Реферат Курсовая Конспект
Життя та світоглядні погляди Т. Г. Шевченка - раздел Философия, Становлення української національної держави та формування органів державного й місцевого управління в період визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Тарас Григорович Шевченко Народився 25 Лютого (9 Березня За Н...
|
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей: старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила. В1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт.Тут йому довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця. Тут йому довелось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас утікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Втративши надію стати маляром Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця.
З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати. Рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком П. Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідчаного майстра.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. Там Шевченко чотири роки навчається та працює у майстра Ширяєва. У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. У цьому ж році він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. В цей час Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.
Тепер Шевченка було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв. Український митець з великою жадобою слухав лекції в академії, багато читав, користувався бібліотекою Брюллова, писав вірші, відвідував театр, виставки, музеї. У 1838 році Шевченко знайомиться з художником Штернбергом. Трохи пізніше його зарахували пансіонером Товариства заохочення художників та нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури.
Одночасно митця захоплює літературна творчість. У 1837 році була написана Шевченком балада «Причинна», поема «Катерина» (1838), елегія «На вічну пам'ять Котляревському» (1838), поезія «Тополя» (1839), «До Основ'яненка» (1839).
У 1840 році побачила світ збірка творів Шевченка «Кобзар», що містила вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». У 1841 році вийшов альманах «Ластівка», де було вміщено п'ять творів Шевченка: баладу «Причинна», поезії «Вітре буйний», «На вічну пам'ять Котляревському», «Тече вода в синє море...», перший розділ поеми «Гайдамаки». У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». З під рук Шевченка виходять малюнки «Козацький бенкет», «Натурниця» та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» (1842). Захоплюючись театром Шевченко пробував свої сили і в драматургії. В 1842 році з'явився уривок з п'єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою, та поема «Слепая». Згодом Шевченко завершив драму «Назар Стодоля».
У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, та йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається з Щепкіним, Бодянським.
У квітні 1845 року Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. У Києві він зустрічаеться з Максимовичем. Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину.У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків.
На початку жовтня Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії «Не женися на багатій...», «Не завидуй багатому...» та містерію «Велтктй льох». Наприкінці листопада поета незабаром офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. В кінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава. Тут він написав «Заповіт».В січні-лютому поет їздив на Чернигівщину. Навесні деякий час жив у Києві. Він познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства: Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся з Білозерським.
Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченка заарештували на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа».
17 квітня 1847 року Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі «Третього відділу». Тут він створив цикл поезій «В казематі» («В.Кастомарову», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Мені однаково...», «Садок вишневий коло хати»). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа». Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурз ького корпусу з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті «Близнеці». Почалася солдатська муштра.
З першиз днів Шевченко порушив царський наказ. Тут Шевченко пише нові вірши: «Думи мої, думи мої...», «Згадайте, братія моя...», «Полякам». У кінці 1847 відновлює листування з друзями й занйомими, зближається з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.
23 квітні 1850 року Шевченка зарештували за доносом офіцера Ісаєва, але він встиг передати вірші та листи. Під час обшуку було знайдено листа Левицького про симпатії молоді до Шевченка. Поета відправили до Орська і там допитували. Згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався із знайомими.
Влітку 1851 Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Тільки у 1857 році, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник».
2 серпня Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді. За зиму 1857-1858 Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».
Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.
У 1856 році почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. Виходить збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». В травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні.15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, звинувативши в блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року поет прибув до Петербурга. На початку наступного року вийшов друком «Кобзар». Двома накладами вийшов альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець». У журналі «Народное чтение» як лист до його редактора було опубліковано автобіографію поета. Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. У портретах, картинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, народного побуту.
В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский». Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку року поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 року домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав «Кременчуг». 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Тарас Шевченко був не лише творцем геніального «Кобзаря», тобто поетом, а й драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником (живописцем, гравером), який залишив велику образотворчу спадщину— понад тисячу творів. Одне слово, геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.
Літературна спадщина Шевченка— це «Кобзар», 9 повістей (із 20-ти задуманих), п'єса «Назар Стодоля», кілька уривків інших драматичних творів, щоденник та листи. Найпопулярніший з цієї спадщини— «Кобзар», він пішов у найширші трудові маси. Вірші, а то й цілі поеми з нього, відразу завчали напам'ять навіть неписьменні. Причина цього чи не єдиного явища в історії світової поезії дуже проста: про що б не писав поет, в центрі його уваги— знедолена, скривджена проста людина, найчастіше селянського стану. Його «Кобзар»,— це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. В одному народному переказі говориться, що «Тарас Шевченко усі людські болі списував у свій «Кобзар». І на любов народ відповідав любов'ю. Ось лише маленька частка народних прислів'їв про творчість Шевченка: «Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі»; «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди зоря»; «Тарасові слова— то правда жива»; «Шевченкове перо панів по серцю шкребло».
