Кримінальне право України. Загальна частина Фріс

Кримінальне право України. Загальна частина (Фріс)

ЗМІСТ

Аннотация 4

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 5

1.1. Поняття кримінального права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права 5

1.2. Предмет кримінального права. Метод кримінально-правового регулювання 7

1.3. Завдання кримінального права 8

1.4. Кримінальне право в системі права. Система кримінального права 10

1.5. Принципи кримінального права 11

РОЗДІЛ 2 ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 13

2.1. Поняття кримінального закону 13

2.2. Структура кримінального закону 16

2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. 20

2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі 24

2.5. Тлумачення кримінального закону 25

Розділ З ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ 26

3.1. Поняття злочину 26

3.2. Ознаки злочину 29

3.3.Малозначність діяння 33

3.4.Класифікація злочинів 34

Розділ 4 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 36

4.1. Поняття, зміст, підстава та форми кримінальної відповідальності 36

Розділ 5 СКЛАД ЗЛОЧИНУ 40

5.1. Поняття і значення складу злочину 40

5.2. Елементи складу злочину та їх загальна характеристика 42

5.3. Види складів злочину 44

5.4. Кваліфікація злочину 46

Розділ 6 ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ 47

6.1. Поняття об'єкта злочину в кримінальному праві 47

6.2. Види об'єкта злочину 51

6.3. Предмет злочину 54

Розділ 7 ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ 56

7.1. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину 56

7.2. Основна ознака об'єктивної сторони складу злочину 58

7.3. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину 61

Розділ 8 ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ 66

8.1. Поняття суб'єкта злочину в кримінальному праві 66

8.2. Вік кримінальної відповідальності 69

8.3. Осудність як ознака суб'єкта злочину 74

8.4. Обмежена осудність 79

8.5. Спеціальний суб'єкт злочину 80

8.6. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння, внаслідок вживання 81

РОЗДІЛ 9 СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ 83

9.1. Поняття суб'єктивної сторони злочину 83

9.2. Вина у формі умислу 88

9.3. Вина у формі необережності 92

9.4. Злочини з двома формами вини 95

9.5. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину 97

9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення 101

Розділ 10 СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ 104

10.1. Поняття та види стадій вчинення злочину 104

10.2. Закінчений злочин 108

10.3. Незакінчений злочин та його види 113

10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині' 117

Розділ 11 СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ 120

11.1. Поняття співучасті у злочині 120

11.2. Форми співучасті у злочині 128

11.3. Види співучасників 137

11.4. Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті 143

11.5. Причетність до злочину — поняття та види 148

Розділ 12 МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ 150

12.1. Поняття та форми множинності злочинів 150

12.2. Повторність злочинів 154

12.3. Сукупність злочинів 158

12.4. Рецидив злочинів 161

Розділ 13 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ 163

13.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння 163

13.2. Види обставин, що виключають злочинність діяння 167

РОЗДІЛ 14 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 180

14.1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві 180

14.2. Види звільнення від кримінальної відповідальності 185

14.3. Поняття та зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність 191

Розділ 15 ПОНЯТТЯ, ТА МЕТА ПОКАРАННЯ 194

15.1. Поняття кримінального покарання 194

15.2. Мета покарання 196

РОЗДІЛ 16 СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАННЯ 197

16.1. Система покарань 197

16.2. Види покарань 200

РОЗДІЛ 17 ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 206

17.1. Загальні засади призначення покарання 206

17.2. Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання 208

17.3. Призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті 213

17.4. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом 214

17.5. Призначення покарання за сукупністю злочинів 215

17.6. Призначення покарання за сукупністю вироків 217

Розділ 18 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ 218

18.1. Поняття звільнення від покарання та його відбування 218

18.2. Види звільнення від покарання та його відбування 220

18.3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким 227

РОЗДІЛ 19 СУДИМІСТЬ. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ 228

19.1. Судимість 228

19.2. Погашення та зняття судимості 229

Розділ 20 ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ 231

20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру 231

20.2. Види примусових заходів медичного характеру. Порядок їх призначення, зміни або припинення 232

20.3. Примусове лікування 234

Розділ 21 особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх 235

21.1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності 235

21.2. Види покарання, що застосовуються до неповнолітніх, та особливості їх призначення 238

21.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування 240

НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА 314

ДЕЯКІ ЛАТИНСЬКІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТЕРМІНИ ТА ВИСЛОВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ 324

Аннотация

ББК67.9(4УКР)311я73 Ф88

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист М 1/11-4580від 30X2003р)

Рецензенти:

Костщький М. В.- доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України, дійсний член Академії правових наук України, заслужений юрист України;

Мельник М. і- доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, заступник керівника Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, член Вищої ради юстиції;

Гвоздик П. О.- доцент, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, голова Івано-Франківського міського суду.

Фріс П. Л.

Ф88 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.-488 с

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Поняття кримінального права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права

Кримінальному праву, як галузі системи права, притаманні ті самі ознаки, якими характеризуються інші галузі системи права і право в цілому як… Кримінальне право належить до публічних галузей системи права. Всі пам'ятки - Закони дванадцяти таблиць, Закони Хамурагіпі, Закони Ману та ін.- містили в собі кримінально-правові…

Предмет кримінального права. Метод кримінально-правового регулювання

Предмет кримінального права не збігається з предметом науки кримінального права, який полягає у вивченні та теоретичному розвиткові: ♦ історії цієї галузі права; ♦ джерел кримінального законодавства;

Завдання кримінального права

Визначення кола суспільних відносин, які приймаються під кримінальну правову охорону, є виключною прерогативою вищого органу державної влади… «1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення… Слід зазначити, що перелік завдань, визначених у чинному КК

Кримінальне право в системі права. Система кримінального права

Від інших фундаментальних галузей кримінальне право відрізняється як за об'єктом правового регулювання, так І за методом його здійснення. Кримінальне право фактично реалізується у формах, визначених… Тісним є зв'язок кримінального права з кримінально-виконавчим правом, яке регулює відносини, що виникли в процесі…

Принципи кримінального права

Розгляд принципів кримінального права в сучасній науці кримінального права різними авторами здійснюється по-різному. Саме кримінальне законодавство… Важливість принципів важко переоцінити - вони визначають «обличчя»… Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального права, можуть бути поділені на:

Поняття кримінального закону

Професор Харківського Університету, відомий український учений-криміналіст Л. Є. Владимиров визначав його як «веление государственной власти,… Видатний український вчений-правознавець, професор Київського університету О,… Професор університету св. Володимира у Києві Л. С. Бєлогриць-Котляревський вказував, що «угол, законы м. б. разделены…

Структура кримінального закону

Загальна частина Кримінального кодексу України складається з таких розділів: І. Загальні положення. II. Закон про кримінальну відповідальність. III. Злочин, його види та стадії.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.

Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від… Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність — це поширення… Згідно із законодавством, він сформульований так: «Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають…

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

Питання про набрання чинності законом врегульовано ст. 94 ч. 5 Конституції України, яка встановлює, що «Закон набирає чинності через десять днів з… Для конкретного випадку може бути застосований тільки той кримінальний закон,… Закон припиняє свою дію у випадках

Тлумачення кримінального закону

Рис. 5. Види тлумачення Тлумачення за суб'єктом поділяють так: а) аутентичне; б) легальне; в) судове;… Аутентичним називається тлумачення, яке здійснюється органом, що прийняв відповідний закон. До прийняття Конституції…

Поняття злочину

М. С. Таганцев, розглядаючи поняття злочину, писав: «Жизнь всех народов свидетельствует нам, что всегда и везде совершались и совершаются деяния по… Злочин виникає з появою держави, з початком правової регламентації суспільного… Практично до 7% населення будь-якої країни становлять особи, які, не зважаючи на умови соціального буття, завжди…

Ознаки злочину

Ознака - це відповідна характеристика явища, яка притаманна тільки цьому явищу і відрізняє його від йому подібних. СУСПІЛЬНА HF-БЬЗІІЕКА (матеріальна ознака злочину)

Малозначність діяння

«Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не… Скажімо, Верховний Суд України в ухвалі від 3 жовтня 1996 р. зазначив, що… За таких обставин ставити питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності є юридичним нонсенсом. У…

Класифікація злочинів

Кримінальний кодекс 1960 р. не закріплював класифікації злочинів, що викликало значні суперечки як серед теоретиків кримінального права, так і серед… Критерії для здійснення класифікації обирають різноманітні. Найбільш поширені… •S за ступенем суспільної небезпечності (ступенем тяжкості);

Розділ 4 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Поняття, зміст, підстава та форми кримінальної відповідальності

Як відомо, в процесі повсякденної життєдіяльності члени суспільства вступають в різноманітні відносини як між собою, так і з державними та громадськими інституціями. Коло цих відносин практично безмежне. Предмети, які викликають їх виникнення та існування, різноманітні. Однак між всіма ними є одне спільне - потреба та існування відповідного механізму їх регулювання. Звичайно, це регулювання не обов'язково здійснюється за допомогою норм права. Значне коло суспільних відносин регулюється не правовими нормами, а нормами етики, моралі, звичаями, традиціями.

Разом з тим значна кількість суспільних відносин регулюється нормами права, які згруповані в галузі відповідно до об'єктів правового регулювання. У механізмі правового регулювання, який притаманний кожній галузі права, існує специфічний механізм відповідальності за порушення регуляторних норм.

Наявність відповідальності ґрунтується на суб'єктивній можливості кожної особи обрати лінію власної поведінки в об'єктивно визначених межах (свобода волі), приймати рішення, базуючись на власній системі цінностей, поглядів та установок.

Відповідальність взагалі є «покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за ...дії, вчинки, слова». Виходячи з цього відповідальність полягає в обов'язку давати звіт за свою громадську поведінку й у випадку, коли ця поведінка засуджується суспільством, брати на себе тягар обмежень, які можуть бути накладені суспільством.

Виходячи з поняття відповідальності слід зробити висновок, що відповідальність - категорія адресна, її несе той, хто зобов'язаний її нести або в зв'язку з покладенням обов'язку, або в зв'язку з прийняттям обов'язку відповідати.

Відповідальність є примусовим заходом. Однак ступінь примусу різниться залежно від виду відповідальності.

Через те, що існують різноманітні механізми регулювання суспільних відносин, існують і різноманітні види відповідальності:

S моральна;

S громадська;

S юридична.

Юридична відповідальність, у свою чергу, поділяється на види, які відомі з курсу теорії держави та права (цивільно-правова, адміністративно-правова, кримінально-правова і т. ін).

Отже, виходячи з наведеного ми бачимо, що поняття кримінальної відповідальності - це покладений на особу державою або суспільством чи прийнятий особою на себе самостійно обов'язок при порушенні кримінально-правових норм дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Вже неодноразово наголошувалось, що кримінальне право стоїть дещо відокремлено в загальному ряду галузей права, оскільки не має завдання регуляції суспільних відносин. Головна місія, яку покликана виконувати ця галузь, полягає в охороні найбільш важливих для суспільства відносин, шкода яким спричиняє шкоду суспільству в цілому (ст. 1 КК). У зв'язку з цією специфікою кримінального права специфічною є І відповідальність, яка передбачена кримінальним законом за вчинене особою правопорушення (злочин).

Тому відповідальність, яку несе особа за скоєння діянь, що порушують кримінально-правові норми, має назву «кримінальна відповідальність».

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини Кримінального кодексу. Вперше так визначив підставу кримінальної відповідальності А. А. Піонтковський.Саме його позиція знайшла вираз у чинному КК України, ст. 2 ч. 1 якого закріпила, що «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину».

Слід зазначити, що ця позиція не є загальновизнаною у теорії кримінального права. Приміром, А. Н. Трайнін висловлював думку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність вини особи. Саме ця позиція була прийнята законодавцем при створенні КК УРСР 1960 p., який у ст. З ч. 1 визначав: «Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння». Слід зазначити, що ця точка зору є менш продуктивною. Якщо визнати слушною позицію А. Н. Трайніна, існує можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише за наявності вини і за відсутності інших елементів складу злочину. Звичайно, такий підхід повністю суперечить національній концепції кримінального права і не міг бути визнаний як прийнятний.

У теорії кримінального права була висловлена ще одна думка відносно питання про підставу кримінальної відповідальності. її автор А. А. Герцензон вважав підставою кримінальної відповідальності сам злочин. Він зазначав, що сам факт вчинення передбаченого кримінальним законом діяння є підставою кримінальної відповідальності. Як і попередня, ця точка зору не може бути визнана як оптимальна, адже у разі її визнання до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи, які не відповідають ознакам суб'єкта злочину, ті, хто вчинив діяння безвинно та ін. Реалізація такої ідеї могла би призвести до грубих порушень принципу законності.

Цей вид відповідальності суттєво відрізняється від інших видів юридичної відповідальності.

По перше, слід зауважити, що в сучасній кримінально-правовій науковій думці немає єдиного підходу до розуміння змісту кримінальної відповідальності. Чинне кримінальне законодавство не містить у собі його визначення.

Традиційно дискутуються два основних підходи:

S кримінальна відповідальність є обов'язком особи дати звіт за вчинений злочин та понести в примусовому порядку передбачені законом обмеження;

S кримінальна відповідальність - це накладення спеціальним органом (судом) специфічних, передбачених кримінальним законом заходів примусу на особу, яка визнана винною у скоєнні злочину.

