Соціально-психологічна профілактика девіацій

Існують різноманітні форми соціальної превенції девіантної поведінки.

Перша форма — організація соціального середовища, вплив на суспільство загалом, наприклад, через створення негативної суспільної думки щодо девіантної поведінки.

Психолого-педагогічна корекція відхилень у іижедінці дітей

У рамках даної моделі профілактика включає, передусім, соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий со­ціально орієнтований спосіб життя.

До такої роботи залучаються усі засоби масової інформації, зокрема, преса і телебачення. На фоні всеохоплюючої телеманії нагально необхідною стала служба соціально-психологічної цен­зури, яка б займалась вивченням впливу телепродукції, реклами на психіку підростаючого покоління і вилученням з ефіру тих передач, що виявились шкідливими для незрілої особистості ді­тей та підлітків, а також забезпеченням умов, за яких корис­на інформація позитивно сприйматиметься і засвоюватиметься юними глядачами. За відсутності такої цензури альтернативою є не заборона споживання продукції ЗМІ сумнівної якості, а організація обговорення та аналізу її змісту зі школярами, ви­ховання смаку, забезпечення умов для цікавого активного до­звілля, яке б сприяло задоволенню особистісних потреб учнів. У школах можуть функціонувати свої газета, радіо, телебачення, до роботи в яких залучаються самі діти

Друга форма профілактичної роботи — це інформування (лекції, бесіди, поширення спеціальної літератури, відеопродук-ції) про шкідливі наслідки різних форм девіантної поведінки. Сутність підходу полягає у спробі впливу на когнітивні про­цеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Метод дійсно збільшує знання але по­гано впливає на зміну поведінки. Само по собі інформування не знижує рівня девіації. У деяких випадках, навпаки, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-емоційний дисо­нанс, який мотивує даний вид поведінки.

У ряді випадків інформація подається невчасно: занадто піз­но або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками під­казує, що бесіди з попередження наркозалежної поведінки повин­ні проводитись не пізніше 12-ти років. Вони не повинні містити детальний опис наркотиків та ефектів, які вони викликають.

Мало результативними виявляються й бесіди про покарання за різні злочини, які проводяться з підлітками працівниками правоохоронних органів з установкою, що знання кримінально го кодексу, страх перед покаранням повинні утримати від по­рушення закону.

Третя форма профілактичної роботи - активне соціаль­не навчання соціально важливим навичкам. Зараз поширені на­ступні форми:

22!

Модуль III

1. Тренінг резистентності (стійкості) до негативного соціаль­
ного впливу. У процесі тренінгу змінюються установки на деві-
антну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних
стратегій, розвивається здатність говорити "ні" у випадку тиску
однолітків, дається інформація про можливість негативного впли­
ву батьків та інших дорослих, які вживають алкоголь і т.п.

2. Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання.
Ґрунтується на уявленні, що девіантна поведінка безпосередньо
пов'язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної
проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх
прийнятним чином і продуктивно справлятись зі стресом. В про­
цесі групової психологічної роботи також формуються навички
прийняття рішення, підвищується самооцінка, стимулюються
процеси самовизначення і розвиток позитивних цінностей.

3. Тренінг формування життєвих навичок — найважливіших
соціальних умінь особистості, а саме: уміння спілкуватися, під­
тримувати дружні зв'язки і конструктивно розв'язувати міжосо-
бистісні конфлікти; здатність приймати на себе відповідальність,
ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; навички са­
моконтролю, впевненої поведінки, зміни себе та оточення.

Названі тренінги в освітніх закладах після відповідної під­готовки можуть проводити психологи, соціальні педагоги, вчи­телі і навіть учні-активісти.

Четверта форма ~ організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Альтернативними формами активності ви­знані: пізнання (мандрівки), випробування себе (спорт), значу­ще спілкування, любов, творчість, суспільна діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, доброчинна).

У сімейному вихованні провідним профілактичним завдан­ням виступає раннє виховання стійких інтересів, розвиток здат­ності любити і бути любимим, формування уміння працювати і розважати себе.

Сучасні психологічні дослідження формування особистості (О. К. Дусавицький, О. С. Безверхий та ін.) показують, що го­ловною утворюючою цього процесу виступає розвиток інтересів індивіда. Якщо в учня актуалізованим є широке коло пізнаваль­них та соціальних потреб, прагнення самоактуалізації, якщо він будує стратегічні плани на майбутнє, то він зможе успішно про­тистояти негативним впливам, а у його житті не виявиться місця девіаціям. І, навпаки, бідність, утилітарність інтересів, несфор-мованість життєвих перспектив виступає сприятливим ґрунтом для девіантної поведінки.

Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Важливою формою профілактики виступає створення ши­рокої мережі шкільних та позашкільних закладів (гуртків, сту­дій, секцій, клубів і т.п.), в яких діти й підлітки могли б знайти собі заняття до душі. Функціонування таких закладів не повин­но сприйматись як щось другорядне у порівнянні з навчанням. Серйозно слід поставитись до відбору спеціалістів: вимоги повин­ні пред'являтись не лише рівню професійності, а й психолого-недагогічним здібностям, умінню зацікавлювати, впливати, встановлювати з підлітками довірливі взаємини. Зауважимо, що серед дорослих, які організовують гуртки та секції, на жаль, є такі, що зловживають своїм авторитетом у школярів, використо­вуючи їх у власних цілях, залучаючи до асоціальної діяльності. Тому першочергове значення в оцінці професійності працівників позашкільних закладів мають моральні установки.

Добре відомі випадки, коли відвідування гуртка чи спор­тивної секції надавали сенс життю, задовольняли зафрустровану у сім'ї та школі потребу підлітка в інтимно-особистісному спіл­куванні та позитивних емоціях, цим самим запобігаючи появі схильності до девіантної поведінки. Підліток, який, наприклад, завітав на станцію юннатів, щоб поцупити хвилястих папуг, там і залишався, зацікавлений діяльністю гуртка юних зоологів. Учень, який відчуває, що тренер його цінує й поважає, готовий задля нього, а пізніше задля власних досягнень у спорті позбу­тися негативних звичок, відповідальні ще ставитись до навчання, дотримуватись соціальних норм. Школярі, які з різних причин в класі мають низький соціальний статус, є відторгнутими або ізольованими, в гуртках часто знаходять можливість компенсу­вати недостатність у спілкуванні з однолітками, що утримує їх від залучення до угруповань асоціальної спрямованості.

На території колишнього Радянського Союзу у 20-х роках минулого століття, після громадянської війни, одним з важких наслідків якої була масова дитяча безпритульність, в освітніх закладах особливо популярним був учнівський театр, в якому діти могли задовольнити свої потреби в активності, творчості, самореалізації, розвитку різноманітних здібностей. Сучасна пси­хологія розглядає театральну діяльність загалом і драматизацію, зокрема, як потужний засіб психологічної корекції, спрямований на відреагування негативних емоцій, вироблення нових поведін-кових стратегій, зміну життєвих установок. Шкільний театр є однією з ефективних форм профілактики девіацій.

П'ята форма організація здорового способу життя, яка Грунтується на уявленнях про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з оточуючим світом та своїм організмом.

Модуль III

Труднощі впровадження цього підходу в нашому суспільстві зу­мовлені, особливостями пострадянського менталітету, в якому відмічаються досить міцні установки нехтуванням власним і чу­жим здоров'ям та фізичним станом.

Шоста форма - активізація особистісних ресурсів, яка стає можливою після проведення потужної психоконсультатив-ної роботи. В результаті індивід виразно усвідомлює власний внутрішній світ з його суперечностями та конфліктами, прагне змінитися і вірить у свої сили.

Сьома форма — мінімізація негативних наслідків девіант-ної поведінки. Ця форма роботи використовується випадках вже сформованої девіації. Вона спрямована на профілактику реци­дивів або їх негативних наслідків.

Як відомо, девіантнии підліток, пройшовши курс реабіліта­ції, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігають­ся чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його роз­витку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, що найближче соціальне оточення колишнього девіанта свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаєми­ни тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому сере­довищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допо­моги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.

Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освіт­ніх програм, психологічного консультування, кризової допомо­ги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово-психічних розладів.

2. Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки

На відміну від соціально-психологічної превенції девіацій, орієнтованої на соціальні групи загалом, психолого-педагогічна є індивідуально спрямованою. Об'єктом психолого-педагогічної інтервенції виступає не група учнів в цілому, а лише ті з них, у кого виявлено психологічну схильність до девіантнии актів - цс діти, так званої, «групи ризику». Однією з умов результативнос­ті психолого-педагогічного впливу на групу ризику є системний командний підхід, при якому до роботи залучаються психолог, соціальний педагог, вчителі, батьки і, за потреби, медичні працівники та соціальні служби У психолого-педагогічній про­філактиці девіантної поведінки виділяється три основних етл-

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

пи: діагностика ютовності до девіантної поведінки і складання програми корекції; встановлення довірливих взаємин з учнем, формування у нього мотивації щодо особистісного саморозвит­ку; реалізація програми психолого-педагогічної корекції.

Діагностика психологічної готовності до девіантної пове­дінки проводиться у початковій школі з метою виявлення групи ризику. До групи ризику можна віднести дітей, які:

• не встигають у навчанні,

• мають проблеми у взаєминах в сім'ї або школі,

• уникають спілкування з однолітками,

• мають низький соціальний статус в учнівському колективі,

• виявляють обмеженість інтересів та соціальних потреб,

• схильні до імпульсивності, гіперактивності, тривожності,
агресії,

• характеризуються зниженими можливостями до саморегуля­
ції поведінки,

• виявляють конфліктну самооцінку та рівень домагань,

• мають асоціально спрямованих або психічно хворих батьків.

Як уже зазначалось, до визначення групи ризику залуча­ються вчитель, психолог, соціальний педагог. Вчитель шляхом педагогічного спостереження виявляє дітей зі стійкими трудно­щами у навчанні, з наявністю проблем у поведінці та побудови взаємодії з іншими учнями. Соціальний педагог збирає інформа­цію про сім'ї учнів, звертаючи увагу на соціальні установки та стан здоров'я батьків, дізнається про наявність стійких конфлік­тів у родині та визначає їхню природу; оцінює, на скільки сі­мейна атмосфера може сприяти або перешкоджати формуванню девіацій дитини. Психолог вивчає особливості ставлення учня до родини, його соціальний статус у класі, коло інтересів, на­явність та зміст конфліктних переживань, оцінює його здатність до саморегуляції поведінки, ступінь особистісної зрілості, став­лення до навчання і школи, діагностує психологічну схильність до девіантної поведінки на основі визначення виразності прояву негативних особистісних новоутворень.

Цілісний аналіз результатів обстеження дозволяє зважити ризик формування схильності до важковиховуваності та склас­ти індивідуальну програму психолого-педагогічної профілак­тичної роботи.

В індивідуальній програмі психолого-педагогічної профілакти­ки девіантної поведінки розробляється система заходів, спрямова­них на опгимізацію психічного розвитку і гармонізацію соціальної адаптації дитини. До корекційної роботи залучаються батьки учня.

Модуль 111

Програма психолого-псдагогічної корекційноїроботи, спря мованої на профілактику схильності до девіантної поведінки, складається індивідуально на кожну дитину на основі даних психологічного обстеження. Універсальної програми корекції бути не може, оскільки різними є у кожного учня соціальна ситуація розвитку, механізми і причини виникнення важковихо-вуваності, її глибина, супутні психологічні проблеми, компенса­торні можливості.

Розглянемо завдання і напрямки корекції, які випливають з узагальненого розуміння психологічної сутності схильності до девіантної поведінки.

Вище вже йшлося про те, що головною проблемою, яка штовхає учня до девіацій, є насичення його життя негатив­ними емоціями і зафрустрованість потреби у самореалізації Тому важливим є створення умов, які б сприяли відреагуван-ню негативних емоцій. Для цього в практичній психології тра­диційно використовуються засоби арттерапії (музикотерапія, психомалюнок). Переживання позитивних емоцій забезпечу­ється шляхом моделювання ситуацій успіху, досягнень, долан­ня труднощів.

Оскільки джерелом неприємностей часто виступає відста­вання у навчальній діяльності, учню надається допомога для його подолання. З допомогою розвивальних вправ розумового характеру вдосконалюються інтелектуальні процеси, досягаєть­ся підвищення гнучкості мислення, формування пізнавальних інтересів. Корекція розумової діяльності здійснюється на на­вчальному матеріалі, який відповідає програмі, за якою вчить­ся клієнт. Це полегшує перенесення сформованих навичок в повсякденне життя. Рольові ігри в школу, репетиція уроків тощо — прийоми, які використовує психолог для підвищення успішності навчання.

Якщо через значні відставання у розвитку, педагогічну занедбаність або з інших причин успішності в навчальній дія­льності досягти неможливо, слід знайти вид занять, у якому учень міг би ствердитись і компенсувати неприємні переживан­ня, пов'язані зі школою.

Універсальним джерелом задоволення виступає творчість Тому кожне заняття повинно бути організоване таким чином щоб учні могли проявити фантазію, видумку. Творчість дітей та підлітків, обтяжених негативними особистісними новоутво­реннями, гальмує невпевненість у собі, соціальні обмеження, страх негативної оцінки Вивільнення творчої енергії потребу! додаткових зусиль. Все залежить від того, наскільки педагогу 226

Психолого-педагогічна корекцгл відхилень у поведінці дітей

вдасться створити атмосферу невимушеності, довіри, безумов­ного прийняття.

Пе менш важливим завданням корекції є усунення феноме­ну афекту неадекватності шляхом формування умінь правильно реагувати на невдачі. З цією метою учням пропонуються ігри-змагання, в яких психолог має можливість моделювати ситуацію успіху і невдачі. При цьому розглядаються різні варіанти по­ведінки у випадку поразки і обираються для наслідування най­більш прийнятні, аналізуються можливі почуття та установки людини, що програла.

Труднощі адаптації важковиховуваних часто пов'язані з властивим для них егоцентризмом, нездатністю сприймати си­туацію з позиції інших людей. Для формування здатності до емоційної децентрації учням пропонують аналізувати причини вчинків, думки й переживання героїв літературних творів.

Проблемним в особистості важковиховуваного є також все, що пов'язано з міжособистісною взаємодією - від не-сформованості навичок спілкування, невміння прийнятним способом висловлювати свої почуття до нездатності йти на компроміс, конструктивним способом вирішувати конфлікти. Розвиток комунікативних навичок здійснюється шляхом їх відпрацювання на моделях типових для даного учня життєвих ситуацій. Завдання полягає не в тому, щоб вказати єдино пра­вильний шлях вирішення конфлікту чи спосіб поводження, а в тому, щоб зробити поведінку дитини гнучкішою, показати існування великої кількості варіантів реагування на той чи інший подразник.

Головним завданням корекції схильності до девіантної по­ведінки є подолання незрілості особистості, розвиток самосвідо­мості та саморегуляції. Довільна регуляція власної поведінки, прагнення до самовдосконалення виникають на основі адекват­ного, зрілого, диференційованого уявлення про себе як особис­тість. Учень повинен усвідомити свої потреби, позитивні та не­гативні якості, побудувати образ ідеального "я", визначити різ­ницю між ідеальними прагненнями та реальною поведінкою і на основі цього намагатись керувати власними вчинками. Процес формування самосвідомості повинен відповідати загальним за­кономірностям його розвитку в онтогенезі.

Спочатку увагу дітей привертають до власної зовнішності та фізичних якостей, а згодом пропонують дослідити й особисті внутрішні якості На перших порах діти навчаються виділяти ці якості у літературних героїв, у своїх однокласників, а погім вже у себе

Модуль III

У розвитку особистості велике значення має формуван­ня почуття власної унікальності, сприймання свого "я" непо­вторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Цінним у цьому відношенні є обговорення з учнями подій їхньо­го дитинства, ближніх та перспективних планів, узгоджуючії їх з бажаннями та можливостями, а також із суспільними цін­ностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджаь здійсненню цих планів.

Одним із провідних напрямків корекції особистісної незрі­лості важковиховуваних виступає формування довільної регу­ляції поведінки, розвиток волі. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв'язувати конфлік­ти. З цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них.

Враховуючи загальні психологічні закономірності ґене-зи волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недолі­ків регулюючої функції внутрішнього мовлення. За висловом Л. С Виготського, ключем до останнього виступає писемне мов­лення. Тому одним із прийомів формування довільності поведін­ки є розвиток у них писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.

Отже, корекційна робота щодо профілактики важковихову-ваності може включати наступні напрямки:

■ розвиток пізнавальної діяльності;

■ стимуляція до творчості та реалізації своїх здібностей;

■ створення умов для відреагування негативних емоцій,
зокрема, тривожності й агресивності;

 

■ забезпечення переживання почуття задоволення від до-
. сягиення успіху, долання труднощів;

■ формування умінь адекватної реакції не невдачу;

 

■ розвиток здатності до емоційної децентрації, навичок
асертивності, спілкування, конструктивного вирішення
конфліктів;

■ підвищення рівня самосвідомості та довільної саморегу
ляції поведінки

Психолого-педагогічна корекція вгдхи.гень у поведінці дітей

Для реалізації зазначених напрямків можна використовува­ти наступні методи психокорекції: пісочна терапія, арттерапія, ігрова психотерапія, казкотерапія, психогімнастика, психодра-ма, ведення особистого щоденника тощо.

5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

/. Вивчення особистості важковиховуваного під­літка передує корекції важковиховуваності. Потреба у вияв­ленні таких підлітків відпадає, оскільки їх одразу можуть назва­ти педагоги та батьки. Проте, нас цікавлять особливості їхньої самосвідомості, характеру, причини та обставини, що призве­ли до важковиховуваності, збережені позитивні сторони осо­бистості, з опорою на які можна було б здійснювати корекцію. Психологічне обстеження повинно бути організованим таким чином, щоб за його результати дозволяли визначити тип важко­виховуваності. Іншим завдання психологічного вивчення важко­виховуваного підлітка є виявлення патологічних рис характеру та потягів і схильності до шкідливих звичок.

Соціальну ситуацію розвитку важковиховуваного підлітка вивчає соціальний педагог. Важковиховуваність з одного боку зумовлена проблемами взаємодії підлітка з найближчим соціаль­ним оточенням, а з іншого — проявляється в них. Тому вивчен­ня цього феномену буде неповним без дослідження конкретних соціальних умов формування особистості підлітка.

З цією метою проводиться педагогічна діагностика, яка по­кликана з'ясувати:

• виховні можливості сім'ї та учнівського колективу;

• причини виникнення важковиховуваності, несприятливі умо­
ви, що підтримують її;

• позитивні якості підлітка, на які необхідно покластися у пе­
ревихованні;

• типове і своєрідне у духовному світі підлітка;

• рівень його педагогічної занедбаності.

Вивчення виховних впливів сім'їпередбачає:

1. Уточнення складу, культурних, матеріальних та побу­тових умов сім'ї Визначення соціальної спрямованості сім'ї. У цьому відношенні сім'я може бути'

Модуль III

• соціальною за духом та змістом;

• з правильним ставленням до суспільства, але з порушеними
внутрішніми взаєминами;

• з егоїстичними установками;

• з асоціальними установками;

• з конфліктними взаєминами.

2. Оцінка педагогічної атмосфери сім'ї, а саме:

• сімейні взаємини, їх характер, зміст, стиль і тон сімейного
життя;

• поєднання поваги, любові, вимог до дитини;

• з'ясування наявності проблем та труднощів у сімейному ви­
хованні;

• визначення ставлення дитини до сім'ї (кого любить і за що,
з ким рахується, які сімейні обов'язки виконує, як ставиться
до братів та сестер);

• наявність помилок у вихованні, зокрема:

• відсутність поглядів на виховання;

• низька педагогічна культура батьків;

• відсутність в сім'ї трудової атмосфери;

• сліпа любов чи навпаки — байдужість до дітей.

 

3. Вивчення сімейних традицій, звичаїв, прав та обов'язків
кожного члена сім'ї. Збір інформації про історію її розвитку.

4. Діагностика типу сім'ї

Діагностика виховного впливу школипередбачає:

1. Визначення провідних педагогічних установок, які скла­
лися в педагогічному колективі. Наявність/відсутність єдиної
педагогічної думки та творчого підходу до організації педагогіч­
ного процесу.

2. Встановлення виховних можливостей учнівського са­
моврядування та різних видів діяльності школярів (гуртки
і т.д.).

3. Оцінка результатів роботи школи у напрямку виховання
провідних особистісних якостей підлітка - колективізму, пра­
цьовитості, чесності, нетерпимості до аморальних вчинків, само­
стійності, людинолюбства, почуття гідності й совісті.

4. Констатація наявності педагогічних помилок вчителів,
батьківського активу, активу учнів, зокрема:

• роз'єднаності у діяльності педагогів;

• збільшення числа прогулів у школі;

• невірного підходу до важковиховуваності;

Пси.голого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

' невміння досліджувати духовний світ підлітка;

• педагогічної безтактності.

Вивчення виховних можливостей первинного колективу

має на меті складання загальної психолого-педагогічної характе­ристики первинного колективу за наступною схемою:

1. Спрямованість колективу (інтереси, потреби учнів, цілі,
завдання колективу, духовні цінності)

2. Зрілість суспільної думки: наявність єдиних критеріїв
для оцінки діяльності один одного, ефективність впливу на дум­
ку учня з боку більшості, спільність ідеалів, наявність хибних
ідеалів та помилкових поглядів.

3. Співвідношення офіційної та неофіційної структури ко­
лективу.

4. Організованість колективу: наявність/відсутність згурто­
ваності, взаємодопомоги; особливості міжособистісних взаємин.

5. Наявність традицій.

6. Охоплення учнів дорученнями, чергування керівництва
і підлеглості.

7. Статус особистості важковиховуваного в колективі за да­
ними соціометрії.

Вивчення важковиховуваного підлітка передбачає:

Діагностику провідної лінії аморальної поведінки, яка має на меті визначити три моменти:

1) який недолік об'єднує всі негативні прояви особистості:

• спотворена спрямованість особистості;

• комплекс антисоціальних потреб, що визначає мотив та цілі
поведінки;

• комплекс об'єднаних егоїзмом негативних якостей, наявність
яких служить швидкому задоволенню аномальних потреб;

2) на скільки підліток чинить опір педагогічному впливу,
як до нього ставиться:

• активно-вороже;

• пасивно-байдуже.

3) співвідношення позитивних та негативних аспектів осо­
бистості підлітка.

Для з'ясування зазначених обставин використовуються ме­тоди психолого-педагогічної діагностики, зокрема, спостережен­ня та бесіда.

Модуль III

Цілісний аналіз результатів психолого-педагої ічного об стеження повинен бути спрямований на вирішення наступних питань:

• які психологічні механізми лежать в основі формування важ
ковиховуваності;

• якою є структура особистості підлітка (спрямованість, інте­
реси, потреби, цінності, ставлення до себе та до інших, здат­
ність до саморегуляції);

• на які збережені сторони особистості можна спиратись під
час корекції;

• які соціальні умови сприяють, а які перешкоджають ефектив­
ності корекційної роботи?

На основі психолого-педагогічного обстеження на підлітка складається характеристика з зазначенням історії психічного розвитку, причин та механізмів важковиховуваності, особливос­тей особистості, соціальних зв'язків, а також тих цінностей та властивостей індивіда, які можна використати у корекційній ро­боті. Від точності та глибини діагностичної інформації залежить ефективність психолого-педагогічного впливу.