черевики, унти); побутові вироби (ковдри, пледи, килими, спальні мішки); пластини з різних видів хутра, скрої (табл. 3.2);

фасонами;

розмірами (повнотою); видом хутра;

конструкцією (волосяним покривом назовні або всередину, на хутряній підкладці, з верхом і підкладкою з хутра);

обробкою волосяного покриву або шкірної тканини.

Товарна група	Статевовікова підгрупа	Вид виробу	Розмір	Зріст	Особливі прикмети
Хутрові деталі одягу із тканини, шкіри	Жіночі Чоловічі Дитячі	Комір Комір Комір Опуш, манжети, хутряні підкладки	44-60 44-60 24-48		Фасони: прямий, стойка шалевий, апаш, коломбіна
Хутрові жіночі убори	Жіночі	Горжетка			Із цілих шкурок з лапками, голівками, хвостом
		Пелерина Напів-пелерина			Накидка на шовковій підкладці, що закриває спину, плечі, руки
		Палантин			Широка смуга довжиною 200-250 см ширина 30-50 см
		Хутряний шарф			Смуга 100-200 см, шириною 10-70 см
		Фасонний комір			Закриває шию і груди на шовковій підкладці
		Муфта			Круглої або овальної форми для зігрівання РУК)
Хутрові головні убори	Жіночі Чоловічі Підліт­кові Дитячі	Шапки	54-62 54-64 54-58 49-55	1-ІІІ

Жіночий одяг. До асортименту жіночого одягу входять манто, пальта, напівпальта, жакети, жилети, куртки.

Манто відрізняється від пальта шириною пройм, відсутністю застібки. Права пілочка доходить майже до пройми. Виготовляють манто в невеликих кількостях з цінних видів хутра.

Пальта, напівпальта і жакет в основному розрізняються за дов­жиною (від лінії пришивання коміра до країв подолу): пальта — 112— 120 см; напівпальта - 80-100 см; жакет - 65-75 см.

Жилет - виріб без рукавів довжиною 60-70 см. Жилети виго­товляють волосяним покривом назовні або всередину.

Куртка - одяг із застібкою спереду, довжиною 70-75 см, з кап­туром або без нього.

Жіночий одяг виготовляють з натуральних, фарбованих, стри­жених, щипаних шкурок, а також з овчини особливої обробки, з обробкою шкірної тканини "під велюр", з плівковим покриттям. Об­робка залежить від хутра і моди. Фасони пальт, напівпальт і жакетів різноманітні: одно - і дво­бортні, прямі, прилягаючі, напівприлягаючі, з поясом або без нього, з рукавами різних фасонів.

Мода визначає і розташування шкурок у виробах (поздовжнє, поперечне, паркетом, ромбиками), а також способи розкрою.

рахунок використання шубної овчини кольорового фарбування з облагородженим волосяним покривом, підвищення якості обробки шкірної тканини і покращання конструкції виробів. Відмінність цих виробів від хутряних полягає в тому, що їх виготовляють одношаро­вими: овчина служить матеріалом для верху і підкладки. Такі вироби мають велику зносостійкість.

Чоловічий одяг. Пальта, напівпальта, піджаки, штани, комбіне­зони, жилети.

Хутряний одяг для чоловіків виготовляють з натуральних або фарбованих шкурок собаки, лошати, опойка, шкур морського звіра, овчини хутряної і шубної й інших видів напівфабрикатів.

Пальта і піджаки випускають різних фасонів: одно - і двобортні, з хлястиком, з прямим коміром, з кишенями.

Жилети шиють з тканини на хутряній підкладці, а також з шуб­ної овчини. Жилети з верхом із тканини на хутряній підкладці можуть виготовлятися з цілих шкурок, окремих частин, з кушнірних шматків. На жилети використовують дешеві види напівфабрикатів: кішки, собаки, кролика, козенят, овчини й інших. Жилети з шубної овчини шиють волосяним покривом в середину.

Куртки хутряні виготовляють в основному як виробничий одяг для лісорубів, мисливців, шоферів і робітників інших професій.

До виробничого чоловічого одягу відносяться також окремі види овчинно-шубного одягу - кожух, шуба зі зборками, бекеша.

Овчинно-шубні вироби нагольні

Кожух, кожушина (піджак), шуба зі зборками, бекеша має застібку на два ґудзики. Випускається однобортними трьох розмірів (56, 58, 60). Деталі кожуха викроюють з густоволосих овчин (довжина волоса 40-60 мм), комір виготовляють з шубної овчи­ни прямий або шалевий. Одягають кожух поверх теплого одягу.

Піджак нагольний (кожушина) - виготовляють однобортним на чотири ґудзики або гачки. Комір може бути хутряний або з шубної овчини - відкладний, кишені - прорізні, спинка суцільна або викро­єна з двох, чотирьох, шести частин. Випускають піджаки шести роз­мірів (48-56), трьох ростів (1—III).

Шуба зі зборками - це довгий, стягнутий в талії зимовий одяг, пошитий з шубної овчини. Складається шуба з верху (ліфа), спідниці, рукавів і коміра. Ці частини з'єднуються зшивним швом з прокладан­ням голини-канта, спідниця стягнута у зборки. Спинка складається з двох частин. Спідницю шуби виготовляють не більше ніж з п'яти овчин, з'єднаних повздовжніми швами, комір - стійка або прямий. Вільні краї бортів, рукавів і низу обробляють голиною.

Бекеша - овчина нагольна відрізняється від шуби із зборками тим, що вона коротша і має спідницю без зборів. Шиють їх одноборт­ними із застібкою на гачках. Комір хутряний відкладний. Випускають п'яти розмірів (50-58).

Дитячий одяг - це головним чином пальта для хлопчиків і дівчаток, куртки і піджаки для хлопчиків.

Пальта випускають різних розмірів і ростів залежно від віку дітей: ясельного, дошкільнят і школярів.

Пальта для хлопчиків і дівчаток дошкільного віку за конструк­цією майже не відрізняються, їх шиють прямого або ледь розшире­ного силуетів.

Пальта для дівчаток шкільного і підліткового віку випускають напівприлягаючого, прямого і розширеного силуетів. Вони можуть мати коміри, рукави різних фасонів, кишені або без них. Фасони дитя­чих пальт майже не змінюються.

Піджаки шиють для хлопчиків шкільного віку тих самих фасонів,

що й для чоловіків.

Для виготовлення дитячого хутряного одягу використовують дешеві види напівфабрикатів: овчину хутряну і шубну, кролик, кішку, шкурки бурундука, хом'яка, ховрашка, а також кушнірські шматки.

Одяг на хутряній підкладці

Промисловість випускає значну кількість верхнього одягу на хутряній підкладці. Такі вироби мають верх з тканини і шкіри. Для підкладки використовують напівфабрикат, який за своєю якістю не може бути використаним для виготовлення хутряних виробів. Особливо це важливо для повноцінного використання шубної овчини, де шкури 4-го сорту з великою кількістю дефектів неможливо використати для нагальних виробів.

Асортимент виробів на хутряній підкладці досить широкий. До них відносять пальта, напівпальта, жакети, піджаки, куртки чоловічі, жіночі й дитячі, жилети.

Для виготовлення виробів використовують різні види напів­фабрикатів і особливо шубну овчину, частини шкурок і шматки. Верх виробів, залежно від призначення, може бути виготовлений з різних тканин (шерстяних, бавовняних, шовкових без спеціальної обробки і з обробкою), натуральних і штучних шкір.

Коміри, лацкани, манжети можуть виготовлятися з іншого, кра­щого за якістю хутра, ніж хутряна підкладка.

Вироби на хутряній підкладці виготовляють таких розмірів і ростів: пальта і напівпальта чоловічі та жіночі з 44 по 60 і п'яти ростів; куртки чоловічі та жіночі з 44 по 58 розмір і п'яти ростів; пальта, піджаки, куртки для дітей шкільного віку шести розмірів і трьох ростів (крім 32 розміру, який має один ріст); пальта для дітей дошкільного віку двох розмірів (28-30) і трьох ростів; для дітей дошкільного віку двох розмірів (24-26) і двох ростів.

Жилети випускаються шести розмірів і чотирьох ростів. У стан­дартах, як і для відповідних хутряних виробів, наводяться різниці вимірів між суміжними ростами і розмірами та допустимі відхилення.

