СТЕHОЗИ ГОРТАHI. - раздел Образование, ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.МЕТОДИКА I ТЕХHIКА ЕHДОСКОПIЧHОГО ОБСТЕЖЕHHЯ ЛОР-ОРГАHIВ Пiд Стенозом Гортанi Слiд Розуміти Таке Звуження Її Просвіту, Яке Порушує Над...
Пiд стенозом гортанi слiд розуміти таке звуження її просвіту, яке порушує надходження в нижні вiддiли дихальних шляхiв достатньої кiлькостi вдихаємого повiтря, а саме кисню.
Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею, а може бути симптомом багатьох захворювань і загального етіологічного характеру:
1. Місцеві запальні захворювання – ГРЗ, ларингіт, несправжній круп – субхордальний ларингіт, гортанна ангіна, флегмона гортані, хондроперихондрит гортані.
2. Місцеві незапальні захворювання – вроджені мембрани гортані, сторонні тіла дихальних шляхів, пухлини гортані (шиї), травми вогнестрільні, побутові, спортивні, операційні (струмектомії, трахеотомії, інтубації).
3. Гострі інфекційні захворювання – стенозуючий обтуруючий ларинготрахеобронхіт (після грипознй круп), дифтерія гортані, скарлатина, кір, тиф і інші хронічні захворювання.
4. Загальні захворювання інфекційного і іншого характеру – склерома, туберкульоз, сифіліс, хвороби серцево-судинного характеру, легень, нирок, ревматизм, алергічні захворювання.
5. Двостороннє ураження гортані нервів периферичного і центрального походження і патологічні процеси в сусідніх областях (заглотковий абсцес, новоутворення середостіння і стравоходу, гіпертрофія щитовидної і зобної залоз і ін.
В клініці стенозу гортані велике значення має вік хворого. Анатомо-фізіологічні особливості будови гортані у дітей такі, що стеноз гортані у них розвивається частіше чим у дорослих.
В процесі наростання гострого стенозу гортані розрізняють 4 періоди:
1. Стадія компенсації – в організмі розвиваються явища гіпоксемії, гіпоксії і гіперкапнії – накопичення вуглекислої кислоти викликає збудження дихального і судинорухового центрів, що приводить до сповільнення пульсу і дихання. Але в подальшому регуляторні механізми рефлекторно викликають збудження гальмівних волокон блукаючого нерву, що приводить до падання артеріального тиску, зменшення кількості пульсових ударів і дихання, скорочення чи випадіння пауз між вдихом і видихом.
2. Стадія субкомпенсації-неповної компенсації: потрібно максимальне зусилля для вдиху, дихання стає шумним, стридорозним, посилюється інспіраторна задишка, включається в акт дихання допомiжна мускулатура, втягуються мiжребернi промiжки, надгрудинна i підключична ямки, блідість шкірних покривів, неспокійний стан хворого
3. Стадія недостатностi - стан хворого надзвичайно важкий, дихання стає частим, поверхневим, хворий приймає вимушене положення - напiвсидяче, спираючись на руки з запрокинутою головою, лице блiдно-синюшного кольору, цiаноз губ, кiнчика носа, нiгтьових фаланг, пiтливiсть, поява панічного страху, пульс частий, а при вдосі різко падає його напруга. В цій стадії може бути поставлено питання про накладання трахеостоми.
4. Стадiя асфiксiї (ядухи) – рiзка втома, байдужiсть до навколишнього середовища, зрачки розширені, дихання поверхневе, з перервами (типу Чейн-Стокса), рiзке падiння серцевої дiяльностi, пульс частий, ниткоподібний, шкiрні покриви блiдо-сiроваті, втрата свiдомостi, екзофтальм, мимовільне відходженння сечi i калу, смерть.
Чередування цих періодів не завжди так послідовно. Може 1 стадія закінчитися 3 або 4-ою.
Діагнозгострого стенозу гортані не представляє утруднень, але для вирішення питання про метод лікування важливо вияснити патогенез даного стану.
Збирають анамнез, проводять огляд хворого, виявляють характер задишки, ціанотичність шкіряних покривів і видимих слизових оболонок, западіння підатливих місць грудної клітини, проводять перкуссію, аускульптацію, рентгеноскопію і -графію. При фарингоскопії звертають увагу на стан задньої стінки ротоглотки, розміри піднебінних мигдаликів. Риноскопія. Ларингоскопія може не тільки підтвердити чи не підтвердити підозру про наявність гострого стенозу гортані, і дати підтвердження причини і місця набряку чи інфільтрату, стороннього тіла і ін., рухливість зв'язок. Діагностична ларингоскопія може перетворитися в лікувальне видалення стороннього тіла, дифтерійних плівок.
При диференційній діагностиці необхідно виключити ряд схожих патологічних станів з гострим стенозом гортані – істерії, бронхіальної асмою, уремією, полімієлітом, травмою черепа, бульбарними порушеннями – при яких надмірнана секреція чи недостатнє відходження мокроти із дихальних шляхів на грунті втрати кашлевого рефлексу викликає скопичення слизу з гортані і трахеї, а це може дати клініку стенозу гортані. Такий стан може бути при двобічній пневмонії.
Лікування. Стенози гортані мають для кожного лікаря велике значення, так як вони зустрічаються доволі часто, особливо в дитячому віці, являють життєву небезпеку повсякчас і потребують від лікаря різної спеціальності швидких, рішучих і грамотних дій.
Прийнято рахувати, що при 1 і 2 стадії стенозу гортані проводиться консервативне лікування, при одночасній готовності в любий момент приступити до інтубації чи хірургічного втручання.
