Вина у формі умислу - раздел Право, Кримінальне право України. Загальна частина Фріс Суспільно Небезпечні Діяння, Що Вчиняються Умисно, Становлять Абсолютну Більш...
Суспільно небезпечні діяння, що вчиняються умисно, становлять абсолютну більшість (понад 80%) складів злочинів серед передбачених нормами Особливої частини Кримінального кодексу. Як свідчать численні дослідження, у реальному житті число умисних злочинів сягає 90-92% загальної кількості вчинених злочинів. Така «питома вага» умислу визначає особливу увагу до його аналізу в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» націлив суди на необхідність ретельного дослідження суб'єктивної сторони складу злочину (наявність умислу при посяганні на життя працівника правоохоронного органу саме у зв'язку з їх професійною діяльністю) при здійсненні кваліфікації дій винного (п. З)
Для розуміння умислу необхідно з'ясувати його зміст, який характеризується відображенням у психіці винного об'єктивних характеристик учиненого діяння та його наслідків.
При умислі інтелектуальна сфера визначається усвідомленням всіх фактичних і соціальних обставин, які тією чи іншою мірою характеризують суспільно небезпечне діяння та його наслідки.
З точки зору обсягу усвідомлення соціальних обставин слід зазначити, що вони насамперед, належать до розуміння основної матеріальної характеристики злочину - суспільної небезпеки.
Як відомо, суспільна небезпека діяння полягає у його здатності спричинити шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, благам та інтересам. Тому особа повинна усвідомлювати характеристики складу злочину, правда на достатньо загальному рівні.
Приміром, обсягом свідомості не повинні обов'язково охоплюватись характеристики родового і безпосереднього об'єктів злочину. Однак винний повинен усвідомлювати загальні ознаки безпосереднього об'єкта, без чого неможливе ставлення у вину та відповідна кримінально правова кваліфікація діяння. Наприклад, при вимаганні із застосуванням насильства до потерпілого суб'єкт повинен усвідомлювати, що об'єктом злочинного посягання є власність та здоров'я особи. При цьому він не повинен розуміти, що вчинене ним діяння охоплюється ознаками відповідної частини (З або 4) ст. 189 КК і не потребує додаткової кваліфікації за нормами статей КК, які передбачають посягання на здоров'я особи.
Обсягом свідомості повинні охоплюватись всі фактичні характеристики об'єктивної сторони складу злочину - діяння, наслідки, причинний зв'язок (останні дві, зрозуміло, при вчиненні злочинів з матеріальним складом), а також інші властивості злочину (час, місце, спосіб, обстановку, знаряддя, засоби вчинення злочину). Скажімо, при вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 5 КК, винний повинен усвідомлювати, що він діє загальнонебезпечним способом та т. ін.
Що стосується питання про усвідомлення характеристик суб'єкта злочину, то воно охоплює розуміння можливості притягнення до кримінальної відповідальності - досягнення відповідного віку або наявність відповідних характеристик спеціального суб'єкта злочину, які дають підстави притягнути до кримінальної відповідальності за конкретне діяння.
Складніша справа з усвідомленням характеристик суб'єктивної сторони складу злочину. Особа, здійснюючи умисний злочин, діє цілеспрямовано і відповідно ставиться до настання суспільно небезпечних наслідків. Однак при цьому відсутнє спеціальне розуміння характеру поведінки, оскільки це перебуває у сфері мотивів та інтересів і більше проявляється на рівні підсвідомості.
Таке ставлення до діяння та наслідків дає підстави стверджувати, що особою усвідомлюється і кримінальна протиправність поведінки, хоча для визначення можливості притягнення до кримінальної відповідальності розуміння протиправності не є визначальним.
Залежно від психологічного змісту умисна форма вини поділяється на два види:
прямий умисел;
непрямий (опосередкований, евентуальний).
Прямий умисел (doius directus) має місце, «якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання» (ст. 24 ч. 2 КК).