Залежно від конструкції виробу підкладка може бути міцно при­кріплена до верху або пристібатись. Якщо підкладка виготовлена з напівфабрикату з неміцної шкірної тканини, то її наклеюють на тонку тканину.

 

Килими

Килим- це художній текстильний виріб, призначений для прикрашання або утеплювання житлових і громадських приміщень. Килими виготовляють вручну або на механічних верстатах з вовняної, бавовняної, шовкової пряжі. їх поділяють на ворсові й безворсові. Ві­домі ворсові килими Азербайджану, Дагестану, Вірменії, Туркменістану, Ірану, Туреччини, Китаю та ін.; безворсовими килимами славлять­ся Фландрія (Франція), Польща, Румунія, Болгарія та ін. У Росії поши­рені безворсові та високоворсові килими.

Український народний килим - це безворсова двобічна ткани­на полотняного переплетення, основа якої конопляна, піткання - вов­на, фарбована місцевими рослинними барвниками. Є килими орнамен­тальні (з рослинним, геометрично-рослинним і геометричним орна­ментами) та тематичні (в українському килимарстві відомі з 30-х років XX ст. Килими з рос­линним орнаментом поширені на Полтавщині, Київщині, Чернігівщи­ні. Київським килимам притаманний суцільній! візерунок вільної будови, що розтікається ростучою квіткою або букетами. Для Поділля характерна композиція рослин у вигляді симетрично побудованих ва­зонів з квітами; трапляються стилізовані зображення людини або груп людей, нерідко сюжетного характеру. У західних областях України найпоширеніші килими з геометричною орнаментацією, поперечно­смугасті.

Крім безворсових килимів, в Україні виготовляють ворсові, найвідомішими з яких є коци, а в західних областях -ліжники (вовня­ні килими - ковдри з начосом). Вони принципово не відрізняються від безворсових, але наявність довгої вовни обумовлює певне спрощення орнаменту. ..

Формування споживних властивостей килимів

Споживні властивості килимів загальновідомі для всіх тек­стильних матеріалів. Формуються вони в процесі проектування і ви­готовлення.

Килимарство,килимоткацтво - це процес виготовлення кили­мів, атакож килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових по­криттів) ручним або машинним способом. Полягає в підборі сирови­ни, виготовленні й фарбуванні пряжі, тканні та оброблянні виробів. Головною сировиною для килимів є вовна, льон, бавовна, штучні та синтетичні волокна різних видів (штапель, лавсан, нейлон тощо). Ручним способом на вертикальних або горизонтальних килимоткаць­ких верстатах виготовляють ворсові, безворсові й комбіновані кили­ми, доріжки та гобелени. Ворсові ручні килими й доріжки являють со­бою багатошарову тканину полотняного переплетення ниток, яке складається з трьох систем: основи, утоку та ворсової. Переплетенням ниток основи й утоку утворюють каркасне полотно тканини, а ворсо­вими нитками - рисунок килима або доріжки. Щоб досягти цього, на нитки основи прив'язують горизонтально або вертикально розміщені вузли з кольорових (ворсових) ниток, які щільно прилягають одна до одної. Безворсовими є ручні килими (до них, зокрема, належать укра­їнські народні килими) і гобелени. Останні фактично Являють собою одношарові тканини, утворені переплетенням ниток основи і пофар­бовані урізні кольори ниток утоку (про них детальніше трохи нижче). Продуктивність ручного способу килимарства (утворення вор­сового полотна) становить близько 10 - 12 м³ на рік.Для машинного способу застосовують механізовані килимоткацькі верстати, на яких виготовляють килими, доріжки й килимові покриття. На двополотенних килимоткацьких верстатах з машиною Жаккард спочатку формується (нитками корінної і ворсової основ та утоку) багатоша­рова килимова тканина. Далі її верхнє і нижнє полотна, з'єднані нит­ками ворсу, розрізаються посередині (по ворсових нитках) на дві час­тини. Машини Жаккарда використовують і на однополотенних верста­тах. Є також спеціальні (аксмінтерські) верстати, де ворсова поверхня утворюється з допомогою комплекту трубок на снувальних валиках. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготов­ляють в середньому б м ворсового полотна. Після ткання килим і ки­лимові вироби очищають, виправляють дефекти, надають ворсовій поверхні оксамитового блиску, зм'якшують каркас.

Сировина і матеріали

При виготовленні килимів і килимових виробів, крім вовни, шовку, бавовняної і льняної пряжі, штучних і синтетичних волокон, застосовують текстуровані пряжоподібні нитки і різноманітні барвники.

Вовна — сировина для виготовлення килимової пряжі. Засто­совується груба і напівгруба овеча вовна, рідше - відходи шкіряного й овечо-шубного виробництва.

Для виготовлення килимової (ворсової) пряжі використовують овечу вовну грубої тонини 401 - 67 мкм та напівгрубої тонини 34,1 -40 мкм. Кращою є вовна весняного стриження. Від овець помісних по­рід отримують напівгрубу шерсть, від грубововняних - грубу. Вико­ристовують білу вовну різних порід овець.

Для виготовлення махрових килимів використовують вовну кіз. Разом із хімічними волокнами вона також застосовується для ви­готовлення килимових виробів з нерозрізним ворсом (букле).

У килимарстві велике значення має підбір барвників, стійких до дії світла, тертя, води, хімічного чищення. Застосовують природні й синтетичні барвники. Рослинні барвники добувають з коріння, сте­бел, квітів, кори і листя різних рослин. Для цього використовують плоди каштанів, марени, сарчоба, волоського горіха, верби тощо. Найчастіше застосовують синтетичні барвники, найпоширенішими є: кислотні, протравні, хромові, кубові, катіонні, дисперсні.

Для фарбування синтетичних волокон застосовують спеці­ально підібрані марки барвників. Наприклад, для фарбування поліа­мідних волокон використовують металомісткі, для нітрону - катіону; для поліефірних волокон—дисперсні барвники.

Характеристика споживних властивостей

Якість килимів і килимових виробів перевіряють ВТК і лабора­торії ідприємств-виробннків відповідно до ДСТУ (або ГОСТів).

До головних властивостей, які мають практичне значення при використанні килимів, належать: зносостійкість; стійкість до зминан­ня і продавлювання; стійкість до забруднення; стійкість пофарбованої ворсової поверхні; ступінь статичної електризації синтетичних кили­мових виробів, акустичні, теплоізоляційні властивості, лінійні розмі­ри, маса 1 м² килима, маса ворсу на 1 м~, щільність.

Зносостійкість — опір до тертя робочої поверхні килима цей показник є одним із найважливіших.

Зношування поверхні килима залежить від фізико-механічних властивостей волоконних матеріалів і ниток, з яких його виготовлено, структури килима і способів його оздоблення. Лабораторними випро­буваннями килимів на стійкість до тертя різними за конструкцією приладами з кількістю циклів визначають втрату маси ворсу внаслідок випадання мігруючих волокон і зменшення товщини шару ворсу. Ре­зультати цих дослідів і дані експлуатації килима є критеріями, на під­ставі яких установлюють гарантійний термін його служби.

Для лабораторних досліджень стійкості до тертя з килима вирі­зають пробу розміром 100 см², яку зважують, витримують в повітря­ному середовищі з відносною вологістю б5±2 % і температурою 20+2 °С протягом 24 год. Після цього установлюють загальну товщину дослі­джуваного зразка. Половину зразка (площею 50 см²) затискують у приладі для тертя поверхні ворсу (до оголення каркасу тканини кили­ма) і встановлюють визначене число циклів роботи приладу. Тертя зразка виконують при навантаженні 2 кг карборундовими дисками або іншими витираючими матеріалами.

Про наслідки лабораторних досліджень стосовно стійкості до тертя судять за втратою маси (г/см²), віднесеної до одиниці площини поверхні ворсу над ґрунтовим матеріалом килима, а також за змен­шенням товщини шару ворсу (мм).

Збереження зовнішнього вигляду килима оцінюють після ви­конання установленої кількості циклів тертя внаслідок порівняння із стандартними зразками - еталонами.