Кримінальна відповідальність настає в зв'язку з юридичним фактом, яким є вчинення злочину. Це пов'язано з виникненням з цього моменту специфічних кримінальних правовідносин, суб'єктами яких є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а іншого, держава в особі органів, на які покладений обов'язок здійснювати боротьбу із злочинністю.

Кримінальні правовідносини знаходять свою реалізацію в кримінальному процесі. Вона здійснюється в такій послідовності:

• порушення кримінальної справи;

• притягнення особи як обвинуваченого;

• складання обвинувального висновку і направлення справи до суду;

• постановления обвинувального вироку з призначенням покарання та вступ його в законну силу;

S виконання покарання;

S наслідки відбування покарання - судимість;

S погашення чи зняття судимості.

У науці кримінального права не існує одностайності щодо визначення моменту виникнення кримінальної відповідальності. Одні автори співвідносять його з моментом виконання закінченого злочину, другі - з моментом притягнення як обвинуваченого, треті - з винесенням обвинувального вироку судом, четверті - з моментом вступу вироку в законну силу.

Вбачається, що найбільш правильною є позиція тих, хто підтримує останню точку зору. На чому базується такий підхід?

Стаття 62 Конституції України визнає, що «Особа вважається невинуватого у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Існує і рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. в справі про депутатську недоторканність, в якому, зокрема, визначено: «1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду»

Таким чином, обов'язок підкоритись кримінальному покаранню виникає лише після визнання особи винною вироком суду, який набрав законної сили. Ніхто не може бути визнаний злочинцем до того, як це визнає суд своїм обвинувальним вироком. Тому не можна погодитись з позицією видатного вченого-криміналіста М. С. Строговича, який з цього приводу вказував: «...Вирок суду не робить злочинцем того, хто вже є злочинцем, хто став ним у момент вчинення злочину»

Якщо розглядати даний вислів з позиції кримінологічної науки, з ним можна погодитись. Однак він стає абсолютно непридатним з позицій демократичного кримінального права, згідно з яким злочинцем особа стає лише після набрання обвинувальним вироком законної сили.

Зміст кримінальної відповідальності визначається обсягом повноважень та обов'язків, які мають учасники кримінально-правових правовідносин.

Якщо розглянути їх обсяг стосовно кожного з учасників, то він може бути визначений в таких межах:

а) для державних правоохоронних органів він визначається наявністю в них таких правових обов'язків:

S порушити кримінальну справу та притягнути особу як обвинуваченого;

S здійснити передбачені чинним кримінально-процесуальним законом заходи по збиранню та фіксації доказів, які підтверджують або спростовують вину особи у скоєнні злочину;

S застосовувати заходи для забезпечення реалізації кримінальної відповідальності.

S скласти обвинувальний висновок та передати справу до суду для вирішення питання про вину особи та призначення покарання;

S за наявності визначених законом обставин вирішити питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності;

S об'єктивно та неупереджено перевірити зібрані досудовим слідством докази вини особи в інкримінованому злочині;

S з'ясувати наявність обставин, які пом'якшують або обтяжать відповідальність;

S постановити вирок виходячи із доведеності вини особи у вчиненні злочину з урахуванням характеристик, що визначають суспільну небезпечність діяння та особи, яка його вчинила;

за наявності визначених законом обставин вирішити питання про звільнення від покарання або про звільнення від відбування покарання з випробуванням;

S забезпечити безумовну реалізацію вироку та досягнення мети кримінального покарання;

S за наявності визначених законом підстав прийняти рішення про дострокове звільнення від покарання, його заміну більш м'яким, про зняття судимості;

б) особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:

- звітуватись перед правоохоронними органами про вчинене діяння;

- при визнанні винною у встановленому порядку отримати передбачене кримінальним законом покарання, прийняти його та відбути;

в) особа, яка вчинила злочин, має право:

- на застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність саме за той злочин, який нею було скоєно;

- на призначення покарання, адекватного ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину та особи винного.

Кримінальна відповідальність реалізується у формах, визначених чинним Кримінальним кодексом.

Основною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку покарання, яке особою реально відбувається. Як свідчить статистика, суди України виносять вироки до реального відбування покарання у 46,4% випадків.

Другою за поширеністю формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням відповідного виду та строку покарання з одночасним застосуванням звільнення від реального його відбування. Ця форма становить 52,9% у загальній масі випадків притягнення до кримінальної відповідальності.

Третю форму становлять випадки засудження винного без призначення покарання і звільненням від покарання на підставі ст. 74 ч. 4 КК у зв'язку із втратою особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпеки або у зв'язку із зміною обстановки, що привело до втрати діянням суспільно небезпечного характеру. На жаль, кількість цих випадків настільки незначна, що навіть не виділяється у судовій статистиці на загальнодержавному рівні.

Розділ 5 СКЛАД ЗЛОЧИНУ

Поняття і значення складу злочину

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві його серцевиною, його ядром є «Склад злочину». Уперше термін «склад злочину» (corpus delicti) застосував у 1581 р. відомий… У XVI-XVII ст. під ним розумілись різноманітні сліди злочину, які залишались після його скоєння: труп, знаряддя…

Елементи складу злочину та їх загальна характеристика

Теорія кримінального права називає ці групи елементами складу злочину: - об'єкт злочину; - об'єктивна сторона злочину;

Види складів злочину

Основні види класифікації (рис. 9): - за ступенем тяжкості злочину (нормативна класифікація ст. 12 КК); - за ступенем суспільної небезпечності;

Кваліфікація злочину

Кваліфікація злочинів - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою

Розділ 6 ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Поняття об'єкта злочину в кримінальному праві

Одразу слід зауважити, що в науці кримінального права, незважаючи на численність праць, присвячених проблемі об'єкта кримінально-правової охорони,… Підхід до розуміння змісту цього елементу складу злочину протягом XX ст.… Приміром, ще наприкінці XIX ст. О. Ф. Кістяківський писав -«Объектом преступления называется предмет, на который…

Види об'єкта злочину

Однак останніми роками у вітчизняній кримінально-правовій науці почали висловлюватись думки про інші схеми об'єктів злочину. По вертикалі об'єкти злочину поділяються на: ♦ загальний об'єкт;

Предмет злочину

Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніших щодо розробки і розуміння у зв'язку з об'єднанням у ній філософських, правових та інших… У загальноприйнятому розумінні предметом злочину є об'єкти зовнішнього світу,… Предмет злочину має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визначення ступеня суспільної небезпеки злочину.…