У всіх випадках показана відволікаюча і дегідраційна терапія – гірчичні закутування, ніжні ванни, тепле пиття, 40% розчин глюкози в/в або 25% розчин магнезії в/м , потогонні препарати (липовий цвіт, малина і інш.), вдихання зволоженого кисню, броміди для зменшення збудливого стану, антибіотики – для впливу на інфекцію дихальних шляхах, аерозолі антибіотиків з судинозвужуючими ліками (адреналіном), біогенні стимулятори, дихальна і ортофонічна гімнастика, зігріваючі компреси на шию, інгаляції з хімотрипсіном, ефедрином, ізотонічним розчином хлористого натрію.
При наявності у дітей інфільтрації в підскладковому просторі призначають: антибіотики широкого спектру дії, глюкозу внутрішньовенно, вітаміни В1 і С, гамма-глобулін внутрім'язево, антигістамінні препарати, препарати калія і кальція, подача охолодженного повітря в спецпалатку, призначення кортикостероїдів. Раннє введення масивних доз кортикостероїдів може позбавити хворого від інтубації і трахеостомії. У всіх випадках – швидка консультація педіатра.
При стенозах дихальних шляхів викликаних сторонніми тілами, заглотковим абсцесом, здавленням гортані і трахеї із зовні потрібно або невідкладне видалення механічно діючих факторів або розкриття нижче лежачих дихальних шляхів хірургічним шляхом.
До методів лікуваня стенозів гортані і дихальних шляхів відноситься інтубація і трахеостомія. Ці втручання належать до життєратівних, тому володіння ними для лікаря будь-якої спеціальності необхідне.
Інтубація : переваги – безкровний метод втручання.
а) Показана при дифтерії з одночасним введенням протидифтерійної антитоксичної сироватки, яка розпочинає діяти через декілька годин і необхідність в інтубації відпадає.
б) При любому стенозі, якщо лікар боїться чи не може зробити трахеотомію. Можна інтубувати і супроводжувати хворого до ЛОР.
Інтубація спеціальними гетерогенними, поліетиленовими і іншими інтубаційними трубками.
Недоліки інтубації: несправжній хід при розрихленій слизовій оболонці дихальних шляхів;
пролежні і грануляції;
попирхування під час приймання їжі;
викашлювання трубки – знову заінтубувати;
закриття просвіту трубки плівками, мокротою;
провалитись в трахею – і.т.;
сама дитина витягує;
певний час – 12-18 годин, 1-3 дня при спеціальних інтубаційних трубках
Інтубаційний наркоз –показав, що навіть короткочасна інтубація не дивлячись навіть на еластичність трубок, викликає інколи набряк гортані і утворення гранульом.
Трахеотоміяпри наявності неліквідованого іншими способами стенозу гортані не має протипоказів.
В теперішній час з розвитком торакальної хірургії і застосуванням активних методів лікування таких захворювань як:
поліомієліт бульбарні порушення
правець важкі травми мозку
ботулізм міастенія
покази до трахеотомії значно розширились.
В цих випадках трахеотомія служить для: відсмоктування слизу із нижніх відділів дихальних шляхів, оксигенотерапія, інтратрахеального керованого дихання спеціальними апаратами.
Інструментарій для тр.трахеотомії завжди на поготові в стерильному вигляді.
Положення хворого – лежаче з запрокинутою головою.
При важких випадках стенозу гортані – напівсидяче (пристосовується хірург до хворого).
Конікотомія – проводиться в екстрених випадках..... наш досвід ..... на сходах....
Розщеплення гортані на операційному столі при введені ЛВ
Трахеотомія входить в мінімум обов’язкових операцій, які повинен проводити кожний лікар. Клінічний досвід показав, що ця операція таїть в собі цілий ряд труднощів і небезпек. Інколи запрошують нас торакальні хірурги та інші
Ускладнення: втрата анатомічної орієнтації
поранення щитовидної залози
підшкірна емфізема
емфізема середостіння
пневмоторакс
шок
кровотеча із рани
ушкодження стравоходу
несправжній хід – при цілій слизовій оболонці передньої стінки
Деканюляція – лікар який проводить трахеотомію повинен думати про деканюляцію – видалення трахеотомічної трубки. Середній строк для видалення 5-6 днів при інфекційному стенозі гортані.
Більшість лікарів вважають, що після трахеотомії їх справа закінчена, вони врятували хворого від смерті. Це є абсолютно не вірно бо наявність трахеотомічної трубки в дитини тривалий час приводить до затримки розвитку мови, травмує його психіку і сприяє неповному фізичному розвитку.
Тривале виключення гортані із нормальної функції приводить до її недорозвитку і в канюлярів спостерігається різні бронхогенні і серцево-судинні порушення.
Дитина після тривалого дихання через трахеотомічну трубку звикає до неї оскільки таке дихання потребує меншої м’язової енергії.
Випадки вільного дихання через дихальні шляхи, а трахеотомічну трубку дитина не віддає – говорять про деканюляційний синдром.
Як деканюліровати в таких випадках?
На першому етапі застосовують віконну канюлю з закритим зовнішнім отвором.Призначають ЛВ – „малі транквілізатори” – андаксан, триоксазин, піпольфен, промедол .
Закриття трахеотомічної трубки під час сну чи під наркозом.
Послідуюча функціональна терапія – дихальна гімнастика і логопедичні заняття.
Бужування звуженого просвіту + лідаза
Операція – пластична, циркулярне видалення звуженої ділянки і вшивання „кінець в кінець”
Симпозіум торакальніх хірургів і отоларингологів в Москві 1974 році.
Враховуючи, що трахеотомію в ряді випадків приходиться робити в нелікарняних умовах, то у віддаленому періоді виникають ряд ускладнень запального і іншого характеру , тому симпозіум постановив: при всіх випадках стенозів гортані робити інтубацію і на інтубаційній трубці в операційній дотримуючись стерильних умов в спокійному стані накласти трахеостому.