Стійкість до зминання і продавлювання. Зменшення товщи­ни килима тісно пов'язано зі зміною його зовнішнього вигляду. Зміна товщини за рахунок зминання ворсу визначається дією динамічного на­вантаження з допомогою приладів, укомплектованих товщиноміром

Зразок килима площею 10 см² піддається дії циклічного наван­таження 2,2 кг/см" протягом 2 год., що відповідає навантаженню, ство­реному стільцем або табуреткою із чотирма ніжками, на яких сидить людина масою 80 кг. Критерієм для характеристики пружних власти­востей шару ворсу досліджуваного зразка килима служить глибина стиску, яку вимірюють після зняття навантаження зі зразка з інтер­валами в 15, ЗО і 60 хв.

Показником зміни товщини зразка килима є різниця в товщині килима до і після динамічного навантаження. У цьому випадку при визначенні якості килима звертають ува­гу на збереження його початкового вигляду, кольору, рисунка і факту­ри, відсутність вм'ятин ворсу внаслідок впливу довготривалих наван­тажень меблів на килим.

Стійкість до забруднення. Зразок килима вміщують у барабан з чотирибашмачним осердям, який обертається зі швидкістю 2000об/год. У барабан вміщують також раніше приготовлену штучну суміш бруду, яка складається, наприклад, із таких компонентів, %: глини — 765; білила -20,0; активованого вугілля -1,25; оксиду заліза (іржі) -1,25; сажі -1,0.

Штучна суміш бруду може також включати білий пігмент (ка­олін або глину—50 %, кварцовий пісок - 38 %), чорний пігмент (акти­воване вугілля - 1 %, оксид заліза - 0,5 %). а також жирові речовини (ланолін - 7,5, вазелін - 2,5 %).

Суміш перемішують у ємності, просіюють через сито і змішу­ють із дев'ятьма частинами піску.

Стійкість килима до забруднення визначають зіставленням еталона із зразком, колір і товарний вигляд якого не повинні змінюва­тися після чищення.

Ступінь забруднення килимів визначають з допомогою емісій­ного спектрального фотометра. Результати досліджень порівнюють із зразками килимів, які були піддаш штучному забрудненню.

Масу і загальну вагу килима визначають з допомогою чоти­рьох проб розміром 100 х 100 мм кожна. Проби вирізають у різних місцях за попередньо нанесеними лініями, відступивши від краю не менше як па 5 см. Одну пробу зберігають як контрольну. Зразки ки­лимів витримують у кондиційних умовах протягом 24 год., теля чого зважують з точністю до 0.1 г.

Масу килима розраховують за формулою

М =Тх100 / З

де Т- маса трьох проб, г/м²

З—кількість зважених проб.

Масу ворсу на 1 м² килима визначають, використавши розпус­кання каркаса, поступово відділяючи нитки основ і утоку і звільняючи юпки ворсу. Ворс збирають у бюксі, витримують у кондиційних умо­вах ї зважують з точністю до 0,1 г. Якщо на зворотному боці килима нанесено клемові компонента, латексні або інші розчини, то для одер­жання зразка без цих покриттів перед обробкою до нього пришивають вирізок щільної тканини відповідних розмірів.

Масу ворсу визначають також методом зрізання ворсу (роз­різного або петельного).

Щільність килимів. Встановлюють з допомогою вимірки зальної лінійки. Щільність основи або утоку визначають на зворот­ному боці килима підрахунком кількості ниток, що припадають на 10 см. Кількість ниток підраховують не менше ніж в п'яти місцях, рів­номірно розташованих по всій вимірюваній довжині.

Підрахунок кількості каток виконують на відстані не менше 10 см від краю килима. Причому початок підрахунку на шкалі лінійки повинен співпадати з першою ниткою основи утоку). Кількість уто­кових ниток визначають підрахунком кількості видимих ниток утоку (стібків) на зворотному боці килима, які припадають на 10 см.

При двоутковому закріпленні ворсового пучка видиму кількість куткових ниток перемножують на 2. а при триутоковому закріп­ленні ворсового пучка - на 3.

Щільність килима за основою або утоком визначають як серед­ньоарифметичну величину результатів відповідних вимірювань із точ­ністю до 0.5 ниток.

Міцність закріплення ворсу в ґрунті килима характеризується величиною зусилля, необхідного для зняття з каркаса килима одного ворсового пучка.

Класифікація і характеристика асортименту

Сучасний ринок заповнений килимами імпортного і вітчиз­няного виготовлення.

Розрізняють килими (ткані н неткані), килимові доріжки та ін­ші килимові вироби.

Килими і килимові доріжки ручного й машинного виготов­лення бувають видовженої, квадратної та овальної форми; залежно від кольору ворсової основи - одноколірні та багатоколірні.

Торговельний асортимент включає: килими жаккардові двополотні п'ятиколірні з розрізним ворсом (змішаним та із хімічних волокон): килими жаккардові прутикові дво-, три- і чотирикатірні зі змішаним розрізним ворсом; доріжки прутикові з три- і чотириколірною жаккардовою каймою зі змішаним розрізним ворсом; доріжки прути­кові гладкофарбовані й смугасті зі змішаним розрізним, нерозрізним і петлерозрізним ворсом; буктьовані (нерозрізний петельчастий ворс) з перевитим переплетенням з розрізним ворсом із хімічних волокон: килими і доріжки аксмінтерські багатоколірні зі змішаним розрізним ворсом; килими ворсопрошивні з розрізним петельчастим, з петельчастим рельєфним ворсом із хімічних волокон, з рельєфним двоколірним малюнком і різною висотою ворсу, з цетсльчастим або комбіно­ваним ворсом; доріжки прошивні з розрізним або з петельчастим
ворсом із хімічних волокон (без проклейки зворотного боку), з петельчастим. петельчастим рельєфним ворсом із хімічних волокон; доріжки з рельєфним рисунком, з петельчастим або комбінованим ворсом: килими безворсові вишивані з кольоровими смутами: доріжки безворсові напіввовняні з апаратної пряжі і пряжі з хімічних волокон: трикотажні килимові вироби з петельчастим ворсом з хімічних воло­кон. В’язально-прошивні з петельчастим ворсом.

Крім того, виготовляють килими стрічкові зі змішаним розрізним ворсом без визначеного рисунка й багатоколірні килими і паласи (тобто безворсові килими) напіввовняні.

Відомі типорозміри килимів машинного способу виготовлення

за шириною і довжиною, в см:

1. Двополотні жаккардові килими:

 

90x160 100 х180 100x200 125x200 140x200	150 х 200 150x225 150x240 150x250 150x300	170x250 200x300 200 X350 200x400 250x300	250 х350 280 х 200 280 х 300 280 х 400 300x400 300x500
	2. Аксмінстерські килими:
70x124 92 х 137 92x180 92x200		137x70 137 х 80 137 х 200 137 х 250	137 х 300 226x150 226 х 300 318x200 318x400
	3. Стрічкові килими:
	90 х 140	175x250
	140x200	200x300
	4. Тафтингові килими:
	«150	200 х 280
10С	х200	200 х 300
15С	1x200	300x400
	5. Жаккардові прутикові килими.
70 X 140		140x200	200 х 300
90x180		150x200	225 х 300
100x200		150x250	250 х 350
125 х200		170x250	280 х 200 300 х 400

За довжиною килимів і килимових доріжок допускаються мі­нусові відхилення: при довжині до 100 см — 1 см, а при довжині біль­ше 100 см - 3 см. Плюсові відхилення за довжиною не обмежуються.

Килимові вироби, призначені для господарських потреб, — це насамперед національні вироби ручного виробництва. До них нале­жать: торби (сакви) - переметні сумки; енси - фіранки з килимової

тканини; осмолдук - попони для коней; капунукки - килимки, що кла­дуться перед входом у дім або квартиру; чували - мішки; халик і бухча - прикраси до весільних процесій тощо.

Килими і килимові вироби класифікують за районами їх виго­товлення: українські, російські, білоруські, молдовські, туркменські, кавказькі тощо.

Крім того, килимові покриття (доріжки, полотна) і вироби (ки­лими) прийнято поділяти за способами виготовлення, видами вико­ристаної сировини і пряжі, характером закріплення ворсових пучків, видом обробки зворотного боку.

За способом виготовлення: ткані ворсові - жаккардові двополотні, жаккардові прутикові, аксмінстерські (трубчасті), жаккардові, стрічкові, прутикові гладенькі, ткані безворсові - візерункові гладкі; неткані ворсові - прошивні (тафтингові), в'язально-прошивні; неткані безворсові --голкопробивні, клейові.

