Методика аналізу епічних творів, види робіт над сюжетом і композицією епічного твору на уроках зарубіжної літератури.

Серед епічних творів, які пропонує до вивчення програма, - казка, оповідання, байка, поема, новела, повість, роман. В залежності від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічні твори: у 5 класі – казки, у 5 – 8 класах – оповідання, у 9 класі – поеми, в 10 – романи, новели, у 8 – повісті, в 11 – роман у віршах. Отже, з кожним роком в учнів розширюється уявлення про їх жанрові різновиди. Спочатку на уроці учитель з'ясовує , як учні прочитали твір, чи справді всі прочитали, наскільки докладно опанували текстом. Заради цього можна провести навчальну анкету , в якій учні запишуть про свої враження від прочитаного епічного твору. Анкета може включати запитання: які проблеми піднімає автор у творі? Чим схвилював вас цей твір? Над чим примусив вас задуматись?

Напередодні, готуючись до уроку, учитель продумає схему роботи над твором:
1) з'ясувати, на яких частинах слід зупинитися детально, переказати
окремі моменти, а деякі - зачитати вголос на уроці;
2) готує орієнтовану систему запитань;
3 ) слідкує , щоб учні, відповідаючи на запитання, зверталися все
частіше до тексту;

4) простежує, щоб учні висловлювали власні думки, а не запозичували
готові формули з підручника чи критичної статті;
5) вибирає найбільш оптимальний шлях аналізу; підбирає оптимальні
методи і прийоми (складання плану до частин; виписування й
конспектуванняописів природи, портрету; написання невеликих творів –
роздумів; дослідження мовної палітри твору);

6) домашнє завдання формулює

Інша форма роботи на уроці – учитель вивішує саморобний плакат з
тезами основних проблем і образів роману, за якими під його
керівництвом працює клас.
- Пообразний шлях аналізу епічного твору передбачає характеристику персонажів. Але це не обов'язково люди. У художніх творах є образи так званого вищого естетичного гатунку (образ Землі у Е.Золя). Коли йде мова про образ – персонаж, слід схарактеризувати його за
головними компонентами образу:

1. Портретна характеристика героя.

2. Аналіз епізодів, в яких розкриваються риси характеру героя.

3. Еволюція образу.

4.Диннаміка подій.

5. Ставлення до інших персонажів.

6. Авторські симпатії до героя та способи їх висловлення.
Можна іншим шляхом аналізувати персонаж – за ходом його розкриття в процесі розгортання сюжету. Цілісний аналіз передбачає узагальнений або комплексний погляд на певний художній твір. Якщо це новела, або оповідання, то, певно, цей твір буде прочитаний у класі повністю. Якщо це велика повість чи роман, то учитель заздалегідь подбає про певні частини , фрагменти, які будуть перечитані. Якщо це читання є виразним, інтонаційно багатим і технічно правильним, то сам процес читання вже є цілісним осягненням твору.
Основними методами аналізу художнього твору є : художнє читання , коментар, переказ, реферат учня, художня оповідь, лекція, еврестична бесіда, сворення проблемної ситуації.
Вибір метду аналізу залежить від багатьох чинників, основними з яких є: 1)вікові особливості учнів; 2) рівень літературного розвитку учнів ; 3) особливості конкретної навчальної ситуації; 4) вид, піджанр епічного твору; 5) особиті уподобання і майстерність вчителя.

Процес вивчення епічного твору обов'язково передбачає самостійну роботу учнів: а) текстуальне вивчення твору; б) вдумливе прочитання тексту, що вже готує до аналізу твору; в) удоконалення читацької культури учня.
Досить поширеним прийомом роботи над епічним твором є складання плану – якщо це роман- то до окремих частин, якщо це повість- можна до
всього тексту. Складання плану передбачає гарне знання тексту твору, орієнтації в композиції твору; дана робота привчає учнів стежити ,як рогораються події, як вони між собою пов'зані, учні стежаь за своєрідністю побудови твору, особливостями описів, пейзажів, відступів, портретів, авторських характеристик.
Плани бувають різними: 1) за характером діяльності учнів: комплексними, індивідуальними, груповими; 2) за характером завдання (за місцем виконання): домашні і класні;3) за характером мовностилістичних засобів: цитатний, звичайний, змішаний;4) за побудовою: прості і складні; 5) за змістом: план сюжету, план епізоду, план окремої частини, план опису. Найпростіший – план до сюжету, ускладненим є план опису.
З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту.Розповідь чи переказування буває: стислим, розповідь - витяг, творчийпереказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник. Переказуванню передує певна робота: вибір епізоду,складання плану уривка, усний переказ за планом.
Основою епічного твору є сюжет, що являє собою подію чи систему подій, покладених в осову художнього твору, споіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі. Сюжет динамічний аспект твору, ланцюг зображуваних подій, у тому числі й переживань, думок. У художньому творі відбувається розгортання дії у всій її повноті, розвиток характерів та їх взаємовідносин, характерів і обставин, людських переживань, почуттів, психологічних порухів, рух емоційного стану, настрою або внутрішня дія. Сюжет відбиває суперечності змальованого життя, виражає естетичну концепцію дійсності митця, тісно пов'язаний з ідеєю твору і є засобом її розкриття, естетичного вияву. Водночас у сюжеті проявляється фабула, яка зцементовує і пов'язує в єдність різноманітні його елементи. Сюжет та фабула складають нерозривний конструктивний компонент твору, що проявляється відповідно на рівні ціннісно – аксіологічному та предметно – пізнавальному. Фабула – один із невід'ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі, розповідь про події,змальовані в епічних творах , драматичних, ліро – епічних творах, на відміну від самих подій сюжету твору, фабула – розповідь про події, сюжет- самі події твору. Фабула виникає в конкретному сюжеті як продукт творчості митця. Основу її складають події, історії, почерпнуті письменником із реального життя, історії людства, міфології, інших творів мистецтва. Подія – це одиниця фабули. Письменники, звертаючись у різні епохи до тих самих
подій, подієвого кістяка, створюють на тій же подієвій канві новий художній світ, в якому відома фабула звучить по – новому (біблійні легенди), тому вчителю слід чітко розрізняти
фабулу і сюжет. Фабула відрізняється від сюжету такими ознаками: 1) послідовністю викладу подій, які в тексті змальовуються не так, як вони відбуваються в житті, з пропусками важливих ланок, з перестановкою, з інверсією

2) мотивуванням розповіді – як спогад, лист, щоденник
("Робінзон Крузо" Дефо), оповідання в оповіданні;
3) суб'єктом розповіді – від першої і другої особи, від автора, що не виявляє своєї присутності, від автора, що
виявляє свою емоційну настроєність, від
імені біографічного автора, оповідача – маски
(від імені Рудого Панька – "Вечори на хуторі біля Диканьки" М.Гоголя,),оповідача – персонажа .

Важлива роль у епічному творі належить і позасюжетним елементам: портретам, пейзажам, описам обстановки, публіцистичним, ліричним відступам тощо.

Своєрідність епічного твору усвідомлюється учнями поступово. У 5-6 класах учитель зосереджує увагу учнів на розвиткові сюжету в творі, і на вчинках літературних персонажів. Простежуючи розвиток дії у часі і просторі учні набувають навичок давати оцінку певним життєвим фактам та явищам. Аналізуючи певні частини художнього твору, учні тим амим заглиблюються в розуміння образів – персонажів, бо за їх вчинками можна судити про їх характери, а характери героїв твору проявляються в дії. Шкільна практика свідчить , що учні легко усвідомлюють сюжетну канву епічного твору, труднощів тут немає ніяких. Але не завжди вони розуміють логіку поведінки літературних персонажів, усвідомлюють зв'язок сюжету з позасюжетними елементами (внутрішні монологи, ліричні відступи, пейзажі), важко часто вдається простежити як виражається ідея, що нею пройнятий твір. Тому Є. Пасічник радить вивчати епічний твір так, щоб учні зрозуміли тісний взаємозв'язок усіх його компонентів, які у своїй сукупності створюють цілісну картину людського життя. Тому і радить вчити їх зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній побудові, простежувати, як поступово вимальовуються людські характери.

Ті епічні твори, які пропонуються до вивчення в старших класах, великі за обсягом. І щоб учні правильно його сприйняли, навчились бачити його художню неповторність, виробили вміння аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, учитель повинен продумати, які частини детально слід розглянути, які розділи докладно переказати, які епізоди ще раз перечити і нехай вони прозвучать на уроці, щоб підсилити емоційний вплив на учнів , щоб викликати відповідний катарсис, відповідні емоції – гніву, обурення чи осуду; чи емоції радісні,окрилені.
Навіть учні старших класів плутають сюжет і композицію. Тому із середніх класів учителю слід формувати уміння озрізняти ці двапоняття: сюжет – ланцюг подій, переживань, думок, а композиція – це
побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо –естетичну єдність, зумовленого логікою зображеного читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника,
каноном, орієнтацією на адресата. Композиція виражає взаємини , взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору, способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів). Композиція "дисциплінує" процес реалізації творчого задуму письменника, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору, динамізує читацьке сприйняття. Під час аналізу слід враховувати, що композиція кожного твору індивідуальна, її типові особливості треба подаватиз урахуванням своєрідності літературних напрямів, стильових течій, жанрових пластів. На тематичному рівні композиція з хаосу , плину подієвого матеріалу вибирає, розташовує окремі епізоди, відводить їм певне місце, чергує реальне з уявним, фантастичим.
Існує 2 форми вираження авторської позиції в епічному творі : авторська позиція виражається або безпосередньо, або приховано, у прихованій формі. Через літературних персонажів, або через оповідача, письменник знайомить нас із своєю системою поглядів, з власною ієрархією морально – духовних цінностей, переконує читача – учня від імені оповідача чи літературного персонажа. Але не завжди система поглядів на навколишній світ персонажа збігається з авторською. Тоді учні висловлюють думку, що автор хоче заперечити певні вчинки, дії, якості. На основі загального звучанняхудожнього твору школярі вчаться робити висновки про авторську позицію.

Серед загальномистецьких засад аналізу художнього твору (за Степанишиним) – принцип єдності змісту твору та його автора. Грунтовне
знання життєпису , характеру, світогляду письменника, допомагає глибше збагнути зміст його твору, аналіз якого в свою чергу сприяє ліпшому пізнанню особи митця.