Все темы данного раздела:
Організація робочого місця
Для проведення огляду та спеціального ендоскопічного обстеженняпацієнтів з захворюваннями вуха, горла і нога необхідно створити відповідні умови, які визначають організацію робочого місця. Для цьог
Орофарингоскопія
Обстеженняглотки починається з огляду шиї та пальпації регіонарних лімфатичних вузлів. Потім за допомогою шпателя проводять огляд пригінка та порожнини рота. Звертають увагу на ста
Задня риноскопія
Огляд носоглотки здійснюють за допомогою носоглоткового дзеркала та шпателя. Шпателем, який тримають лівою рукою, притискують язик у передніх 2/3 його і просять пацієнта дихати носом. Перед цим наг
Ларингоскопія
Непряму ларингоскопію здійснюють за допомогою гортанного дзеркала, яке перед цим підігріваютьна спиртівці. Під час огляду висунутий язик пацієнта утримують лівою рукою за допомогою марлевої серветк
Отоскопія
Обстеження вуха починають з огляду вушної раковини та завушноїділянки і суміжних відділів голови, шиї та обличчя. Потім здійсюють пальпацію та перкусію соскоподібного відростка.
Отоскопію
VІ Орієнтована основа дії
Обстеження оториноларингологічного хворого здійснюється з позиції цілісності організму. Воно починається з детального з'ясування та аналізу скарг хворого, збору анамнезу хвороби та життя. Проводи
Організація робочого місця
Для проведення огляду та спеціального ендоскопічного обстеженняпацієнтів з захворюваннями вуха, горла і нога необхідно створити відповідні умови, які визначають організацію робочого місця. Для цьог
Орофарингоскопія
Обстеженняглотки починається з огляду шиї та пальпації регіонарних лімфатичних вузлів. Потім за допомогою шпателя проводять огляд пригінка та порожнини рота. Звертають увагу на ста
Задня риноскопія
Огляд носоглотки здійснюють за допомогою носоглоткового дзеркала та шпателя. Шпателем, який тримають лівою рукою, притискують язик у передніх 2/3 його і просять пацієнта дихати носом. Перед цим наг
Ларингоскопія
Непряму ларингоскопію здійснюють за допомогою гортанного дзеркала, яке перед цим підігріваютьна спиртівці. Під час огляду висунутий язик пацієнта утримують лівою рукою за допомогою марлевої серветк
Отоскопія
Обстеження вуха починають з огляду вушної раковини та завушноїділянки і суміжних відділів голови, шиї та обличчя. Потім здійсюють пальпацію та перкусію соскоподібного відростка.
Отоскопію
VІ Орієнтована основа дії
Обстеження оториноларингологічного хворого здійснюється з позиції цілісності організму. Воно починається з детального з'ясування та аналізу скарг хворого, збору анамнезу хвороби та життя. Проводи
Теорії слуху
Резонансна теорія Гельмгольца: певні волокна основної мембрани резонують (співдружньо коливаються) на звуки різної висоти. З цієї 'теорії випливають три основних висновки 1) у
VІ Орієнтована основа дії
На основній мембрані розташовується у вигляді епітеліального підвищення кінцевий нервовий апарат (рецептор) завитки - кортієв орган. Центральне місце в кортієвому органі займають так звані кортієв
Експериментальні дослідження вестибулярного аналізатора
Теорія функції вестибулярного апарата, створена в останній чверті XIX сторіччя, в основних рисах утрималась дотепер. Доведено, що адекватним подразником ампулярного апарата є кутове прискорення. Це
Дослідження вестибулярного аналізатора в клініці
Методи дослідження вестибулярного аналізатора відрізняються великою різноманітністю тому, що доводиться вивчати реакції з боку самих різних систем.
В клініці вивчаються спонтанні вестибуля
VІ Орієнтована основа дії
На відміну від звукового вестибулярний апарат відноситься до інтерорецепторів. Завдяки йому відбувається аналіз руху і положення тіла в просторі. Півколові канали відповідаль
VІ. Орієнтована основа дії
Глотка с частиною травного тракту і дихальних шляхів. Вона являє собою порожнинний орган, утворений м'язами, фіброзними волокнами і вистелений зсередини слизовою оболонкою. Порожнина глотки розта
ГОСТРИЙ СЕРЕДHIЙ ОТИТ (ГСО).
Е т i о п а т о г е н е з . В розвитку гострого середнього отиту вiдiграють роль: вид мiкроба (не завжди єдиного фактора); структура соскоподiбного вiдростка (пневматичний, диплоетичний, склеротичн
Л i к у в а н н я г о с т р о г о с е р е д н ь о г о о т и т у.
При гострих середнiх отитах показана iнтенсивна консервативна терапiя (режим, дiєта, антигiстамiнi, сульфанiламiднi препарати, антибiотики, судинозвужуючi краплi в нiс i т.д.).
Hавiть при
Особливості перебігу гострих середнiх гнiйних отитiв у дiтей.
- Гострi середнi гнiйнi отити нагадують загальне iнфекцiйне захворюваня (висока температура тiла та iнше);
- нерiдко спостерiгається менiнгiзм (зв'язок з наявнiстю fissura petrosquamosa);
Труднощі в діагностиці гострих середнiх отитiв.
- Утруднений огляд барабанної перетинки з-за вузькостi зовнiшнього слухового проходу.
- Майже горизонтальне положення барабанної перетинки затрудняє установлення "границi" з шкiр
Рецидивуючий середній отит.
Рецидивуючий середнiй отит є особливою формою середнього отиту у дiтей. За своїм характером форма схожа з звичайним гострим середнiм отитом, але має тенденцiю до бiльш тривалого торпiдного перебiгу
При інфекційних захворюваннях.
Hайбiльш важкi змiни спостерiгаються при скарлатині, такi ж, але менш вираженi - при кору. При цих захворюваннях можуть бути раннi отити (розвиваються при висипанi
VІ Орієнтована основа дії
Специфiчний збудник гострого середнього отиту не установлений, захворювання викликається рiзними видами патогених мiкроорганiзмiв, які поєднуються з iншими мiкроорганiзмами - синьогнiйною паличкою,
Етіологія і патогенез хронічного гнійного середнього отиту.
