Вокалізм. Загальна характеристика українського діалектного вокалізму. Відмінності у системах голосних фонем у діалектах української мови.
Вокалізм. Загальна характеристика українського діалектного вокалізму. Відмінності у системах голосних фонем у діалектах української мови. - раздел Образование, МЕТОДИКА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ «МАГІСТРАТУРА» Загальна Характеристика Українського Діалектного Вокалізму. Залежно Від Осно...
Загальна характеристика українського діалектного вокалізму. Залежно від основних теоретичних засад, на які спирається'дослідник, питання про склад фонем, їх вияви, взаємозв'язки і протиставлення в українській діалектній мові може розв'язуватися по-різному. Ми ж будемо виходити тут з таких теоретичних засновків: 1) Під фонемою розумітимемо мінімальну звукову одиницю в складі слова й морфеми,' яка реалізується у вигляді близько споріднених звуків, її позиційних варіантів, і служить засобом розрізнення самих слів і морфем. 2) Близько споріднені звуки, В яких реалізується певна фонема в усіх можливих позиціях, є її варіанти. Вони творять звукове поле чи звуковий ряд фонеми, один з членів якого, найтиповіший, що виявляється звичайно в сильній позиції, є основним виявом цієї фонеми. 3) Звукове поле окремих фонем у слабкій (стосовно голосних — у ненаголошеній) позиції може перехрещуватися, частково, а іноді й повністю збігатися. Проте і в останньому випадку маємо справу не з однією, а з різними фонемами, бо основний вияв кожної з них у сильній (стосовно голосних — у наголошеній)" позиції реалізується в різних звуках, і, отже, їх звукове поле, якщо мати на увазі всі випадки реалізації фонеми (як у сильній, так і в слабкій позиції), ніколи повністю не збігається.
При з'ясуванні відмінностей українських діалектів у системі вокалізму, зокрема при дослідженні протиставлення їх на рівні як наголошеного, так і ненаголошеного вокалізму, дуже важливо враховувати не тільки кількісний склад голосних фонем, а й навантаженість, тобто частоту вживання їх у живому мовленні, чого можна досягти, зокрема,шляхом виявлення генетичної основи окремих фонем е кожному діалекті.
Склад вокалізму української діалектної мови як у кількісному, так і в якісному відношенні в різних діалектах відчутно різний, проте всю різноманітність вокалізму цієї мови можи;) знести до чотирьох основних діалектних систем: 1) південно-східної; 2) південно-західної; 3) карпатської, 4) поліської, або північноукраїнської.
Своєю системою вокалізму найближчими до української літературної мови є південно-східні діалекти, основний масив яких — говори Середньої Наддніпрянщини, що являються діалектами давньої формації, лежать в основі української національної" і літературної мови. їм властивий шестифонемний як наголошений, так і ненаголошений вокалізм такого складу: | і | — |и| — |е| — |а| — |о| — | у |. При цьому треба мати на увазі, що звукові поля фонем |и|, |е| в ненаголошеиій позиції у багатьох випадках, хоч і далеко не завжди, повністю збігаються, це все-таки дві різні фонеми; пор. також частковий збіг в окремих випадках звукових полів ненаголошених фонем |о| з |у|. Складом свого вокалізму дуже близькі до південно-східних південно-західні діалекти, більшості з яких також властивий шестифонемний вокалізм того ж складу. Проте основні вияви окремих фонем і їхні звукові поля в півден-но-західних діалектах не завжди збігаються з південно-східними (пор., напр., фонеми |и|, |е| в багатьох говірках, зокрема гуцульських). Збігаючись з південно-східною системою своїм кількісним складом, система вокалізму основної маси південно-західних діалектів відрізняється наван-таженістю окремих фонем, частотою вживання їх у мовленні (зокрема | і |, | є |, | и |, | а |), що дає підстави вважати систему вокалізму південно-західних діалектів за окрему діалектну систему, протиставлену системі вокалізму південно-східних діалектів.
Своєрідну систему вокалізму мають карпатські говори, до яких прилягають надсянські говірки. Вона звичайно семифонемна (| і | — |и| — |е| — | а | — |о| — |ьі| — |у |), а в деяких середньозакарпатських говірках навіть восьми-фонемна (| і | — | у | — | и | — | є | — | а | — | о | — | н | — | у |) як у' наголошеній, так і в ненаголошеиій позиції, причому відмінності між цими говорами і рештою, південно-західних полягають не лише в кількісному складі фонем, а й у їхній навантаженості, частотності (останнє здебільшого стосується фонем | і (, | и), | у | та ін.).
Поліські, північноукраїнські діалекти своєю системою ілі.чму різко відрізняються від усіх інших діалектів як і і 11,кісним складом фонем, їх навантаженістю, частотою птиця, так і протиставленням наголошеного і ненаго-і'чиспого вокалізму, яке проявляється в різному кількісному і якісному складі цих різко протипоставлених вока-мів: у той час як наголошений вокалізм у типових по-ііських діалектах звичайно восьмифонемний ()і|—|и| — 1|е| -|е| — І а| — |о| — | уо | — | у |), а в деяких семифо-пгдіпий (|і | — |и| — |е| — |а| — |о| — |уо| — |у|), ненаголо-інсіїпй вокалізм — переважно лише шестифонемний (| і | — | п | — | є | — | а | — [ о | — | у |), що пояснюється відсутністю в псішголошеній позиції специфічних поліських фонем-диф-топгів. Крім того, звукові поля ненаголошених фонем |е|, -І п І в цих говорах звичайно не перехрещуються, а в деяких говірках (лівобережнополіських) спостерігається майже повний збіг звукового поля ненаголошеної фонеми І о І з :шуковим полем фонеми | а |.
Навантаженість голосних фонем у живому мовленні, Частота вживання їх у різних діалектах сприяє протиставленню українських діалектів один одному, а при однаковому кількісному складі (разом з урахуванням інших диферен-іііііних ознак) відіграє при цьому навіть вирішальну роль. Так, південно-східні і більша частина південно-західних діалектів характериауються великою поширеністю фонеми | і |, в яких вона є замінником давнього [б], а також етимологічних [о], [є] в новозакритих складах, чим вони різко протиставляються поліським діалектам, де ця фонема виявлена порівняно слабко, являючи собою в ряді говірок лише продовження давнього [і]. Порівняно слабко виявлена в поліських діалектах і фонема] и |, де вона виступає нерідко лише як рефлекс давнього [ьі], чим ще більше підкреслюється протиставлення їх іншим українським діалектам. Зате в цих діалектах дуже широко представлена фонема | є |, в яких вона виступає не тільки відповідно до давнього сильного [ь] та етимологічного [є] у відкритих складах, а й у ненаголошених закритих, а також відповідно до давніх [б] та [є] в ненаголошеній позиції. Порівняно меншою частотою використання фонем |и|, |і| характеризуються і карпатські говори, де вживання цих фонем обмежується генетично: |и.| переважно сягає етимологічного [і], а |і| — [ь], хоч у західнокарпатських і в деяких інших говірках |і) також може сягати етимологічного [і], а в піннічнопід-карпатських та в деяких інших також етимологічних [о],
[є] в новозакритих складах. Є всі. підстави вважати, що фонема |и| найширше представлена в основній масі південно-західних діалектів, оскільки вона тут вживається в ряді форм, у яких у півдешю-східних та поліських діалектах виступають інші звуки (пор., напр., півд.-зах. інфінітиви лише на -ти, -чи, а в півд.-сх. нерідко на -т', форми дав.-місц. відм. однини іменників типу землй — на землй, місц. відм. однини — на кони, дав.-місц. однини на -ови, форми «м'якої» групи прикметників типу сйний, сйн'ий). Крім того, звукова реалізація цієї фонеми в багатьох південно-західних діалектах, як побачимо далі, має ряд особливостей. Виразні протиставлення між українськими діалектами спостерігаються в уживанні фонеми |а|, яка звичайно виступає відповідно до етимологічних [а]. Значно вужче, ніж у інших, вона представлена в галицько-буковинській групі говорів південно-західних діалектів, де її звичайно заступають у позиції після м'яких приголосних та шиплячих фонеми | е|, | и |, | і | та їх варіанти (пор. також звужене вживання | а | в поліських діалектах, де воно послідовно виступає лише відповідно до етимологічного [а]).
Певні розрізнення спостерігаються і в частоті вживання фонем | о | та | у |. Так, у поліських діалектах фонема | о | представлена частіше, бо тут вона виступає також відповідно до етимологічного [о] в новозакритих ненаголошених складах. Найбільшою частотністю фонеми | у | відзначаються, очевидно, карпатські говірки, в багатьох з яких вона виступає також відповідно до етимологічних [о], [є] в новозакритих складах. Значне поширення фонема |у| має і в ряді поліських «недифтонгічних»- говірок, де вона також може заступати етимологічні [о], [є] в новозакритих складах під наголосом.
Мета та завдання вивчення предмета Зарубіжна література в школі... Головною метою вивчення предмета Зарубіжна література в загальноосвітній... Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати такі основні завдання...
Метод творчого читання, функції та прийоми.
Метод творчого читання найбільш специфічний для предмета «Зарубіжна література». Читання художнього твору якісно відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особ
Проблема поколінь у романі Д.Коупленда «Покоління Ікс».
Столикий соціокультурний контекст життя середнього класу Америки 1980-90-х рр., зображений у романі "Покоління Х", з усією повнотою і виразністю передав найяскравіші художні тенденції, на
Жанровий діапазон і поетика творчості Емми Андієвської.
Емма Андієвська належить до найвідоміших поетів української діаспори. Незвичайним був її дебют на початку 50-х років, коли з'явилася перша збірка віршів. Тогочасні.
Критики
Психолінгвістична теорія О.Потебні.
У контексті теорії О. Потебні виразніше окреслюється різниця між художнім і не художнім образом: якщо образ усвідомлюється нами після значення й не додає до нього нічого нового, слугуючи лише знако
Функції документа
Головні функції – це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ з метою забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації.
Процес документування
Однією з особливостей бухгалтерського обліку є суцільне й безперервне спостереження за станом господарських фактів (елементів виробництва і правових відносин), з одного боку, та процесів (господарс
Класифікація за фізичною (матеріальною) складовою документа
Друга атрибутивна складова документа — його речовинна (субстанциональная) форма, матеріальна основа носія інформації, особливості якого складають другу групу щодо самостійних підстав ділення докуме
Класифікація документів по регулярності виходу у світ
Загальною ознакою класифікації, що не відноситься ні до змісту, ні до форми документа, є ознака ділення сукупності документів по обставинах їх побутування в зовнішньому середовищі, тобто в часі і п
Типологічна класифікація документів
Як відомо, типологія документа - це віднесення його до певного типу по сукупності ознак. Типологічний критерій також може бути встановлений в основу організації класифікаційних рядів документів.
Вимоги до організації кадрового діловодства
Однією з основних частіш спеціального діловодства є кадрове діловодство. Ведеться воно за правилами та принципами, встановленими для загального діловодства. Термін "кадри" у перекл
Завдання обліку кадрів
Облік кадрів ведеться на всіх підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, які мають право самостійно приймати та звільняти працівників. Обліку підлягають працівники всіх категорій
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов