ГВОЄ1 ПОЗИЦІЇ, /ч" j к

поводять вони, має інтегрувати ці країни, щоб зменшити тенденції
до економічних спадів, росту націоналізму чи встановлення дикта-
тури Раннє членство розглядається як можливість стабілізувати ве-
ликі частини Центральної та Східної Європи, встановити там
«простір безпеки», що в глобальному масштабі має більш пріори-
тетне значення, ніж вузькі економічні завдання¹. Відтак маємо
підстави визначати цю наукову школу як таку, що більш виразно
ставить на перше місце критеріальні ідеї зближення й інтегрування.
Аргументи «первинного поглиблення» з цих причин розгляда-
ються як політичне і морально неприйнятні, оскільки в результаті
поглиблення інтеграції вимоги до вступу нових членів до ЄС будуть
піднесені до рівня, який буде неможливо досягти країнам, що ма-
ють проблемну економіку, навіть незважаючи на допомогу з боку
Співтовариства.

таким

Крім аргументів критеріального, морально-психологічного,
етнічного характеру, послідовники «первинного розширення» ви-
користовують також теоретично-концептуальне обгрунтування не-
розвитку ЄС, засноване на врахуванні досвіду та основ-
європейської інтеграції. Пропонується не доктринальна
зміцнення інституційних структур на шляху до утворення
T«J ^^еР^ативної держави, а ширший, гнучкіший, прагматичний
та помилок, заснований на кількох пара-
розв'язання проблеми. «Друга чи Третя Європа»,
виглядати менш доктринальною та забюрокра-
новитинел ~~"^ ^ТОМУ ^ОСНОВУ інтеграційного процесу мають ста-
засноване ^тР^Инальні наднаціональні структурні перетворення, а
Реальних, прагматичних інтересах глибинної (кри-

Po^UMP ^et !^{а Сю} / Ed. Eric Remade. - Bruxelles: Institut d'Etudes
; Libre de Bruxelles, 1996. — P. 70-71. ,.., .-,
Europe. — P. 23-24. Г:-'Т'І.

:І
Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

теріальної) єдності міждержавне співробітництво. Відтак
нальна держав'а має бути зміцнена і не може бути замінена гі
тивним співтовариством. Збереження суверенітету в руках
нальної держави розглядається також як гарантія проти домі
ня однієї із держав в Європейському співтоваристві.

У цьому аспекті ще однією сповненою суперечностей і вод
найбільш відомою та широко розробленою інтеграційною тес
що відстоює необхідність збереження національного держа,
суверенітету і повністю підтримує тезу «первинного розширев
є міжурядовий підхід — «intergovernmentalism», або так званий
алізм». Його основні положення базуються не стільки на іде
ваних, теоретичних припущеннях та побажаннях інтеграці
розвитку і майбутнього європейської інтеграції, скільки на в.
ванні реальних фактів, стану та тенденцій інтеграційного прої
ролі в ньому національних держав та їх прагматичних інтересів,
передбачає, що держави-члени є більш важливим фактором,
розвитку Європейського співтовариства, ніж його інститути
оцінками одного з прихильників «реалізму», англійського пі
лога А. Мілварда, європейська інтеграція є не більше як ада
ною реакцією національних держав на кардинальні зміни ви;
нього та зовнішнього характеру, що продемонстрували пі
заміни звичайної конкуренції активним співробітництвом, я|
умовах нового міжнародного порядку оптимально відповідало^
національним інтересам. Більше того, помірковані форми ре
нальної інтеграції, обмежені чіткими демаркаційними ліні
розглядаються А. Мілвардом та прихильниками «реалістичні
підходу як порушення національного суверенітету лише номіи
но, оскільки цей механізм, будучи більш адекватним швидко з>
ним реаліям, передбачає посилення та зміцнення саме держави
На підтримку збереження вагомої ролі національних держав
основних акторів у новому регіональному об'єднанні в Європі
ступають такі прихильники перспективи широкого міжуряД°
співробітництва, як Рольф Дарендорф та Хелен Волліс. ПІД¹
ючи загалом ідею європейської інтеграції, вони в своїх п
---------------------- ,9$

І Mih---------- ' ч -т-. ~

Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

ксимально відійти від догматичних припущень про
намагаються м _{майбутнє} Європи. Спираючись на реальні факти,
наднаціональне^ ^ _Волліс доходять висновку, що, починаючи з
р. Д^{арендор}^_ейська інтеграція впевнено розвивається в траєкторії
медового співробітництва¹.

₃₀ру «реалістів», перше розширення ЄС не тільки пщ-
еоджувало перспективу міжурядової інтеграції, а й ще більше
поняло закріпленню міжурядових форм співробітництва, що
знайшло своє втілення як в новому інституційному механізмі, так і
у виробленні процедури формування політики ЄЕС щодо країн-
кандидатів, заснованої на міжурядових засадах. Утворена в 1974 р.
Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів та міністри
закордонних справ, ставши вищим керівним органом Співтовари-
ства, черговий раз підтвердила послідовність держав щодо міжуря-
дових принципів співробітництва на відміну від наднаціоналізму.

Найбільш грунтовно та детально міжурядовий підхід у досліджен-
ні європейської інтеграції був викладений у працях американського
дослідника міжнародних відносин Стенлі Хоффманна². Визнаючи
головну роль національної держави в регіональному інтеграційному
процесі, він демонструє готовність до певних поступок прихильни-
кам інших моделей, визнаючи дещо «застарілий» характер тра-
диційної моделі державного суверенітету, надаючи цьому поняттю
більш широкого та актуалізованого характеру, а також здатності ево-
люціонувати відповідно до змін державних інтересів та зовнішніх
C^⁰*¹⁸' ^^ласне> У^часть держав в інтеграційному процесі, за
• оффманном, не позбавляє їх найбільш важливих функцій, що
ражають основні економічні, політичні, соціальні, культурні,
та інші потреби людства.

armon' ^{Д new}8°^{al for} Europe - In: European Integration / Ed. M. Hodges. -
In- PoHr m ' ¹⁹⁷²' ~ ^P- ⁷⁴~⁸⁷' Wallace W. Walking backwards towards unity -
С Wehh Ч- ~f^{lng in the} European Communities / Ed. W. Wallace, H. Wallace and

%S»Vn-~ ^L,^ondon' ¹⁹⁸³- -^p- ^m

tional sv« ~^lscord in Community: The North Atlantic Area as a partial interna-
^r°Pean n ^{International} Organization, 1963, Vol. 17, № 2; Hoffmann S. The Eu-

mon Market Studies, 1982, Vol. 21.

5-294

1964, Volv⁶» f^{l Atlamic cross} Purposes // Journal of Common Market Studies,
^J°urnal of r-' °ff^{mann s}- Reflection on the nation state in Western Europe today //
⁰¹ Common Mark

 

І-озділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

На відміну від неофункціоналістів, С. Хоффманн критичм
вився до концепції «переливу» та тенденційної можливості І
національного суверенітету в результаті поміркованого пост
ного інтеграційного розвитку'. Така гнучкість робить йог
більш адаптивними і такими, що зближують позиції цієї щ_к
підходами умовних чи фактичних опонентів. В інтеграц
політиці держав С. Хоффманн пропонував розрізняти два
проблем: економічні та політичні. Якщо перші піддаються суі
тематичному аналізу, що дає змогу робити досить достовірні р
хунки щодо переваг виграшу над втратами, то інші є відносно й
редбачуваними. Цим пояснюється виправдання доцільності к<
ромісів та тимчасових поступок з боку держав із економічних
тань та майже повне заперечення такої можливості в політичі
вимірі. Згідно з твердженнями С. Хоффманна, регіональна й
рація є не що інше як серія поміркованих пристосувань до глобі
ного тиску з боку внутрішніх та зовнішніх факторів з питань, щ
викликають принципових розбіжностей. В інших, критичних, q
pax політики національна держава продовжує чинити опір так|
тискові, згоден він. Національна держава, на його думку, скорі
співіснує з Європейським співтовариством, аніж лідпорядкові
йому. С. Хоффманн погоджується з твердженнями «реалістів»,!
регіональна інтеграція більшою мірою покликана зберегпл
зміцнити європейську національну державність, аніж замінити
наднаціональним утворенням². |

Неореалістичний міжурядовий підхід розглядає Європейсм
співтовариство лише як прогресивну форму для міжурядових ^ПЄРІ
говорів і своєрідний бартерний обмін поступками між ^чле^^І^в
міцної коаліції держав заради досягнення більш важливих ^^ІЇІШ
ресів. Розглядаючи державу як незалежний суб'єкт міжнародні
відносин, який має значні прерогативи в питаннях влади, безпс
та економічних факторів, неореалізм надає діям національнихД¹
жав раціонального, прагма тичмо ™ — спрямованого

вітні концепції європейської інтеграції та розширення

а послідовно впорядкованих цілей та намірів. Та-
досягнення ^кол_тика g(^ _та інституційні реформи на практиці випли-
ким чином, полі^ _{своєрідного} міжурядового торгу держав-членів,
ватимуть л^ _{дотриманням} стратегічних національних інтересів¹.

^К'^К б ивий інтерес у контексті теоретичних пошуків узгоджу-
''.'^их^нтересів держав та Європейського співтовариства в кон-

^тНіого розширення викликає запропонований А. Моравчиком
Іліберальний міжурядовий підхід»². Крім раціонального визначен-
ня державної поведінки та домінування міжурядового характеру в
аналізі міждержавного співробітництва, А. Моравчик важливе зна-
чення надає концепції формування національних інтересів, які, на
його думку, значною мірою визначаються внутрішньополітичними
силами. Саме інтереси останніх насправді впливають на характер,
інтенсивність та напрям міждержавного співробітництва. Харак-
терно, що за деяких обставин А. Моравчик навіть допускав мож-
ливість «делегування» національними урядами політичних повно-
важень європейським інститутам. У цілому ж, попри можливу тим-
часову підтримку національними групами та урядами певної над-
національної автономії, зберігалась загальна тенденція до протидії
наднаціоналізмові³. Першочерговим джерелом інтеграційних про-
цесів він розглядає інтереси саме національних держав. Останню
фазу розвитку Європейського співтовариства А. Моравчик оцінює
як «успішний розвиток міжурядової системи, покликаної регулю-
вати економічну взаємозалежність шляхом переговорів та політич-
•люрдинащї» . Інтеграція оцінюється як дещо запізніла відпо-

[it'v ^f'u⁵'„^Е „^{arging the} European Union: A Theoretical Perspective // The Univer-

fivS/ы ^{earch Pa}P^£r' ¹⁹⁹⁵' ^№ 1- - P- ⁴-

t'onal Star _f^egotlatln8^the Single European Act: National Interests and Conven-
45 (1) _ p^C[q ^{ш the} European Community // International Organization, 1991,
^nity: A Libe m ⁵⁶' ^MoravcsikA- Preferences and Power in the European Commu-
'993, ЗІ /₄₎_p^terg°^vernmental Approach // Journal of Common Market Studies,

^of Comrrmn'iu^lb?^{ral Inter}8overnmentalism and Integration: A. Rejonder//Journal
^v«T^±^tStUdieS' '995, 33 (4).-P. 621.

governmental a ^{rences and} Power in the European Community: A Liberal Inter-
P. 474. ^APProach // Journal of Common Market Studies, 1993, Vol. 31. -

~_{rt.............} .чиІїЦЕПТУААЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

відь регіональних держав на зростаючі вимоги взаємних діл

диктуються новим міжнародним середовищем. *

Неоліберальний підхід у міжурядовій теорії європейської!

рації' активно підтримують також такі дослідники міжнароі

відносин, як Л. Корнет та Дж. Капорака. Вони розглядаютьЗ

робітництво та конфлікти в міжнародних процесах як осні

рушійну силу регіональної інтеграції. В результаті взаємодія

двох прямо протилежних імпульсів виникає необхідність поя

компромісу, що поступово веде до поглиблення інтеграційнихя

цесів. Підтримуючи першочергове значення таких понять, якї

жавні інтереси та влада, прихильники неоліберального реши

визнають також позитивні наслідки діяльності міжнародних Я

тем та досвіду регулярних взаємодій на «другому рівні» — міжт

жавному — як найефективнішого шляху врегулювання спірнихЯ

тань сучасного міжнародного суспільства. М

Прихильники сучасного міжурядового підходу (неореалі|И

продовжують розглядати європейський проект не більше як зрш

стратегію максимізації національних інтересів та збереження ш

національних держав за умов наростаючої глобалізації та взаємні

лежності. Такі прихильники неореалізму, як К. Вальту •

Дж. Грієко, ідентифікують сучасні європейські процеси зі справИ

ньою перспективою обмеженої регіональної інтеграції. На ші

думку, це є підтвердженням поступової заміни міждержавних пи

тиріч міждержавним співробітництвом, що, врешті-решт, має ^загИ

вольнити саме національні інтереси. І хоча дух конкуренції, що Ц

рактеризує поведінку держав з питань, які вони відносять до ^С^И

першочергових національних інтересів, не зникає навіть після ШІ

інституціоналізації в регіональних об'єднаннях, він дещо транс-¹!!

формується в результаті вдалого співробітництва і, можливо, навІїЧІ

піддається регулюванню¹. 11

Сучасний розвиток європейських інтеграційних процесів ОД* ||
значно ані доводить, ані спростовує міжурядовий підхід до '^нте II
рації в Європі. З одного боку, підтверджується правильність fit І

' Grieco J. М. Anarchy and the Limits of Cooperation: a Realist Critique of the Ne j
Liberal Institutionalism // International Organization, 1998, Vol. 42. — P- 485— g
68

Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

ХогЬфманна про передчасне спростування ролі націо-
сновків С. ^л J^_{Ta пе}реходу до наднаціональних структур співро-
нальної ^дер* _ншого _ новий міжнародний порядок, його швидка
бітниитва. _остаюЧа глобалізація сучасних проблем ставить
еволюиія ™ _{жави П}еред фактом зростаючої взаємозалежності та
нашональ^^ ^ _просто координації політики, а майже обов'язко-
^НЄ° й неминучості вироблення єдиного підходу та спільної стра-
^ЮС"' Поняття національного суверенітету та національної безпеки,
таким чином, значно змінюють свій зміст порівняно з більш раннім
періодом історії існування держави.

Розвиток європейської інтеграції, особливо після схвалення в
1985 р. курсу на формування Спільного ринку, свідчить про недо-
статні можливості міжурядового підходу для пояснення всіх ас-
пектів європейського інтеграційного процесу. Останні все частіше

_

керуються не лише внутрішніми пріоритетами країн-членів, а й ко
мунітарними інтересами, які, врешті, збігаються зі стратегічними
національними інтересами країн-членів. У той самий час еволюція
Європейського співтовариства продемонструвала, що розвиток
європейської інтеграції не відповідає класичним висновкам над-
національної парадигми панєвропеїзму. Прихильники теорій євро-
пейського федералізму та функціоналізму мимоволі дійшли виснов-
ку про передчасність заяв про зменшення значення національної
держави.

Помітивши недоліки неореалізму, автори більш пізніх теоретич-
Є_в ^наІ^Р^аи^ювань на теми європейської інтеграції розглядають
ні наці^{ЬКЄ співтова}Р^иство як об'єднання, що поєднує і внутріш-
си сд?^НаЛЬН' ^{інтереси} Дєржав-членів, і спільні комунітарні інтере-
вони вж^{На Нашональна} Держава в міжнародних процесах, пишуть
свобода -^{ВТратила} ту ексклюзивну роль, яку відігравала раніше, її
° ^{жується} необхідністю вирішення глобальних про-

. що п

них еліт з ^{аТЬ П}°^{3а межами} компетенції та контролю національ-
^г° процесу І ^^{Ючи 1Х до вза}ємодії з іншими акторами міжнародно-
^сУчасних ум ^{Шими слова}ми, можливості національних держав за
Прихильник°^{В Неадекватні} ролі, приписуваній їм «реалістами».
Р^аиії вважают ^{Сучасних <<с}инхронічних» теорій європейської інтег-
> Що держави не лише поступово втрачають характер

„...... .чч/nntl ІТУААЬНО-ТЕОРЕТИЧН/ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

домінуючих та ексклюзивних акторів у міжнародних відноси

поступово все менше здатні повно та успішно виражати свої

клюзивні національні преференції¹. Замість традиційного i'ctxj

ного поняття держави остання розглядається як комп

внутрішніх інтересів політичних, економічних та соціальних j

повань, що формують власну політику та визначають власні міа

родні можливості без урахування спільної культурної та істори»

ідентичності. І хоча роль національної держави як центрального

тора системи міжнародних відносин зберігається, її місце в цій е

темі дещо змінилося. Держава дедалі частіше є виразником щ

ресів сучасного суспільства на терені міжнародного політичні

співробітництва, міжнародних агенцій та інститутів². л

Прихильники «синхроністських» підходів до аналізу Європі

ської інтеграції здійснили спробу поєднати два протилежі

підходи до інтеграції, заснованих на принципах центральн

державної парадигми та наднаціональності. За умов глобалізації!

часних проблем та зростаючої взаємозалежності всіх складом

елементів системи міжнародних відносин визнається необхідніш

поєднання вузьконаціональних інтересів держав із рушійною а

лою транснаціонального співробітництва. У цих умовах європея

ська інтеграція розглядається як процес, що розвивається Іш

впливом різних мотивів, у різних напрямах і на різних швидкоя

тях. Вона є слабко передбачуваним процесом, що залежить від ЛІ

ких суб'єктивних факторів, як дипломатична майстерніся

політико-державних еліт, можливість досягнення компромісів "т

цілого комплексу внутрішніх та наднаціональних елементів, Шв

впливають на політичний процес. -1

Автори нових підходів все менше уваги приділяють вивченн»!

перспектив регіональних процесів, сконцентрувавши увагу більшеї

на реальних шляхах та методах їх реалізації. Пропонуються ^т^|

різноманітні форми практичного впровадження європейської штвг І

рації, як «Європа змінних геометрій», «багатошвидкісна Європа*» І

¹ Michael O'Neill. The politics of European Integration. — London and New 1

Routledge, 1996.-P. 81-83. . . _en- 1

² Michaelek S. J. Theoretical perspectives for understanding international intero у |

dence//World Politics, 1979, Vol. 31. - P. 136-150.
70

Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

» та ін. Основна мета нових інтеграційних моде-
«карткова ^Євр°^* _{у вир}ішення дилеми: поглиблення інтеграції та
дейпо^{лягаєВІ}:_нтегр_аційних процесів нових учасників. Фактично
залучення до _{можливість} поєднання інтенсивних та екстенсивних
мова йде ^пр° європейського співтовариства, що можна умовно
шляхів ^р°^зв_{агальною те}зою «одночасне поглиблення та розширен-
¹ ^шляхом диференційованого та повного членства в деяких
інститутах та політичних сферах'.

Однією із значимих інтеграційних теорій, що, незважаючи на
зростаючу після Другої світової війни популярність наднаціональ-
них підходів до європейської інтеграції, визнавала дійсність та
життєздатність національної держави та її ролі в сучасному міжна-
родному житті, стала комунікаційна теорія відомого американсько-
го політолога Карла Дойча. Проголошуючи основною метою інтег-
рації забезпечення миру і стабільності у повній відповідності з клю-
човими фактичними підходами федералістів і частково неофунк-
шоналістів, К. Дойч та його прихильники пропонували відмінні від
федералістських методи та шляхи її досягнення. В інтегрованому
співтоваристві, вважав К. Дойч, держави не будуть вступати між со-
бою у фізичну боротьбу, а спірні питання будуть вирішуватися
іншими способами. У цьому плані інтеграція розглядалася як про-
цес пошуку різними активними політичними групами системи ко-
кктивної безпеки, в основі якого лежить такий психологічно-
соціологічний фактор, як почуття співтовариства². Саме розуміння
топ' ^Щ° ^В°^{НИ належать до} єдиної спільноти, диктує учасникам цьо-
мирн°^{ЦЄСУ необхідність} вирішувати спільні проблеми лише шляхом
об'єдн™ ^узг£^дження- Враховуючи вищезгадане, таке інтеграційне
вапм^-г, ^ння_^- Д°йч пропонував назвати «плюралістичним співто-

і'иством безпеки» .

InstitutftrFn ^mthe ! ^990s-ever closer and larger?/Ed. W.Wessels, Ch. Engel

^Kar' W. ДеигіТ ^{Є Politik}' ^Bonn- ^{Europa Union VerL}'¹⁹⁹³' ~ ^P- ³²~⁴⁰'
t'onal Organi? І- ^Pol'tical Community and the North Atlantic Area. Interna-

ton Univensity Press'" q^{16 L}'^{eht of Historical} Experience. - NY. Princeton: Prince-

P. 5.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ... '

Характер інтеграційного об'єднання прихильники комунікація

ної теорії ставлять у залежність від ступеня взаємодії між людьми

(на національному рівні) та мірою взаємозалежності між націоі

кальними державами (на міжнародному рівні). Ступінь інтегроваї

ності комунітарного об'єднання визначається інтенсивністю кої

мунікацій як між елементами, що його складають, так і між самий

об'єднанням та зовнішнім світом. Чим більший комунікаційний

потік, тим вищий рівень інтеграції суспільства і, відповідно, рівени

його безпеки. Отже, зростання комунікаційного обміну між націо-І

кальними державами є, на думку К. Дойча, одним із вирішальним

факторів у стимулюванні інтеграційного процесу та його просторо*

вого поширення. Таке виділення комунікативного фактора як важ-J

ливого сприятливого елемента інтеграції, безумовно, є правильЛ

ним. А його абсолютизація, як і надання йому першопричинногщ

значення та ігнорування інших важливих об'єктивних та суб'єктив-1

них передумов формування інтеграційних об'єднань, здаються І

безпідставними. І

Щоправда, аналізуючи інтенсивність комунікативного обмінуИ
на національному та міжнародному рівнях, К. Дойч визнає, шом
рівень взаємозалежності у першому разі значно вищий. Звідси ро-Я
биться висновок, що життєздатність національної держави значно і
вища, ніж собі уявляли федералісти. Усі спроби обмеження чи пе- II
редачі на наднаціональний рівень державного суверенітету за су- І
часних умов ігнорували б характер національної держави та існуючі І
основні тенденції міжнародних відносин'. її

Таким чином, стабільність національно-державного комплексу, І
від якої прямо залежить інтенсивність національних комунікацій, ЦІ
оцінюється як одна із важливих перешкод на шляху до подальшого і
поглиблення інтеграційного процесу². Така оцінка інтеграційного ЦІ
механізму та факторів, що впливають на його функціонування, дає ]||
змогу досить вдало пояснювати періоди інтеграційної активності в ]||

Karl W. Deutsch. The Analisis of International Relations. — iny.: Englewood Cliffs, 1968.-P. 202. Karl W. Deutsch. The Impact of Communications upon the International Relations Theory — In: Theory of International Relations: The Crisis of Relevance / Ed. A. Said. - NY.: Englewood Cliffs, 1968. - P. 86.

• NY: Englewood Cliffs,

І ^„.-/ '•' -

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

<=• попейському співтоваристві у моменти економічних спадів, що
живали _иого члени. Вона дає змогу також відносно повно роз-
крити основні мотиви, що рухають іншими європейськими держа-
вами та визначають їх позицію щодо вступу до ЄС. Саме недостат-
ній рівень національних комунікативних можливостей в економіч-
ній, науково-технічній, соціальній та інших сферах спричинили три
хвилі (70-ті, 80-ті і 90-ті) розширення ЄС та визначають європейську
політику сучасних країн-кандидатів на вступ до Співтовариства.
Впадає в око схожість такої позиції з адептами теорії «поглиблення
задля розширення» з нюансом, який полягає у формальній підміні
понять. Замінивши термін «критеріальний» на «комунікативний»,
К. Дойч, втім, не змінив суті підходу. В обох випадках мається на
увазі системне зближення діючих членів союзу і претендентів на
вступ. Звідси й базовий висновок: майже всі сучасні теорії
регіонального інтегрування, використовуючи різні підходи й мето-
дології, сходяться в тому, що без такого «комунікативно-критеріаль-
ного» зближення за рахунок відповідного адаптування країн-
аплікантів говорити про стійку інтеграцію не доводиться.

Для комунікаційного підходу К. Дойча характерні значні мето-
дологічні суперечності і навіть прорахунки, які проявлялися насам-
перед у суб'єктивному використанні винятково комунікаційних
категорій при аналізі інтеграції та ігноруванні інших важливих фак-
торів інтеграційного руху (розвиток виробничих сил, інтереси
різних політичних груп). Намагаючись відійти лише від простого
описування та систематизації характерних ознак і факторів інтег-
раційного процесу, такі послідовники «прінстонської школи»
К. Дойча, як Брюс Рассет та Дональд Пучала, основну увагу при-
діляли виявленню його основних причин та результатів. Підкрес-
люючи важливість комунікаційних критеріїв для виявлення мас-
штабів та рівня інтеграційного розвитку, вони визнавали немож-
ливість визначення його причинно-наслідкових взаємовідносин у
межах теорії комунікацій. Комунікаційні потоки, на їх думку, лише
відображають, і в жодному разі не викликають регіональну інтег-
рацію¹.

Puchala D. International Transactions and Regional Integration // International Or-
ganization, 1970, Vol. 24, № 4. - P. 762.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...
----------------------------------------------------------------------------------------------------- _1

Основне місце в дослідженнях Д. Пучали посідає аналіз інсти
туційного розвитку інтеграційної системи. Він уперше на теоретиі
йому рівні спробував обґрунтувати взаємозв'язок між процеси
розвитку інтеграційних інститутів, розширенням та ускладнення!!
їх мережі, зростанням кількості міжнародних функціонерів щ
соціально-психологічним фактором на рівні національних пш
літичних еліт. Поглиблення інтеграції автоматично сприяє форми
ванню на національному рівні відчуття психологічної єдності в меі
жах співтовариства. І навпаки, формування інтеграційної саі
мосвідомості політичних груп сприяє прискоренню інтеграційний
процесів¹. І

Дещо психологізовану інтерпретацію інтеграційний процес от-1
римує в теоретичному аналізі, що проводять інші американське
дослідники, прихильники комунікаційного підходу П. Джекоб тая
Г. Тюн. Вони вважають, що крім комунікаційного обміну в екот
комічній та політичній сферах, що є об'єктивними передумовам™
інтеграційного процесу, важливе значення та вплив на його розви-1
ток має суб'єктивний фактор, який знаходить своє відображення уі
свідомих рішеннях політиків. Саме ідеологічні та прагматичні інте-1
реси політичного керівництва, на їх думку, пояснюють іноді мо-Я
менти активізації чи гальмування інтеграційного розвитку, залу-Я
чення до нього інших учасників, які не піддаються аналізу з точки І
зору об'єктивних факторів². І

Серед факторів, що гальмують поглиблення інтеграційних про-Д
цесів, прихильники комунікаційного підходу окреслюють збільшен- І
ня політично активних національних угруповань та зростаючу етніч-1
ну та культурну диференціацію, викликану розширенням інтегра- і
ційного об'єднання за рахунок прийняття нових членів. Інтенси-ШІ
фікації інтеграційного співробітництва, на їх думку, заважають також І
тривалі економічні труднощі, що можуть виникнути в окремих краї-
нах-членах, чи іманентних для країн-кандидатів, відносна замкнутість
політичних еліт, гальмування економічних, політичних,

„«v, І-имІсиШНИХ Puchala D. Integration and Disintegration in Franco-German Relations, 1954-1965 // International Organization, 1970, Vol. 24, № 2. - P. 185. Jacob P. E., Тейпе Н. The Integrative Process: Guidelines for Analisis of Political Community — In: The Integration of Political Communities. — NY., 1966. — P. 10.

І

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

[ та їх відставання щодо аналогічних заходів за межами інтег-
о об'єднання¹. З огляду на це важливого значення для посту-
яльнш о розвитку інтеграції прихильники цього підходу надають наяв-
ості силового центру, до якого увійшли б найвпливовіші та розвинуті
їни, _{що стали} б своєрідним локомотивом інтеграційного процесу.

Опосередковано до ідеї силового центру, що бере свої витоки у
середньовікових концепціях об'єднання Європи навколо Німеччи-
ни в європейській інтеграції схиляється також французький еко-
номіст Андре Маршаль, який серед сприятливих факторів розвитку
інтеграції окреслював необхідність приблизно однорідного еко-
номічного та політичного потенціалу країн інтеграційного об'єд-
нання. На відміну від комунікаційного підходу, який виключає із
сфери дослідження процеси, що відбуваються на інституційному
рівні та «парадигми політичного об'єднання» А. Етціоні, яка кон-
центрує увагу на інституціональних аспектах інтеграції і не включає
до сфери дослідження міждержавне співробітництво, теоретичну
концепцію А. Маршаля за своєю глибиною та комплексним харак-
тером із деякими застереженнями можна порівняти з неофункціо-
налістськими дослідженнями. Цілий ряд аспектів інтеграційної
теорії А. Маршаля, присвячених аналізу політичних моментів
інтеграційного об'єднання, отримали реалістичну інтерпретацію.