Хронiчний гнiйний середнiй отит є продовженням гострого. Однак, в деяких випадках вiн з самого початку має риси хронiчного процесу, наприклад при туберкульозному ураженнi вуха, при деяких важких ви
Класифікація хронічних гнійних середніх отитів.
Єдиної, загальноприйнятої класифiкацiї цього захворювання не iснує. Hайбiльш розповсюдженi класифiкацiї носять клiничний характер, досить простi, дають основнi уявлення про перебiг процесу i прогно
Патологічна анатомія простого хронічного гнійного запалення - мезотимпаниту.
В типових випадках утворюється центральна перфорація навколо перфорацйного отвору залишається бiльшої чи меншої ширини смужка барабанної перетинки. По краям перфорацiї спостерiгається потовщення -
Симптоми і діагностика хронічних гнійних середніх отитів.
Суб'єктивнi симптоми хронiчних гнiйних середнiх отитiв при вiдсутностi загострення частiше всього незначнi, тому хворi iнодi забувають про своє захворювання.
Основнi скарги хворих зводятьс
Консервативне лікування хронічних гнійних середніх отитів.
Вiдомо, що результат лiкування хронiчнорго гнiйного середнього отиту залежить вiд стану мiсцевої i загальної iмунологiчної реактивностi, вiрулентностi мiкрофлори, надiйної вентиляцiї i евакуацiї ек
Способи введення лікарських речовин в барабанну порожнину.
- При великих перфорацiях i вiдсутностi полiпiв лiкарськi речовини вводять звичайним закапуванням; бiльш успiшному введенню сприяє ритмiчне притискання козелка (до входу в зовнiшнiй слуховий прохiд
VІ Орієнтована основа дії
Одним з ускладнень гострого гнійного середнього отиту є перехід його в хронічну форму. Це трапляється за умови високої вірулентності мікроорганізмів та ослаблення захисних сил макроорганізму.
ОТОГЕHHI ВHУТРIШHЬОЧЕРЕПHI УСКЛАДHЕHHЯ .
Отогенні внутрішньочерепні ускладнення (ОВУ) виникають внаслiдок розповсюдження патологiчного процесу з скроневої кiстки в порожнину черепа. До них вiдносяться екстрадуральний (епiд
Отогенні менінгіти (ОМ).
Отогеннi менiнгiти - найбiльш часте ускладнення гострих i хронiчних отитiв, зустрiчається в 20% випадкiв ОВУ, включаючи екстрадуральний абсцес. Hайбiльш частою причиною є хронiчний епiмезотимпанит
Отогенні менінгіти (ОМ).
Отогеннi менiнгiти - найбiльш часте ускладнення гострих i хронiчних отитiв, зустрiчається в 20% випадкiв ОВУ, включаючи екстрадуральний абсцес. Hайбiльш частою причиною є хронiчний епiмезотимпанит
Арахноїдит.
Особливе значення придається грипознiй iнфекцiї, що протiкає з ураженням верхнiх дихальних шляхiв або середнього вуха, якi в свою чергу є безпосередньою причиною серозного запалення мозкових оболон
Отогенні абсцеси.
Екстрадуральний абсцес - накопичення гною мiж твердою мозковою оболонкою i кiсткою, яке локалiзується в заднiй (сигмовидна борозна, траутманiвський трикутник), або в середнiй череп
Дислокаційні стовбурові симптоми при абсцесі скроневої долі.
Hайбiльш частий дислокацiйний симптом - виникнення парезу або паралiчу окорухового нерву на боцi абсцесу i пiрамiдних симптомiв на протилежнiй сторонi. Крiм окорухового нерву в процес можуть втягув
Офтальмологічні зміни при отогенних внутрішньомозкових абсцесах.
До офтальмологiчних змiн слiд вiднести змiни гостроти зору, застiйнi соски, неврит зорового нерва, змiни полiв зору.
Поскiльки пiдвищення внутрiшньочерепного тиску при абсцесах рiдко буває
Сучасні методи діагностики внутрішньочерепних ускладнень.
1. Ехоенцефалографiя. В основi методу лежить принцип ультразвукової локацiї. Вiдображенi ультразвуковi хвилi вiд серединних структур мозку (третiй шлуночок, прозора перегородка, серп великого мозку
Лікування внутрішньомозкових отогенних абсцеів.
Основним методом лiкування є хiрургiчний з наступним проведенням антибактерiальної, протизапальної, дегiдратацiйної, симптоматичної терапiї. При наявностi внутрiшньочерепного ускладнення на скронев
Летальність при отогенних абсцесах мозку.
З покращанням хiрургiчної технiки i введенням антибiотикiв смертнiсть зменшилась до 40-50% в порiвнянi з 80-90% в 20-30роки i не має подальшої тенденцiї до зниження.
Характер мiкробної фло
Отогенний сепсис.
Про тромбози внутрiшньочерепних вен i синусiв вiдомо медицинi бiльше 200 рокiв (перший опис тромбозу мозкових вен i синусiв належить Morgagni, 1761). Схема розповсюдження отогенних внутрішньочерепн
Тромбоз верхнього поздовжнього синуса.
Розповсюджена думка про обов'язковий летальний кiнець при тромбозi верхнього поздовжного сигнуса неточна, поскiльки в рядi випадкiв, якi дiагностувалися як менiнгоенцефалiти, було встановлено наявн
Деякі додаткові методи дослідження.
Hа рентгенограмах скроневих кiсток спостерiгаються деструктивнi змiни соскоподiбного вiдростка, руйнування комiрок, холестеатома, порушення пневматизацiї i деструкцiя стiнок приносових пазух. Hайбi
Лікування тромбозів мозкових вен і синусів.
