Реферат Курсовая Конспект
Порушення Росією договору 1654 р., його історична та правова оцінка. - раздел Философия, Становлення української національної держави та формування органів державного й місцевого управління в період визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Категорія: Історія 31 Грудня 1653 Р. Росія Оголосила Війну По...
|
Категорія: Історія
31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі. 18 січня 1654 р. відбулася публічна церемонія, під час якої гетьман і козацька старшина присяглися на тім» «щоб бути Їм із землями і городами під царською великою рукою невідступною. Ніякого письмового договору в Переяславі не було укладено. Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялася аа вироблення умов угоди. Був написаний проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, привезений у Москву наприкінці березня переяславським полковником П. Тетерею І військовим суддею Самійлом Зарудним.
«Березневі статті», написані Хмельницьким і затверджені російським урядом, передбачали визнання за козацькою Україною створеного в межах ЇЇ території політичного устрою, суду і судочинства, адміністративного поділу, армії, соціально-економічних відносин, незалежності в проведенні внутрішньої політики. Єдиною сферою, де частково обмежувалися права України, були її зносини з іншими державами. Крім того, вона повинна була виплачувати російській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.
Українсько-російська угода 1654 – між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, умови якої містилися у “березневих статтях” Хмельницького та “Жалуваній грамоті” царя гетьманові та Війську Запорозькому від 6 квітня 1654. Передбачала збереження в Україні існуючої системи влади та управління, встановлення козацького реєстру в 60 тис. осіб, право України на зовнішні зносини, російську збройну допомогу козакам у боротьбі з Польщею. Тим самим угода оформлювала створення своєрідної конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога. Розірвана у вересні 1658 козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти у конфедеративному союзі з Росією возз’єднання українських етнічних земель у межах національної держави.
Підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольована й відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України стала в усьому — доброму й лихому — невід'ємно пов'язаною з долею Росії.
Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала Їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича (пом. 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (пом. 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі Історики, як росіянин Ве-недикт МякотІн та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи;
українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український Історик — Вячеслав Липинський — пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.
Останнє тлумачення Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954 р. під час пишних святкувань 300-річчя українсько-російського союзу в СРСР було оголошено (щоправда, не вченими, а Комуністичною партією Радянського Союзу), що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз'єднання і що возз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 р. За офіційною радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що «порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом». Щоправда, в середині 1960-х років принаймні один радянський учений — Михайло Брайчевський — піддав цей погляд сумніву (що мало катастрофічні наслідки для його кар'єри), однак для всіх радянських учених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалася обов'язковою.
На думку відомого українського Історика В. Липинського, Богдан Хмельницький до самої смерті (серпень 1657 р.) залишався фактично єдиним і повноправним правителем Української козацької держави. УСІ питання ЇЇ життєдіяльності (внутрішні і зовнішні) він розв'язував самостійно, не радячись з російським царем. Під час його гетьманства в московську скарбницю не надійшло жодної копійки,
Подібний статус (майже незалежної держави) свідчить, що Україна в державному розумінні мала щось більше, ніж звичайний протекторат. Вона одержала більші права, ніж Їх мали Молдавія, Волощина чи Кримське ханство в складі свого «протектора» — Османської імперії. Тому вірогідно, що згідно :
договором 1654 р., незважаючи на визнання верховенства корони Романових, Українська держава увійшла до складу Росі на принципах не стільки протекторату, скільки конфедерації.
Втім закріплені Переяславське -Московською угодою правовІ взаємовідносини між Україною і Росією залишилися зобов'язаинями на папері і не були здійснені на практиці.
Найбільшу лють української старшини викликало укладення у Вільнюсі в 1656 р. миру між московським царем і поляками без усякої на те згоди українців; більше того, спеціально послану українську делегацію навіть не допустили до переговорів. По-боюючися, що московити принесуть у жертву українські інтереси, гетьман і козацькі полковники відкрито звинуватили царя у зраді й порушенні Переяславської угоди. У роздратованому листі до царя Хмельницький порівнював поведінку московитів з поведінкою шведів: «Шведи — люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотримуються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками і маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив з нами безсердечно».
2. Взаємозв”язки суверенної України з укпаїнською діаспорою.
Характер зв'язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, на-самперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних по-колінь української діаспори. Та, незважаючи на пе-рипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не бачила більшість їхніх нащадків: скажімо, понад 80% канадських українців народжені у Ка-наді, Це прагнення відбилося у рухах солідарності й допомоги українському народові, Вони були запо-чатковані ще у перші десятиліття перебування в діаспорі• Так, 1906 р, у Вінніпезі під час проведен-ня традиційних щорічних шевченківських свят, які, до речі, мають місце і сьогодні, були зібрані кошти в 1. зв, "Бойовий фонд" і передані землякам "старо-го краю"• Водночас український часопис США "Свобода" розгорнув кампанію щодо збирання коштів для політичних партій Галичини, 1913 р• ук-раїнці в Канаді та США розпочали збір коштів на підтримку українських шкіл Східної Галичини, За короткий час в Канаді було зібрано 5,6 тис• до-ларів, а в Сполучених Штатах — 9,4 тис, В 1908 і 1910 рр• по всій Канаді українці започаткували мо-гутню кампанію солідарності з визвольною бороть-бою своїх земляків,
Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді — підтримка Лютневої революції 1917 р, в Росії та Україні, За тисячі кілометрів, в чужому, не завжди дружньому оточенні, вони з неослабною увагою прислухалися до вісток, що просочувалися через океан, про події 1917 р, Українські поселенці в Канаді та США вірили, що перемога над цариз-мом відкриє широкі можливості для вільного роз-витку українського народу, Цим пояснюється і підтримка ними жовтневого перевороту 1917 р, та соціалістичних ідеи, Через десятки років стане зро-зумілим: сподівання зарубіжних українців не справ-дилися, а тоді більшість з них, мабуть, щиро вірила в те, що соціалізм принесе жадану свободу, неза-лежність і щастя, Вітаючи визволення українського та інших народів Росії з-під ярма царського само-державства, вони висловлювали надію, що вільний український народ допоможе трудящим Західної України об'єднатися в єдиній державі,
3 новою силою рух солідарності проявився під час голоду в Росії на початку 20-х рр• Українські робітники і фермери Канади, допомагаючи голо-дуючим Поволжя, одночасно збирали кошти і для голодуючих України• Для них було зібрано понад 10 тис• доларів, Таку ж суму зібрали й українці Сполу-чених Штатів,
Головним регіоном, куди спрямовувалася допо-мога української діаспори, була, звичайно ж, Західна Україна. Зарубіжні українці з неослабною увагою слідкували за національно-визвольною бо-ротьбою своїх земляків• 1 своїм обов'язком вважали надання їм матеріальної та моральної підтримки, 3 цією метою 1922 р, в Канаді був створений Ук-раїнський робітничо-фермерс^кий комітет за виз-волення Східної Галичини• Иого першою акцією стала камланія по збиранню коштів для допомоги політв'язням та їхнім родинам,
3 особливою силою міжнародна солідарність з народом нашої країни виявилася в роки Великої Вітчизняної війни, Одними з перших у рух солідар-ності включились українські канадці, організовую-чи комітети допомоги Батьківщині. Українське то-вариство допомоги Батьківщині (УТДБ) в Канаді було утворено вже 26 червня 1941 р, Иого відділен-ня розпочали активну діяльність по всій країні,
Документи свідчать, що в Канаді й США не було жодної акції солідарності, в якій би не брали участь українці, а в багатьох випадках вони висту-пили їхніми ініціаторами•
Отже, українська діаспора, передусім у Канаді та США, вписала у свою історію яскраві сторінки солідарності з колишньою батьківшиною• В скрутні часи українські іммігранти та їхні нащадки були по-руч з народом, від якого пішло їхнє коріння, Знаємо, як вболівали вони за долю України, допо-магали на початку ХХ ст., в 20—40-і рр• Про це з захопленням писала радянська преса, Та коли звер-нутися до вітчизняної наукової літератури і публіцистики 50-х — середини 80-х рр., то в цей період зарубіжні українці нібито й перестали дума-ти про Україну, Щоправда, інколи в нашій пресі все ж таки цитувалися схвальні відгуки про Україну ок-ремих осіб чи представників офіційних делегацій, які відвідували нашу республіку. Водночас замов-чувалося те, що в повоєнний період серед ук-раїнської діаспори існував рух солідарності й іншо-го характеру• Це була солідарність не з країною, а з тими людьми в Україні, які боролися проти то-талітарного режиму й постраждали від нього• Учас-никами цього руху, як правило, були представники повоєнної імміграції, які критично ставилися до Головна увага держави була прикута до так званих "базових" галузей, тоді як підприємства легкої та харчової промисловості простоювали чи працювали напівсили.