А. Маршаль насамперед здійснив спробу виявити саму природу
виникнення такого явища, як інтеграція. Він дійшов висновку про
об'єктивний характер інтеграції, яка почала своє формування ра-
зом з історією розвитку людства і продиктована необхідністю
послідовного розширення кола людського співробітництва, почи-
наючи від найнижчого територіального рівня, потім — регіональ-
ного, і завершуючись глобальною інтеграцією. Інтеграція розгля-
дається як процес економічних, політичних, ідеологічних, культур-
них та інших взаємовідносин між індивідами, який поступово пере-
ростає національні кордони і веде до об'єднання міжнародного ха-
рактеру. Як з окремих поселень, міст, районів, провінцій утвори-
лись більші державні об'єднання, так останні поступово приходять

Karl W. Deutsch et al. Political Community and the North Atlantic Area. Interna-
tional Organization in the Light of Historical Experience. — NY. Princeton: Prince-
ton University Press, 1957. — P. 59-63.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

до необхідності утворення більш великих спільнот¹. Через ш
графічні, економічні, політичні фактори така інтеграція найбільї
вірогідна спочатку на регіональному рівні, де рівень комунікати]
них зв'язків найбільш високий.

Чим вищий рівень співробітництва та єдності інтегровано
співтовариства, тим вищий ступінь солідарності його учасників
готовності пожертвувати своїми безпосередніми Інтересами на k
ристь спільних інтересів, які оцінюються як більш важливі
вигідні для кожного окремо. У зв'язку з цим А. Маршаль характер;
зує інтеграційне об'єднання як «солідарний простір». Але, на ві,
міну від класичного федералізму, який проголошував готовніс
національних держав пожертвувати своїм суверенітетом зараді
наднаціональних цінностей інтеграційного об'єднання, А. Мар-
шаль розглядав «солідарний простір» лише як абстрактний ідеал;
Швидше за все він був тенденцією еволюції до більш високого рівня
єдності, аніж станом інтеграції.

Особливу увагу А. Маршаль приділяв політичним аспектам
інтеграційного процесу. Перехід на вищий рівень інтеграції розгля-
дається можливим, і в цьому А. Маршаль погоджується з комуніка-
тивним підходом К. Дойча: коли міжнародне співробітництво стане
більш ефективним у вирішенні глобальних і національних про-
блем, ніж зусилля окремих національних держав, «солідарний
простір» переміститься за межі національних кордонів. Саме збіг
політичних та економічних кордонів оцінюється як запорука ефек-
тивності «солідарного простору». Відсутність економічної і по-
літичної єдності в Європейському співтоваристві, на думку А. Мар-
шаля, робить небажаним утворення сильної наднаціональної влади
всупереч бажанню більшості держав зберегти національний суве-
ренітет. Інституціоналізм, що розглядається федералістами як ос-
новна умова політичної інтеграції, у А. Маршаля не стільки співпа-
дає з нею, скільки витікає з необхідності її проведення. В інсти-
туційному значенні політична інтеграція оцінюється ним як завер
шальний етап інтеграційного розвитку².

T.I.

•Paris, 1970.-p. 35_47

MarchalA. FEurope solidaire.
² Ibid.-P. 221-234.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

Важливість значення цієї концепції зумовлюється виявленням

, _ивних тенденцій розвитку інтеграційного процесу, аналізом
°' го еволюції в історичному аспекті, що дає можливість простежи-

переростання виробничими силами національних кордонів та
поглиблення регіонального і глобального міжнародного співробіт-
ництва. Логічним розвитком європейського інтеграційного проце-
су вважає А. Маршаль, має бути поступовий перехід від рівня між-
урядового співробітництва до федеративного об'єднання. Три-
валість цього процесу залежить від цілого ряду факторів. Робиться
висновок про прямо протилежну залежність переходу до наднаціо-
нальних інститутів від кількісного складу учасників Європейського
співтовариства. Велика кількість членів ЄС збільшує різнорідність
їх потенціалів і тим самим ускладнює консенсус в інтеграційному
розвитку. При цьому А. Маршаль постійно наполягає на неприпус-
тимості поспішного, форсованого утворення європейського
політичного об'єднання.

Положення інтеграційної концепції А. Маршаля про однорід-
ність економічного та політичного потенціалу країн «солідарного
простору» і особливо висновки комунікаційної теорії щодо силово-
го центру в інтеграційному процесі сприяли появі більш пізніх мо-
делей європейської інтеграції, що знайшли своє відображення в
концепції «Європи змінних геометрій»¹. Дебати навколо категорій
різноманітності та гнучкості ще більше активізувалися в 90-х роках
після прийняття рішення щодо єдиної валюти та перспективи роз-
ширення ЄС. В обох випадках проблема полягала в тому, як
поєднати необхідність більш гнучких підходів до інтеграційного
процесу в окремих країнах, що породжуються як об'єктивними, так
' суб'єктивними обставинами, з acquis communautaire, єдиною ін-
ституціональною структурою та інтеграційним проектом ЄС.
У контексті нового розширення Європейського співтовариства
концепція змінних геометрій може бути віднесена до своєрідного
компромісного напряму європейської інтеграційної стратегії, який
намагається поєднати два прямо протилежні інтеграційні напрями.
Він розглядає можливість проведення одночасного розширення та

Dominique Hamon, Ivan Seage Keller. Fondements et etapes de la construction
europeenne. — Paris: Presses Universitaires de France, 1997. — P. 460-461.

I

поглиблення ЄС шляхом диференційованого та приєднаного член]
ства країн-членів та кандидатів на членство як в окремих інс™
туційних структурах Співтовариства, так і в окремих сферах спів^
робітництва. Концепція змінних геометрій є спробою уникнути
перспективи повільного розвитку європейського інтеграційного
процесу та його гальмування за рахунок утворення «більш тісного}
солідарного простору» для країн, які бажають брати в ньому участь]
Три ідеалістичні проекти, представлені восени 1994 p., були поклич
кані конкретизувати основні положення даної концепції: Європа
«a la carte», запропонована Дж. Мейджором; Європа «концентрич-
них кіл», висунута Е. Балладюром та «core Europe» — «серцевина
Европи» чи «багатошвидкісна Європа», розвинена Карлом Лам-]
мерсом та Вольфгангом Шобле¹.

Компроміс між цими інтеграційними моделями привів до ctbo-j
рення базових положень Маастрихтського та Амстердамського до
говорів (Економічний та валютний союз, Протокол з питані
соціальної політики, Шенгенські угоди, положення про ЗЄС), ко-
жен з яких базується на таких основних принципах: у деяких випад-
ках змінна геометрія необхідна для адаптації Угод до реалій дифе-
ренціації; змінна геометрія не може загрожувати acquis соттипаи-
taire та єдиній інституціональній структурі ЄС; її положення мають
об'єднувати більшість держав-членів; вона має залишатися відкри-і
тою для держав, що утримуються від участі в тому чи іншому про-і
екті багатошвидкісної Європи; утримання «аутсайдерів» не може!
блокувати ініціативу тих, хто хоче просування інтеграції в окремих_;
областях; приєднання «аутсайдерів» має базуватися на об'єктивних
критеріях та прийнятті acquis communautaire в даній сфері спів- І
робітництва.

Доказом того, що пошуки наукового компромісу і погодження ,
позицій на ниві європейського інтегрування тривають і тривати-
муть аж до завершення об'єднання Європи, свідчать подальші по-
шуки і розробки. Так, у період підготовки міжурядової конференції і

¹ StubbA. С. G. A Categorization of Differetiated Integration // Lournal of Common
Market Studies.- Oxford, 1996. - Vol. 34, № 2. - P. 283-295; Ehlermann C. D.
Differenciation accrue ou uniformite renforcee? // Revue du Marche unique
europeen. - J 996.-№ 3. - P. 191-218.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

ЄС 1996 р. парламентська група християнських демократів ФРН
ХДС/ХСС опублікувала (1 вересня 1994 р.) так звану «Доповідь Ла-
мерса, Шобле і Глоса»'. Автори обґрунтовують необхідність утво-
рення «міцного ядра» у складі п'яти кра'їн (Німеччина, Франція,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург), які відповідають критеріям еко-
номічного співробітництва на умовах переходу до третього, завер-
шального етапу формування Економічного та Валютного Союзу
(ЕВС). Текст доповіді передбачав, що формування «європейської
оборони має бути більш пріоритетним, ніж це передбачено Мааст-
рихтськими угодами². Для цього передбачалося утворення «органу
планування спільної зовнішньої політики та політики безпеки,
наділеного значними повноваженнями»³.

Інституційно-юридична природа інтеграційного об'єднання
розглядалася авторами доповіді виключно федеративною. Основні
виконавчі функції мали бути зосереджені в руках Європейської
Комісії, відповідальної лише перед Європейським Парламентом,
тоді як компетенція Ради міністрів мала бути обмежена до друго-
рядної ролі⁴. «Ядро» не повинно бути зачинене для вступу нових
країн, які були б зв'язані з ним досить тісними стосунками. Основу
самого «ядра» мали становити такі країни, як Франція та Німеччи-
на. При цьому остання, таким чином, передбачала можливість
вирішення важливої для неї, хоча й складної, проблеми: розширен-
ня на Схід, якомога більш швидку реалізацію якого підтримує
Німеччина, та процесу поглиблення інтеграції в ЄС, який розгля-
дається Німеччиною також як мета першочергового значення
(особливо, що стосується політичного союзу). При цьому Німеччи-
на послідовно продовжує підтримувати федералістські принципи
європейського будівництва, які вступають у суперечку з можливос-
тями розширення ЄС у близькій перспективі. Запропонований
проект «міцного ядра» ідеально відповідав умовам вирішення обох
протилежних завдань одночасно.

Europe I Documents N 1895/96. Agence Europe. — Bruxelles, 7 septembre 1994.

Ibid. - P. 10.

Ibid.

lu PESC, L'UEO et la CIG / Ed. Eric Remalle. - Bruxelles: Institut d'etudes

europeennes. Universite Libre de Bruxelles, 1996. — P. 67.

Розділ

1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

Обережне ставлення Франції до принципів федералізму в суча<^

ному європейському будівництві та охолодження відносин з НімечІ

чиною оцінювалось авторами доповіді як потенційна загроза poaJ

колу в Європейському співтоваристві, який міг привести до виниЫ

нення двох формувань: південно-західної групи під французьким»

лідерством та північно-східної групи, лідером якої стала б Німеччи-і

на. Утворення «міцного ядра» мало служити своєрідним прикладом

інтеграційного співробітництва та орієнтиром для інших країн, щл

готові йти далі на шляху поглиблення інтеграційного процесу¹.

Обережно оцінюючи перспективи федеративного майбутнього^

Співтовариства та виступаючи за збереження національного дер-*

жавного суверенітету, прем'єр-міністр Франції Едуард Балладюрі

запропонував концепцію «Європи концентричних кіл», або «схон

динкової інтеграції», яка мала стати альтернативою проекти

ХДС/ХСС. Вона являла собою дещо видозмінне бачення феде-Н

ралістського майбутнього Співтовариства, викладене ще 17 січня]

1990 р. головою Європейської Комісії Ж. Делором перед Європар-І

ламентом. Залишивши осторонь федералістські прогнози Ж. Дело- j

pa про європейське майбутнє, Е. Балладюр використав і розвинув

ідею «концентричних кіл» навколо компактного ядра. Пізніше в

1994— 1995 pp. теорія кіл була підтримана А. Жюппе та Ж. Шираком².

На відміну від концепції «ядра», що виключала з інтеграційного

процесу країни з відносно менш розвинутою економікою, в тому

числі й Італію, і фактично являла собою політичне обгрунтування

для зменшення витрат на користь останніх, французький проект

передбачав утворення навколо консолідованого Співтовариства

(ядра) різних зон співробітництва з глибиною інтеграції, що

послідовно зменшувалася³.

У центрі системи «концентричних кіл» передбачено коло «ко-
мунітарного права», що відповідало б у географічному плані Євро-

¹ Lamers К. Die Keanlander bestimmen die Richtung // Nine Gesellschaft, 1994,
N12.-S. 1080-1086.

² DanielColard. Les Ralations Internationales de 1945 a nosjours, 7-е edition, — Paris:
Armand Colin, 1997. - P. 247-248.

³ EdouardBalladur. Pourun nonveau traitflde 1'Elysee, Le Monde, 30 Novembre 1994.
80

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

йському Союзу, визначеному Маастрихтськими угодами. Саме
_оно мало відігравати роль «ядра» європейського інтеграційного
процесу, притягуючи до себе інші країни, що бажають взяти в ньо-
му безпосередню участь. Проект визнавав можливість розширення
«ядра», розглядаючи цей процес як досить поступовий. Вступ до ЄС
розглядався швидше як нагорода за успішні зміни в економічному
та політичному житті країн-кандидаті в та засіб їх відповідного
підтягування до комунітарних вимог, ніж як засіб заохочення до
подібних перетворень та реформувань¹.

До другого кола мали б входити країни Європейської еко-
номічної зони (ЄЕЗ), утвореної у результаті підписання в травні
1992 р. угоди між Європейським співтовариством та Європейською
Асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ). ЄЕЗ стала не лише визнанням
об'єктивної тенденції економічного зближення ЄС та ЄАВТ протя-
гом тридцяти років, а й практично стала першим кроком на шляху
до вступу країн ЄАВТ до Співтовариства. Підписавши угоди про
ЄЕЗ, вони автоматично визнавали необхідність впровадження до
своїх національних правових систем близько 60 % правової системи
Співтовариства. Залишаючись, таким чином, поза межами ЄС,
країни ЄАВТ фактично підпорядковувались правовій системі ЄС.
Це і стало, врешті, одним із мотивів, що викликали серію заяв цих
країн про вступ до ЄС, завершившись прийняттям до Співтоварис-
тва в 1995 р. Австрії, Швеції та Фінляндії.

До третього кола мали б увійти країни-кандидати до вступу в ЄС,
пов'язані з останнім системою асоційованих угод: Кіпр, Мальта,
Туреччина та країни Центральної і Східної Європи. Розроблений
Співтовариством механізм європейських угод про асоційоване
членство, що ліг в основу «політичного діалогу» та співробітництва
^в різних сферах економіки, торгівлі та науково-технічних взаємо-
відносин з перерахованими вище країнами, не зважаючи на деякі
недоліки, виконує важливу функцію перехідного періоду на шляху
До прийняття останніх до Співтовариства.