Розділ 7 ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

Поняття та значення об'єктивної сторони злочину

Будь-який висновок у кримінальній справі може бути здійснений виключно по матеріальних слідах, які залишає після себе злочин у реальній дійсності.… В. Д. Спасович вказував, що «субъект и объект, виновник и предмет преступления… О. Ф. Кістяківський, визначаючи об'єктивну сторону складу злочину, вказував, що її утворюють «самое действие и его…

Основна ознака об'єктивної сторони складу злочину

У чинному Кримінальному кодексі України термін «діяння» використовується у двох варіантах: ♦ як синонім терміна «злочин» (напр., ст. 11 КК); ♦ в контексті характеристики об'єктивної сторони складу злочину.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину

Суспільно небезпечні наслідки. Серед ознак злочину одне з основних місць посідає його суспільна небезпечність. її матеріалізація знаходить свій… Суспільно небезпечні наслідки діяння - це ті зміни в реальній дійсності, які… Суспільно небезпечний наслідок є обов'язковою характеристикою злочинів з матеріальним складом. Відсутність у злочинах…

Розділ 8 ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Поняття суб'єкта злочину в кримінальному праві

Стародавнє та середньовічне канонічне право передбачало можливість притягнення до кримінальної відповідальності не тільки фізичних осіб - людей, а й… Історичний аналіз законодавчого підходу до розуміння цього елемента складу… Приміром, встановлюючи відповідальність за вчинення тих чи інших злочинів, перший нормативний акт східних слов'ян…

Вік кримінальної відповідальності

Кримінальний закон не містить спеціальної норми, що визначає поняття віку, він тільки вказує на вікові межі настання кримінальної… Отже, виходячи з вимоги кримінального закону, випливає положення про те, що… Будучи однією з основ проблеми суб'єкта злочину, вік кримінальної відповідальності як у нашій державі, так і в…

Осудність як ознака суб'єкта злочину

Аналізуючи проблему осудності, М. С. Таганцев зазначав, що у доктринах кримінального права, які визнають вину як підставу кримінальної… Осудність пов'язана зі здатністю особи усвідомлювати власну фактичну поведінку… Свідомість і воля, будучи найважливішими психічними функціями людини, лежать в основі її повсякденної поведінки,…

Обмежена осудність

Для кримінального законодавства України обмежена осудність абсолютно новий інститут, хоча він давно відомий законодавству багатьох країн світу. Це… Кримінальний кодекс у ст. 20 визначає: «1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення…

Спеціальний суб'єкт злочину

Разом із цим при конструюванні значної кількості складів злочинів законодавець, поруч із загальними ознаками суб'єкта, вказує на інші ознаки, які… У кримінальному праві суб'єкт злочину, якому поруч із загальними притаманні… Визначення спеціальних ознак суб'єкта злочину обумовлюється специфікою окремих складів злочинів, вчинення яких є…

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння, внаслідок вживання

Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочини у стані сп'яніння, визначена ст. 21 КК України. Ця кримінально-правова норма розглядає випадки простого (фізіологічного)… Необхідність спеціального нормативного регулювання цього питання зумовлена високою розповсюдженістю злочинів, які…

РОЗДІЛ 9 СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

Поняття суб'єктивної сторони злочину

Щоб здійснити це, слід поринути у внутрішній світ особи - визначити систему ЇЇ ціннісних орієнтирів, мотивацію вчинків, емоційний стан тощо. Це… Концепція вітчизняного кримінального права передбачає можливість притягнення… Лише на підставі аналізу взаємозв'язку внутрішнього ставлення особи до вчиненого діяння із зовнішнім його проявом…

Вина у формі умислу

Для розуміння умислу необхідно з'ясувати його зміст, який характеризується відображенням у психіці винного об'єктивних характеристик учиненого… При умислі інтелектуальна сфера визначається усвідомленням всіх фактичних і… З точки зору обсягу усвідомлення соціальних обставин слід зазначити, що вони насамперед, належать до розуміння…

Вина у формі необережності

Необережність передусім визначається ставленням до наслідків діяння, тому що суспільна небезпечність поведінки перебуває поза сферою свідомості… Виходячи з нормативного визначення необережності слід зазначити, що ця форма… Водночас у деяких випадках законодавець передбачає необережність і для формальних злочинів. Прикладом може бути…

Злочини з двома формами вини

У теорії кримінального права такі злочини визначають, як злочини зі «змішаною», «подвійною», «складною» формою вини. О. І. Рарог, категорично… Дві форми вини законодавчо закріплені лише в злочинах з кваліфікуючими або… Слід зазначити що кримінальне законодавство України, зафіксувавши в нормах Особливої частини ситуації вчинення…

Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Слід зазначити, що вся людська поведінка зумовлюється саме цією системою - нічого в житті людини не відбувається поза нею. Спроби характеризувати… Формування мотиваційної сфери є результатом тривалого процесу розвитку особи.… Питання мотиваційної сфери особи, її ціннісних орієнтацій були предметом аналізу в працях вчених філософів,…

Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення

Такі невірні уявлення носять у кримінальному праві назву помилки і поділяються на: помилку юридичну (error juris); та помилку фактичну (error facti).

Розділ 10 СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Поняття та види стадій вчинення злочину

Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових Інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині,… Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права,… Уперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена…

Закінчений злочин

В. Д. Спасович визначав закінчений злочин на підставі ст. 12 «Уложения» 1845 p., яке вказувало, що «Преступление почитается совершившимся, когда в… Критикуючи цю позицію, М. С. Таганцев вказував, що пов'язувати момент… Не робив цього і В. В. Владимиров, який визначав закінчений злочин, як такий, коли «умысел преступника осуществлен в…

Незакінчений злочин та його види

Незакінчений злочин може існувати у вигляді готування до злочину і замаху на злочин. Кожна стадія має власний комплекс характеристик і суттєво… На перший погляд, навіть виходячи із самої назви цих стадій, і готування і… Як зазначає В. П. Тихий - «відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного…

Розділ 11 СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Поняття співучасті у злочині

У теоретичній спадщині в галузі кримінального права, напевно, немає більшої кількості праць, ніж ті, які присвячені вивченню питання інституту… Шлях до розуміння змісту та його ознак інституту співучасті у злочині в… В. Д. Спасович, виділяючи вчинення злочину кількома особами, говорив про це, як про «стечение нескольких главных…

Форми співучасті у злочині

Форма співучасті у злочині - це спосіб об'єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними ЗА ОБ'ЄКТИВНИМ КРИТЕРІЄМ (ознакою)   …

Види співучасників

В. В. Владимиров робив спробу їх визначення, диференціюючи залежно від того, здійснено злочин у співучасті без попередньої домовленості чи з такою.… Практично ідентично розглядали це питання й інші дореволюційні… «Руководящие начала» 1919 р. серед видів співучасників виділяли виконавців, підбурювачів і пособників (статті 22, 23,…

Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті

Інакше вирішуються питання про відповідальність співучасників, які не виконували своїми діями об'єктивної сторони злочину, тобто, коли мав місце… Співучасть, яка є самостійною формою злочинної діяльності, обумовлює те, що… Коли злочин здійснюється внаслідок спільної діяльності співучасників, у дію вступають норми Загальної частини про…

Причетність до злочину — поняття та види

Під причетністю в теорії кримінального права прийнято розуміти умисну діяльність, пов'язану із закінченим злочином або діями, які утворюють… Причетність має зв'язок із злочином, але не причинний. Вона виникає у зв'язку… Заздалегідь не обіщане переховування утворюють «не обіщане заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів…

Розділ 12 МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

Поняття та форми множинності злочинів

Незважаючи на порівняно «молодий вік» цього кримінально-правового інституту, ситуація «одна людина - декілька злочинів» була давно відома і теорії… Ще в першому підручнику з кримінального права В. Д. Спасовича виділявся розділ… Л. Є. Владимиров, дуже обмежено розглядаючи цю проблему, не роблячи ніяких узагальнень, проте виділяв ситуації, які ми…

Повторність злочинів

Повторність - самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки (див. рис. 24, с 230). Вона передбачає передусім здійснення… Ознаки повторності злочинів КІЛЬКІСНА ОЗНАКА

Сукупність злочинів

Слід зазначити, що до прийняття нового кримінального законодавства України поняття сукупності визначалось виключно на підставі положень ст. 42 КК,… Специфіка сукупності як форми множинності злочинів полягає в тому, що їй… діяння, яке вчинене особою, містить у собі склади кількох (двох або більше) різних за своєю кримінально-правовою…

Рецидив злочинів

Виходячи з цього визначення рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула покарання і до… У теорії кримінального права висловлювались точки зору про можливість визнання… Після прийняття КК України 2001 р. цій суперечці було покладено край, оскільки ст. 34 КК чітко визначила рецидив…

Розділ 13 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

Зовнішня схожість таких діянь із злочинами, як правило, ґрунтується на деяких ознаках об'єктивної сторони і найчастіше зумовлюється наслідком… Кількість видів обставин, які виключають злочинність діяння, в чинному КК… Поняття обставин, що виключають злочинність діяння, давно відоме теорії кримінального права і кримінальному…

Види обставин, що виключають злочинність діяння

Середньовічне канонічне право також передбачало її у своїх нормах. Водночас, такий відомий пам'ятник права, як «Кодекс Кароліни», і побудовані на… У національному кримінальному законодавстві, особливо в його найдавніший… Регулювало необхідну оборону і «Соборное Уложение» царя Олексія Михайловича 1649 р.'

РОЗДІЛ 14 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві

Кримінальне законодавство 2001 p., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямі демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини КК, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структуризація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (в межах розумного) його застосування у вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Водночас в Особливій частині КК розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.

Для розуміння змісту інституту звільнення від кримінальної відповідальності слід повернутись до питання про поняття кримінальної відповідальності.

Як зазначалось раніше, кримінальна відповідальність - категорія адресна і полягає в накладанні на особу державою чи суспільством або прийняттю особою на себе самостійно обов'язку, при порушенні кримінально-право в их норм, дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення. Одночасно висловлювалась і аргументувалась точка зору про момент настання кримінальної відповідальності, який настає в момент вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Цей висновок базується на рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність, в якому зазначено, що саме з дня вступу в силу обвинувального вироку суду настає кримінальна відповідальність.

Таким чином, після цього мова може вестись виключно про звільнення від кримінального покарання.

Виходячи з цього звільнення від кримінальної відповідальності _ це непризначення особі кримінального покарання за вчинений нею злочин.

Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ст. 44 ч. 2) чітко зафіксував це положення, зазначивши: «Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом».

Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений для вчиненого злочину ст. 49 КК. До моменту набрання вирокам законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права Й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи.

Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності?

Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення п до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство - КК України - передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

є) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (статті 111 ч. 2 «Державна зрада»; 114 ч. 2 «Шпигунство»; 175 ч. З «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат»; 212 ч. 4 «Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів»; 255 ч. 2 «Створення злочинної організації»; 258 ч. 5 «Терористичний акт»; 260 ч. 6 «Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; 263 ч. З «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; 289 ч. 4 «Незаконне заволодіння транспортним засобом»; 307 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; 309 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»; 311 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів»; 369 ч. З «Давання хабара»);

ж) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (статті 85-87 КК).

Крім вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності, КК України в ст. 401 ч, 4, яка визначає поняття військового злочину, встановлює, що «Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу (розд. XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби. (Військові злочини).-П. Ф.), може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України». Цю норму можна розглядати як самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який може бути визначений як «Звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності із застосуванням Дисциплінарного статуту Збройних Сил України».

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути диференційоване на види.

Залежно від обсягу поширення:

загальні - передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів (статті 17, 45-49, 85-87 КК);

спеціальні - передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов’язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності).

Залежно від ступеня обов'язковості застосування:

обов'язкові види — за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку (статті 17, 45, 46, 49, 85-87; статті 11 ч. 2; 114 ч. 2; 175 ч. 3; 212 ч. 4; 255 ч. 2; 258 ч. 5; 260 ч. 6; 263 ч. 3; 289 ч. 4; 307 ч. 4; 309 ч. 4; 311 ч. 4; 369 ч. 3);

необов'язкові види - їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком (статті 47, 48 та 97 КК).

Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

умовні (ст. 47 КК — умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК — умовою є незупинення і непереривання давності та ст. 97 КК - визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання);

безумовні (всі інші види).

Розглядаючи інститут звільнення від кримінальної відповідальності в історичному плані, слід зауважити, що він відомий радянському кримінальному законодавству, а звідси - і кримінальному законодавству України як цілісний кримінально-правовий інститут порівняно недавно - з прийняттям 25 грудня 1958 р. Верховною Радою СРСР Основ кримінального законодавства Союзу СРСР і союзних республік і КК України 1960 р.

Водночас окремі види звільнення від кримінальної відповідальності (давність, звільнення в зв'язку із зміною соціально-політичної обстановки або відсутністю суспільної небезпеки злочинця, амністія і помилування) були відомі і більш ранньому законодавству України, однак розглядались окремо в нормах різних галузей права (конституційному, кримінальному, кримінально-процесуальному) і не створювали єдиного правового інституту кримінального права.