Панівне місце в народному господарстві посідають державні підприємства. Ці заводи чи виробничі об'єднання часто були монополістами у своїх галузях виробництва• Однак поряд з цим у процесі розбудови держави та переходу до ринку все більшого поширення набували асоціативні, приватні, кооперативні підприємства. Приватизація державної власності здійснювалася повільно і на відміну від сусідньої Росії, сутгєвого впливу на економіку не справляла.
Руйнівні процеси характеризували сільськогосподарське виробництво. 3 цього продовжували "викачувати" кошти, вироблену продукцію, видаючи юлосальні кредити, які дуже скоро знецінювалися. Більшість колгоспів і радгоспів перетворювалися на безнадійних боржників,а обсяги виробництва сільськогосподарської продукції з року в рік падали.
Вихід з рублевого простору вимагав творення незалежної державної власної фінансової системи та грошової одиниці, проте нічого, що б дало позитивні результати, зроблено не було• Темпи інфляції в УкраЇні були чи не найвищими в світі, виключаючи хіба шо країни, де палали війни. Затягування з введенням повноцінної української грошової одиниці (гривні), силові заходи монетарної політики в умовах постійного зростання бюджетних видапав, що часто мали популістський харакгер, вели до подальшого розбалансування фінансової системи.
Лише наприкінці 1995 р. вдалося стабілізувати фінансову систему, і в 1996 р, запровадили нову грошову одиницю - гривну. Це єдине вагоме досягнення України в економіці за роки незлежності.
Еюномічна криза негативно позначилася на соціальній сфері УКРАЇНИ. Погіршилися демографічні показники -знизилася народжуваність, зросла смертність, розпочалася депопуляція України• Все частіше лунають тривожні голоси, що коли не вжити заходів, то вже в першій половині ХХІ ст, реальністю може стати загроза самому існуванню України•
Знизився життевий рівень переважної більшості населення, інфляція повністю з'їла ті скромні запаси, які частина громадян накопичувала протягом життя. Цей процес населення розцінило як відкритий грабунок. Скорочення доходів населення, знецінення грошей, безробіття, незахищеність сімей, що мали дітей, пенсіонерів, посилювали в суспільстві стан соціальної депресії, викликали в масах незадоволення політикою держави, що на побутовому рівні часто зв'язувалося з результагами незалежності. Поширеним явищем, яке використовують ліві політичні сили, стала ностальгія за минулим.
Дестабілізації соціальних процесів сприяли високі темпи майнової та соціальної диференціації населення, різка поляризація населення на "нових багатіїв" та бідних, фактична відсутність "середнього класу", що є запорукою стабільності сусп1льства. Катастрофінио погіршувалася екологічна ситуація. На цьому фоні безперечною заслугою адміністрації Л.Кравчука стало збереження громадянсьиого миру, усунення, незважаючи на неодноразові провокації, відкритих соціально-політичних конфліктів. Традиційна для України стабільність у міжнаціональних відносинах забезпечує умови для вільного розвитку всіх націй і народностей.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Становлення української національної держави та формування органів державного й місцевого управління в період визвольної війни українського народу... Починаючи весною р війну проти польської шляхти Богдан Хмельницький не ставив собі за мету створення...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Порушення Росією договору 1654 р., його історична та правова оцінка.
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов