рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Философия
/
Сцієнтичні напрями у філософії ХХ ст.

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Сцієнтичні напрями у філософії ХХ ст.

Сцієнтичні напрями у філософії ХХ ст. - раздел Философия, ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з навчальної дисципліни Основи філософських знань 4. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження ø “Логічний Позитивізм” Або Неопозитивізм; ø “Аналітич...

Ø “логічний позитивізм” або неопозитивізм;

Ø “аналітична” та “лінгвістична” філософія;

Ø постпозитивізм;

Ø Марбурзька школа неокантіанства;

Ø радикальна епістемологія.

Представники “логічного позитивізму”або неопозитивізму намагалися відділити науку від всіх інших, недостовірних видів знань.

Основні осередки логічного позитивізму ХХ ст.

“віденський гурток” на чолі з М.Шліком

англійський неопозитивізм (Л.Вітгенштейн)

Львівсько-Варшавська філософська школа

М.Шліком була сформульована процедура під назвою “верифікація”, яка передбачала таку послідовність дій:

виділення провідних положень певної теорії, зведення їх до простих, діла неподільних “атомарних суджень”; виділення у реальності таких само “атомарних фактів”, співставлення “атомарних суджень” із “атомарними фактами”, обгрунтування отриманих результатів.

Суть верифікації у двох словах:

· щоб зробити науку точнішою, треба її перевірити шляхом співставлення із фактами;

· співставленню треба піддавати провідні, а не другорядні положення певної теорії, дотримуючись суворих вимог апарату математичної логіки.

Заслуги неопозитивізму:

- його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки;

- під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку.

Представники постпозитивізму, розглядаючи науку складним явищем, почали доводити, що вона історично розвивається, що на неї чинять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених.

Представники “радикальної епістемології” вважали, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання полягає не у представленні реальності, а у її творенні на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності.

Другим за значущістю, впливом та авторитетом, а за поширенням, може, й першим напрямом філософії ХХ ст. постають філософські осмислення людини. Відбувається своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, її перше осмислення саме у плані намагання з'ясувати, що робить людину людиною. Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у ХХ ст. Це екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, фрейдизм та неофрейдизм.

Засновником філософії екзистенціалізму вважають М.Хайдеггера, хоча сам він так не вважав і навіть називав свою філософію “фундаментальною онтологією”. Він розглядав людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу і вважав, що:

Ø людина є буттям, у самому становищі якого завжди стоїть питання про її буття, або ж її буття завжди постає під знаком питання;

Ø людина є отвором у бутті у тому сенсі, що лише їй відкрите буття як таке, лише вона може ставити питання про буття та небуття.

Іншою течією цього напряму була філософська антропологія. Її представники наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати багатьох наук.

М.Шеллер вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона прилучена до буття як такого. Наслідком такого прилучення постає людська орієнтованість на цінності: людина перш за все є носієм цінностей, а це значить, що її первинним відношенням є відношення позитивне. Воно проявляється у ставленні до інших, найвищим проявом якого є любов, бо любов – це унікальна зустріч із іншим, рівним тобі буттям, і входження із ним у співзвучність.

А.Гелен прийшов до висновку, що вихідною особливістю людини є її недостатність та незавершеність. Цю недостатність людина компенсує, створюючи культуру: через неї людина надолужує природну обмеженість та досягає відкритості для себе світу.

Г.Плеснер називав людину найбільшою таємницею буття, бо людина на знаходить свого завершення і прагне виходити за всілякі межі. Проте вона є принципово ексцентричною і тому знаходить своє вираження у тілесності – як тілесності створюваних нею речей, так і в культивуванні власної тілесності.

Е.Ротхакер наполягав на тому, що вирішальним чинником буття людини як особи є культуротворення. Він розглядав культуру як відповідь людини на виклик природи.

Персоналізм, наступна течія антропологічного спрямування, на відміну від антропології наполягав на тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа, точніше – особистість. Яскравими представниками персоналізму були Е.Муньє та М.Бердяєв.

Е.Муньє вважав, що особистість – це прояв вищої, абсолютної духовної сутності в людині. Він закликав до оновлення суспільства шляхом відродження особистості, наполягав на необхідності вітати та позитивно засвоювати різні культурно-історичні та філософські надбання тому, що вони можуть постати надбаннями особистості.

М.Бердяєв у категоричній формі декларував те, що лише особистість може нам пояснити, чим є людина, а не навпаки.

Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у ХХ ст. фрейдизм. Його засновником був австрійський психіатр З.Фрейд. його ідеї викликали і викликають суперечливе до них ставлення, досить розбіжними постають і їх оцінки. Проте сьогодні можна сказати, що Фрейду належить не лише відкриття, а й досконале дослідження явища несвідомого в людській психіці.

Основним поняттям у вченні Фрейда є “несвідоме” як специфічний об'єкт глибокого психологічного і соціально-філософського дослідження. Несвідоме невидиме, але воно присутнє у психіці й відіграє величезну роль в життєдіяльності кожної людини.

Топографічна структура психічного апарату людини:

надсуспільна свідомість

“Я”

“Я”свідоме

(его)

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з навчальної дисципліни Основи філософських знань 4. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження

В С Т У П Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в складні умови соціального життя Зростаюча напруга пов язана зі зміною...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Сцієнтичні напрями у філософії ХХ ст.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Китайська філософія.
Філософія Китаю в своєму розвитку пройшла три основні етапи: o VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – зародження і становлення стародавніх національних філософських шкіл;

Давньоіндійська філософія.
В основі періодизації давньоіндійськоїфілософії лежать різні джерелафілософської думки, відомі як в давнину, так і в сучасну епоху. Згідно з даними джерел в давньо

ЩО? ЯК?
Ідеї найавторитетніших шкіл античної філософії Їх основ

Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

Житті Середньовіччя.
Ставлення до античної філософії

Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства
Філософія, теологія та релігія в Середні віки: Філософія Теологія Релігія

Класична Некласична
· буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване · розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки · розум здатний вис

Особливості філософії ХХ ст.
· вийшла далеко за межі академічних аудиторій; · постала досить інтегрованою у системі загальної освіти; · отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекц

Воно” несвідоме
(лібідо)

Запитання для самостійного закріплення матеріалу
1. Окресліть особливості та провідні тенденції розвитку філософії у ХХ ст. 2. Назвіть основні напрями розвитку філософії ХХ ст. та коротко їх охарактеризуйте. 3. Порівняй

Запитання для самостійного закріплення матеріалу
1. Охарактеризуйте роль братських шкіл у розвитку освіти та філософії в Україні. 2. Чим філософські курси Києво-Могилянської академії відрізнялись від типових схоластичних курсів європейсь

ЛІТЕРАТУРА
1. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2001. 2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. – Мюнхен-Львів, 1995. 3. Лосев А.Ф. Очерки античн

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - розкрити значимість теми для розуміння ролі і значимості діалектики як критичного методу; - проаналізувати органічний зв'я

Рівні та форми пізнання
Рівень пізнання Об'єкт пізнання Форми пізнання Результат пізнання Чуттєвий Окре

Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання.
Із самого початку усвідомлення пізнавальної проблематики перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в

Людина і пізнання. Істина і правда.
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дійсності

До модуля №2
1. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії. 2. Основні поняття філософії. 3. Реальність буття і небуття. 4. Типи онтології. 5. Поняття

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - розкрити значимість історії філософії як реальності людини та її виявлень; - зрозуміти головну мету філософії історії – да

До модуля №3
1. Поняття суспільства. 2. Основні підходи до розуміння суспільства. 3. Природні умови суспільного життя. 4. Демографічні чинники суспільного розвитку. 5. Сутніс

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА
Духовне відродження українського суспільства значною мірою залежить від глибини теоретичного осмислення явищ і процесів дійсності в усій їх багатогранності, повноті реальних суперечностей і визнача

ЛІТЕРАТУРА
1. Бублик С.А. Релігієзнавство – Київ. Юрінком Інтер. 1998. 2. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. Київ.1995 3. Рибачук М.Ф. Релігієзнавство. Навчальний по

Протестантизм – оформився на основі ідеологічної опозиції до католицизму і став логічним продовженням реформації.
Один із основних догматів протестантизму – спасіння через особисту віру. Протестантизм відводить другорядне місце духівництву, церкві, релігійному культові. В ньому немає поклонінн

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - сприяти формуванню власної позиції щодо сакральної духовності, світової та національної духовної культури, їх цінностей; -

До модуля №4
1. Релігієзнавство як наука. 2. Релігія як явище духовної культури. 3. Структура релігієзнавства. 4. Сутність релігії. 5. Інтерпретація релігії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Надольний І.Ф. та ін. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 1997. 2. Петрушенко В.Л. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Каравела. – Львів: Новий світ – 2000, 2