Семінарське заняття

1. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, її розмежування з іншими публічно-правовими спорами.

2. Спори з приводу оскарження нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії, особливості їх предмету.

3. Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, особливості їх предмету.

4. Спори з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, особливості їх предмету.

5. Спори за зверненням суб’єкта владних повноважень, особливості їх предмету.

6. Спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, особливості їх предмету.

 

Самостійна робота:

1.Особливості структурної побудови Кодексу адміністративного судочинства України.

2. Компетенція адміністративних судів.

3. Предметна, інстанційна і територіальна підсудність адміністративних справ.

4. Право звернення до адміністративного суду.

Індивідуальна робота:

Індивідуальна робота виконується складанням тестів, або підготовки рефератів за наступною тематикою:

1. Адміністративна юрисдикція адміністративних судів і підсудність адміністративних справ

2. Адміністративний позов в адміністративний суд

3. Судові виклики і повідомлення

Література: [основна 3; 12; 23; 32; 39; додаткова 56; 74;].

 

Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Найбільше спорів виникає з приводу:

- розмежування компетенції адміністративних і господарських судів у спорах за участі суб’єкта владних повноважень;

- розмежування компетенції загальних та адміністративних судів стосовно справ про притягнення до адміністративної відповідальності.

В Інформаційному листі Верховного Суду України 26.12.2005 № 3.2.-2005 було вказано на неоднозначність судової практики щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами. Верховний Суд України у своїй правовий позиції щодо шляхів вирішення проблеми розмежування компетенції вказував таке: «Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом».

З господарськими спорами можуть пересікатись категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 статті 17 КАС України, а саме:

а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму конкретизує стаття 17 КАС України, якою визначено юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Зокрема, вказане стосується спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У підручниках з адміністративного права використовується термін «правові акти управління». Ним визначають офіційно оформлений результат волевиявлення органів виконавчої влади (та інших суб’єктів державного управління), здійснюваний в односторонньому порядку з дотриманням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юридичних наслідків.

Згідно статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Крім норми-дефініції КАС України, єдине поняття публічної служби, її види чинним законодавством не визначені. Натомість визначені правові режими державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, деяких органах виконавчої влади (в органах Міністерства внутрішніх справ України, органах Служби безпеки України, органах державної податкової служби, в Збройних Силах України, Державній кримінально-виконавчій службі та інших), у органах прокуратури, у судах, альтернативна (невійськова) служба. Окреме місце посідають питання проходження служби народними депутатами України, Президентом України, членами Кабінету Міністрів України, оскільки особливості набуття відповідного статусу визначені Конституцією України та законами, прийнятими з метою конкретизації її положень (наприклад, Закони України «Про статус народного депутата України».

До компетенції адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ належать, зокрема, спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів. Статтею 3 КАС України, в якій викладені основні терміни адміністративного судочинства, визначено, що адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Правова природа адміністративних договорів обумовлена тим, що вони виникають у тих сферах, де складаються адміністративно-правові відносини, а їх метою є реалізація публічно-правових інтересів. Вони застосовуються у межах компетенції суб’єктів владних повноважень.