Dominique ffamon, Ivan Serge Keller. Fondements et etapes de la construction
europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 460.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

Передбачено також утворення більш широкого кола за участи
всіх інших європейських країн, у тому числі прибалтійських та
країн СНД. Утворення своєрідного нового пан'європейського поі
рядку чи конфедерації в континентальному масштабі, як це пропої
нували Балладюр, Міттеран та Гавел, поряд з ОБСЄ та НАТО, малої
забезпечити не лише економічне, енергетичне, культурне ті
політичне співробітництво, а й насамперед — підтримання миру та
запобігання конфліктам на Європейському континенті¹.

Принципово важливою є в проекті висловлена Е. Балладюром

ідея формування гнучких та «вузьких кіл», що дозволяли б розвива-І

ти поглиблене співробітництво серед невеликої кількості країн²!

Таким чином, пропонувалася можливість утворення монетарного

кола за участю від 7 до 8 країн, військового кола, індустріального,!

соціального та ін., де кількість учасників була б меншою від загаль-1

ної кількості членів Співтовариства. Такі вузькоспеціалізовани

інтеграційні кола мали б об'єднувати лише ті держави, чиї інтереси]

та можливості відповідали б тому чи іншому напряму інтеграційної

го співробітництва. При цьому ці кола мали б відкритий характерJ

дозволяючи брати в них участь всім державам, що мають до цього]

бажання та можливості.

Незважаючи на критику противників цієї концепції, яка може
призвести до дезінтеграційних процесів у Європейському співтова-І
ристві, а також зростання різнорідності держав-членів та загроз йо-і
го поділу на окремі угруповання за інтересами, практика євро-|
пейської інтеграції демонструє і можливість розвитку Співтовари-
ства на принципах концепції «Європа змінних геометрій». Про це
свідчать такі приклади спеціалізованої інтеграції, як: аерокосмічне
співробітництво, що проявляється в розробці проекту «Арієн»; мо-
нетарне співробітництво в межах Європейської валютної системи
(ЄВС) за участю країн, чия валюта входить до складу євро і може

¹ The French Memorandum of June 1991 and Ministere des Affaires Etrangeres. Assises
de la confederation Europeenne, Prague 12—14 June 1991. Dossier final; L'Union
Europeenne et les defis de 1'elargissement / Ed. Mario Telo. — Bruxelles: Etudes
Europeennes, Editions de I'Universite de Bruxelles, 1994. — P. 14.

² Dominique Hamon, Ivan Serge Keller. Foudements et etapes de la consruction
europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 460.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

имувати _свої коливання в межах 6 %; соціальне співробітництво,
^У якому беруть участь 14 країн, за винятком Великої Британії; Шен-
генські угоди.

Ідея «Європи змінних геометрій» досить вдало відповідала б по-
требам розширення ЄС. Країни-кандидати можуть стати повно-
правними членами ЄС не одночасно, а поступово — залежно від їх
внутрішньоекономічного та політичного становища. Після вступу
їх чекав би досить тривалий перехідний період, який значно по-
м'якшив би умови переходу до комунітарного співробітництва. Од-
нак, як стверджує директор Національної фундації з політичних на-
ук французького Інституту міжнародних відносин Франсуаз де ла
Сер, «така гнучкість» є на сьогодні більше винятком, ніж правилом і
характеризує політику лише країн — членів ЄС в інтеграційному
процесі. Тоді як до країн-кандидатів висуваються вимоги повного
визнання та прийняття «acquis communautaire»'.

Пошук компромісу між двома взаємозалежними рівнями інтег-
раційного реформування на сьогодні є першочерговою метою
європейської інтеграційної стратегії. Так, восени 1996 р. у зв'язку з
розширенням ЄС у 1995 р. та пов'язаними з цим труднощами у ре-
алізації Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (у зв'яз-
ку з нейтральним статусом Австрії, Швеції та Фінляндії), експерти
ЄС пропонували розглянути як один із варіантів вирішення дилеми
розширення-поглиблення можливість застосування в механізмі
прийняття рішення поняття «конструктивного утримання». Така
позиція давала б державі можливість, з одного боку, не брати участь
У дипломатичних чи воєнних акціях, які не відповідають її інтере-
сам, з іншого — не блокувати участь у них інших держав. При цьо-
му, не зважаючи на різницю в позиціях, усі держави були б зобов'я-
зані брати участь у фінансуванні спільних зовнішньополітичних
акцій ЄС².

Дещо інший шлях розвитку європейського інтеграційного про-
передбачає модель «диференційованої інтеграції», яка

Fran^oise de la Serre. Une Europe ou pluseurs? // Politique etrangere, 1999, № 1. —
P. 29.

Framboise de la Serre. Une Europe ou pluseurs? // Politique etrangere, 1999, № 1. —
P. 461.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

об'єднує кілька концептуальних проектів, що формувалися в теореі

тичних дослідженнях європейської інтеграції ще в 70-х — середим

80-х років. При цьому окремі положення диференційованого

підходу були висловлені у працях американського соціолога АмітаІ

Етціоні ще в 60-х роках. Погоджуючись із неофункціоналістськом

концепцією «переливу», А. Етціоні виділяє як одну з найважЛ

ливіших перешкод такого успішного розвитку наявність великої

кількості учасників об'єднання та їх різнорідний характер. Така

різнорідність неминуче викликає розбіжності в інтересах і усклад*

нює процес прийняття рішень. Для вирішення цієї проблеми

А. Етціоні пропонував досягнення консенсусу в інтеграційному

об'єднанні на двох чи кількох рівнях. Це передбачало формування

близькими за інтересами учасниками окремих підгруп, які разом я

іншими групами мали утворювати об'єднання¹.

Важливе місце у працях А. Етціоні було відведене детальному
аналізу процесу формування, функціонування інтеграційного!
об'єднання та факторам, що сприяють його розвитку. Поряд із
об'єктивними факторами А. Етціоні виділив фактори соціального!
характеру, що впливають на еволюцію інтеграції. Насамперед це
стосується таких аспектів, як загроза з боку спільного ворога, бач
жання урівноважити вплив більш сильного партнера по об'єднан-І
ню, що стимулює перехід інтеграції не лише на нові сфери
взаємовідносин, а й на її новий рівень². Ці фактори і сьогодні
відіграють важливу роль у формуванні позиції держав — членів ЄС з
питань прийому нових членів до Співтовариства. Водночас
А. Етціоні зробив важливий для розуміння закономірностей інтег-
раційного процесу висновок, що економічна, політична, соціальна
та культурна (тобто критеріальна) однорідність учасників об'єд-
нання, будучи однією з основних умов формування інтеграції, не є]
гарантією його успішного розвитку. І навпаки, з розвитком інтег- ;
раційного об'єднання не обов'язково відбувається зростання такої і
однорідності його учасників. Це дає можливість зробити висновок,
що збільшення кількості учасників інтеграційного процесу

¹ Ефіопі A. The Dialectics of Supranational Unification //American Political Science
Review, 1962, Vol. 56, № 4. - P. 927-929.

² EtzioniA. Political Unification, 1965, № 4. - P. 26-30.
84

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

більшує вірогідність його диференційованого розвитку. В свою
³ _г„ диференціація форм та сфер інтеграційного співробітництва
пае змогу запобігти замкненому характеру об'єднання та залучати
до нього нових членів.

Диференційований підхід до європейської інтеграції знайшов
своє втілення в концепції «вибіркової інтеграції»¹, або «сектораль-
ної» інтеграції 70-х років. Виникнення цієї концепції певною мірою
пов'язане з результатами першого розширення ЄЕС та негативної
позиції Великої Британії в період Тетчер щодо поглиблення євро-
пейських інтеграційних процесів. Намагаючись знайти вихід із еко-
номічного та політичного застою, зумовленого вступом Великої
Британії до ЄЕС, Луї Арманд у праці «Європейський вибір» запро-
понував розвивати інтеграцію по секторах, в яких кожна з держав
на власний вибір брала б участь у спільних діях².

Ця ідея також мала підтримку серед функціонерів ЄЕС. Комісар
Європейської Комісії Ральф Дарендорф був одним із найак-
тивніших прихильників «вибіркової інтеграції». Він вважав, що та-
кий підхід дасть Співтовариству змогу знайти ефективний механізм
для просування вперед³. Проект «Europe a la carte» фактично перед-
бачав формування на вже існуючій комунітарній основі ультралібе-
ральної та доволі гнучкої тетчерівської моделі європейської інтег-
рації, яку можна було порівняти із вже існуючою структурою ЄАВТ.
Запропонована модель передбачала можливість вільного вибору
державою, виходячи лише із власних інтересів як партнерів, так і
сфери співробітництва переважно на міжурядових принципах.
Очолювана Карлосом Вестендорпом група аналітиків задовго до
початку роботи міжурядової конференції 1996-1997 pp. запропону-
вала впровадити форму так званого «асоційованого», або «частко-
вого», членства. Формула передбачала поряд із участю в митному
союзі та спільному ринку можливість утриматися від активної
Участі в таких сферах комунітарної політики, як ССП,

₂ Ralf Dahrendorf. A Third Europe. - P. 19-20.

Dominique Hamon, Ivan Serge Keller. Foudements et etapes de la consruction

₃ europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 256.

The Expending European Union. Past, Present, Future / Ed. John Redmond Glenda
G. Rosenthal. — London: Lynne Rienner Publishers. Boulder, 1998. — P. 43.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

структурна та бюджетна політика¹. Такий мінімалістський підхй
фактично означав крок назад на шляху дезінтеграції, а тому ні
знайшов особливої підтримки серед інших членів Європейського
співтовариства, що помітно у рішеннях Копенгагенського самії]
1993 p.

Значно активнішою моделлю диференційованого підходу ви
явилася концепція «багатошвидкісної Європи»². Одним із активі
них прихильників «багатошвидкісної Європи» був прем'єр-міністі
Бельгії Лео Тіндеманс. Ще в січні 1975 р. була оприлюднена йога
«Доповідь про Європейський Союз», у якій він пропонував розвиі
ток Співтовариств за рахунок посилення існуючих інституцій ті
активізації політичного співробітництва (інституційний шлях)!
Запропонований інтеграційний механізм передбачав застосуванні
різних швидкостей інтеграції для різнихдержав — членів ЄС. Упер
шу чергу мова йшла про формування Економічного та Валютной
Союзу (ЕВС). Головна ідея Л. Тіндеманса полягала в необхідносі
прогресивного просування до ЕВС, навіть якщо це потребує залиі
шити поза цими інтеграційними процесами країни, економічн
рівень яких не дає змогу їм приєднатися до ЕВС⁴.

З точки зору багатьох дослідників європейської інтеграції, ал:
тернатива посиленню дезінтеграційних процесів у ЄС криється
свідомій диференціації швидкості інтеграційних процесів у різни;
країнах. Зберігаючи вірність комунітарним цілям, держави свідома
погоджуються визнавати диференційовану швидкість їх досягнен-І
ня⁵. Цей метод вже використовувався Співтовариством при встан
новленні перехідного адаптаційного періоду для нових членів ЄС таї
при прийнятті двох рівнів вільного переміщення капіталів при

¹ Fran^oise de la Serre. Une Europe ou pluseurs? // Politique etrangere, 1999, № 1. —
P. 28.

² Г Union Europeenne et les defis de I'elargissement / Ed. Mario Telo. — Bruxelles:
Edition de I'Universite de Bruxelles, 1994. — P. 31.

³ The Tindemans Report on European Union 1975—1976. European Parlement. Selec-,
tion of Texts Concerning Institutional Matters of the Community from 1950 to
1982. - Luxembourg. - P. 376-377.

⁴ Tindemans L. Report on European Union. Bulletin of the European Communities.
Supplement. Brussels, January 1976.

⁵ The European Union in the 1990s-ever closer and larger? / Ed. W. Wessels, Ch. Engel j
Institut fur Europaische Politik. — Bonn: Europa Union Verl., 1993. — P. 32-36.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

підписанні Шенгенських угод. У цьому аспекті тимчасовий відступ
_{мав Л}ише сприяти виконанню комунітарних цілей. Однак уперше
широкомасштабний відхід від єдиних стандартів в інтеграційному
процесі був офіційно закріплений Маастрихтськими угодами.
Навіть поверхневий аналіз угод дає змогу говорити про різно-
манітне втілення в європейську інтеграційну практику концепції
інтеграції на «різних швидкостях». Так, Маастрихтські угоди закла-
дали: 1) можливість вибору країнами-членами швидкості інтеграції
до економічного та валютного союзу ЄС залежно від рівня їх готов-
ності; 2) винятки для Великої Британії щодо її приєднання до
спільного законодавства ЄС з соціальних питань, що знайшло своє
відображення у винесенні Протоколу та Угоди з соціальних питань
за межі основного тексту Маастрихтського договору; 3) винятки
для Данії по широкому колу важливих питань, таких як зобов'язан-
ня по економічному та валютному союзу, європейському грома-
дянству, спільній зовнішній політиці та політиці безпеки; 4) мож-
ливості індивідуального підходу кожною з держав у разі відсутності
належної узгодженості в питаннях спільної безпеки та оборони¹.

Як і «сходинкова», «диференційована» інтеграція мала за мету
поглиблення інтеграційних процесів, але без загальних договірних
меж та часового розкладу. Як і модель «концентричних кіл», вона
виходить із необхідності утворення «ядра», але не одного, що охоп-
лює всі сфери інтеграції, а багатьох «ядер» з різним складом учас-
ників.

Підсумовуючи цю частину авторського аналізу, зазначимо, що
наведені вище приклади є свідченням того, що інтеграція розви-
неться шляхом емпіричного пошуку оптимальної рівноваги між
Дезінтеграційними процесами, які базуються на суто прагматичних
інтересах учасників, та максималістськими інтеграційними проек-
тами в європейському об'єднанні. Раціонально-прагматичні еле-
менти розглянутих моделей, з одного боку, дають змогу визначити
можливі практичні кроки майбутнього розвитку Європейського
співтовариства в нових геополітичних умовах, а з іншого — значно
звужують значення європейської інтеграційної стратегії та ди-
наміки ЄС у ракурсі її функціональної та політичної логіки.

Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристь, 1998. — С. 246—248.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...

Такий розподіл сфер діяльності та формування членів СпівтовЦ

риства по окремих групах згідно з неофункціоналістською теорією

є штучним та неефективним. Щодо політичної логіки, то прогресі

інтеграційних можливостях Співтовариства пояснюється н

стільки в результаті роз'єднання, скільки поєднання та комплекс

ного вирішення всіх інтеграційних проблем. Співробітництво /|

врегулюванні проблем лише одного аспекту інтеграції зменшу!

можливості для участі всіх учасників об'єднання. Без такого всебічі

ного пакету домовленостей деякі країни, особливо малі, можуга

втратити вплив на інтеграційні процеси та позбутися рівноправно-!

го, інституційно закріпленого доступу до прийняття рішення.

Виник