За видами використаної сировини і пряжі, які формують вор­сову або робочу поверхню: суто вовняні (містять у пряжі не більше 5 % волокон іншого походження), і напіввовняні (містять не менше 25 % вов­няного волокна), з хімічних волокон і ниток.

За характером ворсової або робочої поверхні: з розрізним вор­сом, з петельчастим (нерозрізним) ворсом, з комбінованим ворсом (розрізним і петельчастим), з рельєфним.

За характером закріплення ворсових пучків: ткані - із двоутоновим (пітканим) закріпленням ворсових пучків, з тритітканим закріп­ленням ворсових пучків; неткані - з прошивним ворсовим пучком, із в'язаним ворсовим пучком, із вклеєним ворсовим пучком.

За видом обробки зворотного боку: з первинним латексуванням, з нанесенням спінених смол або емульсії, із дублюванням зворот­ного боку, з просочуванням емульсіями, з апретуванням.

Килими поділяють також залежно від їх щільності, тобто від кіль­кості ворсових пучків килимів, килимових виробів машинного виготов­лення - від 9 до 250 тис. на 1 м²; висоти ворсу - від 5 до 10 мм.

Асортимент килимів України

 

В Україні ворсові килими ручного виробництва виготовляються в Полтавській (с. Решетілівка,Опішня, Санжари), на Чернігівщині – Дегтярі та Срібне, Вінниччині (с, Клембівка), Львівській (с- Глиняни), Івано-Франківській (Косівське виробничо-художнє об’єднання „Гуцульщина") та інших областях.

Характеризуються українські килими слідуючим:

Середнє поле вкрите квітчастим рисунком, розташованим найчастіше горизон­тальними рядами, Незважаючи на те що окремі деталі рисунка асимет­ричні, створюється враження композииійиої рівноваги. Для рослинних орнаментів характерне плоскісне трактування. Рисунок базується на ритмічних повтореннях окремих мотивів.

Бордюр килима переважно має вид нескінченної гірлянди рослинного орнаменту, а у деяких випадках - одноколірної полоси.

Характерною для українського килима є вузька кайма.

Залежно від композиційної побудови орнаменту килим може
бути й без бордюру, В цьому випадку по краях проходять неширокі
гладенькі смуги (одна або дві),

Килими центральних областей України характеризуються квітковим візерунком, виконаним на чорному, темно-синьому, темно-брунатному, золотисто-жовтому або блакитному зі сталевим відтінком фоні. В орнаменті трапляються кольори різноманітних відтінків: червоиий, синій, зелений, брунатний, блакитний, жовтий.

Для килимових виробів Західної України характерними с геометричні візерунки, які складаються з ромбів, зигзагів і багатокутників.

Виготовляють килими вручну на вертикальних килимоткаць­ких верстатах, на рамі яких та нитками основи установлюють полот­няний шаблон такого самого розміру, що її килим. При виготовленні килими майстер переважно користується кольоровим ескізом рисунка.

Гобелени

Це виткані вручну килими - картини(шпалери)Гобелени ткали з вовни з домішкою шовкових, а часом і срібних ниток. Основа не фарбувалася. Піткання складалося з ниток різних відтінків і проходило не через усю ширину гобелена, а лише в межах кожного кольору; його обірвані кінці надавали зворот­ному боку гобелена ворсистості, тоді як лицьовий бік був рубчастим. Згодом гобеленами почали називати й шпалери багатьох мануфактур Франції та інших європейських країн, а з XIX ст. - і взагалі шпалери і навіть машинні оббивні тканини й тематичні килими. Найцінніші ко­лекції гобеленів зберігаються і тепер у Київському музеї західного та східного мистецтва.

У сучасному розумінні термін "гобелен" — це високохудожній килим ручного виробництва (вибіркової якості, тобто найвідмінніше ткацтво іноді хоча б на окремих частинах полотна).

У наш час в асортименті текстильних товарів існують і гобеленові тканими. Це одні з найкращих меблевих тканин, які деякою мі­рою імітують натуральні гобелени. Гобеленові тканини - це багатоша­рові жаккардові тканини, що виготовляються з основи й утоку, різних за кольором і товщиною. У межах одного полотна малюнок створюєть­ся різними переплетеннями. Залежно від структури розрізняють ос­новні гобеленові тканини, в яких рисунок утворюється за рахунок системи утокових ниток. Характеризуються вони великою щільністю основи, це найважчі меблево-декоративні тканини (356 - 539 г/м ).

Маркування, пакування і зберігання килимів

У правому куті зворотного боку кожного килима ручного ви­робництва кріплять ярлик (бирку) із такими позначками: номер кили­ма, його назва, розміри (довжина, ширина в см, загальна площа ), артикул, ґатунок, щільність тканини (кількість вузлів в І дм ), ціна, дата виготовлення, прізвище контролере. На товарному знаку підприємства-виготівника вказується відомча підпорядкованість, назва кили­ма, номер його рисунка й артикул.

' Після виготовлення і сортування ворсові килими пакують у кіпи. Таке пакування захищає продукцію від впливу навколишнього се­редовища, пошкоджень та псування; полегшує транспортування, збе­рігання і реалізацію килимів.

Кожна кіпа складається з ворсових килимів визначеного виду, але різноманітних рисунків, кольорів і розмірів.

Килими ручного виготовлення пакують у кіпи масою 80 кг(ворсові), або 40-80 кг- безворсові.

Тарою для пакування кіп служить льняна або синтетична плівка, що відповідає вимогам стандартів, а також умовам постачання килимів ручного виробництва на експорт. У необхідних випадках передбачається арктичне і тропічне пакування. Кіпи обв’язують тесьмою, обшивають мішковиною і знову обв'язують мотузкою. В кожну кіпу вкладають специфікацію, а зверху кріплять ярлик або бирку із тими самими даними, що й на килимі, а також із вказівкою кількості килимів у кіпі.

На зворотному боці килимів машинного виготовлення став­лять клеймо ВТК, на якому зазначається: найменування підприємства-виготівника, номер виробу, артикул, сорт, штамп контролера ВТК. Крім того, на виріб наклеюють або. до нього прикріплюють ярлик із такими даними: номер рисунка, артикул, розмір, сорт, ціна, номер ви­робу, назва, номер пакувальника, маркувальника, сортувальника, дата виготовлення.

Килими шириною 70 см скручують у рулони по 10 шт., шири­ною 90 - 110 см - по 5 шт.; шириною 130 - 140 см і більше — по 1 — 2 шт. Рулон прошивають з торцевого боку у двох місцях, обв'язують шпагатом з торцевого боку, запломбовують пломбою відправника. У кожному рулоні повинні бути килими одного артикулу і сорту.

Машинні килими і килимові вироби пакують так: при переве­зеннях в інші міста в контейнерах рулони обшивають одним шаром тарної тканини, а при перевезеннях дрібними партіями залізницею і водними маршрутами - подвійним шаром тарної тканини; потім до рулонів кріплять бирку і пломбують. При перевезеннях у вагонах без­посередньо на адресу покупця рулони обшивають шаром тарної тка­нини або рогожею.

Килими і килимові вироби зберігають у сухих і чистих склад­ських приміщеннях. Килими ручного виготовлення слід зберігати на складі у розгорнутому вигляді складеними на стелажах не більше як по 50 шт. (ворсові) і 60 шт.(безворсові) в кожному штабелі Килими і килимові вироби машинного виробництва або неткані зберігають згорнутими у рулон лицевим боком усередину. Килими повинні бути пересипані нафталіном, або іншими засобами, що запобігають пошкодженню міллю, але не погіршують зовнішнього вигляду килимів.

ЛЕКЦІЯ

Взуття

Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюєть­ся їх характер. На даний час у зв'язку зі зміною умов пращ, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Споживач потребує взуття не лише для повсякденного або домашнього вжитку, а й для виконання різних видів робіт, активного відпочинку, для занять спортом, вихід­не, нарядне, а залежно від сезонного призначення та кліматичних умов експлуатації - взуття різних конструктивних особливостей.

Характер вимог і потреб до взуття тісно пов'язаний із віком і статтю споживачів. Перед торговельними працівниками стоїть склад­не завдання - формування оптимального асортименту взуття з метою максимального забезпечення попиту населення. Тому необхідно по­стійно вивчати потреби споживачів, проводити маркетингові дослі­дження.