«Руководящие начала» 1919 р. не знали поняття давності звільнення від кримінальної відповідальності. Однак ст. 16 встановлювала, що «с исчезновением условий, в которых определенное деяние или лицо, его совершившее, представлялись опасными для данного строя, совершивший его не подвергается наказанию». Це положення відповідним чином заміняло інститут давності, однак лише «відповідним чином», оскільки залишало його достатньо не-визначеним, неконкретним, залежним від суб'єктивізму оцінок.

Напевно, в зв'язку з цим вже КК РСФРР 1922 р. встановлював у ст. 21 інститут давності кримінального переслідування. Зокрема визначалось, що покарання не застосовується, якщо з дня вчинення злочину за який вищою межею покарання передбачалось позбавлення волі на строк більше одного року, минуло п'ять років, а за менш тяжкі злочини - три роки. Закон передбачав як умови незастосування давності її перерву скоєнням нового злочину та відсутність провадження по справі за цей час. Знав закон і зупинення строку давності, яке пов'язувалось із скриттям винного від слідства та суду. У 1923 р. інститут давності в КК було доповнено постановою ВЦВК від 10 липня 1923 р. (ст. 33, примітки), яка визначала застосування покарання у вигляді смертної кари (розстрілу) вказівками на її незастосування, якщо після вчинення злочину минуло більше п'яти років. У цьому випадку розстріл замінявся на примусове вигнання з СРСР або на позбавлення волі.

Як видно, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності передбачав досить широкі межі застосування і взагалі був урегульований достатньо гуманно.

Однак такий стан існував недовго.

«Основные начала» 1924 р. (в редакції 1927 р., ст. 10) та Кримінальний кодекс УРСР 1927 р. у ст. 14 вже передбачали досить диференційовану систему строків давності, які визначались залежно від санкції статті КК, що передбачала відповідальність за вчинений злочин. Ці строки перебували у діапазоні від 3 місяців до 10 років.

Незастосування строків давності залежало від скоєння особою іншого однорідного або не менш тяжкого злочину та відсутністю провадження по справі (перерва строку давності). Водночас, Кримінальний кодекс не знав поняття зупинення строку давності, пов'язаного із скриттям особи від слідства. Однак це положення регулювалось статтями 202, 203 «Основных начал», які мали загальносоюзну силу і застосовувались у випадках неврегулювання тих чи інших питань республіканським кримінальним законодавством або за наявності розбіжностей між законом республіки та загальносоюзним законом.

Примітки до ст. 14 КК України визначали особливі умови застосування давності до осіб, які вчинили контрреволюційні злочини (примітка 1), та осіб, які притягались до кримінальної відповідальності за активні дії та активну боротьбу проти робітничого класу і революційного руху, при перебуванні їх на відповідальних або секретних посадах при царському ладі або контрреволюційних урядах у період громадянської війни (примітка 2). У цих випадках застосування давності передавалось «на розгляд суду».

Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік та створений на їх базі КК УРСР 1960 р. врегульовували питання давності достатньо повно, передбачаючи як її перерву, так і зупинення (ст. 49 КК).

Зміна соціально-політичної обстановки і відсутність суспільної небезпеки злочину, а також втрата особою суспільної небезпеки на момент розгляду справи в суді як обставина, що звільняє від кримінальної відповідальності, з'явилась у кримінальному законодавстві з 1924 p., коли відповідна норма була введена в ст. 4-а КПК РСФРР (і відповідні статті КПК союзних республік), хоча, по суті, ця норма належала до норм матеріального права.

КК УСРР 1927 р. не закріплював цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Однак у зв'язку із тим, що дана обставина на підставі Постанови ЦВК і РНК СРСР від 13 жовтня 1929 р. знайшла своє закріплення в примітках до статей 6 та 8 «Основ кримінального судочинства СРСР і союзних республік», які мали загальносоюзне значення, ЇЇ дія поширилась у повному обсязі і на територію України.

Амністія і помилування були відомі конституційному (державному, як воно називалось у ті роки) праву. Конституція 1936 р. в ст. Н гі. «ч» визначала, що до компетенції Союзу РСР в особі його вищих органів влади та управління належить «видання загальносоюзних актів про амністію». Президія Верховної Ради (п. «з» ст. 49 Конституції СРСР) була наділена правом здійснення помилування. Відповідні права були передбачені і в Конституції УРСР для Верховної Ради України та її Президії. Безпосередньо в КК УРСР 1927 р. про ці види звільнення від кримінальної відповідальності взагалі не згадувалось.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК УРСР 1960 р. містили достатньо розроблену систему видів звільнення від кримінальної відповідальності. Однак вони не виділялись в окрему главу, як це робить чинний КК України, і містились поруч з видами звільнення від кримінального покарання, що суттєво зменшувало активність їх застосування.

КК України 1960 р. передбачав такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 48 КК);

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із втратою діянням суспільної небезпеки внаслідок зміни обстановки (ст. 50 ч. 1 КК);

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із втратою особою небезпечності внаслідок наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці (ст. 50 ч. 2 КК);

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного стягнення (ст. 51 ч. 2 КК);

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею матеріалів на розгляд товариського суду (ст. 50 ч. З КК);

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів виховного характеру (ст. 50 ч. 1 п. З та ст. 11 КК);

7. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 50 частини 4 та 5 КК);

8. Спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 56 ч. 2 КК - «Державна зрада»; ст. 57 ч. З КК «Шпигунство»; ст. 170 ч. З КК - «Дача хабара»; ст. 187-6 ч. 5 КК -«Створення непередбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп»; ст. 222 ч. 2 КК - «Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнепальної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин»; ст. 229-10 - «Звільнення від відповідальності у зв'язку з добровільною здачею наркотичних засобів, психотропних речовин чи зверненням за медичною допомогою».

Амністія і помилування не були виділені самостійно як види звільнення від кримінальної відповідальності в КК України, однак були відомі у зв'язку з їх закріпленням у Конституції України і Конституції СРСР.

Отже, чинне кримінальне законодавство суттєво розширило межі застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності, передбачивши як нові загальні його види, так і визначивши ширше коло спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні конкретних злочинів.

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначаються ст. 44 КК України.

Кримінальний закон вперше визначив загальні підстави застосування цього кримінально-правового інституту, тоді як раніше діюче законодавство здійснювало це стосовно кожного виду окремо. Такими загальними правовими підставами є передбачення випадків нормами кримінального кодексу, а також на підставі закону України про амністію чи актів помилування.

Аналіз загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов'язані із характеристиками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності:

закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом;

вчинення злочину невеликої тяжкості (статті 45, 46, 47, 48 та 97 КК) або також злочину середньої тяжкості (статті 47 і 48 КК).

