Система міжнародного публічного права

Система сучасного міжнародного публічного права — це склад¬ний конгломерат різних елементів, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права. Звичайно, ядро сучасного міжна¬родного права становлять його основні принципи. Принципи не. утворюють галузь, оскільки вони пронизують усі галузі й інститу¬ти цієї системи права. Саме те, що принципи є найважливішим елементом системи міжнародного публічного прана, є однією з особливостей даної системи у порівнянні з системами внутрішньо¬державного права. На думку професора Д. Б. Левіна, основні принципи є фундаментом усієї системи норм, які утворюють між¬народне право, і «посідають у ній системі таке ж важливе місце. як. скажімо, конституційні норми в системі внутрішнього права окремої держави» .

Важливим компонентом системи міжнародного публічного пра¬ва є галузеві принципи і принципи міжнародно-правових інститутів. Їх ще називають спеціальними принципами. Ці принципи прислу¬говують нібито втіленням приписів основних принципів у кон¬кретні міжнародно-правові норми. Серед принципів тієї чи іншої галузі у більшості випадків виділяють основний принцип галузі (наприклад, принцип свободи відкритого моря у морському праві; принцип повного і виключного суверенітету держави над повітряним простором у межах її території - у міжнародному повітря¬ному праві тощо).

Суттєвим складовим елементом системи міжнародно-правового регулювання виступають норми міжнародного публічного права, тобто юридичне обов'язкові правила поведінки суб'єктів міжнародно-правових, які містяться в міжнародних договорах і правових звичаях, рішеннях і резолюціях міжнародних організа¬цій, ухвалах міжнародних судових органів.

Нарешті, складовим елементом структури системи вважаються інститути міжнародного права («під інститутом треба розуміти си¬стему взаємозв'язаних норм, що регулюють відносно відокремле¬ну сукупність суспільних відносин»). Зокрема, міжнародному пуб¬лічному праву відомі такі інститути, як інститут міжнародного ви¬знання, інститут міжнародної відповідальності та ін.

Усі згадані елементи системи в різних сполученнях складають галузі міжнародного публічного права. (Галузь міжнародного права, на думку Д. І. Фельдмана, — це сукупність узгоджених юридичних норм, що регулюють більш-менш автономно міжна¬родні відносини певного виду і яка характеризується відповідним предметом правового регулювання) . Для прикладу можна зга¬дати такі галузі, як право міжнародних договорів, міжнародне гу¬манітарне право, міжнародне право навколишнього середовища та ін.

Отже, система міжнародного публічного права — це сукуп¬ність внутрішньо взаємозв'язаних елементів (загальновизнаних принципів і норм, інститутів і галузей), що регулюють відносини між суб'єктами міжнародною права.

Зауважимо, що міжнародне публічне право не має жодної за¬гальновизнаної, офіційної системи. Мабуть, тому різні автори бу¬дують таку систему, керуючись при цьому своїми критеріями. В одних випадках подібні параметри є просто довільними, в інших - з огляду на конкретну юридичну концепцію, у третіх — визна¬чаються критерії, вироблені загальною теорією права для систе¬ми внутрішньодержавного права, а іноді взагалі будують систему, яка не пов'язана з виділенням інститутів і галузей.

Автор вважає найбільш прийнятою позицію тих учених, які ставлять на перші місця поняття, категорії, інститути і галузі, які дають загальне уявлення про цю особливу систему права . Тому видання ділиться на загальну й особливу частини. Загальна частина охоплює основні інститути, категорії і поняття міжнарод¬ного публічного права. Особлива частина присвячена більш детальному розгляду окремих галузей міжнародного права.

Часто-густо система міжнародного публічного права як галузь ототожнюється з системою науки міжнародного прана, а остання - з системою його викладання. Тут потрібно провести чітке розмежування між цими різними системами.

Справа в тому, що наука міжнародного публічного права, ;і тим більш її система, охоплює всю доктрину міжнародного права в цілому. Остання створюється різними науковими школами і те¬чіями, і, звичайно, має суб'єктивний характер.

Видатними зарубіжними представниками сучасної науки між¬народного публічного права є: М. Беджакі, Є. Жіро, Нгуєн Квок Дін, Д. Руж’є, Ш. Руссо, М. Сібер, Г. Ссель з Франції; Я. Броунлі, У. Дженкс, А. Касезе, X. Лаутернахт, Ш. Малком, Л. Оппенгейм, Дж. Фитцморіс, X. Уолдок з Великобританії; Ф. Бербер, Е. Кауфман, Зайдль-Гогенфельдери з ФРН; К. Дженкс, І. Джонс, П. Корбетт, М. Макдугол, Дж. Мур, К. Райт, С. Розен, Д. Стоун, Ч. Хайд із США; італієць Р. Куадрі, бельгієць Ш. де Вішер, канадець Е. Маккуіні, колумбієнь В. Фрідман, аргентинець Л. М. Кінтана, перуанець А. Ульоа, чілієць А. Альварес, уругваєць Едуардо Хіменес де Аречага. В їх працях розробляються доктрини, обумовле¬ні сучасним етаном розвитку суспільства. Можна у цьому зв'язку назвати теорію систем (Корбетт, Стаун) і теорію винесення ухвал (М. Макдугал), які широко застосовуються в США як методи ана¬лізу міжнародного права, та ін.