Оцінка рівня якості взуття неможлива без вивчення його властивостей, визначення одиничних показників та проведення необ­хідних досліджень під час експлуатації

До споживних властивостей взуття належать естетичні, ерго­номічні властивості та надійність.

Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:

а) фасоном, тобто формою носково-пучкової частини та каблу­ка, відповідністю цих показників сучасному стилю;

б) моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;

в) видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і вну­трішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;

г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;

г) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.

Ергономічні властивості — це насамперед зручність у корис­туванні взуттям.

Зручність — складний комплексний показник, на який вплива­ють внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке гашення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних ма­теріалів.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амор­тизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'явля­ються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які зад­ники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрик­ційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею.

Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є во­лого- і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взут­тя чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середо­вище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні власти­вості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використо­вують фетр або повсть, для міжпідкладок під деталі для верху — сіт­часті матеріали, а для підошов -- гуми пористої структури.

Матеріали для утепленого взуття, особливо весняно-осіннього при­значення, повинні мати вологозахист властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.

Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конст­рукцій, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.

Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ре­монтопридатності.

Збереженість - незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до пов­ного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуван­ням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окре­мих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, ґвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність вплива­ють деякі приховані дефекти.

Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сан­дального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки плат­форми при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Безумовно, на збереженість властивостей взуття впливають упакуван­ня, умови транспортування і зберігання виробів. Проте зручність і довговічність взуття залежать насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття.

Короткі відомості простопу і копил

стані, так і в русі. Дані обміру стопи є вихідними при побудові розмірного (розмірно-повнотного)… Стопа - нижня опорна частина ноги, скелет якої містить три відділи - передплюсну, плюсну і фаланги пальців, які…

Параметри телевізорів

Параметри залежать від конструктивних особливостей прин­ципової схеми, якості комплектуючих виробів, технології і якості складання телевізорів.… Розмір зображення повністю визначає тип кінескопа і виражається розміром… передачу.

Ударно-клавішні- звук видобувається коливаннями струн, спричиненим ударом пальців музиканта по клавішах механізму. До них відносяться: рояль і піаніно. Завдяки ба­гатству звуків від голосних (югіе - сильно) до тихих (ріапо -тихо) рояль і піаніно одержали загальну назву фортепіано.

Язичкові інструменти- звук утворюється від коли­вань пружних сталевих язичків під дією потоку повітря, що нагнітається міхом. До них відносяться: гармонії, бая­ни, акордеони.

Духові музичні інструменти- джерелом звучання в них є стовп повітря, що коливається в каналі інструмента. Духо­ві інструменти залежно від способу видобування звуку і конструктивних особливостей поділяють на амбушюрні: ко­рнет, труба, альт, тенор, баритон, бас, валторна і цуг-тромбон; лінгвальні (язичкові): кларнет, саксофон, гобой, англій­ський ріжок, фагот; лабіальні - джерелом звуку в них є струмінь повітря, що продувається під кутом до бічного отвору - лабиуму: флейти.

Ударні музичні інструменти- перетинчасті: барабани, бубни, литаври; пластинчасті: металофони, ксилофони; самозвучні: оркестрові тарілки, трикутники, кастаньєти та ін. Електромузичні інструменти- звук у них утворюється за участю електронних чи електроакустичних приладів. Вони представлені трьома групами: електронні, адаптерні та елект­ропневматичні.

Таблиця 7

Класифікація резонаторних інструментів

струнні	Язичкові	духові	ударні
Джерелом звука в цих інструментах є:
струни	Металева пластина, яка вібрує під дією струменю повітря	Повітря, замкнуте в трубці певної довжини і діаметру	Удар по поверхні, корпусу, брусках чи пластинах
гітара	Гармоніка- для виконання нескладних музичних творів	Труба, труба кавалерійська	Барабани( великий окестровий і естрадний, малий оркестровий і естрадний
балалайка
мандоліна	Корнет, флейта пікколі ,кларнет
добмра	Баян для виконання складних музичних творів	Альт, флейта альт, фагот, цуг-трамбон	бубон
арфа
бандура	Баритон, флейта бас,саксофон	Литаври, ксилофон,челести
гуслі	Акордеон для виконання дуже складних музичних творів	Валторна, гобой
	Фанфари,фагот	Бонги,гонги
	Горн, ріжок, англійський ріжок, мисливський ріжок	Тамтами,кастаньєти, дзвіночки
Електромузичні інструменти
Інструменти з генератором звукової частоти(електронні)	Інструменти з адаптором, що відтворює звуки звичайних інструментів
Електроорган одноголосний	Електрогитари(акустична, напівакустична і неакустична)
Електроорган багатоголосний
Електробаян, електроакордеон, електросинтезатор, приставки	Електробалалайки, електроарфи, електропіаніно

 

Лекція

Годинники

 

Годинники поділяють за призначенням, за джерелом енергії і типом регулятора, за принципом користування.

За призначенням годинники бувають: наручні, кишенькові,настінні, настільні,будильники і спеціального призначення.

За джерелом енергії: механічні і електричні.

За типом регулятора: балансові і маятникові.

За принципом користування: годинники індивідуального користування(наручні, кишенькові, годинники-кулони, годинники-обручки) і годинники колективного користування(настільні, настінні,на підлозі і шахові).

Кожен завод, що випускає годинники, має свій товарний знак. Найменування вказують на циферблаті, а товарний знак – на механізмі годинників.

На зміну традиційному маятнику і балансу прийшли кварцові осцилятори, а замість гірі і заводної пружини застосовують електрохімічні джерела постійного струму. Точність кварцових годинників у 20-30 разів перевищує точність ме­ханічних, а тривалість дії джерела струму становить 2,5-3 роки. Є наручні годинники зі змішаною стрілочно-цифровою індикацією, сигналом, подвійним календарем, мелодіями, пристроєм для вимірювання пульсу, з таймером, калькулято­ром та ін.

Канцелярські товари

Канцелярські товари поділяють на металеві, дерев'яні, пластмасові, склокерамічні, мастичні та обчислювальна тех­ніка. Вони згруповані за однією ознакою - сировиною, тому що велике (до 1000 артикулів) розмаїття обмежує іншу кла­сифікацію.

Асортимент.До металевих канцтоварів відносяться: скріпки, шпильки, кліпси, діркопробивачі, машинки-зшивачі і скоби до них (стиплери), ножиці, лінійки і т.п.

До дерев'яних і пластмасових відносять: лінійки канцеляр­ські, келихи, підставки під перекидні календарі чи для пись­мового приладу, ножі для різання паперів тощо.

Склокераміка в основному використовується для скульп­турно-художнього оформлення письмових приладів та ін.

До мастичних виробів відносять: клей, сургуч, фарби штемпельні і ротаторні. Сургуч складається з каніфолі, воску і крейди. Штемпельна фарба - це водний розчин барвника, декстрину, гліцерину й антисептиків.

Обчислювальна техніка представлена розмаїтістю калькуляторів - переносних і ста­ціонарних.

До засобів для письма відносять: ручки, олівці, фломасте­ри, пера, чорнило, туш тощо. Усі вони відповідають вимогам

ТУ і стандартам, мають привласнені їм марки й індекси. Новинка - АNОТОРЕN - електронна ручка. Наприклад, олівці призначені для писання, креслення, малювання.

За конструкцією розрізняють звичайні (у дерев'яній обо­лонці) чорнографітні, кольорові, копіювальні, спеціальні, ме­ханічні з графітним стрижнем; фломастери.

Залежно від ступеня твердості стрижня розрізняють 15 рі­зновидів олівців. Ступінь твердості позначається буквами і цифрами: Т - тверді, М - м'які, ТМ і СТ - середньої твердо­сті, 6М - найм'якіші, 7Т - найтвердіші. Діаметр стрижня - від 8,8 до 1,7 мм, діаметр олівця - від 5,0 до 8,2 мм.

За раніше діючою класифікацією в окрему групу виділяли шкільно-письмові предмети, які впритул перетинаються з канцтоварами, а в основі їх отримання лежить уся паперова продукція.

До паперово-чистових товарів відносять вироби, вигото­влені з паперу і картону, призначені для письма, креслення, малювання й інших робіт. Особливе місце займають вироби санітарно-гігієнічного призначення.

Папір одержують з деревної маси (стирання деревини на спеціальних машинах - дефібрерах), целюлози, макулатури та ганчіркової напівмаси.

Якість паперуі картону характеризується споживчими властивостями,основними з який є: волокнистий склад, ма­са 1 м², об'ємна маса, ступінь проклейки, білизна, гладкість, міцність на розрив, подовження при розтягуванні, сортність.

Для додання паперу водовідштовхувальних властивостей у паперової масу вводять речовини, що проклеюють (рослинні і тваринні клеї, рідке скло й ін.). Ступінь проклейки має зна­чення для паперу, призначеного для письма чорнилом, креслення тушшю, малювання фарбами. Виражається вона шири­ною штриха в міліметрах, при нанесенні якого водяні барвні складові не розпливаються і не переходять на зворотну сто­рону паперу. Білизна - характеризує оптичні властивості па­перу. Чим вища білизна, тим легше читається текст. Досяга­ється це введенням до паперової маси наповнювачів: каоліну, тальку, гіпсу, крейди тощо.

Гладкість характеризує стан поверхні листа паперу. Чим вища гладкість паперу, тим рівномірніше на ньому лягають чорнило, фарби, друкування. Гладкість виражається в секу­ндах. Наприклад, гладкість паперів для письма дорівнює 100-150 с, крейдованих - 400-600 с.

Маса 1 м² характеризує щільність паперу, вид наявних у її складі волокон, порис­тість. Асортимент паперу і картону налічує більше як 600 ви­дів. Виробляють їх у бобінах, рулонах, аркушах.

Транспортні засоби

До засобів пересування сухопутного транспорту відно­сяться: легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, мопеди, мотовелосипеди, велосипеди.

Легкові автомобілі за типом двигуна поділяють на карбю­раторні і дизельні; за призначенням: загального призначення і спеціальні.

Водний транспорт особистого користування: катери, мо­точовни, гребні човни і човнові мотори. Супутні товари: при­лади для заряджання акумулятора, транзисторне запалюван­ня, лебідки, ніжні насоси, пристосування для демонтажу ав­топокришок, пристрої проти викрадення. Додаткові предме­ти: каністри, шланги, чохли для кермового колеса, вентиля­тори, багажники, чохли для сидіння тощо.

Для відпочинку до автомашин додаються такі товари: автопричепи, намети, спальні мішки, портативні плити, набори меблів, посуду, холодильники тощо.

Спортивні товари

Спортивні товари слід розглядати разом з туристичними. До них відносяться: інвентар і устаткування для гімнастики, важкої та легкої атлетики, спортивних ігор, ковзанярського, лижного і водного спорту. Усі ці товари потрібні для фізич­ного розвитку людини. Інвентар для гімнастики групують за видами гімнастичних вправ: стройові, порядкові, загальнорозвиваючі, вільні, на снарядах, стрибки й акробатичні.

Для вправ - гімнастичні стінки, ослони, набивні м'ячі (медицинбол), ціпки, шпильки, обручі, жердини і канати для ла­зіння, гімнастичні сходи і канати для перетягування.

Для вільних вправ - м'ячі, скакалки, стрічки, вимпели, шар­фи та ін.

Для вправ на снарядах - поперечини, бруси, кільця, кінь, колода.

Для важкої атлетики - штанги атлетичні, гирі, гантелі, ес­пандери, напульсники, бандаж і пояс для штангістів.

Для боксу - боксерські рукавиці (бойові., тренувальні і снарядні), захисні речі і снаряди (груші, м'ячі, мішки і лапи).

Для боротьби - борцовські мати, опудала і мішки.

Для фехтування: зброя - рапіра, шабля, шпага; захисні при­стосування фехтувальника: маски, нагрудники, налокітники, рукавиці.

Для легкої атлетики - для метання і штовхання (диски, списи, молоти, гранати, ядра).

Для стрибків і бігу (стійки і планки, тичини, естафетні па­лички, стартові верстати, пістолет і лопаточка).

Для спортивних ігор (футбол, волейбол, баскетбол, ганд­бол, регбі і водне поло) - відповідні м'ячі, сітки, захисні речі.

Для гри в бадмінтон і теніс - ракетки, м'ячі, сітки.

Для гри в хокей - клюшки, м'ячі чи шайби, хокейні сітки для воріт і захисні засоби для хокеїстів.

Для гри в шахи: комплект фігур - 32 шт., дошка і годин­ник; шашки - російські (для гри на дошках з 64 квадратами) і міжнародні (стокліткові).

Для гри в більярд - стіл, 16 куль, 6 київ і трикутник.

Для ковзанярського і лижного спорту - лижі (лісові, тури­стичні, спортивно-бігові, гоночні і стрибкові), лижні кріп­лення, лижні ціпки і лижні мазі.

Для водного спорту і підводного плавання - лижі, дихаль­ні трубки, ласти, гідрокостюми, окуляри для плавання, руш­ниці для підводного полювання.

Для пішохідного туризму й альпінізму - рюкзаки, спальні мішки, похідні намети, мотузки, пояси для страхування, аль­піністські окуляри, надувні матраци і подушки, компаси, фляги, посуд, льодоруби, кішки і молотки.

Друкована продукція

Видання - це твір друку, поліграфічно самостійно офор­млений, який пройшов редакційно-видавниче оброблення, має вихідні дані та призначений для передачі інформації, що міститься в ньому. Якщо видання не має вихідних да­них, воно вважається анонімним.

Видання належать до того чи іншого типу літератури. Розрізняють такі види видань:

• за матеріальною конструкцією: книжки, журнали, аркушове, газетне, плакат, буклет, карткове, комплектне;

• за знаковою природою й інформацією: текстове, нотне, картографічне, книжково-видавниче;

• за періодичністю: неперіодичне, періодичне, триваюче;

• за структурою: книга, брошура, листівка, збірник, одно - чи багатотомне видання, зібрання творів, вибрані праці, журнал, газета, бюлетень, листок, серія, тощо;

• за цільовим призначенням і характером: інформаційно-офіційне, наукове (монографія, збірник наукових праць тощо), науково-популярне, масово-політичне, навчаль­не (підручник, навчально-методичний посібник тощо), виробниче (стандарт, ТУ тощо), довідкове (словник, ен­циклопедія, довідник), рекламне, інформаційне (огля­дове, бібліографічне, реферативне), літературно-художнє.

Інформаційні видання можна класифікувати:

• за способом розповсюдження: замовне, передплатне, мікровидання ;

• за поліграфічним виконанням: мініатюрне, мікрови­дання тощо;

• стосовно події: ювілейне, меморіальне тощо.

Книга- це неперіодичне видання, обсягом більше 3-х дру­кованих аркушів, тобто не менше 48 сторінок. Історія книги тісно пов'язана з писемністю і друкарством. І хоча графічні смислові знаки були 15 тисяч років тому, перші книги з'яв­илися значно пізніше.

Журнал- періодичне друковане видання, що виходить щотижня, щодекади, щомісяця, один раз за 2 місяці, один раз за квартал і рідше. За характером і напрямком журнали поділяються на політичні, літературні, наукові і галузеві, для жінок, чоловіків, молоді, дітей; ілюстровані та неілюстровані.

Товари для відпочинку

Товари для відпочинкукласифікують залежно від його активності й пасивності. До активного відпочинку відносять: полювання, рибну ловлю, спорт (крім професійного) і туризм.

Товари для активного відпочинку: інвентар для рибної ловлі; інвентар для полювання: мисливські рушниці і речі для догляду за ними; набої, прилади і пристосування для спорядження, мисливські товари;

Мисливські рушниці за призначенням поділяють на три групи: для мисливського промислу, спортивного полювання і спортивної стрільби;

• за застосовуваним снарядом: дробові, кульові, напівдробові;

• за числом стволів: одно -, дво-, три - і чотириствольні;

• за числом наявних напоготові пострілів: однозарядні, багатозарядні (магазинні) і самозарядні (автоматичні).

Товари для особистого спорядження спортсменів і турис­тів розглянуті в групі "спортивні товари", вони ж викорис­товуються для активного відпочинку.

Товари для пасивного відпочинку: настільні ігри, лото, карти, доміно, шахи, шашки.

Товарознавча характеристика господарських товарів

Ключові слова: споживчі властивості меблів; посуд: скляний, пластмасовий, дерев’яний; електротовари; будівельні матеріали: лісоматеріали, цегла, вапно, гіпс, покрівельні матеріали, екю; про­відникові вироби.