В першу чергу проводиться санацiя первинних вогнищ iнфекцiї. Пiсля сануючої операцiї на скроневiй кiстцi (загальнопорожнина операцiя, антромастоїдотомiя) ряд авторiв вiддають перевагу тотальному ви
Медикаментозна терапія.
Рекомендують антипiретики. Ацитилсалiцилова кислота, салiцилат натрiю, бутадiон приносять користь завдяки протизапальним, десенсибiлiзуючим) в деякiй мiрi м'яким антикоагуляцiйним властивостям. Пит
Отогенні енцефаліти.
Розрiзняють гнiйний i негнiйний енцефалiт. Цей подiл з точки зору етiологiї i патогенезу досить умовний.
Hегнiйний енцефалiт може перейти в гнiйний. Останнiй в свою чергу може привести до
Отогенна гідроцефалія.
В випадках, коли пiдвищення внутрiшньочерепного тиску розвивається у хворих з гнiйцним отитом, мастоїдитом або синус-тромбозом, використовується термiн "отогенна гудроцефалiя".
Ц
VІ Орієнтована основа дії
Hайбiльш часто iнфекцiя з середнього вуха розповсюджується в порожнину черепа контактним шляхом через верхнi стiнки барабанної порожнини i печери соскоподiбного вiдростка, якi є складовою частиною
Сучасні методи діагностики внутрішньочерепних ускладнень.
1. Ехоенцефалографiя. В основi методу лежить принцип ультразвукової локацiї. Вiдображенi ультразвуковi хвилi вiд серединних структур мозку (третiй шлуночок, прозора перегородка, серп великого мозку
Лікування внутрішньомозкових отогенних абсцеів.
Основним методом лiкування є хiрургiчний з наступним проведенням антибактерiальної, протизапальної, дегiдратацiйної, симптоматичної терапiї. При наявностi внутрiшньочерепного ускладнення на скронев
НЕЙРОСЕНСОРНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ
Нейросенсорна приглухуватість — це збірне поняття, що включає ушкодження нейросенсорних структур звукового аналізатора, починаючи від волоскових клітин спірального органа і закінчуючи його кірко-ии
Патоморфологія і гістогенез вогнищ отосклерозу.
Ураження процесом тільки капсули лабіринту при відсутності виражених загальних проявів хвороби дає підставу говорити, що причина отосклерозу полягає в особливостях її розвитку і будови.
Дл
Клінічні ознаки отосклерозу.
Хворі на отосклероз скаржаться головним чином на прогресуюче пониження слуху і шум у вухах.
Існують різні точки зору про виникнення шуму у вухах: самовислуховуванням соматичних звуків орга
Клініка отосклерозу.
Основною аудіологічною ознакою є значне зниження гостроти слуху по повітряній провідності при порівняно добрій кістковій і при явищах, характерних для анкілозу стремена.
При дослідженні сл
Лікування хворих на отосклероз.
Для діяння на отоспонгіотичні вогнища приміняють різні лікарські засоби. Деякі автори рекомендують прийом всередину великих доз йодистого калію або йодистого літію ( по 1,0 в день протягом місяця )
Операція на стременці.
Після того, як на прикінці минулого віку всі намагання такого виду втручань були визнані непотрібними, до 1952 року операції на стременці майже не виконувалися. Це було пов’язано з тим, що розгляну
Хвороба Меньєра (деякі питання етіопатогенезу та лікування).
Хвороба Меньєра (ХМ) – особлива нозологічна форма в оториноларингології. В науковому відношенні це збірне понятя в якому відображені не тільки клінічні але і теоретичні питання медицини. В клінічно
VІ Орієнтована основа дії
Соціальне значення нейросенсорної приглухуватості велике. У світі нараховується близько 450 млн. осіб, у котрих погіршення слуху є однією з головних причин інвалідності.. Серед усіх видів порушень
ГОСТРИЙ ФАРИНГІТ
Гостре запалення слизової оболонки горла рідко буває ізольованим. Часто воно поєднується з гострим ринітом, ангіною, ларингітом. Гострий фарингіт часто буває симптомом ГРВЗ, скарлатини, кору тощо.
ПЕРВИННІ АНГІНИ
Серед гострих тонзилітів найчастіше зустрічаються катаральна, лакунарна та фолікулярна ангіни. Вони складають 50—60 випадків ні1000 населення за рік, особливо часто хворіють діти у віці від 3 до 7
Моноцитарна ангіна
Моноцитарну ангіну описав 1885 р. педіатр Н.Ф.Філатов. Вона відома ще за назвою «хвороба Філатова». Сучасна назва цієї хвороби -«інфекційний мононуклеоз», ангіна — один із його симптомів. Захворюв
Агранулоцитарна ангіна
Агранулоцитарна ангіна спостерігається у хворих на агранулоцитоз горлово-ротової форми. Агранулоцитоз не є самостійною нозологічною одиницею, а особливою реакцією гемопоезу на різні подразнення
Ангіна у хворих на лейкоз
Гострий тонзиліт найчастіше спостерігається у хворих на гострий лейкоз і рідше — на хронічні захворювання крові. У перші дні гострого лейкозу спостерігається гіперемія та збільшення піднебінних миг
Паратонзиліт
Гостре запалення навколомигдаликової клітковини є частим захворюванням (10—15 на 10 000 населення), особливо часто зустрічається в молодих та дужих людей.
Етіологія та патогенез. З
Загорловий абсцес
Загорловий абсцес спостерігається переважно в дітей віком до 1 року і дуже рідко може бути в дітей віком 4—5 років. Це захворювання являє собою запалення та нагноєння лімфовузлів, розміщених у за-
Бічний горловий абсцес
Це захворювання має назву «навкологорловий абсцес», тому що відбувається гостре запалення клітковини навкологорлового простору. Цей сполучнотканинний простір обмежений із середини бічною стінкою го
Гострий тонзилогенний сепсис
Гострий сепсис може розвинутись як після ангіни, так і після загострення хронічного тонзиліту. Нерідко це ускладнення виникає під час перебігу паратонзиліту.