У цілому наука міжнародного публічного права на Заході ха¬рактеризується наявністю багатьох шкіл (напрямів), течій, що обумовлено відсутністю єдиного методу в дослідженнях, впливом різних факторів, національних та історичних особливостей роз¬витку окремих країн. І все ж у сучасній західній юриспруденції. як справедливо вважають американські міжнародники С. Розен і У. Джонс , можна виділити два головних напрями, які -по-різ¬ному тлумачать природу міжнародного права: позитивізм і «нео¬реалізм». V центрі позитивістської теорії знаходиться теорія узгод¬жені. воль суверенних держав як основа сучасного міжнародного права. «Неореалісти» ж, навпаки, заперечують те, що в центрі правопорядку знаходяться норми, і заявляють, що основу права складають політика і такі явища, як соціальні відносини, інтере¬си держави, навіть біологічно-антропологічні фактори.

Щодо зарубіжних «соціалістичних» країн, то необхідно заува¬жити, що на розпиток науки міжнародного права в цих країнах, звичайно ж, вплинуло встановлення єдиних догм марксизму-ленінізму. Тільки на цій базі допускався розвиток будь-яких теоретич¬них поглядів. Як і в Україні, про що буде сказано нижче, в цих країнах стосовно післявоєнного періоду, можна говорити про роз¬виток науки з певними застереженнями.

Навіть в умовах існування тоталітарних політичних режимів, у згаданих країнах, особливо в колишньому СРСР, плідно працю¬вала ціла когорта вчених-міжнародників. До їх числа належать такі вчені, як Г. І. Тункін, Ю. Я. Баскін, І. П. Бліщенко, М. М. Богуславський, Ю. М. Колосов, Ф. І. Кожевников, Г. І. Курдюков, В. І. Кузнецов, Н. Б. Крилов, Д. Б. Левін, Л. А. Моджорян, А. П. Мовчан, І. С. Перетерський, А. Н. Талалаєв, Д. І. Фельдман (Ро¬сія), Л. Л. Алексідзе (Грузія), Н. І. Аскаров (Азербайджан), А. А. Єсаян (Вірменія), А. Г. Фогельс (Латвія), А. Т. Уустоль (Есто¬нія) та ін. З-поміж інших праць варто відзначити таку колективну працю, як «Курс международного права». В 6-ти т. /Гол. ред. Кожевников Ф. І. (останній том вийшов з друку в 1973 р.).

Нові можливості для розвитку науки міжнародного права з'я¬вилися із перемогою аптитоталітарних революцій у країнах Схід¬ної та Центральної Європи, а також на терені колишнього СРСР. Так, уже протягом 1989—1993 рр. у Росії вийшли з друку «Курс международного права в 7-ми томах» (гол. ред. В. Н. Кудрявцев). Основні проблеми міжнародного права в сучасних умовах розгля¬даються у збірнику «Международное право в современном мире» (1991 р.), а також у двох нових підручниках'. У вказаних та ін¬ших публікаціях останнього часу знайшли відображення сучасні тенденції міжнародного права із врахуванням змін, що сталися в Росії і в світі.

Характеризуючи внесок українських вчених-юристів у розвиток міжнародного публічного права, насамперед, потрібно відзначити неоціненний доробок класиків цієї науки в Україні — П. О. Не¬дбайло і В. М. Корецького. їх плідна праця в галузі міжнародного права одержала світове визнання. .

П. О. Недбайлу — першому з радянських вчених — у 1961 р. присуджена міжнародна премія 00Н за видатні досягнення в га¬лузі прав людини. Інший фахівець В. М. Корецький — у 1961— 1970 рр. працював членом Міжнародного Суду ООІТ, що стало найпереконливішим свідченням його авторитету'в наукових колах.

У післявоєнний час видаються праці таких українських фахів¬ців у галузі міжнародного права, як В. С. Бруз, К. С. Забігайло, В. І. Лісовський, І. І. Лукащук та ін.

Помітним явищем у розвитку міжнародно-правової науки в Ук¬раїні стало вихід у світ в 1962 р. підручника М. К. Коростаренко «Міжнародне право».

На початку 70-х років у вітчизняній літературі накреслився певний поворот у плані більш об'єктивного аналізу й викладу міжнародно-правової інформації стосовно до зарубіжних країн. Цілком зрозуміло, що при цьому зберігався «класовий підхід» і обу¬мовлена ним критика «буржуазної» юриспруденції.

Саме з таких позицій був підготовлений колективом юристів-міжнародників України і у 1971 р. побачив світ підручник «Між¬народне право», в якому викладені основні питання міжнародного публічного права. У написанні підручника брали участь доктор юридичних наук І. І. Лукащук та кандидати юридичних наук В. Л. Василенко, С. В. Ісакович, М. К. Коростаренко, П. Ф. Мартиненко, М. К. Михайловський, К. К. Сандровський, В. В. Семенов, Н. М. Ульянова.

У цілому вказаний підручник містив позитивно-правову інфор¬мацію, яка давала можливість міркувати про пронеси і тенденції розвитку міжнародного публічного права у світі.

В середині і в другій половині 70-х років були видані навчальні посібники з окремих галузей міжнародного права, які підготували В. Г. Буткевич, І. І. Лукащк, К. К. Сандровський, В. В. Преображенська та інші. Окремі вчені-міжнародники України спецалізувалися на вивченні окремих галузей та інститутів міжнародного права, а наслідком їх досліджень став вихід ряду монографій, бро¬шур і статей. Так, у згаданому періоді вийшли у світ монографічні дослідження В. А. Василенка, В. Г. Буткевича, Г. К. Дмитриєвої.

Проте особливо плідними для українських міжнародників ста¬ли 80-ті роки. У 1984 р. Н. М. Ульянова, В. І. Євинтов, Б. 10. Бувейлик, О. Ф. Висоцький і О. М. Овсюк випустили колективну мо¬нографію «Общепризнанные нормы в современном международном праве», в якій досліджується питання стосовно поняття «за¬гальновизнаній норми», способів їх утворення, ролі та значення цих норм. Окремі інститути міжнародного права досліджені в мо¬нографіях В. Г. Буткевича, В. А. Василенка, А. С. Гавердовського, Г. К. Дмитриєвої, І. І. Лукащука, К. К. Сандровського та інших. У дослідження різних аспектів міжнародно-правової науки залучилися М. П. Дружков, В. І. Євинтов, О. О. Чалий, М. В. Яновський та ін.

Необхідно відзначити і вихід у світ книги «Международное сотрудничество государств в области прав человека» (1987 р. За ред. В. Н. Денисова) і збірника документів з прав людини у 1989 р., а також дослідження В. А. Василенко «Основи теории международного права» (1988 р.).

Підсумовуючи вищезгадане, можна сказати, що, не дивлячись на певний тенденційний підхід, праці українських учених-міжнародників містять цікавий, вельми значний за обсягом позитивно правовий та фактичний матеріал і тому вони корисні для будь-якого дослідника вказаних проблем.

Вище вже йшлося про те, що система міжнародного публічного права не співпадає з системою цієї науки. Досить сказати, що іс¬нують американська, німецька, англійська, «радянська» системи науки міжнародного права і навіть у межах національної системи права (наприклад, французької) спостерігаються різні системи. Отже, не існує загальновизнаної системи науки міжнародного права. В той же час система основних актів є єдиною для всіх країн. Звичайно, держави можуть укладати нові договори, угоди та конвенції, які кодифікують галузі права, однак система міжна¬родного права від цього не змінюється. Лише поява нової галузі міжнародного права (наприклад, поява й розвиток спочатку повіт¬ряного, а потім космічного й атомного права).

Необхідно прийняти до уваги і відмінність між системою між¬народного права і системою викладання міжнародного публічного права в навчальних закладах. Система викладання у значній мірі залежить від того, в якому вузі цей курс читається. Одна система викладання склалась, наприклад, в юридичних вузах, інша — в інститутах і академіях, де готують дипломатів, третя — у війсь¬кових академіях, четверта — у вузах, пов'язаних з морським фло¬том, і т. п. Крім того, багато необхідних для підручника розділів (поняття, суть, історія міжнародного права, його роль у міждер¬жавній системі та ін.) взагалі не є елементами системи міжнарод¬ного публічного права. Необхідно зважити й на те, що план під¬ручника або навчального посібника визначається автором, звичай¬но, з урахуванням системи права. Інколи в інтересах повноти ви¬кладу автори підручників і посібників торкаються багатьох пи¬тань внутрішнього права (функції державних органів, питань гро¬мадянства тощо). Чому, навіть при ідеальних умовах, система підручника (посібника) і викладений в ньому матеріал, не можуть співпадати з системою міжнародного права, хоча Їхнє. максималь¬не наближення дуже бажане.