Порядок здійснення звільнення від кримінальної відповідальності передбачає його реалізацію через постанову відповідного судового рішення. Процесуальний порядок здійснення передбачений нормами чинного Кримінально-процесуального кодексу України (статті 7, 7, 7, 8, 9, 10, 11 КПК). Встановлений порядок суттєво підвищує виховне значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки спирається на діяльність суду - органу, покликаного здійснювати правосуддя, який діє від імені України.

Види звільнення від кримінальної відповідальності

Правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності в цьому випадку будуть: вчинення злочину особою вперше, приналежність злочину до категорії злочинів невеликої тяжкості;

Поняття та зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність

Нове кримінальне законодавство, яке побудовано на Конституції України, повною мірою відображає основоположні принципи притягнення до кримінальної відповідальності, закладені в Основному Законі.

Конституція України, як відомо, ґрунтується на загальновизнаних принципах у галузі дотримання прав людини, що знайшли своє закріплення в низці міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, імплементованих у національне законодавство. До цих актів, насамперед, належать Протокол № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 p., ратифікований Україною 17 липня 1977 р., та Загальна декларація прав людини, яка прийнята резолюцією 217 (III) Генеральної асамблеї ООН від 10 грудня 1948 p., закони України «Про біженців» у редакції від 21 червня 2001 р. та «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. та ін.

Ряд положень цих актів вступають у суперечність з принципами кримінальної відповідальності, які встановлені національним кримінальним законодавством. Це вимагає коригування підходів національного законодавства до визначення підстав кримінальної відповідальності. Це положення зумовило впровадження в новому Кримінальному законодавстві інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність.

Зміст цього інституту полягає у виведенні зі сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність низки діянь, які за своїми об'єктивними та суб'єктивними характеристиками відповідають ознакам діянь, які в чинному законодавстві оцінюються як злочини.

Як відомо, закон про кримінальну відповідальність діє у відповідній системі просторово-часово-суб'єктивних координат, які на загальному рівні визначені у статтях 4-8 КК.

Детальніше ця система координат закріплена у конкретних статтях Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за окремі злочини. Саме на підставі обмеження цих координат в окремих статтях Особливої частини КК, і побудовано інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність.

Коло діянь, які утворюють цей інститут, досить обмежене і передбачене лише трьома нормами статей Особливої частини КК:

норма ст. 331 ч. 4 КК «Незаконне перетинання державного кордону»;

норма ст. 385 ч. 2 КК «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків»;

норма ст. 396 ч. 2 КК «Приховування злочину».

Вказані статті КК України, визначаючи межі кримінальної відповідальності, суттєво обмежують сферу власного застосування, що у цілому суперечить принципам, визначеним кримінально-правовою теорією та кримінальним законодавством.

Як це загальновідомо, сфера дії кримінально-правової норми встановлюється, передусім, її диспозицією. Саме у цьому елементі норми визначаються всі характеристики конкретного складу злочину, що і обумовлює межі кримінальної відповідальності.

Ці межі визначаються в диспозиціях частин перших вказаних норм Особливої частини КК України.

Приміром, ст. 331 ч. 1 «Незаконне перетинання державного кордону» визначає цей закон як «Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу».

Стаття 385 ч. 1 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків» встановлює відповідальність за відмову «свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою, слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання».

Норма ст. 396 ч. 1 «Приховування злочину» встановлює кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого і особливо тяжкого злочину.

Як бачимо, межі дії цих норм сконструйовані за загальними правилами.

Однак другі частини вказаних статей КК визначають ситуації, в яких норми частин перших не діють.

Наприклад, ст. 331 ч. 2 КК встановлює, що її чинність «...не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми». При цьому законодавець застосовує термін, який прямо говорить про обмеження сфери дії норми («чинність не поширюється» - тобто обмежується визначеними ситуаціями).

Ця норма обмежує сферу дії закону про кримінальну відповідальність конкретною життєвою ситуацією, в якій опинилась людина перед вчиненням діяння, що передбачено як злочин частиною першою цієї статті, яка, зрештою, і детермінувала вчинення цих діянь.

Статті 385 та 396 частини 2, визначаючи межі дії диспозиції, пов'язують їх із характеристиками зв'язків суб'єкта з особами, відносно яких він відмовляється від дачі показань або експертного висновку чи здійснює дії по заздалегідь не обіцяному приховуванню злочину. В ст. 385 ч. 2 КК це обмеження визначено таким: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (ст. 385 КК).

Практично так само визначаються межі дії диспозиції і в ст. 396 ч. 2 КК.

За своєю правовою природою інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність наближений до розглянутого раніше інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Ця подібність полягає:

- у всіх випадках, як при вчиненні діянь, які утворюють інститут обставин, що виключають кримінальну відповідальність, так і при вчиненні діянь, які об'єднуються інститутом обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, особа вчиняє діяння, які ззовні за своєю об'єктивною характеристикою належать до категорії суспільно небезпечних;

- усі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивної сторони вчиняються умисно.

Однак між цими групами діянь існує і відмінність, яка не дозволяє об'єднати їх в один інститут. Вона полягає в їх соціально-правовій характеристиці. Якщо діяння, які утворюють інститут обставин, що виключають протиправність діяння за своєю соціально-правовою характеристикою, належать до категорії соціально корисних, то діяння, що входять до інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, такими визнати неможливо.

Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за своїми характеристиками максимально наближений до інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Відмінності цих двох інститутів кримінального права полягають у такому:

Інститут обмеження дії

законодавства про кримінальну

відповідальність

1. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність базується на нормах Конституції України, які визначають його практично в повному обсязі.

2. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не визнає злочинними діяння, які за характеристиками складу злочину, встановленого диспозицією частини першої цієї статті, повинні визнаватись злочинними. При цьому закон пов'язує декриміналізацію діяння з чітко визначеними характеристиками.

3. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність адресований достатньо вузькому колу осіб, яке визначено у частинах 2 вказаних норм.

4. Обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не пов'язано 5 посткримінальними характеристиками ситуації, особи, її поведінки і т. ін.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності

1. Норми Конституції України прямо не регулюють звільнення від кримінальної відповідальності, хоча, закріплюючи демократичні, гуманістичні принципи Існування Української держави й суспільства, є джерелом кримінального законодавства.

2. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не здійснює декриміналізації діяння, а лише звільняє конкретних осіб від відповідальності за реальний злочин, який ними було вчинено.

3. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності адресований невизначеному колу суб'єктів, яке окреслено в достатньо загальних рисах.

4. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язаний з посткримінальною поведінкою особи.

Таким чином інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність апріорі вважає відповідні діяння незлочинними, виключаючи їх з кола тих, які за загальним правилом утворюють склад відповідного злочину.

Можна навіть стверджувати, що законодавець пов'язує підстави обмеження дії кримінального закону з передкримінальною ситуацією, в якій опинився суб'єкт, тоді як звільнення від кримінальної відповідальності базується на чинниках, пов'язаних виключно з тими чи іншими посткримінальними характеристиками.

