Вимоги до тексту документа

 

Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

- Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів

- Текст викладати від третьої особи: комісія ухвалила…; інститут просить …

- Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази

- Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів

- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з, з метою

- Використовувати синтаксичні конструкції типу: доводимо до Вашого відома, що…; у порядку обміну досвідом…

- Дієприслівникові та дієприкметникові звороти вживати на початку речення: враховуючи,…, беручи до уваги…

- Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення – перед означуваним словом, додатки після опорного слова; вставні слова – на початку речення)

- Щоб не виявити гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Ви не висловили свої пропозиції – Вами ще не висловлені пропозиції.

- Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Університет не гарантує…

- Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію…

- У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: наказую…, пропоную

- Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами: р-н, обл., напр., км

- Займенник Ви, Вас, Вам у офіційно-діловому стилі пишеться з великої літери

- Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високоповажний і т.д.

1.8. Оформлення сторінки

Управлінські документи оформляють на папері формату А4 (297х210 мм) та А5 (148х210 мм). Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліве – 35 мм; праве – не менше 8 мм, верхнє – 20 мм; нижнє – 19 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5).

Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні – на чистих аркушах паперу.

Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту. Також не бажано:

1. відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу;

2. починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці;

3. переносити слово на межі сторінок, слід перенести це слово на нову сторінку.

Нумерація сторінок.У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.

Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово “сторінка” не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні – у лівому верхньому кутку аркуша.

1.9. Власне українська та іншомовна лексика офіційно-ділового стилю

 

Українська лексика за своїм походженням неоднорідна.

Лексика сучасної української мови складається з питомих слів та запозичених з інших мов. Питомими є слова, спільні для всіх індоєвропейських мов, наявні в усіх слов’янських мовах, спільносхіднослов’янські слова та власне українські слова, що виникли в період самостійного існування нашої мови.

Власне українська лексика є найчисленнішим розрядом, напр. віхола, людина, мрія.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. Одні іншомовні слова функціонують поряд зі своїми українськими відповідниками, а інші є представниками активного словника міжнаціонального спілкування.

Такими міжнародними словами є фінансові терміни та бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв’язків та комп’ютерних систем, зовнішньої торгівлі, діловодства, наприклад: акцепт, тариф, гриф, кредит, дебет, маркетинг, менеджмент, біржа.

Для правильного застосування іншомовних слів необхідно:

- вживати іншомовні слова в тому разі, коли немає в українській мові потрібного відповідника;

- запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення (перевірте за словником!);

- не вживати в одному тексті власне українське слово та іншомовний відповідник.

1.10. Синоніми та пароніми в діловому мовленні

 

Правильне, точне вживання слова забезпечує належну передачу інформації. Це зобов’язує мовця добре знати мову, володіти її синонімічними багатствами.

Синоніми –це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень.

Наприклад: аргумент – доказ – підстава – обґрунтування; дефект – вада, хиба, недолік, недоробка, упущення, брак, пошкодження

 

Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:

- уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнути повторення того самого слова;

- знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

- відшукати найвлучніше слово;

- якнайточніше висловити свою думку.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт та ін.

Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксами, літерами в закінченні, префіксами, наявністю чи відсутністю частки –ся та ін. Це пароніми – слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія – ліценція; кампанія – компанія; адрес – адреса

На відміну від синонімів, які можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозаміна неможлива. Щоб збагатити активний запас слів та правильно використовувати синоніми та пароніми, необхідно звертатися до відповідних словників.

1.11. Терміни та їх місце в діловому мовленні

 

У офіційно-ділових текстах використовуються слова двох типів – загальновживані та терміни. За своєю суттю вони різні: терміни в усіх мовах означають те саме поняття, а загальновживані слова в кожній мові мають свій набір значень. Порівняйте словосполучення: золота мить, золоті слова, золота людина, золоте сяйво і золотий паритет, золотий запас.

Золотий паритет – 1) вміст (вага) чистого золота в грошовій одиниці країни;

2) співвідношення двох грошових одиниць за вагою чистого золота, встановленого як золоте забезпечення.

Золотий запас – 1) резервний фонд золота в злитках і монетах, який належить

центральному емісійному банку або скарбниці.

Терміни –це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній сфері мовлення (науковій, публіцистичній, діловій) і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів.

Терміни позбавлені образних, експресивних, суб’єктивно-оцінних відтінків. Вони створюються засобами власної мови (правник, позивач), конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма), але найбільше запозичується в зв’язку з розвитком ринкових відносин, комп’ютеризації (авізо, віза, тариф, штраф, аваль).

До термінів ставляться такі вимоги:

- термін повинен вживатися лише в одній зафіксованій у словнику формі. Визначення термінів зафіксовані у держстандартах, спеціальних довідниках, інструкціях.

- Якщо термін має декілька значень, укладач документа мусить так будувати текст, щоб було одразу видно, яке значення терміна він мав на увазі. Наприклад: Чек –

1) спеціальний фінансовий документ, який містить письмове розпорядження про видачу чи перерахування суми з поточного рахунку юридичної чи фізичної особи, що підписали чек;

2) талон з каси або в касу із зазначенням суми за товар, яку треба сплатити.

- Укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата і якнайменше вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому загалові

- Серед термінів є такі, які потребують біля себе уточнюючого означення, що спрощує сприйняття змісту тексту документа. Наприклад:

банк – державний, комерційний, акціонерний, кредитний, емісійний…

ліцензія – патентна, повна, перехресна, разова, виключна, невиключна (проста), договірна, експортна, звичайна, імпортна, митна…

Терміни – це така група слів, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення з словниками, поновлення в пам’яті їх значення.

 

1.12. Вибір граматичної форми іменників у офіційно-діловому стилі

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Рід іменників

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель – учителька, працівник – працівниця)

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки)

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

 

Число іменників

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.

1. Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (…зібрано цукрового буряка на площі…) У цих випадках однина служить засобом узагальнення.

2. Якщо кількість предметів можна рахувати або якось кількісно вимірювати, тоді слід використовувати форми множини (…партію дитячих костюмів надіслано райспоживспілці).

3. Іменники, які позначають множину, вживаються у формі однини.

У реченнях типу: викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом, тут назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато. Ця форма однини показує, що однакові предмети перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (вступники, які отримали виклик, з’являються…)

4. Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів).

5. Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, машинні масла). Таке вживання форм множини в ділових документах є нормою.

Відмінювання іменників

Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.

1. Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, та –у, -ю. У діловому стилі перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, менеджеру. Але щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (допомога заводу), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві (допомога заводові).

2. В іменниках – власних назвах на –ів, (їв) –ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є тільки закінчення –у (Харкову, Києву, Ільїну)

3. Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності (контроль бухгалтерії – бухгалтерський контроль; контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють).

4. Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, -я та –у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків:

акта (документ) – акту (дія)

рахунка (документ) – рахунку (дія)

листопада (назва місяця) – листопаду (процес опадання листя)

Закінчення родового відтінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.

1.13. Числівники в діловому мовленні. Запис цифрової інформації

 

У ділових паперах не обходиться без запису цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення.

1. Однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство “Нікос” планує закупити двадцять автомобілів

Якщо число вживається в поєднанні з одиницею виміру, воно пишеться цифрами:

Наприклад: До магазину завезли 150 центнерів картоплі

 

2. Складні й складені числівники записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починаються речення. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів. Сто п’ятдесят шість студентів прийнято на історичний факультет.

 

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковими закінченням (по 3-му класу точності). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (вироби 1, 2, 3-го сортів).

 

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах за допомогою римських цифр без відмінкових значень (так подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів).

Наприклад: Навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації.

 

5. Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення, можуть писатися комбіновано: 50-кілометровий, 4-міліметровий (другу частину таких назв можна скорочувати – 50-км, 4-мм).

 

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів (473 000 або 473 тис.)

 

7. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється словами – понад, до, зверх, більше, менше.

 

8. У поєднанні дробових числівників з іменниками, іменник вживається в тому відмінку, якого вимагає останнє слово дробового числівника

5 ¼ грама (п’ять і одна четверта грама).

 

9. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента), числівник півтораста – з іменниками у формі родового відмінка множини (півтораста гривень).

Зв’язок числівників з іменниками

 

Числівники керують певними формами іменників, з якими сполучаються або узгоджуються.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й відмінку: один зошит, одна книжка, одно (одне) слово. Числівник одні сполучається лише з іменниками, що мають тільки форму множини: одні ножиці, канікули.

2. Після числівників два, обидва, три, чотири (а також після складених числівників, останнім словом яких є два, три, чотири)іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два хлопці, чотири ясени.

Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками:

- що не підлягають лічбі: гордість, турбота;

- що вживаються лише в множині: гроші, кошти;

- IV відміни: теля, лоша.

3. Числівники п’ять і більше вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: шістнадцять комп’ютерів, сто двадцять сім станків.

4. Після числівників тисяча, мільйон, мільярд, нуль іменники вживаються у формі родового відмінка множини : тисяча тонн, нуль одиниць.

5. З неозначено-кількісними та збірними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини: багато студентів, декілька тижнів.

6. Після дробових числівників іменники вживаються у формі родового відмінка однини: одна друга кілометра, п’ять цілих і одна третя гектара.

7. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числі й відміні: п’ятий місяць, двісті сімдесят п’ятий номер.

8. У датах назви місяців уживаються тільки в родовому відмінку: перше лютого, одинадцяте листопада.

1.14. Займенники в діловому мовленні

 

Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від І особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; Наприклад: ділові листи часто починають дієсловом у І особі множини (Просимо…, Повідомляємо…, Рекомендуємо…).

Паралельною до розглянутої є форма ІІІ особи однини (Дирекція просить…, Банк повідомляє…).

Займенник Вам у деяких конструкціях теж опускається, що й створює загальне враження строгої об’єктивності викладу, типової для ділового стилю (Надсилаємо для ознайомлення…)

Проте бувають ситуації, в яких наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлювання. Так, звороти типу пропоную з’явитись…, вимагаю притягти до… виражають безапеляційну вимогу, а введення особового займенника Вам, Вас, Вами пом’якшує категоричність вимоги.

Вживання займенника І особи однини Я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у І особі однини (Наказую…, Пропоную…) Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).

Як відомо, форма однини особового займенника Я не вживається не лише в діловому стилі, а й у науковому і, частково, публіцистичному. У цих стилях переважає так зване авторське ми, за яким автор ніби приховує свою особу, залучаючи читача до участі в міркуваннях.

У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом’якшити категоричність тону (ми приходимо до таких висновків).

Займенник свій часто буває зайвим у діловому документі, він дублює вже наявне в тексті слово (свої завдання трест виконав).

Слово окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий. (окремі підприємства, окремі студенти). Не треба забувати, що основне значення окремий – це “незалежний”; бувають випадки, коли це значення виходить на перший план, тоді текст документа стає двозначним (студент виконував окремі завдання). Такої двозначності слід уникати.

1.15. Дієслово та його форми в офіційно-діловому стилі

 

Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому та науковому стилях є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у І чи ІІІ особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час може вживатися на позначення майбутнього, коли треба підкреслити обов’язковість виконання дії (нарада розпочинається о 10 год.)

Недоконаний вид у текстах ділового та наукового спрямування позначається складеними формами (будуть проводитися, буде здійснюватися).

Доконаний вид твориться за рахунок префіксації (візувати - завізувати, проектувати - запроектувати).

Наказовий спосіб у офіційно-діловому стилі вживається у формі інфінітива та описових лексичних засобів.

Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловлюванню категоричного характеру. Він повинен мати форму на –ти (здійснювати, інформувати); закінчення –ть вживається у розмовній мові, зрідка в художніх текстах.

Менш категоричні безособові форми: вони констатують факт і застосовуються в різних інструкціях, статутах та ін. (заборонено, не дозволяється).

Дієслова ІІІ особи однини мають повні та короткі форми (зна і знає, бува і буває). У офіційно-діловому стилі вживається тільки повна форма (зазначає, повідомляє). Слова нема і немає вживаються в усіх стилях мови.

Для ділового стилю визначальними є такі морфологічні ознаки:

- мінімальне вживання прислівників;

- особових займенників;

- відсутність вигуків;

- значна кількість дієприкметників і дієприслівників, які відповідають вимогам “компактності” викладу.

1.16. Особливості синтаксису писемного мовлення

 

Офіційно-діловий стиль вимагає бездоганного дотримання правил побудови речень. Для документів властивий розповідний характер.

Характерні риси синтаксису ділового тексту:

1. Прямий порядок слів:

- підмет стоїть перед присудком (Кияни відчули переміни…)

- узгоджене означення знаходиться перед означуваним словом, неузгоджене – одразу після нього (Пайовий внесок оплачується на підставі…)

- вставні слова ставляться на початку речення (відомо, що пропуск прийменника створює двозначність)

Використання непрямого порядку слів у текстах виправдане, коли треба наголосити на певному слові (Завтра відбудеться засідання…)

2. Особливості функціонування членів речення:

- Присудок переважно має форму теперішнього часу. Поширені пасивні конструкції із дієсловами на –ться (виплати нараховуються, проект обговорюється)

- У текстах ділового стилю використовується “нанизування” слів в одному відмінку (родовому, орудному)

- Синтаксис ділової документації характеризується вживанням інфінітивних форм дієслова у реченнях резолютивного змісту та розпорядчій документації. Для ділових паперів характерне застосування наказової форми дієслів у 1-й особі однини (наказую, пропоную)

- З метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти

У діловому мовленні надається перевага непрямій мові. Пряме відтворення чужої мови використовується як посилання на закони, розпорядження. Діловий стиль послуговується складними реченнями. Перевага надається підрядним з’ясувальним, означальним, а також із значенням мети й умови.

 

3. Для правильного оформлення висловлювання важливо узгодити присудок з підметом.

Правила наведені в таблиці:

 

Чим виражений підмет	Яка форма присудка	Приклад
іменник + числівник: - якщо числівник закін-чується на одиницю (31, 2001, 151) - якщо числівник закін-чується на два, три, чотири - якщо є числівник 5, 115, 17 та ін.	в однині   у множині (однина у безособовому реченні)   в однині чи множині	Двадцять один комп’ютер придбав банк   Чотири студенти було відзначено…   Сто п’ятнадцять тонн буряка вивезено з поля…
слова більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька + іменник	в однині   у множині, коли головні члени речення розділені підрядним реченням, коли головні члени речення є однорідними	Більшість абітурієнтів буде забезпечена гуртожитком.   Ряд питань, які внесені до іспиту, будуть поставлені в письмовій формі.
займенник хто, дехто, ніхто, ніщо та ін.	в однині	Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з’явитися…
іменник + прикладка	присудок узгоджується із підметом, а не прикладкою	Виставка-продаж проводиться з ініціативи
родова + символічна назва	присудок узгоджується із родовою назвою	Об’єднання “Світанок” уклало угоду на постачання канцтоварів
однорідні підмети розділені протиставними сполучниками (не – а, не лише – а й)	в однині	Не лише економічного, а й юридичного обґрунтування потребує…
однорідні підмети із означенням (значна частина, цілий ряд, деяка сума)	в однині	Значна частина верстатів і механізмів відповідає вимогам…
абревіатура	у роді, числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру	УАН (Українська академія наук) була заснована в 1918 році.

 

1.17. Вибір прийменника у діловому тексті

 

У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією або він зумовлений конкретним текстом.

- так конструкції з на – для різняться відтінками думки: на – вказує сферу вживання, для – мету. Наприклад: на місцеві потреби і для місцевих потреб

- Також традиційно закріпилось уживання прийменника против діловому мовленні із значенням “порівнюючи з чимось”: Наприклад: Збільшити виробництво продукції у два рази проти минулого року

Якщо ж у реченні один з порівнюваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді протине вживається. Наприклад: Ярових посіяно більше (ніж, чим) озимих.

- Прийменник завдяки(вживається з давальним відмінком). Завдяки зусиллям колективу, має відтінок значення дякуючи; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він заміняється прийменником через.

- Прийменник в – нарозрізняються не лише змістовими відтінками, а й за традицією вживання. Наприклад: вчитися в школі, вчитися на курсах.

- Прийменник всуперечвживається лише з давальним відмінком (всупереч розпорядженню)

- Можливість вибору прийменника є не в усіх синтаксичних конструкціях. (Наприклад: витрати на…, відрахування на …)

- У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових прийменниковими. Наприклад: книжкова шафа – шафа для книжок; плата за оренду – орендна плата)

- В українській літературній мові при перекладі з російської мови словосполучень існує не один, а кілька варіантів.

Так російським конструкціям з прийменником пов українській мові відповідає цілий ряд прийменникових і безприйменникових конструкцій:

- конструкціями з прийменником по:

дежурный по вокзалу – черговий по вокзалу,

по возможности – по можливості;

- конструкціями з прийменником з:

материалы по вопросам экономики – матеріали з питань економіки,

по принуждению – з примусу;

- конструкціями з прийменником на:

по заказу – на замовлення,

по предложению – на пропозицію;

- конструкціями з прийменником у (в):

комитет по вопросам разоружения – комітет у справах роззброєння,

по выходным дням – у вихідні дні;

- конструкціями з прийменником для:

комиссия по рассмотрению вопросов – комісія для розгляду питань,

кружок по изучению – гурток для вивчення;

- конструкціями з прийменником через:

по ошибке – через помилку,

по невнимательности – через неуважність;

- конструкціями з прийменником після:

по возвращению – після повернення,

по прибытию – після прибуття;

- конструкціями без прийменника (і орудним відмінком іменника):

сообщить по телефону – повідомити телефоном,

старший по возрасту – старший віком.

