Етапи становлення ринку банківських послуг

Перші банкіри-міняли з’явилися ще у Стародавньому Вавилоні, які не тільки здійснювали «валютні» операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики проти письмових зобов’язань та застав.

Значний розвиток банківської справи відбувся у Стародавній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під проценти.

У Римській імперії фінансові інститути використовували такі вдосконалені форми грошового обігу, як акредитиви та платежі переказом за банківськими книгами.

Після падіння Риму в епоху раннього Середньовіччя банківська діяльність практично припинилась, що було зумовлено зниженням активності товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом феодальних форм господарювання.

Розвиток суспільства, виробничих та торговельних відносин між людьми та державами у ХІІ – ХІІІ ст. відродили професію міняли, а вже в XIV – XV ст. банкіри стали великою силою. Від таких банкірських домів, як Медічі в Італії, залежними були королі та імператори.

У XVI – XVII ст. виникають «жиро-банки», що в основному здійснювали розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування та спрощення грошового обігу. Кредитування не було їхньою основною функцією. Кредитними посередниками залишалися приватні банкіри.

Наприкінці XVII ст. (1694) виник перший акціонерний банк, який надавав комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський банк, який також мав право випуску банкнот. На аналогічних засадах здійснення операцій, які ґрунтувалися на випуску банкнот, утворилася ціла низка акціонерних банків.

Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської діяльності пішов шляхом створення великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких ґрунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах та наданні кредитів.

На території України грошовий обіг з’явився ще за скіфів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило зародження банківської справи.

За часів Київської Русі була розвинене активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них – золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

У XVI1 – XX ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов’язана з її розвитком у Росії, хоча ці процеси відбувались із певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Державний позиковий банк, який було засновано у 1754 році. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 року. За часів Катерини II були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 році у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який у 1781 році відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 – Херсоні.

У 1802 році у Росії створено Міністерство фінансів, яке для покриття витрат, пов’язаних із війнами кінця XVIII – початку XIX ст., випустило перші облігації державної позики. Воно ж здійснювало контроль над фінансовими операціями та управління фінансовою системою держави.

Фінансові операції за межами імперії російський уряд здійснював через придворних банкірів, власників сімейних банкірських домів.

Кредитна система в Україні була започаткована в 1839 році створенням Державного комерційного банку. У 1860 році у зв’язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані векселі, позики під товари та процентні папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни.

Поряд із Державним банком існували банки комерційного та іпотечного кредиту. У 1871 році створено філію Петербурзького міжнародного комерційного банку, Харківський торговий та Катеринославський комерційний банки з філіями у Полтаві. У 1879 році відкрито Одеський дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у Миколаєві та Кишиневі. У 1889 році було відкрито Одеський купецький банк. Значну роль відігравали філії заснованих у 1885 році Державного дворянського земельного та Селянського поземельного банків. У 1912 році у Києві відкрито представництва Волзько-Камського та Петербурзького обліково-позикового банків, а в 1913 році – Російського банку для зовнішньої торгівлі.

У зв’язку із забороною надання поточних кредитів казенними банками наприкінці XIX ст. у Росії була створена комісія з розробки статуту кредитних товариств. У 1914 році в Україні було 450 таких товариств, які проіснували до 20-х років XX ст.

На початку XX ст. в Україні працювали 3 контори Державного банку Росії та 19 його філій; Руський торговельно-промисловий, Петербурзький банк зовнішньої торгівлі, Московський купецький, Об’єднаний московський, Варшавський комерційний банки та відділення Об’єднаного комерційного банку. Не меншу роль відігравали Київський приватний комерційний банк (клієнтами якого були найбільші цукрозаводчики України), Київський земельний банк, Харківський земельний банк. Існувало 4 ломбарди, 57 міських громадських банків, комерційні та іпотечні банки із розгалуженою мережею філій, ощадні каси, земські каси, 112 казначейств. В Україні діяли «Облікові дома» – це кредитні установи, які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселів. У Києві значні кредитні операції проводилися на Контрактовому ярмарку. За недовгого існування України як незалежної держави з 1917 – 1919 рр. (Українська Народна республіка під проводом Центральної ради, Гетьманщина, Директорія) здійснювалися певні цілеспрямовані заходи щодо створення власної грошової та банківської систем.

У грудні 1917 року Київську контору Державного банку Росії перетворено на Український державний банк, а 6 січня 1918 pоку були випущені в обіг державні кредитові білети УHP на загальну суму 5,5 млн. крб. 1 березня 1918 року Центральна рада прийняла закон про впровадження нової власної валюти – гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про одержання позик на вигідних для України умовах.

На початку серпня 1918 року Радою Міністрів було ухвалено статут Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний земельний банк. Діяльність, що була розпочата Центральною радою зі складання Державного бюджету України на 1918 рік, продовжувалася урядом гетьмана Скоропадського, Директорією, але бурхливі події того часу заважали роботі, тому проект бюджету України було затверджено тільки у другій половині грудня 1918 року як «виконавчий кошторис», тобто як звіт про державні прибутки та видатки.

У січні 1919 року Рада Міністрів Директорії УНР затвердила розроблений В. Мартосом, тимчасово виконуючим обов’язки міністра фінансів, план фінансової політики України, який передбачав, що гривня чи карбованець стануть єдиним засобом платежу у державі, інші гроші підлягали обміну, а згодом втрачали свою вартість; передбачалося також карбування українських монет. Та цим планам не судилося справдитися. П’ятого лютого уряд України було евакуйовано з Києва, а наприкінці 1920 року він опинився у вигнанні.

Із січня 1919 року в Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі приватні кредитні установи було націоналізовано. У жовтні 1921 року в Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в липні 1922 року – Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 року – Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. У 1923 році засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 році відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.

12 червня 1929 року Центральним виконавчим Комітетом та Радою Народного Господарства СРСР було затверджено перший статут Держбанку СРСР, де визначалося, що філіями Держбанку є республіканські, крайові (обласні) контори, контори в окремих торгово-промислових центрах, відділення, агентства, каси.

За кредитною реформою 1930 – 1932 pp. замість контор та філій галузевих банків було засновано контори спеціалізованих банків довгострокових вкладів: Промбанк, Сільгоспбанк, Цекомбанк, Всекомбанк, який у 1936 pоці перетворений у Торгбанк. У цьому ж році в Україні було ліквідовано Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо підпорядковувалися Москві. Лише в 1948 році на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку на Україні, який виконував обов’язки центрального банку, не маючи права емісії грошей без дозволу Москви.

У 1955 pоці було створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній ліквідовано в 1957 p.).

У квітні 1959 pоку банківська система була реорганізована: Сільгоспбанк, Цекомбанк, комунальні банки, Промбудбанк були ліквідовані (відповідно ліквідовані й ці республіканські контори в Україні). В Україні були створені контори Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром розрахунків, єдиним емісійним та касовим центром, ці ж функції мала республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів здійснювалася лише з дозволу Москви.

Ця система функціонувала до 1987 pоку, коли була здійснена чергова реорганізація діючих банків та організовано спеціалізовані: Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Жилсоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР з відповідними конторами у республіках, з управліннями в автономних республіках, краях, областях та за необхідності з відділеннями у окремих містах та районах.