Непрямий умисел (doius indirectus) - «якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання» (ст. 24 ч. З КК).
Інтелектуальне ознака включає в себе усвідомлення суспільно небезпечного характеру власної поведінки (дії або бездіяльності) та передбачення суспільно небезпечних наслідків. Така характеристика інтелектуальної ознаки є спільною як для прямого, так і для евентуального умислу. Незважаючи на те що нормативне визначення видів умислу за Інтелектуальною ознакою не містить ніяких розбіжностей на теоретичному рівні їх існування все ж таки визначається. Прийнято вважати, що при прямому умислі особою усвідомлюється протиправний, суспільно небезпечний характер цього діяння ma передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. В обмежених випадках, на думку деяких учених “інтелектуальна ознака прямого умислу може бути охарактеризована як усвідомлення реальної можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Слід зазначити, що такий підхід суперечить законодавчому визначенню поняття прямого умислу яке чітко вказує на «бажання» настання наслідків як характеристику цього виду умислу, що виключає подвійний підхід, який міститься У визначенні «усвідомлення реальної можливості настання».
Таке ставлення притаманне непрямому умислу, коли настання наслідків передбачається як реальне.
Вольову ознаку утворює ставлення до наслідків поведінки - їх бажання або свідоме допущення настання. Саме за вольовою ознакою здійснюється відокремлення прямого умислу від непрямого Діючи з евентуальним умислом, винний допускає настання суспільно небезпечного наслідку, але він не є для нього самоціллю Таке ставлення навіть може бути визначено як байдуже: «буде наслідок - добре; не буде - теж добре». Воно може бути визначено, як “надія на авось”, тобто надія ні на що. Однак і байдужість і надія на авось» не є обов'язковою характеристикою вольової ознаки умислу, а можуть розглядатись як варіанти відношення поруч з свідомим допущенням настання наслідків.
При непрямому умислі наслідок як такий не є метою діяльності. Злочинця в цьому випадку цікавить насамперед, саме діяння. Наслідок не мотивує діяльність, а, як зазначає Ю. А. Красіков, є «контрмотивом (слабой психологической силой, которая не останавливает лицо и не заставляет его отказаться от преступных действий)». Вольова сфера непрямого умислу взагалі може характеризуватись навіть як небажання настання наслідків.
Водночас не можна погодитись з точкою зору Ю. А. Красікова, який вважає, що в ряді випадків при непрямому умислі винний плекає надію, що наслідки не настануть, хоча особа їх передбачає, але розраховує недопустити. Таке ставлення до наслідків характерне для необережної форми вини у виді злочинної самовпевненості, що буде детальніше розглянуто далі.
Не можна погодитись і з позицією В. Д. Філімонова, який заперечує обов'язковість бажання настання наслідків як характеристики вольової сфери прямого умислу. Його підхід суперечить законодавчій формулі цього виду умислу, яка, до речі, не змінилась порівняно із кримінальним законодавством 1960 р.
Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу судів на необхідність дослідження всіх обставин справи, що стосуються спрямованості умислу, вказував на необхідність суворого дотримання норм кримінального закону, які визначають зміст умислу. Так, розглядаючи в касаційному порядку справу Т. і Ш., які були визнані винними та засуджені за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93 п. б у редакції КК України 1960 р.-умисне вбивство з хуліганських мотивів) та приймаючи рішення про направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд в ухвалі від 26 листопада 1998 р. зазначив, що «злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усупереч цим вимогам закону, суд, кваліфікуючи дії засуджених як умисні злочини, водночас навів аргументацію вчинення злочину з необережності і, зокрема, зазначив, що «завдаючи ударів у життєво важливий орган — голову, вони повинні були допускати можливість настання смерті».
Тому при новому розгляді справи необхідно з'ясувати, чи усвідомлювали Т. і Ш. суспільно небезпечний характер своїх дій, чи передбачали вони смерть К. та чи бажали або свідомо допускали настання таких наслідків. Якщо винність Т. і ПІ. буде доведена, у відповідності з вимогами закону необхідно сформулювати у вироку форму вини кожного, обґрунтувати ознаки і спрямованість їх, умислу».
Розмежування умислу на прямий та евентуальний має не тільки теоретичне, а й суто практичне значення. Чимало злочинів може вчинятись як з прямим, так і з непрямим умислом і фактично вид умислу особливо не впливає на кримінальну відповідальність. Водночас ряд злочинів може бути вчинено виключно з прямим умислом. Це має місце, коли як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу злочину визначена мета, яка, зрозуміло, не може виділятись у злочинах з непрямим умислом. Наприклад, не можуть бути вчинені з опосередкованим умислом умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (ст. 115 ч. 2 п. 9 КК), вимагання, метою якого є передача чужого майна винному або третій особі (ст. 189 КК) та ін.
Як уже зазначалося, поділ умислу на прямий і непрямий зафіксовано на законодавчому рівні. Теорія кримінального права здійснює також поділ умислу за характером його змісту, за умовами виникнення та формування (схема).
Залежно від характеру змісту умисел поділяється на:
визначений;
альтернативний;
невизначений.
Визначений умисел (dolus determinantus) характеризується конкретною уявою особи про фактичні обставини діяння та його наслідки. Передовсім визначеність стосується уявлення відносно наслідків злочину, їх кількісних та якісних показників. Цей вид умислу дає можливість визначитись за наявності суб'єктивної помилки, при недоведеності злочину до кінця та в деяких інших випадках, коли вчинене діяння кваліфікується не за наслідками, які фактично настали. Наприклад, дії винного, який вчиняє кишенькову крадіжку і не усвідомлює відкритого характеру своєї поведінки, повинні кваліфікуватись саме як крадіжка, незважаючи на те, що їх спостерігає третя особа тощо.
Альтернативний умисел (dolus alternativus) є різновидом визначеного умислу, при якому свідомістю особи охоплюється два чи більше можливих конкретних наслідки вчиненого діяння одному з декількох об'єктів посягання. При цьому, якщо винним визначалась можливість настання більш тяжких наслідків, які фактично настали, його дії повинні бути кваліфіковані як замах на відповідний злочин.
Невизначений (неконкретизований) умисел характеризується відсутністю індивідуально визначеного уявлення про фактичні якості діяння та їх наслідки. При цьому виді умислу особа має узагальнене уявлення про ці характеристики усвідомлює їх на рівні видових. Цей вид умислу має місце наприклад, у діях винного, який безсистемно наносить потерпілому удари (по голові, у груди, живіт), намагаючись спричинити шкоду здоров'ю, не визначаючи у власній свідомості якість та кількісні характеристики цієї шкоди.
Залежно від умов виникнення та формування умисел поділяється на:
заздалегідь обміркований;
раптовий.
Ще у кримінальному праві Російської імперії дожовтневого періоду за цим критерієм виділялись три види умислу:
заздалегідь обміркований і холоднокровний (перед умисний)
раптовий і холоднокровно реалізований;
афектований.
Заздалегідь обміркований умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин виникає за більш-менш віддалений час від моменту його реалізації. Як правило, при цьому виді умислу злочини характеризуються особливою підступністю, витонченістю, а звідси і підвищеною суспільною небезпечністю. Ці злочини тягнуть за собою більш тяжкі наслідки і становлять більшу складність при їх розкритті та доведення вини. Цей вид умислу свідчить про стійкість антисоціальній спрямованості особи, що дає підстави вважати осіб, які вчинили злочин з таким умислом, більш суспільно-небезпечними. Деякі країни світу передбачають підвищену кримінальну відповідальність за злочини, які вчинені із заздалегідь обміркованим умислом (див. напр. ст-221-3 КК Франції, яка передбачає можливість застосування до особи, що вчинила передумисне вбивство, довічного позбавлення волі.
Раптовий умисел (простий) має місце в тих випадків коли між моментом його виникнення та моментом реалізації розриву, він реалізується практично одразу після виникнення -
свідчить практика, більшість умисних злочинів належать саме до цієї групи.
Афектований умисел - це різновид раптового умислу. Його виникнення зумовлюється сильним душевним хвилюванням, яке викликано неправомірними діями потерпілого. Стан афекту визначає судова психолого-психіатрична експертиза. Його наявність при вчиненні злочину розглядається як пом'якшуюча обставина (ст. 66 ч. 1 п. 7 КК), або утворює привілейований склад злочину (статті ] 16 та 123 КК).
Слід зазначити, що чинне законодавство, на жаль, пов'язує умови кримінальної відповідальності лише зі станом афекту, тоді як інші види умислу з кола тих, що виділяються залежно від умов виникнення та формування нормативно не враховані. Незважаючи на це суди при призначенні покарання, звертають увагу на момент виникнення умислу і диференціюють його за цією ознакою.
ЗМІСТ... Аннотация... РОЗДІЛ ПОНЯТТЯ ПРЕДМЕТ МЕТОД ЗАВДАННЯ СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Вина у формі умислу
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Завдання кримінального права
Завдання кримінального права полягає в охороні найважливіших суспільних відносин від крайніх форм їх порушення. Виходячи зі специфіки завдань специфічним є і метод, за допомогою якого ця охорона зд
Кримінальне право в системі права. Система кримінального права
Кримінальне право України займає одне з провідних місць у системі права в цілому. Воно разом з цивільним та адміністративним правом належить до фундаментальних галузей системи права. Однак виходячи
Принципи кримінального права
Принципи кримінального права - це фундаментальні ідеї, які лежать в основі побудови кримінального права, визначають його систему та методи реалізації.
Розгляд принципів кримінального права
Поняття кримінального закону
Спроби розкриття змісту кримінального закону притаманні науці кримінального права практично зі створенням перших наукових праць, які були присвячені розкриттю теоретичних положень Загальної частини
Структура кримінального закону
Чинний Кримінальний кодекс України структурно поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. У Загальній частині - 15, а в Особливій - 20 розділів.
Загальна частина Кримінального кодек
Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
Чинність закону про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами
Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу н
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається ст. 4 КК, яка встановлює, що «злочинність і караність діяння визначаються законом, який Діяв на час вчинення цього діяння» (ч. 2
Тлумачення кримінального закону
У зв'язку із необхідністю однотипного розуміння та застосування закону про кримінальну відповідальність здійснюється його тлумачення, під яким розуміється процес з'ясування та роз'яснення змісту кр
Поняття злочину
Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються довкола нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих ст
Ознаки злочину
Для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак (рис. 6), які відрізняють його від інших (можливо, навіть надзвичайно подібних) діянь.
Малозначність діяння
Повсякденне життя створює ситуації, коли ті чи інші діяння зовні повністю підпадають під ознаки, які згідно ст. 11 ч. 1 КК України не можуть розглядатись інакше, як злочин. Однак ні в кого реально
Класифікація злочинів
Класифікація злочинів - це розподіл передбачених особливою частиною Кримінального кодексу норм на окремі групи за певними критеріями.
Кримінальний кодекс 1960 р. не закріплював класифікаці
Поняття і значення складу злочину
Поняття злочину та його ознак, які були розглянуті раніше, визначають групу діянь, що відносять до категорії злочинів. Однак, якщо залишитись тільки з цим поняттям (злочин), то буде неможливою пода
Елементи складу злочину та їх загальна характеристика
Склад злочину, як це згадувалось, є сукупністю об'єктивних та суб'єктивних ознак, об'єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Це є система, що має свою внутрішню структуру (ел
Види складів злочину
Як і кожне явище, склад злочину може бути класифікований залежно від того, які критерії покладені в основу.
Основні види класифікації (рис. 9):
- за ступенем тяжкості злочину (нор
Кваліфікація злочину
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої
Кваліфікація злочину
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої
Кваліфікація злочину
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої
Предмет злочину
Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.
Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніши
Предмет злочину
Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.
Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніши
Предмет злочину
Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.
Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніши
Предмет злочину
Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.
Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніши
Предмет злочину
Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.
Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніши
Вік кримінальної відповідальності
Важливою і невід'ємною ознакою суб'єкта злочину є вік осудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Зазначимо, що як теорія кримінального права, так і кримінальне законодавство різних пра
Вік кримінальної відповідальності
Важливою і невід'ємною ознакою суб'єкта злочину є вік осудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Зазначимо, що як теорія кримінального права, так і кримінальне законодавство різних пра
Обмежена осудність
У теорії кримінального права питання про обмежену осудність було предметом дискусії між вітчизняними вченими криміналістами протягом кількох десятиріч. Наприклад, ще наприкінці 70-х років минулого
Обмежена осудність
У теорії кримінального права питання про обмежену осудність було предметом дискусії між вітчизняними вченими криміналістами протягом кількох десятиріч. Наприклад, ще наприкінці 70-х років минулого
Обмежена осудність
У теорії кримінального права питання про обмежену осудність було предметом дискусії між вітчизняними вченими криміналістами протягом кількох десятиріч. Наприклад, ще наприкінці 70-х років минулого
Обмежена осудність
У теорії кримінального права питання про обмежену осудність було предметом дискусії між вітчизняними вченими криміналістами протягом кількох десятиріч. Наприклад, ще наприкінці 70-х років минулого
Вина у формі необережності
Хоча злочини, вчинені з необережності, становлять лише 8-10% загальної кількості злочинів, увага до них з боку науковців останнім часом суттєво зросла. І це зрозуміло. Незважаючи на суттєво нижчий
Злочини з двома формами вини
В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однак існують ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характе
Злочини з двома формами вини
В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однак існують ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характе
Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення
Підстава кримінальної відповідальності передбачає в т. ч. адекватне відтворення у свідомості винного юридичних і фактичних характеристик вчинюваного діяння та його наслідків. Як правило, осудна осо
Поняття та види стадій вчинення злочину
Злочин, який є явищем, притаманним соціальному буттю людини, крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад, має й інші, пов'язані з його розвитком в часі; ситуацією його вчинення не о
Закінчений злочин
Це поняття відоме національній теорії кримінального права та національному кримінальному законодавству з другої половини XIX ст.
В. Д. Спасович визначав закінчений злочин на підставі ст. 1
Незакінчений злочин та його види
За загальним правилом, умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що
Поняття співучасті у злочині
Питання, які розглядались нами до цього, умовно передбачали ситуацію вчинення злочину однією особою. Однак характеристики злочинності наочно свідчать про те, що значна кількість злочинів вчиняється
Форми співучасті у злочині
Питання про форми співучасті у злочині - це питання про організаційно-структурне оформлення співучасті. Для здійснення ефективної боротьби із злочинністю це питання має неабияке значення. Фактично,
Види співучасників
Види співучасників давно і добре відомі як теорії, так і кримінальному законодавству.
В. В. Владимиров робив спробу їх визначення, диференціюючи залежно від того, здійснено злочин у співуч
Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті
Співучасть, по кримінальному праву не створює яких-небудь додаткових підстав кримінальної відповідальності. Співучасники в злочині відповідають у рівному обсязі з особами, що здійснили злочин пооди
Причетність до злочину — поняття та види
У чинному законодавстві не розкривається поняття «причетності до злочину». Однак у низці норм передбачається кримінальна відповідальність за окремі різновиди причетності.
Під причетністю в
Поняття та форми множинності злочинів
Інститут множинності злочинів чи не наймолодший з усіх кримінально-правових інститутів. Його теоретичне формування було закінчено лише в кінці 70-х - початку 80-х років, коли ця тема окремо стала в
Повторність злочинів
Відповідно до ст. 32 ч. 1 КК України «повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу».
Сукупність злочинів
Поняття сукупності злочинів дано в ст. 33 ч. 1 КК України, яка визначає: «Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинам
Рецидив злочинів
Рецидив злочинів - найнебезпечніший вид множинності злочинів. «Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин» (ст. 34 КК).
Вихо
Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
У реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається із ситуаціями, коли діяння, що вчинено конкретною особою, ззовні надзвичайно подібне до того, яке належить до категорії злочині
Види обставин, що виключають злочинність діяння
А) Необхідна оборона - це чи не найпоширеніша в практиці і чи Не найдревніша з відомих обставина, яка виключає злочинність Діяння. Як свідчить історія кримінального права, необхідна оборона достатн
Види звільнення від кримінальної відповідальності
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Стаття 45 КК встановлює: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальнос
Поняття кримінального покарання
Реалізація завдань, які стоять перед Кримінальним кодексом (ст. 1 КК), неможлива без наявності відповідного апарату примусу, який застосовується до осіб, що не підкоряються кримінально-правовим вим
Мета покарання
Мета покарання є чи не найсуперечливою проблемою у сфері теорії кримінального покарання. З цього приводу впродовж століть висловлювались численні точки зору.
Нормативно в чинному КК Україн
Система покарань
Система - це «порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь». У зв'язку з цим система покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язкови
Види покарань
Штраф (ст. 53 КК) - «це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу».
Розмір штрафу визначений ст. 52 ч. 2 КК і встановлений
Загальні засади призначення покарання
Призначення покарання фактично є підсумком всієї діяльності по кримінальній справі, яка здійснювалась тривалий час працівниками органів досудового слідства та суду. При цьому суд, зважаючи на всі з
Загальні засади призначення покарання
Призначення покарання фактично є підсумком всієї діяльності по кримінальній справі, яка здійснювалась тривалий час працівниками органів досудового слідства та суду. При цьому суд, зважаючи на всі з
Призначення покарання за сукупністю злочинів
Поняття сукупності злочинів детально було розглянуто в розд. «Множинність злочинів». Зараз лише нагадаємо, що відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше
Призначення покарання за сукупністю вироків
Правила, що передбачені цією кримінально-правовою нормою, застосовуються до випадків, коли після засудження за скоєний злочин, але до повного відбуття покарання за нього особа вчиняє новий злочин,
Поняття звільнення від покарання та його відбування
Досягнення мети покарання передбачає не тільки обов'язковість його застосування до винного, а й достатність його виконання. Під достатністю розуміється такий обсяг застосування покарання, який свід
Види звільнення від покарання та його відбування
Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності, на відміну від законодавства 1960 р., не виділено в окрему статтю КК, а передбачено ст. 74 ч. 5 КК, яка закріплює, що О
Види звільнення від покарання та його відбування
Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності, на відміну від законодавства 1960 р., не виділено в окрему статтю КК, а передбачено ст. 74 ч. 5 КК, яка закріплює, що О
Судимість
Судимість — це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов'язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений
Погашення та зняття судимості
Судимість, відповідно із ст. 88 ч. 1, триває до моменту її погашення або зняття.
Таким чином, відлік періоду дії інституту судимості починається від моменту вступу в силу обвинувального ви
Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Розділ XIV КК України регулює порядок застосування примусових заходів до двох категорій осіб:
тих, хто вчинив суспільно небезпечне діяння, однак, у силу характеристик, які їм притаманні, н
Примусове лікування
Примусове лікування (ст. 96 КК) застосовується до особи, яка вчинила злочин і має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
Регламентація застосування примусового лікування
Новости и инфо для студентов