За шляхами поширення інфекції
ДИФТЕРІЯ ГОРЛА
Дифтерія - - гостре інфекційне захворювання, що спричиняється дифтерійною паличкою Лєффлєра. Існує 3 типи дифтерійних мікробів (§гауі§, іпіегтесііиз, тіІі§). Тип §гауіз спричиняє тяжкі форми дифтер
VІ. Орієнтована основа дії
Ізольований гострий фарингіт може виникнути після загального чи місцевого переохолодження, від прийому гострих продуктів харчування, в робітників, які тільки що почали працювати на шкідливих хіміч
ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ
Хронічне запалення піднебінних мигдаликів часто спостерігається в дітей, починаючи з 3 років, і в молодих людей. Захворювання може виявитись у дітей віком до 3 років та в осіб похилого віку. Хроніч
ГІПЕРТРОФІЯ ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ
Гіпертрофія піднебінних мигдаликів частіше зустрічається в дитячому віці як прояв загальної гіперплазії лімфаденоїдної тканини. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може поєднуватися з гіпертрофією
ГІПЕРТРОФІЯ ТА ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ ГОРЛОВОГО МИГДАЛИКА
Гіпертрофія горлового мигдалика, розміщеного в носовій частині горла, носить назву «аденоїди», або «аденоїдні вегетації», а хронічне його запалення — «хронічний аденоїдит». Найчастіше аденоїди спос
ГІПЕРТРОФІЯ ТА ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ ЯЗИКОВОГО МИГДАЛИКА
Гіпертрофія язикового мигдалика спостерігається в дорослих. Причини її такі, як і гіпертрофії горлового мигдалика. Дуже часто гіпертрофія цього мигдалика зустрічається в осіб із видаленими піднеб
VІ Орієнтована основа дії
У розвитку хронічного тонзиліту та виникненні його ускладнень можна виділити такі чинники. Насамперед, це інтоксикація організму внаслідок усмоктування токсинів мікробів та продуктів хронічного з
СТОРОННІ ТІЛА НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ
Сторонні тіла носової порожнини найчастіше зустрічаються дітей. Це можуть бути дрібні іграшки, ґудзики, монети, зерна бобових рослин, насіння тощо. Вони також можуть потрапляти в ніс з боку сової ч
ГОСТРИЙ РИНІТ
Етіологія. Гостре запалення слизової оболонки носа найчастіше розвивається після загального чи місцевого (ніг, рук, шлунка, горла) охолодження, внаслідок чого виникають порушення захисних не
ХРОНІЧНИЙ РИНІТ
Хронічне запалення слизової оболонки носа — дуже поширене захворювання. Розрізняють такі форми хронічного нежитю: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну та вазомоторну. У хворих на гіпертрофічний ри
ФОРМИ ХРОНІЧНОГО РИНІТУ
Хронічний катаральний риніт характеризується скаргами хворих на постійні слизові виділення з носа та періодичне утруднення носового дихання зі змінним закладанням то однієї, то другої половини нос
VІ Орієнтована основа дії
Наявність стороннього тіла характеризується стійким закладанням відповідної половини носа, нежитем з одного боку з гнійними або сукроватими виділеннями. Дані риноскопії підтверджують діагноз. Але
ОРБIТАЛЬHI ТА ВHУТРIШHЬОЧЕРЕПHI РИHОГЕHHI УСКЛАДHЕHHЯ
СИНУЇТ
Синуїт— це запалення приносових пазух. Залежно від локалізації процесу розрізняють запалення верхньощелепної пазухи -гайморит, клітин решітчастого лабіринту — етмоїдит, лобової паз
ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ
Гострий гайморит є найчастішою формою серед інших форм синуїту. До її місцевих проявів належать закладання носа, відчуття роз-та болю в ділянці відповідної пазухи. У разі порушення дренажної функці
ХРОНІЧНИЙ ГАЙМОРИТ
Хронічне запалення верхньощелепної пазухи в більшості хворих є продовженням гострого процесу. Найчастіше зустрічається гнійна, гнійно-поліпозна та поліпозна форми хронічного гаймориту, рідше — ката
ГОСТРИЙ ФРОНТИТ
За етіологією, патогенезом та морфологічними змінами фронтит не відрізняється від гаймориту. Фронтит характеризується скаргами на біль у ділянці лоба, котрий посилюється внаслідок надавлювання чи п
ХРОНІЧНИЙ ФРОНТИТ
Хронічне запалення лобової пазухи виникає внаслідок стійкого порушення прохідності лобово-носового співустя, котре зумовлене різними патологічними перешкодами в ділянці середнього носового ходу. У
ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ
Запалення клітин решітчастого лабіринту спостерігається найчастіше в поєднанні із запаленням інших приносових пазух. Хворий скаржиться на біль у ділянці кореня носа та внутрішнього краю орбіти, ут
ХРОНІЧНИЙ ЕТМОЇДИТ
Клінічна картина хронічного етмоїдиту часто є поліморфною, і тому виникають труднощі в діагностиці захворювання. У зв'язку з тим що клітини решітчастого лабіринту займають центральне положення щодо
ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ
Сфеноїдит рідко буває ізольованим і характеризується головним болем у потиличній ділянці та в ділянці орбіти. Виділення з носа мізерні або взагалі можуть бути відсутні, оскільки вони стікають у но
ХРОНІЧНИЙ СФЕНОЇДИТ
Хронічний сфеноїдит виникає частіше, ніж діагностується, у зв'язку з різноманітністю та завуальованістю клінічних проявів. Хворі скаржаться на безпричинний головний біль, частіше в ділянці тім'я,
ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ РИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ
Риногенні орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення виникають унаслідок поширення інфекції з носа та приносових пазух в орбіту та порожнину черепа. До розвитку таких ускладнень можуть призвести
ОРБІТАЛЬНІ РИНОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ
Реактивний набряк клітковини орбіти та повік частіше розвивається в дитячому віці за наявності гострого етмоїдиту, що виникає на тлі ГРВІ. При цьому залежно від тла захворювання та клінічного переб
ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ РИНОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ
До внутрішньочерепних риногенних ускладнень належать арахноїдит, серозний та гнійний менінгіт, тромбоз пазух твердої мозкової оболонки, риногенний сепсис, епі- та субдуральний абсцеси, абсцес лобо
VІ Орієнтована основа дії
Залежно від локалізації процесу розрізняють запалення верхньощелепної пазухи -гайморит, клітин решітчастого лабіринту — етмоїдит, лобової пазухи — фронтит та клиноподібної — сфеної
Гострий катаральний ларингіт
Гострий катаральний ларингіт ( ГКЛ ) – катаральне запалення слизової оболонки, підслизового шару, внутрішніх м’язів гортані. Серед причин гострого ларингіту на перше місце виступаю
Гортана ангіна ( ГА ).
