РОЗТАШУВАННЯ ВІЙСЬК НА МІСЦІ

ВР 10.1 ОСНОВИ РОЗТАШУВАННЯ ВІЙСЬК НА МІСЦІ

В умовах бойової обстановки війська не завжди ведуть лише активні бойові дії. Вони можуть розташовуватися у відведених їм районах до отриман­ня бойового завдання або, маючи бойове завдання, готуватися до його виконан­ня. Так, при підготовці наступу війська знаходяться у вихідних районах зосеред­ження та на великій відстані від рубежу бойового зіткнення сторін; при переході до оборони війська, які знаходяться у складі другого ешелону і резервів, деякий час розташовуються в районах зосередження; під час пересування військам при­значають райони зосередження, райони відпочинку, райони очікування і райони збору. Такі дії військ прийнято називати розташуванням на місці.

Розташування військ на місці організовують за рішенням старшого командира. Район розташуванняпризначають на місцевості, що має природні укриття (лісові масиви, гаї, яри, вирубки), які дозволяють забезпечити непоміт­не розташування частин і підрозділів. Ця вимога дуже важлива, якщо врахо­вувати можливості повітряної розвідки, а також імовірність застосування противником ядерних засобів і розвідувально-ударних комплексів. Разом із тим, район розташування повинен забезпечувати необхідне розосередження військ, можливості для проведення маневру в потрібному напрямку, зручність розташування і відпочинку особового складу, сприятливі санітарно-гігієнічні й протиепідемічні умови.

Окрім основного району, призначають запасний район розташування,в який підрозділи можна виводити у випадку безпосередньої загрози викори­стання противником зброї масового ураження або при нанесенні ним рапто­вих ударів високоточною зброєю, а також запалювальними засобами.

Механізовані й танкові роти розташовуються у вказаних їм районах, здебільшого вздовж маршрутів висування, використовуючи захисні й маску­ючі властивості. Для укриття танків, бойових машин піхоти і бронетранс­портерів використовують яри, балки, котловани розробок і кар'єрів, виїмки. У лісі танки та інші бойові машини доцільно розміщувати вздовж просік і лісових доріг під кронами густих дерев. Не можна допускати розташування підрозділів під лініями електропередач, поблизу газо - і нафтопроводів.

У районі розташування і на підступах до нього готують шляхи для виходу підрозділів із району і для маневра при відбитті нападу противника.

Із метою захисту особового складу, озброєння і техніки від усіх засобів Ураження противника здійснюють інженерне обладнання району розташу­вання. Поблизу машин особовий склад обладнує відкриті чи перекриті шпари, а при наявності часу — бліндажі й сховища. Для озброєння, бойової та 'ншої техніки, а також для боєприпасів, пального і матеріальних засобів об­ладнують окопи та укриття.

Місця розташування підрозділів, озброєння і техніки, сліди машин ретельно маскують. При проведенні заходів маскування потрібно враховувати можливість застосування противником комплексу оптичних, теплових, радіо-локаційних й інших засобів розвідки, а також автоматизованих систем високо­точної зброї. Тому війська повинні вміло використовувати табельні засоби маскування і природні маски, які дозволяють приховувати оптичний, тепловий та радіолокаційний контрасти техніки інженерних споруд із фоном місцевості.

10.2. ОХОРОНА ВІЙСЬК ПРИ РОЗТАШУВАННІ ЇХ НА МІСЦІ

У сучасних умовах противник може напасти на наші війська, які роз­ташовані на великій відстані від нього. Напад він може здійснювати з повітря, наземними силами і засобами, повітряними десантами, а також закинутими в тил наших військ диверсійно-розвідувальними групами.

Щоб не допустити проникнення розвідки противника в район розташу­вання військ, раптового нападу наземного противника, забезпечити час і вигідні умови для розгортання і вступу в бій, війська при розташуванні на місці органі­зовують безпосередню та сторожову охорону.

Безпосередню охорону створюють у батальйонах і в ротах. У батальйо­ні до неї входять парне патрулювання і постійне чергування спостерігачів на командно-спостережному пункті. Крім цього, призначають черговий підрозділ у складі взводу. Він розташовується у вказаному командиром ба­тальйону місці й знаходиться в постійній готовності до знищення диверсій­но-розвідувальних груп противника і виконання інших раптово виникаю­чих завдань, а також до гасіння пожежі в районі розташування і поблизу нього. У роті безпосередня охорона полягає в патрулюванні навколо райо­ну розташування роти і постійному чергуванні, спостерігачів на командно-спостережному пункті. Крім цього, для охорони особового складу, озброє­ння і бойової техніки призначають добовий наряд.

До складу сторожової охорони входять: сторожові загони, сторожові застави, сторожові пости, секрети. Кількість, склад і віддаленість підрозділів охорони визначаються віддаленістю і характером дій противника, важливістю напрямку, що охороняється, часом, необхідним для розгортання військ, які охороняються, характером місцевості та умовами спостереження. Сторожові загони і сторожові застави виставляють за розпорядженням старшого коман­дира, сторожові пости і секрети є основою сторожової охорони батальйону.

До складу сторожових загонів призначають посилені роти, а сторожо­вих застав — посилені взводи. Інколи на важливих напрямках до сторожово­го загону може входити батальйон. У цьому випадку сторожовий загін може призначати для сторожових застав посилені роти.

Сторожові пости виставляють на небезпечних напрямках. Вони мо­жуть складатися з відділень (танків). Сторожовий пост, як правило, займає позицію, яка забезпечує кругове спостереження і ведення вогню. Позицію об­ладнують окопами й обов'язково маскують.

Секрети виставляють на прихованих підступах до району розташу­вання батальйону. Склад секрету — два-три чоловіки.

Механізовані підрозділи, які призначені для охорони, можна підсилювати танками, артилерією, підрозділами протитанкових засобів, інженерно-саперними хімічними підрозділами. Танкові підрозділи, які діють в охороні, — механізова­ними, інженерно-саперними і хімічними підрозділами. Для підтримання бою сто­рожової охорони призначають артилерійські батареї чи дивізіони.

Сторожовому загону (заставі) вказують рубіж оборони і смугу охо­рони й розвідки.

Віддаленість сторожових загонів (застав) від військ, що охороняються, повинна забезпечити останнім у випадку виявлення переважаючих сил против­ника можливість своєчасного висування і розгортання для вступу в бій. Сторо­жовий загін у призначеній йому смузі охорони займає і готує до оборони вказаний йому рубіж, прикриваючи сторожовими заставами найбільш важ­ливі напрямки (схема 15). Рубіж, який займає сторожовий загін (застава), по­винен бути зручним для оборони і при можливості прикриватися природни­ми перешкодами, а також забезпечувати хороший огляд у бік противника.

Крім сторожових застав командир сторожового загону створює резерв у складі від взводу до роти. Резерв розташовується в глибині району оборони сторожового загону на напрямку ймовірного руху противника в готовності до маневру на небезпечні напрямки. Для цього йому призначають на флангах або в проміжках між заставами два-три рубежі розгортання.

Сторожові застави на зайнятому рубежі готують основні позиції, які обладнують окопами та укриттями. При наявності часу створюють також і за­пасні позиції, їх розташовують ближче до одного з флангів смуги охорони сто­рожової застави чи в тилу. Підрозділи займають їх під час бою або у випадку обходу основної позиції з флангу.

Для ведення розвідки перед фронтом і на флангах організовують спосте­реження, висилають бойові розвідувальні дозори і дозорні відділення (танки). На шляхах імовірного руху противника придані сторожовому загону інженерно-саперні підрозділи встановлюють міни, готують до підриву мости. Вони також готові прикрити мінно-вибуховими загородженнями фланги сторожового заго­ну і напрямки, де визначився успіх наступаючого противника. Відділення хімічної і радіаційної розвідки визначає ступінь зараженості повітря і місцевості.

Для розпізнавання охороною і розвідкою своїх військовослужбовців кожної доби призначають пароль. Він відомий усьому складу охорони і розвід­ки, а також особам, які передають усні накази.

Усіх осіб, які не знають пароля, сторожові застави затримують. Коман­дири застав допитують затриманих особисто і направляють до командира сторожового загону або командира, який вислав заставу. Командир сторо­жового загону, залежно від обставин, дозволяє затриманим рухатися далі чи направляє їх під конвоєм до командира, який вислав охорону.

Про підхід або прорив наземного противника в напрямку району роз­ташування командир батальйону дізнається від вищестоящого штабу. При Цьому батальйон може отримати бойове завдання. Підрозділи при необхідності приводять у готовність сигналом бойової тривоги.

Командир сторожового загону, отримавши дані про противника, негайно інформує про це командирів застав і підрозділів розвідки. Застави готуються до бою і посилюють спостереження. Виявивши підхід противника до рубежу оборони, командири бойових розвідувальних дозорів (дозорних відділень) доповідають про це командиру сторожового загону. Продовжую чи спостереження за противником, вони визначають склад і напрямок його дій. Командир сторожового загону доповідає про противника командиру який вислав охорону, й інформує сусідів.

Невеликі групи противника, які намагаються проникнути у війська що охороняються, сторожові застави підпускають якомога ближче і захоп­люють у полон або знищують. Головні сили противника на дальніх підступах уражаються вогнем артилерії, а при розгортанні і підході — вогнем міно­метів, танків, протитанкових засобів і механізованих підрозділів.

Стійко утримуючи рубіж, сторожовий загін наносить ураження про­тивнику, що веде наступ, і забезпечує розгортання та вступ у бій військ, що охороняються.

При глибоких обходах противником позицій сторожового загону ко­мандир загону вживає заходи для організації кругової оборони і ведення бою в оточенні. Сторожовий загін може відходити тільки за наказом старшого командира. Командир сторожового загону, отримавши такий наказ, залишив­ши на рубежах, які займають застави, частину сил і засобів для прикриття, відводить головні сили на запасні позиції або на призначений рубіж. При відході військ, що охороняються сторожовим загоном, командир загону забезпечує їхні дії, а потім виконує нові завдання, поставлені старшим командиром.

Розвиток засобів розвідки, особливо повітряної, подальше вдоскона­лення засобів масового ураження в значній мірі ускладнили забезпечення при­хованого розташування військ, посилили їхню вразливість від вогневих ударів противника. Тому особовий склад, особливо командири і штаби, повинні знати бойові властивості й можливості розвідки противника, його засоби ураження, можливості різних маскувальних засобів, вміло їх застосовувати та вишукувати нові способи введення противника в оману, а також ефективні засоби інженерного обладнання місцевості.