Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

Передбачене Маастрихтськими та Амстердамськими угодами
поглиблення співробітництва країн-членів у галузі зовнішньої
політики та політики безпеки, юриспруденції, соціальної політики
та сфери зайнятості також поставило перед кандидатами нові про-
блеми. Деякі західні дослідники характеризували ситуацію, в якій
опинилися країни ЦСЄ, як просування по «сходах, що рухаються»,
або навіть — «по сходах, що рухаються в тумані», оскільки кінцева
мета інтеграції досі остаточно не визначена¹. Країни-кандидати ма-
ли погоджуватися з визнанням більш різноманітних та чисельних
acquis communautaire, ніж у момент їх заснування. Цей паралельний
процес розширення та поглиблення ставив перед ЄС складні про-
блеми, які визначалися не стільки завданнями розширення Співто-
вариств, та пов'язаного з ним подальшого поглиблення інтеграції,
скільки прагненням знайти оптимальний шлях швидкої інтеграції
кандидатів до комунітарних структур при збереженні цілісності
acquis communautaire.

Прийняття нових держав до ЄС загострювало актуальність про-
блеми реформування комунітарної юридичної бази у напрямі ство-
рення змістовного і ефективного механізму прийняття рішень. Мо-
ва йшла, в першу чергу, про два основні моменти: перспективу май-
же подвійного зростання кількості держав — членів Співтовариств з
J 5 до 28 та значне збільшення питомої ваги «малих» держав. Так,
значне зростання кількості держав ЄС робило міжурядовий підхід,
заснований на принципах одностайності в прийнятті рішень, ще
менш ефективним, ніж будь-коли. Розширений ЄС використовує
інститути та механізм прийняття рішень, що був розрахований сво-
го часу для 6 країн і практично не зазнав принципових змін. Недо-
статньо чіткі обов'язки щодо одностайного прийняття рішень та
його імплементації, що спостерігаються ще досить часто, збільшує
загрозу інституційної кризи. Паралізуючий ефект принципу одно-
стайного голосування особливо проявляється в галузі зовнішньої
політики та політики безпеки. Повільний темп прийняття рішень