Лекція 1 - 4 год.

1. Формування системи адміністративних судів в Україні та її сучасний стан.

2. Поняття судового адміністративного процесу та його структура.

3. Принципи адміністративного судочинства.

4. Форми процесуальних дій у судовому адміністративному процесі.

Питання для самоконтролю:

1. Завдання адміністративного судочинства.

2. Межі предмету адміністративного судочинства.

3. Відмінні риси адміністративного судочинства від інших видів судочинства.

Семінарські заняття:

1. Формування системи адміністративних судів в Україні та її сучасний стан.

2. Поняття судового адміністративного процесу та його структура.

3. Принципи адміністративного судочинства.

4. Форми процесуальних дій у судовому адміністративному процесі

Самостійна робота:

1. Сучасний стан системи адміністративних судів в Україні.

2. Поняття судового адміністративного процесу.

3. Стадії судового адміністративного процесу.

4. Принципи адміністративного судочинства.

5. Форми процесуальних дій у судовому адміністративному процесі.

Індивідуальна робота:

Складання тестів, підготовка рефератів по темі або реферування наукових статей даної тематики.

1. Поняття та завдання адміністративного судочинства

2. Система адміністративних судів

3. Структура адміністративного процесу в адміністративних судах

4. Адміністративна юрисдикція адміністративних судів і підсудність адміністративних справ.

Література: [основна 9; 10;11, 12;14 1516;17,20;23,24 26; 32; додаткова 52; 53;54,55; 58; 59; 60,65,74,76,77]

 

Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року передбачила поступове запровадження адміністративної юстиції: починаючи зі спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.

З 1996 року Конституцією України передбачено «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ч.1 ст.55). Юрисдикцію судів поширено на усі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України). Тим самим закріплено засади правосуддя. Конституцією України як нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили запроваджено нові види судів (адміністративний та апеляційний, суд присяжних), визначено основи функціонування Конституційного Суду України.

З метою впровадження закріплених у Конституції України нових положень щодо судової влади в організацію функціонування правосуддя у 2001 році в Україні здійснена так звана «мала» судова реформа. Були внесені зміни до Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів України, законів «Про судоустрій України», «Про статус суддів», деяких інших законодавчих актів. Проте ефективність малої судової реформи фахівці й науковці оцінили досить критично. На результативність її впровадження вплинула поспішність внесення змін до зазначених законодавчих актів, зумовлена необхідністю запобігти припиненню діяльності судової системи через порушення термінів її реформування, визначених Конституцією України. Неефективність малої судової реформи підтвердилася вже через півроку. Наступним кроком зміни системи судочинства було ухвалення Верховною Радою України нової редакції Закону «Про судоустрій України», який експерти також не вважали бездоганним, у зв’язку з чим нині підготовлено його чергову редакцію.

Необхідність реформування судової системи відмічають не лише фахівці, державні діячі, але, насамперед, громадяни. Так, у 2005 році нерозглянутими в судах залишалася кожна десята цивільна і кожна п’ята кримінальна справи.

Наявність суттєвих недоліків у національній системі судочинства підтверджують рішення Європейського суду з прав людини щодо України, в яких констатуються системні порушення, зокрема статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка регламентує право кожної людини на розгляд справи судом упродовж розумного терміну. За станом на 1 січня 2007 року, Європейський суд з прав людини ухвалив щодо України 260 рішень по суті, у 80 відсотках з них констатується порушення права на справедливий судовий захист.

Наявність недоліків судової системи обумовлена багатьма чинниками: хронічне недофінансування, вади правового регулювання, проблеми реалізації правових гарантій незалежності суддів. На останньому було наголошено у постанові Пленуму Верховного Суду України 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади».

Не зважаючи на існуючі проблеми, лише протягом 2006 року загальними судами України у першій інстанції розглянуто більш як 7 мільйонів 15 тисяч справ; оскаржено 179 тисяч, тобто 2,55 відсотка. Це свідчить про надзвичайно високий рівень роботи переважної більшості суддів. Порівняно з 2005 роком, у 2006 році розглянуто справ на 40 відсотків більше. Це свідчить про те, що все-таки громадяни довіряють більшості суддів і за захистом своїх інтересів звертаються саме до суду.

У цьому контексті особливого значення набувають питання щодо формування системи адміністративних судів як державної інституції, призначеної захищати права і свободи громадян, права та інтереси юридичних осіб від порушень з боку органів та посадових осіб, наділених владними повноваженнями.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Згідно ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. У системі адміністративних судів вищим судовим органом є Вищий адміністративний суд України.

До складу Верховного Суду України входять двадцять суддів - по п'ять суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністративної), з числа яких обираються Голова Верховного Суду України та його заступник (ч.1 ст.39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено наступну структуру системи адміністративних судів: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Вищий адміністративний Суд України; 4) Верховний Суд України, до складу якого входять п’ять суддів адміністративної юрисдикції.

Адміністративні суди утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови Вищого адміністративного суду України. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою. Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Місцевими адміністративними судами є місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні суди. Останні утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцеві адміністративні суди діють як суди першої інстанції. У місцевому загальному суді – як адміністративному суді – суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. В окружних судах адміністративні справи розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів.

Діалектика взаємовідносин матеріального і процесуального адміністративного права вбачається у тому, що діяльність абсолютної більшості суб’єктів адміністративних правовідносин урегульована процесуальними нормами.

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб’єктів, способи реалізації норм) формуються публічно-управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно-управлінська діяльність.

Зважаючи на зазначене, можна сказати, що навіть широке розуміння терміну «адміністративний процес» сьогодні не може охопити усю кількість розгляду справ у спеціалізованих – адміністративних судах, тобто адміністративне судочинство. Тому для визначення адміністративного судочинства пропонується використовувати термін «адміністративно-судовий процес».

Судовий адміністративний процес – це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, що виявляється у здійсненні правосуддя в адміністративних справах, урегульована адміністративними процесуальними нормами.

Судовий адміністративний процес як дуже значуща для суспільства діяльність одержує чітку регламентацію за допомогою адміністративних процесуальних норм і принципів. Його не можна ототожнювати з окремою процесуальною нормою або їх групою. Він не може дорівнювати тій чи іншій окремій адміністративній процедурі. Судовий адміністративний процес – це нормативний еталон, ідеальна модель, сукупність певних ознак, методів, видів, правил і, як будь-яка ідея – принципів, що мають свою систему і структуру та інформаційно-нормативну природу.

Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених КАС України; обов'язковість судових рішень.

Зміст принципу верховенства права полягає у тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Зміст принципу законності полягає у тому, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом полягає у наступному. Усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у тому, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАСУ, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зміст принципу гласності і відкритості адміністративного процесу полягає у тому, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку, із судовими рішеннями за будь-якою розглянутою у відкритому судовому засіданні справою, які набрали законної сили. Це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.

Режими розгляду справ в адміністративних судах поділяється на: відкритий та закритий. Розгляд справ частіше проводиться у відкритому режимі, але розгляд справ в адміністративних судах може проводитися і у закритому режимі. При цьому закритим може бути як усе судове засідання так і його частина. Для того, щоб проводити судове засідання в цілому або його частину у закритому режимі, суд має прийняти відповідну ухвалу. Підставами прийняття такої ухвали є: а) наявність відомостей щодо державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, які не можуть бути розголошені; б) необхідність захисту особистого та сімейного життя людини; в) необхідність захисту інтересів малолітньої чи неповнолітньої особи; г) в інших випадках, установлених законом.

Процесуальні дії у межах здійснення адміністративним судом правосуддя в адміністративних справах мають зовнішній вираз у п’яти формах:

1) акти-документи,

2) журнал судового засідання,

3) технічний запис,

4) допоміжні акти,

5) акти процесуального примусу.

Підставою виділення цих форм процесуальних дій є однорідні вимоги, яким мають відповідати кожна група актів. До таких вимог відносяться: характер вирішуваних за допомогою актів завдань, особливості законодавчо визначеного способу вираження і закріплення, зміст (офіційний чи неофіційний).

Так, акти-документи у судовому адміністративному процесі мають офіційний зміст, спрямовані на процесуальне закріплення дій, здійснюваних на певних стадіях (етапах) судового адміністративного процесу і тому мають чітко визначений законодавством спосіб вираження і закріплення. Ці акти-документи мають ключове значення для вирішення адміністративної справи по суті. Їх особливістю є те, що вони приймаються на певних стадіях (етапах) розгляду адміністративної справи і тому є взаємозв’язаними, взаємообумовленими, а їх сукупність – цілісна.

До таких актів відносяться: заяви (позовна заява як форма адміністративного позову, заява про апеляційне оскарження, заява про забезпечення позову, заява про відвід (самовідвід) та інші), постанова, ухвала, апеляційна скарга, повістка про виклик, повістка-повідомлення, клопотання, протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення; судове доручення про надання правової допомоги тощо.

Статтею 3 КАС України серед основних термінів адміністративного судочинства визначено зміст адміністративного позову, постанови, ухвали.

КАС України визначає вимоги щодо основних процесуальних актів-документів: позовної заяви, постанови (суду першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій), ухвали (суду першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій), повістки, заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги, касаційної скарги.

Адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Право звернення до адміністративного суду, форма, зміст, вимоги до адміністративного позову визначені ст.ст.104 – 106 КАСУ.

З адміністративним позовом до адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом. Так, відповідно до ч.4 ст.50 КАСУ громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Форма адміністративного позову – позовна заява. Позовна заява подається особисто позивачем або його представником. Вона може бути надіслана до адміністративного суду поштою. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом.

На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

У позовній заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;

2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо;

6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. Статтею 58 КАС України визначені документи, що підтверджують права представників, що беруть участь в адміністративному процесі.

Постанова – письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову. Постанова приймається іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч.1 ст.160 КАС України).

Структура та зміст постанови, винесеної судом першої інстанції, викладені у ст.163 КАС України. Вона складається з чотирьох частин: 1)вступна, 2)описова, 3)мотивувальна, 4)резолютивна.

У вступній частині постанови зазначаються:

1) дата, час та місце її прийняття;

2) найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;

3) імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

4) предмет адміністративного позову.

Описова частина містить:

1) короткий зміст позовних вимог і позиції відповідача;

2) пояснення осіб, які беруть участь у справі;

3) інші докази, досліджені судом.

У мотивувальній частині зазначаються:

1) встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів;

2) мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Резолютивна частина містить:

1) висновок суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково;

2) висновок суду по суті вимог;

3) розподіл судових витрат;

4) інші правові наслідки ухваленого рішення;

5) строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;

6) встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Зміст постанови суду апеляційної інстанції визначений статтею 207 КАС України, а касаційної інстанції – статтею 232 КАС України. Їх структура також складається з чотирьох частин, однак зміст кожної відрізняється і містить відомості, відповідні до стадії судового розгляду.