Підручники з «Загальної частини кримінального права України», які видані після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р., у розділах, що висвітлюють звільнення від кримінальної відповідальності, не розглядають особливостей норм вказаних статей КК. Це є відповідним підтвердженням спрямованості наукової думки на розмежування цих правових інститутів.

.

Розділ 15 ПОНЯТТЯ, ТА МЕТА ПОКАРАННЯ

Поняття кримінального покарання

Покарання виникає одночасно із виникненням злочину і пов'язане з ним нерозривними зв'язками, які обумовлюють практичну неможливість існування одного… Тривалий час домінувала думка (зауважимо, що вона продовжує бути доволі… Прикладом може бути неадекватна оцінка можливостей смертної кари для вирішення завдань боротьби з найбільш тяжкими…

Мета покарання

Нормативно в чинному КК України мета покарання визначена в ст. 50 ч. 2, яка встановлює: «2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення… Виходячи з цього, основною метою покарання є все ж таки кара, відплата за… Тривалий час у теорії кримінального права існувала полеміка щодо питання про кару як мету покарання. Ідеологічні…

РОЗДІЛ 16 СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАННЯ

Система покарань

Чинний Кримінальний кодекс України здійснив у цьому питанні без перебільшення революційний переворот. Річ у тім, що кримінальне законодавство часів… Характерні ознаки системи покарань: встановлення її виключно кримінальним законом;

Види покарань

Розмір штрафу визначений ст. 52 ч. 2 КК і встановлений у межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом із… При визначенні розміру штрафу суд повинен враховувати тяжкість вчиненого… Цей вид покарання може застосовуватись і як основний, і як додатковий. При застосуванні як додаткового покарання це…

РОЗДІЛ 17 ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Загальні засади призначення покарання

Отже виходячи з цього процес призначення покарання повинен базуватися на відповідних засадах, які його визначають. Загальні засади призначення покарання - це встановлені кримінальним законом… Частина перша цієї статті визначає три основні засади, якими повинен керуватись суд при обранні покарання.

Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; … 3) вчинення злочину неповнолітнім;

Призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті

Призначення покарання за незакінчений злочин передбачено ст. 68 ч. 1 КК, яка визначає, що «при призначенні покарання за незакінчений злочин суд,… Виходячи з цього основними питаннями, які враховуються судом при призначенні… ступінь тяжкості вчиненого діяння;

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Стаття 69 ч. 1 КК визначає: «За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з… Як видно з диспозиції цієї правової норми, вона може застосовуватись виключно… Умови застосування цього кримінально-правового інституту чітко визначені в диспозиції ст. 69 ч. 1, яка пов'язує їх з…

Призначення покарання за сукупністю злочинів

З позиції правила про призначення покарання за сукупність злочинів потрібно розглядати два можливих варіанти Його застосування: покарання за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, призначаються одним… покарання призначається за злочин при наявності вироку суду, яким особу раніше було засуджено за інший злочин…

Призначення покарання за сукупністю вироків

Для цих випадків суд повинен, передовсім, діючи відповідно до правил, що розглянуті раніше, призначити покарання за новий злочин. Остаточне покарання визначається судом шляхом повного або часткового складання… Загальний строк покарання в цьому випадку не може перевищувати вищої межі, що передбачена для відповідного виду…

Розділ 18 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Поняття звільнення від покарання та його відбування

Слід зауважити, що КК 2001 р. пішов набагато далі в питаннях його застосування, виключивши низку положень, відомих законодавству I960 p., які на… Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнані… Усі передбачені розділом XII КК види звільнення від покарання та його відбування можуть бути поділені на два види;

Види звільнення від покарання та його відбування

Виходячи з цієї норми слід визнати, що вирішальним для її застосування є характеристика особи на момент вирішення питання про застосування до неї… При цьому закон пов'язує можливість застосування цього виду звільнення… Критеріями, які визначають можливість застосування звільнення є бездоганна поведінка та сумлінне ставлення до праці. …

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

Згідно із ст. 82 ч. 1 КК «Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невІдбута частина покарання може бути замінена… Умовою заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є підтвердження винним… Однак застосування цього інституту можливе лише після фактичного відбуття засудженим визначених законом частин…

РОЗДІЛ 19 СУДИМІСТЬ. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ

Судимість

Зміст судимості визначений у ст. 88 КК України. Згідно із ч. 1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З… Значення інституту судимості полягає в посиленні боротьби з рецидивом… Основні кримінально-правові наслідки судимості пов'язані з тим, що:

Погашення та зняття судимості

Таким чином, відлік періоду дії інституту судимості починається від моменту вступу в силу обвинувального вироку суду, за яким особі встановлено… Погашення судимості та його строки визначені статтями 89 та 90 КК. Під погашенням судимості мається на увазі автоматичне припинення дії інституту судимості відносно особи, засудженої…

Розділ 20 ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

тих, хто вчинив суспільно небезпечне діяння, однак, у силу характеристик, які їм притаманні, не може бути визнаний суб'єктом злочину; тих, хто вчинив злочин і при цьому хворіє на захворювання, яке є небезпечним… Ці заходи впливу застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не можуть бути визнаними суб'єктом…

Види примусових заходів медичного характеру. Порядок їх призначення, зміни або припинення

Норма ст. 94 ч. 1 КК, зокрема, визначає: «Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня… 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

Примусове лікування

Регламентація застосування примусового лікування в чинному кримінальному законодавстві зазнала суттєвих змін у порівнянні з КК 1960 р. До таких хвороб належать синдром набутого імунодефіциту (СНІД), вірус… Особи, які засуджені до обмеження або позбавлення волі і яким діагностовано таке захворювання, підлягають примусовому…

Розділ 21 особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

У Радянському Союзі темпи приросту злочинності неповнолітніх становили в середньому 5% у рік, а в 1987-1988 pp. перевищили 30% межу. Це було… На жаль, слід констатувати, що за роки незалежності України злочинність… Все це викликає необхідність особливого підходу до вирішення питань кримінальної відповідальності та покарання…

Види покарання, що застосовуються до неповнолітніх, та особливості їх призначення

Стаття 98 КК визначає можливість застосування лише 5 видів покарання з 12 відомих Кримінальному кодексу. Вказана кримінально-правова норма в частині 1 зазначає: «До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру — один з двох передбачених законом випадків звільнення… Умови застосування цього виду звільнення є: вчинення неповнолітнім злочину, який належить до категорії нетяжких або середньої тяжкості;

НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА

Конституція України.-К., 1996. Кримінальний кодекс України.- К. 2001. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України.- К.: Каннон, 2001.