Лекція

Товарознавча характеристика господарських товарів

Класифікація товарів господарського призначення

Відповідно до загальної класифікації непродовольчих то­варів у підкласі «Господарські товари» до групи «Споріднені товари» відносять: меблі, посуд, побутову техніку (складно-технічні товари), будівельні матеріали, сільськогосподарські товари. В умовах невпинного технічного прогресу, підви­щення культурно-побутового рівня населення все більше зростають вимоги до організації внутрішнього простору бу­динків і споруд. Функціональні та естетичні завдання форму­вання внутрішнього простору вирішуються головним чином підвищенням добротності, комфортності, художнього рівня, поліпшенням споживчих властивостей, розширенням асор­тименту і підвищенням конкурентоспроможності всіх това­рів, що оточують людину.

Споживчі властивості товарів господарського призначення

Усі товари цього підкласу повинні мати комплекс:

- функціональних властивостей, виражених у застосуванні нових технологій для одержання конструкцій, що забез­печують зручність, універсальність, досконалість вико­нання допоміжних операцій;

- ергономічних властивостей, виражених у гігієнічності товару, безпеці, антропометричності; надійності; довговічності; безвідмовності, збереженості, ремонтопридат­ності;

- естетичних властивостей, виражених в інформаційній виразності, цілісності композиції, раціональності, доско­налості виробничого виконання;

- соціального призначення, вираженого в задоволенні по­питу всіх проверстків населення.

Меблеві товари

Споживчі властивості будь-яких товарів визначені таки­ми основними напрямами: функціональними, ергономічни­ми, естетичними властивостями товарів, надійністю і безпе­кою. У меблевих товарахспоживчі властивості формуються з етапів в організації виготовлення меблів: при проектуванні, конструюванні та у виробництві. Головні споживчі власти­вості готових меблів формують різні сучасні матеріали, скла­дові деталі і вироби.

До них відносяться: - пиломатеріали, шпон (лущений і струганий, той, що ви­користовується для облицювання поверхонь виробів з де­ревини, виготовлення фанери, плит. Фанера буває зви­чайна, облицювальна, спеціальна);

столярні плити для виробництва щитових і корпусних меблів;

деревостружні плити (ДСП) товщиною 14-16 мм, що ви­готовляються з відходів і неділової деревини; деревоволокнисті плити (ДВП), які виготовляються з де­ревної тріски, розмеленої до волокнистого стану, з насту­пним змішуванням її із синтетичними смолами, висихаю­чими оліями і термічною обробкою;

гнуто-клейова деревина, що застосовується для виготов­лення деталей стільців, столів, крісел;

лакофарбові, відбілюючі, обезсмолюючі, шліфувальні,полірувальні матеріали; фурнітура;матеріали з пластмас;пружини;ватин;поліуретановий поропласт; губчата гума; покривні(грубі технічні) і лицювальні тканини (гобелен, репс, плюш, оксамит, велюр тощо).

Меблі класифікують:

• за призначенням: побутові і для громадських установ. Побутові поділяються на меблі для їдалень, спальні, віта­льні, кухні, передпокою, ванної кімнати;

• за видом матеріалів: дерев'яні, металеві, пластмасові;

• за способом виробництва: столярні, гнуті, гнуто-клейові, плетені і пресовані (з деревини); металеві - литі, штам­повані, гнуті, зварені; пластмасові - литі, формовані, клейові;

• за функціональним використанням: для сидіння, сну, ди­вани, зберігання різних предметів, роботи, готування і приймання їжі, для культурно-побутових потреб;

• за конструкцією: нерозбірні, вбудовані, універсально-розбірні, такі, що трансформуються, і секційні;

• за видом: шафи, тумби, столи, стільці, крісла, ліжка, та­бурети, банкетки тощо;

• за наявністю обробки: з обробкою і без неї. Застосову­ють обробку прозору - столярну (лакування, розполірування, полірування і панелювання), непрозору – малярну (виконується лакофарбовими сполуками, листовими ма­теріалами, плівками). До неї відносяться також імітаційні види обробки під текстуру коштовних порід деревини декоративною фанерою, текстурним папером і шпоном, декоративно-шаровими пластиками, аерографією, друком тощо. Спеціальні види обробок - інкрустація;

• за комплектністю: штучні, в наборах і гарнітурах;

• за розмірами: меблі поділяються залежно від висоти, ширини, довжини й інших розмірних характеристик виробів певного виду і призначення;

• за віком споживачів: для дорослих, підлітків і дітей.

 

Посуд

Посуд - це порожнисті чи плоскі вироби, що застосову­ються для приготування і приймання їжі, зберігання харчо­вих і нехарчових продуктів, а також для різних господарсь­ких, декоративних, санітарно-гігієнічних і спеціальних по­треб.

За основним вихідним матеріалом посуд поділяють на ме­талевий, скляний, керамічний, пластмасовий і дерев'яний, які й визначаються видом сировини.

Основні етапи виробництва скляних виробів:

- підготовка сировинних матеріалів, складання шихти (шихта - це суміш тонкороздріблених сировинних матеріалів, відповідно до рецептури типового складу скла);

- варка скломаси при температурі 1500°С до утворення в'я­зкої прозорої маси;

- формування (ґрунтується на регулюванні в'язкості і по­верхневого натягу скломаси; виробляється склодувною трубкою до певної температурної межі);

- оброблення виробів - здійснюється абразивами або тра­вильними розчинами (для кришталю - суміш плавикової кислоти і сірчаної кислот концентрації 40% та 91,5% від­повідно);

- декоративне оброблення (впливає на естетичні достоїнс­тва і вартість).

Класифікація й асортимент скляного посуду.

• За призначенням побутовий посуд поділяють на 3 гру­пи: столовий, господарський і художньо-декоративний. • За складом скломаси: вироби зі скла звичайного (вапняно-натрієвого і… • За способом виготовлення: видувний, пресований і пресовидувний посуд.

ЛЕКЦІЯ

Предмети особистого вжитку

.

Товарознавча характеристика предметів особистого вжитку: галантерейні та гігієнічні (парфуми та косметичні товари)

Загальні поняття про галантерейні товари

Галантерейні товари повинні мати комплекс споживчих влас­тивостей - функціональних, ергономічних, естетичних, а також надійність, нешкідливість і… Значимість тієї чи іншої властивості визначається призначен­ням виробу. Так,… Шкіргалантерейні вироби повинні відрізнятися зручністю в експлуатації, зносостійкістю.

Класифікація галантерейних виробів.

- способом виробництва (ткані, пошиті, кручені, плетені, в'язані); - призначенням (для скріплення деталей, оздоблення особи­стих речей,… - видами;

Текстильна галантерея

До текстильної галантереївідносять вироби, виготовлені з ниток і тканин різними способами - крутінням, плетивом, ткацтвом, в'язанням, розписом, друком і т. д. Текстильну га­лантерею поділяють на ткацьку, плетену і в'язані вироби, га­рдинно-тюлеві і мереживні вироби, швейну галантерею, нит­ки і парасолі.

Асортимент ткацьких, плетених і в'язанихвиробів: стрічки, шнури і тасьма, парасолі, бахрома й ін.

Нитки

Нитки- гнучкі протяжні і міцні тіла необмеженої довжи­ни, які використовують для виготовлення виробів.

Пряжа- це нитки, одержані в процесі прядіння з натураль­них і хімічних волокон, з'єднаних скручуванням або склеюван­ням. За способом виробництва нитки поділяють на прядені та непрядені. Прядені - пряжа, швейні нитки. Непрядені - натура­льний шовк, штучні та синтетичні нитки.

Нитки за призначенням поділяють на швейні, в'язальні (ірис, гарус та ін.), вишивальні (муліне) і штопальні. За вихідною сировиною вони бувають бавовняні, лляні, з натурального шовку, віскозні, капронові, лавсанові, вовняні, змішані, меланжеві тощо.

Асортимент ниток різний за числом складань, товщиною, обробкою, видом намотування. Швейні нитки за товщиною бувають з 10-го по 120-й номер. За обробкою - суворі, вибі­лені, фарбовані, матові, глянсові. Випускають нитки на катушках, патронах, бобінах, мотках .

Вишивальні нитки - муліне - виготовляють з бавовняної мерсеризованої пряжі в 12 складань. У продаж надходять у мотках. В'язальні і штопальні нитки відрізняються зниженою круткою.

Гардинно-тюлеві та мереживні вироби.Асортимент гардинно-тюлевих і мереживних виробів- це тюль, гардинні полотна, мережива, мереживні полотна, штучні вироби.

Гардинно-тюлеві вироби. Терміни і асортимент.Гардино­ве полотно - в'язане або ткане текстильне полотно ажурної структури, що використовується для оформлення вікон житло­вих і громадських приміщень. Вироби гардинно-тюлеві - по­штучні вироби із гардинного полотна, що використовуються як занавіски, накидки, покривала. Мереживо - ажурна текстильна структура з візерунком, одержане в'язанням чи плетінням руч­ним або машинним способом. Мереживне полотно - полотно з періодично повторюваним мереживом рельєфним малюнком, виготовлене машинним способом. Гіпюр - мереживне полотно зопуклим візерунковим малюнком. Мереживо басонне - ме­реживна стрічка, зроблена плетільною машиною, оснащеною пристроєм, який править рухом веретен. Полотно вишите - текстильне полотно з машиною вишивкою по всьому полю. До композиції малюнка можуть входити обмежені дірочки. Шитво - розрізане на смуги текстильне полотно з машиною вишивкою та обмеженими дірками, які входять до композиції малюнка.

Швейна галантерея та парасолі

До асортименту швейної галантереївідносять предмети жіночого і чоловічого туалету, вироби з художнім розписом, строчечношиті вироби. Предмети жіночого туалету: грації, напівграції, корсети, бюстгальтери, паски тощо. Предмети чоловічого туалету: краватки, помочі, чоловічі паски. Кра­ватки бувають трьох видів: краватки-самов'язи, регати, бан­тики.

Асортимент виробів з художнім розписом - це хустки, шарфи, косинки, кашне, комірці, штори, покривала, скатер­тини тощо. Тканини для цих виробів прикрашають різномані­тними способами - фотофільмдруком, трафаретним, аерографним розписом, батик, витравна, рельєфна вишивки та

інше. Батик - художній розпис на білих світлих шовкових або бавовняних тканинах органічними барвниками.

Класифікація парасолів:

- за призначенням - для індивідуального користування; для захисту від атмосферних опадів; для захисту від сонячних променів, у т.ч. пляжні; для колективного користування.

- за статевовіковою ознакою (індивідуальне користуван­ня) - чоловічі, жіночі, для підлітків, дитячі.

- за основною конструкцією - тростина; складна з теле­скопічним стержнем у 2 або З складання; без стержня; зі складаним стержнем; з механічним відкриттям купола; з механізмом автоматичного відкривання; з механізмом напівавтоматичного відкривання.

Види парасолів:парасоль-тростина (палиця); парасолька складана; парасоль пляжний; парасоль-тент.

Шкіряна галантерея Асортимент шкіряної галантереї за призначенням:

- предмети туалету (сумки, рукавички, рукавиці, ремені);

- для зберігання паперів і грошей (портфель, папка, папір­ник, прімоне, гаманець, обкладинка);

- дорожнє приладдя (чемодан, саквояж, несесер, портплед, чемодан-дипломат).

Сумки за призначенням поділяють на жіночі (повсякденні, ошатні і для косметики), чоловічі, дитячі, господарські, дорожні (відрізняються від господарських великими розмірами), моло­діжні, спортивні, пляжні, спеціальні. Основні матеріали для верху сумок - натуральні, штучні і синтетичні шкіри, пласт­маси, тканини, трикотажні, неткані полотна.

Рукавички і рукавицішиють з натуральних шкір хромо­вого дублення, зі штучних шкір. Можуть бути суцільними і комбінованими^ з пальцями і без них. Розрізняють чоловічі,

жіночі, підліткові і дитячі рукавички і рукавиці. Розмір рука­вичок і рукавиць визначається метричною системою (И) ве­личиною обхвату кисті правої руки на рівні п'ятого пястно-фалангового зчленування, вираженої в сантиметрах і округ­леної до цілого числа. Розміри імпортних рукавичок позна­чають умовними номерами. Для переведення метричної сис­теми в умовну необхідно розмір за метричною системою (ТМ) поділити на постійну величину 2,7.

Ременідля годинників, речі для зберігання і носіння гро­шей, паперів та інших предметів виготовляють з тієї самої сировини, що й сумки. В асортименті: портфелі, папки, га­манці, портмоне, обкладинки. Дорожні речі - це валізи, несе­сери (набори дрібних туалетних речей у футлярі: дорожні, бритвені і манікюрні), ремені багажні, портленди (вироби, призначені для перевезення постільних речей: із щільних тканин з двома ременями, що оперізують).

Металева галантерея,

Металева галантерея,крім дрібних виробів, включає тех­нічно складні, такі як електробритви, електромашинки тощо. Вихідний матеріал - чорні і кольорові метали та сплави на їхній основі.

За призначенням металеву галантерею поділяють: предме­ти прикраси, ювелірна галантерея, речі для гоління і стрижки волосся, шиття і рукоділля, туалету, паління, одежну фурні­туру тощо. На відміну від ювелірних товарів, предмети при­краси, що входять до групи металевої галантереї, виготовля­ють з недорогоцінних металів і їх сплавів, зі збагаченням і без нього. Для збагачення застосовують камені, скляні встав­ки, пластмасу. Основні види ювелірної галантереї - обручки, сережки, брошки, кулони, браслети, медальйони.

До предметів для гоління і стрижки волосся відносять бритви клинкові, електричні і механічні, апарати для безпечних бритов, леза, бритвені прилади і машинки для гоління волосся.

Предмети для шиття і рукоділля - голки, наперстки, спи­ці і гачки для в'язання.

Голки бувають ручні, шорні, вітрильні, мішечні, грановано - швейні, штопальні і вишивальні. Номери голок: 70, 80, 90, 100, ПО, 120, 130. Номер голки відповідає її діаметру (у со­тих частках міліметра посередині між вушком і колбою (табл. 4).

Таблиця 4
Відповідність номерів голок і ниток:

Номер голки	Номер нитки
	80, 100, 120
2,3
4,5
6,7
8,9
11,12	Особливо міцні лляні, бавовняні

До предметів туалету відносяться шпильки двох типів, бігуді, шпильки і затиски для волосся, манікюрні та педикю­рні набори, фени, плойки і т.ін. Предмети для паління - портсигари і попільниці, сигаретниці, сірничниці, запальнич­ки.

До одежної фурнітури відносяться застібки-блискавки, кнопки, гачки і петлі, пряжки, ґудзики.

До предметів домашнього побуту відносяться ріжки для взуття, кільця і затиски для занавісок, килимові кільця тощо.

Галантерейні товари із пластичних мас

- за методом виробництва; - за оздобленням, видом. Сировина:термоактивні (фенопласти, амінопласти), тер­мопластичні (поліефіри, поліаміди, поліуретан,…

Парфумерні товари

Парфумерниминазивають товари на основі запашних ре­човин, що мають приємний запах і використовуються для ароматизації волосся, тіла, одягу, а також у якості освіжаю­чих і гігієнічних засобів. До них відносять парфуми, одеко­лони, туалетну(запашну) воду, парфумерні набори.

Споживчі властивості парфумерних товарів і фак­тори, що їх формують.

Споживчі властивості парфумерних товарів визначаються передусім застосовуваними матеріалами й особливостями виробництва. Матеріалами для виготовлення парфумерних товарів є за­пашні речовини, етиловий… Синтетичні запашні речовини одержують складним хіміч­ним шляхом із продуктів переробки нафти, кам'яного вугілля,…

Класифікація і характеристика асортименту парфумерних товарів.

- за консистенцією (рідкі, тверді (у вигляді олівця) і поро­шкоподібні («саше»); - за характером запаху (квіткові і фантазійні); за змістом композиції. За змістом композиції парфуми поділяють на чотири групи: екстра- 10% парфумерної композиції…

Контроль якості, маркування, упакування, та збері­гання парфумерних товарів

При температурі нижчій від 5° С допускається помутнін­ня, що зникає при підвищенні температури до 18-20° С. Парфумерні вироби випускаються одним… Парфуми розфасовуютьу скляні, порцелянові чи керамі­чні флакони ємністю не… Зберігати парфумерні товарирекомендують при темпе­ратурі 6-25°С і відносній вологості не більше ніж 70%, не