 

1.18. Вставні слова і словосполучення в діловому мовленні

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними.Вони не пов’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам – краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.

2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.

3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.

Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному – паузами.

1.19. Орфоепія і культура усного мовлення

 

Орфоепія –це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

- звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

- правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

- правильна вимова звукосполучень;

- правильна вимова окремих слів і їх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

1. Вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: план, постанова. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

- голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно: [зна´ти]

- звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у] [го^улу´бка]

- звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] – з наближенням до [и], [и] – з наближенням до [е]: [ме^ита´].

 

2. Вимова приголосних звуків

- Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються

дзвінко:[три'дцат'].

З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], орфографічно: легко.

- оглушуються прийменник і префікс з-перед глухими приголосними: [с тобо´йу]

- префікси роз- без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розпи´ска ] і [роспи´ска];

- губні приголосні б, п, м, в, ф в кінці слова вимовляються твердо (на відміну від рос.мови);

- шиплячі ж, ш, ч, дж, як правило, тверді: [хо´диш] [п´іч], лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм’які [ш´іс´т´], також подовжені шиплячі вимовляються як напівм’які: [зб´іж´:а];

- звук р твердий в кінці слова і складу: [секретар]

- звук л в українській мові вимовляється твердо перед а, о, ув кінці слова і в середині слова перед приголосними [ст´іл]. М’яка вимова л не властива українській мові, пом’якшується перед і [л´іто];

- передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ч], [л], [н] перед м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м‘яко: [майбутн´є], [с´іл´];

- звук [ґ] слід вимовляти у словах ґатунок, ґречний, ґрунт;

- африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: [дзв´інок] звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі: [в´ідзначити];

3. Вимова звукосполучень

- сполучення ­шся, ­ться у дієслівних формах вимовляються як [с´:а], [ц´:а], [у´чи^с ц´:а];

- сполучення ­жся, ­чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з´с´а], [ц´с´а], [не моро´ц´с´а];

- групи приголосних, що з’являються в словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) Õ [пройізни´й]. Така вимова закріплена правописом.

Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот не відповідає вимові: [ш´іс:о´т] і в деяких словах, утворених від іншомовних основ: президентський [пре^изи^еде´нс´кий]

- ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр], [справа]

4. Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетичного й граматичного адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями.

- голосні [і], [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [ч], [ж], [ш], [р] вимовляється [и], а не [і] [тираж]

- в іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]

- ненаголошені [е], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [и], [е] [те^инде^инці]

1.20. Правила оформлення бібліографії

 

Бібліографія –це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

1) реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2) рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

3) як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру і призначення видання.

 

Способи розташування бібліографічних відомостей

Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Всередині тематичних рубрик треба дотримуватися алфавітного або хронологічного принципу розташування назв.

Список літератури може записуватися двома способами:

1) перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, наприклад:

Бондар Д. Д. Практикум з металообробки: Навч. посіб. – Донецьк: Майстер, 1991. – 130 с.;

2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки – від лівого поля без абзацу, наприклад:

Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. – 2-ге вид. – Політвидав України, 1989, - 298., іл.

Перевага надається частіше другому способу.

Список літератури, вміщений у кінці книги, пишеться через два інтервали. Бібліографічне посилання, вміщене в кінці сторінки, оформляється як виноска.

 

Правила складання бібліографічного опису

1. Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо книга написана декількома авторами, то вони перераховуються через кому.

Якщо посібник написаний чотирма авторами і більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається “та ін.”.

2. Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка, тире.

3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).

3.1. Місце видання – з великої літери скорочено, - Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб.), Київ (К.), Харків (Х.), Львів (Л.); крапка, двокрапка. Усі інші міста повністю – Донецьк, Одеса, Мінськ; двокрапка.

3.2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.

3.3. Том, частина – скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка, тире. Випуск з великої літери, скорочено (Вип.), крапка, тире.

3.4. Слово “Видання” з великої літери, скорочено; крапка; порядковий номер видання арабськими цифрами, крапка, тире (Вид. 2-ге).

3.5. Рік видання (лише арабськими цифрами), крапка; тире.

3.6. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки; слово “сторінка” записується скорочено, з маленької літери. Наприклад: 350 с.

Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово “сторінка” скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номери сторінок, наприклад:
С. 35-48; С. 15.

4. Якщо на одній сторінці декілька посилань, то при повторюванні бібліографічних відомостей достатньо вказати “Там само”, поставити крапку й тире і записати номери сторінок, на які посилаються. Наприклад: Там само. – С. 65-70.

 

Развернуть

Открыть в широком формате