У ранніх творах (інколи і в пізніших) Шевченко переважно схилявся до романтики: в них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого і навіть таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість, навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири. Основа естетичної платформи Шевченка— правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави.
Отже, Шевченко був романтиком і реалістом одночасно; в молодості, яка схиляє до романтики, писав і реалістичні твори («Катерина»), а в зрілому віці— і романтичні («Царі», «Давидові псалми»). Часто в одному творі тісно взаємодіють і романтизм, і реалізм («Гайдамаки»). Ці два методи тісно переплітаються в усій творчості Шевченка, джерелами якої були тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції.
Народна пісня— одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді діда, односельців, народнопісенна творчість навіяли поетові балади «Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій.
Українська література попередніх століть (творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Гребінки, Боровиковського, Метлинського, Костомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів— життя народу, зокрема покріпачених селян. 3 дитинства увібрав поет у себе пекучі народні болі, кущ радощі й високі, багатьма поколіннями вистраждані мрії.
Чималий вплив, особливо на ранню творчість Шевченка, мали збірки пісень Михайла Максимовича, Миколи Цертелєва, Амвросія Метлинського, «Історія Русів», «Запорозька старовина» Ізмаїла Срезневського, наукові праці з історії України М. Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, козацькі літописи, зокрема «Літопис Величка».
Значення літературної спадщини Тараса Шевченка— це передусім значення його «Кобзаря», який збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами й жанрами, ритмами й віршовими розмірами, тропами й стилістичними фігурами. З появою цієї поетичної книжки наша література поповнилася ліричними та епічними віршами, громадянськими та інтимними творами, романтичними баладами і різними видами поем (ліро-епічними, сатиричними, драматичними), поетичними памфлетами-інвективами й епіграмами, пейзажними зарисовками і жартівливими віршами, посланнями та переспівами. У «Кобзарі» зображені минуле й сучасне українського народу, його історія та географія, побут і мораль. Тому «Кобзар» називають енциклопедією народного життя, а його автора— народним поетом. У невеликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали всі народи.
Значення «Кобзаря» не тільки в нових темах, поетичних фігурах і жанрах. Шевченко «одним томом поезій влучив, як стрілою, в серце своєї епохи, потряс сумління свого часу, був історичним етапом в житті свого народу, великим поштовхом народу вперед, на дороги вічні, безетапні» (Степан Тудор). «Кобзар» став сумлінням свого часу, більше того— врятував наш народ від загибелі. Остап Вишня писав: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Класик сербської літератури Браніслав Нушич дійшов висновку, що Шевченко— «це голос душі українського народу, його крик, сльоза, стогін і разом з тим поклик гніву». Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і красу, продовжуючи справу, розпочату Котляревським, великий Кобзар підніс цю красу народну на найбільшу височінь.
Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузикальніших поетів світу. Доказом цього є дивовижний факт: переважна більшість поетичних творів великого Кобзаря дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів (а весь «Кобзар» нараховує 227 назв). Засобами малярства, графіки, скульптури образ Шевченка та героїв його творів змалювали сотні митців.
Творчість Тараса Шевченка має не тільки літературно мистецьке, а й величезне суспільне значення, бо вона сприяла поступу й перебудові суспільства. Наприклад, студенти, ув'язнені в Кронштадтській фортеці, не раз співали початок «Єретика». Шевченкова муза з новою силою зазвучала в тривожні 1941—1945 роки. З фронту на адресу редакцій надходили численні листи з одним і тим же проханням: «Надішліть, будь ласка, «Кобзар».
Життя і творчість великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими. «Твори Шевченка,— говорив Костянтин Стані славсь кий,— вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття». «Ми переконані,— писав Павло Грабовський,— що один спогад про подібних людей здатний звеличити і облагородити нашу душу. Без таких людей давним-давно зачерствіло б людське серце і заглохла б нива життя».
Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе має по суті не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому «Кобзар» і має планетарне значення, саме українським словом уперше заговорили не відомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську і світову літературу, прорвавшись силою свого генія в культуру всієї планети і даруючи їй неосяжний діапазон людського болю покривджених і зневажених.
На завершення— кілька прислів'їв про великого Кобзаря: «Шевченко для людей— це безсмертний Прометей»; «Шевченкові думки переживуть віки»; «Сяє геній Кобзаря, мов у темряві зоря»; «Хто з Шевченком знається, той розуму набирається»; «Шевченко Тарас— наче сонце для нас»; «Слово Тараса— наша зброя і окраса»; «Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став».
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Становлення української національної держави та формування органів державного й місцевого управління в період визвольної війни українського народу... Починаючи весною р війну проти польської шляхти Богдан Хмельницький не ставив собі за мету створення...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Життя та світоглядні погляди Т. Г. Шевченка
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов