Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку - раздел Образование, ХАРКІВ – 2006
Якщо Грецька Філософія Виникла На Ґрунті Античного Рабовласн...
Якщо грецька філософія виникла на ґрунті античного рабовласницького суспільства, то філософія Середньовіччя належить до епохи феодалізму (V–XV ст.).
Особливості філософії Середньовіччя. На відміну від грецької філософії, яка була пов'язана з язичницьким багатобожжям (політеїзмом), філософська думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм). Основу християнського монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно взаємопов'язані і сповідують єдиного бога, уособленого в людській подобі. Ідея творіння становить основу середньовічної онтології, а ідея одкровення є основою теорії пізнання (через бога). Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів — від церкви. Середньовічне мислення за своєю суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а Бог.
Світогляд у середньовічній філософії має назву креаціонізму від латинського слова «creatio», що означає творити.
Вчення про буття. Згідно з християнським догматом. Бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише Бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від Бога, створений світ не має такої самостійності, тому що існує не завдяки собі, а завдяки Богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.
Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині, і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення Святого Письма привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який дістав назву екзегетика. Отже, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом, і ключем до такого пізнання є віра.
У середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність пізнання тієї чи іншої речі, яка починається з відповіді на такі запитання:
1. Чи є річ?
2. Що вона собою являє? Яка вона?
3. Для чого вона існує?
Відповідь на перше запитання дає змогу з'ясувати існування речі. Відповівши на решту запитань, можна з'ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами, буття і сутність сходяться тільки в Богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні, і буття та сутність у них не ототожнюються. Щоб та чи інша сутність дістала своє існування, вона має бути створена Богом.
Проблема людини. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна з них — це біблійне визначення сутності людини як «образу і подоби» Божої. Існували й інші визначення: людина — це розумна тварина. Виходячи з цього, філософи Середньовіччя ставили таке запитання: яке начало переважає в людині — розумне чи тваринне? Головною особливістю у вирішенні цього питання є подвійна оцінка людини. З одного боку, людина створена за «образом і подобою» Божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі: по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І Бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і є сутність людини, образ Божий в ній. А для того, щоб людина була царем у світі, що складається з тілесних речей та істот, Бог дає їй тіло і душу як ознаку зв'язку з природою, над якою він царює.
Як бачимо, в середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу. Вона начебто вирвана з космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя Бога. Двоїстість становища людини — найважливіша риса середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовне начало. Вона усвідомлює себе не просто «греком», «громадянином», «рабом», а насамперед одухотвореною (такою, що має душу) істотою.
Феодальна епоха — це не тільки «темні віки» в поступальному русі людської цивілізації. Феодальні виробничі відносини забезпечують людині значно ширші можливості для активного впливу на навколишнє буття, зростання ролі духовного моменту порівняно з античними. Зв'язки, що включають індивіда у сакральні зв'язки, а таким є насамперед церква, мають винятково духовний характер.
Філософія у Візантії. Візантійська культура являє собою неповторний сплав античних традицій зі стародавньою культурою народів, що її населяли, — єгиптян, сирійців, вірмен та інших народів Малої Азії і Закавказзя, племен Криму та арабів. Візантійці з великою повагою ставилися до науки та освіти. Візантійські філософи зберегли античне розуміння науки, об'єднавши всі наукові знання під іменем філософії.
Найвпливовішим філософським напрямом був неоплатонізм. Його головні представники Плотін (205–270 рр.), Ямвліх (245–330 рр.) і Прокл (412–485 рр.).
Вчення про буття. Для неоплатоніків світ являє собою ієрархічну систему, в якій кожний нижчий щабель зобов'язаний своїм існуванням вищому. На найвищій сходинці цієї «драбини» перебуває єдине — це бог, це благо, або те. що існує по той бік всього сущого, тобто в трансцендентальному світі. Єдине є причиною всякого буття. Все суще існує остільки, оскільки воно наближається до єдиного. Другий щабель — це розум, це чисте буття, це ідеї, породжені єдиним. Третій — душа. Вона вже не єдина, вона виступає як душа демонів, людей, тварин, рослин. Крім того, вона рухається, душа — джерело всякого руху. Ще нижче розташований четвертий щабель, на ньому знаходяться тіла. Згідно з поглядами неоплатоніків, душа виявляє найкращі свої якості; здатність мислити, гармонію вона одержує від розуму, а тіло завдяки душі одержує форму.
Візантійці з великою шаною ставилися до освіти і науки. Знаменитий візантійський богослов і філософ Іоанн Дамаскін написав відому працю «Джерело знань», в якій є такі слова: «Вчення — світло, неуцтво — тьма». Дамаскін дав наукове визначенні філософії, наголосивши на важливості таких її рис:
філософія є знання про природу сущого;
філософія є знання божественних і людських справ, тобто
всього видимого і невидимого;
філософія є справа смерті;
філософія — уподібнення Богу, а уподобитися Богу можна трьома способами:
а) мудрістю, або знанням істинного блага;
б) справедливістю, яка передбачає рівний розподіл і неупередженість в судженнях;
в) благочестям, яке стоїть вище справедливості, бо вимагає відповідати добром на зло;
5) філософія — початок усіх мистецтв і наук, бо філософія – любов до мудрості. Оскільки істинна мудрість — це Бог, то любов до Бога і є справжня філософія.
Вчення про людину. Людина в системі неоплатоніків є поєднання божественного і самототожного розуму з мертвим, інертним ним тілом. Мета і сенс життя полягає в тому, щоб звільнити розум, дух від пут матерії і з'єднатися з єдиним розумом. З точки зору неоплатоніків, джерело всякого зла — матеріальне і тілесне; джерело блага — найвище знання, філософія.
Людина повинна навчитися мислити і підкоряти собі тіло шляхом вправ, аскези. Філософія неоплатоніків — Плотіна, Ямвліха, Прокла — мала великий вплив на християнських мислителів Візантії. Найбільш значною фігурою серед них був Псевдо Діонісій Ареопагіт (V ст.), який виклав християнське віровчення в термінах та поняттях неоплатонізму. Твори Діонісія лягли в основу подальшого розвитку містичного напряму в богослов'ї та філософії як Візантії, так і Заходу. Термінологія і аргументація неоплатоніків використовується й іншими мислителями – Василієм Кесарійським, Григорієм Назіанзіном, Григорієм Ніським.
Починаючи з X–XI ст., в розвитку богословсько-філософської думки Візантії слід зазначити дві тенденції — раціоналістично-догматичну і містично-етичну. Для першої характерним є інтерес до зовнішнього світу, його будови, а отже, до астрономії, яка в середньовічній свідомості тяжіла до астрології й пробуджувала інтерес до окультних наук і демонології, а також інтерес до людського розуму, до логіки. Для раціоналістичної тенденції характерним є також інтерес до історії філософії та політики. Друга тенденція — ісихазм знаходить свій вияв у творах монахів-аскетів — Іоанна Лествічника і Григорія Папами. Вона зосереджувала свою увагу на внутрішньому світі людини і на практичних заходах щодо його удосконалення в дусі християнської етики. Ісихія — вміння досягати спокою, безмовності, відчуженості від конкретної реальності.
Боротьба між містичним і раціоналістичним напрямами особливо загострилась в останній період існування Візантійської імперії. Великої популярності в країні набуло вчення Палами, особливо в середнього і нижчого духовенства. Проти нього виступав калабрійський філософ-гуманіст Варлаам (1290—1348 рр.), який обстоював тезу про пріоритет розуму над вірою. В XIV—XV ст. гуманістично-реалістичний напрям у філософії і науці набуває значного поширення у Візантії, виявляючи в багатьох аспектах спільність із західноєвропейським гуманізмом.
Візантійська богословська та аскетична література багато в чому визначила склад і спрямованість мислення в Київській Русі. Найбільше це виявилось у виборі православної релігії на Русі та введенні князем Володимиром християнства (X ст.).
Основні напрями середньовічної філософії (номіналізм і реалізм)
Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами і номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм — це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з ученням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів (Ансельм Кентерберійський (1033–1109 рр.) та ін.) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу.
Номіналізм. Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я». На противагу середньовічному реалізму, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т. зв. універсалії) — тільки назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам.
Крайні номіналісти, до яких належав Росцелін (XI—XII сіп.), обґрунтовували думку про те, що загальні поняття — це тільки звуки людського голосу; реально існує лише одиничне, а загальне — це ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі.
Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності «святої трійці».
Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «ліки» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійки» була лише зовнішньою формою, так би мовити «офіційним приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого.
Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійки», обґрунтовували, по суті, об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних» понять, універсалій). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійки, відстоювали реальне існування одиничного, окремих речей і явищ. Зрештою це і приводило номіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.
Фома Аквінський (1125/26–1274рр.) — один з найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, Фома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Аристотеля. При цьому вчення Аристотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.
Вчення про буття. Під буттям Фома Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф. Аквінського існує чотири рівні буття.
Найнижчий рівень буття обумовлює зовнішню визначеність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали.
На наступному рівні перебуває форма, що являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Аристотель назвав «рослинною душею» — це рослини.
Третій рівень — тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. Внаслідок того, що душа не зв'язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена «самосущою». На відміну від неї, душі тварин не є самосущими і гинуть разом із загибеллю тіла. Великого значення надавав Фома Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум — це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою.
Вчення про людину. Це вчення Фоми Аквінського ґрунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для Фоми Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою, розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за його пізнання.
Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як служницю теології. Проте незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок уперед в розробці логіко-гносеологічної та етичної проблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення про духовний світ людини).
Все темы данного раздела:
ХАРКІВ – 2006
УДК 101.122/129
Філософія: Навчальний посібник (для студентів 2 курсу ФПО і заочного навчання). Авт. Радіонова Л.О. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 142 с.
ПЕРЕДМОВА
Гегель назвав філософію духовною квінтесенцією епохи. У ній справді виражені загострені світоглядні пошуки, поглиблені питання до наявної реальності, до людського духу.
Але далеко не завжд
МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Дати уявлення про специфіку філософії як важливої форми суспільної свідомості, історичного типу світогляду; показати методологічну роль філософського знання в розумінні онтологічних
Модуль 1. Філософія
№ п/п
Обов’язкові укрупнені навчальні елементи
Кількість годин
Змістовий модуль 1.1. Історія філ
Предмет філософії
Філософія і світогляд. Світогляд і світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння. Історичні типи світогляду: міф, релігія, науковий світогляд, філософський світогляд. Предмет філо
Філософія Стародавнього світу
Культурно-історичні передумови виникнення філософії. Передумови філософії у Стародавній Індії. Велична та епічна література про людину, її походження та існування. Зародження філо
Філософія Середньовіччя
Розвиток християнства в Західній Європі. Апологетика, патристика, схоластика. Суперечка про природу понять: реалізм і номіналізм. Особливості західноєвропейської та східноєвропейс
Філософія Нового часу
Наукова революція XVII ст. (І. Ньютон) і проблема методу пізнання у філософії (Ф. Бекона, Р. Декарта). Емпіризм і раціоналізм (Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм, Р. Декарт, Б. Спіноза,
Сторія філософи України
Становлення і розвиток світогляду давніх слов'ян; давньо-слов'янська міфологія, запровадження християнства. Філософська думка періоду етнокультурної катастрофи. Становлення філосо
Онтологія
Філософський зміст проблеми буття. Основні форми буття. Буття людини як фундаментальна проблема філософії. Суспільне й індивідуальне буття. Буття речей, процесів і станів природи. М
Соціальна філософія і філософська антропологія
Особливості філософського пізнання суспільства і людини. Роль соціального пізнання в історії. Специфіка предмета соціальної філософії. Співвідношення предметів соціальної філософії
ПРАКТИЧНІ (СЕМІНАРСЬКІ) ЗАНЯТТЯ
№ п/п
Обов’язкові укрупнені навчальні елементи
Кількість годин
Змістовий модуль 1.1. Історія філософії
Предмет філософі
План
1. Поняття світогляду, його походження, структура, сутність і роль у житті людини.
2. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.
3.Сут
Філософія Стародавнього світу
План
1.Принципи періодизації історії філософії.
2.Філософія Стародавнього Сходу (Індія, Китай, Єгипет, Вавілон, Палестина, Іран).
3.Антична філософія.
Філософія Середньовіччя
План
1. Етапи розвитку філософії Середньовіччя в Західній Європі
2. Арабська і єврейська філософія Середньовіччя.
3. Філософія епохи Відродження.
4. Філософія Ре
Філософія Нового часу
План
1. Основні риси філософії Нового часу. Наукова революція XVII ст.
2. Емпіризм і гносеологія Ф. Бекона, Т. Гоббса.
3. Дуалізм і раціоналізм Р. Декарта, пантеїзм Б. Сп
Німецька класична філософія
План
1. Історичні умови формування класичної німецької філософії, її основні риси.
2. Філософські та соціально-етичні погляди І. Канта.
3. Післякантівськи
Сторія філософії України
План
1. Давньослов’янська міфологія — колиска філософської думки України-Русі.
2. Філософська думка Київської Русі.
3. Філософські ідеї в духовній культур
Тенденції розвитку сучасної філософії
План
Марксистська філософія, її структура, проблеми й основні різновиди.
Позитивізм і неопозитивізм, його різновиди.
Екзистенціалізм та його різновиди.
Проблеми систематизації філософського знання
План
1. Принципи побудови філософських систем.
2. Класичні й некласичні підходи до побудови систем науки і філософії.
3. Структура філософських систем, їх
Онтологія
План
1. Сутність і основні форми буття.
2. Буття матеріального. Матерія і рух. Простір і час.
3. Буття людини.
4. Буття ідеального. Свідомість, ї
Гносеологія
План
1. Основні принципи теорії пізнання.
2. Пізнання як відображення. Суб'єкт і об'єкт пізнання.
3. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні.
Самостійна навчальна робота студента
Вивчення курсу філософії здійснюється, крім лекційних та семінарських форм, у таких формах СРС:
самостійна робота з філософською літературою, конспектування першоджерел (див. список літер
РОБОТА НАД ПІДРУЧНИКАМИ, НАВЧАЛЬНИМИ ПОСІБНИКАМИ і КОНСПЕКТАМИ ЛЕКЦІЙ
Самостійна робота студента над модулем «Філософія» розпочинається з систематичної праці над підручниками, навчальними посібниками, які вказані в навчальних програмах курсів і конспектів лекцій. Вду
РЕКОМЕНДАЦІЇ З МЕТОДИКИ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ПЕРШОДЖЕРЕЛ
Вивчення філософських творів з історії філософії в системі філософії складає основний зміст самостійної роботи.
Списки першоджерел – це твори видатних філософів, мислителів від стародавніх
ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВІ ПИТАННЯ. ЗАВДАННЯ ТА ВПРАВИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Щоб оволодіти філософськими знаннями, долучитися до вершин морального І естетичного досвіду людства, недостатньо завчити і запам'ятати деякі, хоч і важні, положення, їх треба усвідомити, перевірити
ТЕМИ КОНТРОЛЬНИХ РОБ1Т
Тема 1.
1. Характеристика особливості філософії Стародавнього Сходу (Індія, Китай).
2. Брахманізм як релігійно-філософська течія.
Тема 2.
1.«Веди
Першоджерела
Аристотель. Метафизика//Соч.: В 4 т.—М., 1976. — Т. 1.
Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4.
Бэкон Ф. Новый Органон //Соч.:
Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти
Слово «філософія» давно ввійшло в наше буденне мовлення. Філософією називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупніст
Поняття та тини світогляду
Щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:
Предмет філософії та особливості філософського мислення
Авторство слова «філософія» приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VI–V ст. до н. е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе
Основне питання, методи і функції філософії
Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Слід зазначити, що в межах основного питання філософії по-різному виріш
Сторія філософії як наука й принципи її періодизації
Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи її періодизації, основу яких становит
Давньоіндійська філософія
Перші філософські школи і течії виникли в найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н. е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. П
Філософія стародавнього Китаю
Аналогічним шляхом відбувався розвиток філософських ідеї у Стародавньому Китаї. Так, сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної
Антична філософія
Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди.
Перший — період ранньогрецької філософії — охоплює
Загальна характеристика й світоглядні основи епохи Відродження
Починаючи з XIV ст. в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи відбувається ряд змін, які ознаменували початок нової епохи, що ввійшла в історію під назвою епохи
Діалектика епохи Відродження
Процес формування нової буржуазної культури супроводжувався принциповою зміною світоглядних орієнтирів. Але на ранніх своїх етапах цей процес набуває своєрідної перехідної, компромі
Натурфілософія епохи Відродження
Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія
Реформація, її ідеї
Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродженн
Сторичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість
Характеризуючи філософію XVII—XVIII ст., необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме в цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму став
Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи
Далі детальніше ознайомимося з поглядами видатних філософів цього часу.
Ф. Бекон (1561–1626рр.) — родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї
Філософія Просвітництва і метафізичний матеріалізм
Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше використаний Вольтером і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанн
Французький матеріалізм XVIII ст.
Французький матеріалізм XVIII ст. має багато спільного з філософією Просвітництва, але йому властиві й відмінні риси. Насамперед його відрізняє одностайна матеріалістична спр
Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії
Наприкінці XVIII—першій половині XIX ст. бурхливий розвиток філософії відбувався в Німеччині.
Специфіка і суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Нім
Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724–1804рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-
Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724–1804рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-
Антропологічний матеріалізм і психологічний аналіз сутності релігії Л. Фейєрбаха
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах (1804—1872рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.
З Л. Ф
Антропологічний матеріалізм і психологічний аналіз сутності релігії Л. Фейєрбаха
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах (1804—1872рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.
З Л. Ф
Філософія тотожності» законів природи і мислення Ф. Шеллінга
Суб'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатний пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об'єктивно-ід
Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі
У сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з X–XII ст., тобто періоду формування могутньої держави — Київської
Києво-Могилянська академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського, російського та інших народів
Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Тривалий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі наук
Філософія серця» Григорія Сковороди
Григорій Савич Сковорода (1722—1794рр.) — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна
Проблема людини та нації в творчості Кирило-Мефодіївського товариства. Філософські погляди Т.Шевченка
Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 р. Йог
Філософія серця» П. Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л.Фейєрбаха і М.Чернишевського
Відомим філософом другої половини XIX ст. був П.Юркевич (1827–1874 рр.), професор Київської духовної академії. У 1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський д
Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення
Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — Індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і складний шлях розвитку. Певним результатом її розвитку можна вва
Діалектичний та історичний матеріалізм
Марксистська філософія, безумовно, є важливим етапом у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883рр.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 рр.) дають уяв
Позитивізм і неопозитивізм
Історія позитивізму має три періоди розвитку.
Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового по
Філософія життя
Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер та ін., — це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку
Філософська антропологія
Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській
Герменевтика
Герменевтикою (фундатор — В. Дільтей) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція в герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою компле
Структуралізм
Структуралізм як напрям виник у зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і мат
Екзистенціалізм
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С.
Неотомізм
Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Ка
Фрейдизм і неофрейдизм
Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розроблено
Проблема систематизації основних галузей філософії
Як зазначалося у темі 1, філософія — це наука, предметом якої є загальне в системі «людина—світ». До цієї системи входять такі відношення: онтологічні, гносеологічні, аксіологічні, предметно-перет
Проблема структурування філософії
Сучасна філософія — це не тільки різновид світогляду, а й система знання, яка претендує на науковість. Як наука вона має свій специфічний предмет, методи пізнання, систему категорій і закони,
Принципи і основи побудови філософської теорії
Існують два основні способи систематизації філософського знання; класичний і некласичний. Класичні системи філософії (наприклад, античні філософські системи або системи німецької класичної філософі
Проблема систематизації законів і категорій філософії
Філософія як наука постійно потребує розв'язання проблеми систематизації своїх категорій і законів. В епоху античності перший системний перелік категорій склав Аристотель. Він виділив десять катег
Сутність, проблеми й основні форми буття
Система філософського знання поряд з предметом, принципами, методами включає в себе закони і категорійний апарат. Усі елементи системи тісно взаємозв'язані і становлять цілісну єдність, яка створ
Буття матеріального. Сутність матерії
Усе розмаїття форм буття звичайно зводять до двох його аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття
Основні форми існування матерії
Невід'ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілі
Проблема єдності світу
Практикою, наукою, в тому числі філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані й взаємопов'язані.
Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Нь
Свідомість як відображення буття
Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і
Закони розвитку буття
Поняття діалектики в історії філософії використовувалось у різних значеннях. Сократ розглядав діалектику як мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення протилежних думок, спосіб ведення бесіди (з
Природа і призначення процесу пізнання
Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і самої себе. Люди не можуть жити, перетворювати природу без знань. Пізнання — це таке функціонування свідомості, в рез
Практика як основа і рушійна сила пізнання
Пізнання має суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано — через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує пот
Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види
Пізнання відображає дійсність у формі образів. Образ — є форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об'єктивної реальності у свідомості людини. Образи за своїм змістом відповіда
Поняття істини, її види, шляхи досягнення
Істина є правильне відображення суб'єктом об'єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка — це зміст свідомості, який не відповідає
Практика як критерій істини, її абсолютний і відносний характер
Яким же чином ми можемо переконатися, чи правильні наші знання, чи помилкові? У кінцевому підсумку це досягається за допомогою практики. Практика різноманітна — від повсякденного життєвого
Специфіка наукового пізнання
Наукове пізнання. При вивченні цієї теми особливу увагу слід звернути на особливості наукового пізнання як його вищої форми.
Наукове пізнання — це такий рівень функціонуванн
Поняття науки, її види і функції
Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворен
Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання
Розрізняють емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний (грец. empeiria — досвід) — це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спо
Форми і методи наукового пізнання. Особливості методів соціального дослідження
Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет л
Поняття суспільства
Передусім слід звернути увагу на багатозначність поняття «суспільство». Існує концепція, що суспільство — це частина природи, яка відокремилась, тому продовжує жити і розвиватись за закона
Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства
Існують два підходи до розуміння суспільства та його історії — матеріалістичний та ідеалістичний. Ідеалістичний підхід першопричиною розвитку суспільства вважає дух, ідею, свідомість (напри
Філософська антропологія про людину
Поняття людини означає людину взагалі, тобто включає сукупність усіх властивостей та атрибутів людини. Будучи абстракцією, це поняття має два реальні втілення — окрема людина і людство в цілому.
Закони суспільства, їх характер і особливості
Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи (особливо ідеалістичн
Поняття суспільно-економічної формації та її структура
Для історико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К. Марксом була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація (СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характер
Поняття суспільно-економічної формації та її структура
Для історико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К. Марксом була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація (СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характер
Суспільний прогрес, його критерії, типи й напрями розвитку
З'ясувавши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч.
Посилаючись на складн
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК СТУДЕНТІВ
Студент повинен:
знати предмет дисципліни, її структуру, категоріальний апарат, основні етапи розвитку історії світової і вітчизняної філософії, с
КРИТЕРІЇ
ОЦІНОК ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ КОМПЛЕКСНОЇ РОБОТИ З МОДУЛЯ
"ФІЛОСОФІЯ"
№ п/п
Параметри
Оцінка відпові
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Філософія. Навчальний посібник (для студентів 2 курсу ФПО і заочного навчання)
Автор: Радіонова Людмила Олексіївна
Новости и инфо для студентов