Гостре запалення лімфаденоїдної тканини гортані розташованої в гортаних шлуночках, грушовидних синусах, черпаконадгортаних складках, міжчерпаковатому просторі, в окремих фолікулах. В процес втягуєт
Набряк гортані.
Набряк гортані – один з проявів різних патологічних процесів запальної або незапальної природи (захворювання нирок, сердцево-судиної системи, печінки та інших органів), він розвива
Несправжній круп (підскладковий ларингіт).
Захворювання зустрічається у дітей 2-5 років які страждають діатезом, схильні до ларингоспазмів. Анатомічною передумовою його розвитку є вузькість просвіту гортані, наявність великої кількості пухк
Дифтерія гортані, трахеї і бронхів.
Обструкція нижніх дихальних шляхів може розвиватися при дифтерії. В її патогенезі має значення набряк, фібрінозні плівки і рефлекторний спазм м’язів гортані.
Дифтерійний круп в залежності
Хондроперихондрит гортані.
Захворювання пов’язано з проникненням мікрофлори в охрястя або хрящ. На місці ураження охрястя з’являється обмежена ділянка запалення, в подальшому в процес втягується і хрящ. В наслідок запалення
Лікування.
Назначають в великих дозах антибіотики широкого спектра дії, кортикостероїдні препарати, інгаляції, протеолітичні ферменти, препарати стимулюючі діяльність серця.
Для попередження гіпоксич
Хронічні запальні захворювання гортані і трахеї.
Хронічний ларингіт і трахеїт майже завжди є однією з ланок хронічного катару верхніх дихальних шляхів.
За характером змін в гортані виділяють хронічний, гіпертрофічний і атрофічний ларингі
VІ Орієнтована основа дії
Серед причин гострого ларингіту на перше місце виступають респіраторні віруси. Як самостійне захворювання ГЛ частіше всього розвивається внаслідок активізації флори сапрофітуючої в гортані. Бактері
ТРАВМИ ВУХА.
В пропедевтицi вушних хвороб прийнято дiлити вухо на три частини за глибиною їх розташування (зовнішнє, середнє, внутрішнє).
Враховуючи ту обставину, що при травмах окремi частини вуха iзо
Пошкодження зовнішнього вуха.
З усiх вiддiлiв органа слуху частiше всього спостерiгаються пошкодження вушної раковини, як найменш захищеної частини вуха. При незначному пошкодженнi хряща гострими рiжучими або колючими предметам
Зовнішній слуховий прохід (ЗСП) .
Пошкодження ЗСП бувають прямi i непрямi; вони можуть локалiзуватись в перетинчасто-хрящовому, кiстковому або в обох вiддiлах.
Перетинчасто-хрящовий вiддiл може пошкоджуватись гострокiнцеви
ЛОР контузії.
Термiн "контузiя" ранiш означав той вид механiчної травми, коли пошкодження залежало вiд удару тупим предметом, але цiлiсть зовнiшнiх покривiв при цьому була збережена. Такої механоконтуз
Контузійні пошкодження з розладами слуху і мови.
Розрiзняють двi групи пошкоджень:
а) переферичну - переважає ураження середнього i внутрiшнього вуха:повiтряно-контузiйне пошкодження барабанної перетинки i середнього вух
Диференцiальний дiагноз центральних i периферичних ЛОР-контузiй.
Для центральних ЛОР-контузiй характерно: двобiчнiсть глухоти (як правило); розлад ототопiки зв'язаний з процесами в корi головного мозку; неможливiсть утворення умовних рефлексiв п
Травми глотки, стравоходу, гортані, трахеї.
Травми носоглоткинайбільш небезпечними вважаються травми при яких ранящий снаряд проходить в сагітальній площині (травма спинного мозку); менш небезпечні травми шиї у фронтальній п
Травми шийного відділ стравоходу.
Вогнепальні поранення глотки і шийного відділу стравоходу рідко бувають ізольваними. В зв'язку з цим біля 13% госпіталізованих гинуть від важких ускладнень; по-друге, пошкодження трахеї , спинного
Пошкодження гортані і трахеї.
Пошкодження порожистих органів шиї, зокрема гортані і трахеї не дивлячись на їх невелику питому вагу серед травм усіх ЛОР-органів, завжди привертає особливу увагу оториноларингологів, хірургів і ре
Особливості клінічного перебігу травм трахеї.
За дослідом Великої Вітчизняної війни травми шийного відділу трахеї спостерігалось в 3,1% від загальної кількості поранень ЛОР-органів.
Виділяють закриті і відкриті травми трахеї. В мирний
Ускладнення при пораненні гортані і трахеї.
Місцеві ускладнення, які залежать від ізольованого поранення гортані і трахеї: нагноєння в рані, набряки, перихондрити, абсцеси, флегмони, медіастиніт, емфізема, аспіраційна пневмонія;
уск
Травми носа і біляносових пазух.
Травми носа спостерiгаються як в мирний так i воєний час.
Класифiкацiя травм носа i бiляносових пазух.
I. За анатомiчними ознаками всi поранення носа i пазух можу
Травми біляносових пазух.
Hайбiльш часто уражується лобна пазуха, рiдше - верхньощелепна i решiтчастий лабiринт. Iзольоване ураження основної пазухи у зв'язку з її глибокою локалiзацiєю практично не зустрiчається.
СТОРОННІ ТІЛА НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ
Сторонні тіла носової порожнини найчастіше зустрічаються дітей. Це можуть бути дрібні іграшки, ґудзики, монети, зерна бобових рослин, насіння тощо. Вони також можуть потрапляти в ніс з боку сової ч
VІ Орієнтована основа дії
Враховуючи ту обставину, що при травмах окремi частини вуха iзольовано пошкоджуються рiдко, частiше в поєднаннi з сусiднiми анатомiчними утвореннями i областями, В.I.Воячек вважає бiльш доцiльним п
Т у б е р к у л ь о з.
Розрізняють дві форми туберкульозних гранульом: туберкульоз і вовчак.
Гістологічно і клінічно вони дуже подібні один з одним, і відрізняються тільки тим, що вовчак має менш активний
СИФІЛІС НОСА
Первинні і вторинні прояви сифілісу зустрічаються відносно рідно, частіше спостерігаються випадки третичного сифілісу в вигляді гуми.
Сифілітичний інфільтрат розпадаючись в центрі утворює
СИФІЛІС ГОРТАНІ
В гортані зустрічаються вторинні і третинні прояви сифілісу, але частіше спостерігається випадки третинного сифілісу в вигляді - гум.
Сифілітичний інфільтрат, розпадаючись, утворює глибоку
СКЛЕРОМА
Одне з найбільш цікавих і недостатньо вивчених захворювань.
Склерома – це хронічне інфекційне захворювання дихальних шляхів, збудником якого є паличка Фріша-Волковича. При
Т е о р і ї
1. Зоонозна: частіше хворіють склеромою жінки сільської місцевості, які мають справу з сільськогосподарськими тваринами – проміжний господар, як при малярії. Але Красильніков проводив мікроб
К л і н і ка .
Інкубаційний період не відомий.
Н.М. Волкович є основоположником вчення про склерому.
Склерома починається несподівано для хворого, дуже повільно. Важко визначити початок захворюв
Переважно інфільтративна форма.
В порожнині носа з'являються м'які, блідо-рожеві вузлики – інфільтрати. Найбільш часта локалізація їх на місці переходу пристінка порожнини носа в останню; на внутрішній поверхні крил носа, на пере
Переважно рубцева форма.
Необхідно зрозуміти, що всяка інфільтративна форма склероми в своєму розвитку перетворюється в рубцеву форму – це наслідок склероми.
Рубці в порожнині носа концентрично звужують вхід в ніс
Переважно атрофічна форма.
а) Порожнина носа: слизова оболонка блідо-рожевого кольору, суха, покрита легко підсихаючим слизом. Атрофія слизової оболонки і носових раковин, носові ходи широкі.
При ретельному огляді ч
Лікування.
Проблема лікування склероми до останнього часу повністю не вирішена, хоча всупереч старим поглядам, склерому можливо вважати вилікуваною клінічно (клінічне видужування).
Місцево: ін'єкції
ФІБРОМА НОСОГЛОТКИ
Або по старій термінології фіброма основи черепа, юнацька фіброма, фіброма ювеніліс – зустрічається переважно в юнацькому віці до періоду статевої зрілості, рідше у осіб після 25 років.
&n
РАК НОСА І БІЛЯНОСОВИХ ПАЗУХ
Виникає в місцях метаплазії кубічного і миготливого епітелію в багатошаровий плоский.
Рак гайморової пазухи зустрічається в 5 разів частіше, чим в інших пазухах. Це пояснюється тим, що в н
РАК РЕШIТЧАТОГО ЛАБIРИHТУ
Поширюється
а) в порожнину черепа через lamina cribrosa з богатою неврологічною симптоматикою
б) в очницю через lamina papiracea, зміщення очного яблука зовні, утворення нориці бі
П А П І Л О М А Т О З Г О Р Т А H І
Ділять на: а) доброякісні - в дитячому і молодому віці
б) злоякісні – зустрічаються в середньому віці і в старості.
В літніх людей межі між папіломатозом гортані і раком стираютьс
Р А К Г О Р Т А H І
Особливості:
1. Помолоіння ракового процесу, чим молодше тим протікання зло якісніше.
2. Переважно вражаютьс чоловіки. Ракові пухлини гортані складають 1-7% від
загальног
НОВОУТВОРЕННЯ ГЛОТКИ
Тільки про верхній та середній поверхи, т.я. гортано-глотка – до гортані
Частота 2% від всіх новоутворень ЛОР органів (Львів) або 0,07 – 5% від всіх раків організму, а серед ЛОР Cr друге м
VІ Орієнтована основа дії
В клінічній практиці найбільш часто зустрічаються туберкульозні, сифілітичні, склеромні гранульоми і більш рідко актимікоз, проказа і сап.
Т у б е р к у л ь о з.
Розрізняють дві ф
Доброякісні пухлини вуха
До доброякісних пухлин вуха належать папіломи, фіброми, ангіоми, хондроми, остеоми, остеобластоми, гломусні пухлини, неври номи тощо. Серед пухлиноподібних утворень слід відзначити різного роду кіс
Злоякісні пухлини вуха
Серед злоякісних утворень вуха в дорослих частіше діагностується плоскоклітинний ороговілий рак, у дітей — саркома, рідше зустрічаються аденокарцинома, меланома.
Перебіг пухлин зовнішньог
Новости и инфо для студентов